Рішення № 140656117 у справі № 756/14321/25 від 21.09.2026

21.09.2026 Справа № 756/14321/25

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______________________________________________________________________

Унікальний 756/14321/25

Провадження 2/756/1324/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря Загороднюк В.В.,

в режимі ВКЗ:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Єлисеєва С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та стягнення погашеної заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про поділ майна подружжя та стягнення погашеної заборгованості, в якому зазначив, що в період з 08.08.1998 по 03.11.2017 перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.11.2017 було розірвано.

В подальшому, в рамках поділу майна подружжя рішеннями судів визнавалося права власності та частки майна подружжя між сторонами, зокрема, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.09.2021 за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності по 1/2 частці автомобіля «Акура» д.н.з. НОМЕР_1 за кожним.

При цьому, судами не розглядалися вимоги щодо поділу частки у розмірі 50,16% у статутному капіталі ТОВ «Бухгалтер Онлайн» та щодо розподілу боргових зобов`язань за кредитним договором №1/2015 від 12.01.2015 укладеним під час шлюбу.

Як вказує позивач, 12.01.2015 між ним та КС «Джерело» укладено кредитний договір №1/2015 на суму 250000 грн, а 05.08.2015 - кредитний договір №2/2015 на суму 350000 грн, на споживчі потреби, з метою придбання транспортного засобу «Акура», з подальшим укладенням договору застави вказаного транспортного засобу.

Оскільки вище вказаний транспортний засіб придбаний за кредитні кошти за час спільного проживання подружжя, і був визнаний спільною сумісною власністю подружжя, позивач вважає, що заборгованість за відповідними кредитними договорами також є спільною.

Зазначає, що у листопаді 2019 року зобов`язання за кредитним договором №1/2015 від 12.01.2015 були виконані одноосібно позивачем, тому позивач вважає, що половина від суми кредиту - 250000 грн, підлягає стягненню з відповідача у порядку регресу.

Крім того, в період шлюбу, а саме 28.11.2013 відповідачем було здійснено внесок до статутного капіталу ТОВ «Бухгалтер Онлайн», тобто за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача половину вартості частки одного з подружжя у статутному капіталі ТОВ «Бухгалтер Онлайн» у розмірі 74839 грн та половину суми сплаченої в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1/2015 від 12.01.2015 укладеним між позивачем та КС «Джерело» у розмірі 125000 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06.10.2025 у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, в матеріалах справи міститься відзив на позов, в якому сторона відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що попри те, що за рішенням суду право власності на автомобіль «Акура» визнано порівну за сторонами, позивачем було перереєстровано вказаний транспортний засіб на третю особу, у зв`язку з чим відповідач зверталась до суду з позовом про стягнення з позивача на свою користь грошової компенсації вартості 1/2 частки вказаного автомобіля, і рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2025 з позивача на користь відповідача було стягнуто 379483,50 грн в рахунок компенсації вартості 1/2 частки вказаного автомобіля, а також 3000 грн моральної шкоди, право власності на її частку автомобіля припинено. Крім того, вказувала, що відповідач не заперечує щодо укладення кредитного договору №2/2015 від 05.08.2025, проте вказує, що вона не надавала згоди на укладення кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015 та/або №1/2015 від 14.01.2015, щодо їх укладення повідомлена не була, дозволу на передачу майна в заставу в якості забезпечення по ним не надавала.

В матеріалах справи містяться відповідь сторони позивача на відзив та відповідно заперечення відповідача на неї, в яких вони не погоджувалися з твердженнями протилежної сторони.

Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що в період з 08.08.1998 по 03.11.2017 перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 03.11.2017 було розірвано.

Як убачається із заявки на отримання кредиту від 12.01.2015, позивач просив надати йому споживчий кредит у сумі 250000 грн строком на 60 місяців для придбання транспортного засобу «Акура», джерело погашення - заробітна плата, забезпечення за кредитом - порука ОСОБА_4 під заставу простих іменних акцій АТ «Метабанк» у кількості 9500 шт. загальною номінальною вартістю 303050 грн.

12.01.2015 між ОСОБА_2 та КС «Джерело» укладено кредитний договір №1/2015, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 250000 грн на строк з 13.01.2015 по 12.01.2020, з комісією за користування кредитом у розмірі 0,5% річних. Забезпечення за кредитом - порука ОСОБА_4 під заставу простих іменних акцій АТ «Метабанк» у кількості 9500 шт. загальною номінальною вартістю 303050 грн.

