ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/1725/26
Головуючий у першій інстанції - Рощина Т.С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2184/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Супруна О.П.,
суддів: Стельмаха А.П., Шарапової О.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Рощиної Т.С. від 21.08.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В :
23.02.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 3054261 про надання фінансового кредиту від 14.10.2020 у розмірі 16 400,00 грн, також сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.10.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 3054261 про надання фінансового кредиту, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших передбачених договором платежів. Позивач зазначав, що кредитодавець виконав свої зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак остання належним чином не виконала зобов`язань щодо їхнього повернення та сплати передбачених договором платежів.
26.05.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір відступлення права вимоги № ККАУ-26052021, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача становить 16 400,00 грн, із яких 5 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 400,00 грн - заборгованість за процентами.
Із метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак заборгованість залишилася непогашеною.
Суддя Новозаводського районного суду м. Чернігова Маслюк Н.В. ухвалою від 10.03.2026 цивільну справу № 751/1725/26 передала Деснянському районному суду м. Чернігова за територіальною підсудністю.
Деснянський районний суд м. Чернігова своїм рішенням від 21.08.2026 частково задовольнив позов, стягнувши з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за Договором № 3054261 про надання фінансового кредиту від 14.10.2020 у розмірі 8 135,00 грн, 1 320,55 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів та переходу до позивача права вимоги за цим договором. Водночас, суд не погодився з розрахунком заборгованості в частині процентів, нарахованих поза межами строку кредитування. Установивши, що строк кредитування з урахуванням його продовження закінчився 12.12.2020, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування договірних процентів за користування кредитом після цієї дати. Відтак, суд стягнув із відповідача 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 3 135,00 грн процентів за користування кредитом, нарахованих у межах строку кредитування, а в задоволенні решти позовних вимог відмовив. Розподіляючи судові витрати, суд стягнув із відповідача на користь позивача 1 320,55 грн судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог та з огляду на критерії розумності й співмірності зменшив заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 3 000,00 грн.
11.09.2026 до Чернігівського апеляційного суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», у якій апелянт просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.08.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення процентів за користування кредитом після закінчення первісного строку кредитування. Апелянт зазначає, що відповідно до умов кредитного договору № 3054261 від 14.10.2020 строк кредитування міг бути продовжений у разі здійснення позичальником платежу в рахунок погашення нарахованих процентів. Оскільки 09.11.2020 відповідач сплатила 256,50 грн процентів, товариство вважає, що строк кредитування було продовжено на 30 днів, до 09.12.2020, а тому проценти за користування кредитом правомірно нараховувалися за стандартною ставкою 1,90 % на день у період з 10.11.2020 до 09.03.2021, у межах установленого договором 90-денного строку прострочення. На думку апелянта, наданий розрахунок заборгованості відповідає умовам договору, а матеріали справи не містять доказів, які б його спростовували. Крім того, товариство не погоджується зі зменшенням заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 8 000 грн до меншої суми, уважаючи їх документально підтвердженими, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим часом.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на положення пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначаючи, що її чоловік є ветераном війни та проходив військову службу в особливий період, у зв`язку з чим, на її думку, на неї поширюється передбачене законом звільнення від нарахування процентів за користування кредитом, штрафних санкцій і пені. Із огляду на це відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін або скасувати його в частині стягнення процентів і судових витрат, зменшивши загальну суму стягнення до 5 000,00 грн.
Відповідно до частини другої статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються.
Однак, поданий відповідачем документ не містить заперечень щодо конкретних доводів апеляційної скарги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а натомість ґрунтується на самостійних обставинах і правових підставах, на які відповідач посилається з метою домогтися зменшення присудженої судом першої інстанції суми заборгованості та судових витрат. За своїм змістом такі вимоги спрямовані на перегляд рішення в частині, яка не оскаржується відповідачем в апеляційному порядку, а тому не можуть розглядатися як належні заперечення проти вимог апеляційної скарги позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд установив, що 14.10.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір № 3054261 про надання фінансового кредиту (далі - Кредитний договір), який підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М434661 (а.с. 12-15).
У розділі 10 Кредитного договору зазначені персональні дані позичальника (адреса місця реєстрації, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорта, засоби зв`язку).
Згідно довідки про ідентифікацію позичальника, акцепт умов Договору ОСОБА_1 здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора, який 14.10.2020 о 14:20:53 був направлений на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений позичальником при оформленні.
Відповідно до пункту 1.3 Договору сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 000,00 грн. Тип кредиту - кредит.
Строк кредиту - 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору (пункт 1.4 Договору).
Згідно з пунктом 1.5 Кредитного договору тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання споживачем умов Договору та становить:
1.5.1. Знижена процентна ставка 0,19 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору (без пролонгації), якщо у цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.
1.5.2. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту, застосовується: у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в пункті 1.5.1. цього Договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пунктів 4.1-4.6 цього Договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до пункту 2.1 Кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку споживача № НОМЕР_2 або іншу платіжну картку реквізити якої надані споживачем в особистому кабінеті.
Відповідно до розділу 4 Кредитного договору, який регулює порядок пролонгації строку кредиту, сторонами погоджено можливість продовження строку користування кредитом. Так, за змістом пункту 4.1 строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 1.4 Договору, за умови якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктами 4.2-4.5 Договору.
Відповідно до пункту 4.2 Кредитного договору споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом становить не менше 400 грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом відповідно до пункту 4.3 Договору.
Пунктом 4.3 Кредитного договору передбачено, що пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Якщо здійснюючи вказаний платіж не бажає продовжувати строк користування кредитом, споживач зобов`язаний повідомити про це товариство в один із вказаних нижче способів: - перед здійсненням платежу здійснити в особистому кабінеті дії, що направлені на часткове повернення заборгованості за кредитом, а саме натиснути в особистому кабінеті в розділі «Мої кредити» клавішу «Внести платіж» в меню «Часткове погашення кредиту»; або - протягом 24 годин з моменту внесення платежу направити на поштову скриньку товариства [пошта прихована] (в тому числі з використанням сервісу направлення повідомлень товариству, що зміщений на вебсайті в розділі «Зворотній зв`язок» вибравши категорію звернення «Часткове погашення без пролонгації») повідомлення про необхідність зарахування такого платежу в часткове погашення заборгованості за кредитом, з обов`язковою вказівкою в такому повідомленні номеру та дати цього Договору та суми здійсненого платежу. В іншому разі здійснений споживачем платіж буде розцінений товариством як пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом.
За умовами пункту 4.4 Кредитного договору товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем товариству в особистому кабінеті/зазначені в Договорі.
У випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з моменту вчинення споживачем дій, зазначених в пункті 4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою (пункт 4.5 Договору).
У пункті 4.6 Кредитного договору сторони погодили, що вказаний порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту, сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки воля сторін в даному випадку виражена за допомогою технічного засобу зв`язку, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину.
Пунктом 3.1 Кредитного договору визначено, що нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Підписуючи цей договір відповідач підтвердила, що перед його укладенням їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація, вказана в частинах першій та другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на вебсайті, а також що вона ознайомлена з усіма умовами правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», які розміщені на вебсайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16.01.2020, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися, про що йдеться в пункті 9.8 Договору.
Згідно відомостей, наданих ТОВ Фінансова компанія «WayForPay», що має право на надання платіжних послуг, вих. № 6510-ВП від 16.12.2025, грошові кошти в розмірі 5 000 грн 14.10.2020 зараховані на банківську картку № НОМЕР_3 , код авторизації - 632372 , номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-8494013 (а.с. 16).
Зазначена обставина також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк», за змістом якого на ім`я відповідача емітовано банківську картку № НОМЕР_5 та 14/10/2020 зараховано кредитні кошти в сумі 5 000,00 грн (а.с. 64).
Право вимоги за кредитним договором перейшло до позивача на підставі Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021 від 26.05.2021, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» (первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор), за умовами якого первісний кредитор передав новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками, у тому числі й за кредитним договором № 3054261 від 14.10.2020, укладеним між ТОВ «Авентус Україна» та позичальником ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021 від 26.05.2021 (а.с. 22-26, 26 зв.).
На підтвердження виконання умов та факту відступлення права вимоги позивачеві за вказаним Договором відступлення прав вимоги матеріали справи містять копію Акта приймання-передачі реєстру боржників від 26.05.2021 до Договору відступлення прав вимоги № ККАУ-26052021 від 26.05.2021 та копію платіжного доручення № 32004 від 26.05.2021 про плату за відступлення права вимоги (а.с. 27, 27 зв.).
Згідно з наданим позивачем розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 16 400,00 грн, із яких: заборгованість за основним боргом - 5 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 11 400,00 грн.
При цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що в межах 30-денного строку кредитування, а саме 09.11.2020, позичальник здійснила платіж у розмірі 256,50 грн, який було зараховано в рахунок сплати процентів за користування кредитом. Надалі платежі на погашення заборгованості не здійснювалися.
Із розрахунку заборгованості також убачається, що за період із 14.10.2020 по 09.11.2020 включно кредитодавець застосовував знижену процентну ставку в розмірі 0,19 % на день, за якою щоденне нарахування становило 9,50 грн, а загальна сума нарахованих процентів за цей період склала 256,50 грн. Починаючи з 10.11.2020 кредитодавець застосовував стандартну процентну ставку в розмірі 1,90 % на день, що становило 95,00 грн за кожен день користування кредитом. Нарахування процентів за цією ставкою здійснювалося до 09.03.2021 включно, а їхня загальна сума за відповідний період склала 11 400,00 грн.
Згідно з пунктом 1 частини другої Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Наведені положення законодавства в своїй сукупності свідчать про те, що укладення кредитного договору в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи є належним способом його укладення та породжує для сторін відповідні цивільні права й обов`язки за умови дотримання встановленого законом порядку ідентифікації та підписання такого правочину.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до підпункту 3 пункту 5.1 Кредитного договору товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.
Висновки суду першої інстанції щодо укладення Кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та переходу права вимоги до позивача не є предметом апеляційного оскарження.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з визначеним судом першої інстанції періодом нарахування процентів за користування кредитом та зменшенням витрат на професійну правничу допомогу.
Із огляду на викладене, із урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, зосередивши увагу на правильності визначення розміру заборгованості та витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як установлено судом, згідно з пунктом 1.4 Кредитного договору строк кредитування становить 30 днів, а датою повернення кредиту відповідно до графіка платежів визначено 13.11.2020.
Пунктами 1.5.1 та 1.5.2 Кредитного договору передбачено застосування зниженої процентної ставки в розмірі 0,19 % на день за умови повернення кредиту в установлений строк або протягом трьох календарних днів після його закінчення, а також стандартної процентної ставки в розмірі 1,90 % на день у випадках, визначених договором, зокрема протягом нового строку кредитування в разі його продовження та в період прострочення виконання зобов`язань, але не більше 90 календарних днів поспіль із моменту виникнення прострочення, із посиланням на абзац другий частини першої статті 1048 ЦК України.
Пунктом 3.1 Кредитного договору передбачено нарахування процентів на фактичний залишок заборгованості за основною сумою кредиту за кожен день користування кредитом, але не більше ніж за 90 календарних днів поспіль із моменту виникнення прострочення.
Порядок продовження строку кредитування врегульовано пунктами 4.1-4.6 Кредитного договору. Зокрема, внесення позичальником платежу в розмірі нарахованих і несплачених процентів визначено як пропозицію щодо продовження строку кредитування. Така пропозиція підлягає акцептуванню кредитодавцем у порядку, погодженому сторонами. При цьому кредитодавець має право, але не обов`язок, прийняти пропозицію позичальника шляхом направлення йому текстового повідомлення про погодження нового строку кредитування із зазначенням нової дати повернення кредиту.
Отже, за змістом наведених умов договору внесення позичальником платежу в рахунок процентів саме по собі не свідчить про автоматичне продовження строку кредитування. Для встановлення факту такого продовження необхідно з`ясувати, чи прийняв кредитодавець пропозицію позичальника в передбаченому Кредитним договором порядку.
Як убачається з розрахунку заборгованості, за період із 14.10.2020 по 09.11.2020 включно, тобто за 27 днів користування кредитом, кредитодавцем нараховано проценти за зниженою процентною ставкою 0,19 % на день у загальному розмірі 256,50 грн (9,50 грн х 27 днів). 09.11.2020 відповідач сплатила 256,50 грн, які було зараховано в рахунок погашення нарахованих процентів. Надалі платежі на погашення заборгованості не здійснювалися.
Таким чином, платіж, здійснений відповідачем 09.11.2020, відповідав сумі нарахованих за відповідний період процентів. Однак, сам факт його внесення не є достатнім для висновку про продовження строку кредитування, оскільки відповідно до умов договору таке продовження передбачало акцептування кредитодавцем пропозиції позичальника.
У матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу передбаченого договором текстового повідомлення про погодження нового строку кредитування та нової дати повернення кредиту.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про продовження строку кредитування до 12.12.2020 не може ґрунтуватися лише на факті сплати відповідачем нарахованих процентів.
Водночас, правильність висновку суду першої інстанції щодо продовження строку кредитування до 12.12.2020 не є предметом апеляційного оскарження, оскільки апелянт оспорює відмову в задоволенні вимог про стягнення процентів понад стягнуту судом суму. За таких обставин, із урахуванням положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає процесуальних підстав для перегляду рішення в частині присуджених процентів з метою зменшення їхнього розміру, а тому виходить із визначеного судом першої інстанції періоду нарахування процентів під час перевірки доводів апеляційної скарги щодо відмови в стягненні решти заявленої суми.
Доводи апеляційної скарги про правомірність нарахування процентів за стандартною ставкою 1,90 % на день у період із 10.11.2020 по 09.03.2021 підлягають оцінці з урахуванням установленого договором строку кредитування та правил щодо нарахування процентів після його закінчення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після закінчення цього строку права кредитора в разі прострочення виконання грошового зобов`язання захищаються положеннями статті 625 ЦК України.
Положення пунктів 1.5.2 та 3.1 Кредитного договору щодо нарахування процентів у період прострочення, але не більше ніж за 90 календарних днів поспіль, не змінюють погодженого сторонами строку кредитування та не є самостійною підставою для нарахування договірних процентів після його закінчення. Зазначене обмеження визначає граничну тривалість нарахування процентів у передбачених договором випадках, однак не скасовує необхідності встановлення строку, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом.
Посилання в пункті 1.5.2 Договору на абзац другий частини першої статті 1048 ЦК України не змінює наведеного висновку, оскільки договірні умови підлягають застосуванню з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12-ц.
Як установлено вище, суд першої інстанції визначив строк кредитування з урахуванням його продовження до 12.12.2020. Оскільки в цій частині рішення не оскаржується, під час перевірки доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із визначеного судом першої інстанції строку кредитування.
Проценти в розмірі 3 135,00 грн, присуджені судом першої інстанції, охоплюють період до 12.12.2020 включно. Натомість, вимоги апелянта в частині стягнення решти процентів стосуються їхнього нарахування за подальший період - після закінчення визначеного судом строку кредитування.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 зазначила, що проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України є платою за правомірне користування наданими коштами, тоді як після прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються положення статті 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника за таке порушення. Ці платежі мають різну правову природу та не є взаємозамінними.
Отже, після закінчення строку кредитування кредитодавець не має права продовжувати нарахування процентів за користування кредитом у договірному розмірі на підставі статті 1048 ЦК України. Право вимагати від боржника відповідальності за прострочення грошового зобов`язання зберігається, однак реалізується відповідно до статті 625 ЦК України.
Посилання апелянта на передбачений пунктами 1.5.2 та 3.1 Кредитного договору 90-денний період нарахування процентів не спростовує цього висновку. Зазначена умова обмежує тривалість нарахування процентів у випадках, передбачених договором, але не встановлює окремого строку кредитування та не продовжує право кредитодавця на одержання договірних процентів після його закінчення.
При цьому, заявлена позивачем сума 11 400,00 грн є заборгованістю за договірними процентами, розрахованими за ставкою 1,90 % на день, а не сумою відповідальності, визначеною відповідно до статті 625 ЦК України. Тому підстав для стягнення процентів за період після 12.12.2020 на підставі наведених апелянтом умов Договору немає.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні решти заявлених процентів. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності цього висновку та не дають підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу з 8 000,00 грн до 3 000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача суду надано копії: Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, пунктом 2.3 якого передбачена вартість наданих послуг за 1 справу в розмірі 8 000,00 грн без ПДВ; ордера від 06.05.2025; акта № Д/24004 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 02.07.2025; акта № 1047 наданих послуг від 13.02.2026 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; детального опису наданих послуг до акта № 1047 від 13.02.2026 за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких належить розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Із урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їхню необхідність.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.
У постановах від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують із огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 02.12.2020 у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03.02.2021 у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17.02.2021 у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Ураховуючи конкретні обставини справи, її категорію та складність, ціну позову, обсяг виконаної представником позивача роботи, а також характер і зміст наданих послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, у сумі 3 000,00 грн.
Визначений місцевим судом розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є розумним з урахуванням обсягу наданих послуг та обставинами цієї справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про необґрунтованість зменшення таких витрат або для зміни рішення суду в цій частині.
За правилом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що рішення районного суду належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В :
Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.08.2026 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не оскаржується, окрім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий: О.П. Супрун
Судді: А.П. Стельмах
О.Л. Шарапова