УХВАЛА
15 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 909/240/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Кібенко О. Р.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВА-АРТ"
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.05.2026
(суддя Михайлишин В. В.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2026
(головуючий - Шаповал Д. В., судді: Зварич О. В., Панова І. Ю.)
у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВА-АРТ"
про стягнення 1 435 920,00 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВА-АРТ" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 1 435 920,00 грн штрафу.
2. Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором № 572/ВОЗ-2025 від 25.04.2025 щодо поставки товару (вершкового масла) належної якості.
3. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.05.2026, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2026, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 435 920,00 грн штрафу та 17 231,04 грн судового збору.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено факт поставки відповідачем товару неналежної якості, що за умовами пункту 8.4. договору є підставою для нарахування позивачем штрафу у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного товару. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення повністю. При цьому, суд виснував про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафу, зазначивши, що господарська діяльність здійснюється на принципах комерційного розрахунку та ризику, відповідачем не доведено наявності об`єктивних та виняткових обставин, що унеможливили належне виконання ним своїх договірних зобов`язань, а розмір штрафу у цій справі не є надмірно високим та має компенсаторний характер; суд також врахував, що поставлений відповідачем неякісний товар призначався для забезпечення особового складу позивача, що особливо неприпустимо під час дії режиму воєнного стану.
5. В апеляційному господарському суді скаржник не оскаржував висновки суду першої інстанції щодо факту неналежного виконання договору та наявності підстав для нарахування позивачем штрафу в розмірі 1 435 920,00 грн. Натомість скаржник оскаржував рішення суду першої інстанції лише в частині відмови цим судом у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.
6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виснував, що висновки суду першої інстанції не суперечать наведеним у постанові висновкам Верховного Суду та нормам закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій; суд першої інстанції оцінив заявлені відповідачем підстави для зменшення штрафу, співвідніс їх із доказами у справі та навів мотиви, з яких не визнав такі обставини винятковими або достатніми для зменшення неустойки, тому апеляційний господарський суд не вбачав підстав для втручання у розсуд суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, не взяв до уваги покликання апелянта на ряд постанов Верховного Суду, в яких суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про зменшення розміру неустойки, оскільки в питаннях підстав для такого зменшення правовідносини у кожному спорі є відмінними і кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
7. 05.10.2026 відповідач надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати повністю, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
9. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
11. Так, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
12. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
13. Позов у цій справі подано у 2026 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3 328, 00 грн.
14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
15. Предметом позову у цій справі є стягнення 1 435 920,00 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 328,00 грн = 1 664 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.
16. Скаржник у касаційній скарзі визначив, що підставами касаційного оскарження є пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували позицію Касаційного господарського суду щодо спорів військових частин з постачальниками, зокрема, щодо оцінки обставин, які Верховний Суд визнав суттєвими для зменшення штрафних санкцій (постанови у справах № 910/1039/23 від 20.12.2023, № 910/9168/24 від 15.05.2025, № 910/1044/23 від 20.12.2023, № 910/1352/23 від 20.02.2024, № 910/1041/23 від 10.01.2024); відсутній висновок Верховного Суду про те, чи має замовник, який уклав договір з постачальником згідно з Законами України "Про оборонні закупівлі" та "Про публічні закупівлі" не зараховувати кошти, отримані в якості гарантії виконання договору, як компенсацію штрафних санкцій, якщо право такого зарахування передбачене договором.
17. Натомість, Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
18. Скаржник у касаційній скарзі не зазначає обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
19. Верховний Суд вивчив та проаналізував зміст оскаржуваних судових рішень, а також матеріали поданої касаційної скарги, не вбачає підстав для прийняття до розгляду касаційної скарги, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК, тому дійшов висновку, що скаржник не дотримав умову допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
20. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
21. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
22. Зважаючи на те, що скаржник не зазначив підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 909/240/26 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІВА-АРТ" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.05.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
О. Кібенко