КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 752/25886/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10694/2026 Головуючий у суді першої інстанції - Мазур Ю.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
представника відповідача Заверюхи Т.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Мельниченко Юлією Анатоліївною, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Місце Щасливих Людей", подану від його імені в його інтересах адвокатом Заверюхою (Лосич) Тетяною Сергіївною, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місце Щасливих Людей" про поновлення дії трудового договору та стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середньої заробітної плати за час затримки виплати,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Місце щасливих людей», згідно з яким просила:
- поновити її на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Місце Щасливих Людей»;
- стягнути заборгованість із заробітної плати в розмірі 5000,00 грн.;
- стягнути грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 3000,00 грн.;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.07.2024 року по 25.11.2024 року в розмірі 60000,00 грн.
В обґрунтування позову позивачка стверджувала, що її незаконно звільнили з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Місце Щасливих Людей» та наполягала на необхідності стягнення з Товариства сум заборгованості за вимушений прогул та заборгованості сум з виплати заробітної плати.
Зазначала про те, що посаду директора вона займала з 04.06.2024 року на підставі наказу від 03.06.2024 року №1.
24.07.2024 року відповідачем було виключено відомості про позивачку як директора відповідача в єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб підприємців та громадських формувань та відповідно 25.07.2024 року позивачка не була допущено до роботи та її усно було повідомлено про звільнення без пояснення причин та підстав звільнення.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17.03.2026 у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 203-210).
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24.04.2026 у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовлено (т. 2, а.с. 66-68).
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивачка, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, поругення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує не неврахування судом першої інстанції того, що обізнаність позивачки про звільнення внесенням змін до ЄДР та припиненням доступу до електронних сервісів не замінюють обов`язкову процедуру офіційного вручення розпорядчих документів про звільнення роботодавцем.
За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що відповідач не надав позивачці наказу про звільнення та трудову книжку, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про пропуск нею строку звернення до суду з даним позовом.
Також, зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду у справі № 758/1861/18, оскільки правові позиції у вказаній справі стосувалися реалізації права працівника на звільнення за власною ініціативою в умовах відсутності рішень засновників.
Натомість, у справі, що розглядається, предметом спору є незаконне звільнення з ініціативи роботодавця та поновлення на роботі.
Вказує, що судом першої інстанції залишена без уваги позиція позивачки щодо:
- незаконності звільнення, а саме що відповідно до ч. 1 ст. 36 та ст. 40 КЗпП України звільнення працівника можливе лише з підстав, прямо передбачених законодавством;
- відсутності виконання відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України;
- відсутності жодного належного доказу щодо невиконання позивачкою посадових обов`язків - рішення відповідно органу щодо накладення штрафних санкцій на товариство або на директора, висновки держпраці за період діяльності позивачки тощо;
- відсутності належного підтвердження притягнення позивачки до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (т. 2, а.с. 75-81).
В апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що витрати на професійну допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (т. 2, а.с. 105-109).
Представник відповідача у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Щодо задоволення апеляційної скарги позивачки заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Позивач та/або його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, в додаткових поясненнях, які надійшли до суду 15.10.2026, просила розглядати справу за їх відсутністю.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності позивача та/або його представника, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг та водночас закриття апеляційного провадження у справі, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.06.2024 року було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Місце Щасливих Людей» із місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , засновником якого є ОСОБА_2 .
Згідно з даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.06.2024 року керівником Товариства призначено ОСОБА_1 , при цьому органами управління визначено загальні збори учасників та одноосібний виконавчий орган - директора.
Рішенням №1 одноособового засновника Товариства від 03.06.2024 року визначено розмір статутного капіталу у сумі 65000,00 грн, при цьому частка засновника ОСОБА_3 становить 100% статутного капіталу, який підлягає внесенню у грошовій формі. Цим же рішенням призначено одноосібний виконавчий орган - директора ОСОБА_1 . На підставі наказу №1-к від 03.06.2024 року остання приступила до виконання своїх посадових обов`язків.
Разом з тим, рішенням одноособового учасника Товариства №22/07/24 від 22.07.2024 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора з 22.07.2024 року. Цим же рішенням з 23.07.2024 року на посаду директора призначено ОСОБА_4 .
Відповідні зміни підтверджуються даними Єдиного державного реєстру, згідно з якими з 23.07.2024 року керівником Товариства є ОСОБА_2 .
Не погоджуючись зі своїм звільненням, ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ "Місце щасливих людей", згідно з яким просила:
- поновити її на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Місце Щасливих Людей»;
- стягнути заборгованість із заробітної плати в розмірі 5000,00 грн.;
- стягнути грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 3000,00 грн.;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.07.2024 року по 25.11.2024 року в розмірі 60000,00 грн.
При цьому, вказаний позов пред`явлено позивачкою до відповідача у порядку цивільного судочинства.
Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до п.п. 33 Модельного Статуту ТОВ "Місце щасливих людей" рішення загальних зборів учасників приймаються щодо: обрання та припинення повноважень (звільнення) одноосібного виконавчого органу Товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх або окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу Товариства, притягнення посадових осіб Товариства до відповідальності: більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з цього питання.
Як передбачено п. 36 Модельного Статуту відповідача, виконавчий орган товариства є: одноосібним; одноосібний виконавчий орган має таку назву: Директор; Одноосібний виконавчий орган Товариства може діяти від імені Товариства без довіреності.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Положення ч. 3 ст. 99 ЦК України кореспондуються з нормами п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, згідно якої трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
За приписом ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10.04.2019 року по справі № 510/456/17, реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним. Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц.
Таким чином, враховуючи предмет даного спору, а також те, що спір про оскарження рішення уповноваженого органу про припинення повноважень посадової особи має розглядатися у порядку господарського судочинства, суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства та ухвалив рішення по суті позовних вимог.
У свою чергу, ч. 1 ст. 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч. 1ст. 256 ЦПК України).
З огляду вищевикладене, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та ухвала суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 377, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Мельниченко Юлією Анатоліївною, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Місце Щасливих Людей", подану від його імені в його інтересах адвокатом Заверюхою (Лосич) Тетяною Сергіївною, - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року та ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2026 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Місце Щасливих Людей" про поновлення дії трудового договору та стягнення заборгованості із заробітної плати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середньої заробітної плати за час затримки виплати, - закрити.
Роз`яснити позивачці, що розгляд даної справи віднесено законом до юрисдикції господарського суду.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст ухвали складений 16 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова