Постанова № 140706272 у справі № 161/6502/26 від 12.10.2026

Справа № 161/6502/26 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В.

Провадження № 22-ц/802/1226/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Осіпука В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прядуна Ю.В.,

представника позивача Чайки О.Ф.,

прокурора Романішиної Т.О.,

представника Управління Служби безпеки України у Волинській області Вознюка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Волинській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за апеляційними скаргами: Волинської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Волинській області та ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

24.03.2026 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Волинської обласної прокуратури, Управління Служби безпеки України у Волинській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом ГУНП у Волинській області від 02.07.2016 року № 190 о/с був призначений на посаду начальника Любешівського відділення поліції Камінь-Каширського відділу поліції ГУНП у Волинській області.

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023 року його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КПК України і виправдано за недоведеністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12.09.2023 року залишено без змін вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023 року, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Постановою Верховного Суду від 09.07.2024 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 12.09.2023 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Внаслідок цього, у нього виникло право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури, суду, що виразилися у незаконному повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконному взятті і триманні під вартою, незаконному проведенні в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконному накладенні арешту на майно, незаконному відстороненні від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, якими йому було завдано істотної матеріальної та моральної шкоди.

Зазначає, що незаконне проведення НСРД спотворили та в силу своєї інтенсивності зруйнували його репутацію, створили йому психологічні незручності та проблеми в діловому (службовому) спілкуванні та сімейних відносинах. Проведенням НСРД порушували його конституційні права на приватне спілкування, таємниці телефонних розмов та листування, тощо, а тому ефективним способом відновлення порушених його прав, свобод та інтересів буде стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі 104282,82 грн.

У зв`язку з незаконним затриманням та арешту, у його житті відбулися непоправні зміни у відносинах з родичами. Дані події внесли кардинальні зміни в звичний устрій життя, значно погіршили можливості реалізації його звичок і бажань, потягло за собою багато негативних наслідків морального характеру: соціальна ізоляція, втрата кар`єрних можливостей, погіршення матеріального стану. Внаслідок висвітлення даних подій у пресі його сім`я зазнала непоправної шкоди, діти боялися ходити до школи, бо їх цькували, від психологічного стресу діти змушені були відвідувати психолога, бо опинилися в соціальній ізоляції, змушені були відновлювати особистісну комунікацію в школі, на гуртках. Незаконними обшуками, арештом майна спричинено інтенсивні душевні страждання, такі як депресія, зниження самооцінки, емоційну нестабільність, психосаматичні симптоми, що проявилося в лікуванні на стаціонарному відділенні, погіршенні особистих стосунків, соціальній ізоляції. Внаслідок незаконного повідомлення про підозру у скоєнні тяжкого кримінального правопорушення та кримінального переслідування на протязі п`яти років був прив`язаний до слідчого та суду ухвалами про застосування запобіжного заходу та покладенням процесуальних обов`язків. Тривале перебування під слідством і судом викликало негативні емоції, психологічне напруження, відчуття безсилля та безпорадності. Вважає, що на відшкодування моральної шкоди за незаконне затримання, арешт та тримання під вартою, проведення незаконних обшуків та незаконного накладення арешту на особисте майно, незаконного повідомлення про підозру необхідно стягнути 660457, 86 грн.

Незаконне відсторонення від посади, незаконне пониження в посаді, незаконне позбавлення частини грошового забезпечення в зв`язку з пониженням в посаді морально знищували його , він був позбавлений захистити свою честь і гідність, позбавлений спілкування в колективі, так як через кримінальне переслідування з ним ніхто не хотів спілкуватися. Зазначає, що ефективним способом захисту за незаконне відсторонення від посади, незаконне пониження в посаді, незаконне позбавлення частини грошового забезпечення в зв`язку з пониженням в посаді бути стягнення моральної шкоди у розмір 892197,46 грн.

Крім цього зазначає, що він поніс моральну шкоду в розмірі 500000,00 грн за проведення оперативної комбінації, що виразилася в штучному створенні доказів його винуватості у скоєнні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, внаслідок яких відносно нього проводився весь комплекс НСРД, ГСРД, процесуальний тиск, громадський осуд, позбавлення частини грошового забезпечення, відсторонення від посади, переміщення на тимчасові декретні посади, позбавлення права на професійний ріст в сфері оперативно-розшукової діяльності, з єдиною метою - забезпечити реалізацію матеріалів кримінального провадження і засудження завідомо невинуватого, який створював проблеми в межах Любешівського району для незаконного видобутку бурштину-сирцю і його транспортування через район.

Крім того просить компенсувати йому матеріальну шкоду в розмірі 123100,00 грн., яка складається з наступного: 106000,00 грн. - витрати, пов`язані з наданням йому професійну правничої допомоги у кримінальному провадженні, 10000,00 грн. - оплата за проходження опитування із застосуванням спеціального технічного пристрою - комп`ютерного поліграфа, 7100,00 грн. - оплата за проведення психолого-соціальної експертизи.

Просить стягнути з Державного бюджету України на його користь: 104282,82 грн. моральної шкоди завданої незаконними процесуальними діями, що обмежували (порушували) конституційні права; 660457,86 грн. моральної шкоди за незаконне затримання, арешт та тримання під вартою, проведення незаконних обшуків та незаконного накладення арешту на особисте майно, незаконного повідомлення про підозру в скоєнні тяжкого кримінального правопорушення; компенсацію за незаконне відсторонення від посади, незаконне пониження в посаді, незаконне позбавлення частини грошового забезпечення в зв`язку з пониженням в посаді в розмірі 892197,46 грн.; моральну шкоду, що виразилася в штучному створенні доказів його винуватості у скоєнні тяжкого корупційного кримінального правопорушення, внаслідок яких відносно нього проводився весь комплекс НСРД, ГСРД, процесуальний тиск, громадський осуд, позбавлення частини грошового забезпечення, відсторонення від посади, переміщення на тимчасові декретні посади, позбавлення права на професійний ріст в сфері оперативно-розшукової діяльності, з єдиною метою - забезпечити реалізацію матеріалів кримінального провадження і засудження завідомо невинуватого, який створював проблеми в межах Любешівського району для незаконного видобутку бурштину-сирцю і його транспортування через район у розмірі 500000,00 грн.; матеріальну шкоду у розмірі 123100,00 грн. судових витрат у кримінальному провадженні.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду завдану незаконними процесуальними діями, що обмежували (порушували) конституційні права, незаконним затриманням, арештом та триманням під вартою, проведенням незаконних обшуків та незаконним накладенням арешту на особисте майно, незаконним повідомленням про підозру в скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, незаконним відстороненням від посади в розмірі 650000, 00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

На вказане судове рішенні позивач та відповідачі подали апеляційні скарги.

Позивач просить рішення суду, в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач Волинська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Управління Служби безпеки України у Волинській області просить скасувати рішення суду та відмовити в позові, оскільки сума немайнової шкоди є завищеною та необґрунтованою.

До початку розгляду справи по суті представником позивача ОСОБА_2 було подано заяву про відмову від апеляційної скарги позивача в частині вимог апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди в повному обсязі. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 12 жовтня 2026 року прийнято відмову від апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 , в частині вимог апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди в повному обсязі, та закрито у цій частині апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Заслухавши представника позивач, прокурора, представника Управління Служби безпеки України у Волинській області, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що 29.11.2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України у кримінальному провадженні № 4201803[телефон приховано] від 22.06.2018 року.

28.04.2023 року Ратнівським районним судом Волинської області у справі 162/426/19 було ухвалено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано його за недоведеністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення.

12.09.2023 року Волинський апеляційний суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 28.04.2023 року щодо ОСОБА_1 без змін.

Постановою Верховного Суду від 09.07.2024 ухвалу Волинського апеляційного суду від 12.09.2023 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне

Відповідно до статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах п`ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (постанова Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Визначаючи гарантований державою розмір мінімальної моральної шкоди судом враховано, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 57 місяців 15 днів з 29.11.2018 року (повідомлено про підозру) по 12.09.2023 (ухвала Волинського апеляційного суду, котрою виправдувальний вирок залишено без змін).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду даної справи становить 8647 гривні.

Розмір гарантованої державою мінімальної моральної шкоди становить 497202,50 грн (57 місяці 15 днів х 8647 грн).

При вирішенні питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд врахував, що ОСОБА_1 , на момент порушення відносно нього кримінальної справи 2 роки, як обіймав посаду начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області, у зв`язку з чим був впізнаваною у районі особою та перебування майже 4 роки 9 місяців 13 днів під слідством і судом, що завдало шкоди його честі та гідності, а також авторитету серед колег та громадського населення. Крім цього, публічність його особи вплинула і на громадський осуд зі сторони, як пересічних людей, так і близького оточення та колег по роботі, оскільки інформація про обставини притягнення його до кримінальної відповідальності неодноразово висвітлювалась в ЗМІ та обговорювалась в соціальних мережах.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що на користь позивача необхідно стягнути спричинену моральну шкоду завдану незаконними процесуальними діями, що обмежували (порушували) конституційні права, незаконним затриманням, арештом та триманням під вартою, проведенням незаконних обшуків та незаконним накладенням арешту на особисте майно, незаконним повідомленням про підозру в скоєнні тяжкого кримінального правопорушення, незаконним відстороненням від посади в розмірі 650000 грн, який є справедливим, з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.

Вказаний розмір є більшим мінімального розміру, що гарантований державою, та достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не призведе до її безпідставного збагачення.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з відмовою суду першої інстанції у стягненні витрат на юридичну допомогу у рамках кримінальної справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Згідно з пунктом 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, відповідно до пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому в цьому випадку потрібно керуватися спеціальною нормою закону, якою передбачено таке відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/16165/21.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з наданням йому професійну правничої допомоги у кримінальному провадженні, у розмірі 106000,00 грн. позивачем було надано: договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 28.11.2018 року, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 28.11.2018 року про порядок розрахунку сторін за надані послуги від 29.11.2018 року, Акт виконаних робіт згідно додаткової угоди від 24.05.2019 року, договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 23.05.2019 року, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 25.05.2019 року про порядок розрахунку сторін за надані послуги від 25.05.2019 року, Акт виконаних робіт згідно додаткової угоди від 29.04.2023 року, договір про надання правничої допомоги у кримінальному провадженні від 27.05.2023 року, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 27.05.2023 року про порядок розрахунку сторін за надані послуги від 27.05.2023 року.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між клієнтом та адвокатом, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Надані позивачем докази не можуть слугувати підставою для стягнення таких витрат, оскільки не надано жодних доказів, які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Вказуючи про те, що витрати на правову допомогу сплачені у розмірі визначеному договором та додатковими договорами до нього, позивач не подав про це доказів, що є підставою для відмови у їх стягненні.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідачів, що в даному випадку не залучено Державну казначейську службу, а тому це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема: представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування рішення чи зміні, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури, апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Волинській області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: