КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/10013/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 753/24302/25
16 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -
в с т а н о в и в:
У листопада 2025 року ОСОБА_3 звернулась Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 серпня 2010 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 596 відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області.
Сторони мають спільних дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що спільні діти проживають разом із нею та перебувають на її утриманні. Сторони не досягли згоди щодо матеріального забезпечення та виховання дітей.
Зазначала, що відповідач належної матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча є працездатною, здоровою та офіційно працевлаштованою особою, а тому має можливість сплачувати аліменти.
Посилалася на те, що діти мають право на належний рівень життя, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку, а обов`язок щодо їх матеріального забезпечення покладається на обох батьків.
З огляду на вище викладене просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення позовної заяви і до досягнення ОСОБА_4 повноліття, а після цього - у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача на утримання ОСОБА_5 - до досягнення ним повноліття.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.11.2025 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття, а після цього - у розмірі 1/4 усіх видів заробітку (доходу) відповідача на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - до досягнення ним повноліття.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Ухвалено, що під час визначення суми аліментів за період з 01 листопада - 31 грудня 2025 року, що підлягає до стягнення, необхідно врахувати добровільно сплачені ОСОБА_1 грошові кошти за квитанціями:
-№ 78Е1-ВМ6Н-0АВ2-КХ91 від 08.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 750,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ 4ЕН0-ЕАН5-В33Н-А643 від 08.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 3 000,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ НЕ8Н-43А7-1982-Н8Е2 від 11.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 5 000,00 грн отримувачу ОСОБА_7 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ РЕ3В-2В30-1ВВХ-8ХНА від 12.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 5 000,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ 242158139 від 18.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 243136087 від 25.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 244061729 від 02.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 245047531 від 09.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 245919180 від 15.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 346807276 від 22.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 78Е1-ВМ6Н-0АВ2-КХ91 від 08.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 750,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ 4ЕН0-ЕАН5-В33Н-А643 від 08.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 3 000,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ НЕ8Н-43А7-1982-Н8Е2 від 11.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 5 000,00 грн отримувачу ОСОБА_7 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ РЕ3В-2В30-1ВВХ-8ХНА від 12.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 5 000,00 грн отримувачу ОСОБА_6 , призначення платежу «переказ особистих коштів»
-№ 242158139 від 18.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 243136087 від 25.11.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 244061729 від 02.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 245047531 від 09.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 245919180 від 15.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
-№ 346807276 від 22.12.2025 ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 10 000,00 грн отримувачу ОСОБА_3 , призначення платежу «поповнення рахунку»
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 31 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13.03.2026 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково та стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень щомісячно (по 10 000 грн на кожну дитину), починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
У разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі - зменшити встановлений судом першої інстанції розмір частки доходу, що стягується як аліменти.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвалене судове рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню, що вбачається з наступного
Вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач надав суду докази (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав № 458831280 від 29.12.2025), що позивачка є власницею двох квартир у м. Києві загальною площею понад 160 кв.м.:квартира АДРЕСА_1 (площа 120.9 кв.м.);квартира АДРЕСА_2 (площа 42.7 кв.м.). Володіння другою квартирою в столиці надає позивачці реальну можливість отримувати значний пасивний дохід від оренди майна, що безпосередньо впливає на її рівень матеріального забезпечення та здатність утримувати дітей. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про стягнення 1/3 частини доходу відповідача, взагалі не надав оцінки цим обставинам, чим допустив порушення принципу рівності батьків у вихованні та утриманні дітей
Зазначає, що судом було проігноровано той факт, що на відміну від позивачки, відповідач не має на праві власності жодного нерухомого майна . Після припинення спільного проживання 05.11.2025 відповідач вимушений винаймати житло. Витрати на оренду та комунальні послуги складають значну частину його бюджету та є критично необхідними для реалізації його базового права на житло та підтримання працездатності. Ігноруючи ці витрати, суд першої інстанції фактично поставив відповідача у скрутне матеріальне становище, створивши глибокий дисбаланс у статках сторін, що суперечить засадам справедливості та розумності
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції призначив аліменти у частці 1/3 від заробітку, попри аргументи відповідача про роботу в ІТ-сфері, де рівень доходу є мінливим і може значно перевищувати реальні потреби дітей. У відзиві наголошувалося на необхідності визначення аліментів у твердій грошовій сумі (20 000 грн на двох дітей), що забезпечило б стабільність виплат та відповідало б найкращим інтересам дітей, враховуючи наявні у позивачки активи. Вважає, що суд формально підійшов до розгляду справи, не проаналізував належним чином надані відповідачем докази майнового стану сторін та прийняв рішення, яке покладає на відповідача надмірний фінансовий тягар при значно вищому рівні добробуту позивачки. Натомість, визначення аліментів у твердій грошовій сумі забезпечить стабільність виплат та дозволить позивачці чітко планувати витрати на дітей, незалежно від можливих коливань у трудовій зайнятості відповідача чи змін у структурі його доходів у сфері ІТ.
Посилається на те, що суд першої інстанції при визначенні матеріального становища відповідача врахував відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, викладені у відповіді № 2449800 від 12 березня 2026 року, згідно з якими дохід відповідача за 2025 рік у ТОВ «Глобаллоджик Україна» становив 3 494 451,43 грн.
Стверджує, що на момент ухвалення рішення у матеріалах справи були відсутні як відповідний запит суду, так і належним чином оформлена відповідь на нього, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості перевірити достовірність зазначених відомостей та надати відповідні заперечення.
Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі недопустимого доказу, чим порушив принципи змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав.
Відповідач вважає, що розмір аліментів у сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень щомісячно на двох дітей (по 10 000 грн на кожну дитину) є справедливим, обґрунтованим та таким, що повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 182 СК України.
Апелянт робить висновок про те, що оскаржуване рішення в частині визначення розміру аліментів підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 серпня 2010 року між сторонами було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 596 відділом реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.
Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно з частиною другою статті 183 СК України, якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 523/2927/18 викладено висновок про те, що визначення способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку (доходу) залежить від вибору одержувача аліментів.
При цьому мінливість доходу платника аліментів сама по собі не є визначальною підставою для встановлення аліментів у твердій грошовій сумі всупереч вибору одержувача.
Із системного аналізу наведених норм вбачається, що законодавець надав право вибору способу стягнення аліментів саме тому з батьків, з ким проживає дитина.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 , з якою проживають двоє неповнолітніх дітей, звертаючись до суду, обрала спосіб стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача.
Відтак бажання відповідача сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі не є самостійною правовою підставою для зміни обраного позивачкою способу їх стягнення.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визначення аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо доцільності визначення аліментів у твердій грошовій сумі 20 000 грн щомісячно наведеного висновку не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування майнового становища сторін колегія суддів зазначає таке.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції надано інформаційні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На підставі зазначених документів судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_3 є власницею двох квартир у АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_4 .
Водночас судом також установлено, що відповідачу ОСОБА_1 належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_5 .
Отже, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції взагалі не дослідив майнового становища сторін, спростовуються змістом оскаржуваного рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що наявність у власності позивачки нерухомого майна не звільняє відповідача від обов`язку утримувати своїх неповнолітніх дітей, встановленого статтею 180 СК України.
При цьому твердження апелянта щодо можливості отримання позивачкою додаткового доходу від здавання квартири в оренду має характер припущення та саме по собі не підтверджує фактичного отримання нею відповідних грошових коштів.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, можливість одержання позивачкою доходів від належного їй нерухомого майна без установлення факту їх отримання не може бути визначальною підставою для зменшення аліментів.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності врахування витрат відповідача на оренду житла також не свідчать про неправильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 182 СК України суд ураховує матеріальне становище платника аліментів та інші обставини, що мають істотне значення.
Разом із тим необхідність забезпечення відповідачем власних побутових потреб, у тому числі витрат на проживання, не звільняє його від встановленого законом обов`язку матеріально утримувати неповнолітніх дітей.
Сама по собі відсутність у відповідача окремого житла в м. Києві не свідчить про неможливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.
Крім того, відповідач є працездатною особою, працевлаштований у сфері інформаційних технологій, а обставини наявності в нього доходів судом першої інстанції досліджувалися.
Посилання апелянта на мінливість доходів у сфері інформаційних технологій також не є підставою для зміни способу стягнення аліментів.
Стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника забезпечує залежність їх фактичного розміру від отриманого ним доходу у відповідному періоді.
Відтак зміна розміру доходу відповідача впливатиме і на фактичний розмір аліментних платежів, що відповідає правовій природі такого способу стягнення.
Щодо посилань апелянта на добровільне надання матеріальної допомоги дітям колегія суддів зазначає таке.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач після припинення спільного проживання з позивачкою здійснював грошові перекази на її користь, а також ніс окремі витрати на відпочинок і позашкільні заняття дітей.
Зокрема, судом першої інстанції досліджено договір на туристичне обслуговування № 636-2509012 від 01 вересня 2025 року та відповідні платіжні документи.
Також досліджено квитанції про перерахування відповідачем грошових коштів позивачці у листопаді - грудні 2025 року.
Оцінивши зазначені докази, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність врахування добровільно сплачених відповідачем грошових коштів під час визначення суми аліментів, що підлягає стягненню за відповідний період.
Вказаний порядок виконання рішення судом першої інстанції зазначено в його резолютивній частині.
Отже, твердження апелянта про неврахування судом першої інстанції добровільної участі відповідача в утриманні дітей не відповідає змісту оскаржуваного рішення.
При цьому добровільне надання матеріальної допомоги неповнолітнім дітям не позбавляє позивачку права звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів у судовому порядку.
Стосовно доводів апеляційної скарги про використання судом першої інстанції недопустимого доказу, а саме відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про доходи відповідача, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
За приписами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як убачається з матеріалів справи, з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, щодо ОСОБА_1 за період з першого по четвертий квартал 2025 року.
Зазначені відомості сформовано засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 12 березня 2026 року о 13 год 44 хв 59 за запитом судді Дарницького районного суду м. Києва Маркєлової Вікторії Миколаївни із зазначенням номера цивільної справи № 753/24302/25.
Із зазначеного документа вбачається, що відповідач протягом 2025 року отримував доходи, зокрема заробітну плату від ТОВ «Глобаллоджик Україна».
У рішенні суду першої інстанції зазначено, що загальний розмір нарахованої та виплаченої відповідачу заробітної плати за період з першого по четвертий квартал 2025 року становив 3 494 451,43 грн.
Таким чином, твердження апелянта щодо повної відсутності відповідних відомостей у матеріалах справи спростовується наявними матеріалами цивільної справи.
При цьому наведені відомості стосуються матеріального становища платника аліментів, яке відповідно до статті 182 СК України має значення для вирішення питання щодо їх розміру.
Сама по собі обставина формування відповідного документа засобами ЄСІТС «Електронний суд» не свідчить про недопустимість такого доказу.
Водночас належність доказу до матеріалів справи та дотримання встановленого законом порядку його одержання і дослідження є окремими процесуальними питаннями.
При вирішенні доводів апеляційної скарги щодо порушення права відповідача на ознайомлення із зазначеними відомостями підлягають врахуванню порядок їх отримання судом, дата долучення до матеріалів справи та наявність у відповідача передбаченої законом можливості ознайомитися з їх змістом і подати заперечення.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
За змістом статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим відомості про отримання відповідачем доходів не є єдиною обставиною, на підставі якої суд першої інстанції вирішив питання щодо визначення розміру аліментів.
Судом також було встановлено наявність у сторін двох неповнолітніх дітей, їх проживання разом із матір`ю, працездатність відповідача, його працевлаштування, наявність майна у сторін та здійснення відповідачем добровільних платежів на утримання дітей.
Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо використання відомостей про доходи відповідача підлягають оцінці в сукупності з іншими встановленими обставинами справи та з урахуванням впливу можливих процесуальних порушень на правильність вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить із того, що суд першої інстанції встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, дослідив матеріальне становище сторін, добровільні платежі відповідача та врахував обраний позивачкою спосіб стягнення аліментів.
Визначаючи розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) відповідача, суд першої інстанції виходив із необхідності забезпечення належного рівня утримання дітей та дотримання принципу першочергового забезпечення їхніх інтересів.
При цьому доводи апеляційної скарги про наявність у позивачки нерухомого майна, необхідність відповідача орендувати житло та його добровільну участь у матеріальному забезпеченні дітей не спростовують самого обов`язку відповідача утримувати дітей та не доводять неправильності обраного судом способу стягнення аліментів.
Крім того, апелянтом не наведено достатнього обґрунтування, яке б свідчило про необхідність зменшення встановленого судом розміру частки доходу, що підлягає стягненню на утримання двох неповнолітніх дітей.
За своїм змістом доводи апеляційної скарги в частині визначення способу та розміру стягнення аліментів переважно зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції та наданою оцінкою встановленим обставинам справи.
Проте така незгода сама по собі не є підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: