ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/3272/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 (суддя Мандриченко О. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 (головуючий суддя Алданова С. О., судді Корсак В. А., Шапран В. В.)
у справі № 910/3272/25
за позовом ОСОБА_1
до 1) Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент Фонд» і 2) Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»
про визнання іпотеки припиненою,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Забродський В. В. , відповідача-1 - Дяченко О. В., відповідача-2 - Ярошенко А. С.)
ВСТУП
1. Вирішуючи у цій справі спір про визнання іпотеки припиненою через припинення основного зобов`язання, забезпеченого нею, у зв`язку із ліквідацією боржника, суди попередніх інстанцій виснували, що за встановлених обставин та з урахуванням підтверджених ухваленим у справі № 910/11472/21 рішенням, що набрало законної сили, прав відповідача-1 як іпотекодержателя, у цьому разі наявний передбачений частиною четвертою статті 593 ЦК України виняток, за якого припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.
2. Позаяк доводами касаційної скарги позивача наведеного належним чином у встановленому процесуальним законом порядку спростовано не було (зокрема, не було підтверджено помилковості здійсненого судами правозастосування за встановлених та оцінених ними фактичних обставин), Верховний Суд за результатами касаційного перегляду визнав відсутніми підстави для зміни чи скасування ухвалених у цій справі судових рішень, про що детально йдеться далі.
Короткий зміст позовних вимог, підстав заявленого позову
3. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент Фонд» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд») та Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (далі - ПАТ «Банк Камбіо»), у якому просив суд визнати припиненою з 06.09.2024 іпотеку за іпотечним договором від 18.11.2011, укладеним відповідачем-2 та позивачем та посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., реєстр. № 3420.
4. Заявлену вимогу позивач обґрунтував наявністю підстав для припинення зазначеної іпотеки через припинення основного зобов`язання, забезпеченого нею, у зв`язку із ліквідацією боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лєон» (далі - ТОВ «Лєон»).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі № 910/3272/25, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026, у задоволенні вказаного позову було відмовлено.
6. Як виснували суди попередніх інстанцій, у даному випадку до ліквідації боржника іпотекодержатель реалізував своє право на звернення стягнення на предмет забезпечення, а тому, ураховуючи норми частини четвертої статті 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право іпотеки за договором іпотеки та правовідносини за ним не є припиненими, оскільки ліквідація боржника за основним зобов`язанням з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за основним договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.
7. При цьому місцевий та апеляційний господарські суди виходили також з того, що судовим рішенням у справі № 910/11472/21, яке набрало законної сили, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» визнано іпотекодержателем іпотечного майна на підставі договору іпотеки за реєст. № 3420, що серед іншого свідчить про те, що ПАТ «Банк Камбіо» вибув із спірних правовідносин, права кредитора та іпотекодержателя у цьому разі належать АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», і відповідно ПАТ «Банк Камбіо» є неналежним відповідачем.
Касаційна скарга
8. Не погодившись із судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить ухвалені у справі № 910/3272/25 постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарг
9. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій скаржник визначив підстави, передбачені пунктами 1, 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
10. Так, ОСОБА_1 стверджує, що місцевий та апеляційний господарські суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, частину четверту статті 593, статтю 609 ЦК України, статті 17, 33, 35 Закону України «Про іпотеку» та порушили норми процесуального права, а саме статті 73, 74, 76-79, 86, пункти 2, 3 частини першої статті 42, частину четверту статті 120, частину одинадцяту статті 270 ГПК України.
11. При цьому щодо передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували частину четверту статті 593 ЦК України (у поєднанні зі статтею 609 названого Кодексу та статтями 17, 33, 35 Закону України «Про іпотеку») без урахування висновку щодо застосування вказаних правових норм у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 334/5588/19, від 03.07.2019 у справі № 916/80/16 та від 11.07.2019 у справі № 905/2752/17, в яких Верховний Суд виснував, що звернення кредитора з грошовими (кредиторськими) вимогами до боржника до моменту його ліквідації (припинення) до суду (третейського суду) та у межах справи про банкрутство не є реалізацією вимоги іпотекодержателя (заставодержателя) у розумінні частини четвертої статті 593 ЦК України, та не тягне наслідку у вигляді не застосування винятку, передбаченого вказаною нормою, а саме:
- у постанові від 19.06.2024 у справі № 334/5588/19 Верховний Суд констатував, що рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором не є реалізацією вимоги іпотекодержателя (заставодержателя) у розумінні частини четвертої статті 593 ЦК України;
- у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/80/16 Верховний Суд дійшов висновку, що подача вимог до основного боржника у межах справи про банкрутство останнього не є реалізацією вимоги іпотекодержателя (заставодержателя) у розумінні частини четвертої статті 593 ЦК України;
- у постанові від 11.07.2019 у справі № 905/2752/17 Верховний Суд, незважаючи на рішення суду про стягнення з боржників (позичальників за кредитними договорами) суми заборгованості, зазначив, що банк як заставодержатель до моменту ліквідації відповідних юридичних осіб не реалізував своє право на звернення стягнення на передане в заставу майно за договорами, укладеними в забезпечення виконання вищевказаних кредитних договорів.
12. До того ж згідно з доводами скаржника наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 593 ЦК України у правовідносинах, коли кредитор подав заяву про визнання грошових (кредиторських) вимог до боржника під час його припинення (ліквідації), що є підставою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
13. Водночас стосовно передбаченої пунктом 4 частини другої названої статті підстави касаційного оскарження позивач зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, чим порушили статті 73, 74, 76-79, 86 цього Кодексу, а суд апеляційної інстанції розглянув справу та ухвалив оскаржувану постанову за відсутності повідомлення ОСОБА_1 про дату і час судового засідання, чим порушив пункти 2, 3 частини першої статті 42, частину четверту статті 120, частину одинадцяту статті 270 ГПК України.
14. У поданій касаційній скарзі позивач посилається і на численну іншу судову практику Верховного Суду щодо застосування статей 33, 35-39, 41 Закону України «Про іпотеку», стосовно доказів та доказування, а також наводить аргументи, згідно з якими в оскаржуваних судових рішеннях містяться посилання на постанови суду касаційної інстанції, ухвалені у справах з неподібними до справи № 910/3272/25 правовідносинами.
Позиція інших учасників справи
15. У межах встановленого Верховним Судом строку від ПАТ «Банк Камбіо» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 залишити без змін.
16. У своєму відзиві відповідач-2, зокрема, звертає увагу на те, що у справі № 910/11472/21 постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03.07.2024, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» визнано іпотекодержателем, і у зв`язку із набранням цим судовим рішенням законної сили, відповідач-1 скористався своїм правом та зареєстрував за собою право іпотекодержателя на відповідне іпотечне майно.
17. Відзив на касаційну скаргу позивача також подав АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд».
18. Заразом доказів його направлення іншим учасникам судового процесу відповідачем-1 до цього відзиву додано не було, у зв`язку з чим ОСОБА_1 подав клопотання про залишення його без розгляду.
19. Відхиляючи вищевказане клопотання позивача, Верховний Суд зауважує, що частиною четвертою статті 295 ГПК України дійсно передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Однак, норми, яка б передбачала залишення відзиву без розгляду, у зв`язку із невиконанням наведеного, ГПК України не містить. Тож підстави для залишення відзиву відповідача-1 без розгляду у цьому разі відсутні. Аналогічні висновки викладено і у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 910/17785/20(910/8077/21) та від 22.08.2025 у справі № 920/1061/23(589/2671/23).
20. У відзиві АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наводячи при цьому аргументи щодо чинності іпотеки, яку позивач просить визнати припиненою, а також зазначаючи, що питання чинності іпотечного договору реєстр. № 3420, наявності та розміру заборгованості за генеральною кредитною угодою та прав АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», як законного іпотекодержателя, вже досліджувалися в межах справи № 910/11472/21, учасником якої у тому числі був скаржник.
21. Під час касаційного провадження відповідачем-1 також було подано повторний відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Про цей відзив Верховний Суд (з урахування у тому числі наведених у клопотанні позивача доводів стосовно цього) залишає без розгляду на підставі статті 118 ГПК України, позаяк його подано з пропуском встановленого судом строку для його подання і АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» не наведено поважних причин такого пропуску.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
22. Як з`ясували місцевий та апеляційний господарські суди, 15.12.2010 ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон» уклали генеральну кредитну угоду № 600/02-2010, згідно з якою банк зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах генеральної кредитної угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позивача за кредитами, наданими в межах генеральної кредитної угоди, не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США.
23. У цей же день на виконання зазначеної генеральної кредитної угоди було укладено кредитний договір (відзивна кредитна лінія) № 602/02-2010 (далі - кредитний договір), відповідно до якого на умовах цього договору та укладеної між сторонами генеральної кредитної угоди банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1 000 000, 00 доларів США на перекредитування кредиту іншого банку, зі сплатою 15,0% річних та 1,0% одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку.
24. Додатковою угодою від 29.11.2013 до генеральної кредитної угоди сторони виклали підпункт (б) пункту 2.2 в новій редакції, визначивши розмір кредитної лінії в розмірі 1 507 000,00 доларів США, графік погашення - згідно кредитного договору, відсоткова ставка - 15,0% річних.
25. У якості забезпечення виконання зобов`язань за генеральною кредитною угодою, 18.11.2011 ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є., за реєст. № 3420.
26. Відповідно до пункту 1.1 цього іпотечного договору в іпотеку передано чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 234,7 кв.м., житловою площею 89,0 кв.м. Реквізити правовстановлюючого документа та документів, що підтверджують права власності: свідоцтво про право власності, видане 30.11.2009 Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого округу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 19.11.2009 № 1778-С/К1 та зареєстроване 07.12.2009 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Київським БТІ, що підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі, записаний у реєстрову книгу № 413-60, за реєст. № 44243.
27. Надалі ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» уклали договір від 30.01.2020 № 23 про відступлення прав вимоги, згідно з яким право вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010 укладеними ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон» перейшли до ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
28. За вказаним договором відступлення прав вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» придбало: 1) право вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010; 2) право вимоги за кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010; 3) право вимоги за кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010.
29. Відповідно до вказаного договору про відступлення права вимоги до ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» серед іншого переходять також майнові права за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420, укладеним ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 ; майнові права за договором іпотеки від 16.12.2010, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О.Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3508, укладеним ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Лєон».
30. В свою чергу 24.11.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору № 16-01/11-2021 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 16.11.2021 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Стронг Менеджмент Актив», уклали договір № 07/24/11/2021/16 про відступлення права вимоги за кредитними договорами, відповідно до умов якого АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» набуло право вимоги за генеральною кредитною угодою від 15.12.2010 № 600/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 601/02-2010, кредитним договором від 15.12.2010 № 602/02-2010 в загальній сумі 2 929 558,16 доларів США, що станом на 24.11.2021 за офіційним курсом НБУ становило 78 689 104,01 грн.
31. Також 24.11.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» та АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору № 16-01/11-2021 про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 16.11.2021 діє ТОВ «Компанія з управління активами «Стронг Менеджмент Актив», уклали договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» придбало у власність майнові права, які виникли за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О. Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420, та договором іпотеки від 16.12.2010, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О. Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3508.
32. Звертаючись до суду з позовом у справі № 910/3272/25, ОСОБА_1 стверджував, що згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Лєон», ідентифікаційний код юридичної особи 36307383, припинено внаслідок ліквідації, про що 06.09.2024 внесений відповідний запис, номер запису: 100067111[телефон приховано]. Тож на сьогоднішній день ТОВ «Лєон»,яке було боржником за основним зобов`язанням, є ліквідованим без визначення правонаступників, а тому основне зобов`язання за кредитними договорами припинилось, і відповідно припинилась іпотека за іпотечним договором № 3420.
33. При цьому позивач зауважував, що з моменту виникнення права вимоги до ТОВ «Лєон» та до моменту його ліквідації 06.09.2024 минуло майже дев`ять років, протягом яких кредитор не заявив майнових вимог про стягнення заборгованості ані до боржника, ані до майнового поручителя - ОСОБА_1 , заразом строк позовної давності по основному зобов`язанню сплив ще 14.12.2018, тобто за шість років до ліквідації ТОВ «Лєон».
34. Заперечуючи проти наведеного, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» у свою чергу наполягало на тому, що воно є новим власником майнових прав за договорами, що були укладені в забезпечення виконання генеральної кредитної угоди від 15.12.2010 № 600/02-2010, зокрема, але не виключно, і за іпотечним договором від 18.11.2011, посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кандзюбою О. Є. та зареєстрованим в реєстрі за № 3420, укладеним ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 . Водночас у постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/11472/21 від 17.04.2024 встановлено, що іпотечний договір реєстр. № 3420 є чинним з моменту його укладення (18.11.2011) та по теперішній час, а законним кредитором з усім обсягом права вимоги по кредитним договорам спочатку було ПАТ «Банк Камбіо», а з 30.01.2020 законним кредитором є АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд».
35. Крім того, за твердженнями відповідача-1 відповідно до приписів статей 5, 23 Закону України «Про іпотеку», новостворені квартири за № 186 та АДРЕСА_2 є предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору № 3420, укладеного 18.11.2011 ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 , а новий власник квартири за № 186/1 - ОСОБА_3 є новим іпотекодавцем вказаної квартири та наділений всією сукупністю прав та обов`язків відповідно до іпотечного договору реєстр. № 3420. Факт же відсутності в державних реєстрах обтяження іпотечної квартири АДРЕСА_1 , на які посилається позивач, не є беззаперечним доказом виконання зобов`язань за генеральною кредитною угодою, про що ОСОБА_1 достеменно відомо.
36. АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» стверджувало і те, що 15.01.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань дізналося, що ТОВ «Лєон» перебуває у стані припинення, а головою комісії з припинення/ліквідатором призначено ОСОБА_1, у зв`язку з чим на адресу боржника 17.01.2024 та 10.05.2024 було направлено заяви з кредиторськими вимогами, які позивач, як ліквідатор боржника, не отримав.
37. Водночас з метою виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/11472/21, у серпні 2024 року відповідач-1 звернувся до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гритчина В. І. із заявами про державну реєстрацію прав іпотекодержателя, проте за результатами розгляду цих заяв, приватним нотаріусом Гритчиним В. І. реєстраційні дії стосовно вищезазначених об`єктів було зупинено, з огляду на наявність незавершених реєстраційних дій державних реєстраторів/нотаріусів, що були зареєстровані раніше, а у березні 2025 року із позову ОСОБА_1 у справі № 910/3272/25 дізнався інформацію про те, що 06.09.2024 юридична особа - ТОВ «Лєон» ліквідована, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
38. АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» наполягало на тому, що з урахуванням пункту 8.2 іпотечного договору реєстр. № 3420, жодна з передбачених умов для його припинення не настала, а відтак цей договір є чинним станом на сьогоднішній день, а законним іпотекодержателем предмета іпотеки є відповідач-1.
39. В свою чергу ПАТ «Банк Камбіо» заперечило проти задоволення заявленого у справі № 910/3272/25 позову, зазначивши, що є неналежним відповідачем, оскільки постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/11472/21, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 03.07.2024, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» визнано іпотекодержателем за відповідним іпотечним договором.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій
40. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
42. Предметом судового розгляду у цій справі став позов іпотекодавця про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором від 18.11.2011 реєстр. № 3420, обґрунтований тим, що зазначена іпотека є припиненою через припинення основного зобов`язання, забезпеченого нею, у зв`язку із ліквідацією боржника.
43. За результатами розгляду справи № 910/3272/25 місцевий та апеляційний господарські суди виснували, що за встановлених у ній обставин наявний передбачений частиною четвертою статті 593 ЦК України виняток, за якого припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.
44. При цьому суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що новий власник майнових прав за іпотечним договором - АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» 17.01.2024 та 10.05.2024 (тобто, до припинення ТОВ «Лєон» - боржника за основним зобов`язанням, головою комісії з припинення/ліквідатором якого було призначено ОСОБА_1) направляв на адресу боржника заяви з кредиторськими вимогами.
45. Також висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо вирішення спору у цій справі ґрунтувались на тому, що судовим рішенням у справі № 910/11472/21, яке набрало законної сили, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» визнано іпотекодержателем іпотечного майна на підставі іпотечних договорів, за реєстр. № 3420 та № 3508, і у зв`язку з набранням законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у зазначеній справі, відповідач-1 скористався своїм правом та вчинив дії щодо реєстрації за собою прав іпотекодержателя на іпотечні квартири № 186 та АДРЕСА_2 .
46. У відповідності ж до пункту 8.2 іпотечного договору від 18.11.2011 реєстр. № 3420 іпотека за цим договором припиняється, а договір припиняє дію в таких випадках: - повне виконання вимог іпотекодержателя за кредитним договором; - за взаємною згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню; - продаж (реалізація) предмета іпотеки в ході звернення стягнення на нього відповідно до статті 7 цього договору та/або вимог законодавства України; - повне знищення предмета іпотеки за умови, що він не підлягає відновленню та/ або після відновлення предмет іпотеки повністю непридатний для використання за цільовим призначенням; - в інших випадках, прямо передбачених законодавством України.
47. З урахуванням цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що умовами договору іпотеки припинення боржника не визначено як підставу для припинення іпотеки та звільнення у зв`язку із цим іпотекодавця від ризиків, пов`язаних з невиконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.
48. Проаналізувавши вищевикладені мотиви, Верховний Суд вважає, що доводами касаційної скарги правильності їх висновків у передбаченому процесуальним законом (зокрема, статтею 287 ГПК України) порядку не спростовано.
49. Стосовно відповідних доводів скаржника Верховний Суд зазначає таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
50. Згідно із пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
51. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
52. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і вищевказаного пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
53. З-поміж зазначених критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
54. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
55. Водночас слід виходити і з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
56. Як вже вказувалось, у цій справі на обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження позивач посилається на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 334/5588/19, від 03.07.2019 у справі № 916/80/16 та від 11.07.2019 у справі № 905/2752/17 щодо застосування частини четвертої статті 593 ЦК України (див. детальніше пункт 11 цієї постанови).
57. Разом з тим, ухвалюючи постанову від 19.06.2024 у справі № 334/5588/19 за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом про визнання припиненою іпотеки і скасування обтяження нерухомого майна, Верховний Суд виходив з того, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин її матеріали не містять доказів того, що банк реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом подання позову або пред`явлення вимоги до ліквідації боржника. Натомість матеріали справи підтверджують лише те, що банку було видано господарським судом наказ на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі з предметом позову про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором. Вимогу ж про усунення порушень шляхом погашення заборгованості за кредитом і відсотками позивач надіслав іпотекодавцю після ліквідації боржника.
58. Натомість у справі № 916/80/16 про банкрутство заставодавця, судами попередніх інстанцій було встановлено, що її матеріали не містять доказів звернення банка з відповідною вимогою до заставодавця про усунення порушення кредитних зобов`язань за договором чи звернення з позовом про стягнення на предмет застави. При цьому банк реалізував своє право на подачу вимог до основного боржника у межах справи про його банкрутство, про що вказано в ухвалі господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у цій справі (про банкрутство боржника). Погоджуючись за таких обставин з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні заяви банка про визнання кредиторських вимог до заставодавця, Верховний Суд у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/80/16 посилався у тому числі на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», зокрема, про те, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
59. У справі ж № 905/2752/17 так само про банкрутство заставодавця, суди попередніх інстанцій з`ясували, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію припинення боржників. При цьому до моменту їх ліквідації банк не реалізував своє право на звернення стягнення на передане в заставу майно за договорами, укладеними в забезпечення виконання відповідних кредитних договорів. У зв`язку з цим, Верховний Суд виснував, що, оскільки заставодержателем не було реалізовано його право на звернення стягнення на передане в заставу майно до моменту ліквідації позичальників, то у нього не виникає право на заявлення вимог до заставодавця, який перебуває у процедурах банкрутства. У цій справі суд касаційної інстанцій також керувався числі правовими нормами, які регулюють процедуру банкрутства.
60. З усього викладеного слідує, що фактичні обставини справ № 334/5588/19, № 916/80/16 та № 905/2752/17, які мають юридичне значення не є подібними до справи, що переглядається.
61. Так, на відміну від справи № 910/3272/25 у зазначених справа, на які посилається скаржник, судами не було встановлено обставин вирішення у судовому порядку (справа № 910/11472/21) спору між АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» та у тому числі ОСОБА_1 , у результаті чого судовим рішення, що набрало законної сили, АТ «ЗНВКІФ «Аргумент Фонд», як особу, що придбала у банка майнові права за відповідним іпотечним договором, визнано іпотекодержателем, як заразом і обставин звернення цієї особи (нового іпотекодержателя), зокрема, і після ухвалення відповідного судового рішення до боржника (ТОВ «Леон», головою комісії з припинення/ліквідатором якого був іпотекодавець - ОСОБА_1 ), який ще не припинився, із заявами з кредиторськими вимогами.
62. Водночас судової практики Верховного Суду у справах з подібними до справи № 910/3272/25 правовідносинами та встановленими аналогічними до вищенаведених обставинами, у відповідності до якої судом касаційної інстанції було інакше застосовано норми права (зокрема, норми Закону України «Про іпотеку», частину четверту статті 593 ЦК України) порівняно із здійсненим судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається правозастосування, позивач у поданій касаційній скарзі не навів, а отже своїх доводів про це належно не обґрунтував.
63. Посилатися ж на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, помилково.
64. Отже, вищевикладені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не є належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, висловлено у справах з неподібними до справи № 910/3272/25 правовідносинами, які внаслідок цього потребують інакшого правового регулювання (у тому числі відносно справ № 916/80/16 та № 905/2752/17 і застосування законодавства про банкрутство, що не є застосовним у цій справі, з огляду на предмет та підстави заявленого у ній позову).
65. В свою чергу загальні висновки Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про іпотеку», зокрема те, що за умови неналежного надсилання вимоги про усунення порушення іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на які також посилається скаржник (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц, від 26.07.2023 р у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), постанови Верховного Суду від 17.06. 2020 у справі № 173/2158/16-ц (провадження №61-41188св18), від 21.07.2021 у справі № 759/219/19 (провадження № 61-17106св20), від 10.05.2022 у справі №3 08/13017/16-ц, від 06.10.2021у справі № 754/8547/19 (провадження № 61-10163св21), від 20.10.2021 у справі № 911/3001/20, від 18.09.2024 у справі № 346/2344/22 (провадження № 61-14683св23), від 12.04.2022 у справі № 331/4165/18), самі по собі не свідчать про те, що у справі, яка переглядається, такої умови не було дотримано. Суди попередніх інстанцій за встановлених фактичних обставин справи № 910/3272/25 дійшли протилежного висновку щодо цього (з урахуванням, зокрема встановленого при розгляді справи № 910/11472/21). Переоцінка ж відповідних встановлених як місцевим, так і апеляційним, господарськими судами обставим при касаційному перегляді є неприпустимою в силу вимог частини другої статті 300 ГПК України.
66. Заразом сам скаржник, з огляду на зміст поданої ним касаційної скарги, зазначене обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження не визначає.
67. Таким чином, у цьому разі вищевказана підстава касаційного оскарження, з урахуванням всього наведеного, не знайшла свого підтвердження.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
68. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
69. За своїм змістом наведена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
70. Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватися, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.
71. Тож у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
72. Разом з тим формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
73. Усупереч викладеному, наводячи у касаційній скарзі доводи щодо обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 не визначає який саме висновок щодо застосування відповідної норм права у подібних правовідносинах слід сформулювати, а лише спонукає Верховний Суд до застосування при вирішенні цієї справи частини четвертої статті 593 ЦК України, виходячи з надання іншої оцінки фактичним обставинам цієї справи, ніж та, що була надана ним судами попередніх інстанцій.
74. Отже, фактично в цій частині аргументи скаржника спрямовані не на формулювання певних висновків про застосування норм права, а на спростування висловлених судами попередніх інстанцій висновків про те, що за встановлених обставин цієї справи (див. детальніше, зокрема, пункти 45 і 61 цієї постанови), наявні підстави для застосування частини четвертої статті 593 ЦК України задля врегулювання спірних правовідносин, що виникли між її сторонами, тобто у тому числі на переоцінку відповідних обставин та трактуванні вказаної правової норми на свою користь, що заразом прямо суперечить зазначеному у пункті 72 цієї постанови.
75. До того ж у цьому контексті вбачається певна суперечливість доводів позивача, позаяк у касаційній скарзі він одночасно стверджує про наявність протилежних висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 593 ЦК України у подібних до справи № 910/3272/25 правовідносинах порівняно із наведеними в оскаржуваних судових рішеннях (що, з огляду на вищевикладене у цій постанові, під час касаційного провадження не підтвердилося) та водночас зазначає про відсутність висновку суду касаційної інстанції про застосування частини четвертої статті 593 ЦК України у подібних правовідносинах.
76. З наведеного слідує, що передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у даному випадку також не підтвердилася, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для формулювання у справі, що переглядається, висновку щодо застосування норми права, визначеної скаржником.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
77. Згідно із пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
78. Зі змісту касаційної скарги позивача вбачається, що на обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження він одночасно зазначає про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) та посилається на пункт 3 частини третьої названої статті, у якому йдеться про таке процесуальне порушення, як необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
79. Суть же наведених у цій частині доводів ОСОБА_1 зводиться до того, що, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи визнано доведеними обставини, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки накладна кур`єрської служби «Фем Експрес» таким доказом (належним та допустимим) не є.
80. Стосовно наведеного Верховний Суд насамперед вбачає за необхідне зазначити, що достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не належного дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з підтвердженим обґрунтуванням скаржника заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, чого у цьому разі не відбулося, позаяк передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження не підтвердилися.
81. Водночас доводи скаржника щодо виключення із числа доказів накладної кур`єрської служби «Фем Експрес» були досліджені, оцінені та вмотивовано відхилені апеляційним господарським судом, що спростовує його звернення до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України. У цій частині аргументи позивача полягають у незгоді із зробленими судами попередніх інстанцій висновками та не підтверджують того, що певне його клопотання не було розглянуто ними.
82. В свою чергу, з огляду на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
83. Однак, про наявність законодавчої заборони використання певного засобу доказування задля підтвердження конкретної фактичної обставини справи, що переглядається, скаржником у касаційній скарзі не зазначається, а його аргументи у цій частині за своєю суттю є викладенням власної оцінки наявного у матеріалах справи доказу (накладної кур`єрської служби «Фем Експрес»), із спростування наданої судами попередніх інстанцій його оцінки, що не є належним обґрунтування передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження у взаємозв`язку із пунктом 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу.
84. Крім того, задля дослідження відповідних аргументів позивача Верховному Суду слід було б вдатися до переоцінки досліджених судами попередніх інстанцій доказів та встановлених ними фактичних обставин цієї справи, проте зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу вимог вже згадуваної частини другої статті 300 ГПК України.
85. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанови, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
86. Посилання позивача у цьому контексті на висновки, наведені у постановах Верховного Суду, стосовно стандартів доказування, а також щодо дослідження окремих доказів у інших судових справах, жодним чином не підтверджують допущення судами попередніх інстанцій порушення процесуальних норм при дослідженні доказів у цій справі, а тому також не є належним обґрунтуванням передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.
87. Натомість аргументи скаржника щодо не повідомлення його судом апеляційної інстанції про дату та час судового засідання Верховний Суд оцінює критично, позаяк із матеріалів справи (зокрема, протоколу судового засідання від 01.06.2026 № 65342320) слідує, що представник позивача (адвокат Мажара О. Є.) був присутній у судовому засіданні під час оголошення перерви у судовому засіданні до 08.06.2026 о 09:50, а також ознайомився під підпис із розпискою-повідомленням про це. Також зазначений представник позивача брав участь і у судовому засіданні 08.06.2026, про що свідчить протокол судового засідання від 08.06.2026 № 6575520.
88. Таким чином, за умов підтвердженої обізнаності представника позивача з датою та часом проведення відповідного судового засідання та прийняття цим представником участі у ньому, жодних порушень права ОСОБА_1 як учасника судового процесу у справі № 910/3272/25 не вбачається, ураховуючи, що для суду наявність представника позивача у судовому процесі має ті самі процесуальні наслідки, що й участь безпосередньо позивача (постанова Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 480/8341/22).
89. З огляду на все викладене, визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, так само не знайшла свого підтвердження за відсутності належного обґрунтування.
90. Інші аргументи, твердження та заперечення, наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 (зокрема, і його доводи про те, що у оскаржуваних судових рішеннях містяться посилання на нерелевантну судову практику Верховного Суду), не обґрунтовують неправильного застосування судами попередніх інстанцій правових норм за встановлених обставин цієї справи, не охоплюються визначеними скаржником підставами касаційного оскарження, підставами відкриття касаційного провадження у цій справі не слугували, а тому не аналізуються та не оцінюються Верховним Судом.
91. Сама по собі незгода позивача з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи, досліджених доказів, як і в результаті його незгода із ухваленими ними судовими рішеннями, не може бути підставою для їх зміни чи скасування за умов не підтвердження доводами касаційної скарги визначених у процесуальному законі підстав касаційного оскарження.
92. При цьому повноваженнями доповнювати касаційну скаргу суд касаційної інстанції не наділений, позаяк інакше це б було порушенням принципу диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві.
93. Доводи ж відзивів відповідачів на касаційну скаргу ОСОБА_1 ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що узгоджується із викладеним у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
95. Згідно із статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
96. Отже, зважаючи на те, що наведені скаржником у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а оскаржувані постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 слід залишити без змін.
Розподіл судових витрат
97. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення, що оскаржувались, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі № 910/3272/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил