Справа № 348/1700/25
Провадження № 22-ц/4808/1357/26
Головуючий у 1 інстанції Матолич В. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар Шемрай Н. Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шахрая Олександра Вікторовича на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року у складі судді Матолич В. В., ухвалене у м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого складено 12 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Тарас Васильович про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т. В. з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування рішень щодо державної реєстрації. В обґрунтування позовних вимог вказував, що 20 серпня 2024 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики № 1, за умовами якого позивач надав у позику ОСОБА_2 99 000 доларів США до 20 грудня 2024 року. Факт передачі коштів підтверджується розпискою, а також нотаріально завіреною заявою № 1536 від 20 серпня 2024 року.
Вказував, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, у зв`язку з чим він 20 грудня 2024 року звернувся до неї з позовом про стягнення боргу за договором позики. Під час розгляду справи № 348/3032/24 він подавав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 , у задоволенні якої йому було відмовлено судом.
На час розгляду апеляційної скарги на вказану ухвалу про відмову у забезпеченні позову, ОСОБА_2 , розуміючи наслідки у вигляді ухвалення судом рішення про стягнення боргу за договором позики та його примусового виконання, 25 січня 2025 року уклала з ОСОБА_3 фраудаторні (фіктивні) договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за значно заниженими цінами, чим завдала шкоду інтересам позивача, метою яких було невиконання майбутнього рішення суду та взятих на себе зобов`язань за договором позики.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 незаконно відчужила зазначене майно, яке є її єдиною власністю, з метою визнання її неплатоспроможною та ухилення від сплати заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 січня 2025 року житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 161 та скасувати рішення приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюка Т. В. № 76797686 від 25 січня 2025 року щодо державної реєстрації права власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 січня 2025 року площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 163 та скасувати рішення приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюка Т.В. №76798065 від 25 січня 2025 року щодо державної реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3 .
Також просив стягнути з відповідачки на свою користь судові витрати у розмірі 33 875,84 грн.
Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т. В. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування рішень щодо державної реєстрації.
У апеляційній скарзі на дане рішення суду представник ОСОБА_1 адвокат Шахрай О. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Представник скаржника не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювані договори були укладені між відповідачами для погашення іншого боргового зобов`язання ОСОБА_2 , яке виникло після укладення договору позики із позивачем, але за 10 днів до закінчення строку дії цього договору, тобто до виникнення у позивача права вимоги до ОСОБА_2 . Спростовуючи вказаний висновок суду, представник позивача зазначає, що Договір позики від 10 грудня 2024 року та договір іпотеки від 10 грудня 2024 року були укладені після виникнення у ОСОБА_1 права вимоги до ОСОБА_2 за договором позики, оскільки він 15 листопада 2024 року направив ОСОБА_2 вимогу щодо дострокового повернення суми отриманої позики у сумі 99 000 дол США. При цьому, вимога була отримана нею особисто 30 листопада 2024 року. А тому до моменту звернення до суду 20 грудня 2024 року у ОСОБА_1 виникло законне право вимоги щодо стягнення суми неповерненої позики з ОСОБА_2 .
Також представник ОСОБА_1 зазначає, що суд не надав належної оцінки тому факту, що укладення 10 грудня 2024 року договорів позики та іпотеки з ОСОБА_4 , 1935 року народження, за 10 днів до подання позову має очевидні ознаки штучного створення «свого забезпеченого кредитора», що на його думку, є класичним прикладом зловживання правом у фраудаторних правочинах.
Представник скаржника вважає, що наявність іпотеки не заважає іншим кредиторам у т.ч. ОСОБА_1 звертати стягнення на майно боржника з урахуванням пріоритету іпотекодержателя при розподілі коштів.
Водночас, звертає увагу апеляційного суду на те, що зобов`язання за договором позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були забезпечені договором іпотеки, строк дії якого (строк забезпечення) тривав до 10 червня 2025 року включно. Проте, незважаючи на чинність забезпечення та усвідомлюючи наявність невиконаного основного зобов`язання, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 попередньо обмінявшись письмовими розписками 25 січня 2025 року, тобто задовго до закінчення строку дії забезпечення, здійснили передчасне відчуження/переоформлення предмету іпотеки на користь близького родича (зятя) Іпотекодержателя ( ОСОБА_3 - зятя ОСОБА_4 ). Зазначені дії, на думку передставника скаржника, містять очевидні ознаки зловживання правом та введення в оману інших учасників цивільного обороту, в тому числі і позивача ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції залишив поза правовою оцінкою значну розбіжність у вартості майна між оціночною вартістю та ціною визначеною у договорі купівлі-продажу, а також не надав належної оцінки тому факту що проведена експертна оцінка житлового будинку та земельної ділянки у договорі від 25 січня 2025 року та у договорі іпотеки від 10 грудня 2024 року відрізняються більше ніж у 25 разів. Так, згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 січня 2025 року (реєстровий номер 161) житловий будинок загальною площею 128,8 кв.м., житловою 50,9 кв.м. було продано за 131 259,25 грн., а земельну ділянку - за 8 744,54 грн. В той же час, відповідно до Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 25 червня 2025 року вартість житлового будинку складає 3 353 440,98 грн.
Крім того, суд першої інстанції застосував до фраудаторного правочину стандарти доказування звичайного договору, чим припустився грубої помилки та фактично легалізував схему ухилення від виконання судового рішення.
Висновки суду першої інстанції про те, що сторони керувалися розміром заборгованості перед ОСОБА_4 , на думку представника скаржника, ґрунтуються виключно на припущеннях відповідачів та повністю суперечать матеріалам справи.
Суд першої інстанції залишив без уваги той факт, що жоден із цих договорів не містить посилань на наявність боргових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 чи умов про відчуження майна в рахунок погашення такого боргу. Навпаки, зміст договорів свідчить про зобов`язання ОСОБА_3 сплатити фіксовану грошову суму в розмірі 131 259,25 грн. та 8 744,54 грн. відповідно.
Також представник позивача зауважує, що оспорюванні договори купівлі-продажу містять явні ознаки фраудаторних, зокрема вони були укладені 25 січня 2025 року через місяць після виникнення прострочення за боргом перед ОСОБА_1 та під час активного розгляду судової справи № 348/3032/24 про стягнення цього боргу, майно за оспорюваними договорами від 25 січня 2025 року було передано ОСОБА_3 , який є рідним зятем іпотекодержательки ОСОБА_4 - іншого кредитора за договором позики від 10 грудня 2024 року. Тобто майно фактично залишилося всередині однієї родини, яка скоординовано діяла з боржником ОСОБА_2 . А також, майно було відчужено за ціною 131 тис. грн. та 8,7 тис. грн., що у 25 разів менше ринкової вартості та суми іпотечного обтяження, і як наслідок у боржника ОСОБА_2 повністю зникло будь-яке інше майно для виконання зобов`язань перед позивачем ОСОБА_1 .
Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шахрая О. В. не скористалися, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляли. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідачка ОСОБА_2 та третя особа: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т. В. в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками та за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шахрая О. В., який просив апеляційну скаргу задовольнити, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Грабовецького О. Б., який просив рішення суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновків, що оспорювані договори були укладені між відповідачами для погашення іншого боргового зобов`язання ОСОБА_2 , яке виникло після укладення договору позики із позивачем, але за 10 днів до закінчення строку дії цього договору, тобто до виникнення у позивача права вимоги до ОСОБА_2 . Також суд першої інстанції зазначив, що позивач не навів обставин та не надав суду доказів того, що договори позики та іпотеки від 10 грудня 2024 року укладені для створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого забезпеченого кредитора» для ОСОБА_2 .
Однак, із цими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2024 року між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений Приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за №4439, за умовами якого ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 2 526 000 грн. безвідсотково на строк до 10 червня 2025 року (т.1, а.с. 152).
На виконання умов вищевказаного договору позики між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_2 10 грудня 2024 року було укладеного договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за №4440. За умовами даного договору ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 в іпотеку належне їй майно, а саме: житловий будинок загальною площею 128,8 кв.м по АДРЕСА_2 та земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081. Узгоджена сторонами вартість предмета іпотеки становила 3 499 784,39 грн. (т.1, а.с. 153).
25 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 128,8 кв.м, по АДРЕСА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за №161. Ціна договору становила 131 259,25 грн. (т.1, а.с. 16).
В той же день, 25 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір був посвідчений Приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Тарасом Васильовичем, зареєстрований у реєстрі за №163. Ціна договору 8 744,54 грн.
При підписанні зазначених договорів ОСОБА_2 підтвердила, що судового спору щодо майна, яке є предметом договорів немає, так само як і претензій третіх осіб на вказане майно (п. 3.1. договору).
ОСОБА_4 як іпотекодержатель зазначеного майна, 25 січня 2025 року в рахунок повернення ОСОБА_2 коштів у розмірі 2 526 000 грн. надала згоду на укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є зятем ОСОБА_5 договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2 , що підтверджується копією розписки від 25 січня 2025 року. Зазначеною розпискою ОСОБА_4 засвідчила також повне погашення ОСОБА_2 боргу за договором позики від 10 грудня 2024 року (т.1, а.с. 156-157).
Право власності на вищевказані об`єкти нерухомості 25 січня 2025 року було зареєстроване за ОСОБА_3 , що підтверджується копіями інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 липня 2025 року № 434524099 та № 434524765 (т.1, а. с. 21-22).
Відповідно до звіту ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» від 24.01.2025 року про експертну грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , її вартість становить 8 744,54 гривень без урахування ПДВ. Зазначена експертна оцінка була виконана за замовленням ОСОБА_6 .
Відповідно до звіту ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія» від 24.01.2025 про експертну грошову оцінку, житлового будинку АДРЕСА_1 , його вартість становить 131 259,25 грн. без урахування ПДВ.
Відповідно до копії довідки про оціночну вартість від 24.01.2025 року оціночна вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 із поліпшеннями становить 132 242,05 грн., оціночна вартість земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081 під будинком, становить 982,80 грн.(т.1, а.с. 107-141).
Звертаючись до
Між тим, звертаючись до суду із позовом, представник позивача надав проведену на його замовлення оцінку спірного майна від 25 червня 2025 року з якої вбачається, що оціночна вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 із поліпшеннями становить 3 353 188,27 грн., оціночна вартість земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081, становить 9 747,29 грн. (т.1, а.с. 23-24).
У справі, що переглядається позивач ОСОБА_1 вважає, що укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25 січня 2025 року договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки містять явні ознаки фраудаторних, оскільки були укладені через місяць після виникнення прострочення за боргом перед ним, з метою недопущення в подальшому звернення стягнення на його майно на виконання судового рішення про стягнення цього боргу у справі № 348/3032/24.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
У частині третій статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.
У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховний Суд зробив висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема, такі: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також винятки, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін в судовому засіданні апеляційного суду, ОСОБА_1 20 серпня 2024 року позичив ОСОБА_2 99 000 доларів США строком до 20 грудня 2024 року.
ОСОБА_2 10 грудня 2024 року (за десять днів до настання строку повернення позики ОСОБА_1 ) позичила у ОСОБА_4 , 1935 року народження, 2 526 000 грн. строком до 10 червня 2025 року. Цього ж дня ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_4 належні їй житловий будинок площею 128,8 м2 та земельну ділянку площею 0,0468 га за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 152, 153-154).
25 січня 2025 року (до закінчення строку договору позики від 10 грудня 2024 року) ОСОБА_2 за погодженням ОСОБА_4 в рахунок повернення позики в розмірі 2 526 000 грн. продає передане в іпотеку майно ОСОБА_3 , який є зятем ОСОБА_4 про що представник відповідача не заперечував (том 1 а.с. 16, 20, 156, 156 зворотній бік-157, 157 зворотній бік-158).
Крім того, відчуження ОСОБА_2 майна відбулось під час розгляду справи № 348/3032/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 20 серпня 2024 року, яка перебувала у провадженні суду з грудня 2024 року по квітень 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126911212).
Відтак, апеляційний суд враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вважає, що оспорювані договори купівлі-продажу необхідно визнати недійсними, оскільки дії відповідачів при укладенні цих правочинів направлені на уникнення виконання зобов`язання з повернення боргу.
Оскільки вищевказані будинок та земельна ділянка були відчужені на користь третьої особи ОСОБА_3 , скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію його права власності на це нерухоме майно є неналежним способом захисту прав позивача, який власником цього майна не був.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, на підставі п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Зміст ч. 13 ст. 141, п. 3 ч. 1 ст. 270, ч. 1 ст. 381, п.п. «в», п.п. «б» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України дає підстави вважати, що за наслідками апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції зобов`язаний вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а у випадку скасування або зміни судового рішення - нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подачу позовної заяви позивач ОСОБА_1 сплатив 3 875,84 грн. судового збору, а за подачу апеляційної скарги на рішення суду - 5813,76 грн. (т.1 а.с.8, т.2 а.с. 13).
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги частково з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме по 1 937,92 грн. (3875,84 грн. / 2) з кожного у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та по 2 907,38 грн. (5813,76 грн. / 2) з кожного у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
Також ОСОБА_1 при подачі позовної заяви просив стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року №755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 677/1985/23, постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22.
Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат відповідачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, беручи до уваги вищезазначені норми процесуального права та висновки Верховного Суду, а також те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відсутність заперечення позивача щодо співмірності заявлених витрат, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі по 5 000 грн. з кожного.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шахрая Олександра Вікторовича - задовольнити.
Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2026 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 25 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 161
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 25 січня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 163.
В задоволенні позовних вимог про скасування рішень приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюка Т.В. № 76797686 та №76798065 від 25 січня 2025 року щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0468 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:002:0081 за ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подачу позовної заяви по 1 937 (одній тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн. 92 коп. з кожного та у відшкодування витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції по 5 000 (п`ять тисяч) з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги по 2 907 (дві тисячі дев`ятсот сім) грн. 38 коп. з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта