УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №360/2496/25
адміністративне провадження №К/990/46319/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І. В.,
суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Кавецького Олега Ярославовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 360/2496/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 у вигляді невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо постановки на військовий облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 видалити інформацію із Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про постановку на облік ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 та внести відомості про виключення його з військового обліку на підставі рішення військово-лікарської комісії від 25 квітня 2023 року про визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за 39 А графи ІІ Розкладу хвороб Наказу МОУ № 402-08;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 на підставі рішення військово-лікарської комісії від 25 квітня 2023 року про визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за 39 А графи ІІ Розкладу хвороб Наказу МОУ № 402-08;
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року касаційну скаргу Кавецького Олега Ярославовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 360/2496/25 повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Верховний Суд ухвалою від 14 вересня 2026 року та від 05 жовтня 2026 року касаційні скарги Кавецького Олега Ярославовича в інтересах ОСОБА_1 на оскаржувані судові рішення повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
До Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга Кавецького Олега Ярославовича, подана в інтересах ОСОБА_1 , на зазначені судові рішення у справі № 360/2496/25.
Під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статей 329, 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24 та від 09 червня 2026 року у справі № 320/29761/25, щодо розмежування понять зняття та виключення з військового обліку, правових наслідків таких облікових дій, а також відсутності у територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки дискреційних повноважень змінювати правовий статус особи, визнаної непридатною до військової служби.
Обґрунтовуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник стверджує, що ОСОБА_1 на підставі рішення військово-лікарської комісії від 25 квітня 2023 року був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку, у зв`язку із чим втратив статус військовозобов`язаного. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій, пославшись на закінчення строку дії довідки військово-лікарської комісії, безпідставно визнали правомірним його повторне взяття на військовий облік, не врахувавши правових наслідків раніше оформленого виключення.
Оцінюючи наведені доводи на предмет належного обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження, Суд зазначає таке.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і того, який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах, в одній з яких викладено висновок Верховного Суду, а в іншій подається касаційна скарга.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок про застосування норми права; обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах, в одній з яких викладено висновок Верховного Суду, а в іншій подається касаційна скарга, мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних у матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
У постанові від 21 травня 2025 року у справі № 280/2880/24 Верховний Суд розглядав спір щодо наявності передбачених законодавством підстав для зняття особи з військового обліку у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. У межах вирішення цього спору Верховний Суд, зокрема, розмежував поняття зняття та виключення з військового обліку, зазначивши про відмінність підстав і правових наслідків відповідних облікових дій.
Натомість у постанові від 09 червня 2026 року у справі № 320/29761/25 предметом правової оцінки Верховного Суду були обставини, пов`язані з визначенням дійсного характеру вчиненої щодо особи облікової дії за наявності суперечливих відомостей у військово-обліковому документі. Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення фактичних і правових підстав відповідної облікової дії та зазначив, що суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями на власний розсуд визначати, чи за однієї і тієї самої встановленої законом підстави особа підлягає зняттю з військового обліку або виключенню з нього.
Отже, наведений скаржником висновок Верховного Суду щодо відсутності дискреційних повноважень стосується саме визначення виду облікової дії відповідно до встановленої законом підстави її вчинення, а не питання можливості подальшої зміни військово-облікового статусу особи після раніше оформленого виключення з військового обліку.
Водночас у справі, судові рішення в якій оскаржуються, спір виник у зв`язку з перебуванням позивача на військовому обліку після прийняття у 2023 році постанови військово-лікарської комісії про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, із закінчення строку дії довідки військово-лікарської комісії від 25 квітня 2023 року та відсутності результатів повторного медичного огляду позивача.
Таким чином, визначальним для вирішення цього спору було питання правових наслідків закінчення строку дії довідки військово-лікарської комісії, на підставі якої раніше було оформлено виключення особи з військового обліку, та правомірності її подальшого перебування на такому обліку.
Натомість у наведених скаржником постановах Верховного Суду правова оцінка здійснювалася за інших юридично значущих обставин та щодо інших питань застосування відповідних норм права: у справі № 280/2880/24 - щодо підстав зняття особи з військового обліку у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, а у справі № 320/29761/25 - щодо встановлення дійсного характеру облікової дії та відповідності її виду передбаченій законом підставі.
При цьому скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду щодо розмежування зняття та виключення з військового обліку і правових наслідків таких дій, не обґрунтовує подібності правовідносин з урахуванням зазначених відмінностей та не пояснює належним чином, яким чином неврахування наведених висновків призвело до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права саме під час вирішення питання про юридичне значення закінчення строку дії довідки військово-лікарської комісії та правомірність подальшого перебування позивача на військовому обліку.
Саме по собі посилання на спільне правове регулювання військового обліку, застосування положень статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наявність у наведених справах обставин, пов`язаних із визначенням військово-облікового статусу особи, не є достатнім для висновку про подібність правовідносин без урахування змісту спірних правовідносин, юридично значущих обставин та правових питань, які були визначальними для вирішення відповідних спорів.
Отже, скаржник не довів подібності правовідносин у справі, судові рішення в якій оскаржуються, та у справах № 280/2880/24 і № 320/29761/25 у контексті застосування норм права, неправильне застосування яких він визначає підставою касаційного оскарження.
За таких обставин наведені у касаційній скарзі доводи не становлять належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, за змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.
Передбачений зазначеною статтею строк касаційного оскарження пропущено, оскільки оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено 16 липня 2026 року в порядку письмового провадження, у повному обсязі складено того ж дня, а з касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 11 жовтня 2026 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовує тим, що первісну касаційну скаргу було подано 17 серпня 2026 року в межах установленого законом строку, однак ухвалами Верховного Суду від 31 серпня, 14 вересня та 05 жовтня 2026 року її неодноразово повертали у зв`язку з недоліками процесуального оформлення та обґрунтування підстав касаційного оскарження. Заявник зазначає, що після отримання кожної ухвали вживав заходів для усунення виявлених недоліків, а після останнього повернення касаційної скарги невідкладно звернувся до суду повторно, належним чином структурувавши її зміст, визначивши єдину підставу касаційного оскарження та усунувши суперечності в її обґрунтуванні. Посилаючись на частину третю статті 329 КАС України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, заявник вважає причини пропуску строку поважними, оскільки, за його твердженням, усунення відповідних недоліків стало можливим лише після отримання роз`яснень суду касаційної інстанції, у зв`язку із чим просить поновити строк на касаційне оскарження та відкрити касаційне провадження.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що пропущений строк касаційного оскарження може бути поновлений судом, якщо за результатами оцінки та перевірки наведених заявником у відповідній заяві підстав пропуску такого строку, суд дійде висновку про їх поважність.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку касаційного оскарження, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно убачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги, Єдиного державного реєстру судових рішень та згідно відомостей з Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», позивач уже реалізовував своє право на касаційне оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі. Однак ухвалами Верховного Суду від 31 серпня, 14 вересня та 05 жовтня 2026 року касаційні скарги було повернуто.
При цьому Суд ураховує, що вперше подану касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2026 року на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України, тоді як наступні касаційні скарги повернуто ухвалами від 14 вересня та 05 жовтня 2026 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 цього Кодексу у зв`язку з неналежним викладенням підстав касаційного оскарження. Отже, неодноразове повернення касаційних скарг було зумовлене недотриманням скаржником різних процесуальних вимог, виконання яких залежало від належної реалізації ним своїх процесуальних прав та обов`язків.
При цьому Суд звертає увагу, що ухвалами Верховного Суду від 14 вересня та 05 жовтня 2026 року скаржнику вже надавалися роз`яснення щодо необхідності належного визначення та обґрунтування передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження. Зокрема, Суд звертав увагу на необхідність визначення конкретних норм права, щодо застосування яких заявляються відповідні підстави касаційного оскарження, та чіткого розмежування підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, скаржник був обізнаний із недоліками раніше поданих касаційних скарг та вимогами щодо їх усунення, а тому посилання на неможливість належного оформлення касаційної скарги до отримання останньої ухвали Верховного Суду не підтверджує наявності об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду касаційної інстанції.
Водночас невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її останньому, не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу, і не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас Суд зауважує, що повернення раніше поданих касаційних скарг було зумовлене недотриманням скаржником установлених процесуальним законом вимог до їх оформлення та належного викладення підстав касаційного оскарження, що має суб`єктивний характер, оскільки виконання відповідних вимог належить до процесуальних обов`язків особи, яка звертається до суду.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Як убачається зі змісту клопотання, поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження заявник обґрунтовує своєчасним поданням первісної касаційної скарги, її неодноразовим поверненням ухвалами Верховного Суду від 31 серпня, 14 вересня та 05 жовтня 2026 року, а також повторним зверненням до суду касаційної інстанції після усунення недоліків, зазначених у відповідних ухвалах.
Водночас Суд зауважує, що повернення раніше поданих касаційних скарг було зумовлене недотриманням скаржником установлених процесуальним законом вимог до їх оформлення та належного викладення підстав касаційного оскарження.
Такі обставини мають суб`єктивний характер, оскільки належне оформлення касаційної скарги, визначення передбачених законом підстав касаційного оскарження та їх обґрунтування належать до процесуальних обов`язків особи, яка звертається до суду.
При цьому повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває перебігу строку касаційного оскарження, а роз`яснення судом права на повторне звернення не означає звільнення скаржника від обов`язку дотримання встановлених процесуальних строків.
Посилання заявника на те, що усунення недоліків стало можливим лише після отримання відповідних роз`яснень в ухвалах Верховного Суду, не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для належного оформлення касаційної скарги під час первісного звернення, оскільки вимоги до її змісту, зокрема щодо зазначення та обґрунтування підстав касаційного оскарження, безпосередньо визначені положеннями КАС України.
Посилання заявника на повторне звернення з касаційною скаргою невдовзі після отримання ухвал про її повернення також не є достатнім для визнання причин пропуску строку поважними. Хоча оперативність повторного звернення може свідчити про намір особи реалізувати право на касаційне оскарження, вона не усуває необхідності оцінки причин попередніх повернень та не підтверджує існування об`єктивних перешкод для своєчасного подання належним чином оформленої касаційної скарги. При цьому наведені заявником обставини не пояснюють, чому встановлені процесуальним законом вимоги не могли бути дотримані під час первісного звернення до суду касаційної інстанції.
Отже, наведені заявником обставини свідчать про неодноразове звернення до суду касаційної інстанції зі скаргами, які не відповідали вимогам процесуального закону, проте не підтверджують існування незалежних від його волі істотних перешкод, що унеможливлювали своєчасне подання належним чином оформленої касаційної скарги.
За таких обставин Суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні причини пропуску строку на касаційне оскарження не є поважними, а тому підстави для задоволення клопотання про його поновлення відсутні.
Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не зазначено.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, скаржнику необхідно звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, із зазначенням поважних причин пропуску такого строку, та надати відповідні докази.
За таких обставин касаційна скарга відповідно до положень статей 169, 332 КАС України підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків шляхом подання уточненої касаційної скарги з належним обґрунтуванням передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження, а також заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та наданням відповідних доказів на їх підтвердження.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
постановив:
Визнати неповажними зазначені Кавецьким Олегом Ярославовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Касаційну скаргу Кавецького Олега Ярославовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 360/2496/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги.
Роз`яснити скаржнику, що в разі неподання у встановлений строк заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку касаційного оскарження або визнання наведених у такій заяві причин неповажними у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
У разі неусунення недоліків касаційної скарги щодо належного викладення підстав касаційного оскарження в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов