УХВАЛА
19 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №240/23905/24
адміністративне провадження № К/990/47408/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_6 ), НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - В/ч НОМЕР_3 ), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація ДПСУ), ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - В/ч НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - В/ч НОМЕР_6 ), НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - В/ч НОМЕР_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - скаржник, В/ч НОМЕР_1 ), у якій просив:
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_2 щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до жовтня 2016 року включно із застосуванням іншого, ніж січень 2008 року, місяця для обчислення індексу споживчих цін та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців;
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_3 щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з листопада 2016 року до червня 2017 року включно із застосуванням іншого, ніж січень 2008 року, місяця для обчислення індексу споживчих цін та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_7 (військова частина НОМЕР_9 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з липня 2017 року до грудня 2017 року включно із застосуванням іншого, ніж січень 2008 року, місяця для обчислення індексу споживчих цін та зобов`язати Адміністрацію ДПСУ нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців;
- визнати протиправними дії В/ч НОМЕР_5 щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період із січня 2018 року до 28.02.2018 включно із застосуванням іншого, ніж січень 2008 року, місяця для обчислення індексу споживчих цін та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до липня 2019 року включно та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію-різницю за зазначений період у розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_6 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період із серпня 2019 року до лютого 2020 року включно та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію-різницю за зазначений період у розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_8 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період із березня 2020 року до жовтня 2020 року включно та зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію-різницю за зазначений період у розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з листопада 2020 року до 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 до 10.09.2024 включно і зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію-різницю за зазначені періоди у розмірі 3 493,95 грн щомісячно.
Позивач також просив здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та В/ч НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за відповідні періоди проходження військової служби з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів військовослужбовців та зобов`язано відповідних відповідачів нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за ці періоди із застосуванням січня 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_5 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до липня 2019 року та зобов`язано здійснити її перерахунок і виплату відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078);
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_6 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період із серпня 2019 року до лютого 2020 року та зобов`язано здійснити її перерахунок і виплату відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_8 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період із березня 2020 року до жовтня 2020 року та зобов`язано здійснити її перерахунок і виплату відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за періоди з листопада 2020 року до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 10.09.2024 і зобов`язано здійснити її перерахунок та виплату відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку № 1078.
Перерахунок та виплату індексації-різниці за зазначені періоди зобов`язано здійснити як різницю між сумою індексації та розміром підвищення грошового доходу, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо визначення індексації-різниці у фіксованому розмірі 3 493,95 грн щомісячно, відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , В/ч НОМЕР_2 , Адміністрація ДПСУ, В/ч НОМЕР_1 , В/ч НОМЕР_6 , В/ч НОМЕР_5 та В/ч НОМЕР_3 оскаржили його в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2026 апеляційні скарги В/ч НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , В/ч НОМЕР_1 , В/ч НОМЕР_6 , В/ч НОМЕР_5 та В/ч НОМЕР_3 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення у розмірі 3 493,95 грн щомісячно, а також у частині зобов`язання В/ч НОМЕР_5 , В/ч НОМЕР_6 , В/ч НОМЕР_8 та В/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату індексації-різниці без визначення її конкретного розміру.
Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, а саме:
- зобов`язано В/ч НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до липня 2019 року в розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із серпня 2019 року до лютого 2020 року в розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_8 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із березня 2020 року до жовтня 2020 року в розмірі 3 493,95 грн щомісячно;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з листопада 2020 року до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 10.09.2024 в розмірі 3 493,95 грн щомісячно.
Зазначені виплати зобов`язано здійснити з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись із ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, В/ч НОМЕР_1 звернулася через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Враховуючи, що справа № 240/23905/24 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження скаржнику потрібно обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Водночас, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.
Крім того, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Водночас підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України з наданим обґрунтуванням, визначеними пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, скаржником не наведено.
Колегія суддів зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України, могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення прийнятті у справі, яка розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною четвертою у взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_6 ), НОМЕР_7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_8 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк