ОКРЕМА ДУМКА
(розбіжна)
судді Верховного Суду Мартєва С. Ю.
07 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 484/274/25
провадження № 61-7478св26
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Миколаївський Центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Миколаївської області, Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про встановлення факту настання нещасного випадку на виробництві, зобов`язання провести розслідування нещасного випадку й скласти акт розслідування нещасного випадку
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мотельчук Юлії Ігорівни на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
І. Короткий зміст справи
1. На підставі наказу від 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 , яка працювала двірником Комунального закладу «Миколаївський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради, за її згодою переведена на посаду помічника вихователя зазначеного центру з 16 грудня 2021 року.
2. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та введенням на території України воєнного стану 24 лютого 2022 року Службою у справах дітей Миколаївської обласної державної адміністрації видано наказ про евакуацію дітей-вихованців Комунального закладу «Миколаївський центр соціально-психологічної реабілітації дітей» Миколаївської обласної ради (далі - Центр, Центр соціально-психологічної реабілітації дітей) до Антонівської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради.
3. На виконання зазначеного наказу 08 березня 2022 року працівники Центру, серед яких була ОСОБА_1 , вирушили мікроавтобусом марки «Mercedes» до місця евакуації дітей. Близько 09 год 30 хв у районі села Інгулка Баштанського району Миколаївської області мікроавтобус, який рухався в напрямку села Антонівка, був обстріляний невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації із невстановленої зброї. Унаслідок обстрілу троє працівниць Центру, серед яких була ОСОБА_1 , загинули, ще четверо отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.
4. За фактом зазначеної події слідчий відділ Управління Служби безпеки України в Миколаївській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 2202215[телефон приховано] за частиною третьою статті 438 Кримінального кодексу України.
5. Згідно з довідкою від 21 березня 2022 року № 1155, причину смерті ОСОБА_1 не встановлено через виражене обгорання тіла.
6. 08 березня 2022 року ОСОБА_1 перебувала на роботі протягом повного робочого дня, що підтверджується табелем обліку робочого часу за період з 01 до 08 березня 2022 року, наданим роботодавцем на адвокатський запит.
7. У вересні 2022 року ОСОБА_1 , чоловік ОСОБА_1 , звернувся до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей із заявою щодо повідомлення про нещасний випадок на виробництві. У відповідь Центр повідомив, що про інцидент із працівниками було поінформовано правоохоронні органи, керівника Служби у справах дітей Миколаївської обласної державної адміністрації та Управління Держпраці.
8. Згідно з листом Міжрегіонального управління від 06 лютого 2023 року № ПД/2/742-23, повідомлення про нещасні випадки щодо ОСОБА_1 та інших загиблих працівниць до Управління Держпраці не надходили, у зв`язку із чим комісію зі спеціального розслідування не створювали, а рішень про визнання зазначених осіб потерпілими внаслідок нещасного випадку на виробництві не ухвалювали.
9. Листом від 05 липня 2022 року № МК/3/2398-22 зазначено, що роботодавець не вбачав нормативно обґрунтованої необхідності повідомляти Управління Держпраці про відповідний випадок, у зв`язку із чим позивачу ( ОСОБА_1 ) запропоновано звернутися до суду для встановлення факту нещасного випадку на виробництві.
10. У зв`язку із зазначеним ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт настання нещасного випадку на виробництві, провести розслідування нещасного випадку та скласти акт розслідування нещасного випадку щодо його загиблої дружини - ОСОБА_1 .
11. Рішенням Інгульського районного суду від 03 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
12. Відмовляючи в позові суди виходили з того, що заявник не звертався до Міжрегіонального управління, на яке після припинення повноважень Управління Держпраці у Миколаївській області покладено обов`язок організувати розслідування нещасного випадку в разі відмови роботодавця провести таке розслідування. За висновками судів, саме рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці підлягає оскарженню в судовому порядку, тоді як суд не уповноважений самостійно встановлювати факт пов`язаності нещасного випадку з виробництвом без дотримання передбаченої законом процедури його розслідування.
13. З огляду на те, що суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом, а позивач не звертався до належного органу державного нагляду за охороною праці із питанням ухилення роботодавця від складення акта про нещасний випадок, позов ОСОБА_1 про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та зобов`язання відповідача провести розслідування нещасного випадку, що стався з його дружиною 08 березня 2022 року під час виконання трудових обов`язків є передчасним.
14. У червні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мотельчук Ю. І. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
15. Постановою від 07 жовтня 2026 року Верховний Суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотельчук Ю. І. задовольнив частково.
16. Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2026 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. Мотивував тим, що отримання Міжрегіональним управлінням відомостей з будь-якого джерела інформації про загибель працівниці є належною підставою для ініціювання спеціального розслідування нещасного випадку відповідно до пункту 14 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 (далі - Порядок).
18. Невиконання роботодавцем обов`язку щодо повідомлення про нещасний випадок та відсутність формальної заяви члена сім`ї загиблої не звільняють уповноважений орган від обов`язку організувати таке розслідування.
19. Суди попередніх інстанцій не врахували правового висновку висловленого у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/6653/17 та не надали належної оцінки доводам позивача.
ІІ. Зміст окремої думки
20. Не погоджуюся з результатом розгляду справи, вважаю, що касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Мотельчук Ю. І. слід було задовольнити частково, рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2026 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 травня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити. Повідомити, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
21. На моє переконання, спір, який виник у цій справі, за своїм змістом є публічно-правовим і підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень, який не виконав покладеного на нього нормативно-правовими актами обов`язку щодо організації спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком.
Щодо правової природи спірних правовідносин
22. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. При цьому законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.
23. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
24. Визначальним для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є не саме по собі залучення до участі у справі органу державної влади, а характер спірних правовідносин, зміст заявлених вимог, а також те, чи здійснює відповідний орган у цих правовідносинах владні управлінські функції та чи стосується спір законності їх здійснення або невиконання.
25. У цій справі позивач звернувся до суду у зв`язку з тим, що після загибелі його дружини під час події, яка відбулася 08 березня 2022 року, роботодавець не забезпечив належного повідомлення уповноважених органів та проведення розслідування нещасного випадку, а відповідний орган Держпраці, отримавши інформацію про зазначену подію від позивача, не організував спеціального розслідування в установленому законом порядку.
26. Сам заявник у будь яких приватно-правових стосунках, зокрема трудових, не перебував і не перебуває.
27. Закон України «Про охорону праці» є нормою публічного права та регулює публічні правовідносини у сфері охорони праці.
28. Суть спору полягає у невиконанні органом, наділеним владними повноваженнями у сфері державного нагляду за охороною праці, передбаченого нормативно-правовими актами обов`язку щодо організації спеціального розслідування нещасного випадку.
29. Такий обов`язок виникає в межах публічно-правових відносин і не є складовою трудових правовідносин між загиблою працівницею та роботодавцем. Його виконання не залежить від волевиявлення роботодавця або членів сім`ї загиблої особи, якщо передбачені законом підстави для дій уповноваженого органу вже виникли.
30. Отже як за суб`єктними складом, так і за своєю природою спірні правовідносини між сторонами мають публічний характер, а спір має ознаки публічно-правового, оскільки позивач фактично оспорює невиконання суб`єктом владних повноважень покладеного на нього законом обов`язку, а отже, правомірність здійснення ним владних управлінських функцій.
Щодо виникнення обов`язку органу Держпраці провести розслідування в межах своєї компетенції
31. За змістом статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний організовувати розслідування нещасних випадків та вести їх облік відповідно до порядку, установленого Кабінетом Міністрів України.
32. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, передбачає спеціальний механізм розслідування нещасних випадків зі смертельними наслідками та визначає повноваження Держпраці і її територіальних органів щодо утворення спеціальних комісій.
33. Зокрема, пункт 14 Порядку передбачає утворення спеціальної комісії Держпраці та/або її територіальним органом, у тому числі на підставі інформації, отриманої з інших джерел, зокрема від органу досудового розслідування, потерпілого, членів його сім`ї чи уповноваженої ними особи.
34. З наведеного нормативного регулювання випливає, що виконання органом Держпраці відповідного обов`язку не поставлено в залежність виключно від надходження повідомлення від роботодавця. Законодавець прямо передбачив можливість отримання інформації з інших джерел, що має особливе значення у випадках, коли роботодавець не виконує покладених на нього обов`язків.
35. У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач звертався до роботодавця із заявою щодо повідомлення про нещасний випадок, а Міжрегіональне управління було поінформоване про загибель працівниці щонайменше з 31 січня 2023 року. Обізнаність цього органу підтверджується, зокрема, листом від 06 лютого 2023 року № ПД/2/742-23.
36. Отже, предметом правової оцінки є не лише питання про те, чи дотримався позивач певної процедури звернення, а передусім те, чи виник у відповідного органу передбачений законом обов`язок організувати спеціальне розслідування після отримання інформації про подію та чи було цей обов`язок виконано.
37. Відсутність належного повідомлення з боку роботодавця або відсутність окремої заяви члена сім`ї в певній формі саме по собі не може усувати обов`язок державного органу реагувати на інформацію, яка відповідно до закону є достатньою підставою для початку спеціального розслідування.
38. Інше тлумачення фактично означало б, що виконання державним органом власного обов`язку залежить від належного виконання обов`язку іншою особою, хоча нормативне регулювання прямо передбачає альтернативні джерела отримання відповідної інформації.
39. Водночас остаточна оцінка наявності всіх передумов для виникнення такого обов`язку, а також визначення належного способу захисту мають здійснюватися судом у межах відповідної юрисдикції.
40. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого повноваження щодо визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний із виробництвом, належать до виключної компетенції комісії (спеціальної комісії) з розслідування нещасного випадку. Суд не уповноважений перебирати на себе ці повноваження та самостійно встановлювати відповідний факт.
41. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення комісії та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду, який у такому разі перевіряє наявність порушень під час їх складання та обґрунтованість висновків комісії.
42. Наведений правовий висновок необхідно застосовувати з урахуванням відмінності між двома самостійними питаннями: по-перше, встановленням уповноваженою комісією обставин і причин нещасного випадку та визначенням його зв`язку з виробництвом; по-друге, виконанням органом державної влади обов`язку організувати процедуру, без якої відповідні обставини взагалі не можуть бути належним чином досліджені.
43. Віднесення певних питань до виключної компетенції спеціальної комісії не означає, що бездіяльність органу, який зобов`язаний утворити таку комісію, перебуває поза межами судового контролю.
44. Навпаки, якщо закон покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок організувати спеціальне розслідування, невиконання цього обов`язку може бути предметом судового оскарження в порядку, визначеному КАС України.
45. Адміністративний суд у такому випадку не підміняє спеціальну комісію, не визначає замість неї причин нещасного випадку та не встановлює в резолютивній частині судового рішення факт його пов`язаності з виробництвом. Його завдання полягає в перевірці того, чи діяв суб`єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та чи виконав покладений на нього обов`язок.
46. Таким чином, віднесення питання щодо встановлення пов`язаності нещасного випадку з виробництвом до компетенції спеціальної комісії не виключає можливості судового оскарження її рішень, дій чи бездіяльності, однак такий судовий захист має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства з дотриманням установлених законом правил предметної юрисдикції.
47. Звернення позивача до суду загальної юрисдикції з вимогами про встановлення факту настання нещасного випадку на виробництві, зобов`язання провести його розслідування та скласти відповідний акт не відповідає належному процесуальному порядку судового захисту в спірних правовідносинах. Якщо уповноважений орган або спеціальна комісія не виконали покладених на них законом обов`язків у межах позасудової процедури, позивач вправі оскаржити відповідні рішення, дії чи бездіяльність до адміністративного суду, уповноваженого здійснювати судовий контроль за законністю діяльності суб`єктів владних повноважень.
48. Натомість звернення до суду загальної юрисдикції з вимогами, вирішення яких передбачає здійснення повноважень, віднесених законом до компетенції спеціальної комісії, фактично створює передумови для підміни судом відповідного уповноваженого органу. Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе функції спеціальної комісії щодо проведення розслідування нещасного випадку та прийняття за його результатами рішення, а тому не може підміняти встановлену законом процедуру реалізації таких повноважень.
Щодо процесуальних наслідків розгляду спору судами цивільної юрисдикції
49. Вважаю, що наведені обставини вимагали від касаційного суду насамперед визначити юрисдикційну належність спору, оскільки питання про те, чи повинен орган Держпраці організувати спеціальне розслідування, є питанням виконання ним свого публічно-правового обов`язку.
50. Надання оцінки його бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у межах цивільного судочинства перебуває поза межами суду цивільної юрисдикції.
51. Заявлення позивачем вимоги про встановлення факту нещасного випадку на виробництві не може саме по собі змінити правову природу спірних відносин. Визначальним є зміст правовідносин і сутність судового захисту, якого потребує позивач, з урахуванням того, що повноваження встановлювати зв`язок нещасного випадку з виробництвом належать спеціальній комісії, тоді як обов`язок організувати спеціальне розслідування покладено на відповідний орган Держпраці.
52. Суд не повинен вирішувати спір про законність бездіяльності суб`єкта владних повноважень у межах цивільного судочинства лише з тієї причини, що така бездіяльність перешкоджає реалізації прав особи, пов`язаних із трудовими відносинами загиблого працівника.
53. Саме адміністративне судочинство передбачає механізми судового контролю за виконанням суб`єктами владних повноважень установлених законом обов`язків, у тому числі шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії за наявності визначених законом підстав.
54. За таких обставин направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції без вирішення питання про юрисдикційну належність спору не усуває основної процесуальної проблеми, оскільки фактично передбачає продовження розгляду спору в порядку цивільного судочинства.
55. Натомість, якщо суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в їхньому змісті та спрямованості стосуються перевірки бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання публічно-правового обов`язку, він повинен застосувати процесуальні наслідки недотримання правил юрисдикції.
56. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Процесуальне рішення про закриття провадження в такому випадку має супроводжуватися роз`ясненням позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд відповідного спору.
57. З урахуванням характеру спірних правовідносин таким судом є адміністративний суд, до якого позивач має право звернутися з вимогами, спрямованими на захист порушеного права шляхом судового контролю за бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
58. При цьому визначення належного способу захисту, формулювання позовних вимог та перевірка дотримання умов звернення до суду належать до предмета розгляду відповідної адміністративної справи.
Висновок
59. З огляду на вищенаведене вважаю, що касаційний суд мав виходити з того, що спір у частині оскарження невиконання Міжрегіональним управлінням Держпраці обов`язку щодо організації спеціального розслідування нещасного випадку має публічно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
60. Передбачена законом виключна компетенція спеціальної комісії щодо встановлення пов`язаності нещасного випадку з виробництвом не виключає судового контролю за бездіяльністю органу, на який покладено обов`язок організувати відповідне розслідування. Навпаки, ефективність такого механізму залежить від можливості оскаржити невиконання державним органом установленого законом обов`язку.
61. Тому вважаю, що замість скасування оскаржених судових рішень із направленням справи на новий судовий розгляд слід було закрити провадження у справі в порядку цивільного судочинства, роз`яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами.
62. Саме такий процесуальний підхід забезпечив би дотримання правил предметної юрисдикції, розмежування компетенції спеціальної комісії та суду, а також можливість судового контролю за виконанням суб`єктом владних повноважень покладеного на нього законом обов`язку.
Суддя С. Ю. Мартєв