КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/10788/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 369/5202/26
01 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Козачук А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Панишева Станіслава Олексійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хацько Н.О., у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_1 ,-
в с т а н о в и в:
У березні 2026 року ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_1 .
Заяву обгрунтовувала тим, що з 17 серпня 2023 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від спільного проживання сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає разом з матір`ю. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.07.2024 року шлюб між сторонами розірвано. Сторони проживають окремо.
Однак, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 систематично вчиняє домашнє насильство відносно неї та її родини, що полягає в наступному: психологічне насильство шляхом надсилання повідомлень з погрозами; пошкодження майна, а саме, проколоті колеса у її автомобілі, вчинення фізичного насильства відносно неї.
21 січня 2025 року вона подала заяву до правоохоронних органів про вчинення злочину відносно неї та її майна.
Зазначала, що таке насильство відносно неї має регулярний характер. Насильницька поведінка ОСОБА_1 щодо неї та їх спільної дитини продовжилась і після розірвання шлюбу, оскільки ОСОБА_1 , користуючись своїми батьківськими правами, з`являється за місцем проживання її та їх спільної дитини, та продовжує свою ганебну та насильницьку поведінку.
17.03.2026 року ОСОБА_1 спричинив їй тілесні ушкодження, на місце події була викликана поліція та швидка медична допомога. Відомості про кримінальне провадження внесено до ЄРДР № 12026116350000065 від 18.03.2026 року. В межах вказаного кримінального провадження було проведено судово-медичну експертизу за результатами якоїскладено висновок експертного дослідження №043-36-2026 та встановлено легкий ступінь тілесних ушкоджень.
Незважаючи на спричинені тілесні ушкодження, ОСОБА_2 продовжує погрожувати смертю їй та її родині, здійснює на неї психологічний тиск через її близьких, друзів та роботодавців, ведучи з ними листування та переговори, у зв`язку з чим виникла необхідність в отриманні обмежувального припису для ОСОБА_1 .
З урахуванням наведених обставин, заявниця ОСОБА_3 просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на строк до шести місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_1 перебувати у місці проживання заявниці; заборонити ОСОБА_1 наближатись на відстань ближче 200 метрів до місця проживання заявниці та інших місць перебування (роботи, перебування); вести листування, телефонні переговори з заявницею та малолітньою донькою, контактувати із ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також у будь-який спосіб спілкування; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому ОСОБА_1 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися із ними.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Дорога-Воробйова А.Ю., заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , яким визначено заходи тимчасового обмеження його права та покладено на нього такі обов`язки, а саме, заборонено:
- наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 та іншого місця її перебування чи роботи;
- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Встановлено строк обмежувального припису 3 (три) місяці.
В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Панишев Станіслав Олексійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису повністю.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, фактично встановивши наявність між сторонами взаємного післяшлюбного конфлікту, неповно і вибірково оцінив докази, побудував частину висновків на припущеннях, не здійснив належної та індивідуалізованої оцінки ризиків, а також без достатніх правових і фактичних підстав дійшов висновку про доведеність вчинення одностороннього психологічного домашнього насильства відносно заявниці з боку ОСОБА_1 .
Зазначає, що основними доказами, на які послався суд першої інстанції роблячи висновок про наявність підстав для видачі обмежувального припису ОСОБА_5 , стали, насамперед, скріншоти його переписки у месенджері «Telegram» із заявницею, з яких, на думку суду, вбачається тривалий характер конфліктної комунікації між сторонами, наявність у повідомленнях ОСОБА_1 образ, погроз, приниження честі та гідності заявниці, застосування нецензурної лексики, а також повідомлення, які надсилалися через третіх осіб, що в сукупності суд розцінив, як прояв психологічного насильства, яке реально сприймалося заявницею, викликало у неї побоювання та свідчило про ризик продовження чи повторення такого насильства в майбутньому.
При цьому, як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, сам суд першої інстанції прямо зазначив, що переписка сторін є неповною, непослідовною, а ініціатор окремих повідомлень не зрозумілий.
Більше того, суд окремо встановив, що і заявниця у листуванні вдавалася до відкритих погроз, образ і нецензурної лексики, а тому дії сторін мали обопільний характер.
Таким чином, сам суд зафіксував не безспірно доведену односторонню насильницьку модель поведінки з боку ОСОБА_1 , а взаємний конфлікт між колишнім подружжям, який характеризувався взаємними претензіями, неприязними відносинами та емоційно загостреною комунікацією.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_1 систематично вчиняв психологічне домашнє насильство, не випливає з установлених ним же фактичних даних. Конфліктність спілкування між сторонами, навіть гостра і неприйнятна, ще не є тотожною доведеному домашньому насильству у значенні Закону.
До того ж, визнаючи належним доказом електронний лист, надісланий роботодавцю заявниці щодо наявності кримінального провадження, суд першої інстанції зазначив, що про таке провадження з детальними реквізитами було відомо лише заявнику провадження, а саме ОСОБА_1 .
Однак, жодних технічних або інших об`єктивних даних, які б підтверджували, що лист дійсно створений, відправлений або ініційований саме ОСОБА_1 , рішення не містить.
Одним із джерел, на які фактично спирався суд першої інстанції при формуванні висновку про наявність домашнього насильства та ризиків його повторення, були показання свідка ОСОБА_6 -матері заявниці.
Разом із тим, зміст указаних показань свідчить, що вони переважно відображають не безпосередньо сприйняті свідком самостійні факти вчинення саме ОСОБА_1 конкретних дій, а переказ версії подій зі слів заявниці.
Щодо обставин, які мали місце 17.03.2026 року, вказує, що сторона заінтересованої особи не заперечувала, що 17.03.2026 року між сторонами мав місце гострий конфлікт, однак послідовно наголошувала, що зазначений епізод відбувся не за місцем проживання заявниці, а на території житлового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_6», де ОСОБА_1 фактично проживає разом зі своєю новою дружиною.
При цьому, стороною заінтересованої особи прямо зазначалося, що заявниця самостійно прибула до вказаного місця на власному автомобілі, а незадовго до цього ініціювала конфліктне спілкування та висловлювала погрози, пов`язані з наміром приїхати до фактичного місця проживання ОСОБА_1 і його дружини.
Вважає, що указаний епізод не лише не підтверджує безспірно доведену індивідуалізовану модель домашнього насильства з боку ОСОБА_1 , а навпаки, свідчить про те, що заявниця сама могла бути самостійним ініціатором сварок і конфліктних ситуацій між сторонами. Саме тому робити з такого епізоду висновок про те, що ОСОБА_1 самостійно, послідовно та односторонньо здійснює по відношенню до заявниці домашнє насильство, є неприпустимим, оскільки такий висновок не випливає з установлених фактичних даних і суперечить змісту обставин, які сам суд визнав доведеними.
Окремо просить урахувати, що стороною заінтересованої особи до суду було доведено наявність й іншого кримінально-правового виміру цієї події. Так, за заявою ОСОБА_1 за наслідками події 17.03.2026 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12026116350000066 від 18.03.2026 року за ознаками ч. 1 ст. 126 КК України, а сам він у цьому кримінальному провадженні набув статусу потерпілого.
Заінтересована особа вважає, що подія від 17.03.2026 року щонайменше має ознаки взаємного фізичного конфлікту, який потребує належної правової оцінки у відповідному кримінальному провадженні, а не може бути автоматично і безальтернативно покладений у цивільній справі в основу висновку про односторонній акт домашнього насильства з боку лише ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник заявниці ОСОБА_2 адвокат Дорога-Воробйова Аліса Юріївна просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2026 року у справі № 369/5202/26 є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а окремі з них - зокрема, щодо обізнаності апелянта з реквізитами кримінального провадження №12026116350000066 - додатково підтверджують обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Зазначає, що системний характер погроз і тиску з боку ОСОБА_1 підтверджується не лише обставинами, дослідженими судом першої інстанції в межах цієї справи, а й заявою заявниці від 21.01.2025 року - задовго до подій 2026 року, на конфліктний характер яких посилається апелянт.
Щодо доводів апелянта стосовно листа, надісланого роботодавцю заявниці від імені поліції, зазначає, що встановлення особи, яка фактично відправила лист, є предметом саме кримінального провадження, а не цивільної справи про видачу обмежувального припису, яка має інший - нижчий - стандарт доказування: достатньо обґрунтованого побоювання і розумної ймовірності зв`язку з апелянтом, а не встановлення вини в кримінально-правовому значенні поза розумним сумнівом.
Щодо доводів апелянта стосовно показань свідка ОСОБА_6 сторона заявника вказує, що окремі відомості свідок дійсно дізналася зі слів доньки, однак значна частина обставин була сприйнята свідком безпосередньо і 22.03.2026 року ОСОБА_6 особисто звернулася із заявою до Відділу поліції № 3 (с. Мила) Бучанського РУП ГУНП в Київській області (заяву зареєстровано за № 8756) з приводу погроз фізичною розправою, отриманих особисто нею - на її власний телефон.
Довід апеляційної скарги заінтересованої особи стосовно події 17.03.2026 року не спростовує факту заподіяння заявниці тілесних ушкоджень і не звільняє апелянта від відповідальності за застосування фізичного насильства, незалежно від обставин, що передували особистій зустрічі сторін. За результатами цієї події відкрито кримінальне провадження № 12026116350000065 за заявою заявниці, у межах якого органами досудового розслідування вже складено обвинувальний акт, і справа наразі перебуває на розгляді суду.
Щодо оцінки ризиків продовження чи повторення домашнього насильства сторона заявника зазначає, що попри чинний обмежувальний припис, 17.04.2026 року та 25.04.2026 року на акаунт заявниці в Instagram надійшли образливі повідомлення з акаунту апелянта; 20.05.2026 року апелянт вийшов на зв`язок з колишнім партнером заявниці з метою повідомлення їй неправдивої інформації та здійснення тиску через третю особу. Ці факти - не гіпотетичний, а реалізований ризик, прямо передбачений судом першої інстанції при виданні обмежувального припису, що є найбільш переконливим спростуванням доводів апеляційної скарги в цій частині.
В судове засідання апеляційного суду 01.10.2026 року ОСОБА_5 та його представник адвокат Панишев Станіслав Олексійович не з`явились, про день та час розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. ОСОБА_1 причину своєї неявки суду не повідомив. Представник ОСОБА_1 адвокат Панишев С.О. повторно не з?явився в судове засідання, не дивлячись на те, що судом за його заявою було забезпечно його участь в засіданні в режимі відеоконференції. З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності ОСОБА_1 та його представника адвоката Панишева С.О.
Представник заявниці ОСОБА_2 адвокат Дорога-Воробйова Аліса Юріївна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала та підтримала доводи викладені нею у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника заявниці адвоката Дорогої-Воробйової Аліси Юріївни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Панишева Станіслава Олексійовича задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 17 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, який зареєстрований Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що 17 серпня 2023 року складено актовий запис № 1605. Після державної реєстрації шлюбу прізвище чоловіка залишилося « ОСОБА_1 », дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 17 серпня 2023 року зазначеним відділом державної реєстрації актів цивільного стану (а.с. 14).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24 лютого 2024 року Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), батьками дитини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Актовий запис про народження № 245 складено 24 лютого 2024 року (а.с. 15).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року у справі № 369/2197/25 шлюб, зареєстрований 17 серпня 2023 року між сторонами, розірвано. Зі змісту рішення вбачається, що після розірвання шлюбу за дружиною залишено прізвище « ОСОБА_1 » (а.с. 16-17).
Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 посилалася на тривалі конфліктні стосунки з колишнім чоловіком, надсилання ним їй повідомлень образливого та погрозливого змісту, звернення до правоохоронних органів, пошкодження ОСОБА_1 автомобільних шин на її автомобілі, події 17 березня 2026 року, а також контактування заінтересованої особи з третіми особами, зокрема, з її роботодавцем. Такі обставини викладено у заяві та доданих до неї документах; їх доведеність підлягає оцінці за змістом кожного доказу окремо та у сукупності з іншими доказами справи.
У матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінальних правопорушень, адресованої керівництву Бучанського районного управління поліції, у якій вона повідомляла, зокрема, про висловлювання їй колишнім чоловіком погроз у грудні 2024 року, про спроби несанкціонованого доступу до її облікових записів і втручання у приватне життя. Наведені в цій заяві обставини відображають зміст повідомлення заявниці правоохоронному органу, а не самі по собі результати встановлення винуватості заінтересованої особи (а.с. 44-45).
У справі міститься копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12026116350000065, відомості про яке внесено 18 березня 2026 року за повідомленням ОСОБА_2 про подію, що мала місце 17 березня 2026 року. Попередня правова кваліфікація зазначена за частиною першою статті 125 КК України. У фабулі витягу відтворено повідомлення заявниці про нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (а.с. 21).
Відповідно до висновку експертного дослідження № 043-36-2026, складеного лікарем - судово-медичним експертом Нікояном А.А . Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово-медичної експертизи», 18 березня 2026 року проведено судово-медичне обстеження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При обстеженні виявлено синці в ділянці шиї, лівого плечового суглоба, правого та лівого колінних суглобів, крововиливи на слизових оболонках губ та садно на слизовій оболонці верхньої губи. Експерт зазначив, що за характером і морфологією ушкодження могли утворитися від дії тупого предмета (предметів), відповідають вказаному часу - 17 березня 2026 року, а за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров`я (а.с. 22-24).
Із зазначеного висновку також вбачається, що в розділі «Обставини справи» зі слів обстежуваної наведено її версію події: 17 березня 2026 року, приблизно о 22 годині, на території житлового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_6 » колишній чоловік ОСОБА_10 повалив її на землю, наносив удари ногами в живіт, по ногам, коли намагався підняти її впала, вдарилась головою об землю, схопив за шию, підняв та тягнув, закривав рукою рот, наніс удар головою по голові, рукою в ніс. Відмічалась втрата свідомості на декілька секунд, носова кровотеча. Ця частина висновку є записом пояснень ОСОБА_2 (а.с. 23-24).
За даними копії консультативного висновку нейрохірурга медичного закладу «Добробут» від 21 березня 2026 року, лікар Гончарук Олександр Михайлович оглянув ОСОБА_2 , зазначив діагноз S06.0 - струс головного мозку та надав рекомендації щодо лікування і режиму. (а.с. 43).
Заінтересована особа ОСОБА_1 заперечував наведене заявницею пояснення причин та перебігу події 17 березня 2026 року, зазначав, що конфлікт відбувся на території житлового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_6», поблизу його фактичного місця проживання, та що заявниця прибула туди самостійно. Факт існування конфлікту між сторонами цього дня не заперечувався, однак його обставини та поведінка кожної зі сторін оцінювалися ними по-різному.
На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 надав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12026116350000066, відомості щодо якого внесено 18 березня 2026 року за його заявою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (а.с. 92).
Згідно з висновком експертного дослідження № 043-35-2026 Державної спеціалізованої установи «Київське міське бюро судово-медичної експертизи», проведеного судово-медичним експертом Нікояном А.А. на підставі заяви ОСОБА_1 , дослідження розпочато 18 березня 2026 року та закінчено 25 березня 2026 року. Під час обстеження виявлено садна, синці та крововиливи на окремих ділянках обличчя, тулуба та кінцівок, а також ушкодження другого пальця лівої кисті. Експерт зазначив, що виявлені садна, синці і крововиливи могли виникнути внаслідок дії тупих предметів, а морфологія та локалізація ран на пальці не виключають їх утворення внаслідок укусу людиною; наведені ушкодження могли утворитися 18 березня 2026 року, а характер і ступінь тяжкості визначені експертом у висновку, як легкі (а.с. 93-97).
