Справа № 308/14547/25
П О С Т А Н О В А
Іменем України
08 жовтня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Шевчука В.В.
суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А.,
з участю секретаря Авдєєвої К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина Віктор Георгійович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року (суддя Шепетко І.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган та піклування - служба у справах дітей Баранинської сільської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,
в с т а н о в и в:
В жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган та піклування - служба у справах дітей Баранинської сільської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.
Свої вимоги мотивував тим, що 25.04.2015 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місті Ужгород, про що видано відповідне свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво про народження Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції серії НОМЕР_2 від 21.03.2017.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2021 шлюб між сторонами розірвано.
07.08.2019 відповідачка разом із малолітньою донькою ОСОБА_3 виїхала на територію російської федерації, де набула громадянства російської федерації та проживає у м. Москва по теперішній час, не повідомивши позивача про наміри виїзду та зміну місця проживання дитини.
Також зазначено, що відповідачка уклала шлюб із громадянином російської федерації, у якому народила ще одну дитину.
Позивач вказує, що 21.07.2025 відповідачка, не бажаючи надалі займатися вихованням, утриманням та розвитком малолітньої доньки ОСОБА_3 , направила дитину на територію України через Республіку Білорусь та Республіку Польща. Після прибуття дитини в Україну її забрала бабуся - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від сторонніх осіб, які не є родичами чи знайомими сім`ї.
Позивач зазначає, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не цікавиться життям доньки, з 2019 року не перебуває на території України, а також, перебуваючи у новому шлюбі та маючи ще одну дитину, не виявляє бажання брати участь у розвитку та вихованні своєї першої дитини.
Також позивач вказує, що малолітня ОСОБА_3 фактично проживає разом із бабусею за адресою: АДРЕСА_1 , яка забезпечує її виховання та утримання. На думку позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків рівень розвитку дитини не відповідає її віку.
Позивач зазначає, що наведені обставини підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Крім того, дитина має труднощі у розвитку та адаптації, не бажає спілкуватися з однолітками, є перезбудженою та безініціативною. Згідно медичних документів у малолітньої ОСОБА_3 встановлено діагнози, пов`язані із затримкою психомовленнєвого розвитку та розладом дефіциту уваги і гіперактивності.
Стан дитини є наслідком неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків, оскільки остання не займається вихованням та розвитком доньки, не підтримує з нею зв`язок, не цікавиться її життям та не надає матеріальної допомоги.
Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, характеризується позитивно, має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та розвитку.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Марина В.Г., просить скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27.05.2026 та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апелянт вказує, що судом безпідставно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування з посиланням на те, що відповідно до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України та практики Верховного Суду такий висновок має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду.
У оскаржуваному рішенні судом не зазначено, в якій саме частині висновок органу опіки та піклування - служби у справах дітей Баранинської сільської ради щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав від 03.02.2026 № 114 є недостатньо обґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини.
Більше того, відповідач підтвердила органу опіки та піклування у письмовому вигляді неможливість та небажання у подальшому займатися вихованням та утриманням дитини через наявність іншої сім`ї за межами території України.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 вказано, що сама лише відмова матері від дитини чи визнання нею позову не є самостійною та достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Підставою цього позову є доведене винне та свідоме тривале самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, що підтверджується сукупністю доказів - висновком органу опіки та піклування, медичними документами про затримку психомовленнєвого розвитку дитини та показаннями свідків, - тоді як письмова заява відповідачки лише додатково підтверджує свідомий і добровільний характер такого самоусунення.
Суд безпідставно не взяв до уваги вищевказану правову позицію, хоча обставини даної справи та тієї що розглядав ВС є ідентичними.
Відповідачка добровільно виїхала за кордон, передала малолітню доньку на виховання бабусі та самоусунулася від участі в житті дитини. Понад те, на відміну від виїзду «на заробітки», відповідачка виїхала до держави-агресора, набула її громадянства, створила нову сім`ю та народила іншу дитину, що додатково підтверджує свідомий і добровільний характер її самоусунення.
На думку апелянта, вказані підстави у своїй сукупності є належними та достатніми для задоволення позовних вимог та позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки є такими, що забезпечать інтерес дитини.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційні вимоги підтримав з підстав викладених у апеляційній скарзі. Зазначив, що факт винного та свідомого самоусунення від виконання батьківських обов`язків відповідачкою підтверджується зібраними у справі доказами. Зокрема: заявою самої відповідачки, висновком органу опіки та піклування, діями відповідачки, яка дитину відправила з чужими людьми в Україну.
Прокурор в судовому засіданні вказала, що матеріали справи свідчать про втрату інтересу матері до виховання дитини, нехтування нею своїх батьківських обов`язків, а тому є підстави для задоволення апеляційної скарги.
Інші учасники справи, будучи у спосіб встановлений законом повідомленими про час та місце розгляду справи до суду не прибули, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з приписами ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Матеріалами справи встановлено, що 25.04.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місті Ужгород, про що складено відповідний актовий запис № 182 від 25.04.2015, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Під час якого у подружжя народились дочка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції серії НОМЕР_2 від 21.03.2017, батьком записаний - ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 .
15.06.2021 рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано.
Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується копією довідки Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_4 № 21562 від 23.08.2024, довідкою Міністерства оборони України військової частини НОМЕР_3 № 7403 від 29.08.2025, довідкою про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України № 7688 від 10.09.2025, характеризується позитивно.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Частиною 4 ст. 15 СК України передбачено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов до висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо та систематично, незважаючи на попередження продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.
Надаючи оцінку долученим доказам у наведеному вище контексті, колегією суддів враховується наступне.
Як випливає з матеріалів справи, 07.08.2019 відповідачка разом із малолітньою донькою ОСОБА_3 виїхала на територію російської федерації, де набула громадянства російської федерації та проживає у м. Москва по теперішній час, не повідомивши позивача про наміри виїзду та зміну місця проживання дитини.
Відповідачка з 2019 року не перебуває на території України, уклала шлюб із громадянином російської федерації, на підтвердження суду надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 29.07.2021 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис №549. У вказаному шлюбі відповідачка народила ще одну дитину.
21.07.2025 відповідачка направила дитину на територію України через Республіку Білорусь та Республіку Польща до батька дитини. Після прибуття дитини в Україну її забрала бабуся - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від сторонніх осіб, що підтверджується копією перекладеної згоди №77 АЕ 0811217 про надання відповідачкою згоди на виїзд її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посвідченої приватним нотаріусом Рак О.І. та зареєстрованої в реєстрі за №4385, яка долучена до матеріалів справи.
З акту про фактичне проживання/не проживання особи на території Баранинської сільської ради вбачається, що фактично малолітня ОСОБА_3 проживає разом із бабусею - ОСОБА_4 - за адресою: АДРЕСА_1 , яка забезпечує її виховання, догляд та утримання.
Вказані обставини підтвердили допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 .
Зокрема, свідки повідомили, що ОСОБА_2 у 2021 року році виїхала до російської федерації. У липні 2025 року мати передала дитину до України через територію Республіки Білорусь та Польщі, після чого дитину забрала бабуся, яка опікується нею. Мати залишила дитину, не бере належної участі у її вихованні та не цікавиться її життям, мотивуючи це наявністю нового чоловіка, іншої дитини та проживанням у м. Москва. Дитина має проблеми зі здоров`ям і відстає у розвитку, порушене мовлення.
Із медичних документів видно, що малолітня ОСОБА_3 має труднощі у розвитку та адаптації, не бажає спілкуватися з однолітками, є перезбудженою та безініціативною. Також у дитини встановлено діагнози, пов`язані із затримкою психомовленнєвого розвитку та розладом дефіциту уваги і гіперактивності.
Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
З висновку органу опіки та піклування Баранинської сільської ради № 112 від 02.02.2026 щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видно, що відповідачка у телефонній розмові із начальником служби у справі дітей ОСОБА_9 повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Також повідомила, що постійно проживає на території російської федерації разом із чоловіком та молодшим сином та повертатися в Україну не планує.(а. с. 106-111).
Оцінивши зібрані докази у конкретній справі, з точки зору можливості застосування крайнього заходу у виді позбавлення батьківських прав матері та з точки зору забезпечення найкращих інтересів дитини, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 повністю і безповоротно втратила інтерес до виховання своєї доньки ОСОБА_10 . Будучи попередженою та розуміючи наслідки, не бажає займатися її вихованням та розвитком, оскільки з моменту складення висновку органом опіки 02.02.2026 жодних дій для виправлення не вчиняє.
Крім того колегією суддів враховується складний фізичний і психічний стан дитини, яка потребує участі у вихованні та розвитку мінімум одного із батьків. За таких обставин надання додаткового терміну для виправлення ОСОБА_2 , яка свідомо ухиляється від виховання доньки, буде мати негативний і травмуючий для дитини характер та не сприятиме її інтересам.
Суд першої інстанції, розглядаючи даний спір, не врахував вищенаведених фактичних обставин справи та вимог закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є законними та обгрунтованими у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлення нового про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марина Віктор Георгійович, задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року скасувати та прийняти нове судове рішення, який позов задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 21.03.2017.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.10.2026.
Головуючий
Судді