Згідно договору поруки №1/2015-П від 06.01.2015, ОСОБА_4 поручилася за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №1/2015 від 05.01.2015 у розмірі 250000 грн, шляхом застави простих іменних акцій ПАТ «Метабанк» у кількості 9500 штук загальною номінальною вартістю 303050 грн.

05.08.2015 між ОСОБА_2 та КС «Джерело» укладено кредитний договір №2/2015, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 350000 грн на строк з 06.08.2015 по 06.08.2017, з комісією користування кредитом у розмірі 5% річних. Забезпечення за кредитом - застава автомобіля «Хонда», д.н.з. НОМЕР_2 , на підтвердження чого між ОСОБА_2 та КС «Джерело» було укладено договір застави транспортного засобу №2/2015-3 від 05.08.2015.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 щодо надання нею згоди як дружиною ОСОБА_2 на передачу автомобіля «Хонда» д.н.з. НОМЕР_2 , в заставу КС «Джерело».

Згідно додаткової угоди №1 від 17.12.2015 сторонами кредитного договору №2/2015 від 05.08.2015 внесено зміни до договору, а саме в якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором визначено в якості застави автомобіль «Акура» д.н.з. НОМЕР_1 , на підтвердження чого між ОСОБА_2 та КС «Джерело» було укладено договір застави транспортного засобу №2/2015-3 від 18.12.2015.

На підтвердження факту отримання кредиту та повного погашення боргу одноособово позивачем по кредитному договору №1/2015 від 12.01.2015 позивачем надано виписки з реєстру внутрішньобанківських документів АТ «Метабанк» та меморіальний ордер №2/27 від 18.11.2019, з яких убачається, що кошти надавалися 14.01.2015 та/або 15.01.2015, і погашення здійснювалося за кредитним договором №1/2015 від 14.01.2015, що також підтверджується карткою рахунку відкритого у КС «Джерело».

В процесі розгляду справи сторона відповідача стверджувала, що відповідач не узгоджував із позивачем отримання коштів у кредит на підставі кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015. Навіть якщо, такі кошти і отримувалися, то вони не були використані в інтересах сім`ї.

В процесі розгляду справи сторона позивача стверджувала, що кошти у розмірі 250 000 грн були отримані позивачем саме на підставі укладеного кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015, а в січні 2015 року між позивачем та КС «Джерело» інші кредитні договори не укладалися. Оскільки кошти отримувалися в кредит в інтересах сім`ї і були повернуті одноособово позивачем, то половина цих коштів підлягає стягненню з відповідача.

На противагу зазначеним твердженням сторони позивача, сторона відповідача вказувала, що не надавала згоди на укладення кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015 на загальну суму 250 000 грн тому, підстав для стягнення половини сплачених позивачем коштів немає.

Суд звертає увагу на те, що стороною відповідача акцентувалася увага на тому, що позивач не виконав умов договору від 12.01.2015 оскільки, надані фінансові документи підтверджують сплату ним коштів на виконання умов кредитного договору від 14.01.2015. Окрім того вказувала на те, що позивач мав відношення до діяльності кредитодавця оскільки, перебував на посаді голови правління АТ «Метабанк» і, вказані документи могли бути створені штучно.

Сторона позивача стверджувала, що невідповідність реквізитів платежу зумовлено технічною помилкою при його здійсненні та, не впливає на факт одноособового повернення позивачем отриманих, під час перебування у зареєстрованому з відповідачем шлюбі, у борг коштів.

Суд, оцінюючи надані учасниками докази у їх сукупності вважає за можливе відмітити наступне.

Як стверджувала сторона позивача при зверненні до суду із позовною заявою, кошти у розмірі 250 000 грн були отримані позивачем у борг в інтересах сім`ї на підставі кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015 та були ним одноособово повернуті після розірвання шлюбу із відповідачем. Інших кредитних договорів між позивачем та кредитною спілкою у січні 2015 року не укладалося.

На забезпечення виконання зобов`язання за наведеним вище кредитним договором було укладено договір поруки №1/2015-П від 06.01.2015 зі змісту якого убачається, що ОСОБА_4 поручилася за виконання позивачем кредитного договору №01/2015 від 05.01.2015 на суму 250 000 грн.

18.11.2019 позивачем було сплачено на рахунок КС «Джерело» 250 455,65 грн на виконання умов кредитного договору від 14.01.2015.

З картки рахунку НОМЕР_3 виданої КС «Джерело» убачається, що обороти за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 по контрагенту ОСОБА_5 становлять 250 000 грн, кредитний договір 1/2015 (14.01.2015).

З копії відзиву на позовну заяву, поданого позивачем до Ленінського районного суду м. Запоріжжя в процесі розгляду справи про поділ майна подружжя убачається, що позивач просив суд врахувати отримання ним від КС «Джерело» кредитних коштів у розмірі 250 000 грн на підставі кредитного договору №1/2015 від 14.01.2015, які були отримані на придбання автомобіля «Акура».

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.09.2021 визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру за адресою АДРЕСА_1 , а також автомобіль «ACURA» д.н.з. НОМЕР_1 , та автомобіль «MAZDA» д.н.з. НОМЕР_4 , визнано за позивачем та відповідачем право власності по 1/2 частці спірного майна за кожним.

Ухвалюючи рішення, судом досліджувалося питання придбання автомобіля «Акура», і було встановлено, що належних доказів придбання цього автомобіля у серпні 2015 року за рахунок кредитних коштів отриманих за кредитним договором №1/2015 від 14.01.2015, та наявності боргових зобов`язань за цим кредитним договором, які повинні враховуватись при поділі майна подружжя, суду не надано.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_5 , 26.07.2022 автомобіль «Акура», 2014 року випуску, було зареєстровано на ОСОБА_6 .

В подальшому, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2025, яке набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто грошову компенсацію 1/2 частки автомобіля «Акура» д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 379483,50 грн та 3000 грн моральної шкоди, припинено право власності на належну ОСОБА_3 частку, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3824,82 грн.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, слід прийти до висновку про те, що відповідач не надавав згоди на укладення позивачем кредитного договору №1/2015 від 12.01.2015, а кошти, які були предметом вказаного договору не використовувалися в інтересах сім`ї оскільки, позивачем вказаних обставин не доведено, а надані позивачем докази, очевидно носять суперечливий характер.

Крім того, 28.11.2013 було засновано ТОВ «Бухгалтер Онлайн», зі статутним капіталом 62200 грн, засновниками якого є ОСОБА_3 (50,16%, внесок - 31200 грн) та ОСОБА_7 (49,84%, внесок - 31000 грн).

Позивачем на частку внесену відповідачем до статутного капіталу ТОВ «Бухгалтер Онлайн» у розмірі 31200 грн за період з 01.12.2013 по 31.07.2025 нараховано інфляційні втрати на суму 118478,82 грн.

Водночас, не погоджуючись із наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат та розрахованою сумою компенсації, відповідач звернувся до ФОП ОСОБА_8 з метою проведення економічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання, а саме: визначити показник чистих активів ТОВ «Бухгалтер Онлайн» станом на 31.12.2022, 31.12.2023, 31.12.2024, 30.09.2025, чи підтверджується документально згідно даних фінансової звітності ТОВ «Бухгалтер Онлайн» отримання позитивного показника чистих активів у період з 2022 року по вересень 2025 року та визначити вартість частини майна ТОВ «Бухгалтер Онлайн» пропорційно частини учасника ОСОБА_3 у статутному капіталі товариства станом на 30.09.2025.

Як убачається з висновку експерта №400 складеного 31.10.2025 судовим експертом Давидовою О.В. за результатами проведення економічної експертизи (а.с.198-202), показник чистих активів ТОВ «Бухгалтер Онлайн» станом на 31.12.2022 складає (мінус) 150,90 тис. грн, станом на 31.12.2023 - (мінус) 59,10 тис. грн, станом на 31.12.2024 - (мінус) 85,30 тис. грн, станом на 30.09.2025 - (мінус) 253,40 тис. грн. Отримання позитивного показника чистих активів ТОВ «Бухгалтер Онлайн» у період 2022 року по вересень 2025 року документально не підтверджується, у вказаний період показник мав від`ємне значення. Розрахований показник вартості частини майна ТОВ «Бухгалтер Онлайн» пропорційно частини учасника ОСОБА_3 у розмірі 50,16% у статутному капіталі товариства станом на 30.09.2025 має від`ємне значення - (мінус) 127,10 тис. грн.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 ЦК України).

Тлумачення положень ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 2 ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

За змістом ст. 69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно усталеної судової практики, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Разом з тим, відповідно до положень ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, оскільки позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а надані докази є суперечливими та заперечуються відповідачем, то суд дійшов висновку, що підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації не вбачається.

Таким чином, судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про поділ майна подружжя та стягнення погашеної заборгованості - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Суддя: Олексій ДИБА