Таким чином, долучені сторонами витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань та висновки судово-медичних досліджень містять відомості про звернення обох учасників конфлікту до правоохоронних органів і про наявність у них тілесних ушкоджень. При цьому, медичні висновки не містять судового встановлення особи, яка заподіяла відповідні ушкодження, а внесення відомостей до ЄРДР саме по собі не підтверджує винуватість будь-кого з учасників конфлікту у кримінально-правовому розумінні.
На підтвердження пошкодження ОСОБА_1 її автомобіля заявницею подано фотозображення транспортного засобу та шини, на якій зафіксовано предмети, схожі на металеві кріпильні елементи.
Заявницею та заінтересованою особою надано роздруківки листування у месенджерах, зокрема Telegram, а також окремі знімки екранів повідомлень. Із долученої переписки вбачається наявність між сторонами образливих висловлювань, погрозливих фраз, взаємних зауважень та звинувачень.
Серед наданих документів міститься роздруківка електронного листа від 20 березня 2026 року, 18:32, від відправника, позначеного як «Police Boyarka» з адресою [пошта прихована], на адресу [пошта прихована]. У тексті повідомлення повідомляється про внесення відомостей до ЄРДР щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 126 КК України, із зазначенням номера кримінального провадження № 12026116350000066 (а.с. 36).
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції допитував свідка ОСОБА_6 , матір заявниці, яка давала пояснення щодо конфліктних відносин сторін, образливих повідомлень і погроз. Частину подій свідок бачила особисто (зокрема наслідки побиття), а про частину довідалася зі слів доньки.
За результатами дослідження наданих сторонами матеріалів, суд першої інстанції встановив, що відносини колишнього подружжя мають тривалий конфліктний характер, окремі фрагменти переписки неповні, а образи й погрози допускалися учасниками з обох сторін. Разом із тим, суд визнав доведеними прояви психологічного насильства щодо ОСОБА_2 , які полягали у повідомленнях з погрозами, образами, залякуванням та психологічним тиском, і дійшов висновку про наявність реальних ризиків продовження або повторення такого насильства.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Пунктом 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону № 2229-VIII обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Згідно з частиною першою статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Частиною другою статті 350-6 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців.
Відповідно до частини четвертої статті 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з частиною третьою статті 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частини п`ятої статті 100 ЦПК України, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2026 року у справі № 336/6805/25 (провадження № 61-1041св26) роз`яснено значення оцінки ризиків у справах про видачу обмежувального припису та зазначено, що наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям сама собою не спростовує доказів домашнього насильства. У цій постанові Верховний Суд також звернув увагу на особливості розподілу тягаря доказування: після надання заявником доказів насильства та наведення ризиків тягар їх спростування переходить до заінтересованої особи.
У постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 та від 16 вересня 2026 року у справі № 369/2061/25 також наголошено на необхідності оцінювати фактичні обставини й ризики повторення домашнього насильства та на запобіжній природі обмежувального припису. Такі правові висновки враховуються колегією суддів відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Таким чином, обмежувальний припис не є заходом кримінального чи адміністративного покарання, а становить спеціальний тимчасовий засіб захисту, спрямований на попередження насильства. Для його застосування належить установити обставини, які свідчать про насильство у визначених законом формах, та оцінити ризики його продовження або повторення; водночас, не вимагається наявності обвинувального вироку чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
За змістом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Оцінюючи наведені правові приписи у зв`язку з установленими обставинами справи, колегія суддів виходить з того, що факт існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалого післяшлюбного конфлікту сам собою не виключає можливості вчинення одним із його учасників психологічного домашнього насильства. Визначальним є не формальне встановлення того, хто першим висловив претензію чи розпочав певну сварку, а зміст конкретних повідомлень, спрямованість дій, їхня повторюваність і вплив на безпеку та психологічний стан особи.
