Справа № 583/4225/25
2/583/78/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2026 року м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі :
головуючої судді Семенової О.С.,
за участю секретаря
судового засідання Гайдейчук К.В.,
учасників справи:
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
представника відповідача Демчука Є.В., Васильченко М.П. / в режимі відео конференції/,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Охтирка за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та скасування державної реєстрації змін до іншого речового права,
УСТАНОВИВ :
Позивачка ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Абрамовича О.В., 16 вересня 2025 року звернулася до суду з цією позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» / далі ТОВ «Райз Північ»/ про визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі № 342/16 від 21 вересня 2016 року, яка укладена 08 серпня 2023 року між нею та ТОВ «Райз Північ», скасування державної реєстрації змін до іншого речового права № запису 16608981, які зареєстровані 14 серпня 2023 року державним нотаріусом Великописарівської селищної ради Максименком Д.О., індексний № рішення 68900281, та до договору оренди землі № 341/16 від 21 вересня 2016 року, яка укладена 08 серпня 2023 року між нею та ТОВ «Райз Північ», скасування державної реєстрації змін до іншого речового права № запису 16608989, які зареєстровані 14 серпня 2023 року державним нотаріусом Великописарівської селищної ради Максименком Д.О., індексний № рішення 68900154.
Свої вимоги мотивує тим, що вона є власником земельної ділянки площею 3,4232 га з кадастровим номером 592038870:01:001:0013, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Хухрянської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належить їй відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375437 від 14 серпня 2009 року, площею 3,4232 га з кадастровим номером 592038870:01:001:0013, для веденні товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Хухрянської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належить їй відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375437 від 14 серпня 2009 року. 21 вересня 2016 року вона уклала з ПРАТ «Райз Максимко» договір оренди землі № 342/16, відповідно до умов якого передала у строкове платне користування земельну ділянку на строк 10 років. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору становила 103781,78 грн, орендна плата визначена договором в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки, що становить 7264,72 грн. Договір зареєстровано 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Ковальчуком С.П., № запису про інше речове право 16608981. 30 березня 2018 року ПРАТ «Райз Максимко», ТОВ «Райз Північ» та позивачка уклали трьохсторонню додаткову угоду № 1 до вказаного договору оренди, відповідно до умов якої новий орендар ТОВ «Райз Північ» прийняв на себе всі права та обов`язки від ПРАТ «Райз Максимко», також сторонами визначено розмір орендної плати 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 103781,78 грн, що становить з 2017 року 10378,18 грн.
Крім цього вона є власником земельної ділянки площею 3,4232 га з кадастровим номером 592038870:01:001:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Хухрянської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належить їй відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375438 від 14 серпня 2009 року, та площею 3,4232 га з кадастровим номером 592038870:01:001:0013, для веденні товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Хухрянської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належить їй відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375437 від 14 серпня 2009 року. 21 вересня 2016 року вона уклала з ПРАТ «Райз Максимко» договір оренди землі № 341/16, відповідно до умов якого передала у строкове платне користування земельну ділянку на строк 10 років. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору становила 103781,78 грн, орендна плата визначена договором в розмірі 7% від нормативної грошової оцінки, що становить 7264,72 грн. Договір зареєстровано 23 вересня 2016 року приватним нотаріусом Ковальчуком С.П., № запису про інше речове право 16608989. 30 березня 2018 року ПРАТ «Райз Максимко», ТОВ «Райз Північ» та позивачка уклали трьохсторонню додаткову угоду № 1 до вказаного договору оренди, відповідно до умов якої новий орендар ТОВ «Райз Північ» прийняв на себе всі права та обов`язки від ПРАТ «Райз Максимко», також сторонами визначено розмір орендної плати 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 103781,78 грн, що становить з 2017 року 10378,18 грн.
Таким чином строк дії вказаних договорів оренди землі закінчується 21 вересня 2026 року.
Виплата орендної плати за 2023 та 2024 роки була більшою, ніж передбачена умовами договорів, тому для з`ясування цих обставин вона отримала повну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у виді інформаційних довідок № 435505421 від 15 липня 2025 року та № 432461759 від 23 червня 2025 року, із змісту яких їй стало відомо, що за обома договорами оренди землі були внесені зміни до іншого речового права та зареєстровані додаткові угоди, які укладені 08 серпня 2023 року між нею та ТОВ «Райз Північ» в особі директора ОСОБА_3 , якими внесені зміни до договорів оренди землі шляхом викладення в новій редакції, зокрема, п. 8 про те, що строк дії договорів становить 15 років до 2031 року, тобто строк дії договорів змінено з 10 років та 15 років до 21 вересня 2031 року; п. 9 договорів визначено розмір орендної плати у грошовій формі в сумі 18680, 72 грн за один повний рік, що становить 18% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Позивачка стверджує, що не підписувала ніяких додаткових угод з відповідачем 08 серпня 2023 року, не надавала згоди на продовження строку дії договорів оренди до 21 вересня 2031 року та не вчиняла ніяких дій на погодження змін до договорів оренди землі. Про наявність та реєстрацію оспорюваних додаткових угод дізналася 23 червня 2025 року, коли отримала інформацію з державного реєстру речових прав та копії додаткових угод.
Ухвалою судді від 18 вересня 2025 року було відкрито провадженні у справі за правилами спрощеного провадження та призначено перше судове засідання на 15 жовтня 2025 року / а.с. 35-36/.
03 жовтня 2025 року від представника відповідача Фесенка О.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, оскільки орендар відповідно до п. 8 договорів оренди землі має переважне право поновити їх на новий строк, тому 08 серпня 2023 року сторони уклали додаткові угоди про внесення змін і доповнень, поновлення вказаних договорів оренди землі. Позивачка регулярно отримувала орендну плату за договорами оренди землі, що свідчить про наявність стійких договірних відносин між ними. Дії позивачки, яка уклала 08 серпня 2023 року додаткові угоди до договорів оренди землі, а згодом пред`явила позов про визнання їх неукладеними, суперечить попередній поведінці /укладанню додаткових угод та отримання плати за користування земельною ділянкою/ є недобросовісними. Додаткові угоди від 08 серпня 2023 року до договорів оренди землі від 21 вересня 2016 року є укладеними після досягнення сторонами усіх істотних умов за її підписом. Просив відмовити у задоволенні позову / а.с. 49-52/.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 жовтня 2025 року було задоволено клопотання представника позивачки та призначено судову почеркознавчу експертизу / а.с. 81-82/.
30 березня 2026 року до суду надійшов висновок експерта № 2392 від 26 березня 2026 року / а.с. 114/, ухвалою судді від 02 квітня 2026 року було поновлено провадження та призначено судовий розгляд / а.с. 138/.
В судовому засіданні позивачка та її представник, адвокат Абрамович О.В., свої позовні вимоги підтримали.
Представники відповідача Демчук Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, вказаних у відзиві на позовну заяву.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, оцінюючи їх суд дійшов такого висновку.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником: земельної ділянки площею 3,4232 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0013, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Чернеччинської / колишньої Хухрянської/ селищної ради Охтирського району Сумської області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375437, виданого 14 серпня 2009 року відділом Держкомзему у Охтирському районі Сумської області (а.с.8) та земельної ділянки площею 3,4232 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Чернеччинської / колишньої Хухрянської/ селищної ради Охтирського району Сумської області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 375438, виданого 14 серпня 2009 року відділом Держкомзему у Охтирському районі Сумської області ( а.с.15).
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко» уклали договір оренди землі № 342/16, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0013. Відповідно до п. 8 цього Договору оренди землі строк дії договору було визначено 10 років від дати його укладення, п. 9 - розмір орендної плати 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7264,72 грн (а.с. 9- 11), який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 23 вересня 2016 року ( а.с. 12-13).
30 березня 2018 року між позивачкою, ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» була укладена трьохстороння додаткова угода № 1 до Договору оренди землі № 342/16 про заміну сторони та внесення змін та доповнень, відповідно до якої права і обов`язки орендаря за договором оренди перейшли до ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» (а.с. 14).
З інформації з Державного реєстру речових прав від 15 липня 2025 року слідує, що 14 серпня 2023 року внесені відомості про реєстрацію додаткової угоди щодо внесення змін від 08 серпня 2023 року до договору № 342/16 від 21 вересня 2016 року, строк дії становить 15 років до 21 вересня 2031 року / а.с.22-23/. Крім цього відповідно до п. 9 договору № 342/16 від 21 вересня 2016 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 18680,72 грн за один повний рік, що становить 18% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки із вирахуванням податків та зборів / а.с. 24-25/.
21 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко» уклали договір оренди землі № 341/16, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0014. Відповідно до п. 8 цього Договору оренди землі строк дії договору було визначено 10 років від дати його укладення, п. 9 - розмір орендної плати 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки 7264,72 грн (а.с. 9- 11), який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 23 вересня 2016 року ( а.с. 16-20).
30 березня 2018 року між позивачкою, ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» була укладена трьохстороння додаткова угода № 1 до Договору оренди землі № 341/16 про заміну сторони та внесення змін та доповнень, відповідно до якої права і обов`язки орендаря за договором оренди перейшли до ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» (а.с. 21).
З інформації з Державного реєстру речових прав від 15 липня 2025 року слідує, що 14 серпня 2023 року внесені відомості про реєстрацію додаткової угоди щодо внесення змін від 08 серпня 2023 року до договору № 341/16 від 21 вересня 2016 року, строк дії становить 15 років до 21 вересня 2031 року / а.с. 26-27/. Крім цього відповідно до п. 9 договору № 341/16 від 21 вересня 2016 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 18680,72 грн за один повний рік, що становить 18% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки із вирахуванням податків та зборів / а.с. 28-29/.
Відповідно до висновку експерта № 2392 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 26 березня 2026 року підписи від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 08 серпня 2023 року до договору оренди землі № 341/16 від 21 вересня 2016 року, укладеній між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз Максимко», які містяться у графах «Орендодавець»: в нижніх частинах 1, 2, 3, 4 сторінок, на 4 сторінці в Розділі «Підписи сторін» виконані не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою; підписи від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 08 серпня 2023 року до договору оренди землі № 342/16 від 21 вересня 2016 року, укладеній між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райз Максимко», які містяться у графах «Орендодавець»: в нижніх частинах 1, 2, 3, 4 сторінок, на 4 сторінці в Розділі «Підписи сторін» виконані не ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою/ а.с. 118-135/.
Представником відповідача було надано копії квитанцій про сплату позивачці орендної плати (а.с.148 -152), з яких слідує, що 26 січня 2026 року ТОВ «Райз Північ» перерахувало ОСОБА_1 орендну плату за 2025 рік в сумі 17710, 74 грн / кадастровий № земельної ділянки [номер приховано]:01:001:0014/; за 2025 рік в сумі 17710, 74 грн / кадастровий № земельної ділянки [номер приховано]:01:001:0013/; 18 лютого 2025 року - орендну плату за 2024 рік в сумі 1533,88 грн; 11 вересня 2024 року - орендну плату за 2024 рік в сумі 30076,96 грн; 08 вересня 2023 року - орендну плату в сумі 11696,20 грн; 25 серпня 2023 року - орендну плату за 2023 рік в сумі 18379,76 грн; 17 жовтня 2022 року - орендну плату за 2022 рік в сумі 18379,76 грн; 09 липня 2021 року - орендну плату за 2021 рік в сумі 18379,76 грн.
Крім цього представник позивачки 22 квітня 2026 року подав додаткові письмові пояснення, в яких вказав, що орендна плата позивачці виплачена за 2022 рік 17 жовтня 2022 року в сумі 22832,00 грн; за 2023 рік 25 серпня 2023 року в сумі 22832,00 грн та 08 вересня 2023 року в сумі 14529,44 грн, всього - 37361,44 грн; за 2024 рік виплачена 11 вересня 2024 року та 18 лютого 2025 року в загальній сумі 39266,88 грн; за 2025 рік 26 січня 2026 року в сумі 46001,88 грн / а.с. 157-159/.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
У частині третій статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
У статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі").
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Позивачка звертаючись до суду з позовом обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона не підписувала додаткових угод від 08 серпня 2023 року до договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2016 року № 341/16, № 342/16, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи, а тому вказані додаткові угоди є неукладеними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 567/1039/22 зазначено: "стверджуючи, що договори сторона орендодавця не укладала та не підписувала, суди повинні були врахувати, що позивач мала доводити не лише те, що вона не підписувала договори (як окремі документи), а й не укладала такі договори (двосторонні правочини як результат домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення певних цивільних прав та обов`язків), відповідно, що між сторонами не виникли правові відносини із договору оренди землі, оскільки позивач не виявляла своєї волі на укладення таких правочинів. Натомість відповідач має доводити виникнення між сторонами правовідносин із договору оренди землі, виконання такого договору сторонами внаслідок досягнення домовленості з приводу користування земельними ділянками орендодавця".
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).
Зважаючи на наведене, установивши, що відповідач ТОВ «Райз Північ» користувався земельною ділянкою та сплачував орендну плату, а позивачка ОСОБА_1 приймала такі платежі, суд вважає, що позивачка не довела факту неукладення додаткових угод від 08 серпня 2023 року до договорів оренди земельної ділянки від 21 вересня 2016 року № 341/16 та 342/16 та обрала неефективний спосіб захисту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд виходить з того, що позивачка не довела, що вона не укладала з відповідачем додаткових угод від 08 серпня 2023 року до договорів оренди земельної ділянки від 21 вересня 2016 року 2009 року № 341/16, 342/16, тобто не виявляла своєї волі на укладення такого правочину, натомість надані відповідачем докази підтверджують виконання договірних зобов`язань відповідачем, встановлених договорами оренди від 21 вересня 2016 року № 341/16 та № 342/16, тобто, виникнення між сторонами правовідносин із договору оренди землі та виконання такого договору сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) нерухомості хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Так позивачка протягом 2024-2025 років отримувала орендну плату від відповідача в розмірі, передбаченому додатковими угодами від 08 серпня 2023 року в розмірі 18% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, хоча відповідно до додаткової угоди № 1 від 30 березня 2018 року розмір орендної плати становив 10 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при цьому вона не зверталася до відповідача з заявами про роз`яснення їй таких змін в розмірі орендної плати, тобто погодилася зі змінами та приймала виплачену їй орендну плату, таким чином виконувала умови договорів.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову, то судові витрати покладаються на неї та стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 89, 141, 263- 265, 268, 272, 352, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про визнання недійсними додаткових угод до договору оренди землі та скасування державної реєстрації змін до іншого речового права.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Повне судове рішення буде складено та підписано 16 жовтня 2026 року.
Учасники цивільної справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ ПІВНІЧ», місцезнаходження: вул. Заводська, 4, с-ще Степанівка, Сумський район, Сумська область, код ЄДРПОУ 34264631.
Суддя Охтирського міськрайонного суду О.С.Семенова