ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 160/2363/25
адміністративне провадження № К/990/47039/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «ДТЗ»
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 (суддя Озерянська С.І.),
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2025 (судді Іванова С.М., Чередниченко В.Є., Шальєва В.А.),
у справі №160/2363/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «ДТЗ»
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «ДТЗ» (далі - позивач, ТОВ «ПК «ДТЗ») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024 №[номер приховано] форми «Н» на суму штрафу 62999,19 грн (далі також - податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024).
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2025 залишив позовну заяву без руху та надав позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом зазначення інших підстав та надання доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
На виконання вимог цієї ухвали 24.02.2025 позивач подав до суду заяву, в якій зазначив про дотримання строку звернення до суду. Свою позицію позивач пояснив тим, що Державна податкова служба України (далі - ДПС України) ухвалила рішення від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06, яким залишила без задоволення його скаргу на податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024. Проте він не отримував цього рішення, оскільки контролюючий орган направив його до поштового відділення, яке не здійснює обслуговування його поштової адреси. Позивач також зазначив, що про порушення своїх прав він дізнався після того як отримав лист відповідача від 02.12.2024 про направлення йому рішення ДПС України від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2025, яку Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 09.10.2025 залишив без змін, позовну заяву повернув позивачу.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував таке рішення тим, що позивач пропустив строк звернення до суду і не навів поважних підстав його поновлення. Так, суди попередніх інстанцій урахували, що позивач в адміністративному порядку оскаржив податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024, подавши скаргу до ДПС України. Не отримавши рішення за результатами розгляду його скарги у строки передбачені чинним законодавством, позивач відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) мав право оскаржити податкове повідомлення-рішення в шестимісячний строк з моменту подання скарги на нього. У цьому контексті суди попередніх інстанцій зауважили, що причини невручення рішення за результатами розгляду скарги не мають вирішального значення, оскільки нормами КАС України чітко встановлено строк звернення до суду у випадку неотримання рішення за результатами розгляду скарги.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2025 і направити справу №160/2363/25 до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій не правильно застосували пункт 56.19 статті 56 та статтю 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а також статтю 122 КАС України, неврахувавши викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 висновки щодо пріоритету спеціального місячного строку, встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України, над загальними нормами КАС України у випадку застосування процедури адміністративного оскарження.
За доводами скаржника, контролюючий орган направив рішення від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06 за результатами розгляду скарги рекомендованим листом із штрихкодовим ідентифікатором 060[телефон приховано], у якому помилково зазначив поштовий індекс - 69010 замість належного індексу 69000, який відповідає його офіційній та незмінній податковій адресі (вулиця Штабна, будинок 13, приміщення 31) в місті Запоріжжі. Через цю помилку ДПС України поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв`язку №69010, яке взагалі не обслуговує поштову адресу позивача. Внаслідок цього АТ «Укрпошта» 29.07.2024 повернуло лист відправнику із зазначенням причини про відсутність адресата за вказаною адресою. Тобто саме з вини ДПС України позивач не був належним чином повідомлений про результати адміністративного оскарження.
У цьому контексті скаржник доводить, що суди попередніх інстанцій не з`ясували усіх обставин, що мають значення для справи, та безпідставно застосували визначену пунктом 42.5 статті 42 ПК України «презумпцію вручення».
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
На обґрунтування відзиву відповідач доводить, що позивач не надав доказів існування об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали йому звернутись до суду з дня коли він дізнався, що його права були порушені.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з визначених у статті 341 КАС України меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у спірних правовідносинах та дотримання процесуальних норм, виходить із такого.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулює КАС України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Право на судовий захист особа має реалізувати з дотриманням порядку та строків, які визначає закон. Інститут строків звернення до суду забезпечує належний баланс між правом особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, який вимагає, серед іншого, своєчасного вирішення публічно-правових спорів. Строки звернення до суду забезпечують передбачуваність правовідносин та спонукають учасників спору своєчасно реалізувати свої права.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 КАС України).
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
За змістом наведених приписів процесуального закону загальний строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для окремих категорій спорів, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, який визначає частина друга статті 122 цього Кодексу.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, статті 121 та 123 КАС України визначають наслідки звернення до адміністративного суду після закінчення строку, який визначає закон. Застосовуючи ці норми, суд повинен не лише перевірити дотримання процесуального строку, а й надати оцінку доводам особи щодо моменту початку його перебігу, причин пропуску та з`ясувати, чи дають ці причини підстави для поновлення строку.
У цьому касаційному провадженні спірним є питання про дотримання ТОВ «ПК «ДТЗ» строку звернення до суду з позовом про скасування рішення контролюючого органу, яке стосується нарахуванню грошового зобов`язання, а саме податкового повідомлення-рішення від 24.04.2024.
У податкових правовідносинах законодавець установив спеціальне правове регулювання строків судового оскарження рішень контролюючих органів, якщо платник податків попередньо скористався процедурою адміністративного оскарження.
Так, згідно з пунктами 56.1, 56.2 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку (пункт 56.8 статті 56 ПК України).
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку (пункт 56.10 статті 56 ПК України).
Згідно з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Пунктом 56.19 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Отже, використання процедури адміністративного оскарження має самостійні правові наслідки для визначення строку подальшого звернення до суду.
Так, початок перебігу встановленого пунктом 56.19 статті 56 ПК України строку звернення до суду безпосередньо залежить від визначення дати закінчення процедури адміністративного оскарження.
Як установили суди попередніх інстанцій, ТОВ «ПК«ДТЗ» скористалося процедурою адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 24.04.2024.
Рішенням від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06 ДПС України залишила скаргу ТОВ «ПК«ДТЗ» без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024 без змін.
У цій категорії справ (щодо судового оскарження рішення контролюючого органу, що передбачає нарахування грошових зобов`язань [зокрема, податкового повідомлення-рішення], якщо платник податків попередньо застосував процедуру адміністративного оскарження такого рішення) Верховний Суд послідовно дотримується підходу про пріоритет норми пункту 56.19 статті 56 ПК України над нормою частини четвертої статті 122 КАС України.
Так, у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду виклав правову позицією, згідно з якою норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац 3 пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Таку правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24, вказавши, що строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання за умови попереднього використання досудового порядку становить один місяць, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.
Також, у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 Велика Палата Верховного Суду підкреслила необхідність встановлення обставин закінчення процедури адміністративного оскарження ухваленням рішення ДПС України про результати розгляду скарги платника податків та підтвердження дати отримання такого рішення платником (який має бути підтверджений належними та допустимими доказами), від якого починається відлік строку для звернення до суду після закінчення процедури адміністративного оскарження.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин у цій справі та встановлені у ній обставини, для вирішення питання про встановлений законом строк звернення до суду з цим позовом застосовуватися має норма пункту 56.19 статті 56 ПК України, яка є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України.
Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про те, чи дотримався позивач строку звернення до суду, мали застосувати пункт 56.19 статті 56 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 56.17.3 пункту 56.17 цієї статті ПК України та насамперед установити дати закінчення процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 24.04.2024.
Суди попередніх інстанцій установили, що рішення ДПС України від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06 про залишення без задоволення скарги ТОВ «ПК«ДТЗ» на податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024 було направлено йому засобами поштового зв`язку 23.07.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
До того ж, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначений лист контролюючий орган направив на поштову адресу позивача, зазначену в скарзі, а саме: 69000, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Штабна, будинок 13, приміщення, 31.
Водночас протягом усього розгляду справи позивач наполягав на тому, що не отримував рішення ДПС України за результатами розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024, оскільки контролюючий орган порушив порядок його надсилання. Зокрема, позивач стверджував, що контролюючий орган зазначив неправильний поштовий індекс, тому поштовий оператор не зміг доставити та вручити йому відповідний лист за його податковою адресою.
Ці доводи позивача безпосередньо стосувалися питання визначення дати закінчення адміністративного оскарження та, відповідно, початку перебігу строку звернення до суду, який визначає пункт 56.19 статті 56 ПК України.
Порядок листування платників податків та контролюючих органів визначено у статті 42 ПК України, згідно з пунктом 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За змістом пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику). У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, згідно з пунктом 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, зокрема якщо контролюючий орган надіслав їх платнику податків на податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Водночас пункт 42.5 статті 42 ПК України поширює правові наслідки вручення документа також на окремі випадки, за яких платник податків фактично не одержав відповідний документ.
Отже, саме лише неотримання документа не виключає можливості вважати, що контролюючий орган вручив його належним чином.
Разом з тим суд може дійти такого висновку лише після того, як перевірить, чи дотримався контролюючий орган вимог статті 42 ПК України, коли направляв відповідний документ платнику податків.
Проте у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином доводи позивача щодо причин, з яких він не отримав рішення ДПС України від 23.07.2024 №22389/6/99-00-06-01-02-06 про залишення без задоволення його скарги на податкове повідомлення-рішення від 24.04.2024. Зокрема, суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки доводи позивача щодо помилково зазначеного поштового індексу, відтак не оцінили вплив цієї обставини на можливість вважати зазначене рішення ДПС України належним чином врученим у розумінні статті 42 ПК України.
Натомість суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про те, чи своєчасно позивач подав позов у цій справі, помилково застосували положення частини четвертої статті 122 КАС України.
Такий підхід суперечить приписам частин першої і третьої статті 122 КАС України, статті 56 ПК України, та наведеним вище у цій постанові висновкам Верховного Суду, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України має враховувати суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів визнає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом після закінчення строків, які визначає закон, оскільки вони керувалися загальними положеннями частини четвертої статті 122 КАС України замість спеціальних положень пункту 56.19 статті 56 ПК України.
Крім того, суди попередніх інстанцій не установили обставин, від яких безпосередньо залежить правильне визначення дати закінчення адміністративного оскарження та, відповідно, того, коли починається перебіг строку звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «ДТЗ» задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09.10.2025 у справі №160/2363/25 скасувати.
Справу №160/2363/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва В.П. Юрченко М.М. Яковенко