ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 921/732/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Іваницького Я.О.,
від відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну Фізичної особи - підприємця Романова Сергія Миколайовича
на рішення Господарського суду Тернопільської області (Боровець Я. Я.)
від 18.03.2026
та на постанову Західного апеляційного господарського суду (Майданевич А.Г., Коротун О.М., Сулім В.В.)
від 15.06.2026
у справі за позовом Фізичної особи - підприємця Романова Сергія Миколайовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський"
про стягнення заборгованості у розмірі 2 087 775,92 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
1. Фізична особа - підприємець Романов Сергій Миколайович (далі - Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 087 775,92 грн.
2. Позов обґрунтовано порушенням Відповідачем умов Агентського договору №01-20-12/24 від 29.12.2024 в частині сплати винагороди, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем у розмірі 2 087 775,92 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 18.03.2026, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом у постанові від 15.06.2026 у справі № 921/732/25, у задоволенні позову відмовив.
4. Судові рішення, зокрема, мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів посередництва Позивача в укладенні угоди в інтересах Відповідача, зокрема доказів: (1) у відповідності до п.1.1 Договору, що Позивачем укладено угоди від імені Відповідача, з метою просування продукції Відповідача; (2) укладено договір (угоду) про продовження господарських правовідносин із ТзОВ "Буський консервний завод" щодо купівлі-продажу (поставки) товару; (3) надсилання, відповідно до п.2.1. Договору, повідомлень про кожний випадок його посередництва в укладанні угоди в інтересах Відповідача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. 06 липня 2026 року Позивач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 у справі № 921/732/25, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 у справі №921/732/25, винести нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
6. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права, а саме, частину 1 статті 74 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (щодо констатації обов`язку доказування сторонами), при цьому проігнорувавши те, як саме (в силу пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України) сторони Агентського договору погодили спосіб підтвердження надання/отримання відповідної послуги, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.02.2024 у справі № 921/515/20, від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, від 28.02.2018 у справі № 643/15598/15-ц, від 30.04.2026 у справі № 320/7522/25, від 19.06.2019 у справі № 925/1171/17, від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18.
8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права, а саме частину 1 статті 297 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у взаємозв`язку із пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України та частинами 1, 2 статті 901 ЦК України, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах.
9. На думку Скаржника, наведені вище законодавчі норми повинні тлумачитись розширено. Внаслідок цього, їх правозастосування повинне допускати можливість надання агентської послуги не лише щодо укладення нових договорів, а й щодо продовження дії тих, які були укладені раніше.
10. Відтак, з огляду на приписи статей 295, 297 ГК України, на думку Скаржника, існує потреба у формуванні правового висновку щодо питання про те, чи може предметом агентського договору бути сприяння у продовженні, розвитку та супроводі господарських відносин, що виникли між принципалом і контрагентом до укладення агентського договору.
11. Також Скаржник зазначив щодо норми права, яка застосована судом апеляційної інстанції неправильно, а саме частини 1, 4 статті 301 ГК України у взаємозв`язку із частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", щодо якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах.
12. На переконання Скаржника, при застосуванні вищезазначених норм права потрібно зважати на суть спірних правовідносин. Таким чином, є необхідність сформувати висновок, який дозволяв би суду констатувати можливість вказівки у актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) на агентські договори. Відтак потребує формування правового висновку питання про те, чи може первинний документ за агентським договором містити посилання на первинні документи щодо інших господарських операцій (якщо щодо таких агентська послуга і надавалась).
13. Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
14. 20 грудня 2024 року року між Позивачем (агент) та Відповідачем (принципал) укладено агентський договір №01-20-12/24.
15. Відповідно до пункту 1.1 договору агент зобов`язується за дорученням та в інтересах принципала за винагороду сприяти укладанню угод принципалом, зобов`язується робити з доручення принципала юридичні й інші дії від свого імені, але за рахунок принципала, або від імені й за рахунок принципала.
16. Згідно пункту 1.2 договору принципал, що працює в галузі виробництва м`ясної продукції, бажає розширення своєї діяльності на території України, а агент сприяє принципалу в просуванні його продукції на території України відповідно до умов цього договору.
17. Пунктом 2.1 договору сторони домовились про обов`язки агента, зокрема Агент має здійснювати свої повноваження відповідно до закону та цього договору, добросовісно та в межах, що потребує даний вид угоди; приймати від принципала інформацію, необхідну для надання послуг; повідомляти принципалу про кожний випадок його посередництва в укладанні угоди в інтересах принципала.
18. Відповідно до пункту 2.3 договору до обов`язків принципала входить, зокрема в триденний строк, не враховуючи вихідні дні, за відсутності претензій підписувати та передавати агенту акт приймання-передачі виконаних послуг.
19. За положеннями пункту 3.1 договору винагорода агента обраховується як відсоток від вартості (ціни) договорів, укладених агентом на користь принципала та/або укладених принципалом внаслідок сприяння агента, а саме: якщо предметом продажу є консерви - 5% ; якщо предметом продажу є м`ясна продукція - 1,5%. Факт залученості агента до укладення принципалом договорів про відчуження товару (купівлі-продажу, поставки тощо) принципала підтверджується листом однієї із сторін такого договору (принципала та/або кінцевого набувача товару).
20. Відповідно до п. 3.2 договору форма оплати: безготівкова, шляхом перерахування коштів на рахунок агента, який зазначений в кінці договору.
21. Пунктом 3.3 договору передбачено, що розмір коштів, зазначених в п. 3.1, 3.1.1 перераховуються принципалом в п`ятиденний строк після настання всіх та кожної із наступних подій: отримання товару покупцями.
22. Згідно із пунктом 14.1 договір набирає чинності та діє до 31 грудня 2025 року. У випадку, якщо за 1 (один) місяць до дати закінчення дії договору жодна із сторін не повідомить про своє бажання припинити договірні відносини, дія договору продовжується на аналогічний період. Договір може бути продовжений за письмовою згодою сторін.
23. 15 вересня 2025 року Позивач звернувся до Відповідача із запитом про надання належним чином завіреної копії договору поставки №1/10.07.2024 від 10.07.2024, укладеного між Відповідачем та ТзОВ "Буський консервний завод" (разом із усіма додатками та додатковими угодами/договорами, зокрема, але не виключно, щодо продовження чинності такого на 2025 рік). Повідомити та надати документальне підтвердження обсягу продажів Відповідача на користь ТзОВ "Буський консервний завод" в рамках договору поставки №№1/10.07.2024 від 10.07.2024 за період з 20.12.2024 по дату формування відповіді на цей запит (зокрема, шляхом надання копій видаткових накладних).
24. 24 жовтня 2025 року Відповідач надав відповідь на запит Позивача від 15.09.2025 разом із копіями договору поставки №1/10.07.2024 від 10.07.2024 та видаткових накладних (з товарно-транспортною накладною), оформлених на адресу ТзОВ "Буський консервний завод" у межах виконання зазначеного договору, за період з 20.12.2024.
25. Також у вказаній відповіді Відповідач зазначив, що надання вказаних матеріалів не є: (1) підтвердженням виконання Позивачем будь-яких зобов`язань, дій чи функцій у межах агентського договору, укладеного між сторонами; (2) підтвердженням того, що господарські операції за договором поставки №1/10.07.2024 були здійснені з участю або з ініціативи Позивача; (3) підставою для нарахуванням будь-яких агентських винагород чи визнання агентської діяльності виконаною.
26. Позивач вважає, що Відповідач порушив умови договору щодо оплати винагороди, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 2 087 775,92 грн.
27. З метою досудового врегулювання спору, 07 листопада 2025 року Позивачем направлялася Відповідачу вимога щодо сплати заборгованості у розмірі 2 087 775,92 грн. Одночасно надіслано відповідні Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 07.11.2025, на яких відсутній підпис зі сторони Відповідача.
28. У зазначених Актах вказано про найменування послуги: "Агентська послуга щодо поставки за ВН (вказується номер та дата кожної видаткової накладної)".
29. Вказана вимога залишена Відповідачем без відповіді та без задоволення.
30. Несплата винагороди за агентським договором стала підставою для звернення Позивача у цій справі з позовом до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
31. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
32. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права, а саме, частину 1 статті 74 ЦК України (щодо констатації обов`язку доказування сторонами), при цьому проігнорувавши те, як саме (в силу пункту 3 частини 1 статті 3 ЦК України) сторони Агентського договору погодили спосіб підтвердження надання/отримання відповідної послуги, не врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.02.2024 у справі № 921/515/20, від 14.01.2026 у справі № 922/4558/24, від 28.02.2018 у справі № 643/15598/15-ц, від 30.04.2026 у справі № 320/7522/25, від 19.06.2019 у справі № 925/1171/17, від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18.
33. Предметом спору у справі № 921/515/20 було стягнення 3 908 904,29 грн заборгованості за договором субпідряду. Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням замовником зобов`язань з оплати виконаних будівельних робіт. У цій справі Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт суди повинні оцінювати вжиті сторонами дії на виконання договору в їх сукупності з огляду на умови конкретного договору. При цьому умова договору щодо оплати послуг чи робіт, пов`язана з підписанням актів приймання, не може бути єдиною підставою для звільнення замовника від оплати, оскільки основною ознакою господарської операції є її реальність, а належне оформлення первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Водночас у справі № 921/515/20 суди встановили, що роботи, оплату яких вимагав субпідрядник, не були виконані належним чином відповідно до умов договору субпідряду. Верховний Суд також наголосив, що обставини реального виконання робіт та їх відповідність умовам договору є предметом доказування, а оцінка відповідних доказів належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій.
34. У справі, що розглядається (№ 921/732/25), суди попередніх інстанцій встановили, що договір поставки № 1/10.07.2024 між Відповідачем та ТзОВ "Буський консервний завод" був укладений 10.07.2024, тоді як Агентський договір між Позивачем та Відповідачем укладено 20.12.2024.
35. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів того, що Позивач відповідно до пункту 1.1 Агентського договору укладав угоди від імені Відповідача з метою просування його продукції; доказів укладення договору (угоди) про продовження господарських правовідносин із ТзОВ "Буський консервний завод"; а також доказів надсилання передбачених пунктом 2.1 Агентського договору повідомлень про кожний випадок посередництва Позивача в укладенні угоди в інтересах Відповідача.
36. Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеному Скаржником висновку Верховного Суду у справі № 921/515/20, оскільки суди попередніх інстанцій вирішували питання саме про реальність виконання Позивачем передбачених Агентським договором послуг та за результатами оцінки доказів встановили недоведеність їх фактичного надання.
37. Предметом спору у справі № 922/4558/24 було стягнення 1 856 457,74 грн заборгованості за поставлений товар. Спір між сторонами стосувався, зокрема, факту здійснення поставки товару та доказів, якими така поставка могла бути підтверджена. Верховний Суд у зазначеній справі виходив із того, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення поставки товару.
38. Водночас, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.10.2025 Відповідач надав Позивачу копію договору поставки № 1/10.07.2024 та видаткові і товарно-транспортні накладні щодо поставок за період з 20.12.2024.
39. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що Відповідач у відповіді від 24.10.2025 зазначив, що надання відповідних документів не є підтвердженням виконання Позивачем зобов`язань за Агентським договором, здійснення господарських операцій за договором поставки за його участю або ініціативою та не є підставою для нарахування агентської винагороди.
40. Таким чином, предмет доказування у справі № 922/4558/24 та у справі, що розглядається, є різним. У справі № 922/4558/24 вирішувалося питання про підтвердження самого факту поставки товару, тоді як у цій справі здійснення поставок не заперечується, а предметом доказування є фактичне надання Позивачем агентських послуг. Тому наведений висновок Верховного Суду не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
41. Предметом спору у справі № 643/15598/15-ц було стягнення заборгованості за договором про надання інформаційних послуг з пошуку нерухомості та штрафу. Умовами договору у зазначеній справі було прямо передбачено, що послуги виконавця з пошуку нерухомості вважаються наданими в момент, коли замовник ставить свій підпис про огляд знайденого об`єкта нерухомості. Суди встановили, що замовник оглянув запропоновану квартиру та поставив підпис у договорі, а в подальшому придбав цю квартиру. За таких встановлених обставин Верховний Суд погодився з висновком про виконання виконавцем умов договору та виникнення обов`язку замовника оплатити послуги.
42. Водночас, у справі, що розглядається, пунктом 3.1 Агентського договору сторони погодили, що факт залученості агента до укладення принципалом договорів про відчуження товару (купівлі-продажу, поставки тощо) принципала підтверджується листом однієї із сторін такого договору (принципала та/або кінцевого набувача товару).
43. Суди попередніх інстанцій встановили наявність листа № 20/12/2024 від 20.12.2024, у якому Відповідач підтвердив факт надання Позивачем послуг зі сприяння укладенню угод при встановленні господарських правовідносин із ТзОВ "Буський консервний завод" щодо договору поставки № 1/10.07.2024 від 10.07.2024 та продовження дії цього договору на 2025 рік.
44. Разом з тим суди попередніх інстанцій врахували, що сам договір поставки був укладений до Агентського договору, доказів укладення за посередництва Позивача окремого договору (угоди) про продовження господарських правовідносин не надано, як і не надано доказів повідомлення Відповідача про кожний випадок посередництва відповідно до пункту 2.1 Агентського договору.
45. Отже, на відміну від справи № 643/15598/15-ц, у якій суди встановили вчинення саме тієї дії, з якою договір прямо пов`язував момент надання послуги, у цій справі суди попередніх інстанцій за результатами оцінки всієї сукупності доказів не встановили фактичного надання Позивачем посередницьких послуг, за які заявлено до стягнення агентську винагороду.
46. Предметом спору у справі № 320/7522/25 було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами документальної перевірки платника податків. Під час вирішення цього податкового спору суди, серед іншого, досліджували господарські операції платника податків за договорами про надання послуг з пошуку постачальників та покупців сільськогосподарської продукції. За умовами одного з таких договорів послуги вважалися наданими з моменту надання виконавцем замовнику визначених договором документів від постачальника та видачі постачальником замовнику первинних бухгалтерських документів на поставку продукції. Надання послуг оформлювалося актами, підписаними замовником та виконавцем. Отже, висновки у справі № 320/7522/25 сформовані в межах податкового спору під час оцінки реальності господарських операцій платника податків та документального підтвердження понесених ним витрат.
47. У справі, що розглядається, вирішується спір безпосередньо між сторонами Агентського договору щодо виникнення у Позивача права на агентську винагороду. При цьому суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів здійснення Позивачем посередницьких дій, передбачених Агентським договором, а акти здачі-прийняття робіт від 07.11.2025 Відповідачем не підписані.
48. За таких обставин правовідносини у справі № 320/7522/25 та у справі, що розглядаються, не є подібними за предметом спору, підставами позову, змістом спірних правовідносин та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.
49. Предметом спору у справі № 914/2355/21 були вимоги про зобов`язання підписати акти приймання виконаних будівельних робіт та стягнення 462 473,00 грн за виконані роботи із зимового утримання автомобільних доріг. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду виходив із того, що правові наслідки створює реальне виконання господарської операції, а не лише її оформлення первинними документами. Водночас Верховний Суд зазначив, що вид робіт або послуг та їх ціна повинні бути прямо передбачені умовами договору.
50. У цій справі суди попередніх інстанцій саме з`ясовували, чи були фактично надані Позивачем ті послуги, які становили предмет Агентського договору, та встановили відсутність доказів відповідного посередництва. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що у складених Позивачем актах найменування послуги визначено як "Агентська послуга щодо поставки за ВН", тоді як такі послуги не є предметом укладеного сторонами Агентського договору.
51. Тому висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновку Верховного Суду у справі № 914/2355/21, оскільки в обох випадках визначальним є встановлення реального виконання саме тих робіт або послуг, які передбачені відповідним договором.
52. Предметом спору у справі № 559/1605/18 були вимоги споживачів до туроператора про захист прав споживачів у зв`язку з неналежним виконанням договору про надання туристичних послуг. У цій постанові Верховний Суд, тлумачачи пункт 3 статті 3 та статтю 627 ЦК України, зазначив, що свобода договору охоплює свободу його укладення, вибору контрагента, виду договору, визначення його умов та форми. Водночас при реалізації свободи договору мають враховуватися вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаї ділового обороту, вимоги розумності та справедливості, тобто принцип свободи договору не є необмеженим.
53. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не заперечували право сторін самостійно визначити умови Агентського договору та врахували погоджений сторонами у пункті 3.1 спосіб підтвердження залученості агента. Водночас на підставі оцінки всіх встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність фактичного надання Позивачем послуг, передбачених предметом цього договору.
54. Отже, висновок Верховного Суду у справі № 559/1605/18 щодо принципу свободи договору не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.
55. Предметом спору у справі № 904/5748/18 було визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, якими передбачалося нарахування позичальнику винагороди банку. Верховний Суд у цій справі зазначив, що принцип свободи договору не є безумовним, а межі його дії визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності та розумності. Сторони вправі визначати умови договору на власний розсуд, однак з урахуванням прав та інтересів контрагентів.
56. Предмет та зміст правовідносин у справі № 904/5748/18 істотно відрізняються від цієї справи, оскільки там вирішувалося питання дійсності умов кредитного договору щодо банківської винагороди, тоді як у цій справі спір стосується доведеності фактичного надання послуг за Агентським договором.
57. Крім того, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не обмежували свободу сторін у визначенні умов Агентського договору та не визнавали відповідні умови недійсними чи такими, що не підлягають застосуванню, а надали оцінку доказам виконання Позивачем прийнятих на себе договірних зобов`язань. Тому висновки Верховного Суду у справі № 904/5748/18 також не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
58. Щодо посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/1171/17 Суд зазначає, що наведене Скаржником посилання не дає підстав для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки зі змісту касаційної скарги не вбачається належного обґрунтування того, який саме висновок щодо застосування норми права у цій постанові не був врахований судами та в чому полягає подібність відповідних правовідносин із правовідносинами у справі, що переглядається.
59. Отже, наведені Скаржником постанови Верховного Суду або прийняті за інших фактичних обставин та іншого змісту спірних правовідносин, або викладені в них висновки не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у цій справі.
60. При цьому доводи Скаржника про те, що лист № 20/12/2024 від 20.12.2024 підтверджує належне виконання ним Агентського договору та виникнення права на всю заявлену до стягнення винагороду, фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій цього доказу в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.
61. Суди попередніх інстанцій дослідили зазначений лист цей лист, однак одночасно встановили, що договір поставки з ТзОВ "Буський консервний завод" укладено до укладення Агентського договору; доказів укладення за посередництва Позивача договору (угоди) щодо продовження відповідних господарських правовідносин не надано; доказів повідомлення про кожний випадок посередництва відповідно до пункту 2.1 Агентського договору матеріали справи не містять; складені Позивачем акти Відповідачем не підписані, а зазначене в них найменування послуг не відповідає предмету Агентського договору.
62. Переоцінка зазначених доказів та встановлення на їх підставі інших фактичних обставин справи виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
63. З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
64. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму права, а саме частину 1 статті 297 ГК України у взаємозв`язку із пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України та частинами 1, 2 статті 901 ЦК України, щодо яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах. У зв`язку із цим Скаржник вважає необхідним формування висновку Верховного Суду щодо того, чи може предмет агентського договору охоплювати дії агента, спрямовані на продовження та розвиток уже існуючих господарських відносин принципала з його контрагентом.
65. Відповідно до частини першої статті 297 ГК України (у редакції на момент спірних відносин) за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок, якщо інше не передбачено договором.
66. Разом з тим необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування норми права має випливати з встановлених судами обставин конкретної справи та бути необхідною для правильного вирішення спору.
67. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 1.1 Агентського договору Позивач зобов`язався за дорученням, в інтересах та за рахунок Відповідача за винагороду сприяти укладенню угод Відповідачем, а також вчиняти юридичні та інші дії від свого імені, але за рахунок Відповідача, або від імені та за рахунок Відповідача.
68. Пунктом 1.2 Агентського договору сторони визначили, що Відповідач має намір розширювати діяльність з виробництва м`ясної продукції на території України, а Позивач сприяє просуванню продукції Відповідача на території України.
69. Також суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до пункту 2.1 Агентського договору до обов`язків Позивача належало повідомляти Відповідача про кожний випадок свого посередництва в укладенні угоди в інтересах Відповідача.
70. Водночас, як зазначалось вище, договір поставки № 1/10.07.2024 між Відповідачем та ТзОВ "Буський консервний завод", у зв`язку з виконанням якого Позивач нарахував агентську винагороду, був укладений 10.07.2024, тоді як Агентський договір сторони уклали 20.12.2024. Суди попередніх інстанцій також дослідили лист № 20/12/2024 від 20.12.2024, у якому Відповідач підтвердив факт надання Позивачем послуг зі сприяння укладенню угод при встановленні господарських правовідносин із ТзОВ "Буський консервний завод" щодо купівлі-продажу (поставки) товару згідно з договором поставки № 1/10.07.2024 від 10.07.2024 та продовження дії цього договору на 2025 рік.
71. Проте за результатами оцінки доказів суди встановили, що матеріали справи не містять доказів посередництва Позивача в укладенні угоди в інтересах Відповідача, зокрема доказів укладення Позивачем угод від імені Відповідача з метою просування його продукції, доказів укладення договору (угоди) щодо продовження господарських правовідносин із ТзОВ "Буський консервний завод", а також доказів надсилання передбачених пунктом 2.1 Агентського договору повідомлень про кожний випадок такого посередництва.
72. Отже, відмова у позові зумовлена встановленою судами попередніх інстанцій недоведеністю фактичного вчинення Позивачем конкретних дій, які відповідно до умов укладеного сторонами Агентського договору становили зміст агентської діяльності та могли бути підставою для нарахування агентської винагороди.
73. Таким чином, запропоноване Скаржником питання щодо принципової можливості надання агентських послуг у межах господарських відносин, які виникли до укладення агентського договору, не є визначальним для вирішення цього спору, оскільки це питання не усуває необхідності доведення того, що після укладення Агентського договору Позивач фактично вчинив передбачені ним дії, спрямовані на продовження або розвиток відповідних господарських відносин.
74. За таких обставин підстав для формування Верховним Судом запропонованого Скаржником висновку щодо застосування частини першої статті 297 ГК України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини першої статті 3, частинами першою, другою статті 901 ЦК України у межах цієї справи немає.
75. Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин першої, четвертої статті 301 ГК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Скаржник вважає необхідним формування висновку щодо того, чи може первинний документ, складений на підтвердження надання послуг за агентським договором, містити посилання на первинні документи, складені на виконання іншої господарської операції, якщо такі документи використовуються для визначення обсягу та вартості агентської послуги.
76. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що 07.11.2025 Позивач направив Відповідачу вимогу про сплату агентської винагороди разом з актами здачі-прийняття робіт, які Відповідач не підписав. У цих актах Позивач зазначив найменування послуги: "Агентська послуга щодо поставки за ВН", із зазначенням номера та дати відповідної видаткової накладної.
77. Суди попередніх інстанцій встановили, що зазначені в актах послуги не є предметом Агентського договору. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що підставою для відмови у позові була недопустимість зазначення в актах здачі-прийняття робіт номерів та дат видаткових накладних, складених на виконання договору поставки.
78. При цьому пунктом 3.1 Агентського договору розмір агентської винагороди визначено у відсотковому співвідношенні до вартості (ціни) договорів, укладених агентом для Відповідача та/або укладених Відповідачем за сприяння агента, а пунктом 3.3 договору строк її сплати пов`язано з отриманням покупцями товару.
79. Таким чином, питання про можливість використання реквізитів видаткових накладних у первинному документі для визначення розміру агентської винагороди не має самостійного значення для вирішення цього спору за встановленої судами попередніх інстанцій недоведеності факту надання відповідних агентських послуг.
80. Водночас суди попередніх інстанцій дослідили докази та за результатами їх оцінки встановили, що Позивач не довів фактичного надання послуг, які входять до предмета Агентського договору.
81. Переоцінка цих доказів, встановлення інших обставин справи та вирішення питання про перевагу одних доказів над іншими виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
82. З огляду на викладене доводи Скаржника не підтверджують наявності передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
83. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
84. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
85. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
86. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Романова Сергія Миколайовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 у справі № 921/732/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді О. Баранець
І. Кондратова