Окрема думка № 140656676 у справі № 916/694/25 від 21.09.2026

ОКРЕМА ДУМКА

21 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/694/25

за касаційною скаргою Приватного підприємства "Ра-Курс Плюс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2025 (суддя Смелянець Г.Є.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 (колегія суддів: Аленін О.Ю., Таран С.В., Філінюк І.Г.)

у справі за позовом Першого заступника керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області,

2. Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області

до Приватного підприємства "Ра-Курс Плюс"

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 241 746,43 грн,

1. Перший заступник керівника Чорноморської окружної прокуратури (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі 1. Чорноморської міської ради (далі за текстом також - Рада) та 2. Управління капітального будівництва Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області (далі за текстом також - Управління) з позовом до Приватного підприємства "Ра-Курс Плюс" (далі за текстом також - ПП "Ра-Курс Плюс"), в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 22.12.2022 №1 та від 24.01.2023 №2 до договору, укладеного між Управлінням та ПП "Ра-Курс Плюс";

- стягнути з ПП "Ра-Курс Плюс" на користь Управління неустойку в сумі 241 746,43 грн.

2. Обґрунтовуючи позов, прокурор стверджував, що спірні додаткові угоди укладені сторонами з порушенням вимог Закону "Про публічні закупівлі" (далі за текстом - Закон про публічні закупівлі), Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі за текстом - Особливості), та несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару за договором.

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 02.07.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026, позов задовольнив частково: визнав недійсними додаткові угоди від 22.12.2022 №1 та від 24.01.2023 №2 до договору; стягнув з ПП "Ра-Курс Плюс" на користь Управління неустойку в розмірі 72 523,93 грн; у задоволенні решти позову відмовив.

4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) станом на дату підписання договору сторони погодили всі істотні умови: предмет, ціну та строк дії, а також, що поставка товару здійснюється протягом 45 календарних днів з дня підписання договору, але у будь-якому разі до 30.12.2022 включно; в подальшому сторони змінили строк поставки товару до 25.01.2023 включно (додаткова угода №1) та до 10.02.2023 включно (додаткова угода №2); товар був поставлений 13.02.2023 та повністю сплачений Управлінням 17.02.2023;

(2) ПП "Ра-Курс Плюс" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Управлінням договір (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлювало, що кінцевою датою виконання робіт є дата, визначена сторонами у договорі, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки; відповідач, підписавши договір, погодив усі його істотні умови;

(3) визначена сторонами у договорі така умова як строк виконання робіт є істотною умовою договору про закупівлю;

(4) під час дії спірного договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт/надання послуг з поточного ремонту) шляхом його продовження, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження;

(5) як документальне підтвердження об`єктивних обставин, що зумовили продовження строку виконання зобов`язання за додатковими угодами №1 та №2, надано адресовані Управлінню листи ПП "Ра-Курс Плюс", в яких йшлось про затримку поставки комплектуючих з Китаю на завод виробника в Туреччині; договір міжнародної купівлі-продажу, укладений між ПП "Ра-Курс Плюс" та заводом КАПЛАН ПАВЕР ДЖЕНЕРАТОР з доказами оплати товару; листування відповідача з виробником товару КАПЛАН ПАВЕР ДЖЕНЕРАТОР; відслідковування вантажу Cargo Tracking;

(6) ПП "Ра-Курс Плюс", підписуючи договір, джерелом фінансування якого є бюджетні кошти, зі встановленим строком виконання, мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк;

(7) надані докази на підтвердження наявності підстав для збільшення строку поставки за договором зводяться до листування між ПП "Ра-Курс Плюс" та виробником товару, а також листування між ПП "Ра-Курс Плюс" та Управлінням; не надано первинних документів, які б свідчили про наявність таких підстав; це вбачається і зі змісту оспорюваних додаткових угод, які містять посилання лише на листи від 20.12.2022 вих.№20/12-01 та від 05.01.2023 вих.№05/01-01, без жодних інших доказів;

(8) розрахунок заявленої до стягнення пені за період з 31.12.2022 до 12.02.2023 (241 746,43 грн) є правильним; ПП "Ра-Курс Плюс" у відзиві на позовну заяву заявило клопотання про зменшення нарахованої неустойки;

(9) враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру неустойки (пені, штрафу), а також виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії росії проти України, враховуючи, що відповідач зобов`язання з поставки товару виконав у повному обсязі, приймаючи до уваги відсутність доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачам збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору щодо строків поставки товару, а також правовий зміст інституту неустойки, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру нарахованої відповідачу неустойки на 70% - до 72 523,93 грн.

5. Апеляційний суд додатково зазначив, що:

(1) не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства, Рада та Управління не вживали заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору, а також стягнення неустойки до бюджету; у цьому випадку прокурор обґрунтовано звернувся із позовом в інтересах позивачів;

(2) умовами договору були встановлені форс-мажорні обставини, наявність яких має бути підтвердженою у відповідності до Закону України "Про торгово промислові палати в України"; оспорювані додаткові угоди №1, №2 не містять посилань на об`єктивні обставини та належні докази на їх підтвердження, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання ПП "Ра-Курс Плюс" зобов`язань за договором;

(3) дії сторін договору щодо необґрунтованого продовження строку виконання робіт шляхом укладення додаткових угод №1, №2 суперечать меті Закону про публічні закупівлі, зокрема, нівелюють інститут публічних закупівель як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції;

(4) укладення додаткових угод про продовження строків виконання зобов`язань за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, жодним чином не відповідає принципам добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності; спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору; можливість зміни строків виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів;

(5) за умовами пункту 5.1 договору поставка товару здійснюється протягом 45 календарних днів з дня підписання договору, але у будь-якому разі до 30.12.2022 включно; як встановив суд, відповідач неналежним чином виконував зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, а саме, поставив товар 13.02.2023, тобто з порушенням узгодженого сторонами строку;

(6) наданий прокурором розрахунок заявленої до стягнення суми пені є арифметично правильним; відповідач не надав власного контррозрахунку та не вказав на будь-які помилки у розрахунку, здійсненому прокурором;

(7) суд першої інстанції, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру нарахованої відповідачу неустойки на 70% - до 72 523,93 грн; надмірне зменшення розміру неустойки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності.

6. ПП "Ра-Курс Плюс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

7. Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК), зазначаючи:

(1) щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, що:

- суди попередніх інстанцій застосували частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 13.01.2022 у справі №910/488/21 (щодо зменшення розміру неустойки), не врахувавши: 1) добросовісну поведінку ПП "Ра-Курс Плюс", яке повністю виконало зобов`язання за договором; 2) позицію Управління, яке погодило зміну строків поставки, а отже створило розумні очікування, що відповідач не понесе жодних штрафних санкцій, інакше б ПП "Ра-Курс Плюс" ініціювало розірвання договору; 3) складні економічні умови в Україні; 4) відсутність доказів, якими б підтверджувався розмір завданих збитків державі/територіальній громаді;

- суди попередніх інстанцій застосували пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та частини третю, четверту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі за текстом - Закон про прокуратуру) без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк), не врахувавши, що звернення прокурора з позовом у цій справі свідчить про: 1) зловживання та свавільне втручання прокурора у договірні відносини Управління та ПП "Ра-Курс Плюс"; 2) вихід прокурора за межі окреслених у статті 131-1 Конституції України функцій прокуратури, що має наслідком, зокрема, порушення принципу правової визначеності у господарському судочинстві; 3) загальну правову проблему, розв`язання якої постало перед Конституційним Судом України та вирішено у рішенні від 03.12.2025 №6-р(II)/2025; позов у цій справі є прикладом безпідставного перебирання функцій та повноважень міської ради, що є не сумісним з конституційно визначеним винятковим характером позову, на подання якого має право прокурор, з метою захисту інтересів держави;

- оскаржувані судові рішення, взагалі, не містять обґрунтування, в чому саме виразилися порушення інтересів територіальної громади міста Чорноморська; суди проігнорували, що внаслідок укладення додаткової угоди №3 сторони не лише нівелювали будь-які наслідки для порушення інтересів територіальної громади, а й досягли прямого економічного ефекту - збереження 2 000 000 грн;

(2) щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону Про публічні закупівлі, статей 3, 627 ЦК;

- суди помилково ототожнили зміст понять "форс-мажорні обставини" та "об`єктивні обставини" в розумінні пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі; ця норма не містить виключних випадків, що підпадають під визначення "документально підтверджені об`єктивні обставини, що спричинили таке продовження", а також переліку документів, якими ці обставини повинні бути підтверджені;

- саме сторони договору про публічну закупівлю за взаємним погодженням визнають/не визнають обставини, що перешкоджають виконати умови договору у погоджені строки як "об`єктивні", належність чи неналежність документів, що підтверджують ці обставини, ця норма лише містить застереження того, що ці "об`єктивні обставини" не повинні зумовлювати збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю".

8. Чорноморська окружна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.

9. Доводи прокурора зводяться до того, що:

(1) суди попередніх інстанцій правильно застосували пункт 4 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі; ПП "Ра-Курс Плюс", укладаючи договір, погодилося із строком, протягом якого мала бути здійснена поставка товару та з відповідальністю за порушення строків виконання зобов`язань;

(2) ПП "Ра-Курс Плюс" за відсутності на момент укладення договору наявного товару та при укладенні цього ж дня міжнародного договору купівлі-продажу з виробником, мало усвідомлювати всі ризики, зокрема, щодо відповідальності за порушення строків поставки;

(3) докази на підтвердження наявності підстав для збільшення строку поставки за договором зводяться до листування між ПП "Ра-Курс Плюс" та виробником товару, а також листування між ПП "Ра-Курс Плюс" та Управлінням;

(4) оспорювані додаткові угоди №1, №2 не містять посилань на об`єктивні обставини та належні докази на їх підтвердження, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання ПП "Ра-Курс Плюс" зобов`язань за договором; відповідного документального підтвердження настання обставин, як то передбачено статтею 41 Закону про публічні закупівлі, пунктом 19 Особливостей та умовами пункту 9.3 договору, постачальник замовнику не надав;

(5) суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність документально підтверджених об`єктивних обставин, що у розумінні пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі могли б зумовити продовження строку виконання зобов`язань за договором, а тому додаткові угоди №1 та №2 правомірно визнані недійсними як такі, що суперечать вимогам цивільного законодавства та законодавства у сфері публічних закупівель;

(6) висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового зменшення розміру неустойки ухвалені з правильним застосуванням частини третьої статті 551 ЦК, відповідають усталеній судовій практиці Верховного Суду та не свідчать про будь-яке порушення принципів цивільного законодавства чи вихід за межі дискреційних повноважень суду;

(7) матеріали справи підтверджують, що прокурор дотримався вимог статті 23 Закону про прокуратуру, повідомивши відповідні органи про виявлені порушення, однак уповноважені органи не звернулися до суду та не вжили заходів щодо захисту інтересів держави; у цьому випадку порушення умов договору щодо поставки товару призвело до неефективного використання бюджетних коштів та порушення принципів публічних закупівель, що свідчить про наявність суспільно-значущого інтересу; суди правильно вказали, що вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

10. Чорноморська окружна прокуратура подала письмові пояснення, в яких зазначала, що:

(1) відповідач, укладаючи договір за відсутності наявного у нього товару, із укладанням цього ж дня міжнародного договору купівлі-продажу з виробником, мав розуміти всі ризики такого укладання, та погодилось з відповідальністю за порушення строків виконання зобов`язань;

(2) відповідач не надав до суду будь-яких документів (договори з його контрагентами; листування з приводу неможливості виконання контрагентами своїх договірних зобов`язань; документи, які б свідчили про виникнення обставин, які б ускладнили перетин відповідних комплектуючих через митні пункти (пропуск вантажу в режимі транзиту) тощо); докази на підтвердження наявності підстав для збільшення строку поставки за Договором зводяться до листування між відповідачем та виробником товару, а також листування між відповідачем та позивачем 2;

(3) саме документальне підтвердження покликане засвідчити, що продовження строків не є наслідком недобросовісної поведінки сторін, а зумовлене незалежними від них обставинами; позиція Верховного Суду з вказаних питань є сталою та послідовною та виключає віднесення затримки поставки комплектуючих для виробництва предмету закупівлі до об`єктивної, яка дає право на продовження строку виконання зобов`язання.

11. ПП "Ра-Курс Плюс" також подало пояснення, в яких зауважило, що:

(1) зміст пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі варто тлумачити так, що саме сторони договору про публічну закупівлю за взаємним погодженням визнають або не визнають обставини, що перешкоджають виконати умови договору у погоджені строки як "об`єктивні", належність чи неналежність документів, що підтверджують ці обставини, ця норма лише містить застереження того, що ці "об`єктивні обставини" не повинні зумовлювати збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

(2) об`єктивні причини для продовження строку виконання робіт не обмежуються форс-мажором, достатнім є факт, що сторони договору самостійно визнали обставини об`єктивними, підтвердженими документально та такими, що унеможливлювали виконання умов договору у первісний строк, при цьому, ключовим критерієм правомірності зміни строків є незмінність ціни договору та відсутність шкоди інтересам держави.

12. Верховний Суд постановою від 21.09.2026 касаційну скаргу ПП "Ра-Курс Плюс" залишив без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 у справі №916/694/25 залишив без змін.