Доводи апеляційної скарги про неповноту переписки, наявність із боку заявниці образливих висловлювань та взаємність претензій не залишилися поза увагою суду першої інстанції. Разом із тим, наявність взаємних емоційних висловлювань та конфліктних відносин між сторонами сама по собі не виключає можливості вчинення психологічного насильства, а тому погрози, залякування та інші дії, які можуть свідчити про його вчинення, підлягають належній оцінці судом з урахуванням їх змісту, характеру та обставин вчинення.
Сама по собі неприязнь між колишнім подружжям, як і використання грубих слів, без урахування контексту не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. Водночас, суд першої інстанції оцінював не ізольоване висловлювання, а відображені в матеріалах справи повторювані повідомлення з образами та погрозами, звернення заявниці за захистом, загострення конфлікту ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на те, що конфлікт 17 березня 2026 року стався на території житлового комплексу, де він фактично проживає, а заявниця прибула туди самостійно. Місце виникнення конфлікту та поведінка сторін до зустрічі є істотними, однак не усувають необхідності оцінювати інші епізоди спілкування та ризик повторення психологічного насильства. Колегія суддів не ототожнює встановлений між сторонами факт фізичного конфлікту з доведенням одноосібної вини ОСОБА_1 в завданні всіх тілесних ушкоджень.
Наявність висновку експертного дослідження № 043-35-2026 щодо ОСОБА_1 та кримінального провадження № 12026116350000066 за його заявою має бути врахована в сукупності з іншими матеріалами. Водночас, ці документи не спростовують ані самого факту конфлікту, ані наявності інших матеріалів щодо словесних образ, погроз і тиску, які досліджував суд першої інстанції. Колегія суддів вказує на те, що встановлення всіх обставин заподіяння тілесних ушкоджень обом учасникам події належить до предмета доказування в межах кримінальних проваджень і не може підмінювати оцінку ризиків у цьому провадженні.
Щодо посилань апелянта на показання свідка ОСОБА_6 , колегія суддів виходить з необхідності оцінювання показань у межах особисто сприйнятих свідком фактів. Відомості, переказані нею зі слів доньки, не можуть наділятися самостійною доказовою силою щодо обставин, які свідок не спостерігала. Водночас, такі пояснення були враховані судом першої та апеляційної інстанції у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи.
При оцінці ризиків продовження або повторення психологічного домашнього насильства колегія суддів бере до уваги не сам по собі факт конфлікту, а його тривалість, спрямованість окремих повідомлень, наявність у них погроз та образ, повідомлення про небажаність подальшого спілкування, а також звернення заявниці до правоохоронних органів і обставини події березня 2026 року. Ці обставини в їх сукупності, за умови відокремлення належно підтверджених фактів від припущень, обґрунтовують висновок про ймовірність продовження небажаного контактування та психологічного тиску на заявницю.
Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції не застосував усі заходи, яких просила заявниця: в частині заборони перебування в місці проживання заявниці, заборон щодо малолітньої доньки та інших вимог у задоволенні заяви відмовлено. Суд встановив ОСОБА_1 на три місяці заборону наближатися до місця проживання заявниці на відстань ближче 200 метрів та заборону листування, телефонних переговорів і контактування із заявницею особисто або через третіх осіб. За своїм змістом ці заходи спрямовані безпосередньо на припинення небажаних контактів і попередження психологічного тиску; їхній строк не виходить за межі, установлені частиною четвертою статті 26 Закону № 2229-VIII.
З урахуванням мети обмежувального припису, як тимчасового захисного заходу, встановлених судом першої інстанції обставин та оцінки ризиків, колегія суддів вважає, що обрані судом обмеження відповідають необхідності забезпечення безпеки ОСОБА_2 та за своїм характером спрямовані на запобігання подальшому загостренню взаємовідносин сторін.
За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ототожнив сам факт конфлікту з домашнім насильством, колегія суддів відхиляє, як безпідставні.
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи такі порушення норм процесуального права, які б зумовлювали необхідність скасування оскаржуваного рішення. Тому апеляційна скарга представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Панишева Станіслава Олексійовича підлягає залишенню без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 адвоката Панишева Станіслава Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: