ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3795/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(суддя - Панна С.П.)
від 25.11.2025
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Парусніков Ю.Б., судді: Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)
від 04.08.2026
та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Парусніков Ю.Б., судді: Верхогляд Т.А., Іванов О.Г.)
від 20.08.2026
у справі № 904/3795/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд"
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Терещенківська-14"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"
про зобов`язання вчинити певні дії,
за участю представників учасників справи:
позивача - Ковальчук Д.Ю.
відповідача - Патика А.В.
АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" - Козак Т.В.
ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" - не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" (далі - ТОВ "Кам`янськебуд") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Терещенківська-14" (далі - ОСББ "Терещенківська-14"), в якому просить суд:
- зобов`язати ОСББ "Терещенківська-14" укласти з Акціонерним товариством "ДТЕК Дніпровські електромережі" договір про спільне використання технологічних електричних мереж у відповідності до Типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж, що є додатком № 1 до правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018;
- зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Терещенківська-14" відновити електропостачання до нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, провулок Крушельницької, 10Д.
1.2. Предметом спору у справі є правомірність припинення відповідачем електропостачання нежитлової будівлі ТОВ "Кам`янськебуд", яка була фактично приєднана до електричних мереж будинку № 14 по вул. Терещенківській у м. Дніпрі, а також наявність у ОСББ "Терещенківська-14" обов`язку забезпечити подальше використання цих мереж.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 у справі №904/3795/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів надання згоди відповідачем на приєднання до його електричних мереж нежитлової будівлі по пров. Крушельницької, 10-Д.
2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 у справі №904/3795/25 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого:
- сторонами по договору повинні бути ОСР та основний споживач, а тому позов мав бути пред`явленим до сторін майбутнього договору як відповідачів;
- вимога про відновлення електропостачання є похідною від фактичної можливості та правової підстави використання мереж відповідача. Відтак відсутність встановленого законом або договором обов`язку ОСББ "Терещенківська-14" забезпечувати використання його технологічних електричних мереж позивачем виключає і можливість покладення на відповідача похідного обов`язку відновити електропостачання.
2.5. Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2026 у справі №904/3795/25 заяву ОСББ "Терещенківська-14" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ТОВ "Кам`янськебуд" на користь ОСББ "Терещенківська-14" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
2.6. Суд апеляційної інстанції, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, обґрунтованість і розумність витрат, визнав обґрунтованими витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 та додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2026 у справі №904/3795/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження, ТОВ "Кам`янськебуд" зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 26.02.2020 у справі №304/284/18, від 18.12.2024 у справі № 907/825/22, від 18.11.2021 у справі №908/3233/20 (щодо належного відповідача у справі); від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 (щодо застосування статей 204, 215 Цивільного кодексу України).
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, товариство вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії.
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено докази, які підтверджують фактичне приєднання електричної мережі нежитлової будівлі до електрощитової житлового будинку по вул. Терещенківська 14 та постачання електричної енергії в період з 01.03.2022 по 01.09.2024 згідно з договорами про надання послуг з розподілу електричної енергії та постачання електричної енергії. В контексті не дослідження доказів та меж втручання касаційного суду в оцінку доказів скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
3.9. Касаційна скарга в частині оскарження додаткової постанови мотивована тим, що додаткова постанова, як похідна від первісного судового акта, підлягає скасуванню у зв`язку із наявністю підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції. При цьому скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 07.07.2026 у справі №910/12118/25.
3.10. У відзиві на касаційну скаргу ОСББ "Терещенківська-14" проти вимог та доводів останньої заперечує, мотивуючи його тим, що власники квартир в будинку №14 по вулиці Терещенківська у місті Дніпро ніколи не надавали згоди тим чи іншим особам підключатися до їхніх мереж, які є спільною сумісною власністю, між позивачем та відповідачем ніколи не існувало будь-яких договірних відносин щодо постачання останньому електричної енергії.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
08.05.2001 між АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" та ПП Єфіменко О.Ю. було укладено договір про постачання електричної енергії № 2412.
Заявою від 30.03.2003 ПП Єфіменко О.Ю. просив приєднати до договору № 2412 павільйон, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Червоного Козацтва, 12.
Підключення електроживлення павільйону за адресою вул. Червоного Козацтва, 12 у м. Дніпро до електрощитової житлового будинку № 12 по вул. Терещенківська було узгоджено попереднім власником цієї електроустановки - управителем (балансоутримувачем) цього будинку, яким на той час було ЖЕУ-44, про що на додатку № 6 до договору про постачання електричної енергії "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" міститься відповідний запис, скріплений підписом представника та відбитком печатки.
18.03.2021 ПП Єфіменко О.Ю. звернувся до АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" із заявою про виключення з договору про постачання електроенергії магазину за адресою: м. Дніпро, пров. С. Крушельницької (Л. Мокієвської), буд. 10-Д у зв`язку з його продажем.
16.02.2022 між ТОВ "Кам`янськебуд" та АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" укладений договір про надання послуг з розподілу електричної енергії на підставі повідомлення про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за адресою: м. Дніпро, пров. Крушельницької, 10Д.
Договір був укладений на підставі договору оренди № 1360 від 08.12.2021, укладеного між Дзензюрою Оленою Степанівною (власницею) та позивачем. Відповідно до договору оренди його предметом є нежитлове приміщення площею 52,6 м2 по вул. Крушельницької, 10Д у м. Дніпрі. Аналогічні дані містяться і в наданому акті приймання-передачі.
01.03.2022 між ТОВ "Кам`янськебуд" та ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" на підставі заяви-приєднання укладений договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: м. Дніпро, пров. Крушельницької, 10Д.
Згідно однолінійної схеми електропостачання споживача ТОВ "Кам`янськебуд" (додаток № 7 до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії) за адресою пров. Крушельницької, 10Д підключення електричної мережі здійснено від електрощитової житлового будинку № 14 по вул. Терещенківська, що належить ОСББ "Терещенківська-14".
Як стверджує позивач, 01.09.2024 електропостачання до нежитлової будівлі було самовільно припинено головою ОСББ "Терещенківська-14" Йощенко Н.В. без будь-яких законних на те підстав.
Листом від 11.09.2025 № 431/6522 Відділення поліції № 1 ДРУП ГУНП зазначило, що Йощенко Надія Володимирівна, яка письмово повідомила, що дійсно 01.09.2024 в складі правління було прийнято рішення про відключення магазину продовольчих товарів за вказаною адресою від подання до нього електромережі, так як керівництво ТОВ "Кам`янськебуд" незаконно підключило магазин до будинку № 14 по вул. Терещенківська та на питання надати дозвільні документи не реагували. Також гр. Йощенко Н.В додала, що адміністрація даного магазину була попереджена про відключення магазину від енергопостачання неодноразово та ніяк на це не реагувала.
09.09.2024 позивачем на адресу ОСББ "Терещенківська-14" надіслано повідомлення про необхідність укладання з АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" договору про спільне використання технологічних електричних мереж та відновлення електропостачання.
30.01.2025 з метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено ОСББ "Терещенківська-14" претензію з вимогою відновити електропостачання до нежитлової будівлі за адресою: пров. Крушельницької, 10Д та відшкодувати ТОВ "Кам`янськебуд" заподіяні збитки у сумі 136 344,62 грн.
Як зазначив позивач, відповідач є власником технологічних мереж, які використовуються АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" для розподілу електроенергії ряду субспоживачів, а відтак укладення договору з ОСР про спільне використання технологічних електричних мереж є не правом, а обов`язком відповідача.
Крім того, відповідно до підпункту 17 пункту 5.5.14 ПРРЕЕ, непобутовий споживач, крім обов`язків та відповідальності, визначених пунктами 5.5.5 - 5.5.12 цієї глави, зобов`язаний: у разі використання технологічних електричних мереж ОСР укласти з ним договір про спільне використання технологічних електричних мереж. Зазначені обставини і стали причиною звернення позивача до суду.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За приписами частини третьої статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 187 Господарського кодексу України передбачено, що спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
5.4. Отже переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, а також у постанові Верховного Суду від 07.05.2019 у справі № 914/1002/18.
5.5. Відповідно до частин першої - третьої статті 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.
Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються Кодексом систем розподілу, Кодексом системи передачі, Правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.
Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором.
5.6. Відповідно до пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), визначено:
- договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що встановлює зміст та регулює правовідносини між оператором системи та основним споживачем, мережі якого розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи, під час транспортування електричної енергії технологічними електричними мережами основного споживача (у тому числі електричними мережами виробників, резервне живлення яких забезпечується від мереж оператора системи, та споживачів (основних споживачів), електроустановки яких приєднані до електричних мереж таких виробників, та їх субспоживачів), що укладається за типовою формою, затвердженою Регулятором, та згідно з яким передбачається оплата вартості послуг з використання технологічних електричних мереж основного споживача, визначеної за затвердженою Регулятором методикою;
- власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для розподілу електричної енергії, або юридична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі електричної енергії;
основний споживач - споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи, електричні мережі якого використовуються оператором системи для транспортування електричної енергії іншим споживачам та/або для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи.
Відповідно до пункту 2.1.14 ПРРЕЕ у разі укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між оператором системи та споживачем (основним споживачем), до технологічних електричних мереж якого приєднані електроустановки інших учасників роздрібного ринку (субспоживачів або операторів системи), додатками до нього визначаються такі умови:
1) відомості про приєднані електроустановки інших учасників та їх власників та паспорти точок розподілу/передачі цих учасників роздрібного ринку;
2) обсяги транспортування електричної енергії в електричні мережі інших учасників роздрібного ринку;
3) порядок припинення, обмеження електропостачання субспоживачів у передбачених цими Правилами випадках;
4) порядок розрахунку витрат електричної енергії в технологічних електричних мережах споживача (основного споживача), пов`язаних із транспортуванням електричної енергії в електроустановки інших учасників роздрібного ринку;
5) порядок розрахунку та складання балансу електричної енергії в технологічних електричних мережах споживача (основного споживача).
Пунктом 2.5.1 ПРРЕЕ встановлено, що для забезпечення розподілу електричної енергії споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу електричними мережами, що не належать цьому оператору системи розподілу, укладається договір на основі типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж між оператором системи розподілу та основним споживачем.
Згідно з пунктом 2.5.2 ПРРЕЕ основний споживач не має права відмовити оператору системи, на території здійснення ліцензованої діяльності якого розташовані його мережі, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж.
Такі ж положення містяться і в Кодексі систем розподілу (далі - КСР).
5.7. Зі змісту наведених норм вбачається, що договір про спільне використання технологічних електричних мереж є спеціальним видом господарського договору, обов`язковість укладення якого прямо передбачена законом та нормативно-правовими актами Регулятора, а його сторонами є оператор системи розподілу та основний споживач.
Отже, обов`язок за частиною третьою статті 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" і пунктом 2.5.2 ПРРЕЕ існує у відносинах основного споживача з ОСР, і незалежно від того, чи є ОСББ основним споживачем, позивач стороною договору не є.
5.8. Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частину другу статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Відповідно до пункту 7.1 ПРРЕЕ електрична енергія споживачу, який не допускає порушень своїх договірних зобов`язань перед оператором системи передачі та/або оператором системи розподілу та електропостачальником, постачається безперервно, крім випадків, передбачених умовами договорів, укладених споживачами з електропостачальником та оператором системи, та нормативно-правовими актами, у тому числі цими Правилами.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У постанові від 03.09.2024 у справі № 910/14049/23 Верховний Суд дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Разом з тим, положення пункту 7.1 ПРРЕЕ регулюють правовідносини між споживачем електроенергії (позивачем) та суб`єктами ринку електричної енергії (оператором системи розподілу, електропостачальником), оскільки обов`язок забезпечити безперервний розподіл/постачання електроенергії покладається на ОСР та постачальника, тоді як ОСББ є споживачем.
З огляду на викладене, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування пункту 7.1 ПРРЕЕ, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Також позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, від 26.02.2020 у справі №304/284/18, від 18.12.2024 у справі №907/825/22 (щодо належного відповідача у справі); від 04.02.2026 у справі №910/6654/24 (щодо застосування статей 204, 215 Цивільного кодексу України).
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
5.10. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач у касаційній скарзі зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду щодо належного відповідача у справі, викладених у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, від 26.02.2020 у справі №304/284/18, від 18.12.2024 у справі №907/825/22 та від 18.11.2021 у справі №908/3233/20.
Сторонами в судовому процесі - позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 Господарського процесуального кодексу України).
За загальним правилом позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача повинна виконати зобов`язання (боржник).
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Спір у справі №910/15792/20 виник між фізичною особою та державним реєстратором з приводу реєстраційних дій державного реєстратора. У цій справі суд касаційної інстанції вирішував питання належності відповідача у спорі про визнання недійсними та скасування реєстраційних дій, вчинених державним реєстратором щодо юридичної особи під час дії судової заборони на здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо неї, відновлення попереднього запису до ЄДР шляхом його повторного внесення. Таку заборону накладено судом як захід забезпечення позову в іншій справі цивільної юрисдикції, спір у якій виник щодо дійсності рішень загальних зборів юридичної особи про зміну її назви, складу органів управління, керівника та затвердження нової редакції статуту. Державний реєстратор зареєструвала ці зміни в той час, коли між сторонами спору вже існував спір в суді цивільної юрисдикції та на забезпечення позовних вимог ухвалою суду було вжито заходи забезпечення шляхом заборони вчинення реєстраційних дій, однак на час проведення реєстраційної дії така ухвала не була внесена до реєстру судових рішень та не була направлена державному реєстратору до виконання. Верховний Суд виснував, що позивачем заявлено позовні вимоги у цій справі до державного реєстратора, який не вчинив дій щодо порушення його прав та інтересів у спірних матеріально-правових відносинах корпоративного управління щодо ОСББ.
У справі №304/284/18 позивачка звернулася з позовом до державного реєстратора, в якому просила скасувати запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно. Верховний Суд вирішував питання щодо неналежності відповідача та мотивував свої висновки тим, що позивачка фактично оспорює відповідне право на це майно спадкоємниці (спадкоємців) її покійного батька. Наслідки вирішення цієї справи можуть безпосередньо впливати на речові права інших фізичних осіб, які визначені у позовній заяві як треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
У справі №907/825/22 товариство звернулося з позовом до департаменту, який є виконавчим органом міської ради про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки у запропонованій товариством редакції. Позивач стверджував, що відповідач зобов`язаний укласти з позивачем цей договір на виконання рішення міської ради щодо приватизації земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу. Верховний Суд виснував, що у справі про визнання укладеним договору (зобов`язання укласти договір) позивачем є особа, яка бажає укласти договір, а відповідачем має бути сторона договору, яка відмовляється укласти договір, чим порушує права позивача. У цій справі спір був між майбутніми сторонами договору, проте, у справі, що переглядається, позивач не є стороною договору, тож питання належного відповідача не виникає.
У справі №908/3233/20 предметом розгляду була вимога спонукати укласти договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. У постанові відтворено положення про переддоговірний спір, які були також застосовані судами обох інстанцій у справі, що переглядається. До того ж, у зазначеній скаржником справі, позивачу було відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що відповідач не є зобов`язаною особою на укладення договору щодо позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду у зазначених скаржником справах є необґрунтованими, оскільки висновки Верховного Суду щодо належності відповідача зроблені у правовідносинах, які не є подібними з правовідносинами у цій справі за предметами, підставами позовів, нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин та фактичними обставинами.
Крім того у касаційній скарзі скаржник зазначає про неврахування судами правових висновків щодо застосування статей 204, 215 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі №910/6654/24.
Разом з тим, у справі №910/6654/24 розглядався спір про визнання договорів недійсними, мотивований тим, що оспорені правочини є фраудаторними, оскільки на момент їх укладення боржник мав перед позивачем невиконане зобов`язання, підтверджене рішенням третейського суду, не мав іншого, окрім переданого у заставу, майна, за рахунок якого було можливе виконання цього зобов`язання, оціночна вартість заставленого майна відповідачами, які є пов`язаними і перебувають під контролем близьких осіб, була занижена.
Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі №910/6654/24 та у справі №904/3795/25 є принципово різними, з огляду на нормативно-правове регулювання, предмет позову, підстави позову та фактично-доказова база, що унеможливлює застосування висновків Верховного Суду, викладених у наведеній скаржником постанові. Так у справі, що розглядається, спір є переддоговірним, натомість норми статей 204 та 215 Цивільного кодексу за своєю правовою природою є загальними нормами, що визначають загальні засади презумпції правомірності правочину та підстави визнання правочинів недійсними. Вони регулюють відносини щодо існуючих (вчинених) правочинів.
Таким чином, перевіривши доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, Суд не знайшов підтверджень обґрунтованості тверджень щодо неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на нерелевантність вказаної скаржником судової практики.
Отже, зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.11. Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, мотивовану тим, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, Верховний Суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Тобто, процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
З урахуванням того, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердились, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України згідно з доводами касаційної скарги визначено саме не дослідження судом зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановлених у справі судових рішень згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутні.
5.12. Щодо оскарження скаржником додаткової постанови у справі, касаційний суд вказує на наступне.
Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою частиною.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником не зазначено доводів в обґрунтування підстав оскарження додаткової постанови, окрім того, що додаткове судове рішення є похідним від основного рішення. Оскільки судом касаційної інстанції не було встановлено підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, прийнятих по суті заявлених вимог, касаційний суд не вбачає підстав для скасування додаткової постанови.
Зазначене не суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.07.2026 у справі №910/12118/25.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" в цій частині.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду, постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" у справі №904/3795/25 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янськебуд" в частині підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.08.2026 у справі №904/3795/25 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко