Постанова № 140659413 у справі № 750/7732/26 від 16.10.2026

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/7732/26

Головуючий у першій інстанції - Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2190/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Супруна О.П.,

суддів: Стельмаха А.П., Шарапової О.Л.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Новозаводського районного суду м. Чернігова Ченцової С.М. від 07.09.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОПАЗ» про стягнення безпідставно набутих коштів,

У С Т А Н О В И В :

14.07.2026 ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Водолагіна С.М., засобами поштового зв`язку звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ТОВ «ТОПАЗ» про стягнення безпідставно набутих коштів, у якому просила стягнути з ТОВ «ТОПАЗ» на її користь безпідставно набуті кошти в розмірі 680 483,00 грн, 3 % річних за весь час користування коштами в розмірі 101 625,00 грн, інфляційні втрати за весь час користування коштами в розмірі 517 625,00 грн та 20 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, а також 90 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суддя Деснянського районного суду м. Чернігова Крапивний Б.В. ухвалою від 22.07.2026 цивільну справу № 750/7732/26 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ТОПАЗ» про стягнення безпідставно набутих коштів передав на розгляд Новозаводському районному суду м. Чернігова.

Суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова Ченцова С.М. ухвалою від 21.08.2026 залишила позовну заяву ОСОБА_1 без руху, надавши позивачу строк тривалістю п`ять днів для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Підставою для залишення позовної заяви без руху стало невиконання вимог щодо сплати судового збору. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши, що правовідносини, із яких виник спір, не регулюються положеннями цього Закону. Суд зобов`язав позивача сплатити судовий збір за вимогами майнового характеру: за вимогу про стягнення 680 483,00 грн безпідставно набутих коштів - 6 804,83 грн, за вимогу про стягнення 101 625,00 грн 3 % річних - 1 331,20 грн, за вимогу про стягнення 517 625,00 грн інфляційних втрат - 5 176,25 грн, а також за вимогу немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди - 1 331,20 грн, а всього 14 643,48 грн. Роз`яснив, що в разі невиконання вимог ухвали в установлений строк позовна заява вважатиметься неподаною та буде повернута.

03.09.2026 представник позивача, адвокат Водалагін С.М., через підсистему «Електронний суд» подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій зазначив, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», та просив вирішити питання про відкриття провадження у справі.

Суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова Ченцова С.М. ухвалою від 07.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 визнала неподаною та повернула позивачеві на підставі частин третьої, шостої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у зв`язку з невиконанням вимог ухвали судді від 21.08.2026 щодо сплати судового збору.

11.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга від представника ОСОБА_1 , адвоката Водолагіна С.М., у якій апелянт просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.09.2026.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок зі сплати судового збору, не врахувавши, що спір виник у зв`язку з порушенням її прав як споживача, а тому відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вона звільнена від сплати судового збору. Апелянт зазначає, що висновок суду про непоширення на спір правовідносини положень указаного Закону є помилковим, а повернення позовної заяви з підстав несплати судового збору порушує право позивача на доступ до суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд уважає її обґрунтованою, а оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява, зокрема, повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, а також обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (абзац перший частини першої статті 185 ЦПК України).

За правилами частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, повернення позовної заяви на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України є наслідком невиконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, які ґрунтуються на законі.

Як убачається з матеріалів справи, суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова ухвалою від 21.08.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишила без руху через несплату судового збору. Підставою для такого висновку суддя зазначила те, що позивач послалася на звільнення від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», однак, на думку судді першої інстанції, спірні правовідносини не регулюються цим Законом. При цьому суддя виходила з того, що договір, який уклала позивач з відповідачем, не відповідає вимогам статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим дійшла висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

На виконання зазначеної ухвали представник ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, у якій не залишив без реагування вимогу суду, обґрунтувавши наявність у позивача права на звільнення від сплати судового збору та просив призначити справу до розгляду.

Отже, питання, яке підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції, полягає не лише в установленні факту несплати позивачем судового збору, а насамперед у визначенні того, чи мала вона відповідно до закону право на звільнення від його сплати та, відповідно, чи були наявні передбачені частиною третьою статті 185 ЦПК України підстави для повернення позовної заяви.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Таким чином, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) указано, що «у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».

Із матеріалів справи та змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ТОПАЗ» як фізична особа з вимогами про стягнення коштів, які, за її твердженням, були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а також 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди. При цьому позивач пов`язує виникнення спірних правовідносин із придбанням у відповідача квартири/майнових прав на нерухоме майно та прямо зазначила в позовній заяві про свій статус споживача і наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Стаття 21 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає випадки, за яких права споживача вважаються порушеними. Натомість питання про те, чи є особа споживачем та чи поширюється на відповідні правовідносини законодавство про захист прав споживачів, має вирішуватися з урахуванням змісту правовідносин, статусу їх учасників, предмета договору та мети придбання продукції.

Тому, відсутність, на думку судді першої інстанції, ознак одного з порушень, передбачених статтею 21 зазначеного Закону, сама по собі не є достатньою підставою для висновку про те, що Закон України «Про захист прав споживачів» у цілому не поширюється на спірні правовідносини.

При цьому суддя першої інстанції не встановила обставин, які б свідчили про придбання ОСОБА_1 квартири або майнових прав на неї для цілей, безпосередньо пов`язаних із підприємницькою діяльністю чи виконанням обов`язків найманого працівника, та не навела правових підстав для висновку про відсутність у неї статусу споживача.

Навпаки, із наведених у позовній заяві обставин убачається, що позивач є фізичною особою, яка вступила в правовідносини з юридичною особою з метою придбання нерухомого майна для особистих потреб, що за своїм характером відповідає визначенню споживача, наведеному в пункті 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Верховний Суд у постанові від 14.12.2022 у справі № 367/6346/17 зробив висновок, що правовідносини, що виникли між сторонами за умовами попереднього договору, відповідно до якого сторони домовилися про укладення основного договору - купівлі-продажу об`єкта інвестування - квартири в багатоквартирному будинку, на виконання якого позивач вніс вартість новоствореного об`єкта будівництва, а відповідач зобов`язався передати йому зазначене майно після введення будинку в експлуатацію, фактично за своїм змістом є правовідносинами з інвестування майна, до яких підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 23 ЦК України.

Таким чином, за наведених обставин позивач мала обґрунтовані підстави посилатися на частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу звільнення від сплати судового збору, тому вимоги суду першої інстанції про його сплату в цій справі не ґрунтуються на законі, а отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною і повернення позовної заяви.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26.07.2011, «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Суддя суду першої інстанції наведеного не врахувала, унаслідок чого позбавила позивача права на звернення до суду з позовом як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Таким чином, оскаржувана ухвала від 07.09.2026 постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Окрім того, колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.02.2026 у справі № 216/5973/18, яка стосується безпосередньо процесуальної ситуації, коли після залишення процесуального документа без руху у зв`язку з несплатою судового збору особа в установлений строк звертається до суду з клопотанням про відкриття провадження у справі та посилається на передбачену законом підставу звільнення від його сплати.

У зазначеній справі Верховний Суд установив, що подання особою після залишення апеляційної скарги без руху процесуального звернення з посиланням на звільнення від сплати судового збору є її реакцією на ухвалу про залишення без руху та підлягає оцінці судом. Суд наголосив, що учасник процесу має правомірне очікування отримати вмотивовану відповідь на наведені ним вагомі доводи, які не є явно необґрунтованими.

У цій же постанові Верховний Суд, посилаючись на власний висновок, викладений у постанові від 01.04.2020 у справі № 503/1904/16, зазначив, що одночасна відмова в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернення процесуального документа є невиправданою, оскільки у разі відмови у звільненні суд може продовжити строк для сплати судового збору. Верховний Суд дійшов висновку, що реалізація особою права на подання такого клопотання не може оцінюватися як невиконання вимог ухвали про сплату судового збору та мати наслідком повернення процесуального документа.

Наведений висновок підлягає врахуванню й у цій справі, оскільки представник ОСОБА_1 у встановлений судом строк подав заяву, у якій навів конкретні правові підстави, із яких уважав позивача звільненою від сплати судового збору.

Отже, за наявності спору щодо самого обов`язку сплати судового збору суддя суду першої інстанції мала належним чином оцінити доводи позивача про звільнення від його сплати, а не обмежитися констатацією того, що судовий збір фактично не сплачено.

Водночас, постановляючи оскаржувану ухвалу від 07.09.2026, суддя не надала належної правової оцінки доводам, наведеним представником позивача в заяві про усунення недоліків, щодо застосування частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а виходила виключно з того, що визначений ухвалою від 21.08.2021 недолік не усунуто.

Такий підхід не відповідає наведеним висновкам Верховного Суду та призвів до передчасного повернення позовної заяви.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Із огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що ухвала судді Новозаводського районного суду міста Чернігова від 07.09.2026 постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а матеріали позовної заяви - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційний суд також уважає необхідним зазначити про те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Звільнення від сплати судового збору поширюється не лише на стадію пред`явлення позову, а й на наступні стадії цивільного процесу, зокрема на подання апеляційної та касаційної скарг, оскільки зазначені стадії є єдиним цивільним процесом, спрямованим на захист порушеного права. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 761/19819/21-ц та від 17.09.2024 у справі № 759/10841/24.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 367-369, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Скасувати ухвалу судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.09.2026, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту.

Головуючий: О.П. Супрун

Судді: А.П. Стельмах

О.Л. Шарапова