Постанова № 140663299 у справі № 378/1726/25 від 17.09.2026

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/13038/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №378/1726/25

17 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заліського Богдана Сергійовича на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Скороход Т. Н., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, стягнення моральної шкоди

Позовні вимоги обгрунтовували тим, що вони є співвласниками та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . До складу цього багатоквартирного житлового будинку відносяться окремі господарські будівлі (споруди), зокрема: сарай, площею 66,3 кв.м та погріб - 15.8 кв.м, які входять до складу спільного майна всіх співвласників за вказаною адресою на праві спільної сумісної власності, побудовані разом із багатоквартирним будинком, розташовані на його прибудинковій території, призначені для забезпечення експлуатації будинку і використовуються мешканцями для задоволення власних побутових потреб.

Відповідачі, які є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , розташованої у вказаному будинку, вважають лише себе користувачами сараю та погріба, які є спільним сумісним майном та з 2021 року створюють їм перешкоди у користуванні сараєм та погрібом шляхом зміни замків в дверях цих об`єктів та не допуску для користування ними, у зв`язку з чим вони (позивачі) не мають доступу до вказаних приміщень.

Внаслідок неправомірних дій відповідачів вони (позивачі) зазнали моральних страждань, були позбавлені можливості користуватися належними їм господарськими приміщеннями, постійно відчували напруженість у відносинах із сусідами, змушені неодноразово звертатися до органів влади та витрачати час і зусилля для відновлення своїх прав. Такі дії відповідачів спричинили їм емоційний дискомфорт, почуття безпорадності та моральні переживання, які вони оцінюють у 20 000,00 грн.

З урахуванням наведених обставин, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 просив суд:

усунути перешкоди у користування господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створювані вдповідачем ОСОБА_3 , та не чинити перешкод в користуванні сумісно спільним майном;

усунути перешкоди у користування господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створювані відповідачем ОСОБА_4 , та не чинити перешкод в користуванні сумісно спільним майном;

на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок).

на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок);

на користь на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 .

на користь на користь позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_5 просила суд:

усунути перешкоди у користування господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створювані відповідачем ОСОБА_3 , та не чинити перешкод в користуванні сумісно спільним майном;

усунути перешкоди у користування господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створювані відповідачем ОСОБА_4 , та не чинити перешкод в користуванні сумісно спільним майном;

на користь позивача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок).

на користь позивача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень нуль копійок);

на користь позивача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_2 ;

на користь позивача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) з відповідача ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) стягнути судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_2 .

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Заліський Богдан Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами та стягнення моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.

Сторона позивача вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що сарай площею 66,3 кв.м та погріб з шийкою площею 15,8 кв.м, не є спільним майном співвласників багатоквартирного житлового будинку, а перебувають у власності відповідачів, є передчасним, необгрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначає, що жоден із документів, на які послався суд першої інстанції, не підтверджує виникнення у відповідачів права власності саме на сарай площею 66,3 кв.м та погріб площею 15,8 кв.м.

Суд лише встановив, що сарай та погріб зазначені у технічному паспорті квартири відповідачів та в окремих довідках БТІ. Проте, технічний паспорт не є правовстановлюючим документом та не підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

До того ж, згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 5005920776856-18372200335 від 24.05.2026 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 103,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі свідоцтва про право власності серії та номер 827, виданого 05.11.1997 року Ставищенською селищною радою.

У вказаній інформаційній довідці відсутні будь-які відомості про те, що до складу об`єкта нерухомого майна входять сарай площею 66,3 кв.м та погріб площею 15,8 кв.м.

Отже, відомості Державного реєстру речових прав не підтверджують наявності у відповідачів зареєстрованого права власності на сарай та погріб, як на складові частини квартири, чи як на окремі об`єкти нерухомого майна.

Незважаючи на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні господарські будівлі перебувають у власності відповідачів, посилаючись виключно на технічний паспорт та довідки БТІ.

Також помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що спірні сарай та погріб за своїм функціональним призначенням відносяться до нежитлових приміщень, а не до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Сторона позивача зазначає, що будинок по АДРЕСА_3 є багатоквартирним будинком у розумінні чинного законодавства і законодавець прямо відносить сараї до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, що свідчить про їх призначення для забезпечення побутових потреб співвласників будинку.

Спірні сарай та погріб розташовані на прибудинковій території багатоквартирного будинку та є господарськими спорудами, пов`язаними з його функціонуванням. Водночас, доказів того, що зазначені споруди були правомірно виведені зі складу спільного майна співвласників будинку та набули статусу окремих об`єктів приватної власності відповідачів, матеріали справи не містять.

За таких обставин висновок суду про те, що спірні сарай та погріб не є допоміжними приміщеннями та не входять до складу спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, не відповідає обставинам справи та зроблений при неправильному застосуванні частини другої статті 382 ЦК України, пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та частини третьої статті 42 Земельного кодексу України, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, сам факт включення сараю та погребу до технічної документації квартири відповідачів не змінює їх правового режиму та не свідчить про виникнення у відповідачів виключного права власності на такі об`єкти, якщо вони за своїм призначенням є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку. Суд першої інстанції наведених вимог закону та правової позиції Конституційного Суду України не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору.

Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У відповідності до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_4 просять апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Зазначають, що спірні сарай та погріб історично обліковувалися у складі майна, пов`язаного з квартирою АДРЕСА_2 , яка власне належить відповідачам.

Відповідні відомості містяться удокументах приватизації та технічній документації, такі відомості підтверджуються документами БТІ.

Позивачі не надали доказів передачі спірних споруд у спільну власність усіх співвласників будинку та не довели, що спірні споруди призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку;

Також позивачі не надали доказів того, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями, які відносяться до спільного майна усіх співвласників будинку. Не доведено позивачами і використання спірних споруд для експлуатації будинку або обслуговування інших квартир.

Також не доведено належними доказами наявності у позивачів речового права на конкретні спірні об`єкти, а відсутність окремого запису про спірні споруди у Державному реєстрі речових прав на майно відповідачів, не є доказом їх належності до спільного майна.

Вимоги про моральну шкоду відповідачі вважають такою, що є похідними від основних вимог та не мають самостійної правової підстави, за відсутності встановленого порушення прав позивачів.

Таким чином, на думку сторони відповідачів, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права або істотне порушення норм процесуального права.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року відповідачі ввають законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Заліський Богдан Сергійович повністю підтримав доводи апеляціцйної скарги та просив скаргу задовольнити.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з?явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, заяв чи клопотань від них на адресу суду не надійшло, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заліського Б.С., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скааргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заліського Богдана Сергійовича підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_3 є житловим будинком квартирного типу, що підтверджується копією довідки КП КОР «Південне БТІ» від 17.11.2023 року № БЦ 2574/1 (а.с. 36).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями Свідоцтва про право власності на житло від 5 листопада 1997 року, довідкою КП КОР «Південне БТІ» від 16.06.2022 року № 1022, витягом з Державного реєстру речових прав та розпорядження органу приватизації (а.с. 15-20, 135).

Відповідно до копії вказаного Свідоцтва про право власності на житло, загальна площа квартири становить 90,5 кв.м; характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва.

Позивачем не надано суду технічного паспорту на вказану квартиру, який є складовою частиною свідоцтва про право власності на житло.

ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 є співвласниками квартири АДРЕСА_6 , що підтверджується копіями Свідоцтва про право власності на житло від 5 листопада 1996 року, технічного паспорта на вказану квартиру, довідок КП КОР «Південне БТІ» від 02.04.2024 року № БЦ 3117/1 та від 07.05.2024 року № БЦ 31171/1, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.05.2024 року № 378983210, розпорядженням органу приватизації. Згідно довідки КП Київської обласної ради « Київське обласне бюро технічної інвентаризації» від 02.04.2024 року № БЦ 3117/1 право власності на квартиру АДРЕСА_6 до 01.01.2013 року зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Станом на останню дату технічної інвентаризації 29.03.2024 року загальна площа квартири складає 103,6 кв.м., житлова площа- 60,0 кв.м. До квартири відноситься сарай літ «Б»-66,3 кв.м., погріб з шийкою літ «В2-15,8 кв.м. (а.с. 21-26, 73, 75-78).

Відповідно до копій Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 196674 від 18.03.2011 року та витягу з Державного реєстру речових прав від 18.08.2023 № 343388008 (а.с. 171-172) ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:01:033:0080, площею 0,1006 га, розташованої по АДРЕСА_3 .

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_10 , ОСОБА_5 посилаються на те, що зазначені сарай та погріб розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для побутового обслуговування співвласників будинку, забезпечення їх необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю багатоквартирного житлового будинку, а тому відноситься до спільного майна усіх співвласників будинку.

Відмовляючи в задоволенні поховних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вказав на те, що позивачами не надано суду доказів того, що спірні сарай та погріб відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку, що призначені для забезпечення експлуатації й обслуговування житлового будинку, і можуть бути використані у встановленому порядку. Досліджувані приміщення по функціональному призначенню відносяться до нежитлових приміщень.

Відповідно до копій розпорядження органу приватизації та довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири та займані приміщення у квартирі (а.с. 25, 26), Свідоцтва про право власності на житло від 5 листопада 1996 року, складовою частиною якого є технічний паспорт (а.с.73); технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_6 (а.с. 75-78), довідки КП КОР «Південне БТІ» від 02.04.2024 № БЦ 3117/1 (а.с. 21), судом встановлено, що саме до квартири АДРЕСА_6 відносяться господарські будівлі та споруди: сарай «Б» - 66,3 кв. М та погріб з шийкою «В» - 15,8 кв.м.

Тобто, спірні господарські будівлі не є спільним майном багатоквартирного будинку, а перебувають у власності відповідачів.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями, які відносяться до спільного майна усіх співвласників будинку, а є нежитловими приміщеннями, які на праві власності належать відповідачам.

ОСОБА_5 а рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року не оскаржує. Апеляцйну скаргу подано лише позивачем ОСОБА_1 , а тому суд апеляційної інстанції перевіряє правильність висновків суду першої інстанції лише в тій частині, яка стосується прав та обов`язків позивача ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині, що стосується ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 не відповідає.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

За змістом ст. ст. 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у процесі приватизації громадяни набувають право власності на допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти та машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї тощо) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Цим положенням Закону дано офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004, у якому зазначено, що власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У п. 1.1 рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене, нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина з статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 552/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 року у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 року у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 року у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 року у справі № 914/554/19.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 року у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 року у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 року у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 року у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення, тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме, встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18.

У постанові Верховного Суду у цій справі від 15.06.2022 вказано, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 1996 року (а.с. 73) та технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_6 (а.с. 75-78) вбачається, що до квартири АДРЕСА_6 , яка на праві власності належить відповідачам, відносяться господарські будівлі та споруди: сарай «Б» - 66,3 кв. м. та погріб з шийкою «В» - 15,8 кв. м.

Водночас, суд першої інстанції не дослідив зміст вказаних документів. Так, зі змісту свідоцтва про право власності на житло від 05 листопада 1996 року (а.с. 73) вбачається, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 103,6 кв.м.

З технічного паспорту на вказану квартиру, а саме, есплікації приміщення квартири АДРЕСА_6 вбачається, що квартира складається з: коридора 6,0 кв.м., туалета 3,1 кв.м., ванни 3,3 кв.м., котельні 3,9 кв.м., коридору 1,4 кв.м., кухні 12,4 кв.м., житлової кімнати 9,3 кв.м., житлової кімнати 29,4 кв.м., коридору 13,5 кв.м., житлової кімнати 21,3 кв.м. Всього 103,6 кв.м.

Есплікація приміщення квартири АДРЕСА_6 не містить інформації щодо права власності віповідачів на сарай «Б» - 66,3 кв. м. та погріб з шийкою «В» - 15,8 кв. м.

Суд першої інстанції помилково ототожнив схему розташування будівель та споруд будинку АДРЕСА_3 , на якій позначено розтащування спірних приміщень, з есплікацією квартири АДРЕСА_6 та помилково прийшов до висновків, що сарай «Б» - 66,3 кв. м. та погріб з шийкою «В» - 15,8 кв. м. є невідємною частиною квартири АДРЕСА_6 та належать на праві власності відповідачам.

Факт використання відповідачами спірних приміщень для власних потреб не впливає на правовий режим цих приміщень, встановлений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки з прийняттям вказаного закону всі квартири та всі приміщення в багатоквартирних будинках, за виключенням приміщень, у яких розміщувалися магазини, заклади громадського харчування, аптеки тощо, передавалися у спільну сумісну власність співвласникам багатоквартирного будинку.

Суд першої інстанції не врахував, що допоміжними є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про неналежність відповідних спірних приміщень до допоміжних приміщень будинку АДРЕСА_3 , які призначені для забезпечення експлуатації вказаного будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та є власністю мешканців будинку.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 727/8103/23 Верховний Суд прийшов до наступних висновків «Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від будинку тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю».

У постанові від 14 листопада 2024 року у № 346/1892/22 Верховний Суд прийшов до наступних висновків «…є неприйнятними посилання в касаційній скарзі на відсутність у матеріалах справи належних доказів вчинення ОСОБА_3 як власником спірного будинку перешкоди у користуванні ним, оскільки саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод».

У постанові від 21 серпня 2024 року у справі справа № 344/5006/16-ц Верховний Суд прийшов до наступних висновків «Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Верховний Суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення позивачки до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення свідчить про наявність таких перешкод, що спростовує доводи судів про не доведення ОСОБА_1 своїх позовних вимог про вселення.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19, від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 553/1602/21, від 17 липня 2024 року у справі № 752/7267/21».

У постанові від 17 липня 2024 року у справі № 752/7267/21 Верховний Суд прийшов до наступних висновків «Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Відмовляючи в задоволенні позову в частині вселення позивачів у спірну квартиру, апеляційний суд виходив з того, що ними не доведено чинення перешкод в користуванні квартирою відповідачкою. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині з підстав недоведеності, не врахував, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19, від 17 квітня 2024 року у справі № 553/1602/21 (провадження № 61-16883св23)».

У постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21 Верховний Суд прийшов до наступних висновків «Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна при наявності дій осіб, спрямованих на перешкоджання вільного користування та розпорядження власником своїм майном, вимагати усунення таких перешкод. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод, що спростовує доводи касаційної скарги у частині недоведення своїх позовних вимог».

У постанові у справі від 17 квітня 2024 року у справі № 553/1602/21 Верховний Суд прийшов до наступних висновків «Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позовних вимог, не врахував, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом та заперечення відповідача проти його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19».

Таким чином, Верховний Суд у різних за змістом правовідносинах (вселення/виселення/усунення перешкод в користуванні майном/звільнення житлового приміщення, тощо) дотримується сталої правової позиції щодо застосування норм права, а саме, ст. 391 ЦК України та вказує на те, що про те, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні власністю та заперечення відповідача про його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Судом встановлено, відповідачами не заперечується, що спірні сарай та погріб вони вважають такими, що належать лише їм на праві власності та ніхто з мешканців багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 , крім відповідачів, спірними приміщеннями не користується та не має до них доступу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 вказує на те, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом усунення йому перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створюваних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; зобов?язання ОСОБА_6 та ОСОБА_14 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні спільним майном, розташованим на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди саме позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивач просив стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, яка виразилась в душевних стражданнях з причини протиправних дій відповідачів.

Повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи даний спір, колегія суддів вважає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заявлені позивачем факти настання моральних страждань внаслідок протиправних дій відповідачів.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заліського Богдана Сергійовича підлягає частковому задоволенню, рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом усунунення йому перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створюваних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; зобов?язання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні спільним майном, розташованим на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м. та про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст.141 ЦПК України.

Частиною 5 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 є інвалідом І групи, а відтак, є звільненим від сплати судового збору в силу прямої вказівки закону.

Проте, при поданні позову він сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, тобто, за одну вимогу немайнового характеру. Поряд з цим, в прохальній частині позову ОСОБА_10 заявляє окремі чотири позовні вимоги.

За результатом розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції задоволено дві позовні вимоги ОСОБА_17 а немайнового характеру, тобто, розмір судового збору становить суму 2422,40 грн (1211,20 грн х 2).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору за подання позову в сумі 1211,20 грн, по 605,60 грн з кожного.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, та сплатив судовий збір до суду першої інстанції лише за одну вимогу немайнового характеру, а судом апеляційної інстанції задоволено дві позовні вимоги ОСОБА_17 а немайнового характеру, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід держави судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 4844,80 грн, по 2422,40 грн з кожного, із розрахунку 1211,20 грн недоплачений судовий збір за подання позову + 3633,60 грн судовий збір за подання апеляціної скарги : 2.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 23, 382, 391 ЦК України, ст.ст. 1, 10 Закаону України « Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст. 133, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Заліського Богдана Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 05 травня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні господарськими будівлями та спорудами, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користування господарськими будівлями та спорудами, розташованими на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м., створювані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зобов?язати ОСОБА_6 та ОСОБА_14 а не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_1 спільним майном, розташованим на прибудинковій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , а саме, частиною сараю площею - 66.3 кв.м., та частиною погребу площею - 15.8 кв.м.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 1211,20 грн, по 605,60 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 ) в дохід держави судові витрати, що складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 10 900,80 грн, по 5450,40 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: