ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 645/2740/25 Головуючий суддя І інстанції Мартинова О. М.
Провадження № 22-ц/818/4469/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: споживчого кредиту
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю..
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Підодвірного Тараса Івановича, Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» в особі представника Полетаєвої Тетяни Юріївни на рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року по справі за позовною заявою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
в с т а н о в и в :
25.04.2025 року через систему «Електронний суд» позивач АТ «СЕНС БАНК», від імені та в інтересах якого, на підставі довіреності, діє представник - адвокат Проценко М.М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 183073,23 грн. Крім того, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14971,25 грн.
В обґрунтування позову, представник позивача зазначає, що 21.11.2019 року ОСОБА_1 (Позичальник, Відповідач) шляхом підписання оферти запропонував АТ «Альфа-Банк» (Банк, Позивач) укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (Угода), яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком. Банк прийняв пропозицію Відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримано Відповідачем, про що свідчить його власноручний підпис. Таким чином, 21.11.2019 року між Банком та Відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту - «Максимум»; мета кредиту - для особистих потреб; ліміт кредитної лінії - у розмірі 200000,00 грн; процентна ставка - 39,99 % річних для торгових операцій та/або операцій зняття коштів тип картки - MasterCard DEBIT WORLD; порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн (п`ятдесят гривень). Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши Відповідачу у розпорядження кредитні кошти, якими Відповідач активно користувався, що підтверджується випискою по рахунку. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 183 073,23 грн., з яких: 118 269,77 грн - прострочене тіло кредиту, 64 803,46 грн - відсотки за користування кредитом. При цьому представник зазначає, що Банк вживав заходів досудового врегулювання спору - направив Позичальнику вимогу про усунення порушень та погашення заборгованості. Відповіді на зазначену вимогу не надходило, порушення умов Угоди Позичальником не усунуті. У зв`язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.
16.05.2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Підодвірного Т.І., надійшов відзив на позовну заяву, яким сторона відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог з наступних підстав. Так, відповідно до позовної заяви, позивачем не направлено до суду акцепту відповідачем Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії від 21.11.2019 року. Крім того, у р 6 "Пропозиції" зазначається наступне: "Угода вважається укладеною та набуває чинності з моменту підписання Банком Акцепту". В той же час, позивачем не надано до суду такого Акцепту, а тому взагалі не можливо встановити на яких саме умовах, Банк, нібито уклав договір з відповідачем.
Підписання ж паспорту споживчого кредиту не може свідчити про узгодження сторонами погодження істотних умов договору, та взагалі його укладення виходячи із позиції висловленої Верховним судом у постанові по справі справа № 393/126/20 від 23.05.2022 року. Отже, позивач, взагалі не надав суду копію або оригінал договору на підставі якого просить стягнути заборгованість з відповідача. Разом із позовною заявою, Позивачем направлено до суду «Виписка по рахунку з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 21.11.2019 по 08.02.2025». Хочу звернути увагу суду на наступне. По-перше, матеріали справи не містять ЖОДНОГО доказу того, що Відповідач отримав кредитну картку «World Debit Mastercard». Як вбачається із наданої Позивачем роздруківки, в ній відсутній напис про засвідчення копії складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії, як і відсутня нумерація сторінок, яка повинна бути на кожному аркуші, якщо посвідчується пакет документів.
Отже, надана, Позивачем «Виписка» подана до суду із порушенням вимог чинного процесуального законодавства, а тому й не повинна прийматись судом до уваги. При цьому представник вказав, що якщо припустити, що між Банком та Відповідачем було укладено договір від 21.11.2019 року, то й кредит повинен бути виданий 21.11.2019 року. Проте у «виписці», станом на 21.11.2019, зазначається наступна інформація: «21.11.19 21.11.19 Збільшення кредитного ліміту. Новий кредитний ліміт 15000.00» Тож, відповідно до наданої самими позивачем «виписки», ні про яке отримання Відповідачем 200 000 грн, мова не ведеться, що додатково свідчить про той факт, що кредитний договір не було укладено на тих умовах, на які посилається позивач. А отже, мало того, що така виписка подана до суду із порушенням норм процесуального права, вона не містить інформації щодо предмету спору, а саме: отримання Відповідачем коштів від Банку.
Разом з тим, зазначив, що як вбачається із наданої Позивачем «виписки», Банком систематично нараховувалась комісія за розрахунково-касове обслуговування. Погашення такої комісії, відповідно до наданої Банком виписки, здійснювалось за рахунок збільшення кредиту. Загалом, Банком, було нараховано та списано 11 064,49 грн. комісії за розрахунково касове обслуговування. Оферта на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії від 21.11.2019 року не містить пункту про встановлення будь якої комісії, яка повинна була б сплачуватись на користь банку. Верховний суд, неодноразово зазначав незаконність та необґрунтованість встановлення такої комісії у договорах споживчого кредиту. У зв`язку із відсутністю доказів укладення кредитного договору № 630803926 від 01.12.2017 року (як і відсутність такого договору в матеріалах справи, взагалі), відсутністю доказів отримання Відповідачем коштів від Банку та відсутністю доказів, що Відповідач, взагалі має якусь заборгованість перед Позивачем, та її розмір.
Стосовно витрат понесених позивачем, представник відповідача вказав, що такі вимоги є необґрунтованими виходячи із такого. Як доказ, нібито, понесених судових витрат, позивачем направлено до суду договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року. Вказаний договір укладено між Банком та АО «Смарт Лекс». В той же час, позовна заява Банку направлена до суду за підписом адвоката Проценко М.М. Доказів того, що ОСОБА_2 , перебуває у трудових стосунках із АО «СмартЛекс» матеріали справи не містять, як і не містять акту наданих послуг з боку адвоката, так і доказів оплати таких послуг з боку Позивача. А тому, вимога позивача, щодо стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованою. У зв`язку з зазначеним, представник відповідача просив позовні вимоги АТ «СЕНБ БАНК» залишити без задоволення.
При цьому представник відповідача зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу становить 10 000,00 грн. які просив стягнути з позивача на користь відповідача.
Рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 20 квітня 2026 року позов АТ «Сенс Банк задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ сенс Банк» заборгованість у загальному розмірі 113077 грн 96 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1496 грн 23 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник АТ «Сенс Банк» - Полєтаєва Т.Ю. посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права просить рішення змінити в частині розміру заборгованості, збільшити суму стягнення з відповідача до 183073,23 грн , яка складається з 118269,77 грн прострочене тіло кредиту, 64803,46 грн відмотки за користування кредитом.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що умовами укладеного між позичальником і банком Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» врегульовано поняття «несанкціонована кредитна заборгованість», підстави її виникнення та порядок погашення, а також право банку нараховувати комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості.
Відповідно дії банку по погашенню (договірному списанню) овердрафту (несанкціонованої заборгованості) та комісії РКО за період з 21.11.2019 року по 08.02.2025 року є правомірними.
У суду першої інстанції не було правових підстав вираховувати суми сплаченого овердафту (несанкціонованої заборгованості) та комісії РКО з загального розміру заборгованості (183073,23 грн. - 58870,77 грн. - 11124,50 грн.)
Відповідно до умов укладеної між банком і позичальником Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631299744 від 21.11.2019 року, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк»: Позичальник має право використовувати кредитні кошти на поточному рахунку НОМЕР_1 в межах встановленого банком кредитного ліміту. Банк має право нараховувати відсотки за користування кредитом в розмірі 35,99 % для торгових операцій та для операцій зняття готівки, та комісію РКО, змінювати кредитний ліміт, здійснювати договірне списання коштів з рахунку, в тому числі і за рахунок кредитного ліміту. Використані кошти кредитного ліміту - це тіло кредиту.
Порядок погашення щомісячно в розмірі обов`язкового мінімального платежу. Позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати відсотки за користування кредитом в розмірі 35,99 % для торгових операцій та для операцій зняття готівки, комісію РКО, а також зобов`язаний щомісячно погашати заборгованість в розмірі обов`язкового мінімального платежу (5% від суми заборгованості, але не менше 50,00 грн). У разі несплати або неповної сплати обов`язкового мінімального платежу, відповідна частина тіла кредиту стає простроченим тілом кредиту.
Прострочене тіло кредиту - це тіло кредиту, яке не було погашене позичальником відповідно до умов договору (щомісячно в розмірі 5% від суми заборгованості, але не менше 50,00 грн). При невиконанні зобов`язань з повернення кредиту - застосовується відсоткова ставка в розмірі 35,99 % річних. Врегульовано поняття «несанкціонована кредитна заборгованість», підстави її виникнення та порядок погашення. Строк кредитування 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору. Рішення про пролонгацію приймає банк самостійно. Строк кредитування був пролонгований банком, що підтверджується наявністю встановленого кредитного ліміту на поточному рахунку НОМЕР_1 , користування відповідачем карткою (Платіжна картка: World Debit Mastercard 5355xxxxxxxx2980).
Прострочене тіло кредиту та тіло кредиту складається не тільки з коштів, які використав позичальник за рахунок кредитного ліміту, а також і коштів, які були списані банком в порядку договірного списання, відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Банк взяті відповідно до Угоди на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, випустивши кредитну картку (Платіжна картка: World Debit Mastercard 5355xxxxxxxx2980) та надавши Відповідачу у розпорядження кредитні кошти (встановлений ліміт на поточному рахунку відповідача НОМЕР_1 на дату укладення Угоди - 15000,00 грн.).
Відповідач кредитну картку активував та активно користувався кредитними коштами, що підтверджується Випискою по рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 21.11.2019 по 08.02.2025, яка була додана до позовної заяви. Виписка по поточному рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3 з кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 21.11.2019 по 08.02.2025 містить інформацію:- про внутрішньобанківські операції за рахунком (в тому числі, встановлення кредитного ліміту, зміна кредитного ліміту, нарахування відсотків за користування кредитом та комісії РКО, списання банком коштів в порядку договірного списання в розмірі простроченого кредиту, відсотків, комісії, в тому числі і за рахунок кредитного ліміту);- про фінансові трансакції за рахунком, які були проведені відповідачем з використанням кредитної картки (Платіжна картка: World Debit Mastercard 5355xxxxxxxx2980).
Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 183073,23 грн (детальний розрахунок заборгованості додавався до позовної заяви), з яких: 118269,77 грн прострочене тіло кредиту, 64803,46 грн - відсотки за користування кредитом.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Підодвірний Т.І. посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права просить рішення скасувати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що як вбачається із матеріалів судової справи, Позивачем не направлено до суду акцепту Відповідачем Оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії від 21.11.2019 року. У р. 6 "Оферти" зазначається наступне: "Строк для Акцепту Банку: 30 робочих днів з моменту отримання Банком Оферти.
Угода набуває чинності з моменту підписання Банком Акцепту на укладання угоди". Тож, офертою чітко передбачено, що договір набуває чинності після його акцепту Банком. Звертаю увагу апеляційного суду, що разом із позовною заявою, відповіддю на відзив, позивачем, НЕ БУЛО НАПРАВЛЕНО жодного акцепту. Тож, матеріали судової справи не містять всіх складових, нібито, укладеного кредитного договору. Але, дана обставина, була проігнорована районним судом. Тому, оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню
Належними доказами, які підтверджують перерахування Відповідачу певної суми можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Позивачем, разом із позовною заявою направлено до суду роздруківку невідомого походження, під назвою "Виписка". По-перше, хочу звернути увагу суду, що вказана виписка не містить підпису особи, що її створила.
Тож, відповідно до вимог чинного законодавства, така «виписка» є недійсною, а тому не може бути допустимим доказом. Звертаю увагу апеляційного суду, що матеріали судової справи не містять інформації щодо підтвердження повноважень ОСОБА_4 , як і не містять будь- якої інформації щодо перебування вищезазначеної особи у трудових стосунках із АТ «СенсБанк».
Тож, вочевидь, не можливо перевірити, чи уповноважена ОСОБА_4 , на виготовлення будь-яких виписок. Тож, взагалі не відомо ким, і на підставі чого така виписка створювалась, а тому, така роздруківка не повинна прийматись апеляційним судом як належний доказ.
Як вбачається із наданої Позивачем роздруківки, в ній відсутній напис про засвідчення копії складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії, як і відсутня нумерація сторінок, яка повинна бути на кожному аркуші, якщо посвідчується пакет документів. Отже, надана, Позивачем «Виписка» подана до суду із порушенням вимог чинного процесуального законодавства, а тому й не повинна прийматись судом до уваги.
У оскаржуваному рішенні, районний суд, зазначає наступне: "Відповідач ОСОБА_1 неодноразово вносив кошти в рахунок погашення заборгованості, але вони розподілялись банком на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування та проценти за овердрафт, що непередбачені умовами договору, що призводило до зростання заборгованості за кредитом."
Відповідач погоджується із таким висновком районного суду, оскільки Відповідач не погоджував нарахування відсотків, комісій, та й в цілому, заперечує укладення спірного кредитного договору, як і отримання кредитних коштів.
В той же час, із наданої позивачем "виписки" по рахунку, взагалі не можливо встановити розмір овердрафту, оскільки така інформація у виписці відсутня. То ж, не можливо й встановити чи правомірно відбулось його нарахування
Відповідач ОСОБА_1 неодноразово вносив кошти в рахунок погашення заборгованості, але вони розподілялись банком на погашення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування та проценти за овердрафт, що непередбачені умовами договору, що призводило до зростання заборгованості за кредитом.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,
Взяті на себе зобов`язання за договором від 21.11.2019 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси, однак в порушення зазначених умов договору відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, в зв`язку з чим має заборгованість в розмірі 183 073,23 грн., з яких: 118 269,77 грн - прострочене тіло кредиту, 64 803,46 грн - відсотки за користування кредитом.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «Сенс Банк», та не довів відсутність заборгованості.
ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по карті World Debit Mastercard рахунок № НОМЕР_1 , які було надано банком до суду.
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості Банком було долучено Виписку рух коштів по рахунку з кредитною карткою World Debit MasterCard договір № 631299744 у період з 21.11.2019 по 08.02.2025, за змістом якої відповідач систематично користувався кредитними коштами, загальна сума витрат становить 329126,98 грн, загальна сума надходжень 209213,32 грн, залишок заборгованості за кредитом становить 183073,23 грн. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту та процентами за користування кредитом, оскільки банком неправомірно нараховувалися та стягувалися з відповідача грошові кошти що складаються з: комісії за розрахунково-касове обслуговування щомісячно в загальному розмірі 11124,50 грн., а також проценти за овердрафт в загальному розмірі 58870,77 грн., а загалом 69995,27 грн.
Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення відповідачем плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, обслуговування основної картки: банком в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитоданця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту основної картки, а також сплата процентів за овердрафт.
За таких обставин, слід дійти висновку, що позивач безпідставно нараховував та стягував з відповідача протягом періоду з 21.11.2019 по 08.02.2025 вказані платежі, оскільки вони не були передбачені умовами Договору, а отже сума в розмірі 69995,27 грн. підлягає відніманню з нарахованої банком заборгованості за кредитом: 183073,23 - 69995,27 = 113077,96 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС-БАНК» заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в загальному розмірі 113077,96 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Судом встановлено, що 21.11.2019 року ОСОБА_1 шляхом підписання оферти №631299744 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком.
Відповідач підписав оферту, а отже - виявив волю на укладення договору та отримав кредитні кошти, що підтверджує факт укладення договору.
Так, в матеріалах справи міститься оферта, підписана відповідачем, якою він звернувся до банку із пропозицією укласти Угоду про надання кредиту яка, є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (Угода). Підставою для угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб.
Банк прийняв пропозицію Відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про надання кредиту.
Однак у даному випадку саме відповідач є ініціатором правочину - він висловив свою пропозицію (оферту), підписавши відповідну заяву на укладення договору з банком.
АТ «Сенс Банк», після отримання підписаної оферти, надав відповідачу кредитні кошти. Це означає, що договір був укладений у момент прийняття банком оферти шляхом фактичного виконання своїх зобов`язань - надання кредиту.
Таким чином 21.11.2019 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №631299744.
Відповідно до умов кредитного договору сторонами погоджено: найменування продукту - «Максимум», мета кредиту - для особистих потреб; ліміт кредитної лінії - у розмірі 200000,00 грн; процентна ставка - 35.99% річних; тип процентної ставки - фіксована; тип картки - MasterCard Debit World; умови сплати платежів, визначених угодою/договором - обов`язковий мінімальний платіж складає 5% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Згідно із наданим позивачем розрахунком та випискою за картковим рахунком, у ОСОБА_1 за кредитним договором №631299744 від 21.11.2019 року станом на 08.02.2025 наявна заборгованість в розмірі 183 073,23 грн., з яких: 118 269,77 грн - прострочене тіло кредиту, 64 803,46 грн - відсотки за користування кредитом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, судом установлено, що умовами кредитного договору № 3/4075938 від 26 липня 2022 року передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2350,00 грн щомісяця.
Обслуговування кредитної заборгованості включає в себе: послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр Банку, інформування Позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування Позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Банк, формулюючи зміст цього пункту, не передбачив та не обумовив, що комісія стягується у випадку, якщо споживач вимагає надання відповідних послуг частіше одного разу на місяць, отже не розмежував умов надання платних та безоплатних послуг.
Позивачем не надано доказів надання позичальнику інформації більшої, ніж та, що надається безкоштовно в силу положень Закону України "Про споживче кредитування", тобто не доведено обґрунтованості нарахування щомісячної комісії.
Отже, позичальник встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом, за умовами їх надання один раз на місяць, повинні надаватись безоплатно, а позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались відповідачці частіше одного разу на місяць.
Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», що також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
Крім того, позивач не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних доказів надання платних послуг, за які передбачено щомісячну сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а саме: послуг з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касового обслуговування заборгованості за договором та інформаційно-консультаційних послуг.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Відповідно до пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.
Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.
Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості.
Апеляційний суд, дослідивши надану позивачем виписку вважає, що вона відповідає визначеним статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 63 згаданого Положення від 04 липня 2018 року №75 вимогам, підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, а відтак є належним та допустимим доказом у справі.
У виписці зазначено, що вона складена фахівцем АТ «Сенс Банк» Таракановою А.О., тобто ідентифікація особи, яка брала участь у складанні виписки, є можливою.
А відтак вказана виписка є належним доказом на підтвердження факту отримання ОСОБА_1 21.11.2019 року кредитних коштів за кредитним договором №631299744.
ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов`язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по карті World Debit Mastercard рахунок № НОМЕР_1 , які було надано банком до суду.
Часткова сплата боржником боргу відноситься до дій, що свідчать про визнання боргу. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2024 року при розгляді справи № 758/4213/21 і така практика є усталеною.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15).
У цій справі ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості за тілом кредиту не спростував, а тому апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість, яка не повернута АТ «Сенс Банк».
Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.
Доводи апелянта щодо не доведення факту отримання ним грошових коштів суперечать матеріалам справи.
Оскільки фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти на час звернення до суду Банку не повернуті, колегія суддів вважає, що суд дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.
Розмір заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком та випискою по особовому рахунку відповідача.
Доказів, які б свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань, відповідачем не надано.
Посилання апелянта на не укладення кредитного договору суперечать наявним у справі доказам.
Заперечення відповідача щодо необґрунтованості розрахунку суд не приймає до уваги, оскільки докази на його спростування наведених в них розрахунках відсутні.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що переглядається, судом установлено, що умовами кредитного договору № 3/4075938 від 26 липня 2022 року передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2350,00 грн щомісяця.
Обслуговування кредитної заборгованості включає в себе: послуги з розрахунку суми чергового та наступних платежів, списання та зарахування коштів з метою погашення заборгованості, розрахунково-касове обслуговування заборгованості за договором та надання інформаційно-консультаційних послуг, під якими розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через системи дистанційного обслуговування в режимі 24/7 та через Довідковий центр Банку, інформування Позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування Позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо.
Банк, формулюючи зміст цього пункту, не передбачив та не обумовив, що комісія стягується у випадку, якщо споживач вимагає надання відповідних послуг частіше одного разу на місяць, отже не розмежував умов надання платних та безоплатних послуг.
Позивачем не надано доказів надання позичальниці інформації більшої, ніж та, що надається безкоштовно в силу положень Закону України "Про споживче кредитування", тобто не доведено обґрунтованості нарахування щомісячної комісії.
Отже, позичальниці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом, за умовами їх надання один раз на місяць, повинні надаватись безоплатно, а позивачем не надано доказів, що такі послуги надавались відповідачці частіше одного разу на місяць.
Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», що також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення відповідачем плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, обслуговування основної картки: банком в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитоданця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту основної картки, а також сплата процентів за овердрафт.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивач безпідставно нараховував та стягував з відповідача протягом періоду з 21.11.2019 по 08.02.2025 вказані платежі, оскільки вони не були передбачені умовами Договору, а отже сума в розмірі 69995,27 грн. підлягає відніманню з нарахованої банком заборгованості за кредитом: 183073,23 - 69995,27 = 113077,96 грн.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» про стягнення заборгованості.
Надання переддоговірної інформації та підписання паспорта споживчого кредиту не легалізує умови договору, які суперечать імперативним нормам закону. Обізнаність споживача з умовами кредитування або його згода з такими умовами не усуває їх нікчемності, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законом.
Посилання апелянта на те, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати комісію за обслуговування кредиту, не спростовує висновку суду першої інстанції. Хоча Закон і передбачає включення комісій до загальних витрат за споживчим кредитом, він також встановлює вимоги щодо прозорості та безоплатності певних послуг, зокрема надання інформації про стан заборгованості не частіше одного разу на місяць.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановлених на їх підставі обставин.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, на підставі чого обґрунтовано задоволено позовні вимоги лише частково.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Апеляційній скарги не містять вимог щодо незгоди з рішенням суду в частині судових витрат, понесених в суді першої інстанції, тому у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в мотивувальній частині, відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарг є недоведеними та висновків суду не спростували, тому відповідно до статті 375 ЦПК України залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки рішення суду залишено без змін перерозподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Підодвірного Тараса Івановича, Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» в особі представника Полетаєвої Тетяни Юріївни залишити без задоволення.
Рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2026 року.
Головуючий В.Б.Яцина
Судді колегія О.В.Маміна
О.Ю.Тичкова.