ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 917/1256/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду (Лакіза В.В., Мартюхіна Н.О., Тарасова І.В.)
від 29.04.2026 (повний текст складений 04.05.2026)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест"
до Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва"
про стягнення коштів
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Хід розгляду справи
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавський завод Бетон Інвест" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "Мальва" (далі - Відповідач) про стягнення 38 689 098,62 грн заборгованості за Договором підряду № 40/06 від 01.11.2019 та Договору про заміну кредитора (відступлення права вимоги) від 06.05.2025.
2. Позов обґрунтовано невиконанням Відповідачем умов Договору підряду №40/06 від 01.11.2019.
3. Господарський суд Полтавської області рішенням від 05.08.2025 позов задовольнив повністю. Стягнув з Відповідача на користь Позивача 38 689 098,62 грн заборгованості та 464 269,18 грн витрат по сплаті судового збору. На виконання рішення видано судовий наказ.
4. 12 вересня 2025 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - Відповідача, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4 768,2 кв.м., за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
5. Господарський суд Полтавської області ухвалою від 18.09.2025 у справі №917/1256/25 вищезазначене подання задовольнив. Звернув стягнення на нерухоме майно боржника - Відповідача, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4 768,2 кв.м., за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
Стислий зміст оскаржуваного судового рішення
6. Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.04.2026 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради - закрив.
7. Суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що справа № 917/1256/25, в межах розгляду якої органом прокуратури подано апеляційну скаргу, врегульовує приватноправові відносини, при цьому прокурором не доведено наявності порушення прав та інтересів Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради, як станом на дату звернення до суду з поданням приватного виконавця, так і станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом.
8. Суд апеляційної інстанції зауважив, що в оскаржуваному судовому рішенні не містяться висновки про права, інтереси та (або) та обов`язки осіб, в інтересах яких звернувся прокурор, у правовідносинах, що виникли між учасниками цієї справи, а в мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваної ухвали не наведено висновків про їх права, інтереси та (або) обов`язки і які конкретно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та правова позиція інших учасників справи
9. 22 травня 2026 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 у справі № 917/1256/23, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 у справі №917/1256/25, а справу направити для подальшого розгляду до Східного апеляційного господарського суду.
10. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувана постанова є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме статті 53 ГПК України, частини 2 статті 254 ГПК України, частини 10 статті 336 ГПК України, а також норм матеріального права, зокрема статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частини 4 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", частини 4 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пункту 6 частини 1 статті 22-2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.12.2024 у справі № 755/3390/16-ц, від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 16.03.2020 у справі №5023/197/12, від 26.06.2024 у справі № 903/133/23, від 24.12.2024 у справі №755/3390/16-ц, від 21.02.2025 у справі № 909/1044/23.
11. Відповідач у межах строку, встановленого Верховним Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 р. у справі № 917/1256/25.
12. Позивач у межах строку, встановленого Верховним Судом, подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
13. Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзивах, правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
14. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, якою закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Скаржника на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.
15. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи.
16. Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
17. Таким чином, ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
18. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.
19. Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.
20. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
21. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.
22. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним і безумовним, а не ймовірним.
23. Схожий за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17, від 16.03.2020 у справі № 5023/197/12, від 26.06.2024 у справі № 903/133/23, на які посилається Скаржник.
24. У справі, що розглядається, Скаржник, який не є учасником справи, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції, якою звернуто стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4768,2 кв.м., за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
25. Скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що заявив про вступ у дану справу №917/1256/25 з метою захисту інтересів держави в особі:
- Державної інспекції архітектури та містобудування України, яка є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах у сфері містобудування. На думку прокурора, перебирання господарським судом на себе функцій Державної інспекції архітектури та містобудування України у сфері містобудування шляхом винесення ухвали від 18.09.2025 беззаперечне порушує інтереси держави в особі зазначеного органу;
- Міністерства культури України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії;
- Полтавської міської ради, яка є органом, наділеним компетенцією та правом звернення з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25, яка прийнята з метою легалізації самочинного будівництва та без залучення до участі уповноваженого органу власника земельних ділянок, на яких розміщено спірне нерухоме майно.
26. В обґрунтування апеляційної скарги Скаржник також зазначив про необхідність представництва інтересів держави у суді порушенням прав Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради щодо спірної нерухомості, яка знаходиться в центральному ареалі міста Полтава та центральній комплексній охоронній зони пам`яток, в безпосередній близькості до пам`ятки архітектури національного значення "Кадетський корпус". Зокрема Скаржник вказав, що за наслідками постановлення Господарським судом Полтавської області ухвали від 18.09.2025 у справі № 917/1256/25 відбулася легалізація об`єкта самочинного будівництва, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, прав та інтересів осіб, в інтересах якого звернувся Скаржник.
27. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, встановив, що до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Позивача до Відповідача про стягнення 38 689 098,62 грн заборгованості за договором підряду №40/06 від 01.11.2019. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.08.2025 позов задоволено повністю; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 38 689 098,62 грн заборгованості та 464 269,18 грн витрат по сплаті судового збору. На виконання рішення видано відповідний наказ. 12.09.2025 приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. звернувся до Господарського суду Полтавської області з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно Відповідача, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом, літ. "А-4", "А1-4", загальною площею 4 768,2 кв.м, за адресою: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, буд. 40.
28. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що органи прокуратури, Державна інспекція архітектури та містобудування України, Міністерство культури України та Полтавська міська рада не були учасниками спору щодо стягнення заборгованості за договором підряду від 01.11.2019 № 40/06, у зв`язку з чим не визначені учасниками справи №917/1256/25.
29. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції було розглянуто подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно Відповідача в межах справи № 917/1256/25 про стягнення заборгованості за договором підряду № 40/06 від 01.11.2019, процедура якого передбачена частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження". Вимоги чинного законодавства не визначають Державну інспекцію архітектури та містобудування України, Міністерство культури України, Полтавську міську раду як обов`язкових учасників процедури звернення стягнення на майно боржника, передбаченої частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".
30. Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, подання приватного виконавця стосується порядку виконання судового рішення в передбачений законом спосіб та не вирішує спір про право у правовідносинах, учасником яких є Державна інспекція архітектури та містобудування України, Міністерство культури України та Полтавська міська рада.
31. З огляду на зазначене, Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
32. За видами об`єкти культурної спадщини поділяються, зокрема, на: археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації (стаття 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
33. За змістом статті 3 "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, прийняті в межах його компетенції, є обов`язковими для виконання органами охорони культурної спадщини.
34. Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом (частина 1). Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством (частина 2). Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв (частина 5).
35. Об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (частина 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини").
36. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
37. Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
38. У постанові від 17.02.2026 у справі № 380/873/22 Верховний Суд, серед іншого, дійшов наступних висновків:
"...положеннями Закону № 1805-III визначено обов`язковість погодження та отримання дозволів органу охорони культурної спадщини на здійснення будь-яких містобудівних, архітектурних, ландшафтних чи інших робіт у межах пам`яток національного значення, їх територій, історико-культурних заповідників, зон охорони та історичних ареалів населених місць. Таке погодження є обов`язковим елементом встановленого державою правового режиму охорони історичного середовища і має на меті гарантувати її збереження, забезпечити сталий розвиток територій із урахуванням історико-культурної цінності середовища.
Отже, в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється здійснення будь-яких містобудівних перетворень, зокрема, і планування таких перетворень без попереднього отримання погодження відповідного органу охорони культурної спадщини".
39. Відповідно до частин першої та другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
40. Суд звертає увагу, що спірний об`єкт - нежитлові приміщення громадського призначення з підземним паркінгом по вул. Соборності, 40, м. Полтава - розташований у центральній комплексній охоронній зоні пам`яток та безпосередній близькості до пам`ятки архітектури національного значення "Кадетський корпус" (охоронний № 577/5).
41. При цьому 22.07.2020 Міністерством культури України видано ПВКФ "Мальва" припис № 292/6.11.6 про негайне припинення будь-яких будівельних робіт на цьому об`єкті у зв`язку з відхиленням від погодженої проектної документації. Правомірність цього припису підтверджена постановами Другого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2023 та Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 440/4198/20, і на момент постановлення оскаржуваної ухвали зазначений припис був чинним.
42. Отже, на відміну від Державної інспекції архітектури та містобудування України і Полтавської міської ради, щодо яких прокурором наведено лише загальні та ймовірні твердження про можливе порушення інтересів держави, стосовно Міністерства культури України в матеріалах справи наявний конкретний, чинний і в судовому порядку підтверджений владний акт цього органу, який безпосередньо стосується того самого об`єкта нерухомого майна, на яке звернуто стягнення.
43. За таких обставин, наявність чинного припису Міністерства культури України щодо спірного об`єкта нерухомого майна могла мати значення для вирішення питання про те, чи стосується ухвала суду першої інстанції прав та інтересів цього органу. Водночас, встановлені обставини та їх можливий вплив на здійснення Міністерством культури України повноважень у сфері охорони культурної спадщини суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та відповідної оцінки їм не надав.
44. Лист Міністерства культури України від 02.03.2026 № 06/129/1743-26, в якому орган повідомив про відсутність, на його думку, підстав для самостійного оскарження ухвали, не є визначальним для вирішення процесуального питання про наявність у прокурора права на апеляційне оскарження в інтересах цього органу. Установлення того, чи стосується судове рішення прав та інтересів особи, є питанням права, яке вирішується судом, а не самим органом, позиція якого може ґрунтуватися на помилковій кваліфікації спору як суто приватноправового без урахування наведеного вище припису та факту знаходження об`єкта в охоронній зоні пам`ятки.
45. Суд апеляційної інстанції обмежився загальним висновком про приватноправовий характер справи і не навів жодної оцінки наведеним вище обставинам, хоча вони прямо наводилися прокурором в апеляційній скарзі та мають значення для встановлення, чи є зв`язок між оскаржуваною ухвалою і правами Міністерства культури України очевидним та безумовним, а не ймовірним.
46. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
47. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
48. Частина 1 статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
49. За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
50. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).
51. Принцип змагальності (статті 13 ГПК) і принцип рівності сторін (статті 7 ГПК), що пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
52. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 ГПК).
53. Таким чином, апеляційний суд, розглядаючи питання про наявність у Міністерства культури України правового зв`язку з оскаржуваною ухвалою, не дослідив обставини, зазначені у пунктах 40- 44 цієї постанови, що мають суттєве значення для правильного вирішення питання про допустимість апеляційного оскарження в цій частині.
54. З огляду на вищевикладене, з урахуванням того, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність порушення прав та інтересів Міністерства культури України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
55. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
56. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині подання апеляційної скарги, в інтересах держави в особі Міністерства культури України.
57. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення учасників справи, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Судові витрати
58. Оскільки ухвала апеляційної інстанції від 29.04.2026 № 917/1256/25 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до статті 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Міністерства культури України, Полтавської міської ради задовольнити частково.
2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження від 29.04.2026 у справі №917/1256/25 скасувати в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою заступником керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури України, та в цій частині справу направити на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді О. Баранець
І. Кондратова