13. Ухвалюючи вказану постанову, Верховний Суд у частині підстав для представництва інтересів держави в цій справі виходив, зокрема з того, що:

(1) Рада є суб`єктом владних повноважень, приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі;

(2) Управління є виконавчим органом Чорноморської міської ради, створене відповідно до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"; є юридичною особою, має самостійний баланс, гербову печатку із своїм найменуванням, штампи, бланки, розрахунковий та інші рахунки; підзвітне і підконтрольне Чорноморській міській раді, підпорядковане її виконавчому комітету, а також міському голові у межах його повноважень; утримується за рахунок коштів бюджету міста;

(3) оскільки договір виконується за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади, визначення прокурором позивачів - Чорноморської міської ради як органу місцевого самоврядування, що уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, а також Управління як замовника за Договором та особи, до відання якої належать повноваження щодо організації закупівлі за рахунок власних (бюджетних) коштів, є обґрунтованим;

(4) встановлені судами попередніх інстанцій обставини стосовно того, що ні Рада, ні Управління не вжили заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладанні договору, а також стягнення неустойки до бюджету, а також відносно того, що Рада зазначила, що не заперечує проти пред`явлення позову прокурором, а Управління вказало, що заходи щодо стягнення неустойки, шляхом скерування претензій чи позовної заяви не вживалися, спростовують твердження ПП "Ра-Курс Плюс" про те, що прокурор не обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентних органів;

(5) доводи скаржника про неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, є необґрунтованими, оскільки зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції містить як посилання на ці висновки Великої Палати Верховного Суду, так і свідчить про застосування норм права у відповідності до цих висновків;

(6) внаслідок укладення договору, предметом якого було придбання джерел резервного живлення (генераторів) для здійснення заходів із цивільного захисту населення в частині розгортання пунктів обігріву, в тому числі, що використовуються як найпростіші укриття, під час дії правового режиму воєнного стану на території Чорноморської міської територіальної громади, остання на зимовий період мала отримати генератори, які б використовувалися як джерело резервного живлення для забезпечення обігріву у спеціально відведених пунктах та укриттях. Водночас, як свідчать оскаржувані рішення, постачання генераторів у визначений Договором строк здійснено не було. Тому, помилковими є доводи ПП "Ра-Курс Плюс" про відсутність порушень інтересів територіальної громади міста Чорноморська внаслідок продовження строку поставки товарів.

14. Не погоджуюсь з такими висновками Верховного Суду щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі в особі Управління та Ради з огляду на таке.

15. Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону про прокуратуру та ГПК.

16. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

17. Частина третя статті 23 Закону про прокуратуру визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

18. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

19. Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

20. Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

21. Розкриваючи зміст наведених норм, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що "захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно" (постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (пункти 45, 47), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункти 8.56, 8.57), від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (пункт 72).

22. З такого субсидіарного характеру представництва випливає обов`язок прокурора обґрунтувати підстави для звернення до суду, на чому Велика Палата Верховного Суду наголосила у пункті 78 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, виснуючи про те, що "якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", обґрунтувати її".

23. Якщо такою підставою прокурор визначає нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним органом, то, як виснувала Велика Палата Верховного Суду, "прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу" (пункт 78 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

24. При цьому варто зауважити, що обов`язок обґрунтування не вичерпується доведенням бездіяльності органу, оскільки від нього залежить і те, хто буде учасником спору, адже, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у підпункті 8.11 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20, "у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого - коло відповідачів".

25. Конкретизуючи, як визначається коло відповідачів, Велика Палата Верховного Суду у цій самій постанові виснувала, що "склад відповідачів визначається прокурором самостійно … (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо" (підпункт 7.12 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду також застосувала в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (пункт 99).

26. Від змісту наведеного прокурором обґрунтування залежить і процесуальне становище органу, в особі якого подано позов, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 103 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, виснувавши, що "процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі".

27. Узагальнюючи наведені висновки, у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

"1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави".

28. Наведеному обов`язку прокурора кореспондує обов`язок суду перевірити його обґрунтування, про що Верховний Суд неодноразово зазначав, вказуючи, що "суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України" (постанови від 30.07.2025 у справі №922/4043/19 (пункт 45), від 21.07.2026 у справі №915/378/25 (пункт 54)).

29. Водночас така перевірка не може обмежуватись лише доводами прокурора. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах" (пункт 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37) та постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (пункт 73).

30. Враховуючи цей висновок, у постанові від 03.02.2026 у справі №916/13/24 Верховний Суд зазначив, що "владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов".

31. Визначальним як для обґрунтування прокурора, так і для його перевірки судом є порушений інтерес. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що "в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги" (пункт 101 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18). Застосовуючи цей висновок, Верховний Суд неодноразово зазначав, що, крім наведеного, слід також установити, чи є обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (постанови від 28.11.2024 у справі №910/13240/22 (910/5595/22), від 26.02.2025 у справі №917/28/24 (пункт 57).

32. Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має визначити, на захист чиїх (держави в цілому чи територіальної громади) і яких саме інтересів він звертається, в чому полягає їх порушення та як заявлені вимоги забезпечать їх відновлення у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. Суд же, перевіряючи підстави для представництва, має насамперед встановити, про захист яких інтересів йдеться, якими суб`єктами і в чому їх порушено, чи можна за рахунок цих суб`єктів задовольнити позовні вимоги і чи є обраний спосіб захисту ефективним. Від цього залежить і визначення позивача, і коло відповідачів. Тобто порушений інтерес необхідно визначити у співвідношенні з предметом позову та щодо кожного органу, в особі якого подано позов, а не абстрактно.

33. Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення з цим позовом до господарського суду в інтересах держави в особі Ради та Управління, прокурор стверджував, що:

(1) неналежне виконання зобов`язань за договором порушує інтереси держави та не відповідає інтересам Чорноморської міської територіальної громади щодо своєчасного та в повному обсязі отримання товару за договором, що фінансується за бюджетні кошти; проведення процедури публічних закупівель та укладення додаткових угод, які суперечать вимогам законодавства, порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів; з огляду на правовий режим воєнного стану наявний як державний, так і суспільний інтерес, а заходи щодо стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за договором є невідкладними;

(2) органами, уповноваженими на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, є Рада, на яку покладено функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, зокрема під час проведення публічних закупівель, та Управління - виконавчий орган Ради, яке є замовником за договором, до відання якого належить організація закупівлі генераторів за рахунок бюджетних коштів і на користь якого відповідно до пункту 8.2 договору підлягає стягненню пеня;

(3) Рада, яка є засновником Управління, здійснює його фінансування та контролює його фінансово-господарську діяльність, та Управління, укладаючи оспорювані додаткові угоди всупереч вимогам статті 41 Закону про публічні закупівлі, самі сприяли порушенню інтересів держави, тим самим є органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, однак не здійснюють та неналежно здійснюють їх захист;

(4) Рада та Управління, незважаючи на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, будучи обізнаними про виявлені порушення, не вживали заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при укладенні договору, а також стягнення неустойки до бюджету.

34. Отже, вважаючи наведене достатнім обґрунтуванням підстав для представництва, прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі двох позивачів - Управління та Ради. При цьому, заявивши вимогу про стягнення пені на користь Управління, прокурор не визначив, в особі якого з позивачів заявив вимогу про визнання додаткових угод недійсними.

35. Суд першої інстанції наведеного прокурором обґрунтування не оцінював, обмежившись викладом змісту листування прокурора з Радою та Управлінням і відповідей на нього.

36. Оцінку заявленому прокурором інтересу дав лише суд апеляційної інстанції, який виходив з того, що:

(1) неналежне виконання зобов`язань за договором, необґрунтоване укладення додаткових угод про продовження строків виконання будівельних робіт порушує інтереси держави, а порушенням інтересів держави та позивачів є порушення відповідачем строків поставки товару, що призвело до неефективного використання бюджетних коштів;

(2) оскільки договір виконується за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади;

(3) проведення процедури закупівель та укладення договору з порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18.

37. Верховний Суд погодився з такими висновками (пункти 68, 69 постанови), зауваживши, що предметом договору було придбання генераторів для забезпечення обігріву в пунктах обігріву та укриттях під час воєнного стану, внаслідок укладення договору територіальна громада на зимовий період мала отримати генератори, однак у визначений договором строк їх поставлено не було, з огляду на що визнав доводи скаржника про відсутність порушень інтересів територіальної громади внаслідок продовження строку поставки помилковими (пункти 84- 86 постанови).

38. При цьому вважаю, що суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не з`ясував, на захист чиїх (держави в цілому чи територіальної громади) та яких саме інтересів звернувся прокурор з цим позовом до суду, хоча від цього залежить визначення позивача (позивачів) і кола відповідачів.

39. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не надав належної оцінки й тому, що прокурор одночасно посилався як на порушення інтересів держави у бюджетній сфері, так і на порушення інтересів територіальної громади щодо своєчасного отримання товару.

40. Суд апеляційної інстанції, не розмежувавши цих інтересів, кваліфікував стверджуване порушення і як порушення інтересів держави, і як порушення майнових прав територіальної громади, тоді як Верховний Суд вказав лише на порушення інтересів громади щодо своєчасного отримання генераторів. Тобто суд апеляційної інстанції та Верховний Суд виходили з різного розуміння порушеного інтересу, що додатково вказує на те, що такий інтерес не був належно визначений прокурором.

41. Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, не врахував і того, що від визначення порушеного інтересу залежить і оцінка того, чи є обраний прокурором спосіб захисту ефективним, тобто чи відновлять заявлені вимоги саме той інтерес, на порушення якого він посилається, для чого стверджуване порушення має бути пов`язане з правочинами, які оспорює прокурор (пункти 31, 32 цієї окремої думки).

42. Так, за змістом оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції пов`язав порушення майнових прав територіальної громади з порушеннями, допущеними при укладенні самого договору (пункт 68 постанови), хоча договір прокурор не оспорював, а предметом заявленого ним позову були вимоги про визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 про продовження строку поставки товару та стягнення з ПП "Ра-Курс Плюс" на користь Управління пені за порушення строків такої поставки. Тобто допущені при укладенні самого договору порушення, які суд визнав такими, що порушують майнові права територіальної громади, не є предметом заявлених вимог, а відтак незрозуміло, яким чином задоволення заявлених позовних вимог у цій справі призведе до поновлення таких прав або інтересів територіальної громади.

43. Верховний Суд, пов`язавши порушення з інтересом територіальної громади у своєчасному отриманні генераторів на зимовий період, на який посилався і прокурор, так само не зазначив, яким чином заявлені вимоги відновлять цей інтерес, зокрема з огляду на встановлені судами обставини, за якими Управління прийняло й оплатило поставлений товар (пункти 23, 24 постанови), які свідчать, що на момент звернення прокурора з цим позовом до суду Управління вже отримало відповідні генератори.

44. Верховний Суд не врахував і того, що визнання недійсними додаткових угод не може забезпечити своєчасного отримання товару, а пеня, стягнута на користь Управління, є мірою відповідальності постачальника перед замовником як стороною договору і сама по собі порушеного інтересу громади у своєчасному отриманні генераторів відновити не може.

45. Погодившись з обґрунтуванням прокурора про неефективне використання бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції не встановив ні неефективного чи нецільового витрачання бюджетних коштів, ні переплати за договором. Не врахував він і того, що, заявивши вимогу про визнання недійсними додаткових угод, якими було лише продовжено строк поставки, прокурор просив не повернути сплачені за договором бюджетні кошти, а стягнути договірну неустойку, яка відповідно до пункту 8.2 договору підлягає стягненню на користь Управління як сторони правочину.

46. Не підтверджує висновку про неефективне використання бюджетних коштів і посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18, у якій, як і в інших подібних справах, предметом спору були вимоги про визнання недійсними додаткових угод, укладення яких призвело до безпідставного збільшення ціни товару та, відповідно, до переплати бюджетних коштів, на що Верховний Суд звернув увагу у постанові від 05.03.2026 у справі №916/5778/23. Натомість у цій справі переплати бюджетних коштів суди не встановили.

47. Не можу погодитися і з тим, що Верховний Суд відхилив посилання скаржника на додаткову угоду №3 лише з огляду на те, що цією угодою зменшено не лише ціну договору, а й кількість товару, а тому її укладення не свідчить про дотримання інтересів територіальної громади (пункт 87 постанови), тоді як з`ясувати необхідно було не те, чи було дотримано інтересів територіальної громади, а те, чи довів прокурор їх порушення, зокрема з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин укладення цієї додаткової угоди на підставі рішення Ради від 31.01.2023 №310-VIII про внесення змін до бюджету Чорноморської міської територіальної громади на 2023 рік з метою уточнення обсягів та джерел фінансування та визначених нею умов, які передбачали не лише зменшення кількості генераторів, а й їх вартості за одиницю (пункти 13, 21 постанови). Тобто зменшення обсягу закупівлі було наслідком рішення самої Ради, яку прокурор визначив позивачем, і не супроводжувалося збільшенням ціни товару.

48. З огляду на наведене вважаю, що висновок суду апеляційної інстанції про неефективне використання бюджетних коштів не ґрунтується на встановлених обставинах і не відповідає змісту заявлених вимог, а посилання цього суду на будівельні роботи не відповідає предмету договору - поставці генераторів, на що Верховний Суд також не звернув уваги.

49. Не узгоджується із заявленими вимогами і висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, про те, що Рада та Управління не вжили заходів щодо стягнення неустойки до бюджету (пункти 37, 72 постанови), оскільки прокурор просив стягнути пеню не до бюджету, а на користь Управління. Таку формулу вжив і сам прокурор у позовній заяві, хоча, обґрунтовуючи таку вимогу, зазначив, що відповідно до пункту 8.2 договору ці кошти підлягають стягненню саме на користь Управління.

50. Отже, вважаю, що суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не встановив, на захист чиїх і яких саме інтересів звернувся прокурор, якими суб`єктами і в чому їх порушено та чи можна за рахунок цих суб`єктів задовольнити заявлені вимоги (пункти 31, 32 цієї окремої думки). Оскільки прокурор звернувся в особі двох органів, не визначивши, в особі якого з них заявлено вимогу про визнання додаткових угод недійсними, і стверджував при цьому, що обидва органи самі сприяли порушенню інтересів держави (підпункт 3 пункту 33 цієї окремої думки), ці обставини підлягали встановленню окремо щодо звернення в особі Управління та в особі Ради.

Щодо звернення прокурора в особі Управління

51. Визнаючи обґрунтованим звернення прокурора в інтересах держави в особі Управління, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд (пункти 66, 69 постанови), виходив з того, що Управління є виконавчим органом Ради, юридичною особою, підзвітною і підконтрольною Раді, замовником за договором та особою, до відання якої належать повноваження щодо організації закупівлі за рахунок бюджетних коштів.

52. При цьому суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував, що прокурор, не обґрунтувавши того, що Управління діє як розпорядник бюджетних коштів, заявив вимогу про стягнення пені не на користь бюджету, а на користь Управління, з огляду на що визначальним для такої вимоги є саме статус Управління як замовника за договором, право якого на пеню передбачено пунктом 8.2 договору.

53. За цим пунктом у разі несвоєчасного виконання зобов`язань постачальник сплачує пеню замовнику, що узгоджується з частиною першою статті 549 ЦК, відповідно до якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

54. Те, що у таких відносинах замовник реалізує не владні повноваження, а права кредитора, підтверджує і висновок Великої Палати Верховного Суду, яка виснувала, що "у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах" (підпункт 10.1 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

55. Оскільки цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала щодо комунального закладу, а Управління є виконавчим органом Ради (пункт 66 постанови), суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, належало з`ясувати, чи виступало Управління у спірних правовідносинах як суб`єкт владних повноважень, чи як сторона зобов`язання, однак він, визнаючи обґрунтованим звернення прокурора в його особі, виходив лише зі статусу Управління як виконавчого органу Ради.

56. Між тим від того, чи виступає Управління у спірних правовідносинах як сторона зобов`язання, залежить і те, чи підлягає зарахуванню до відповідного бюджету заявлена до стягнення на його користь неустойка.

57. На це неодноразово вказував Верховний Суд, виснуючи, що "стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов`язань за договором відбувається на користь такої організації; неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою" (пункт 124 постанови від 27.11.2024 у справі №911/826/23). Цей висновок Верховний Суд застосував також у постанові від 05.03.2026 у справі №916/5778/23, у якій, як і у справі №911/826/23, замовниками були бюджетні неприбуткові організації (установи), що фінансувалися з місцевого бюджету.

58. Аналогічного підходу Верховний Суд дотримався і в постанові від 17.02.2026 у справі №902/332/25, у якій виснував, що "неустойка має сплачуватися на користь кредитора в договірних зобов`язаннях" (пункт 21), а "походження саме з Державного бюджету України чи місцевого бюджету грошових коштів, за рахунок яких була оплачена закупівля робіт, не є підставою як для зміни умов господарського договору, так і для стягнення пені до Державного бюджету України або місцевого бюджету всупереч умовам договору" (пункт 26).

59. Водночас, незважаючи на умови пункту 8.2 договору, за яким постачальник сплачує пеню саме замовнику, тобто Управлінню (пункт 12 постанови), суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, наведених висновків не врахував і не оцінив, чи пов`язане стягнення такої пені з інтересами територіальної громади, на захист яких прокурор звернувся з цим позовом до суду в особі Управління.

60. Не підтверджує інтересу територіальної громади у стягненні такої пені і посилання прокурора на порушення інтересів у бюджетній сфері. Такий інтерес міг би ґрунтуватися на пункті 39 частини першої статті 64 Бюджетного кодексу України (далі за текстом - БК), відповідно до якого до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб`єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів місцевого самоврядування.

61. У справі №902/332/25 Верховний Суд, відхиливши доводи про стягнення договірної пені до місцевого бюджету на підставі цієї норми, зазначив, що йдеться про штрафи та пеню, які застосовуються відповідно до закону, "а не про пеню, сплата якої здійснюється у межах договірних відносин" (пункт 24 постанови від 17.02.2026). При цьому Верховний Суд послався на схожий за змістом висновок щодо пункту 23 частини другої статті 29 БК, викладений у пунктах 109, 110 постанови від 09.08.2024 у справі №917/1957/23.

62. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, таких висновків Верховного Суду не врахував, хоча прокурор обґрунтовував підстави для представництва, зокрема, порушенням інтересів у бюджетній сфері (підпункт 1 пункту 33 цієї окремої думки), не посилаючись при цьому ні на пункт 39 частини першої статті 64 БК, ні на іншу норму, яка б визначала договірну пеню доходом місцевого бюджету.

63. Отже, вважаю, що, задовольнивши вимогу про стягнення на користь Управління договірної неустойки, право на яку воно має як сторона правочину, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не встановив, які саме інтереси територіальної громади можуть бути відновлені за рахунок такого стягнення, якщо на момент звернення прокурора до суду товар було поставлено й оплачено, а за умовами договору неустойку сплачують не до бюджету, а Управлінню як стороні правочину (пункт 12 постанови). Суд також не з`ясував, чи є така неустойка надходженням до місцевого бюджету, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду (пункти 56- 62 цієї окремої думки).

64. Крім цього, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував, що Управління є не лише кредитором за договором, а й стороною оспорюваних додаткових угод, а можливість звернення прокурора до суду в особі органу місцевого самоврядування як сторони правочину Велика Палата Верховного Суду допускає лише за певних обставин, зазначаючи, що "за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем" (пункт 38 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, підпункт 8.8 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 110 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18).

65. У цій справі прокурор сам стверджував, що Управління, укладаючи оспорювані додаткові угоди, сприяло порушенню інтересів держави (підпункт 3 пункту 33 цієї окремої думки), що свідчить про те, що прокурор звернувся до суду в особі органу, який, за його ж твердженням, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси, на захист яких звернувся прокурор.

66. Такі твердження прокурора узгоджуються і з встановленими судами обставинами стосовно того, що додаткові угоди від 22.12.2022 №1 та від 24.01.2023 №2, якими продовжено строк поставки товару, уклали ПП "Ра-Курс Плюс" та Управління, визначивши як документально підтверджені об`єктивні обставини для такого продовження лише листи постачальника від 20.12.2022 та від 05.01.2023 (пункти 109, 110 постанови).

67. Саме через відсутність документально підтверджених об`єктивних обставин суди попередніх інстанцій визнали ці додаткові угоди недійсними, з чим погодився Верховний Суд (пункти 111, 118 постанови). Тобто стверджуване прокурором порушення, як його кваліфікували суди, полягає не в простроченні поставки, за яке нараховано неустойку, а в недодержанні вимог пункту 4 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, обов`язкових для обох сторін договору про закупівлю, і є наслідком спільних дій обох сторін двостороннього правочину, зокрема Управління як замовника.

68. У контексті наведеного суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував висновку Верховного Суду, який, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у подібній справі, зазначив, що цей суд "взагалі не з`ясовував, про захист яких інтересів держави йдеться у цій справі, якими суб`єктами вони були порушені, зокрема, чи доводить прокурор обставини порушення інтересів держави не лише відповідачем, а й позивачем, та чи можливо за рахунок позивача задовольнити заявлені у цій справі позовні вимоги, чи в цьому випадку йдеться про невиконання чи неналежне виконання позивачем як компетентним органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави" (пункт 58 постанови від 26.02.2025 у справі №917/28/24).

69. Значення таких обставин для процесуального статусу органу Верховний Суд розкрив і в постанові від 28.11.2024 у справі №910/13240/22 (910/5595/22), зазначивши, що "існування обставин того, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави має наслідком звернення прокурора до суду в інтересах держави у якості самостійного позивача, а не визначення альтернативного органу".

70. Однак суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, твердження прокурора про участь Управління в порушенні не оцінив, хоча від наведеного прокурором обґрунтування залежить процесуальний статус сторін (пункти 26, 27 цієї окремої думки).

71. Не спростовує наведеного і посилання Верховного Суду на те, що територіальна громада набуває і здійснює цивільні права через органи місцевого самоврядування (стаття 172 ЦК), а органи, через які діє держава, власних прав і обов`язків не мають (пункти 52, 61 постанови), оскільки ці положення визначають, через які органи громада набуває і здійснює цивільні права та обов`язки, однак не дають відповіді на питання, про захист яких інтересів йдеться, ким і в чому їх порушено та чи відновить їх стягнення пені на користь Управління (пункти 31, 32 цієї окремої думки). Не усувають вони й того, що Управління є стороною оспорюваних додаткових угод і, за твердженням самого прокурора, учасником стверджуваного порушення, чого суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не оцінив (пункти 64- 70 цієї окремої думки).

72. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував і того, що обрана прокурором конструкція позову призводить до того, що наслідки порушення, допущеного обома сторонами оспорюваних додаткових угод, покладаються лише на відповідача, тоді як Управління, яке разом з ним уклало ці угоди і тим самим, як і відповідач, допустило стверджуване прокурором порушення, є особою, на користь якої прокурор заявив вимогу про стягнення договірної неустойки. За такої конструкції прокурор у межах наведеного ним обґрунтування мав мотивувати, як стягнення неустойки на користь одного з учасників порушення відновить інтереси держави чи територіальної громади, за захистом яких він звернувся до суду, проте цього не зробив.

73. Як установили суди, Управління, погодивши продовження строку поставки, прийняло поставлений товар, уклало з відповідачем додаткову угоду, якою зменшено обсяг закупівлі та ціну договору, оплатило товар, а до звернення прокурора не вживало заходів щодо стягнення неустойки (пункти 21, 23, 24, 73 постанови). Така поведінка свідчить про те, що Управління, погодивши разом з відповідачем продовження строку поставки, не вважало його таким, що прострочив виконання зобов`язання, і тому не вимагало сплати неустойки. Отже, те, що Управління не реалізувало права кредитора на неустойку, пов`язане з його власною участю в укладенні додаткових угод, а не з нездійсненням ним захисту інтересів держави, чого суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не оцінив. Заявивши ж вимогу про стягнення неустойки на користь Управління, прокурор фактично реалізував за нього договірне право, яким саме Управління не скористалося.

74. Такий результат (пункт 72 цієї окремої думки) суперечить загальному правовому принципу nemo auditur propriam turpitudinem allegans (ніхто не може посилатися на власну протиправну поведінку), який у цивільному праві є складовою засади добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК). Управління, яке разом з відповідачем уклало додаткові угоди без документального підтвердження об`єктивних обставин і саме не вимагало сплати неустойки, внаслідок визнання цих угод недійсними за позовом прокурора отримує пеню за прострочення, строк якого воно саме погодило продовжити. Тобто з порушення, вчиненого за участю Управління, вигоду отримує саме Управління, а наслідки цього порушення несе лише інша його сторона.

75. Скаржник, своєю чергою, посилався на те, що звернення прокурора є свавільним втручанням у договірні відносини Управління та ПП "Ра-Курс Плюс", а вихід прокурора за межі конституційних функцій прокуратури має наслідком порушення принципу правової визначеності (пункти 39, 47 постанови). Таке втручання може бути виправдане лише публічним інтересом, відновлення якого прокурор має обґрунтувати, а суди - перевірити з урахуванням балансу публічних і приватних інтересів (стаття 3 ЦК). Самої лише невідповідності додаткових угод вимогам закону для цього недостатньо, оскільки вона свідчить про порушення, але не про те, що стягнення неустойки на користь одного з учасників цього порушення відновить такий інтерес.

76. Щодо такого балансу Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів" (підпункт 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду застосувала у пункті 102 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

77. Наведений висновок допускає звернення прокурора до суду і тоді, коли орган місцевого самоврядування сам є джерелом порушення. Водночас від того, чи є орган учасником спірних відносин і чи порушує він сам інтереси держави, залежить, в особі якого органу або в якому статусі звертається прокурор (пункт 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18; пункт 27 цієї окремої думки). Тому твердження прокурора про участь Управління в порушенні, яке суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не оцінив (пункт 70 цієї окремої думки), мало значення для визначення того, в чиїй особі і проти кого належало пред`явити позов.

78. Від того, ким порушено інтереси, залежить і те, за рахунок кого їх може бути відновлено. Відновлення порушених інтересів за рахунок відповідача не є єдиним передбаченим законом наслідком порушення вимог законодавства про публічні закупівлі.

79. Відповідно до частини другої статті 44 Закону про публічні закупівлі за придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, відповідно до вимог цього Закону, та укладення договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та за порушення вимог цього Закону службові (посадові) особи, уповноважена особа замовника та керівники замовників несуть відповідальність згідно із законами України.

80. Отже, Закон про публічні закупівлі пов`язує порушення його вимог, зокрема, з відповідальністю службових (посадових) осіб і керівника замовника, яким у цій справі є Управління.

81. Проте прокурор не навів, чому інтереси територіальної громади підлягають відновленню лише за рахунок відповідача як іншої сторони правочину і не можуть бути відновлені за рахунок уповноважених осіб Управління, які вважали за можливе за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин укласти спірні додаткові угоди та продовжити строк поставки товару. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не перевірив, чи є обраний прокурором спосіб захисту ефективним з огляду на суб`єктів, якими, за твердженням самого прокурора, порушено ці інтереси (підпункт 3 пункту 33, пункти 24, 25, 31 цієї окремої думки).

82. Отже, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував, що прокурор не може захищати інтереси територіальної громади шляхом стягнення з відповідача договірної неустойки на користь Управління, яке, як і відповідач, допустило стверджуване прокурором порушення, без доведення того, що таке стягнення відновить ці інтереси, та без обґрунтування того, чому вони підлягають відновленню лише за рахунок відповідача. Наведене свідчить про застосування частин третьої, четвертої статті 23 Закону про прокуратуру та частини четвертої статті 53 ГПК без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 щодо обов`язку прокурора обґрунтувати підстави представництва у системному зв`язку з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18 та від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №910/13240/22 (910/5595/22) та від 26.02.2025 у справі №917/28/24.

Щодо звернення прокурора в особі Ради

83. Визнаючи обґрунтованим звернення прокурора в інтересах держави в особі Ради, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд (пункти 65, 68, 69 постанови), виходив з того, що Рада як суб`єкт владних повноважень бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів і приймає рішення про використання виділених коштів. Оскільки договір виконується за рахунок коштів місцевого бюджету, порушення, допущені при його укладенні, на думку суду, призводять до порушення майнових прав територіальної громади. Верховний Суд додатково зазначив, що Рада є органом місцевого самоврядування, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади.

84. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ради, прокурор зазначав, що на Раду покладено функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів місцевого бюджету, зокрема під час проведення публічних закупівель, і на підтвердження цього послався на постанови Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі №904/8332/21.

85. Тобто Раду, яка не є стороною договору та додаткових угод, прокурор визначив позивачем як орган, наділений повноваженнями щодо контролю за ефективністю використання коштів місцевого бюджету (підпункт 2 пункту 33 цієї окремої думки), одночасно стверджуючи, що Рада, як і Управління, сама сприяла порушенню інтересів держави (підпункт 3 пункту 33 цієї окремої думки), хоча стороною оспорюваних угод вона не є.

86. Проте, як уже зазначалося, від того, чи є Рада органом, наділеним лише контрольними повноваженнями, чи учасником стверджуваного порушення, залежить її процесуальний статус у цій справі (пункт 26 цієї окремої думки), зокрема з огляду на те, що, як виснувала Велика Палата Верховного Суду, орган, який не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями здійснювати захист інтересів держави, може бути позивачем, якщо інтереси держави порушують учасники спірних відносин (пункт 140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18; пункт 27 цієї окремої думки), чого суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував.

87. Не підтверджують повноважень Ради щодо заявлених вимог і постанови, на які послався прокурор, з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, яка, пославшись на них як на такі, що містять схожі висновки, пов`язала повноваження органу місцевого самоврядування із захистом інтересів громади щодо законного та ефективного витрачання бюджетних коштів, виснувавши, що "оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету" (підпункт 10.3 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

88. Такий висновок сформульовано за інших обставин, на що вказав Верховний Суд у пункті 36 постанови від 17.02.2026 у справі №902/332/25, зазначивши, що "у справі №905/1907/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ради та комунального закладу (школи) до господарського товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу". Тобто у справі №905/1907/21 йшлося про повернення надмірно сплачених бюджетних коштів.

89. Саме з поверненням бюджетних коштів пов`язала визначення позивача Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24, виснувавши, що "для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду" (пункт 111).

90. Натомість у цій справі суди не встановили незаконного чи неефективного витрачання бюджетних коштів, а вимог про їх повернення прокурор не заявляв (пункти 45, 46 цієї окремої думки). Тому повноваження Ради щодо контролю за законністю та ефективністю витрачання бюджетних коштів самі по собі не свідчать про її повноваження щодо заявлених у цій справі вимог, чого суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував.

91. Від цього залежить і висновок про бездіяльність Ради, з якою суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, пов`язав наявність підстав для представництва (пункти 37, 72, 75 постанови), оскільки, як виснувала Велика Палата Верховного Суду, "бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк" (пункт 77 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). Отже, висновок про бездіяльність Ради передбачає, що вона мала повноваження заявити саме ту вимогу, яку заявив прокурор.

92. Оскільки у цій справі прокурор пов`язав порушений інтерес з бюджетною сферою, але просив стягнути договірну неустойку, яка за пунктом 8.2 договору сплачується Управлінню як замовнику (пункт 12 постанови), висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, про бездіяльність Ради як підставу для представництва, зроблений без з`ясування того, чи є така неустойка надходженням до місцевого бюджету і, відповідно, чи мала Рада повноваження заявити таку вимогу, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду (пункти 57- 63 цієї окремої думки), вважаю передчасним.

93. Крім цього, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не врахував, що договір та додаткові угоди №1 і №2 не визначали і не змінювали обсягу зобов`язань Ради, а всі позовні вимоги прокурор заявив в інтересах держави в особі Ради та Управління без їх розмежування, при цьому пеню просив стягнути на користь Управління, зазначивши, що відповідно до пункту 8.2 договору ці кошти підлягають стягненню саме на його користь (пункти 52, 53 цієї окремої думки), тобто жодної вимоги на користь Ради прокурор не заявив.

94. Такий підхід не узгоджується з висновком Верховного Суду, який за подібних обставин у постанові від 05.03.2026 у справі №916/5778/23 виснував, що "подання Прокурором позову в інтересах держави в особі Одеської міської ради (головного розпорядника бюджетних коштів; суб`єкта владних повноважень), однак про стягнення неустойки, яка за умовами договору стягується на користь замовника (відповідача-2), не свідчить про те, що такий позов призведе до відновлення інтересів територіальної громади, оскільки кошти з неустойки не будуть зараховані в дохід місцевого бюджету, тобто цей позов не спрямований на відновлення інтересів територіальної громади".

95. Щодо вимоги про визнання недійсними додаткових угод Верховний Суд у цій постанові зазначив, що "Одеська міська рада не є стороною договору, укладені між відповідачами додаткові угоди не визначали / не змінювали обсяг її зобов`язань, а тому обраний прокурором спосіб захисту не спрямований на відновлення порушених прав та інтересів держави, отже, є неефективним".

96. Визначальним для обрання позивача у спорах цієї категорії є безпосередній інтерес органу у спірних правовідносинах, на що вказала Велика Палата Верховного Суду, виснувавши, що "у категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону № 922-VIII" (пункт 98 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24). Безпосередній інтерес у належному виконанні договірних зобов`язань має насамперед сторона договору, а не орган, який стороною договору не є.

97. Прокурор не обґрунтував, у чому полягає безпосередній інтерес Ради в кожній із заявлених вимог, а суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не з`ясував, як визнання недійсними додаткових угод, стороною яких Рада не є, та стягнення пені на користь Управління відновлять інтереси територіальної громади в особі Ради і чи має Рада безпосередній інтерес у спірних правовідносинах.

98. Отже, вважаю, що, погодившись із визначенням Ради позивачем, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не оцінив суперечності в обґрунтуванні прокурора, який одночасно посилався на контрольні повноваження Ради та на її участь у порушенні, не врахував, що Рада не є стороною договору та додаткових угод, а жодної вимоги на її користь не заявлено (пункти 85, 93- 97 цієї окремої думки), і що повноваження Ради щодо контролю за законністю та ефективністю витрачання бюджетних коштів самі по собі не свідчать про її повноваження щодо заявлених вимог. Не з`ясувавши, з урахуванням висновків Верховного Суду, чи є договірна пеня надходженням до місцевого бюджету і, відповідно, чи мала Рада повноваження заявити таку вимогу, суд дійшов передчасного висновку про її бездіяльність.

99. Наведене свідчить про застосування частин третьої, четвертої статті 23 Закону про прокуратуру та частини четвертої статті 53 ГПК без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 у системному зв`язку з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, а також у постанові Верховного Суду від 05.03.2026 у справі №916/5778/23.

100. Наведене щодо кожного з органів, в особі яких звернувся прокурор, свідчить про те, що прокурор не визначив, на захист чиїх саме інтересів - держави в цілому чи територіальної громади - він звертається (пункти 38- 40, 50 цієї окремої думки), хоча, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, представництво в суді законних інтересів держави згідно зі статтею 23 Закону про прокуратуру охоплює представництво як інтересів держави в цілому, так і інтересів територіальної громади, однак "ці інтереси не завжди збігаються" (пункт 10.50 постанови від 04.03.2026 у справі №922/5241/21). Тому, звертаючись до суду з позовом, "прокурор має визначити, на захист яких саме інтересів він звертається" (пункт 10.51), а від цього залежить визначення позивача і кола відповідачів (пункт 10.54).

101. У цій справі прокурор посилався одночасно на інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів і на інтереси Чорноморської міської територіальної громади (підпункт 1 пункту 33 цієї окремої думки), не визначивши, на захист яких саме інтересів він звертається. Водночас прокурор визначив позивачами одночасно Управління і Раду та стверджував, що обидва органи самі сприяли порушенню інтересів держави (підпункт 3 пункту 33 цієї окремої думки). Тому обрана прокурором конструкція позову є внутрішньо суперечливою.

102. Якщо прокурор захищав інтереси держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади, то він міг пред`явити вимоги щодо оспорюваних угод до обох їх сторін, зокрема до громади в особі її органу, і при цьому мав обґрунтувати наявність таких інтересів держави та те, що вони виправдовують втручання як у права громади, так і в інтереси її контрагента (пункт 10.56 постанови у справі №922/5241/21). За такого підходу Управління, яке, за твердженням прокурора, разом з відповідачем допустило порушення, мало б брати участь у справі як відповідач, а позивачем мав би бути орган, уповноважений захищати саме такі інтереси держави, або сам прокурор (пункт 27 цієї окремої думки). Однак на інтереси держави, які виходили б за межі інтересів громади, прокурор посилався лише загально, а переплати бюджетних коштів суди не встановили (пункти 45, 46 цієї окремої думки). Не обґрунтував прокурор і того, як неустойка, що за договором належить стороні правочину, може бути стягнута на користь Ради чи бюджету (пункти 57- 63, 93 цієї окремої думки).

103. Якщо ж прокурор захищав суто інтереси територіальної громади, то позивачем є громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування, навіть якщо інтереси громади порушено діями цього органу (пункт 10.57 постанови у справі №922/5241/21). Однак і в такому разі незрозуміло, яку вимогу заявлено в особі Ради, яка стороною угод не є і на користь якої нічого не стягується (пункт 93 цієї окремої думки), тоді як чи має Рада повноваження на стягнення договірної пені, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, не з`ясував (пункт 92, 98 цієї окремої думки). Крім того, і за цього варіанта прокурор мав обґрунтувати, як стягнення неустойки на користь Управління, яке разом з відповідачем допустило порушення, відновить інтереси громади (пункт 72 цієї окремої думки).

104. Жодного з цих варіантів прокурор не обґрунтував, а суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, суперечності в обраній прокурором конструкції позову не оцінив, хоча від неї залежать процесуальний статус органів, в особі яких звернувся прокурор, і коло відповідачів (пункти 24- 27 цієї окремої думки).

105. З огляду на наведене та враховуючи, що прокурор, звернувшись до суду в інтересах держави в особі двох позивачів - Управління та Ради, одночасно посилався на порушення інтересів держави у бюджетній сфері та інтересів територіальної громади, стверджуючи, що обидва органи самі сприяли порушенню інтересів держави (підпункти 1, 3 пункту 33 цієї окремої думки), а предметом позову є визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 про продовження строку поставки товару та стягнення пені на користь Управління як замовника (пункти 12, 109, 110 постанови), під час розгляду цієї справи належало з`ясувати, на захист чиїх (держави в цілому чи територіальної громади) та яких саме інтересів звернувся прокурор, якими суб`єктами і в чому їх порушено та чи відновлять ці інтереси заявлені вимоги. Від цього залежать визначення позивача і кола відповідачів, повноваження кожного з органів, в особі яких звернувся прокурор, і, як наслідок, наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

106. Без з`ясування наведеного, зокрема того, (1) чи відновить стягнення пені на користь Управління, яке разом з відповідачем уклало визнані недійсними додаткові угоди, інтереси, за захистом яких звернувся прокурор, (2) у чому полягає безпосередній інтерес Ради, на користь якої жодної вимоги не заявлено, і чи мала вона повноваження заявити таку вимогу, та (3) в чиїй особі і проти кого належало пред`явити позов, вважаю передчасними висновки суду апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Управління та Ради і бездіяльність цих органів.

107. Наведене свідчить про застосування частин третьої, четвертої статті 23 Закону про прокуратуру та частини четвертої статті 53 ГПК без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, на неврахування якого посилався скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (пункти 47, 81 постанови), у системному зв`язку з наведеними в цій окремій думці висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які розкривають зміст обов`язку прокурора обґрунтувати підстави представництва інтересів держави та обов`язку суду перевірити таке обґрунтування.

108. Оскільки питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави передує вирішенню спору по суті, інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК та підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК, оцінці не підлягали.

109. З огляду на викладене та враховуючи, що суд першої інстанції наведеного прокурором обґрунтування підстав для представництва не оцінював (пункт 35 цієї окремої думки), суд апеляційної інстанції, здійснивши таку оцінку, цього порушення не виправив, а допущені ним порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом з огляду на межі розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК), вважаю, що касаційна скарга підлягала частковому задоволенню зі скасуванням постанови суду апеляційної інстанції та передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Окрема думка складена відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. Бакуліна