ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Одеса Справа № 916/101/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Павленко Н.А.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
прокурор: Євглевський А.В.,
від Одеської обласної державної адміністрації: не з`явився
від Нижньодністровського національного природного парку: не з`явився
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко": Приймачук С.І.,
від Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України": не з`явився
від Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: Гуртова К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 року про відмову у задоволенні скарги на рішення державного виконавця, суддя в І інстанції Невінгловська Ю.М., повний текст якої складено 14.08.2026, в м. Одесі
у справі: №916/101/24
за позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації
до відповідачів:
1. Нижньодністровського національного природного парку;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України"
про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні
ВСТАНОВИВ
У січні 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Нижньодністровського національного природного парку та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко", в якому просив суд:
- визнати недійсним договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності №3-Р, укладений 31.05.2018 між Парком та ТОВ "Мельниченко" (далі договір про співпрацю);
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ "Мельниченко" привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва філії "Одеське лісове господарство" ДП "Ліси України" в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок 512800000:01:001:0040, 512800000:01:001:2235) Одеського району Одеської області шляхом демонтажу будівель та споруд згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 та постановою Верховного Суду від 18.03.2026 у справі №916/101/24 позов прокурора задоволено повністю.
На виконання зазначеного рішення судом 17.07.2024 видано накази.
22.07.2026 до суду від ТОВ "Мельниченко" надійшла скарга на рішення державного виконавця, в якій скаржник просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про утворення виконавчої групи від 30.04.2025р. у виконавчому провадженні №77931533, яка прийнята начальником Управління забезпечення примусового виконання в Одеській області ПМУ МЮ (м. Одеса) Ігорем Бондаревим;
- скасувати постанову про внесення змін до постанови про утворення виконавчої групи від 30.04.2025 у ВП №77931533, яка прийнята 04.05.2026р. начальником Управління забезпечення примусового виконання в Одеській області ОМУ МЮ України Ігорем Бондаревим.
Скарга мотивована тим, що 30.04.2025 начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бондаревим І.В., керуючись частиною першою статті 25 Закону та розділом IV Інструкції, винесено постанову про утворення виконавчої групи № 77931533.
Винесення відповідного рішення мотивовано тим, що наявні обставини, які ускладнюють виконання рішення, значну кількість об`єктів, що підлягають знесенню та їх віддалене місцезнаходження.
Водночас наведені у постанові обставини, які стали підставою для утворення виконавчої групи, на думку скаржника, прямо не передбачені ч.1 ст.25 ЗУ «Про виконавче провадження» та поряд з цим жодним чином їх наявність не обгрунтовано та невмотивовано належним чином, оскільки не зазначено яким саме чином наведені обставини ускладнюють виконання рішення та відповідно не вбачається яким чином призначення у виконавчому провадженні виконавчої групи усуне відповідні обставини.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 у справі №916/101/24 у задоволенні скарги ТОВ "Мельниченко" на рішення державного виконавця у справі №916/101/24 - відмовлено.
Господарський суд встановив, що 30.04.2025 на підставі службової записки начальника Біляївського відділу, з огляду на обставини, що ускладнюють виконання рішення, значну кількість об`єктів та їх віддалене місцезнаходження, начальником Управління винесено постанову про утворення виконавчої групи № 77931533. У зв`язку з кадровими змінами 04.05.2026 до її складу внесено відповідні зміни.
Суд дійшов висновку, що перелік обставин, які ускладнюють виконання судового рішення та можуть бути підставою для утворення виконавчої групи, визначений статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження», не є вичерпним. Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція) у постанові про утворення виконавчої групи зазначаються обставини, що обумовили її утворення. При цьому Закон та Інструкція не встановлюють обов`язку наводити у такій постанові додаткове обґрунтування необхідності утворення групи чи причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та неможливістю виконання рішення без її утворення.
Постанову від 30.04.2025 винесено уповноваженою особою та вона містить усі обов`язкові відомості, передбачені пунктом 3 розділу IV Інструкції, а саме обставини, що зумовили утворення виконавчої групи, її склад, керівника та орган державної виконавчої служби. При цьому скаржником не наведено, які саме його права порушено утворенням виконавчої групи, не доведено протиправності постанов від 30.04.2025 та 04.05.2026 або їх невідповідності статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції.
Не погодившись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мельниченко" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 серпня 2026 року; прийняти нове рішення, яким скаргу ТОВ "Мельниченко" на рішення державного виконавця, подану у справі №916/101/24, задовольнити повністю: визнати протиправною та скасувати постанову про утворення виконавчої групи від 30.04.2025 у виконавчому провадженні №77931533, прийняту начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ігорем Бондаревим;- скасувати постанову про внесення змін до постанови про утворення виконавчої групи від 30.04.2025 у виконавчому провадженні №77931533, прийняту 04.05.2026 начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ігорем Бондаревим.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що стаття 25 Закону України «Про виконавче провадження» не містить вичерпного переліку підстав для утворення виконавчої групи, а Інструкція не встановлює вимог до деталізації мотивів такого рішення. На думку апелянта, суд не врахував пункт 7 розділу І Інструкції, відповідно до якого постанова державного виконавця повинна містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів її прийняття та відповідної норми закону.
Крім того, апелянт зазначає про внутрішню суперечність постанови від 30.04.2025, яка обґрунтовує необхідність утворення виконавчої групи, зокрема, віддаленістю об`єктів, що підлягають демонтажу, тоді як до складу групи включено державних виконавців, місце роботи яких територіально є ще більш віддаленим від цих об`єктів. На думку скаржника, така обставина свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення та могла бути встановлена безпосередньо зі змісту оскаржуваної постанови.
Також апелянт вказує, що належна мотивація постанови державного виконавця є складовою права боржника на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження». Невмотивованість постанови, на думку скаржника, позбавляє його можливості змістовно перевірити правомірність підстав її прийняття та реалізувати право на ефективне оскарження. При цьому покладення на боржника обов`язку доводити конкретне порушення його прав, незалежно від обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, фактично звільняє останнього від обов`язку діяти належним чином мотивовано.
Додатково посилається на те, що визначення персонального складу виконавчої групи здійснено не через об`єктивний механізм, встановлений Законом, а в ручному режимі, чим порушено принцип об`єктивного та неупередженого визнання виконавця. Крім того, зазначає, що постанова від 30.04.2025 не містить жодного обгрунтування персонального складу виконавчої групи.
У відзиві на апеляційну скаргу заступник начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зазначає, що постанову про утворення виконавчої групи прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.
Щодо повноважень начальника Управління зазначено, що відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, можуть утворюватися виконавчі групи. Наведений у цій нормі перелік таких обставин не є вичерпним, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.02.2025 у справі № 522/11565/21. Відповідно до розділу IV Інструкції виконавча група може бути утворена за рішенням начальника управління державної виконавчої служби, який виносить про це вмотивовану постанову із зазначенням обставин її утворення, складу групи, її керівника та органу державної виконавчої служби, при якому вона утворюється.
Стосовно доводів апеляційної скарги Управління зазначає, що ТОВ «Мельниченко» не довело, які саме його права чи законні інтереси порушено утворенням виконавчої групи та яким чином їх може бути поновлено шляхом скасування оскаржуваних постанов. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється за наявності порушеного права сторони виконавчого провадження. На думку Управління, утворення виконавчої групи є організаційним заходом, спрямованим на забезпечення виконання рішення, і саме по собі не порушує прав боржника.
Також Управління вважає безпідставними доводи апелянта про формальні недоліки постанови, оскільки останній не зазначає конкретних положень законодавства, які б зобов`язували наводити у постанові додаткові мотиви, обґрунтування чи причинно-наслідковий зв`язок між обставинами та необхідністю утворення виконавчої групи, а також не доводить, яким чином зазначені недоліки вплинули на законність постанов.
Щодо доводів про необґрунтованість персонального складу виконавчої групи Управління зазначає, що такі аргументи не заявлялися суду першої інстанції, а тому вперше наведені в апеляційній скарзі. Крім того, ні Закон України «Про виконавче провадження», ні Інструкція не передбачають обов`язку обґрунтовувати персональний склад виконавчої групи чи визначати його в автоматичному режимі. Відповідних доказів або посилань на норми права апелянтом не надано.
Враховуючи викладене, Управління вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують законності оскаржуваної ухвали.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 13.10.2026 о 10:45.
В судовому засіданні брали участь прокурор, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко" та Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
Від Одеської обласної державної адміністрації, Нижньодністровського національного природного парку та Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників Одеської обласної державної адміністрації, Нижньодністровського національного природного парку та Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України", за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Згідно зі статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Схожа за змістом диспозиція міститься у частині першій статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження", під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (частина друга цієї статті).
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню визначає також Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі - Інструкція).
Так відповідно до абзацу 4 пункту розділу III Інструкції, у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, зокрема, якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць, при об`єднанні виконавчих проваджень у зведене в установленому розділом IV цієї Інструкції порядку можуть утворюватись виконавчі групи.
Згідно з пунктами 1-2 розділу IV Інструкції, за наявності обставин, визначених частиною першою статті 25 Закону, при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
Виконавча група може бути утворена за рішенням: директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - при будь-якому органі державної виконавчої служби з числа державних виконавців будь-якого органу державної виконавчої служби; начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - з державних виконавців цього відділу; начальника управління забезпечення примусового виконання рішень - з державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби; начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень - з державних виконавців цього відділу; начальника відділу державної виконавчої служби - з державних виконавців цього відділу.
Пунктом 3 розділу IV Інструкції, особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову.
У постанові обов`язково зазначаються: обставини, які обумовили утворення виконавчої групи; склад виконавчої групи, її керівник, орган державної виконавчої служби, при якому утворюється виконавча група; інші відомості, в тому числі щодо покладення на керівника виконавчої групи прав і повноважень у виконавчому провадженні, встановлених законодавством, для начальників органів державної виконавчої служби.
Згідно з п. 4 розділу IV Інструкції, зміни до складу виконавчої групи вносяться особою, яка прийняла рішення про утворення виконавчої групи шляхом винесення відповідної постанови.
Відповідно до п. 6 розділу IV Інструкції, керівником виконавчої групи призначається державний виконавець, який займає вищу посаду або є працівником органу державної виконавчої служби вищого рівня, або один із членів виконавчої групи, якщо всі її члени займають однакові посади.
З матеріалів справи вбачається, що у січні 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Нижньодністровського національного природного парку та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко", в якому просив суд:
- визнати недійсним договір про співпрацю у сфері рекреаційної діяльності №3-Р, укладений 31.05.2018 між Парком та ТОВ "Мельниченко" (далі договір про співпрацю);
- усунути перешкоди власнику державі в особі Одеської ОДА у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ "Мельниченко" привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва філії "Одеське лісове господарство" ДП "Ліси України" в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок 512800000:01:001:0040, 512800000:01:001:2235) Одеського району Одеської області шляхом демонтажу будівель та споруд згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 та постановою Верховного Суду від 18.03.2026 у справі №916/101/24 позов прокурора задоволено повністю.
На виконання зазначеного рішення судом 17.07.2024 видано накази.
Судом встановлено, що на виконанні у Біляївському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №77931533 з примусового виконання наказу виданого Господарським судом Одеської області від 17.07.2024 у справі №916/101/24, про усунення перешкоди власнику - державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання ТОВ «Мельниченко» привести у попередній стан лісові ділянки Біляївського лісництва філії «Одеське лісове господарство» ДП «Ліси України» в кварталі 35 виділу 1 та кварталі 34 виділу 2 (кадастрові номери земельних ділянок [номер приховано]:01:001:0040, [номер приховано]:01:001:2235) Одеського району Одеської області шляхом демонтажу наступних будівель та споруд: лівий берег річки Глибокий Турунчук: остов дерев`яного помосту з координатами ш:46.355063,д:30.233582; остов дерев`яного помосту з координатами ш: 46.354759, д:30.233182; будівля із газобетонних блоків з координатами ш: 46.355386, д:30.233990; дерев`яний будиночок з причалом №1 з координатами ш:46.355522, д: 30.234201; дерев`яний будиночок з причалом №2 з координатами ш:46.355938, д: 30.234718; дерев`яний будиночок з причалом №3 з координатами ш:46.356069, д: 30.234819; туалет дерев`яний №1 з координатами ш: 46.356439, д: 30.235260; дерев`яний будиночок з причалом №4 з координатами ш:46.356462, д: 30.235469; туалет дерев`яний №2 з координатами ш: 46.356835, д: 30.235669; дерев`яний будиночок з причалом №5 з координатами ш:46.357031, д: 30.235929; туалет дерев`яний №3 з координатами ш: 46.357605, д: 30.236520; дерев`яний будиночок з причалом №6 з координатами ш:46.357954, д: 30.236868; дерев`яний будиночок з причалом №7 з координатами ш:46.358158, д: 30.237052; дерев`яний будиночок з причалом №8 з координатами ш:46.358350, д: 30.237192; туалет дерев`яний №4 з координатами ш: 46.358718, д: 30.237472; дерев`яний будиночок з причалом №9 з координатами ш:46.358841, д: 30.237575; туалет дерев`яний №5 з координатами ш: 46.359078, д: 30.237712; дерев`яний будиночок з причалом №10 з координатами ш:46.359511, д: 30.237990; дерев`яний будиночок з причалом №11 з координатами ш:46.359624, д: 30.238070; туалет дерев`яний №6 з координатами ш: 46.359881, д: 30.238212; дерев`яний будиночок з причалом №12 з координатами ш:46.361637, д: 30.238950; дерев`яний причал №1 з координатами ш: 46.362239, д:30.239203; дерев`яний причал №2 з координатами ш: 46.365644, д:30.242374; дерев`яний причал №3 з координатами ш: 46.365911, д:30.242748; дерев`яний причал №4 з координатами ш: 46.366113, д:30.243123; дерев`яний причал з альтанкою з координатами ш: 46.366738, д:30.244137; альтанка з координатами ш: 46.367703, д: 30.243620; дерев`яний причал з металевим контейнером з координатами ш:46.367539, д: 30.245447; металевий кунг з координатами ш: 46.379629, д: 30.253950; правий берег річки Глибокий Турунчук: причал дерев`яний №1 з координатами ш: 46.366391, д:30.243507; - остов дерев`яного причалу №1 з координатами ш: 46.367873, д:30.246087; остов дерев`яного причалу №2 з координатами ш: 46.371503, д:30.251814; причал дерев`яний №2 з координатами ш: 46.372917, д:30.251780; курінь №1 з координатами ш: 46.378867, д: 30.253866; курінь №2 з координатами ш: 46.379200, д: 30.253847.
30.04.2025 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Управління) надійшла службова записка начальника Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Олефіра С.В. (далі - Біляївський відділ) про утворення виконавчої групи оскільки наявні обставини, що ускладнюють виконання рішення.
30.04.2025 начальником Управління Бондаревим І.В., керуючись частиною першою статті 25 Закону та розділом IV Інструкції, винесено постанову про утворення виконавчої групи №77931533.
Даною постановою утворено при Біляївському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконавчу групу з виконання виконавчого провадження №77931533 та затверджено склад виконавчої групи.
Відповідне рішення мотивоване тим, що наявні обставини, що ускладнюють виконання рішення, посилаючись на службову записку начальника Біляївського відділу, значну кількість об`єктів, що підлягають знесенню та їх віддалене місцезнаходження. Вказані обставини потребують створення виконавчої групи з державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби з метою забезпечення своєчасного і повного виконання та вчинення подальших виконавчих дій.
В подальшому, як свідчать матеріали справи, враховуючи кадрові зміни складу відділу примусового виконання рішень Управління та Біляївського відділу, начальником Управління Бондаревим І.В., постановою від 04.05.2026 внесено зміни до постанови про утворення виконавчої групи №77931533 від 30.04.2025.
Отже, обставинами які викликали необхідність в утворенні виконавчої групи у виконавчому провадженні №77931533, відповідно до оскаржуваної постанови, стали значна кількість об`єктів які підлягають знесенню, та їх віддалене місцезнаходження.
Судова колегія погоджується з висновком суду про те, що зі змісту оскаржуваної постанови від 30.04.2025, вона винесена особою яка уповноважена приймати рішення щодо утворення виконавчої групи згідно п. 2 розділу IV Інструкції, а також містить всі обов`язкові положення та відомості, що визначені п. 3 розділу IV Інструкції.
У своїй скарзі заявник вказує, що оскаржувана постанова не містить жодних обґрунтувань, яким саме чином значна кількість об`єктів, що підлягає знесенню ускладнює виконання рішення, а також скаржнику не зрозуміла така підставі для утворення виконавчої групи, як значна віддаленість об`єктів які підлягають знесенню.
Скаржник вважає, що приймаючи постанову про утворення виконавчої групи від 30.04.2025 особа, яка її прийняла, формально послалася на приписи Закону та Інструкції при зазначені підстав для її прийняття та при цьому зазначені у постанові обставини, які ускладнюють виконання рішення прямо не передбачені зазначеними приписами, а визначення саме цих обставин жодним чином не обґрунтовано та не вмотивовано належним чином.
У зв`язку з чим скаржник просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про утворення виконавчої групи від 30.04.2025, а також скасувати постанову про внесення змін до постанови про утворення виконавчої групи від 30.04.2025 у виконавчому провадженні №77931533.
За приписами ст.129 Конституції України та ст.326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", що також узгоджується зі змістом ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
У п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012р. зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до статті 339 ГПК України право на звернення до господарського суду зі скаргою у порядку судового контролю пов`язане саме з порушенням прав сторони виконавчого провадження рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.
Суд зауважує, що для визнання діяльності/бездіяльності неправомірною недостатньо одного лише факту неналежного та / або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків (постанова Верховного Суду від 14.10.2024 у справі №910/10222/22).
Оскільки завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати, а суд, у свою чергу, зобов`язаний встановити, яке саме право скаржника як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту в порядку судового контролю за виконанням (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №641/7824/180).
Згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника, тому має бути наведено правові підстави та обґрунтовано порушення прав з огляду на обов`язковість виконання судових рішень.
Відтак ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів сторони виконавчого провадження є неприпустимим, а саме собою порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю, необхідно також довести та встановити порушення прав саме скаржника, як сторони виконавчого провадження (наведене узгоджується з Постановою ВС від 11.02.2026 у справі №925/163/24).
Таким чином, якщо державний/приватний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь-якої іншої особи), така скарга задоволенню не підлягає (подібний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постановах від 26.09.2023 у справі №911/1840/21 та від 05.12.2018 у справі №904/7326/17).
Отже, для задоволення такої скарги необхідним є не лише встановлення невідповідності рішення, дії чи бездіяльності вимогам законодавства (чого за обставинами даної справи скаржником жодним чином не доведено), а й встановлення того, що відповідним рішенням, дією чи бездіяльністю порушено права або законні інтереси саме скаржника.
ТОВ «Мельниченко» не зазначило, яке саме його право або законний інтерес порушено постановою про утворення виконавчої групи, а також не обґрунтувало, яким чином її утворення вплинуло на його правове становище. Матеріали справи таких обставин також не підтверджують.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі №522/11565/21.
Саме утворення виконавчої групи є організаційним заходом у межах процедури примусового виконання судового рішення та не змінює обсягу обов`язків боржника, визначених судовим рішенням, не покладає на нього нових матеріально-правових обов`язків і саме по собі не створює для нього негативних правових наслідків.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди ТОВ «Мельниченко» з організаційним рішенням органу державної виконавчої служби та власною оцінкою достатності наведених у постанові мотивів, однак не підтверджують порушення прав чи законних інтересів скаржника.
Водночас, з метою повного та всебічного розгляду доводів апеляційної скарги судова колегія вважає за необхідне надати оцінку зазначеним твердженням по суті.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
При цьому наведені у цій нормі обставини не становлять вичерпного переліку, на що прямо вказує використання законодавцем формулювання «тощо».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2025 у справі № 522/11565/21, відповідно до якої перелік випадків створення виконавчих груп не є вичерпним і посадова особа органу державної виконавчої служби має право утворити таку групу за наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.
Отже, доводи апелянта про те, що значна кількість об`єктів, які підлягають демонтажу, та їх віддалене місцезнаходження не передбачені безпосередньо у частині першій статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» як самостійні підстави для утворення виконавчої групи, не спростовують правомірності оскаржуваної постанови, адже законодавець пов`язує можливість утворення виконавчої групи не з наявністю виключно конкретно перелічених у нормі обставин, а загалом з наявністю обставин, що ускладнюють виконання рішення.
У цьому випадку такі обставини об`єктивно випливають із самого змісту виконавчого документа та характеру виконавчих дій, які підлягають вчиненню.
Йдеться про виконання рішення щодо демонтажу значної кількості різних будівель та споруд, розташованих на значній території, що саме по собі потребує організації та координації відповідних виконавчих дій.
Таким чином, зазначені в оскаржуваній постанові обставини не є формальним посиланням на положення статті 25 Закону, а пов`язані безпосередньо з характером та обсягом виконавчих дій, які належить здійснити у межах ВП № 77931533.
Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про відсутність належного мотивування постанови від 30.04.2025.
Так, відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову, у якій, зокрема, зазначаються обставини, що обумовили утворення виконавчої групи, її склад, керівник та орган державної виконавчої служби, при якому вона утворюється.
Водночас ані стаття 25 Закону України «Про виконавче провадження», ані розділ IV Інструкції не містять вимоги про необхідність наведення у постанові окремого розгорнутого обґрунтування того, яким саме чином кожна із зазначених обставин ускладнює виконання рішення, або доведення неможливості вчинення відповідних виконавчих дій без утворення виконавчої групи.
Суд вважає, що оскаржувана постанова відповідає приписам ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки такі обставини як значна кількість, а саме 35 об`єктів, що підлягають демонтажу, та їх віддалене місцезнаходження один від одного поблизу водойми є достатнім та вмотивованим обгрунтуванням утворення виконавчої групи з метою забезпечення своєчасного і повного виконання рішення та вчинення подальших виконавчих дій.
Тому вимоги пункту 3 розділу IV Інструкції щодо зазначення обставин, які обумовили утворення виконавчої групи, дотримані в повному обсязі.
Посилання апелянта на незазначення у постанові деталізації мотивів не містять конкретних посилань які саме деталі мають бути зазначені, особливо в контексті обов`язку відповідача виконати рішення та здійснити демонтаж об`єктів. Такі доводи апелянта є надуманими, не свідчать про невмотивованість або протиправність постанови, оскільки відповідної вимоги законодавство не встановлює.
Посилання апелянта на пункт 7 розділу I Інструкції, який містить загальні вимоги до постанов державного виконавця, також не спростовує наведеного висновку, адже вимога про зазначення мотивів прийняття постанови не може тлумачитися як встановлення обов`язку наводити в постанові розгорнуте обґрунтування кожного організаційного рішення понад ті відомості, які спеціально визначені розділом IV Інструкції для постанови про утворення виконавчої групи.
У даному випадку мотиви прийняття постанови та обставини, що зумовили її винесення, у ній обгрунтовано зазначені.
Не приймає судова колегія і доводи апелянта про внутрішню суперечність постанови у зв`язку з тим, що до складу виконавчої групи включено державних виконавців, місце роботи яких, на думку скаржника, територіально є більш віддаленим від об`єктів демонтажу, оскільки сам факт включення до виконавчої групи державних виконавців різних підпорядкованих органів державної виконавчої служби не спростовує наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, та не свідчить про протиправність утворення групи. Навпаки, відповідно до пунктів 1- 2 розділу IV Інструкції до складу виконавчої групи можуть входити державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби, а начальник управління забезпечення примусового виконання рішень уповноважений утворювати виконавчу групу з державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби.
В свою чергу апелянтом не наведено положень законодавства, які б встановлювали обов`язок формувати склад виконавчої групи виключно з державних виконавців, місце роботи яких є територіально найближчим до об`єктів виконання.
Відтак наведене твердження ґрунтується на припущенні скаржника та не свідчить про незаконність оскаржуваної постанови.
Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість визначення персонального складу виконавчої групи.
Відповідно до пункту 1 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління) є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління) та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент).
Основними завданнями Управління є: реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень); підготовка пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у сфері виконання рішень; організація, контроль та здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом.
У розділі VI Інструкції визначено порядок утворення виконавчої групи. Відповідно до положень розділу IV Інструкції, за наявності обставин, визначених частиною першою статті 25 Закону, при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи, до складу яких входять державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.
Виконавча група може бути утворена за рішенням начальника управління державної виконавчої служби з числа державних виконавців підпорядкованих органів державної виконавчої служби.
Особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову.
Суд зазначає, що пункт 3 розділу IV Інструкції вимагає зазначення у постанові складу виконавчої групи, її керівника та органу державної виконавчої служби, при якому вона утворюється, однак не встановлює обов`язку наводити окреме обґрунтування щодо необхідності включення до групи кожного конкретного державного виконавця.
На переконання судової колегії, відповідно до вимог пункту 3 розділу ІV Інструкції в оскаржуваній постанові про створення виконавчої групи зазначені усі необхідні обставини, які обумовили утворення виконавчої групи, а саме: склад виконавчої групи, її керівник, орган державної виконавчої служби, при якому утворюється виконавча група, її обгрунтування.
З огляду на викладене, постанову про утворення виконавчої групи прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.
Доводи скаржника щодо безпідставності визначення персонального складу виконавчої групи в «ручному режимі» судова колегія відхиляє, оскільки апелянт не зазначив, які саме вимоги законодавства було порушено під час формування такого складу, та не навів посилань на конкретні норми закону чи іншого нормативно-правового акта, якими передбачено інший порядок його формування.
Відтак, саме по собі твердження про застосування «ручного режиму» без належного нормативного обґрунтування не свідчить про протиправність відповідних дій та порушення установленого порядку.
Окремо слід наголосити, що скаржником не наведено, як саме визначення складу групи призвело до порушення права чи законного інтересу ТОВ «Мельниченко».
Судова колегія також зауважує, що доводи щодо необґрунтованості визначення персонального складу виконавчої групи не були предметом розгляду суду першої інстанції та вперше наведені скаржником лише в апеляційній скарзі. Відтак, інші учасники справи були позбавлені можливості надати свої заперечення щодо цих доводів під час розгляду справи в суді першої інстанції.
З огляду на приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не приймає та не розглядає доводи й докази, які не були заявлені або подані до суду першої інстанції та, відповідно, не були предметом його розгляду, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом.
При цьому, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанову від 30.04.2025 про утворення виконавчої групи винесено уповноваженою особою, з дотриманням вимог статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу IV Інструкції, а постанова від 04.05.2026 про внесення змін до її складу прийнята в установленому порядку у зв`язку з кадровими змінами.
Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, а відтак підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 та задоволення скарги ТОВ «Мельниченко» судова колегія не вбачає.
З огляду на означене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги на постанову державного виконавця.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 у справі №916/101/24.
За таких обставин, апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 у справі №916/101/24 задоволенню не підлягає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мельниченко" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 у справі №916/101/24 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.08.2026 у справі №916/101/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.10.2026.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.А. Павленко