П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 560/15049/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Печений Є.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
15 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:
-визнати протиправною відмову в призначенні пенсії, оформлену рішенням від 09.07.2025 № 262140016278;
-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994; з 10.11.1994 по 20.03.1997 на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс»; з 05.11.2000 по 04.05.2001;
-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994; з 10.11.1994 по 20.03.1997; з 05.11.2000 по 31.01.2001.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.06.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994, оскільки відсутній номер і дата наказу про звільнення з роботи; з 10.11.1994 по 20.03.1997, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено найменування підприємства; періоду роботи з 05.11.2000 по 31.01.2001, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено найменування підприємства.
Згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж позивачки становить 30 років 06 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.
На думку апелянта, судом першої інстанції проігноровано, що жодних інших документів, підтверджуючих вищезазначені періоди роботи, передбачені Порядком №637, позивачем при зверненні за призначенням пенсії не надано.
Враховуючи викладене, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.07.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Зі змісту цього рішення суд встановив, що відповідач виходив з таких обставин: дата народження позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дата звернення за пенсією - 02.07.2025; вік позивачки на дату звернення - 60 років 3 дні; необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком у 2025 році - 32 роки; страховий стаж позивачки, визначений відповідачем, - 30 років 6 місяців 15 днів.
Отже, безпосередньою підставою відмови у призначенні пенсії відповідач визначив відсутність у позивачки необхідного страхового стажу.
Суд також встановив, що відповідач не зарахував до страхового стажу позивачки такі періоди роботи: з 03.05.1994 по 30.10.1994 - з мотивів відсутності номера і дати наказу про звільнення; з 10.11.1994 по 20.03.1997 - з мотивів відсутності в заголовку розділу «Відомості про роботу» найменування підприємства; з 05.11.2000 по 04.05.2001 - з мотивів відсутності в заголовку розділу «Відомості про роботу» найменування підприємства.
Позивач, не погоджуючись з рішенням пенсійного органу, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення суд встановив, що відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
Недостатність стажу, на думку відповідача, виникла внаслідок незарахування трьох спірних періодів роботи з формальних підстав, пов`язаних із оформленням записів у трудовій книжці.
Щодо періоду роботи позивачки з 03.05.1994 по 30.10.1994, які не зараховані пенсійним органом через відсутність в трудовій книжці номера і дати наказу про звільнення, суд першої інстанції вказав, що у трудовій книжці позивача наявні записи №15 та №16, з яких вбачається, що 03.05.1994 позивачку прийнято на посаду продавця за контрактом строком до 30.10.1994, а 30.10.1994 звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту.
Ці записи є послідовними, містять дати прийняття і звільнення, дають змогу встановити період роботи та не містять таких суперечностей, які б унеможливлювали їх оцінку як доказу трудового стажу.
У той же час, відсутність у записі про звільнення номера і дати наказу є недоліком оформлення запису, однак сама по собі не спростовує факту роботи позивачки у відповідний період.
У свою чергу, відповідач не навів доказів, які б спростовували факт роботи позивачки у цей період або свідчили про недостовірність відповідного запису в трудовій книжці.
Тому період роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.
Щодо періоду роботи позивачки з 10.11.1994 по 20.03.1997 та з 05.11.2000 по 04.05.2001, які не зараховані пенсійним органом у зв`язку з відсутністю в розділі «Відомості про роботу» заголовка найменування підприємства, суд першої інстанції вказав, що зміст трудової книжки, печатки та реквізити записів дозволяють ідентифікувати періоди роботи позивачки.
Відсутність окремого заголовка з найменуванням підприємства є порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції №58 щодо оформлення трудової книжки, однак такий недолік не нівелює зміст записів та не спростовує факту роботи позивачки.
Відтак, період роботи з 10.11.1994 по 20.03.1997 на посаді діловода у ТОВ «Бліц Сервіс» підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.
При цьому, суд першої інстанції вказав, що згідно форми РС-право, яка містить відомості про розрахунок страхового стажу позивача, пенсійним органом включено період з 01.02.2001 по 13.05.2001 до страхового стажу позивача.
Отже, суд дійшов висновку про те, що один і той самий календарний період не може бути повторно зарахований до страхового стажу, у зв`язку з чим належним способом захисту в цій частині є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки незараховану частину спірного періоду роботи, а саме з 05.11.2000 по 31.01.2001.
В свою чергу, у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.02.2001 по 04.05.2001 суд першої інстанції відмовив, оскільки цей календарний період уже охоплений розрахунком страхового стажу позивачки.
Щодо права позивачки на пенсію за віком, суд встановив, що позивач досягла 60-річного віку, а визначений відповідачем страховий стаж складає 30 років 6 місяців 15 днів .В свою чергу, суд прешої інстанції вказав, що сукупна тривалість лише періодів роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994 та з 10.11.1994 по 20.03.1997, які зараховані судом під час розгляду справи, перевищує обсяг стажу, якого, за розрахунком відповідача, не вистачало позивачу для набуття права на пенсію за віком.
Відтак, оскільки позивачка досягла пенсійного віку 29.06.2025, а звернулася за призначенням пенсії 02.07.2025, пенсія за віком підлягає призначенню з 30.06.2025, що з огляду на викладене, свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, у 2025 році для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років особа повинна мати не менше 32 років страхового стажу.
Згідно з статтею 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.
Так, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278 про відмову у призначення позивачу пенсії, судом встановлено, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
-період роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994 з мотивів відсутності номера і дати наказу про звільнення.
- період роботи з 10.11.1994 по 20.03.1997, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено найменування підприємства;
-період роботи з 05.11.2000 по 31.01.2001, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено з порушенням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено найменування підприємства.
Визначаючись щодо доводів апелянта в частині обставин, які слугували підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Відповідно до п.1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно із п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка, в свою чергу необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 29 березня 2019 року у справі № 548/2056/16-а (адміністративне провадження № К/9901/44334/18), в яких суд касаційної інстанції зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
В свою чергу, що відсутність окремого заголовка з найменуванням підприємства є порушенням вимог пункту 2.14 Інструкції №58 щодо оформлення трудової книжки, однак такий недолік не нівелює зміст записів та не спростовує факту роботи позивача.
При цьому, зміст трудової книжки, печатки та реквізити записів дозволяють ідентифікувати цей період роботи позивача.
Отже, в межах спірних правовідносин відповідачем не наведено обставин, які б ставили під сумнів належність цих записів позивача, існування відповідного роботодавця або фактичне перебування позивачки у трудових відносинах у зазначений період.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 27 лютого 2019 року у справі №423/3544/16-а та від 31 січня 2019 року у справі №233/1181/17.
Суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2020 у справі № 155/1180/17, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є тотожними правовідносинам, що виникли у цій справі. Так, у справі № 155/1180/17 спір стосувався неврахування контролюючим органом періоду роботи особи до страхового стажу, необхідного для перерахунку пенсії, з огляду на те, що відповідні записи у трудовій книжці не були засвідчені печаткою роботодавця, яка також була відсутня на її титульній сторінці.
Отже, правова оцінка Верховного Суду у зазначеній постанові надавалася за інших фактичних обставин, що не відповідають обставинам цієї справи, у зв`язку з чим наведені апелянтом висновки Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Крім того, в контексті наведеного та доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, колегія суддів враховує, що згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, пенсійний орган, маючи сумніви щодо підтвердження факту наявності у позивачки страхового стажу в межах спірних періодів роботи, мав право на звернення до підприємства, на якому працювала особа, із вимогою про надання необхідних додаткових документів, здійснення відповідної перевірки достовірності зазначених в трудовій книжці відомостей, проте доказів вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень у ході судового розгляду надано не було, як і не доведено відсутності у трудовій книжці позивачки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, відповідних записів чи неточностей.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 09.07.2025 № 262140016278та наявність підстав для його скасування, а тому правомірним є висновок суду про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її роботи з 03.05.1994 по 30.10.1994; з 10.11.1994 по 20.03.1997; з 05.11.2000 по 31.01.2001 та як наслідок, враховуючи достатність страхового стажу, призначити з 30.06.2025 пенсію по віку відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.