УХВАЛА
16 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 560/4007/26
адміністративне провадження № К/990/47107/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р. Ф.
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року,
додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року
у справі №560/4007/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн Інвест»
до Головного управління ДПС у Хмельницькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у м. Києві,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Протеїн Інвест» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2026 року форми «В1» №00/5148/0703 та форми «В4» №00/5153/0703.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано зазначені податкові повідомлення-рішення. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 33 280 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн Інвест» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000 гривень.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій щодо суті спору та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову або направити справу на новий розгляд, а також скасувати судові рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та відмовити в задоволенні відповідної заяви позивача.
Касаційна скарга також містить клопотання про зупинення дії рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 03 березня 2026 року №00/5148/0703 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Перевіривши зміст касаційної скарги, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено можливість касаційного оскарження судових рішень у разі, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Отже, касаційна скарга має містити не лише посилання на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України, а й обґрунтування визначеної підстави у взаємозв`язку з мотивами оскаржуваного судового рішення.
Підставами касаційного оскарження скаржник визначає пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає про застосування судами частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 червня 2020 року у справі, номер якої у касаційній скарзі зазначено як №400/98719, від 06 березня 2018 року у справі №804/5444/16, від 04 червня 2020 року у справі №340/422/19 та від 05 травня 2023 року у справі №160/15514/20.
Стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу скаржник посилається на застосування частини п`ятої статті 134 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17 та від 28 грудня 2020 року у справі №520/9831/19.
Суд зазначає, що належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, потребує визначення конкретної норми права, висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах та пояснення того, у чому саме застосування цієї норми судом апеляційної інстанції не відповідає такому висновку.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі, номер якої у касаційній скарзі зазначено як №400/98719, скаржник наводить висновок про те, що наявність зареєстрованої податкової накладної не є єдиною та достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки визначальним є фактичне здійснення господарської операції.
Водночас скаржник не пояснює, у чому полягає неврахування цього висновку судом апеляційної інстанції, який установив реальність спірних операцій на підставі сукупності доказів, а не виключно факту реєстрації податкових накладних.
Зокрема, висновок апеляційного суду ґрунтується на дослідженні договору і специфікацій, видаткових та товарно-транспортних накладних, платіжних документів, карток аналізу зерна, реєстрів погодження ціни, документів щодо оприбуткування, виробничої переробки сої та подальшої реалізації готової продукції.
Щодо постанови Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №804/5444/16 скаржник посилається на необхідність оцінки товарно-транспортних накладних разом з іншими документами за правилами статті 90 КАС України.
Проте відповідач не зазначає, який саме висновок апеляційного суду щодо застосування норми права суперечить наведеній правовій позиції. Доводи касаційної скарги в цій частині стосуються доказового значення недоліків товарно-транспортних накладних та незгоди з оцінкою їх впливу на підтвердження реальності поставок.
Наведений скаржником висновок із постанови Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №340/422/19 стосується інформативного характеру відомостей інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів та необхідності перевірки можливих порушень на підставі первинних документів.
Водночас скаржник не обґрунтовує, у чому застосований апеляційним судом підхід до оцінки податкової інформації у сукупності з документами щодо спірних поставок не відповідає цьому висновку. Наполягання на тому, що така інформація разом з іншими доказами мала привести до протилежного результату вирішення спору, не розкриває помилки у застосуванні норми права.
Посилаючись на постанову Верховного Суду від 05 травня 2023 року у справі №160/15514/20, відповідач зазначає про необхідність установлення фактичного постачання товару саме тим контрагентом, який указаний у первинних документах.
Однак наведення обставин, установлених у зазначеній справі, та загального твердження про подібність правовідносин не супроводжується поясненням того, який висновок щодо застосування конкретної норми права не врахував апеляційний суд. Аргументи скаржника зводяться до того, що наявні у цій справі документи не підтверджують поставку товару задекларованим контрагентом, тобто стосуються оцінки доказів та встановлення фактичних обставин.
Так, відповідач посилається на недоліки товарно-транспортних накладних, відсутність підтвердження залучення зазначених у них транспортних засобів і водіїв, невідповідність місць навантаження товару відомостям про складські об`єкти контрагента, недостатність його трудових ресурсів, а також інформацію, викладену в листі Бюро економічної безпеки України.
Проте скаржник не розкриває, у чому полягає відмінність саме у застосуванні норм права, а переважно протиставляє встановленим судами обставинам власну оцінку доказів щодо походження товару, його перевезення, ресурсів контрагента та фактичного здійснення поставок.
Саме по собі наведення висновків Верховного Суду про необхідність установлення фактичного руху активів і дослідження сукупності доказів не є достатнім обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, якщо доводи скарги зводяться до незгоди з результатами такого дослідження у конкретній справі.
Стосовно постанов Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17 та від 28 грудня 2020 року у справі №520/9831/19 скаржник наводить висновки про необхідність застосування критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу.
Проте щодо кожної із цих постанов відповідач не пояснює, у чому саме полягає неврахування відповідного правового висновку під час апеляційного перегляду додаткового рішення. Зокрема, не обґрунтовує, який застосований апеляційним судом підхід до визначення розміру компенсації суперечить наведеним критеріям.
Із судових рішень убачається, що заявлену позивачем суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500 гривень суд першої інстанції зменшив до 11 000 гривень, а суд апеляційної інстанції погодився з таким розміром відшкодування, врахувавши складність спору, обсяг матеріалів справи та критерії необхідності й розумності витрат.
Доводи про надмірність часу, витраченого адвокатом, повторюваність підготовлених ним процесуальних документів та недоцільність окремих послуг виражають незгоду скаржника з оцінкою обсягу й вартості правничої допомоги, однак самі по собі не розкривають підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, посилання на зазначені постанови Верховного Суду не супроводжуються належним обґрунтуванням того, що суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми права без урахування викладених у них висновків.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач посилається на пункт 1 частини другої статті 353 цього Кодексу та стверджує про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.
За змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Натомість наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, посилаючись на неповне дослідження товарно-транспортних накладних, відомостей податкової звітності контрагента, повідомлень за формою 20-ОПП, листа Бюро економічної безпеки України та документів щодо надання правничої допомоги, відповідач фактично наполягає на іншій оцінці їх змісту й доказового значення.
Водночас незгода з оцінкою доказів не є тотожною їх недослідженню. Наведення переліку документів, які, на переконання скаржника, підтверджують його позицію, без належного обґрунтування відповідної процесуальної підстави не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права в установлених цим Кодексом межах та не вправі встановлювати нові обставини, вирішувати питання достовірності доказів чи переваги одних доказів над іншими. Суд також не може замість скаржника формулювати підстави касаційного оскарження.
Отже, попри посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зміст касаційної скарги не містить належного викладення передбачених цим Кодексом підстав касаційного оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Хмельницькій області підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 243, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року у справі №560/4007/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн Інвест» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС у м. Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.
Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова