УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №440/2756/26
адміністративне провадження № К/990/44228/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Жука А.В., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду на рішення від 14 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №440/2756/26 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, третя особа - Державне бюро розслідувань, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань, у якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що полягають у проведенні нарахування та виплати заробітної плати (посадового окладу, доплати за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії), індексації заробітної плати, відрядження, оплати щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 за період проходження державної служби з 03 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року на посаді завідувача сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві без урахування розміру посадового окладу встановленого пунктом 7 частини четвертої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та постанови Кабінету Міністрів України №15 від 18 січня 2017 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №102 від 06 лютого 2019 року) відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році найменування посади державної служби - завідувач самостійного сектору, керівник самостійної експертної групи; група оплати праці - 4; коефіцієнт співвідношень до мінімального розміру посадового окладу - вся територія України - 2,84);
- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві нарахувати і виплатити заробітну плату (посадовий оклад, доплату за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії), індексацію заробітної плати, відрядження, оплату щорічної основної відпустки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, ОСОБА_1 за період проходження державної служби з 03 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року на посаді завідувача сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві з урахуванням розміру посадового окладу встановленого пунктом 7 частини четвертої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та постанови Кабінету Міністрів України №15 від 18 січня 2017 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №102 від 06 лютого 2019 року) відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2019 році (найменування посади державної служби - завідувач самостійного сектору, керівник самостійної експертної групи; група оплати праці - 4; коефіцієнт співвідношень до мінімального розміру посадового окладу - вся територія України - 2,84) з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що полягають у проведенні нарахування та виплати заробітної плати (посадового окладу, доплати за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премії), відрядження, оплати щорічної основної відпустки, оплати додаткової оплачуваної відпустки, оплати відпустки у зв`язку з навчанням, компенсації за 12 календарних днів невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки та невикористаної додаткової відпустки, надбавки за інтенсивність праці, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, матеріального забезпечення у зв`язку з направленням на медичний огляд, вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, ОСОБА_1 за період проходження державної служби з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року на посаді завідувача сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві без урахування розміру посадового окладу встановленого пунктом 7 частини четвертої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та постанови Кабінету Міністрів України №15 від 18 січня 2017 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №16 від 15 січня 2020 року) відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році (категорія - Б; підкатегорія - БІ; посада державної служби - завідувач самостійного сектору; розмір посадового окладу - 13700 гривень (міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який становлений законом));
- зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві нарахувати і виплатити заробітну плату (посадовий оклад, доплату за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премії), відрядження, оплату щорічної основної відпустки, оплату додаткової оплачуваної відпустки, оплату відпустки у зв`язку з навчанням, компенсації за 12 календарних днів невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки та 5 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, надбавку за інтенсивність праці, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову допомогу, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки, матеріальне забезпечення у зв`язку з направленням на медичний огляд, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, ОСОБА_1 за період проходження державної служби з 01 січня 2020 року по 30 листопада 2020 року на посаді завідувача сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві з урахуванням розміру посадового окладу встановленого пунктом 7 частини четвертої статті 20 Закону України "Про Державне бюро розслідувань та постанови Кабінету Міністрів України №15 від 18 січня 2017 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №16 від 15 січня 2020 року) відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році (категорія - Б; підкатегорія - Б1; посада державної служби - завідувач самостійного сектору; розмір посадового окладу - 13700 гривень (міністерства, центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом, який встановлений законом) з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
28 вересня 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зав`язку повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду на рішення від 14 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №440/2756/26. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до Полтавського окружного адміністративного суду.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а»-«г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду на рішення від 14 травня 2026 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України), справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для позивача (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Також Суд зауважує, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Водночас, скаржником не доведено, що оскаржуване судове рішення створює стан правової невизначеності, матиме системний вплив на значну кількість аналогічних спорів чи що вирішення порушеного питання потребує формування нового правового висновку Верховного Суду.
Позивач, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній не наводить обґрунтування наявності саме фундаментального питання права, яке виходить за межі індивідуального спору та потребує уніфікації підходів у масштабі правозастосування.
За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо посилання на суспільний інтерес, то Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення.
Суд зазначає, що саме по собі посилання скаржника на важливість спірних правовідносин для нього, можливі негативні наслідки прийняття оскаржуваного судового рішення або незгоду з висновками судів не свідчить про наявність виняткового значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Для застосування зазначеної підстави касаційного оскарження особа має довести наявність таких особливих обставин, які за своїм характером виходять за межі звичайних наслідків розгляду справи для учасника та об`єктивно зумовлюють необхідність касаційного перегляду справи як винятку із загального правила.
Наведені скаржником аргументи свідчать про важливість вирішення спору для позивача як учасника конкретних правовідносин, однак самі по собі не підтверджують наявності обставин, які б надавали цій справі виняткового характеру у процесуальному значенні та обумовлювали необхідність перегляду судового рішення в касаційному порядку.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, враховуючи наведене, Верховний Суд вважає недоведеним посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
За таких обставин, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання позивача на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних рішень виходили із відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки у межах спірних правовідносин Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, діяло на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства, а оскаржувані дії відповідають критеріям правомірності, закріпленим у статті 2 КАС України.
Зокрема, судами встановлено, що визначення окладу працівнику територіального управління ДБР на рівні відповідного територіального органу ЦОВВ не суперечить пункту 7 частини четвертої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а узгоджується з особливостями передбаченими Законами України «Про Державне бюро розслідувань» та «Про центральні органи виконавчої влади», постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15 (в редакції постанов від 06 лютого 2019 року №102 і від 15 січня 2020 року №16), а також іншим бюджетним законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду на рішення від 14 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі №440/2756/26 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, третя особа - Державне бюро розслідувань, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
А.В. Жук
С.А. Уханенко