ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 344/21699/24
провадження № 61-9877св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач),
суддів: Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач за об`єднаним позовом - ОСОБА_1 ;
відповідач, позивач за об`єднаним позовом - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Геннадія Миколайовича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Баркова В. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення та стягнення збитків.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що наприкінці 2008 року в м. Києві вона познайомилася з відповідачем та від відносин з ним у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За власні кошти позивачка придбала квартиру АДРЕСА_1 , в якій з квітня 2012 року відповідач фактично почав проживати, однак позивачка не надала згоди на реєстрацію його місця проживання в цій квартирі, оскільки він ухилявся від укладення шлюбу з нею.
У травні 2012 року позивачка дізналася, що ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та має з нею спільну дитину. З того часу позивачка припинила будь-які особисті відносини з відповідачем, але в інтересах малолітніх дітей та на прохання відповідача дозволила йому періодично спілкуватися з дітьми в її квартирі.
У подальшому, за договором міни від 07 листопада 2018 року позивачка набула у власність квартиру АДРЕСА_2 , в якій у період з листопада 2018 року по 17 березня 2022 року (дата виїзду за кордон) з дозволу позивачки відповідач періодично відвідував дітей по декілька разів на тиждень. Однак після оголошення в Україні воєнного стану та виїзду позивачки з дітьми за кордон відповідач незаконно проживає в цій квартирі.
ОСОБА_2 не зареєстрований у спірній квартирі, не є членом сім`ї позивачки, не має відповідного договору на користування цією кватирою, згоди на його вселення вона не давала. Добровільно звільнити квартиру відповідач відмовляється, чим порушує право власності позивачки.
У зв`язку із тривалим незаконним користуванням відповідачем вказаною квартирою позивачці завдано матеріальних збитків у вигляді неодержаної орендної плати. Розмір цих збитків розраховано позивачкою в сумі 186 200 грн, виходячи із середньої вартості оренди трикімнатної квартири у м. Івано-Франківську за період з 01 вересня 2023 року по 31 жовтня 2024 року (14 місяців).
Крім того, позивачка зазначила, що внаслідок тривалого порушення прав вона зазнала душевних страждань, порушення сну та самопочуття, тобто їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у 50 000 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 , стягнути з відповідача на її користь матеріальні збитки у розмірі 186 200 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що у 2008 році він познайомився з ОСОБА_1 та почав з нею спільно проживати однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу. На той час він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який було розірвано у 2013 році.
У період спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До листопада 2018 року сторони спільно проживали без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 , яку придбали за спільні кошти. У 2018 році з метою покращення житлових умов вони провели обмін цієї квартири на квартиру АДРЕСА_2 . Для здійснення доплати за договором міни у жовтні 2018 року він позичив у ОСОБА_6 10 000 доларів США, які повернув у жовтні 2022 року.
За час спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виховували спільних дітей, разом відпочивали, купували необхідні речі та продукти харчування. ОСОБА_1 займалася веденням домашнього господарства, не була працевлаштована, не мала доходів, сім`ю фактично утримував він, проводив оплату комунальних послуг, оплачував навчання дітей у спортивних секціях та гуртках.
У 2022 році ОСОБА_1 виїхала з території України і не повернулася, а ОСОБА_2 самостійно утримує житло, сплачує комунальні платежі, підтримує порядок у квартирі, веде домашнє господарство, а також сплачує аліменти, оскільки ОСОБА_1 звернулася за їх призначенням.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив встановити факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2013 року, визнати об`єктом спільної сумісної власності сторін житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та визнати за сторонами право власності на 1/2 частку вказаного житлового приміщення.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_2 об`єднані в одне провадження, справі присвоєно єдиний № 344/21699/24.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та стягнення збитків відмовлено.Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2013 року по 16 березня 2022 року. Визнано квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею173,6 кв. м, спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою до 31 серпня 2013 року, після розірвання якого, а саме з 01 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжили спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою до 16 березня 2022 року (день виїзду ОСОБА_1 з дітьми за кордон). Упродовж зазначеного періоду вони спільно виховували двох спільних дітей, забезпечували їх утримання та розвиток, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, організовували сімейний побут та здійснювали витрати в інтересах сім`ї. Ці обставини підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів, зокрема показаннями численних свідків - вихователя дошкільного навчального закладу, сусідів, друзів сім`ї, колег відповідача та хрещеного батька спільної дитини, які підтвердили, що сторони проживали разом як подружжя, брали участь у сімейних заходах, разом відпочивали, здійснювали облаштування житла, виховували дітей та сприймалися оточуючими саме як сім`я.
Суди дійшли висновку про те, що спірна квартира набута сторонами під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_2 надав докази отримання у 2018 році позики в розмірі 10 000 доларів США саме для покращення житлових умов сім`ї, а також мав офіційне місце роботи та стабільний дохід, який використовувався для забезпечення потреб сім`ї. Позивачка значний період часу здійснювала догляд за дітьми та ведення домашнього господарства, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) має таке ж правове значення для формування спільного майнового комплексу сім`ї. Презумпція спільності майна, набутого сторонами в період їх фактичних сімейних відносин, позивачкою не спростована.
Щодо вимоги про виселення ОСОБА_2 , суди виходили з того, що він вселився до спірного житла за згодою ОСОБА_1 під час існування між сторонами фактичних сімейних відносин, проживав у ньому протягом тривалого часу, брав участь у його утриманні, а тому не є особою, яка самовільно або незаконно зайняла спірне приміщення.
Крім того, враховуючи наявність у ОСОБА_2 права на частку у спірній квартирі, суди дійшли висновку про те, що вимога про його виселення спрямована на усунення співвласника від користування належним йому майном. Похідні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено факту протиправної поведінки ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20 липня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Білоус Г. М. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі та задовольнити позов ОСОБА_1 , не направляючи справу на новий розгляд.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 362/6056/17, від 21 січня 2021 року у справі № 234/10465/17, від 07 жовтня 2021 року у справі № 756/1512/19, від 30 вересня 2022 року у справі № 753/2222/19, від 22 березня 2023 року у справі № 462/4441/20, від 20 березня 2025 року у справі № 128/819/23, від 07 квітня 2025 року у справі № 753/21898/20.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
12 серпня 2026 року справа № 344/21699/24 надійшла до Верховного Суду.
За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Г. М. ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2026 року зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, дію рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 квітня 2026 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року у справі № 344/21699/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Г. М. мотивована тим, що суди не встановили всіх обов`язкових ознак сім`ї, зокрема спільного бюджету, ведення спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків. Суди поклали в основу рішення лише покази сторонніх осіб (свідків) про спільне проживання, які не мали достовірної і повної інформації про сім`ю ОСОБА_1 та не знали про їхні фактичні взаємовідносини. Спільне проживання однією сім`єю було визначено судом за фактом існування романтичних відносин та народження дітей від ОСОБА_2 , що не є достатнім.
04 листопада 2011 року ОСОБА_1 придбала за власні кошти квартиру АДРЕСА_1 , тобто до встановленого судом періоду спільного проживання сторін однією сім`єю. На момент придбання цієї квартири ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, а сторони проживали у різних містах, не мали спільного бюджету та господарства. Відповідно до статті 57 СК України це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 і не могло автоматично стати спільним сумісним майном.
Спірна квартира АДРЕСА_2 була набута не за договором купівлі-продажу, а за договором міни від 07 листопада 2018 року, за рахунок майна, що належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, та коштів, наданих її батьками. Суди не врахували фактичний внесок кожної зі сторін у придбання спірного майна, а просто поділили його навпіл. На думку заявника, це суперечить статті 57 СК України та правовим висновкам Верховного Суду щодо визначення часток з урахуванням фактичного внеску.
Розписка від 14 жовтня 2018 року про отримання ОСОБА_2 10 000 доларів США є недостовірним доказом, оскільки складена за відсутності ОСОБА_1 , яка не знала про неї і не надавала згоди на позику. Сума позики в еквіваленті становила близько 300 000 грн, тоді як доплата за договором міни становила 480 000 грн. Суди не з`ясували, за рахунок яких коштів було здійснено решту доплати. Крім того, на думку заявника, розписка не підтверджує використання цих коштів саме для придбання спірної квартири.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2026 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 14 липня 1989 року ОСОБА_2 зареєстрований по АДРЕСА_4 , що підтверджується даними паспорта громадянина України. З 25 лютого 1992 року він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 , який розірвано 31 серпня 2013 року відділом РАЦС Івано-Франківського МУЮ (т.2 а.с.5-7).
ОСОБА_1 з 28 листопада 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т.2 а.с.9-10).
Відповідно до копій свідоцтв про народження, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , їх батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т.2 а.с.12-13).
Згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) № К-32-82, яка буде створена у майбутньому, загальною площею 59 кв. м, з коморою 5,4 кв. м, по АДРЕСА_5 , ПП ОСОБА_7 продав ОСОБА_1 вказану квартиру за 235 000 грн. Покупець сплатив загальну суму договору 245 000 грн готівкою або на поточний рахунок до 01 квітня 2012 року.
В пункті 2.5 договору зазначено, що право власності покупця на квартиру підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов`язань, але не раніше завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію.
На примірнику цього договору, у розділі 11, де зазначено дані покупця, відсутній підпис ОСОБА_1 (т.1 а.с.157-159).
07 листопада 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 склали акт № 82 приймання-передавання ключів від квартири в будинку АДРЕСА_5 , за змістом якого ПП ОСОБА_7 передав, а ОСОБА_1 прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 і ключів від неї в будинку АДРЕСА_5 (т.1 а.с.160).
Згідно з висновком експертного дослідження № ЕД-19/109-25/619-ПЧ, складеного 09 січня 2025 року судовим експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертного криміналістичного центру МВС, на підставі заяви ОСОБА_2 , підписи у правій частині кожного аркуша договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому № К-32-82 від 04 листопада 2011 року виконані ОСОБА_2 , запис у графі сторона-2 приміщення прийняла ОСОБА_1 у акті приймання передачі ключів від квартири АДРЕСА_1 07 листопада 2011 року складений ОСОБА_2 (т.1 а.с.162-166).
В розписці від 14 жовтня 2018 року ОСОБА_2 зазначив, що отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 10 000 доларів США для покращення житлових умов, а саме: для проведення обміну квартири по АДРЕСА_7 на квартиру по АДРЕСА_3 . В розписці також вказано, що ОСОБА_2 зобов`язується повернути кошти до 01 вересня 2022 року. У зв`язку з поверненням грошових коштів, оригінал розписки повернуто ОСОБА_2 14 жовтня 2022 року (т.3 а.с.12).
За договором міни від 07 листопада 2018 року, посвідченим державним нотаріусом Андрусяк К. Ф. за реєстраційним № 1-951, ОСОБА_8 обміняв належну йому квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 101,6 кв. м, загальною площею 173,6 кв. м із зареєстрованим правом власності від 27 жовтня 2017 року, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59 кв. м, житловою площею 30,5 кв. м, з коморою площею 5,4 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 20 лютого 2012 року згідно з рішенням виконавчого комітету від 14 грудня 2011 року.
Відповідно до відомостей, викладених у звіті про оцінку майна ТОВ «Атлант-Укргруп» 30 жовтня 2018 року, вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 653 700 грн, а квартири АДРЕСА_2 - 1 380 500 грн. Сторони договору зазначили, що обмін квартири АДРЕСА_6 проведений з доплатою в сумі 480 000 грн, яку ОСОБА_1 зобов`язується передати ОСОБА_8 в день підписання цього договору (т.2 а.с.14-16).
В пункті 12 договору міни вказано, що ОСОБА_1 у поданій заяві повідомила, що квартира АДРЕСА_1 , набута нею не в шлюбі та не є спільною сумісною власністю, про що доведено до відома ОСОБА_8 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 серпня 2024 року № 390600272 право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 173,6 кв. м, житловою площею 101,6 кв. м, зареєстроване з 07 листопада 2018 року за ОСОБА_1 (т.2 а.с.18).
В трудовій книжці НОМЕР_1 від 04 листопада 2000 року ОСОБА_1 наявні записи про її трудову діяльність, зокрема у період з 31 липня 2009 року по 02 березня 2015 року в ПАТ «Міськдовідка» (т.2 а.с.35-37).
З довідки Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» від 14 квітня 2025 року № 74 вбачається, що ОСОБА_2 працював у цьому агентстві з 05 березня 2003 року по час видачі довідки, займав посаду фотокореспондента відділу підготовки фотоінформації Головної редакції фотоінформації (т.3 а.с.9).
Згідно з довідками УНІА «Укрінформ» від 17 квітня 2025 року №№ 45, 46 нарахована зарплата ОСОБА_2 за період з січня 2015 року по грудень 2019 року становить 566 756,79 грн без відрахувань, а за період з січня 2020 по березень 2025 року - 1 190 540,75 грн (т.3 а.с.10-11).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ « Центр оцінки «Захід» на замовлення ОСОБА_2 , оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 18 грудня 2024 року складає 1 340 000 грн (т.1 а.с.84-91).
Згідно зі звітом про визначення середньоринкової вартості, складеного ТОВ «Оцінка-24», на замовлення ОСОБА_1 , вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 03 січня 2025 року становить 6 907 400 грн (т.1 а.с.127-128).
Відповідно до звіту про оцінку вартості чотирикімнатної квартири АДРЕСА_2 , складеного Обласним комунальним підприємством «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», ринкова вартість квартири станом на 08 травня 2025 року становить 6 069 044 грн (т.3 а.с.13-30).
Суди виходили з того, що про сімейний відпочинок сторін свідчать квитки пасажирів, ваучери туроператора Джоінап за період поїздки з 22 серпня 2018 року по 30 серпня 2018 року, які видані на ім`я ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , вартістю 26 965,86 грн (т.1 а.с.149-154).
Судом першої інстанції були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_12 зазначила, що є подругою ОСОБА_1 . Вони познайомилися у 2015 році, коли ОСОБА_1 проживала по АДРЕСА_4 . З ОСОБА_13 дружила, часто приходила до неї в гості. Вони разом працювали. По телефону вони продовжують спілкуватися. Знає, що ОСОБА_1 проживала по АДРЕСА_8 , однак в гостях там у неї не бувала. ОСОБА_13 продала свою квартиру у м. Києві та придбала житло у м. Івано-Франківську, так як з двома дітьми у квартирі по АДРЕСА_4 їй було тісно. Особа ОСОБА_2 їй відома. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 деколи проживали разом, між ними були звичайні дружні стосунки. ОСОБА_14 бував дуже рідко по АДРЕСА_4 , як квартирант. ОСОБА_13 повідомляла, що все на ній, в ОСОБА_15 важко випросити кошти, він не допомагав їй з дітьми. Він не пропонував їй одружитись, але ОСОБА_13 казала, що їх не бачить разом, бо як такого життя у них вже не було. Був певний період, коли вона з ОСОБА_13 не спілкувалась.
Свідок ОСОБА_16 є вихователем Дошкільного навчального закладу № 15, дала покази, що три роки старший син сторін відвідував дитячий садочок за приналежністю вулиці за місцем проживання - АДРЕСА_4 . Знає ОСОБА_13 та ОСОБА_17 як порядну сім`ю. Вони відвідували свята, збори. Відомо, що батьки дитини були на різних прізвищах, не надавала цьому значення.
Свідок ОСОБА_18 дав покази, що допомагав з ремонтом на обох квартирах сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перевозив їхні речі з однієї квартири на другу. Часто був у них в гостях, два-три рази на місяць. Відомо, що вони орендували квартиру на АДРЕСА_9 перед переїздом на нову квартиру. Вважав ОСОБА_13 та ОСОБА_17 сім`єю. Йому невідомо, що у ОСОБА_17 була інша сім`я.
Свідок ОСОБА_19 , колега по роботі ОСОБА_2 , дав покази, що його сім`я та сім`я ОСОБА_20 ходили один до одного в гості, вони дружили сім`ями. Зокрема, у гостях у ОСОБА_17 та ОСОБА_13 бував десь два рази на тиждень. Їхня сім`я була дуже гарна та дружна, не розуміє чому вони розійшлись. Йому не відомо, що ОСОБА_14 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі.
Свідок ОСОБА_6 , хрещений батько ОСОБА_21 - сина ОСОБА_17 та ОСОБА_13 , дав покази про те, що приходив до ОСОБА_17 та ОСОБА_13 у гості на всі свята і в будні дні, коли ті проживали ще по АДРЕСА_4 . Під час їхньої поїздки на море, йому залишали ключі, щоб він доглядав за квартирою, вазонами ОСОБА_13 . У 2018 році ОСОБА_22 звернувся до нього, щоб позичити 10 000 доларів США, бо має намір покращити їхні житлові умови. Восени 2022 року, кошти йому були повернуті. Відомо, що ОСОБА_14 працював, ОСОБА_13 доглядала за дітьми. Він бував також у них в квартирі по АДРЕСА_8 , але не так часто, оскільки тоді почався карантин. Йому не було відомо чи перебували ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у зареєстрованому шлюбі.
Свідки ОСОБА_23 (директор Дошкільного навчального закладу «Гуцулочка»), ОСОБА_24 (сусідка по АДРЕСА_4 ), ОСОБА_25 (сусідка по АДРЕСА_8 ), ОСОБА_26 (приятель ОСОБА_2 ), ОСОБА_27 (приятель, співробітник) дали суду покази про те, що вважали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сім`єю. Відомо, що з початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_13 з дітьми виїхали за межі України. Свідки, які є сусідами та приятелями, бували у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у гостях.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Г. М. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявив з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок про те, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.
Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про доведеність факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2013 року по 16 березня 2022 року та про наявність підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю і визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 її частину, апеляційний суд належним чином не перевірив і не спростував доводів ОСОБА_1 про відсутність у сторін спільного бюджету, ведення ними спільного господарства та існування взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, а також не надав належної оцінки доказам, на які вона посилалася на підтвердження своїх заперечень.
При цьому встановлення факту проживання сторін за однією адресою, народження у них спільних дітей, участь у їх вихованні, спільне проведення дозвілля та сприйняття їх оточуючими як сім`ї самі по собі не звільняють суд від обов`язку з`ясувати, чи існували між сторонами впродовж спірного періоду всі передбачені законом ознаки сім`ї. З огляду на предмет заявлених вимог, в цій справі апеляційний суд мав установити не лише факт спільного проживання, а й характер фактичних відносин сторін, наявність спільного побуту, узгоджених дій щодо ведення господарства, об`єднання доходів та здійснення спільних витрат. Висновок про наявність таких обставин повинен ґрунтуватися на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, оцінених у взаємному зв`язку.
Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 посилалася на те, що після припинення особистих відносин у травні 2012 року ОСОБА_2 відвідував її та дітей періодично, а спілкування сторін було зумовлене, зокрема, необхідністю забезпечення участі батька у вихованні дітей. На підтвердження своєї позиції вона зазначала, що неодноразово заперечувала існування між сторонами спільного сімейного бюджету, а також зверталася до суду з вимогою про стягнення аліментів.
Наведені доводи потребували перевірки з урахуванням усіх обставин справи, зокрема часу, характеру та інтенсивності спілкування сторін, фактичного порядку ведення ними господарства, участі кожного з них у фінансуванні сімейних потреб та утриманні дітей. Сам факт спільного виховання дітей не дає підстав без з`ясування інших обставин автоматично ототожнювати батьківські відносини з відносинами осіб, які проживають однією сім`єю у розумінні статті 3 СК України.
Апеляційний суд також не дав належної оцінки показанням свідків у їх сукупності з іншими доказами. Зокрема, свідок ОСОБА_12 , яка була подругою ОСОБА_1 , повідомила, що сторони деколи проживали разом, однак між ними були звичайні дружні стосунки, а ОСОБА_2 рідко бував у квартирі на АДРЕСА_4 . Водночас інші свідки характеризували сторони як сім`ю, посилаючись на спільні відвідування свят, сімейні заходи, перебування в гостях та участь у вихованні дітей.
У справі, яка переглядається, суд мав з`ясувати, які саме обставини були безпосередньо відомі кожному зі свідків, у який період вони спостерігали взаємини сторін та чи могли їхні показання підтвердити не лише зовнішні прояви спілкування, а й наявність спільного господарства, бюджету та взаємних прав і обов`язків. Однак сама по собі кількість свідків, які вважали сторони сім`єю, не замінює необхідності встановлення юридично значущих обставин на підставі всієї сукупності доказів.
Крім того, ОСОБА_1 наголошувала, що квартира АДРЕСА_1 була придбана нею до визначеного судами періоду проживання сторін однією сім`єю, а право власності на це майно виникло на підставі відповідних правовстановлювальних документів. Вона заперечувала твердження ОСОБА_2 про придбання квартири за спільні кошти та зазначала, що спірна квартира АДРЕСА_2 була набута за договором міни саме в обмін на належну їй квартиру з доплатою.
Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є достатньою підставою для визнання будь-якого майна, набутого в цей період, спільною сумісною власністю. Для застосування статті 74 СК України суду необхідно з`ясувати правову підставу набуття майна, джерела коштів, використаних для його придбання, та обставини, які свідчать про набуття такого майна внаслідок спільної праці сторін як сім`ї.
З матеріалів справи вбачається, що за договором міни від 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 передала належну їй квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язалася сплатити доплату в розмірі 480 000 грн за набуття квартири АДРЕСА_2 . Водночас ОСОБА_2 посилався на отримання ним у жовтні 2018 року позики в розмірі 10 000 доларів США для покращення житлових умов сім`ї. Проте наведені обставини потребували належної оцінки в їх взаємозв`язку. Зокрема, судам необхідно було з`ясувати, чи підтверджує розписка від 14 жовтня 2018 року не лише отримання ОСОБА_2 коштів у позику, а й фактичне використання цих коштів для виконання зобов`язань за договором міни, яким чином було здійснено доплату в повному обсязі, чи брали участь сторони у формуванні коштів для набуття спірного житла та яким був характер такої участі. Саме по собі існування розписки про отримання позики не дає вичерпної відповіді на питання щодо джерела набуття спірної квартири та правового режиму цього майна.
При цьому ОСОБА_1 заперечувала достовірність тверджень про фінансування придбання спірної квартири ОСОБА_2 , посилалася на надання доплати за рахунок коштів її батьків та звертала увагу на відсутність належного підтвердження зв`язку між позикою і розрахунками за договором міни. Апеляційний суд не навів переконливих мотивів відхилення цих заперечень і не встановив обставин, необхідних для перевірки доводів сторін щодо джерел набуття спірного майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що наявність у ОСОБА_2 офіційного місця роботи та доходів, а також відсутність у ОСОБА_1 постійного працевлаштування протягом певного періоду самі по собі не визначають правового режиму спірного майна. Водночас ці обставини в сукупності з іншими доказами мають оцінюватися з метою встановлення фактичних джерел фінансування сімейних потреб і набуття нерухомості. Ведення одним із членів сім`ї домашнього господарства та догляд за дітьми можуть мати правове значення для вирішення спору, однак не усувають необхідності встановлення передбачених законом умов виникнення права спільної сумісної власності.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи стосуються обставин, які входять до предмета доказування та мають істотне значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, мав перевірити повноту встановлення цих обставин, надати оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги та зазначити мотиви, з яких погоджується з висновками місцевого суду або відхиляє відповідні заперечення.
Натомість зміст оскаржуваної постанови свідчить, що апеляційний суд не забезпечив повного дослідження та оцінки доказів, не перевірив належним чином доводів ОСОБА_1 щодо відсутності між сторонами фактичних сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України, а також не з`ясував у необхідному обсязі обставин набуття спірної квартири та джерел коштів, використаних для її обміну. Внаслідок цього висновки про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання квартири спільною сумісною власністю зроблено без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Верховний Суд наголошує, що наведені висновки не означають установленої наперед обґрунтованості заперечень ОСОБА_1 або відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 . Питання щодо характеру відносин між сторонами, джерел набуття спірного майна та наявності правових підстав для визнання його спільною сумісною власністю підлягають вирішенню судом на підставі повного, всебічного й безпосереднього дослідження доказів у їх сукупності.
В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Білоуса Геннадія Миколайовича задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. М. Осіян
Судді: Г. В. Коломієць
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович