УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №160/25063/25
адміністративне провадження №К/990/46257/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 160/25063/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік як особи раніше визначеної непридатною та виключеною з військового обліку за станом здоров`я;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 з військового обліку шляхом внесення відповідних записів в Єдиний електронний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 07 вересня 2026 року, від 21 вересня 2026 року та від 07 жовтня 2026 року касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 160/25063/25 повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення у справі № 160/25063/25.
Під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статей 329, 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу другого пункту 1 та пункту 17-1 Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 932 (далі - Порядок № 932), у взаємозв`язку зі статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Скаржник порушує питання щодо можливості автоматичного взяття на військовий облік особи, яка раніше була визнана непридатною до військової служби та виключена з військового обліку, а також щодо можливості застосування положень Порядку № 932 як самостійної правової підстави для такого взяття.
Верховний Суд зазначає, що у разі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко визначити норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, вказати в чому полягає помилка при застосуванні цих норм права, конкретизувати питання її застосування у подібних правовідносинах, обґрунтувати необхідність формування такого висновку та зазначити, як саме, на його переконання, відповідна норма повинна застосовуватися.
Оцінюючи наведені доводи, Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, визначив положення абзацу другого пункту 1 та пункту 17-1 Порядку № 932 у взаємозв`язку зі статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як норми права, щодо застосування яких, на його переконання, відсутній висновок Верховного Суду.
Водночас саме по собі визначення відповідних норм права та твердження про неможливість автоматичного взяття на військовий облік особи, яка раніше була виключена з нього, не становлять належного обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження.
Зокрема, скаржник не конкретизував, у чому саме полягає помилковість застосування судом апеляційної інстанції кожної із зазначених норм у їх системному взаємозв`язку, не розкрив правового співвідношення положень Порядку № 932 та статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і не навів мотивованого обґрунтування того, яким чином ці положення підлягали застосуванню до встановлених судами обставин справи.
Наведені скаржником твердження про втрату особою статусу військовозобов`язаного внаслідок виключення з військового обліку, а також про відсутність законодавчих підстав для повторного взяття такої особи на облік відображають його незгоду з результатами вирішення спору, проте не містять належного обґрунтування необхідності формування Верховним Судом нового висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.
Отже, скаржник фактично обмежився визначенням норм права, посиланням на відсутність відповідного висновку Верховного Суду та викладенням власної позиції щодо неправомірності дій відповідача, не обґрунтувавши належним чином передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
Посилання скаржника на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/31215/25 наведених висновків не спростовує, оскільки скаржник не обґрунтував, яким чином ухвалення зазначеного судового рішення впливає на правильність застосування судом апеляційної інстанції відповідних норм права у спірних правовідносинах, зокрема з урахуванням часу їх виникнення та правових наслідків визнання положень нормативно-правового акта протиправними і нечинними.
Посилання скаржника на відкриття Верховним Судом касаційного провадження в іншій справі, у якій також порушується питання правомірності автоматичного взяття на військовий облік осіб, раніше виключених із нього, наведених недоліків не усуває.
Сам факт відкриття касаційного провадження в іншій справі не свідчить про належне обґрунтування підстав касаційного оскарження у цій справі та не звільняє скаржника від обов`язку самостійно викласти передбачені процесуальним законом підстави касаційного оскарження з урахуванням обставин конкретного спору.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не дають можливості встановити належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник фактично обмежився визначенням норм права та постановкою питання щодо їх застосування, не конкретизувавши належним чином помилки суду апеляційної інстанції, правильного способу застосування відповідних норм і правового висновку, який, на його переконання, має бути сформований Верховним Судом.
Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу, зазначаючи про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, що, на його переконання, призвело до неповного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
З цього приводу Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на яке посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Отже, посилання на недослідження судами зібраних у справі доказів як на підставу касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу передбачає необхідність належного обґрунтування принаймні однієї з підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас, як установлено вище, наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу не може вважатися належним обґрунтуванням самостійної підстави касаційного оскарження, оскільки скаржником не виконано передбаченої зазначеною процесуальною нормою умови щодо обґрунтування підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому Суд ураховує, що ОСОБА_1 звертається з касаційною скаргою на зазначені судові рішення вчетверте.
Ухвалами Верховного Суду від 07 вересня 2026 року, 21 вересня 2026 року та 07 жовтня 2026 року попередні касаційні скарги ОСОБА_1 було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України у зв`язку з невикладенням у них КАС України підстав для касаційного оскарження судових рішень.
У зазначених ухвалах Верховний Суд звертав увагу скаржника на необхідність дотримання вимог статей 328, 330 КАС України та належного обґрунтування визначених ним підстав касаційного оскарження, зокрема шляхом конкретизації відповідних норм права, обґрунтування неправильного їх застосування судами попередніх інстанцій та наведення доводів, які б давали змогу встановити наявність передбачених законом підстав для касаційного перегляду.
Отже, скаржнику вже неодноразово роз`яснювалися вимоги процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги та викладення підстав касаційного оскарження.
Водночас, незважаючи на попередні роз`яснення Верховного Суду та повторне звернення з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків у частині належного обґрунтування визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Саме по собі зазначення нових норм права, щодо застосування яких, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду, не свідчить про виконання вимог процесуального закону без належного обґрунтування помилки у їх застосуванні, викладення правильного правового підходу та формулювання висновку, який має бути сформований судом касаційної інстанції.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про належне обґрунтування визначених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, за змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 22 липня 2026 року в порядку письмового провадження, у повному обсязі складено того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 10 жовтня 2026 року.
Одночасно з касаційною скаргою представник ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року.
Обґрунтовуючи зазначене клопотання, заявник посилається на те, що вперше касаційну скаргу було подано 20 серпня 2026 року, тобто в межах установленого процесуальним законом строку на касаційне оскарження, який, за його твердженням, спливав 21 серпня 2026 року. Водночас попередньо подані касаційні скарги тричі поверталися Верховним Судом. Заявник зазначає, що останню ухвалу про повернення касаційної скарги отримано 07 жовтня 2026 року, після чого 10 жовтня 2026 року, тобто через три дні, повторно подано касаційну скаргу в новій редакції з урахуванням мотивів попередніх ухвал Верховного Суду. На переконання заявника, первинне звернення з касаційною скаргою в межах установленого законом строку, а також повторне її подання невдовзі після отримання останньої ухвали про повернення свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження. З огляду на наведене представник скаржника просить поновити строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно убачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», позивач уже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалами Верховного Суду від 07 вересня 2026 року, 21 вересня 2026 року та 07 жовтня 2026 року касаційні скарги було повернуто.
Водночас невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її останньому, не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас Суд зауважує, що повернення раніше поданих касаційних скарг було зумовлене недотриманням скаржником установлених процесуальним законом вимог до їх оформлення та належного викладення підстав касаційного оскарження, що має суб`єктивний характер, оскільки виконання відповідних вимог належить до процесуальних обов`язків особи, яка звертається до суду.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Оцінюючи наведені обставини, Суд зазначає, що первинне звернення з касаційною скаргою в межах установленого законом строку саме собою не є безумовною підставою для поновлення цього строку в разі повторного звернення після повернення раніше поданої касаційної скарги.
Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває перебігу строку касаційного оскарження, а також не встановлює нового строку для повторного звернення до суду касаційної інстанції.
При цьому Суд звертає увагу, що оцінка поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження не може обмежуватися встановленням своєчасності первинного звернення з касаційною скаргою та незначного проміжку часу між останнім її поверненням і черговим поданням.
Визначальним у цьому випадку є не лише дотримання скаржником розумних строків повторного звернення, а й причини, з яких попередні касаційні скарги не були прийняті до розгляду, та вжиття ним належних заходів для усунення встановлених судом недоліків.
У цій справі попередні касаційні скарги тричі поверталися з однієї процесуальної підстави - неналежного викладення підстав касаційного оскарження. Отже, повторне звернення до суду касаційної інстанції саме собою не свідчить про усунення обставин, які перешкоджали відкриттю касаційного провадження, та не підтверджує існування об`єктивних причин, що унеможливлювали подання належним чином оформленої касаційної скарги в межах установленого процесуального строку.
При цьому в ухвалах про повернення касаційних скарг Верховний Суд звертав увагу скаржника на відповідні недоліки та необхідність дотримання вимог статей 328, 330 КАС України.
Отже, обставини, які зумовили неодноразове повернення касаційних скарг, були пов`язані з недотриманням скаржником установлених процесуальним законом вимог до їх оформлення, а не з існуванням об`єктивних перешкод, які унеможливлювали своєчасне подання належним чином оформленої касаційної скарги.
Посилання заявника на те, що повторну касаційну скаргу подано через три дні після отримання останньої ухвали про її повернення, також не є достатньою підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки оперативність повторного звернення сама собою не свідчить про поважність причин його пропуску.
Суд ураховує, що скаржник вживав заходів для реалізації права на касаційне оскарження та повторно звертався до суду після повернення касаційних скарг. Водночас такі обставини мають оцінюватися в сукупності з причинами попередніх повернень, тривалістю пропуску процесуального строку та належністю виконання скаржником вимог процесуального закону.
Наведені у клопотанні обставини не підтверджують існування об`єктивно непереборних перешкод для подання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог КАС України, у межах установленого законом строку.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що зазначені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, а тому підстав для задоволення клопотання про поновлення цього строку немає.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, для усунення зазначеного недоліку скаржнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати відповідні докази на їх підтвердження.
За таких обставин касаційна скарга відповідно до положень статей 169, 332 КАС України підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків шляхом подання уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження, а також заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та наданням відповідних доказів на їх підтвердження.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
постановив:
Визнати неповажними зазначені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 160/25063/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити скаржнику, що в разі неподання у встановлений строк заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку касаційного оскарження або визнання наведених у такій заяві причин неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі неусунення недоліків касаційної скарги щодо належного викладення підстав касаційного оскарження в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов