УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №260/3405/25
адміністративне провадження № К/990/40929/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - відповідач, скаржник, ГУНП в Закарпатській області), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу начальника відповідача від 21.04.2025 № 1100 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 (жетон 0167058), у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника відповідача від 21.04.2025 № 60 о/с «По особовому складу» щодо звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_1 (0167058), дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, з 21.04.2025;
- поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, у званні капітана поліції, з 22.04.2025;
- стягнути з ГУНП в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 22.04.2025 по день поновлення, із утриманням із цієї суми обов`язкових податків та зборів;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУ НП в Закарпатській області, та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 , середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 адміністративний позов задоволено частково:
Змінено дату звільнення капітана поліції ОСОБА_1 з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції №1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП у Закарпатській області відповідно до частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580- VIII), а саме: з 21.04.2025 на 30.04.2025.
У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 у справі № 260/3405/25 скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправним та скасувати пункт 1 наказу начальника ГУНП в Закарпатській області від 21.04.2025 № 1100 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 (жетон 0167058), у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнано протиправним та скасувати наказ начальника ГУНП в Закарпатській області від 21.04.2025 № 60 о/с «По особовому складу» щодо звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_1 (0167058), дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області;
- поновлено ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, у званні капітана поліції, з 22.04.2025;
- стягнуто з ГУНП в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.04.2025 по 10.08.2026 в розмірі 476709,240 грн без урахування обов`язкових податків та зборів;
- допущено до негайного виконання постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділення поліції № 1 Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись із ухваленою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
Ухвалою Суду від 29.09.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи та оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 11 503,19 грн.
Одночасно скаржнику роз`яснено, що у разі невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Частиною одинадцять статті 251 КАС України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення, за умови отримання відповідного повідомлення про його доставлення.
Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 29.09.2026) доставлено в Електронний кабінет скаржника 30.09.2026 о 18 год 47 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
12.10.2026 від скаржника через підсистему «Електронний Суд» на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Суду надійшла уточнена касаційна скарга та документ про сплату судового збору.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи уточненої касаційної скарги та зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначив про застосування судом апеляційної інстанції статей 18, 31, 40, 64 Закону № 580-VIII, статей 1, 13 Закону України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі - Дисциплінарний статут) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 804/4096/17, від 07.02.2020 у справі № 260/1118/18, від 12.05.2021 у справі № 826/14219/18, від 30.08.2022 у справі № 120/8381/20-а, від 22.02.2023 у справі № 200/11036/20-а, від 14.03.2023 у справі № 320/1206/21 та від 17.04.2024 у справі № 320/11315/22 щодо самостійності дисциплінарної відповідальності поліцейських та її незалежності від результатів кримінального провадження.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник в уточненій касаційній скарзі як на підставу для перегляду оскаржуваних судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Наведені скаржником правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, на яку він посилається.
Водночас, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не навів належного обґрунтування того, які саме норми матеріального права суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах, та не конкретизував, який саме висновок щодо застосування тієї самої норми права у подібних правовідносинах підлягав урахуванню судом апеляційної інстанції.
Наведені скаржником висновки Верховного Суду стосуються загального питання самостійності дисциплінарної відповідальності поліцейського та її незалежності від кримінальної відповідальності. Проте скаржник не обґрунтував, яким чином ці висновки співвідносяться з конкретними обставинами застосування до позивача дисциплінарного стягнення, зокрема щодо встановлення дисциплінарного проступку, дотримання порядку проведення службового розслідування та забезпечення процесуальних гарантій поліцейського.
Варто ще раз зауважити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах у якій викладено висновки Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначив частину четверту статті 328 КАС України у взаємозв`язку зі частиною другою та третьою статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, лише якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою й третьою статті 353 цього Кодексу.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:
- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або;
- суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
- суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
- суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
- справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
- справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
- справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
- судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
- судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
- судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Водночас скаржник, формально вказуючи частину другу та третю статті 353 КАС України, фактично не посилається на жоден із пунктів цих норм і жодним чином їх не обґрунтовує, що виключає можливість перегляду рішення суду апеляційної інстанції із цих підстав.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Як вже зазначалося, що враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів уточненої касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Суду від 29.09.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк