УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 520/5107/22
адміністративне провадження № К/990/40293/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство фінансів України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
УСТАНОВИВ:
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, скаржник), за участю третьої особи - Міністерства фінансів України (далі - Мінфін України), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 01.03.2022 № 4-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким попереджено начальника Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) ОСОБА_1 про неповну службову відповідність за порушення правил етичної поведінки державних службовців;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 02.03.2022 № 5-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким до начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII);
- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 11.04.2022 № 8-дс «Про закриття дисциплінарного провадження» у частині встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні дисциплінарного проступку, який полягає у невиконанні ним посадових обов`язків, недотриманні пункту 2 розділу 3 посадової інструкції державного службовця;
- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 02.03.2022 № 2-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- зобов`язати ДПС України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Харківській області з 02.03.2022 шляхом видання відповідного наказу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС від 01.03.2022 № 4-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким попереджено начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_1 про неповну службову відповідність за порушення правил етичної поведінки державних службовців;
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС від 02.03.2022 № 5-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким було застосовано до начальника ГУ ДПС у Харківській області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону № 889-VIII;
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС № 2-о від 02.03.2022 «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Харківській області з 03.03.2022 та в цій частині судове рішення допущене до негайного виконання;
- в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, ДПС України звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Постановою Суду від 20.03.2025 касаційну скаргу ДПС України задоволено частково:
- рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 520/5107/22 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів Державної податкової служби України від 01.03.2022 № 4-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», від 02.03.2022 № 5-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення» та № 2-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1 » скасовано та в цій частині справу № 520/5107/22 направлено до Харківського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд;
- в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 520/5107/22 залишено без змін.
За наслідками нового розгляду справи рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026, адміністративний позов задоволено, зокрема:
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС України від 01.03.2022 № 4-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким попереджено ОСОБА_1 про неповну службову відповідність;
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС України від 02.03.2022 № 5-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби;
- визнано протиправним та скасовано наказ ДПС від 02.03.2022 № 2-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1 »;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Харківській області з 02.03.2022.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими за наслідками нового розгляду справи, ДПС України звернулася через підсистему «Електронний суд» до Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 22.06.2026 первісну касаційну скаргу залишено без руху з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Скаржнику надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, їх належним обґрунтуванням відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та копіями для інших учасників справи.
Ухвалою Суду від 17.08.2026 касаційну скаргу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 520/5107/22 повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у встановлений строк недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 22.06.2026, усунуто не було.
27.08.2026 ДПС України через підсистему «Електронний суд» повторно подала касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 520/5107/22, тобто після спливу строку, передбаченого статтею 329 КАС України.
Ухвалою Суду від 16.09.2026 визнано неповажними наведені ДПС України підстави пропуску строку на касаційне оскарження, а касаційну скаргу залишено без руху через недотримання вимог статей 329, 330 КАС України. Скаржнику надано десятиденний строк із дня вручення копії цієї ухвали для подання уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, її копій відповідно до кількості учасників справи, а також заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами.
Одночасно скаржнику роз`яснено процесуальні наслідки невиконання вимог ухвали: повернення касаційної скарги в разі неусунення недоліків її оформлення та відмову у відкритті касаційного провадження в разі ненаведення поважних підстав для поновлення строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини одинадцятої статті 251 КАС України суд надсилає судові рішення учаснику справи, який має електронний кабінет, в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
За пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, воно вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», копію ухвали Суду від 16.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху доставлено до електронного кабінету скаржника 16.09.2026 о 20 год 56 хв, що підтверджується довідкою про доставлення електронного листа.
28.09.2026 на виконання ухвали Суду від 16.09.2026 через підсистему «Електронний суд» ДПС України подала уточнену касаційну скаргу, в якій, зокрема, порушила питання про поновлення строку на касаційне оскарження.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали повторно поданої та уточненої касаційних скарг, а також наведені скаржником доводи щодо поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, касаційне оскарження судового рішення здійснюється у випадках та порядку, встановлених процесуальним законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи мають право на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) вона подається, з визначенням передбаченої статтею 328 КАС України підстави (підстав).
Частиною четвертою статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В уточненій касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи про застосування судами попередніх інстанцій статті 9-1 Закону № 889-VIII без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09.08.2022 у справі № 380/876/21.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
За обставинами цієї справи суди попередніх інстанцій, оцінюючи дотримання відповідачем процедури притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, повноту формування дисциплінарних справ та докази вчинення дисциплінарного проступку, дійшли висновку про порушення вимог статті 73 Закону № 889-VIII під час формування дисциплінарної справи, а щодо наказу від 02.03.2022 № 5-дс - про відсутність належних доказів вчинення дисциплінарного проступку, який кваліфіковано як порушення Присяги державного службовця.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 380/876/21, на яку посилається скаржник, спір виник із приводу звільнення державного службовця у зв`язку з реорганізацією чи ліквідацією державного органу та стосувався відповідної процедури звільнення. Натомість у справі № 520/5107/22 спірні правовідносини стосуються притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та дотримання дисциплінарної процедури.
Між тим скаржник не навів належного обґрунтування того, що зазначена постанова Верховного Суду містить висновок щодо застосування статті 9-1 Закону № 889-VIII саме у подібних правовідносинах, який не було враховано судами попередніх інстанцій у цій справі.
Доводи ДПС України щодо направлення позивачу повідомлень, його обізнаності про дисциплінарні провадження, доступу до систем документообігу та достатності матеріалів дисциплінарних справ переважно стосуються встановлення фактичних обставин і оцінки доказів, що не замінює належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.
З огляду на визначені процесуальним законом межі касаційного перегляду предметом такого перегляду є питання права, а не повторне встановлення фактичних обставин справи.
Частина друга статті 341 КАС України не наділяє суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати обставини, не встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність доказів або перевагу одних доказів над іншими, а також збирати чи додатково перевіряти докази.
Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд здійснює функцію суду права, а не суду фактів.
Наведеним недолікам обґрунтування підстав касаційного оскарження Суд уже надав оцінку в ухвалі від 16.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху. Подана 28.09.2026 уточнена касаційна скарга не містить належних доводів, які б усували зазначені у цій ухвалі недоліки.
Отже, наведені скаржником доводи не підтверджують належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку з недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Отже, зазначене порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
За відсутності обґрунтованих підстав, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 КАС України, посилання скаржника на недослідження судами попередніх інстанцій доказів не може обґрунтовувати підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з посиланням на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Крім того, ураховуючи межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, наведені в уточненій касаційній скарзі доводи не містять належного обґрунтування заявлених підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частин першої-третьої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення. У передбачених цією статтею випадках перебіг зазначеного строку обчислюється з дня складення повного судового рішення, а пропущений строк може бути поновлено.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду ухвалено 14.04.2026, повний її текст складено 24.04.2026. ДПС України вперше подала касаційну скаргу 25.05.2026, у межах установленого процесуальним законом строку, однак цю скаргу повернуто ухвалою Суду від 17.08.2026. Повторна касаційна скарга надійшла до Суду 27.08.2026, після закінчення строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 329 КАС України строк на касаційне оскарження може бути поновлено також у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
У поданій 28.09.2026 уточненій касаційній скарзі ДПС України повторно просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що первісну касаційну скаргу подано 25.05.2026 у межах установленого строку, а після її повернення ухвалою Суду від 17.08.2026 ДПС України без зайвих зволікань повторно звернулася до суду касаційної інстанції 27.08.2026. Скаржник також наголошує, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення, первісна скарга не розглядалася по суті, а судовий збір сплачено.
Крім того, ДПС України посилається на запроваджений в Україні воєнний стан, систематичні ракетні обстріли та повітряні тривоги в місті Києві, необхідність перебування працівників в укриттях, а також на значну кількість судових справ, які перебувають на супроводженні ДПС України, що, за твердженням скаржника, ускладнює підготовку процесуальних документів.
Скаржник зазначає про необхідність забезпечення ефективного доступу до правосуддя та недопустимість надмірного формалізму під час застосування процесуальних строків, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, постанову Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 826/13606/16, а також ухвали Верховного Суду у справах № 560/1559/24, № 280/1310/22, № 160/11204/21, № 440/3706/23, у яких, за твердженням скаржника, поновлено строки за подібних обставин.
Вирішуючи заявлене скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд виходить із такого.
Суд зауважує, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.
Такий підхід обумовлений тим, що право на оскарження судового рішення обмежене встановленим у законі строком на касаційне оскарження, спрямованим на забезпечення принципу правової визначеності як одного з елементів верховенства права, та має дисциплінувати суб`єктів адміністративного судочинства.
Поважними причинами пропуску процесуального строку є обставини, які об`єктивно перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії, не залежали від волевиявлення особи та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.
За частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання такими правами не допускається.
Колегія суддів не заперечує, що після повернення касаційної скарги особа вправі повторно звернутися до суду касаційної інстанції. Водночас за змістом частини другої статті 332 у взаємозв`язку з частиною восьмою статті 169 КАС України повторне звернення не звільняє скаржника від обов`язку дотримуватися процесуальних строків та обґрунтовувати поважність причин їх пропуску.
Саме по собі повернення первісної касаційної скарги та оперативне повторне звернення до суду касаційної інстанції не зумовлюють безумовного поновлення строку на касаційне оскарження.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та її подальше повернення з цієї причини не є об`єктивно непереборною обставиною, оскільки усунення недоліків залежить від процесуальної поведінки скаржника.
При цьому поновлення строку не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання скаржником клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення строку за повторно поданою касаційною скаргою, Суд ураховує своєчасність первісного звернення, проміжок часу між поверненням скарги та її повторним поданням, заходи, вжиті для усунення встановлених недоліків, а також наявність підтверджених об`єктивних перешкод для своєчасного належного оформлення касаційної скарги.
Так, ухвалою Суду від 17.08.2026 вперше подану касаційну скаргу ДПС України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2026 у справі № 520/5107/22 повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі Суду від 22.06.2026 про залишення касаційної скарги без руху.
При цьому ДПС України, повторно подавши 27.08.2026 касаційну скаргу після повернення первісної, знову не усунула недоліків обґрунтування підстав касаційного оскарження, на які Суд звернув увагу в ухвалі від 22.06.2026. Ухвалою від 16.09.2026 скаржнику повторно надано можливість належно обґрунтувати ці підстави, однак подана 28.09.2026 уточнена касаційна скарга також не містить обґрунтування, яке б усувало зазначені недоліки. Таким чином, повторне звернення здійснено без належного виконання процесуальних вимог, дотримання яких залежало від скаржника, що підлягає врахуванню під час оцінки поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Отже, той факт, що скаржник уперше звернувся з касаційною скаргою у межах процесуального строку, а повторно подав її невдовзі після повернення, підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, проте сам собою не доводить поважності причин пропуску строку.
Ухвалою Суду від 16.09.2026 наведені ДПС України підстави пропуску строку на касаційне оскарження вже визнано неповажними. Скаржнику запропоновано навести інші підстави для його поновлення з відповідними обґрунтуваннями та доказами.
Зокрема, в ухвалі Суду від 16.09.2026 зазначено, що повернення первісної касаційної скарги не створює безумовного права на повторне касаційне оскарження поза межами строку, установленого КАС України.
На виконання вимог ухвали Суду від 16.09.2026 скаржник знову послався на первісне своєчасне подання касаційної скарги, її повернення та повторне звернення без зайвого зволікання.
Додатково скаржник навів міркування щодо запровадження воєнного стану, повітряних тривог, ракетних обстрілів і навантаження на працівників ДПС України, а також послався на наведені ним судові рішення як приклади поновлення строків на касаційне оскарження.
Проте наведені аргументи не містять інших конкретних фактичних обставин, відмінних від тих, яким Суд уже надав оцінку в ухвалі від 16.09.2026 та які визнав неповажними.
Саме по собі посилання на дію воєнного стану, ракетні обстріли та повітряні тривоги без зазначення конкретних періодів, обставин та належних доказів їх безпосереднього впливу на можливість своєчасно оформити касаційну скаргу й усунути її недоліки не підтверджує наявності об`єктивних і непереборних перешкод для реалізації права на касаційне оскарження.
Посилання на значну кількість справ, які перебувають на супроводженні ДПС України, стосується організації роботи скаржника та не свідчить про наявність незалежних від його волевиявлення перешкод, які об`єктивно унеможливили дотримання процесуального строку.
Посилання на постанову Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 826/13606/16 та ухвали Верховного Суду у справах № 560/1559/24, № 280/1310/22, № 160/11204/21, № 440/3706/23 також не замінюють обов`язку заявника довести поважність причин пропуску строку за конкретних обставин цієї справи. Саме по собі наведення цих судових рішень не свідчить про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали ДПС України виконати вимоги процесуального закону.
Таким чином, скаржник не навів інших належних підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, які не були оцінені Судом в ухвалі від 16.09.2026, та не надав доказів існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення з належно оформленою касаційною скаргою.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку на касаційне оскарження поважними та його поновлення.
Отже, вимоги ухвали Суду від 16.09.2026 в частині наведення інших поважних підстав для поновлення строку на касаційне оскарження скаржником не виконано.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, а станом на день постановлення цієї ухвали скаржник не надав клопотання із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення, Суд вважає за необхідне застосувати процесуальні наслідки, передбачені пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 248, 251, 328, 329, 332, 333, 359 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання Державної податкової служби України про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 520/5107/22.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 520/5107/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство фінансів України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов