УХВАЛА
16 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №200/1436/26
адміністративне провадження № К/990/31293/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., перевіривши касаційну скаргу Матвійчук Наталії Євгеніївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №200/1436/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення індексації грошового забезпечення, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
УСТАНОВИВ:
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі №200/1436/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення індексації грошового забезпечення, компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в частині позовних вимог щодо стягнення суми індексації грошового забезпечення у розмірі 7 504,85 грн та суми компенсації частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації у розмірі 132 928,71 грн.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу Матвійчук Наталії Євгеніївни, в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення та ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 залишено без змін.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалами Верховного Суду від 18 травня, 15 червня та 03 липня 2026 року касаційні скарги Матвійчук Наталії Євгеніївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , повернуто особі, яка її подала.
06 липня 2026 року представник позивача знову звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року наведені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження визнано неповажними, касаційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для подання заяви із зазначенням підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами.
12 серпня 2026 року представник позивача подала заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
Обґрунтовуючи заяву, представник позивача зазначає, що первинну касаційну скаргу подано 23 квітня 2026 року, тобто наступного дня після ухвалення постанови апеляційного суду. Подальший пропуск строку, на її думку, зумовлений необхідністю доопрацювання касаційної скарги після її повернення ухвалами Верховного Суду від 18 травня, 15 червня та 03 липня 2026 року. Стверджує, що після кожного повернення скарга доопрацьовувалася з урахуванням зауважень суду, а повторні звернення відбувалися без невиправданих затримок. Просить визнати причини пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження.
Оцінивши наведені у заяві доводи, колегія суддів виходить з такого.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Необхідно зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Питання про поновлення строків на касаційне оскарження Верховний Суд вирішує на підставі наявних в касаційній скарзі матеріалів та доказів.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Тобто обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних учасником справи причин, підтверджених відповідними доказами.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Як убачається з матеріалів справи та наведених самою заявницею обставин, касаційні скарги представника позивача поверталися ухвалами Верховного Суду від 18 травня, 15 червня та 03 липня 2026 року у зв`язку з неналежним обґрунтуванням передбачених КАС України підстав касаційного оскарження. Отже, скаржниця мала декілька можливостей урахувати вимоги процесуального закону та зауваження суду, проте належного оформлення касаційної скарги під час попередніх звернень не забезпечила.
Посилання заявниці на те, що кожна наступна редакція касаційної скарги доопрацьовувалася з урахуванням мотивів попередніх ухвал, не свідчить про існування об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали належному оформленню скарги в межах установленого законом строку. Підготовка належного обґрунтування підстав касаційного оскарження належить до процесуальних дій, залежних від особи, яка подає скаргу, та її представника.
Так само відсутність тривалих проміжків між окремими повторними зверненнями не є самостійною достатньою підставою для поновлення строку. Оперативність повторного подання може враховуватися під час оцінки поведінки скаржника, однак не усуває необхідності довести, що первинне повернення касаційної скарги було спричинене обставинами, які не залежали від нього.
Наведені у заяві обставини характеризують послідовність процесуальних дій представника позивача, проте не підтверджують наявності об`єктивних перешкод, які істотно ускладнили або унеможливили належне звернення з касаційною скаргою у встановлений законом строк.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені у заяві скаржника обставини не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №200/1436/26.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Матвійчук Наталії Євгеніївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 9 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №200/1436/26.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді Л. О. Єресько
А. Г. Загороднюк