КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 760/9878/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16447/2026 Головуючий у суді першої інстанції - Ішуніна Л.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.
за участю:
скаржника ОСОБА_1 ,
представника скаржника ОСОБА_7.,
представника заінтересованої
особи ОСОБА_2 Чучковської А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Чучковською Анною Вячеславівною, на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шемета Іван Леонідович, ОСОБА_2 , на дії та рішення державного виконавця,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби в місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шемети І. Л. від 11 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
В обгрунтування скарги скаржник вказував, що вищезазначена постанова є протиправною, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року у справі № 760/19161/25 (з урахуванням ухвали того ж суду від 29 жовтня 2025 року про виправлення описки), якою йому було визначено час для спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку щопонеділка, середи та п`ятниці з 19-00 до 20-00 у присутності матері - ОСОБА_2 , на підставі якої було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, фактично не виконувалася.
Так, за час здійснення виконавчих дій спілкування між батьком і сином жодного разу не було забезпечене протягом визначеної рішенням суду години. Згідно зі складеними державним виконавцем актами спілкування тривало лише 3-5 хвилин і щоразу переривалося.
Крім того, 05 березня 2026 року державний виконавець виніс постанову про залучення представників органу опіки та піклування і постанову про призначення спеціаліста (психолога) для участі у виконавчому провадженні, фактично констатувавши невиконання рішення та необхідність установлення причин відмови дитини від спілкування, проте вже за тиждень закінчив виконавче провадження у зв`язку з нібито повним виконанням рішення. При цьому, заяви стягувача про залучення до виконавчих дій психолога Федосової Л. О. були залишені ним без розгляду.
Вищевказане, на думку скаржника, свідчить про суперечність дій державного виконавця та невідповідність його дій складеним ним же актам.
Таким чином, державний виконавець підійшов до виконання своїх обов`язків формально, без вчинення жодної реальної дії щодо встановлення причин відмови дитини спілкуватися із батьком, незважаючи на те, що були винесені постанови про залучення органу опіки та піклування та спеціаліста (психолога).
Більш того, після винесення оскаржуваної постанови державного виконавця боржник продовжила ухилятися від виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року у справі №760/19161/25, у зв`язку із чим, 17 березня 2026 року була направлена заява до Солом`янського ВДВС у м. Києві про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1, однак відповіді на дану заяву на момент подання даної скарги заявник не отримував, виконавче провадження не відновлено.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою та просив її задовольнити.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.06.2026 скаргу задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шемети Івана Леонідовича про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_2 від 11 березня 2026 року (т. 2, а.с. 167-171).
В апеляційній скарзі заінтересована особа ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинами справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що висновок суду першої інстанції про неправомірність закінчення виконавчого провадження через незалучення виконавцем представників органу опіки та піклування, а також психолога для роботи з дитиною та батьками з метою налагодження стосунків, є безпідставним, оскільки залучення представників органу опіки та піклування, психолога або експерта не є обов`язком державного виконавця, а є лише його правом.
Вважає, що суд першої інстанції протиправно ототожнює небажання дитини спілкуватися з невиконанням ухвали суду боржником, хоча обов`язок встановлювати такий факт покладено на орган примусового виконання та державного виконавця.
Також, зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було вчинено інші суттєві процесуальні порушення, зокрема жодного разу не було належним чином повідомлено учасників справи про дату та час розгляду скаргу, а також не повернуто скаржнику скаргу без розгляду з підстав незалучення до участі у справі органу опіки та піклування (т. 2, а.с. 178-189).
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.
Скаржник та його представник у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Державний виконавець у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.
Враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також вимоги ст. 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності державного виконавця, оскільки його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року у справі № 760/19161/25, з урахуванням ухвали того ж суду від 29 жовтня 2025 року про виправлення описки, ОСОБА_1 визначено час для спілкування з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку щопонеділка, середи та п`ятниці з 19- 00 до 20-00 у присутності матері - ОСОБА_2
06 листопада 2025 року державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шеметою І. Л. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі вищевказаної ухвали Солом`янського районного суду міста Києва № 760/19165/25 про визначення ОСОБА_1 часу для спілкування з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку кожного понеділка, середи та п`ятниці з 19-00 год. до 20- 00 год. у присутності матері - ОСОБА_2 .
Ухвалою від 30 січня 2026 року Солом`янським районним судом міста Києва у справі № 760/19165/25 скасовано вжиті ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року y справі № 760/19161/25 заходи забезпечення позову в частині визначення ОСОБА_1 часу для спілкування із дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом телефонного та відеоконференцзв`язку кожного понеділка, середи та п`ятниці з 19-00 год. до 20- 00 год. у присутності матері - ОСОБА_2 , оскільки з 06 жовтня 2025 року дочка постійно проживає з батьком.
У межах вищевказаного виконавчого провадження 02 березня 2026 року державним виконавцем направлено стягувачу та боржнику вимогу про необхідність забезпечення виконання рішення суду 02 березня 2026 року з 19-00 год. до 20- 00 год., шляхом забезпечення можливості спілкування ОСОБА_1 з дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом телефонного та/або відеоконференцзв`язку у присутності матері - ОСОБА_2 . Зазначено, що спілкування має бути забезпечене безперешкодно протягом усього визначеного часу, та попереджено боржника, що у разі невиконання вимог рішення суду до неї будуть застосовані заходи примусового виконання та відповідальність, передбачена Законом України «Про виконавче провадження».
03 березня 2026 року державним виконавцем складено Акт, з якого вбачається, що 02 березня 2026 року у період з 19-00 год. до 20-00 год. відбулося спілкування ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у режимі телефонного відеоконференцзв`язку у месенджері Viber у присутності матері - ОСОБА_2 . Під час проведення виконавчих дій, перешкод у проведенні спілкування не зафіксовано.
04 березня 2026 року державним виконавцем направлено стягувачу та боржнику вимогу про необхідність забезпечення виконання рішення суду 04 березня 2026 року з 19- 00 год. до 20- 00 год., шляхом забезпечення можливості спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та/або відеоконференцзв`язку у присутності матері - ОСОБА_2 . Зазначено, що спілкування має бути забезпечене безперешкодно протягом усього визначеного часу, та попереджено боржника, що у разі невиконання вимог рішення суду до неї будуть застосовані заходи примусового виконання та відповідальність, передбачена Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з Актом, складеним державним виконавцем 05 березня 2026 року, 04 березня 2026 року ним здійснено перевірку виконання ухвали щодо забезпечення спілкування батька ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_3 у визначений судом час. О 19 год. 03 хв., встановлено відеозв`язок між батьком ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_3 . Під час відеозв`язку дитина спілкувалася з батьком до 19 год. 13 хв., при цьому розмова відбувалася у спокійному режимі. Близько 19 год. 13 хв. малолітній ОСОБА_3 повідомив, що не бажає продовжувати спілкування з батьком, після чого самостійно припинив відеозв`язок. Після повторного дзвінка на відеозв`язок відповіла мати дитини - ОСОБА_2 , яка протягом подальшого часу, орієнтовно до 19 год. 53 хв., неодноразово зверталася до малолітнього ОСОБА_6 з проханням підійти до телефону та продовжити спілкування з батьком. Водночас, дитина перебувала у кімнаті поруч та відмовлялася від подальшого спілкування з батьком. Таким чином, спілкування батька з дитиною фактично відбулося частково у період з 19 год. 03 хв. до 19 год. 13 хв., після чого малолітній ОСОБА_3 відмовився від подальшого спілкування.
Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець у встановленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
На підставі викладеного, 05 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про залучення представників органу опіки і піклування для участі у проведенні виконавчих дій з метою забезпечення належного виконання рішення суду, захисту прав та інтересів дитини, а також встановлення обставин, що можуть впливати на небажання дитини спілкуватися з батьком.
Також, 05 березня 2026 року державним виконавцем було винесено постанову про призначення спеціаліста для участі у виконавчому провадженні, якою постановлено забезпечити участь спеціаліста-психолога під час проведення подальших виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні для: встановлення можливих причин відмови дитини від спілкування з батьком; оцінки психологічного стану дитини під час виконання рішення суду; надання рекомендацій щодо забезпечення належного виконання рішення суду з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Цього ж дня державним виконавцем направлено стягувачу та боржнику вимогу про необхідність забезпечення виконання рішення суду 06 березня 2026 року з 19-00 год. до 20- 00 год., шляхом забезпечення можливості спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та/або відеоконференцзв`язку у присутності матері - ОСОБА_2 . Зазначено, що спілкування має бути забезпечене безперешкодно протягом усього визначеного часу, та попереджено боржника, що у разі невиконання вимог рішення суду до неї будуть застосовані заходи примусового виконання та відповідальність, передбачена Законом України «Про виконавче провадження».
06 березня 2026 року державним виконавцем було отримано відповіді від Солом`янського районного в місті Києві центру соціальних служба та Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської державної в місті Києві державної адміністрації, в яких було зазначено, що спеціалісти не можуть працювати в поза робочий час, у зв`язку з чим забезпечити їхню участь при здійсненні виконавчих дій у період з 19-00 год. до 20-00 год. не виявляється можливим.
Відповідно до наказу від 28 липня 2023 року № 27 «Про режим роботи служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на період дії воєнного стану в Україні» установлено такий режим роботи Служби: понеділок-четвер - з 08-00 год. до 17-00 год., п`ятниця - з 08- 00 год. до 15-45 год.
09 березня 2026 року державним виконавцем складено Акт, в якому зазначено, що 06 березня 2026 року у період з 18 год. 48 хв. до 19 год. 56 хв. на території міста Києва була оголошена повітряна тривога. У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги виконавчі дії у зазначений період часу не проводилися. Після відбою повітряної тривоги державним виконавцем здійснено підключення до учасників виконавчого провадження шляхом відеоконференцзв`язку. Розмова тривала близько 5 хвилин.
09 березня 2026 року державним виконавцем направлено стягувачу та боржнику вимогу про необхідність забезпечення виконання рішення суду 09 березня 2026 року з 19-00 год. до 20-00 год., шляхом забезпечення можливості спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом телефонного та/або відеоконференцзв`язку у присутності матері - ОСОБА_2 . Зазначено, що спілкування має бути забезпечене безперешкодно протягом усього визначеного часу, та попереджено боржника, що у разі невиконання вимог рішення суду до неї будуть застосовані заходи примусового виконання та відповідальність, передбачена Законом України «Про виконавче провадження.
10 березня 2026 року державним виконавцем складено Акт про те, що 09 березня 2026 року виконання рішення суду забезпечено, здійснено з`єднання шляхом відеоконференцзв`язку між батьком ОСОБА_1 та малолітньою дитиною ОСОБА_6 . Рішення виконано повно, фактично згідно виконавчого документу.
Крім того, стягувач неодноразово звертався до державного виконавця із заявами про залучення до участі у виконавчих діях психолога Федосової Л. О. (04 березня 2026 року, 06 березня 2026 року), однак матеріали виконавчого провадження не містять доказів розгляду таких заяв.
Разом з тим, 11 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, мотивуючи яку він зазначив, що у межах виконання виконавчого провадження ним вживались заходи примусового виконання рішення відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі організовано проведення спілкування між батьком та дитиною у визначений судом спосіб. У ході виконання виконавчого документа спілкування між батьком та дитиною відбулося чотири рази поспіль безперешкодно, що підтверджується відповідними актами державного виконавця, складеними у межах виконавчого провадження. Фактичні обставини виконання свідчать про те, що боржником забезпечено виконання рішення суду, а сторони виконавчого провадження фактично налагодили порядок спілкування з дитиною відповідно до вимог виконавчого документа. З урахуванням встановлених обставин, а також того, що подальше спілкування між батьком та дитиною може здійснюватися сторонами самостійно без необхідності участі органів державної виконавчої служби, встановлений факт виконання рішення суду та відсутність перешкод у подальшій реалізації сторонами визначеного судом порядку спілкування, державний виконавець дійшов висновку про наявність правових підстав для закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців), а згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 18 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, передбачений у статті 64-1 Закону.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням суду. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею (частини перша - шоста статті 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц вказано, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником. Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке. Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).
Тлумачення наведених норм права свідчить, що підставою для закінчення виконавчого провадження при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною є лише фактичне виконання в повному обсязі рішення боржником згідно з виконавчим документом (пункт 9 статті 39 Закону) та яке підлягає відновленню державним виконавцем за заявою стягувача у зв`язку із перешкоджанням боржником побаченню стягувача з дитиною (постанова Верховного Суду від 15 вересня 2023 року у справі №551/920/22 (провадження № 61-5125св23)).
Відповідно до пункту 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
Як вже зазначалося вище, у межах виконавчого провадження НОМЕР_2 державним виконавцем було винесено постанову про залучення представників органу опіки та піклування і постанову про призначення спеціаліста (психолога).
Таким чином, державний виконавець фактично визнав, що рішення не виконується через відмову дитини від спілкування, що також підтверджується Актом державного виконавця від 05 березня 2026 року, та що для встановлення і подолання причин такої відмови необхідна участь відповідних фахівців.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, реальна участь представників органу опіки та піклування, а також спеціаліста (психолога) у виконавчих діях так і не була забезпечена, оскільки час побачення батька з сином (з 19-00 год. до 20-00 год.) виходив за межі робочого часу залучених фахівців, які з цих підстав відмовилися від участі у виконавчих діях.
При цьому, заявлені стягувачем клопотання про залучення до виконавчих дій психолога Федосової Л.О. державним виконавцем розглянуті не були.
Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 03.03.2025 у справі № 583/4410/23, добровільне виконання боржником рішення суду не спростовує висновку про передчасність винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, якщо актами державного виконавця встановлено, що діти неодноразово відмовлялися від проведення часу з батьком, що не може свідчити про реальне і фактичне виконання рішення та про вжиття державним виконавцем усіх необхідних для цього заходів.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).
У рішенні від 07 жовтня 2021 року у справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що державний виконавець передчасно застосував положення пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» і неправомірно закінчив виконавче провадження № НОМЕР_1, оскільки ним не було вжито всіх можливих й необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного повного виконання судового рішення, зокрема, не вжито достатніх заходів щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, а також психологом, залучення їх до роботи з дитиною та батьками з метою налагодження стосунків.
Доказів на підтвердження правомірності дій державного виконавця матеріали справи не містять.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність дій державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шемета І. Л. з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 11 березня 2026 року.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали протиправно ототожнив небажання дитини спілкуватися з невиконанням ухвали суду боржником, не є підставою для скасування ухвали суду, адже відсутність установлених перешкод з боку матері дитини не доводить саме по собі те, що державний виконавець завершив необхідні заходи та мав підстави закінчити провадження як повністю виконане.
Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, отримавши відповіді від органу опіку та піклування, а також від спеціаліста (психолога) про те, що указані фахівці не можуть бути залучені до виконання виконавчих дій, будь-яких альтернативних заходів для встановлення і подолання причин відмови дитини від спілкування з батьком державним виконавцем здійснено не було.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо неправомірності закінчення виконавчого провадження з огляду на незалучення державним виконавцем представників органу опіки та піклування і психолога колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як вже зазначалося вище, відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 6 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, під час виконання рішень про встановлення побачення з дитиною та усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
Таким чином, використане в зазначеній нормі формулювання «за потреби» не може тлумачитися як надання державному виконавцю необмеженої дискреції, що дозволяє ігнорувати обставини конкретного виконавчого провадження та завершувати його без досягнення мети виконання судового рішення.
Вирішальне значення має не саме по собі незалучення відповідних фахівців, а наявність або відсутність об`єктивної потреби в їх залученні, зумовленої конкретними обставинами справи, а також те, чи вжив державний виконавець інших належних заходів для забезпечення виконання судового рішення.
Якщо протягом виконавчого провадження побачення дитини з одним із батьків систематично не відбуваються, дитина відмовляється від спілкування, а вжиті державним виконавцем заходи не забезпечують виконання рішення, такі обставини вимагають відповідного реагування, а не просто фіксації невдалих спроб виконання.
За таких умов державний виконавець має оцінити необхідність залучення органу опіки та піклування, а також, за наявності відповідних підстав і в межах законних повноважень, ініціювання залучення психолога чи іншого компетентного фахівця для сприяння налагодженню контакту між дитиною та тим із батьків, з яким вона не проживає. Такий підхід не означає автоматичного обов`язку залучати психолога в кожному виконавчому провадженні, проте виключає можливість обґрунтовувати бездіяльність самим лише дискреційним характером відповідного повноваження.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22 травня 2024 року у справі № 712/11457/19.
У цій справі Верховний Суд погодився з необхідністю розроблення комплексної стратегії примусового виконання рішення про забезпечення спілкування матері з дитиною, наголосивши на важливості заходів, спрямованих на налагодження співпраці між батьками та цільову підтримку дитини, яка демонструвала ознаки відчуження одного з батьків. Суд також звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження діяльності державних органів повідомленнями про невдалі спроби побачення та відмову дитини від спілкування є недостатнім для забезпечення ефективного виконання судового рішення.
Отже, виконання судового рішення у спорах щодо спілкування з дитиною не може зводитися виключно до формального проведення виконавчих дій та складання актів про їх безрезультатність. За наявності тривалого невиконання рішення державний виконавець повинен оцінити причини такого невиконання та вжити належних, співмірних і ефективних заходів для досягнення мети виконавчого провадження.
Крім того, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі статтею 9 цієї Конвенції дитина, яка розлучена з одним чи обома батьками, має право підтримувати регулярні особисті відносини та прямі контакти з обома батьками, якщо це не суперечить її найкращим інтересам.
Зазначені положення у взаємозв`язку зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язують державу забезпечувати реальну, а не суто формальну можливість реалізації сімейних зв`язків. При цьому вжиті заходи мають бути спрямовані на захист найкращих інтересів дитини та не повинні передбачати психологічно шкідливого примушування її до спілкування.
Таким чином, саме лише посилання апелянта на те, що залучення представників органу опіки та піклування або психолога є правом, а не безумовним обов`язком державного виконавця, не спростовує висновку суду першої інстанції про неправомірність закінчення виконавчого провадження.
Посилання апелянта на неналежне повідомлення про час та місце розгляду справи спростовуються матеріалами справи в їх сукупності, зокрема розпискою представника заінтересованої особи про її повідомлення про розгляд справи 12.06.2026 о 12.00 год. та її заявами про відкладення розгляду справи.
Інші доводи апелянта не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.
Отже, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам заявника належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе судове рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Чучковською Анною Вячеславівною, - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шемета Іван Леонідович, ОСОБА_2 , на дії та рішення державного виконавця, - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 15 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В Кафідова