ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Номер провадження 22-ц/821/2000/26 Головуючий по 1 інстанції
Справа №357/17986/25 Категорія: 310080000 Колісник Л.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідач Новіков О. М.,
судді Сіренко Ю. В., Фетісова Т. Л.,
секретар Костенко А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленко Юлії Олександрівни на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
в с т а н о в и в :
03 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , обгрунтовуючи свої вимоги тим, що 30 серпня 2003 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , в якому народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Подружжя разом з дітьми проживало у с. Шкарівка, Білоцерківського р-ну, Київської області. У серпні 2017 року ОСОБА_2 виїхала за кордон, а в 2018 році подала позов про розлучення.
Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідач дітей не відвідує, не цікавиться їхнім життям і вони перебувають на повному вихованні та утриманні позивача.
Старша дитина досягла повноліття, а менша дитина проживає разом з позивачем, він самостійно забезпечує її навчання, лікування, утримання та виховання.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з її батьком ОСОБА_1 за постійним місцем проживання батька ( АДРЕСА_1 ); встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує малолітню дочку, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає разом з батьком та перебуває на повному його утриманні.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо виховання та утримання дитини. Заявлені позовні вимоги по суті не є вимогами до відповідача щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач має намір отримати відстрочку від мобілізації.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Коваленко Ю. О. просить скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 липня 2026 року як незаконне та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції залишив поза увагою головну мету звернення позивача до суду та реальні наслідки відмови в позові для самої дитини. Позивач звернувся до суду з позовом не для отримання декларативного підтвердження того, що він є належним батьком, а його звернення обумовлене необхідністю юридичного підтвердження фактичної сімейної ситуації, яка існує протягом багатьох років. При вирішенні спору, суд мав врахувати якнайкращі інтереси дитини по здійсненню за нею щоденного догляду, проживання, навчання, лікування та безпеку, оскільки в разі мобілізації батька, який фактично виконує всі ці обов`язки дитина залишиться без такої опіки та її інтереси будуть порушені. Скаржник вважає висновок суду про відмову в задоволенні позову передчасним та помилковим і вважає, що заявлені ним до суду вимоги повинні бути задоволені.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доводи представника апелянта, дослідивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до актового запису про народження № 26, складеного виконавчим комітетом Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 квітня 2018 року у справі № 697/2332/18 шлюб між сторонами розірваний.
Відповідно до довідки Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 02-33-1248 від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 (фактично проживає АДРЕСА_2 ) разом з ним проживають та знаходяться на його утриманні дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із інформацією про вихованку Шкарівського закладу дошкільної освіти «Веселка» № 11 від 24 червня 2025 року ОСОБА_4 відвідувала Шкарівський ЗДО «Веселка» з 06 вересня 2014 року по 31 серпня 2018 року. За час перебування дитини в закладі, її мама, ОСОБА_2 , з`являлася в садочку рідко. Приводив і забирав ОСОБА_5 із дитячого садка її тато ОСОБА_1 , який піклувався про здоров`я дитини, займався її вихованням, виконував рекомендації медпрацівників та вихователів групи, відвідував батьківські збори і свята.
Відповідно до додатку до листа № 215/32-01-31 від 18 липня 2025 року ОСОБА_4 навчалася у Шкарівському опорному ліцеї-гімназії Білоцерківської міської ради Київської області з 01 вересня 2018 року по 21 січня 2025 року (1- І семестр 7 класів), старанна, сумлінна, навчалася в повну міру своїх можливостей, відповідальна, товариська доброзичлива, бере участь у шкільних заходах, активна та творча учениця. Батько ОСОБА_1 систематично спілкувався із класним керівником, цікавився шкільним життям доньки. Мати, ОСОБА_2 , яка тривалий час перебувала за кордоном на роботі, під час перебування в Україні цікавилася успішністю ОСОБА_5 , відвідувала навчальний заклад, спілкувалася з адміністрацією ліцею та вчителями. Дитина завжди доглянута, охайна, сумлінна.
Як вбачається із заяви від 21 січня 2025 року та характеристики учениці 8-Б класу Білоцерківської гімназії - початкової школи № 6 «Перспектива» Білоцерківської міської ради Київської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахована на навчання до Білоцерківської гімназії - початкової школи № 6 «Перспектива» Білоцерківської міської ради Київської області за заявою батька ОСОБА_1 , який займається її вихованням, забезпечує їй належні умови для навчання, підтримує зв`язок із класним керівником, відвідує батьківські збори та приділяє достатньо уваги вихованню, навчанню та дозвіллю доньки.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 березня 2026 року заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів на утримання дітей, відсутня. Станом на 28 лютого 2026 року аліменти переплачені на 19 878,64 грн.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 275 від 14 квітня 2026 року орган опіки і піклування вважає доцільним визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із її батьком ОСОБА_1 .
Щодо рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені в статтях 150, 151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
У справі, що переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (зокрема умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
У частині 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
У пунктах 74, 75, 81, 84, 87, 88 постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 та від 06 серпня 2026 року у справі № 725/10260/25.
Висновок суду про те, що утримання дитини батьком є його законним обов`язком та потреба у додатковому встановленні такого факту судом не доведена є правильним. Зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.
Крім того, колегія суддів враховує, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у справі, що переглядається в апеляційному порядку, фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У зв`язку з викладеним, колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки використання судових процедур з метою уникнення виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни є неприпустимим.
Щодо рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини.
Висновок суду про те, що такі вимоги заявлені позивачем безпідставно є правильним, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини і принаймі існувати на час вирішення справи в суді.
Із матеріалів справи вбачається, що спір щодо місця проживання дитини ініціював батько, з яким дитина фактично проживає. Мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання дитини. Від представника відповідача до суду надійшла заява, в якій сторона відповідача не заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком. Тому, в даному випадку право позивача жодним чином не порушується.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Доводи апеляційної скарги про те, що звернення позивача до суду із вказаними вимогами обумовлене необхідністю юридичного підтвердження фактичної сімейної ситуації, яка існує протягом багатьох років є безпідставними та не спростовують висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову з вище приведених мотивів постанови апеляційного суду.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги. оскільки сама по собі потреба у «формальному» чи «юридичному» закріпленні фактичних обставин (статусу) за відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, що підтверджують виникнення, зміну чи припинення відповідних прав та обов`язків, не є самостійною правовою підставою для задоволення позову. Судовий захист надається порушеному, невизнаному або оспорюваному праву, а не прагненню сторони констатувати певний життєвий факт у судовому порядку всупереч встановленим законом матеріальним нормам.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коваленко Юлії Олександрівни - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 липня 2026 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 12 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач
Судді