УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №680/313/26
провадження № 61-13160ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 02 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 23 вересня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії
та бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осипової Олени Вячеславівни,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міняйлук Ю. В., звернулася до суду із скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Шевченківський ВДВС) - Осипової О. В. (далі - державний виконавець), в якій просила суд:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягає у невчиненні належних дій для перевірки правильності утримання аліментів із усіх видів доходу боржника
ОСОБА_2 , зокрема з додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, та у невизначені розміру заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням цих виплат;
зобов`язати Шевченківський ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 провести належну перевірку правильності здійснення військовою частиною НОМЕР_1 утримань аліментів із доходів боржника ОСОБА_2 , у тому числі
з додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України
від 28 лютого 2022 року № 168, та здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з листопада 2024 року по дату фактичного здійснення розрахунку, з урахуванням всіх видів грошового забезпечення та інших доходів боржника.
20 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міняйлук Ю. В., звернулася до суду із заявою та змінила свої вимоги, посилаючись на часткове виконання Шевченківським ВДВС її вимог після подання скарги, та просила суд:
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягає у невчиненні належних дій для перевірки правильності утримання аліментів із усіх видів доходу боржника
ОСОБА_2 , зокрема з додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, та у невизначені розміру заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням цих виплат;
- закрити провадження у справі № 680/313/26 за її скаргою на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 у зв`язку
з відсутністю предмета спору станом на дату розгляду справи, оскільки після подання скарги державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на усунення оскаржуваної бездіяльності;
- вирішити питання про розподіл судових витрат і стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 21 травня
2026 року скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міняйлук Ю. В., задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягає у невчинені належних дій для перевірки правильності утримання аліментів із усіх видів доходу боржника ОСОБА_2 , яка мала місце до моменту звернення до суду із вказаною скаргою.
Провадження у справі № 680/313/26 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у виконавчому провадженні
№ НОМЕР_2 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України за відсутності предмету спору на дату розгляду справи.
У подальшому представник ОСОБА_1 - адвокат Міняйлук Ю. В., звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі
№ 680/313/26, в якій просила суд стягнути Шевченківського ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі
10 000,00 грн.
Заява обґрунтована тим, що ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 21 травня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягала
у невчинені належних дій для перевірки правильності утримання аліментів із усіх видів доходу боржника ОСОБА_2 , та закрито провадження у справі
у зв`язку з відсутністю предмета спору на дату розгляду скарги. Вказувала, що під час розгляду справи було заявлено вимогу про стягнення на користь
ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі
10 000,00 грн та у вказаній ухвалі суду суд зазначив, що розмір витрат, які підлягають стягненню складає 10 000,00 грн, однак у резолютивній частині ухвали питання про стягнення витрат не вирішено.
Ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 червня
2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Міняйлук Ю. В., задоволено. Ухвалено у справі додаткову ухвалу у частині вирішення питання про судові витрати.
Стягнуто з Шевченківського ВДВС на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 вересня 2026 року апеляційну скаргу Шевченківського ВДВС залишено без задоволення. Ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 червня 2026 року
без змін.
14 жовтня 2026 року Шевченківський ВДВС шляхом формування документа
у підсистемі «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 02 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 23 вересня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати
у частині витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені
з неправильним застосуванням судами норм процесуального права. Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам щодо фактичного обсягу правничої допомоги, її змісту та співмірності заявленої суми з урахуванням обставин даної справи. Зазначає, що державним виконавцем вживалися всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії та заходи, спрямовані на повне та своєчасне виконання судового рішення. Проте ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 21 травня 2026 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця, а ухвалою Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 червня 2026 року стягнуто з Шевченківського ВДВС витрати на професійну правничу допомогу. Вказує, що обставини справи потребували оцінки не лише з погляду результату розгляду скарги ОСОБА_1 , а з урахуванням фактичних дій державного виконавця, причин виникнення спірної ситуації та обсягу роботи. У зв`язку з цим суди мали надати конкретну оцінку обсягу виконаних робіт, складності процесуального питання та обґрунтованості суми правничої допомоги
у розмірі 10 000,00 грн. Посилається на ухвалу Верховного Суду від 02 травня
2024 року у справі № 756/9381/18, постанову Верховного Суду від 15 вересня
2023 року у справі № 910/192/19, та зазначає, що у даних справахврахували фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, характер і складність спору та принцип пропорційності, що зумовило визначення компенсації у меншому розмірі, ніж було заявлено.
Перевіривши доводи касаційної скарги Шевченківського ВДВС, колегія суддів дійшла висновку, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Новоушицького районного суду від 21 травня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС
у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, яка полягала у невчинені належних дій для перевірки правильності утримання аліментів із усіх видів доходу боржника ОСОБА_2 , та закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору на дату розгляду справи.
Під час розгляду справи представником ОСОБА_1 - адвокатом
Міняйлук Ю. В., було заявлено вимогу про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі договору про надання правової допомоги (здійснення представництва/захисту) від 03 лютого 2026 року адвокат Міняйлук Ю. В. (адвокат) надавала ОСОБА_1. (клієнт) професійну правничу допомогу у справі № 680/313/26 за скаргою останньої на бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Пунктом 3.1 цього Договору визначено, що за роботу, виконану адвокатом, клієнт здійснює оплату згідно умов, викладених у додатку № 1 до цього Договору, але це не позбавляє клієнта права здійснювати оплату шляхом внесення авансових платежів в узгодженому сторонами розмірі.
18 травня 2026 року адвокат Міняйлук Ю. В. і стягувач ОСОБА_1 склали акт наданих послуг/виконаних робіт з професійної правничої допомоги, яким узгодили вартість наданих послуг у розмірі 10 000,00 грн.
За платіжними інструкціями від 25 лютого 2026 року та 19 травня 2026 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Міняйлук Ю. В. по 5 000,00 грн плати за юридичні послуги.
Пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних
з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до статті 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.
До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Процесуальне законодавство не передбачає спеціальних правил розподілу судових витрат під час вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) (Розділ VI ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141
ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня
2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Шевченківський ВДВС до суду першої інстанції не звертався із заявою про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу. Начальник Шевченківського ВДВС Савойник Р. П. звернувся із клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку з відпусткою державного виконавця Осипової О. В., що було вирішено судом першої інстанції у визначений процесуальним законом спосіб.
Встановивши, що докази вказують на те, що ОСОБА_1 понесла витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у зв`язку з розглядом
її скарги на дії державного виконавця у розмірі 10 000,00 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, про стягнення з Шевченківського ВДВС на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Верховний Суд погоджується із такими висновками.
Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Доводи касаційної скарги, що державним виконавцем було вжито всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» дії та заходи, спрямовані на повне та своєчасне виконання судового рішення не приймаються.
Шевченківський ВДВСне був позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 21 травня 2026 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки
у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості, а наведені
в касаційній скарзі доводи не свідчать про помилковість або необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги спростовуються вищенаведеним, зводяться
до власного тлумачення норм процесуального права та до незгоди з судовими рішеннями, висновків суду не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, не можуть бути підставою для їх скасування.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидними і не викликають розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на ухвалу Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 червня 2026 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 вересня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Осипової Олени Вячеславівни відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк