ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
15 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 752/8429/24
Головуючий у першій інстанції - Дударець Д. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2008/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Стельмаха А.П.,
суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,
за участю секретаря судового засідання Мисник С.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про визнання кредитного договору недійсним,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «СЕНС БАНК», у якому просив визнати недійсним договір кредиту № 935/6-322 від 21 листопада 2007 року, укладений між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач.
На обґрунтування позову зазначав, що кредитний договір він особисто не підписував, договір не відповідав його внутрішній волі, а його оформлення пов`язане із шахрайськими діями третіх осіб. Посилався, зокрема, на постанову слідчого від 05 грудня 2011 року про визнання його потерпілим у кримінальній справі та на обставини кримінального провадження.
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий суд виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами непідписання ним спірного договору та неотримання кредитних коштів. Суд врахував наявні у справі документи про кредитні та забезпечувальні правовідносини сторін, розрахунок банку, відомості про часткове виконання зобов`язань, а також рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2011 року у справі № 2-55, яким із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за цим кредитним договором.
Щодо кримінального провадження суд зазначив, що вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року, на обставини якого посилався позивач, ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року скасовано, а кримінальну справу повернуто для проведення додаткового розслідування.
Заяву відповідача про застосування позовної давності місцевий суд по суті не застосував, оскільки дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини підписання кредитного договору, іпотечного договору, додаткової угоди від 26 червня 2009 року до кредитного договору та договору про внесення змін до іпотечного договору. Апелянт наполягає, що підписи від його імені у відповідних документах виконані іншою особою, а порівняння підписів у матеріалах справи, на його думку, підтверджує їх відмінність.
Апелянт також посилається на те, що оригінал кредитного договору судом не досліджувався, почеркознавча експертиза не проведена, а розрахунок заборгованості, складений банком, не є первинним документом і сам по собі не підтверджує ані укладення договору, ані видачі 79 000 доларів США 21 листопада 2007 року та 4 340,43 доларів США 26 червня 2009 року. На думку скаржника, матеріали справи не містять належних касових чи платіжних документів, які підтверджують видачу йому кредитних коштів, а також документів, які підтверджували б внесення платежів саме ним.
Окремо скаржник заперечує преюдиційне значення рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області 2011 року, зазначаючи, що предметом того спору було стягнення заборгованості, а не дійсність кредитного договору.
Крім того, апелянт знову посилається на кримінальну справу щодо шахрайських дій третіх осіб та вважає, що ці обставини підтверджують відсутність його вільного волевиявлення на укладення спірного кредитного договору.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «СЕНС БАНК» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Банк зазначає, що 21 листопада 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 79 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних; 26 червня 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 1, якою розмір кредиту визначено у сумі 83 340,43 доларів США, а процентну ставку - 14 % річних. Виконання кредитних зобов`язань забезпечувалось іпотекою квартири, а зміни до іпотечного договору 26 червня 2009 року були нотаріально посвідчені.
Відповідач вважає безпідставними твердження про непідписання договору, посилається на додаткові угоди, іпотечний договір та його подальшу зміну, на рішення суду 2011 року про стягнення заборгованості, а також на постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у цій справі, якою скасовано ухвалу місцевого суду про призначення почеркознавчої експертизи.
Банк також підтримує раніше заявлене клопотання про застосування позовної давності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів та вимог апеляційної скарги і відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що за наявними у матеріалах справи документами 21 листопада 2007 року оформлено договір кредиту № 935/6-322 на суму 79 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та кінцевим строком погашення 15 листопада 2032 року. Цільовим призначенням кредиту було придбання квартири у місті Ніжині.
Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором оформлено іпотечний договір щодо квартири, придбаної позивачем, який посвідчено приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу. 26 червня 2009 року оформлено додаткову угоду № 1 до кредитного договору та договір про внесення змін і доповнень до іпотечного договору; останній також нотаріально посвідчений.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 лютого 2011 року у справі № 2-55, яке набрало законної сили 23 лютого 2011 року, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто 780 897 грн 94 коп. заборгованості, а також судові витрати. Сам факт існування такого судового рішення, його набрання законної сили та стягнення заборгованості за спірним кредитним договором сторонами у цій справі не спростований.
При цьому колегія суддів не вважає за необхідне надавати вирішального значення доводу відповідача про преюдиційне встановлення цим рішенням саме факту виконання ОСОБА_1 підпису на кредитному договорі. Межі преюдиційності визначаються обставинами, які були предметом встановлення у відповідній справі, а не самим лише змістом її резолютивної частини. Для вирішення цього апеляційного перегляду достатньо оцінити сукупність доказів у цій справі та правове значення доводів позивача про відсутність його підпису.
За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина третя статті 203 ЦК України встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За частиною другою статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За частиною першою статті 230 ЦК України правочин, вчинений під впливом обману, може бути визнаний судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок оцінюються судом у сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України.
Основним доводом апеляційної скарги є твердження про те, що ОСОБА_1 не підписував кредитний договір. Однак цей довід сам по собі не дає підстав для задоволення саме заявленої позовної вимоги про визнання кредитного договору недійсним.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 688/3874/18 зазначено, що:
«Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
(…)
З урахуванням того, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не підписував кредитний договір і недійсність кредитного договору у випадку недодержання письмової форми встановлена законом та цей договір є нікчемним, то судові рішення підлягають зміні, адже позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту прав і в задоволенні позову потрібно було відмовити з цієї підстави. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.»
Отже, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є нікчемність такого договору відповідно до частини другої статті 1055 ЦК України, а вимога про визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту. Навіть встановлення факту непідписання позичальником кредитного договору не означає, що суд повинен задовольнити позов саме про визнання його недійсним.
Цей висновок узгоджується із загальною практикою Верховного Суду щодо необхідності розмежування вчиненого оспорюваного правочину, нікчемного правочину та правочину, щодо якого оспорюється сам факт його вчинення. Тому питання авторства підпису має оцінюватися не ізольовано, а з урахуванням характеру заявленого способу захисту та всієї сукупності встановлених у справі обставин.
Крім того, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 552/2179/16-ц, предметом якої також були кредитні правовідносини за участю АТ «Сенс Банк», Верховний Суд вказав:
«Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк, суд апеляційної інстанції керувався тим, що підпис у спірному кредитному договорі виконаний не ОСОБА_1 , а третьою особою, а отже зазначений договір слід вважати неукладеним. Встановивши факт неукладеності кредитного договору, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що за таких обставин заборгованість утворюватися не може.
(…)
Зі змісту оскарженої постанови відомо, що суд апеляційної інстанції визнав підставою для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» факт неукладеності кредитного договору.
Однак, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Оскільки суди встановили, що оспорюваний ОСОБА_1 кредитний договір ним виконувався шляхом сплати відповідних грошових коштів, висновки апеляційного суду про те, що оскільки він є неукладений, а тому заборгованість за цим договором відсутня, помилкові.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне оскаржену постанову у цій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, оскільки місцевий суд правильно вказував, що позичальник схвалив умови кредитного договору, отримав кредитні кошти, на виконання його умов в подальшому здійснював виконання взятих на себе зобов`язань, проте допустив порушення взятих на себе зобов`язань, а грошові кошти повернув у неповному розмірі.»
Отже, Верховний Суд виходив із того, що договір, який фактично виконувався сторонами, не може кваліфікуватися як неукладений лише з огляду на заперечення підпису; за наявності фактичного виконання суд має оцінювати по суті наявність передбачених законом підстав недійсності. У тій самій постанові наголошено, що за відсутності доказів введення позичальника в оману саме банком вимоги про недійсність не є обґрунтованими.
У цій справі довід про відсутність волевиявлення не може оцінюватися без урахування того, що спірний кредит був оформлений з конкретною метою - придбання нерухомого майна; у той самий день оформлено нотаріально посвідчений іпотечний договір щодо придбаного майна, а через півтора року оформлено зміни як до кредитного, так і до іпотечного договору. Існує також судове рішення 2011 року про стягнення з позивача заборгованості за цим кредитним договором. Ці обставини у своїй сукупності є несумісними з доводом апеляції про те, що саме відсутність оригіналу кредитного договору в матеріалах цієї цивільної справи автоматично підтверджує неіснування кредитних правовідносин.
Схожий підхід до оцінки сукупності доказів застосований Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 755/11633/14-ц. Верховний Суд визнав правомірним врахування копії кредитного договору разом із документами про цільове використання коштів та іпотечне обтяження, відхиливши довід про те, що неможливість проведення почеркознавчої експертизи через відсутність оригіналу договору сама по собі спростовує факт кредитних правовідносин.
Не спростовує рішення місцевого суду й посилання апелянта на непроведення судової почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 березня 2025 року така експертиза була призначена, однак постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 травня 2025 року у цій самій справі ухвалу скасовано, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях для вирішення спору та про те, що висновок експерта не матиме самостійного правового значення для заявленої вимоги.
Висновок експерта відповідно до статті 110 ЦПК України не має для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюється разом з іншими доказами. Тому відсутність експертного висновку не звільняє суд від обов`язку оцінити інші докази й не означає автоматичної доведеності твердження сторони про підроблення підпису.
Водночас візуальне порівняння підписів, на яке посилається апелянт, без спеціального дослідження саме по собі не є належним доказом їх виконання різними особами. Отже, апелянт не довів тієї фактичної передумови, на якій ґрунтує основну частину своїх вимог.
Колегія суддів погоджується з апелянтом лише в тому, що розрахунок заборгованості, складений банком, не є первинним касовим документом видачі кредиту і не може самостійно доводити факт виконання конкретною особою підпису на кредитному договорі. Проте суд першої інстанції оцінював цей документ не ізольовано, а разом з іншими матеріалами справи.
Тому недоліки доказової сили одного документа не спростовують сукупності обставин, які місцевий суд урахував: оформлення забезпечувального іпотечного правочину, подальше внесення змін до кредитних та іпотечних правовідносин, існування судового рішення про стягнення заборгованості за цим договором та відсутність належного доказу того, що кредитний договір підписаний не позивачем.
Доводи апеляції про шахрайські дії третіх осіб також не є підставою для задоволення позову.
Постанова слідчого про визнання ОСОБА_1 потерпілим підтверджує його процесуальний статус у кримінальній справі, але не має преюдиційного значення для вирішення питання про дійсність кредитного договору. Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 березня 2016 року був скасований ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, а тому не є судовим рішенням, яке набрало законної сили та може породжувати наслідки, передбачені частиною шостою статті 82 ЦПК України.
Крім того, за змістом статті 230 ЦК України юридично значущим для визнання правочину недійсним внаслідок обману є навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони. Позивач посилається на шахрайські дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та інших третіх осіб, однак не надав доказів того, що саме банк як сторона кредитного договору навмисно ввів його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Отже, навіть саме по собі існування кримінального провадження щодо третіх осіб не доводить наявності передбаченого статтями 203, 215 або 230 ЦК України дефекту волі у правовідносинах між ОСОБА_1 та банком.
Щодо посилання відповідача на частину четверту статті 82 ЦПК України колегія суддів зазначає, що рішення суду 2011 року безперечно підтверджує існування судового акта, яким із ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за спірним кредитним договором. Разом із тим вирішувати спір лише шляхом поширення преюдиційності цього рішення на авторство підпису немає необхідності, оскільки апеляційна скарга не спростовує висновку про відсутність належних правових та фактичних підстав для задоволення заявленої вимоги.
Доводи відзиву про пропуск позовної давності не змінюють результату розгляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц зазначила, що сплив позовної давності застосовується лише до обґрунтованої позовної вимоги. Якщо суд установлює відсутність порушеного права або необґрунтованість вимоги, у позові слід відмовити саме з цієї підстави. Аналогічний підхід щодо кредитного спору застосований Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 552/2179/16-ц.
Оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги не є доведеними та не дають правових підстав для визнання кредитного договору недійсним, підстав для відмови у позові саме через сплив позовної давності немає.
За статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позову є правильним. Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, для скасування рішення.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 1 453 грн 44 коп. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає; сплачений апелянтом судовий збір відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 липня 2026 року - залишити без змін.
Судовий збір у сумі 1 453 грн 44 коп., сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги, залишити за ним.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 19 жовтня 2026 року.
Головуючий: Судді: