ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2026 м. Дніпро Справа № 904/582/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Віннікова С.В., (доповідач)
суддів: Левшиної Г.В., Висоцького А.М.
секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Овчар Т.В.;
від позивача (відповідача за зустрічним): Кузюр О.О.;
від відповідача (позивача за зучтрічним): представник не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 (суддя Манько Г.В, повний текст якого складений 13.08.2026) у справі №904/582/26,
за первісним позовом Центральна окружна прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ"
про зобов`язання вчинити певні дії,
та
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ"
до Дніпровської міської ради
про визнання права власності,
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог
Центральна окружна прокуратура міста Дніпра звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом, у якому просить суд зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТЕЙТ-СІТІ» (далі - ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ») усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0117 га, розташованою за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, і повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - будівлі загальною площею 83,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2621668412020). Крім того, прокурор просить скасувати державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» на зазначену будівлю, проведену 23.12.2022 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Балтаксою І.В. (номер відомостей про речове право 48806632), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2621668412020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна будівля зведена на земельній ділянці комунальної власності, яка для цієї мети не відводилася, без належних дозвільних документів, а вчинені щодо неї правочини спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади міста Дніпра. Під час розгляду справи прокурор звертався із заявою про забезпечення позову, яку судом задоволено, та надав відповідь на відзив.
ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою до Дніпровської міської ради. У ній товариство просить визнати за ним право власності на самочинно збудовану будівлю громадського призначення загальною площею 83,8 кв.м, розташовану за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А. ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» також подало відзив на первісний позов, у якому просило відмовити в його задоволенні, і клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке суд задовольнив.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/582/26 вирішено:
Первісний позов задовольнити повністю. Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, площею 0,0117 га та повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 83,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2621668412020).
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) на об`єкт нерухомого майна - будівлю, загальною площею 83,8 кв.м, що розташована за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, проведену 23.12.2022 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Балтаксою І.В. (номер відомостей про речове право 48806632) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2621668412020.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р [рахунок приховано] в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір 5324 грн. 80 коп.
В задоволенні зустрічного позову відмовити.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі №904/582/26 та ухвалити нове рішення, яким ухвалити нове рішення у справі №904/582/26, яким у задоволенні позову Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ "ІСТЕЙТ-СІТІ" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення розміщеної на ній будівлі та скасування державної реєстрації права власності відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає ст.ст. 2, 236 ГПК України. На його думку, рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. За твердженням апелянта, суд першої інстанції «фактично поставив знак рівності між встановленням обставин первинного самочинного будівництва та наявністю безумовних підстав для застосування найбільш радикального способу захисту, фізичного знесення існуючої будівлі», тоді як «питання про правомірність первинного виникнення об`єкта та питання про наявність на момент вирішення спору достатніх правових підстав саме для його знесення не є тотожними.
Апелянт наголошує, що не є особою, яка здійснила первинне будівництво спірної будівлі. Об`єкт він придбав у Титаренка О.Ю. за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 2501 від 23.12.2022, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Балтаксою І.В. На момент укладення договору право власності відчужувача було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Отже, товариство «набуло вже зареєстрований об`єкт за відплатним нотаріально посвідченим правочином», а обставини первинного створення та реєстрації об`єкта, на які посилається прокурор, виникли до набуття ним права власності. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не оцінив належним чином відмінність між правовим становищем особи, яка здійснювала первинне будівництво, і наступного набувача нерухомого майна.
Скаржник зазначає, що після придбання будівлі здійснив її реконструкцію як замовник робіт. У Реєстрі будівельної діяльності зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ДП051230711613 від 18.07.2023 щодо об`єкта «Реконструкція приміщень будівлі торговельного призначення за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42-А» та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № ДП101231109325 від 13.11.2023. Унаслідок реконструкції загальна площа будівлі змінилася з 83,1 кв.м до 83,8 кв.м, що зафіксовано технічним паспортом, виготовленим після реконструкції. Апелянт вважає, що суд не дав належної правової оцінки тому, яке значення для вирішення питання про знесення мають зареєстровані документи щодо реконструкції та готовності об`єкта до експлуатації.
Однією з ключових обставин справи скаржник вважає рішення Дніпровської міської ради від 19.06.2024 № 122/52, яким йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за фактичним розміщенням будівлі. Апелянт «не стверджує, що саме по собі надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою означає виникнення права власності чи користування земельною ділянкою», однак вважає це рішення «істотним доказом поведінки власника земельної ділянки». Приймаючи його, міська рада була обізнана з фактичним існуванням будівлі та ініціювала процедуру оформлення земельних правовідносин. Судом також не встановлено, що це рішення скасовано або визнано незаконним. За таких обставин, на думку скаржника, суд мав мотивовано пояснити, чому можливість оформлення земельних правовідносин, яку раніше допустив сам власник земельної ділянки, більше не може бути реалізована і чому єдиним належним способом захисту стало знесення будівлі.
Апелянт стверджує, що його поведінка після набуття об`єкта була спрямована не на самовільне захоплення земельної ділянки, а на оформлення правовідносин щодо неї. На підтвердження він посилається на отримання рішення № 122/52 і на здійснення платежів за землю за 2023, 2024 та 2025 роки, платіжні документи щодо яких наявні у матеріалах справи. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не встановив, чому завершення такої процедури було неможливим і чому інтереси територіальної громади неможливо захистити без фізичного знищення нерухомого майна.
Скаржник вважає, що суд виходив зі спрощеної конструкції «самочинне будівництво, знесення» без дослідження інших юридично значущих обставин. Знесення об`єкта нерухомості, за його твердженням, є крайнім і незворотним заходом. Тому для задоволення такої вимоги недостатньо встановити недоліки первинного створення об`єкта - необхідно дослідити конкретні підстави для застосування саме такого способу захисту та можливість досягнення законної мети менш обтяжливими засобами. Апелянт зазначає, що звертав на це увагу суду ще під час розгляду справи.
Апелянт також посилається на те, що спір вирішено без встановлення технічних обставин, які мають істотне значення для застосування знесення. Ухвалою суду першої інстанції за його клопотанням було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Отже, на думку скаржника, суд визнав, що певні істотні для справи обставини потребують спеціальних знань. Згодом цю ухвалу скасовано апеляційним судом, і експертиза проведена не була. Внаслідок цього не встановлено фактичного виду та характеру робіт, відповідності існуючого стану об`єкта будівельним нормам, наявності чи відсутності істотних порушень будівельних норм, можливості безпечної експлуатації будівлі, відповідності її фактичного стану технічній та проєктній документації, а також можливості усунення порушень шляхом перебудови або в інший спосіб без повного знесення будівлі. Скаржник зазначає, що наразі замовив відповідну будівельно-технічну експертизу та звертається до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
Скаржник вважає, що висновок суду про застосування ст. 228 ЦК України не має достатнього індивідуального обґрунтування. На його думку, щодо договору від 23.12.2022 суд мав окремо встановити конкретні обставини, які підтверджують спрямованість саме цього правочину на незаконне заволодіння земельною ділянкою. Натомість «судом не встановлено належними доказами, що при укладенні договору від 23.12.2022 воля ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» була спрямована саме на незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади». Після придбання об`єкта товариство оформило документи на реконструкцію, звернулося до міської ради, отримало рішення № 122/52 і здійснювало земельні платежі, проте ці обставини не отримали належної оцінки.
Апелянт посилається на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої втручання держави у право мирного володіння майном має бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між суспільним інтересом і правами особи. На думку скаржника, суд мав оцінити в сукупності такі обставини: здійснення первинного будівництва не товариством, відплатний характер придбання, наявність державної реєстрації права відчужувача, реконструкцію та введення реконструйованого об`єкта в експлуатацію, рішення № 122/52, дії щодо оформлення земельної ділянки, земельні платежі, можливість урегулювання земельних правовідносин, а також відсутність технічного експертного дослідження. Натомість суд, за твердженням апелянта, не обґрунтував, чому за цих обставин саме повне знесення будівлі є необхідним і пропорційним способом захисту.
Узагальнюючи, скаржник вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, і наявні підстави для його скасування, передбачені ст. 277 ГПК України: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі
Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ», вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 - без змін.
Прокурор вважає, що доводи скаржника про непричетність до первинного будівництва не відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо визначення належного відповідача у спорах цієї категорії. Вимога про знесення самочинного будівництва, за його твердженням, є різновидом негаторного позову, а відповідачем за таким позовом є особа, яка на момент звернення до суду фактично створює перешкоди. Прокурор посилається на ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 та ч. 2 ст. 212 Земельного кодексу України, а також на постанову Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 727/10017/18. Відповідно до неї новий власник набуває всі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний власник, і є належним відповідачем за вимогами про знесення самочинного будівництва. Прокурор також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, згідно з якою обов`язок привести земельну ділянку у придатний для використання стан покладається на особу, яка чинить власнику перешкоди на час звернення до суду, тобто на останнього набувача. Саме ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» на момент звернення прокурора з позовом було зареєстроване власником спірної будівлі та фактично використовувало зайняту нею земельну ділянку.
Прокурор зазначає, що спірна будівля «первинно зведена у 2022 році на земельній ділянці комунальної власності, яка для цієї мети не відводилася, без документів, що надавали право на виконання будівельних робіт, і без прийняття первинно збудованого об`єкта площею 83,1 кв. м в експлуатацію». Довідка КП «Земград» від 24.04.2008 № 369 не видавалася, а адресу будівлі присвоєно лише 23.04.2024. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, прокурор наголошує, що державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює правового режиму цього об`єкта. Відтак реєстрація за ОСОБА_1 та подальше відчуження будівлі не легітимізують самочинне будівництво.
На думку прокурора, відплатність і нотаріальне посвідчення договору не свідчать про правомірність набуття права власності. У п. 1.5 договору від 23.12.2022 прямо зазначено, що майно розташоване на несформованій земельній ділянці, яка перебуває у продавця лише у фактичному користуванні. Отже, ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» було обізнане про відсутність у продавця оформленого права на землю і, проявивши розумну обачність, могло та повинно було перевірити законність первинного будівництва. Крім того, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 прокурор зазначає, що останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав об`єкт самочинного будівництва.
Щодо реконструкції прокурор зазначає, що повідомлення № ДП051230711613 від 18.07.2023 і декларація № ДП101231109325 від 13.11.2023 стосуються виключно реконструкції вже існуючої будівлі та не є документами, які надавали право на її первинне будівництво. Проведення реконструкції самочинно збудованого об`єкта, на його думку, не усуває факту первісного самочинного будівництва, а суд першої інстанції належним чином розмежував обставини первинного будівництва та подальшої реконструкції.
Рішення Дніпровської міської ради від 19.06.2024 № 122/52, на думку прокурора, є лише початковим етапом процедури відведення земельної ділянки. Воно не є правовстановлюючим документом і не свідчить про визнання самочинного будівництва правомірним. Прокурор наголошує, що сам скаржник визнає, що це рішення не спричинило виникнення в нього прав на землю. Він також звертає увагу, що відповідач, набувши об`єкт у 2022 році, звернувся до міської ради лише у 2024 році, а проєкт землеустрою дотепер на розгляд не подано. Сплата земельних платежів за 2023- 2025 роки, за твердженням прокурора, також не підтверджує виникнення права користування земельною ділянкою.
Щодо пропорційності знесення прокурор зазначає таке. За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України можливість перебудови з`ясовується лише у разі істотного відхилення від проєкту або істотного порушення будівельних норм і правил. Якщо ж майно збудовано на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, або без документа на виконання будівельних робіт, знесення не ставиться в залежність від можливості перебудови. На підтвердження прокурор посилається на постанови Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21, від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21, від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22. Втручання, на думку прокурора, ґрунтується на ст.ст. 376, 391 ЦК України та ст.ст. 152, 212 ЗК України, переслідує легітимну мету захисту права територіальної громади на землю і відповідає ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Він посилається на постанову Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 203/5591/16 та на обізнаність відповідача з правовим режимом земельної ділянки на момент придбання. Прокурор також зазначає, що суд першої інстанції виходив із сукупності встановлених обставин, а не лише із самочинного характеру будівництва.
Щодо експертизи прокурор зазначає, що це питання вже було предметом розгляду. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 про призначення судової будівельно-технічної експертизи та зупинення провадження скасовано постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026, за твердженням прокурора, «саме у зв`язку з відсутністю необхідності у застосуванні спеціальних знань». Скаржник не наводить нових обставин, а обставини, які він має намір встановити, не впливають на вирішення спору з огляду на ч. 1 ст. 99 ГПК України та підстави визнання будівлі самочинною. Висновок експерта, замовлений після ухвалення рішення, на думку прокурора, може бути прийнятий апеляційним судом лише у виняткових випадках, передбачених ч. 3 ст. 269 ГПК України. Таких обставин скаржник не навів.
Щодо застосування ст. 228 ЦК України прокурор зазначає, що з огляду на ч. 1 ст. 328 та ч. 2 ст. 376 ЦК України право власності, яке не виникло у первісного забудовника, не могло бути передане наступним набувачам. Суд першої інстанції оцінив і договір від 23.12.2022, зокрема його п. 1.5. Висновок про задоволення позову, за твердженням прокурора, ґрунтується не лише на ст. 228 ЦК України, а й на встановленні самочинного характеру будівлі, відсутності у відповідача права на земельну ділянку та наявності перешкод територіальній громаді.
Дніпровська міська рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Віннікова С.В., (доповідач), суддів: Левшиної Г.В., Висоцького А.М.
Ухвалою від 24.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі №904/582/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.10.2026.
Разом з тим, в апеляційній скарзі скаржником було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи у суді апеляційної інстанції.
Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" про призначення судової будівельно-технічної експертизи, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не надано висновку експерта з цих самих питань або надані висновки викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, чи учасник справи обґрунтував неможливість подання експертного висновку у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними.
Судова експертиза є винятковим засобом доказування, застосування якого обумовлене реальною потребою у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять саме до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші наявні у матеріалах справи докази (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/9971/17, постанова Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 910/15160/19).
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 за клопотанням відповідача вже призначалася судова будівельно-технічна експертиза з питань визначення виду будівництва, відповідності виконаних будівельних робіт проєктно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а також відповідності конструктиву будівлі будівельним, санітарним і пожежним нормам.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у даній справі № 904/582/26 зазначену ухвалу місцевого господарського суду від 07.04.2026 було скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скасовуючи призначення експертизи, суд апеляційної інстанції прямо вказав, що визначальними для правильного вирішення даного спору є обставини правомірності забудови земельної ділянки, її належного відведення та наявності дозвільних документів на первинне будівництво, які підтверджуються або спростовуються наявними письмовими доказами і не потребують застосування спеціальних знань.
Відповідність або невідповідність будівлі будівельним, санітарним чи пожежним нормам сама по собі не усуває ознак самочинного будівництва, передбачених частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України, у разі зведення об`єкта на земельній ділянці, що не відводилася для цієї мети, та за відсутності дозвільних документів на виконання первинних будівельних робіт.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про призначення експертизи, ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» фактично повторює раніше заявлені питання щодо виду робіт, відповідності будівлі нормам ДБН та технічній документації, щодо яких апеляційний суд у постанові від 09.06.2026 вже констатував відсутність правової потреби у застосуванні спеціальних знань.
Щодо доповнення переліку питань з`ясуванням обставин «можливості усунення порушень шляхом перебудови або в інший спосіб без повного знесення будівлі» колегія суддів наголошує, що за змістом ч.4,7 ст. 376 ЦК України можливість перебудови об`єкта нерухомості з`ясовується виключно у випадках істотного відхилення від проєкту або істотного порушення будівельних норм і правил. Натомість, якщо нерухоме майно збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без документа, що дає право виконувати будівельні роботи, знесення такого об`єкта не ставиться в залежність від можливості його перебудови (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21, а також Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 та від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22).
Оскільки підставою позову прокурора є факт спорудження будівлі на земельній ділянці комунальної власності, яка для цієї мети не відводилася, та за відсутності дозвільних документів на первинне будівництво, встановлення експертним шляхом можливості чи неможливості перебудови об`єкта не має правового значення для правильного вирішення даного спору.
Крім того, посилання апелянта на те, що після ухвалення оскаржуваного рішення ним самостійно замовлено проведення експертного дослідження, не є підставою для призначення судової експертизи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржник не навів жодних поважних та об`єктивних причин, які б перешкоджали йому реалізувати своє право на подання висновку експерта, складеного на його замовлення, під час розгляду справи в суді першої інстанції у строки, встановлені процесуальним законом.
З огляду на викладене, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволенню не підлягає.
У судове засідання 21.10.2026 з`явились прокурор та позивач за первісним позовом.
Відповідач за первісним позовом (скаржник) у судове засідання не з`явився, про дату та час був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 21.10.2026, була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Встановлені судом обставини справи
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що спірну будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , відчужено двічі. Спочатку ОСОБА_1 продав її ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16.09.2022. Потім ОСОБА_2 продав її ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 23.12.2022. Загальна площа відчужуваного майна в обох договорах становить 83,1 кв.м. Пунктом 1.5 договору від 23.12.2022 передбачено, що нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка не сформована як об`єкт юридичних прав і перебуває у продавця у фактичному користуванні.
Суд установив, що першим власником спірного об`єкта був ОСОБА_1 . Його право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема на підставі довідки КП «Земград» Дніпровської міської ради від 24.04.2008 № 369, яка, за інформацією Дніпровської міської ради (лист від 12.11.2025 № 7/11-2496), не видавалася. Реєстрацію проведено за відсутності документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт і готовність об`єкта до експлуатації, без присвоєння об`єкту адреси та без доказів права на земельну ділянку для забудови. Адресу «шосе Запорізьке, 42-А» присвоєно будівлі лише рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 23.04.2024 № 26-23/4. Згідно з листом КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 08.10.2025 технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на цей об`єкт станом на 31.12.2012 не проводилися.
За інформацією Реєстру будівельної діяльності за спірною адресою видавалися лише дозвільні документи на реконструкцію будівлі та на її готовність до експлуатації після реконструкції. Дозвільні документи на первинне будівництво будівлі площею 83,1 кв.м і на готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації не реєструвалися. ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» провело реконструкцію спірного об`єкта, що призвело до збільшення його площі. Містобудівні умови та обмеження, а також паспорти прив`язки тимчасових споруд за цією адресою не надавалися, цивільно-правових угод щодо земельної ділянки між міською радою та іншими особами не укладалося.
На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний об`єкт є самочинним будівництвом у розумінні ст. 376 Цивільного кодексу України: його споруджено на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, без належних дозвільних документів і без введення в експлуатацію, а тому право власності на нього не могло бути набуте.
Суд погодився з доводами прокурора, що вчинені щодо спірного об`єкта правочини спрямовані на незаконне заволодіння земельною ділянкою, яка є власністю територіальної громади міста Дніпра, і тому порушують публічний порядок. З посиланням на ст.ст. 215, 216, 228, 328 ЦК України суд зазначив, що всі укладені правочини щодо спірного об`єкта є нікчемними, не створюють юридичних наслідків, крім пов`язаних з їх недійсністю, а їх визнання недійсними судом не вимагається. Отже, право власності на спірний об`єкт набуто неправомірно.
Оскільки власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на спірний об`єкт за ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ», суд дійшов висновку, що за приписами ст. 376 ЦК України самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню з внесенням відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З цих підстав суд задовольнив первісний позов і відмовив у задоволенні зустрічного позову, а судові витрати розподілив відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України.
За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода ТОВ "ІСТЕЙТ-СІТІ" з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі №904/582/26 та вимога ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення розміщеної на ній будівлі та скасування державної реєстрації права власності відмовити у повному обсязі.
Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким задоволено первісний позов прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, зобов`язано ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0117 га за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, шляхом знесення будівлі загальною площею 83,8 кв.м, скасовано державну реєстрацію права приватної власності ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» на зазначену будівлю та відмовлено у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності.
Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).
Особливості права власності на землю врегульовані ЗК, відповідно до статті 80 якого суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 78 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.
Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 ЦК).
Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Виходячи зі змісту наведеної норми, об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (подібні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, на які послався прокурор в касаційній скарзі).
Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.
Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.
У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.
У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.
У статті 90 ЗК наведено перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.
Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.
Стаття 376 ЦК розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, на яку послався прокурор в касаційній скарзі).
Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
З огляду на викладене самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
Надаючи оцінку фактичним обставинам спору в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд виходить із таких встановлених фактів.
Земельна ділянка комунальної форми власності орієнтовною площею 0,0117 га, розташована за адресою: місто Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, на якій розміщено спірний об`єкт нерухомого майна, є несформованою відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України та не має присвоєного кадастрового номера. При цьому матеріали справи не містять відомостей про прийняття Дніпровською міською радою будь-яких рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність або надання її в користування (оренду) первинному забудовнику ОСОБА_1 , наступному володільцю Титаренку О.Ю. чи безпосередньо відповідачу ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» для будівництва об`єкта нерухомості. Договір оренди землі уповноваженим органом місцевого самоврядування з цими особами не укладався, а речові права на земельну ділянку в установленому законом порядку не реєструвалися.
Крім того, за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та адресного плану міста Дніпра, містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єктів будівництва за адресою: місто Дніпро, шосе Запорізьке, 42А, уповноваженим органом містобудування та архітектури не надавались і не оформлювались, як і не оформлювалися паспорти прив`язки тимчасових споруд за цією адресою.
Також за відомостями Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні будь-які дозвільні документи, що надавали б право на виконання будівельних робіт з первинного спорудження капітальної будівлі загальною площею 83,1 кв.м (повідомлення, дозволи чи декларації про початок виконання робіт). Відсутні й документи, що засвідчують прийняття закінченого первинним будівництвом об`єкта в експлуатацію. Разом з тим, згідно з листом Комунального підприємства «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 08.10.2025, технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за зазначеною адресою станом на 31.12.2012 підприємством також не здійснювалися.
Поряд із цим установлено, що первинна державна реєстрація права приватної власності на спірну будівлю була проведена 09.08.2022 державним реєстратором Верхівцевської міської ради Хабло К.О. за Несеврею О.О. на підставі технічного паспорта від 18.07.2022 та довідки Комунального підприємства «Земград» Дніпропетровської міської ради від 24.04.2008 № 369 про присвоєння адреси. Втім, як підтверджено листом Дніпровської міської ради від 12.11.2025 № 7/11-2496 та архівними матеріалами, довідка від 24.04.2008 № 369 комунальним підприємством фактично не видавалася. Офіційну поштову адресу «шосе Запорізьке, 42-А» спірній будівлі було присвоєно лише рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 23.04.2024 № 26-23/4, пунктом 2 якого прямо визначено, що факт присвоєння адреси не є підтвердженням виникнення права власності на об`єкт або права на земельну ділянку.
Наведені обставини свідчать про те, що будівництво спірного об`єкта загальною площею 83,1 кв.м було здійснено на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети, без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та без прийняття об`єкта в експлуатацію.
З урахуванням викладеного, згідно з положеннями статті 376 Цивільного кодексу України наявні правові підстави вважати будівлю за адресою: місто Дніпро, Запорізьке шосе, 42А (реєстраційний номер об`єкта 2621668412020) об`єктом самочинного будівництва.
Як наслідок, суд першої інстанції правильно кваліфікував здійснене будівництво спірного об`єкта нерухомого майна як самочинне, а доводи апеляційної скарги про відсутність достатніх підстав для такої кваліфікації спростовуються дослідженими доказами.
Законом установлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України.
Згідно із частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частини 2 статті 212 Земельного кодексу України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися чи розпоряджатися цим майном. Для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення прав суб`єкта речового права. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
Статтею 376 Цивільного кодексу України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною 2 статті 212 Земельного кодексу України встановлено обов`язок привести земельну ділянку у придатний для використання стан за рахунок осіб, які її зайняли.
Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.
На об`єкт самочинного будівництва не виникає права власності як на нерухому річ (згідно із частиною 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 Цивільного кодексу України.
Частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка володіє ним та створює відповідні перешкоди власникові землі.
Як установлено судом, Дніпровська міська рада як представник власника земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на спірну будівлю за ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» та наполягає на звільненні комунальної земельної ділянки.
Враховуючи відсутність у первинного забудовника Несеврі О.О. правових підстав розпоряджатися спірним об`єктом нерухомості як капітальною будівлею, наступні набувачі ОСОБА_2 та ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» так само не могли набути та не набули право власності на об`єкт самочинного будівництва.
Разом з тим, за встановлених обставин справи, ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» фактично використовує спірну земельну ділянку комунальної власності площею 0,0117 га без правовстановлюючих документів, що зафіксовано Актом обстеження земельної ділянки від 15.10.2025 № 0555. На земельній ділянці розміщено одноповерхову будівлю, у приміщеннях якої здійснюється комерційна діяльність, що створює постійні перешкоди власнику землі у користуванні та розпорядженні нею.
Обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.
Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою на момент звернення до суду (останній набувач).
У справі, що розглядається, належним відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є саме ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ», оскільки саме ця юридична особа є останнім набувачем прав на об`єкт самочинного будівництва, зареєстрована володільцем майна та чинить перешкоди територіальній громаді у реалізації права комунальної власності на землю.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на здійснення ним робіт з реконструкції будівлі на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 18.07.2023 № ДП051230711613 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 13.11.2023 № ДП101231109325, в результаті яких площа будівлі збільшилася з 83,1 кв.м до 83,8 кв.м. Вказані дозвільні документи стосувалися виключно будівельних робіт щодо реконструкції уже існуючого об`єкта і самі по собі не легітимізують первинного самочинного зведення будівлі, спорудженої на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, та за відсутності первинного дозволу на будівництво. Проведення реконструкції самочинно створеного об`єкта не змінює його правового режиму як самочинного будівництва.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача стосовно прийняття Дніпровською міською радою рішення від 19.06.2024 № 122/52 «Про надання дозволу ТОВ "ІСТЕЙТ-СІТІ" на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по шосе Запорізькому, 42А».
Відповідно до статей 116, 123, 124 Земельного кодексу України надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням про передачу земельної ділянки у користування чи власність і не свідчить про укладення договору оренди землі. Таке рішення є лише стадією процедури оформлення прав на землю і не створює у суб`єкта звернення речового права на земельну ділянку (статті 125, 126 Земельного кодексу України). Надання такого дозволу не свідчить про надання власником землі згоди на збереження самочинно збудованого об`єкта та не звільняє особу від правових наслідків, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України. Самовільне фактичне користування земельною ділянкою та надання платіжних документів щодо сплати земельних платежів не замінюють передбаченого законом обов`язку оформити право користування землею у встановленому порядку.
Щодо посилань апелянта на необхідність з`ясування можливості усунення порушень шляхом перебудови будівлі замість застосування крайнього заходу у вигляді її повного знесення (що регулюється частиною 7 статті 376 Цивільного кодексу України), судова колегія зазначає наступне.
За змістом частин 4 та 7 статті 376 Цивільного кодексу України обов`язок суду перевірити можливість проведення перебудови нерухомого майна виникає виключно у випадках, коли самочинність будівництва пов`язана з істотним відхиленням від проєкту або істотним порушенням будівельних норм і правил.
Натомість, якщо нерухоме майно збудовано на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, і власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на таке майно за особою, яка його здійснила чи володіє ним, знесення такого об`єкта здійснюється відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України та не ставиться в залежність від можливості чи неможливості його перебудови. Оскільки у даній справі порушення полягає у відсутності земельного титулу та відсутності дозвільних документів на первинне створення об`єкта, такий об`єкт не може бути приведений до правомірного стану шляхом перебудови.
Аналізуючи доводи відповідача щодо порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя визнає право договірних держав контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Критеріями сумісності втручання з гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтується воно на національному законі, чи переслідує легітимну мету та чи є воно пропорційним.
Втручання у права відповідача у цій справі має чітку нормативну основу у національному законодавстві (статті 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152, 212 Земельного кодексу України) та переслідує легітимну мету захисту прав територіальної громади на належну їй земельну ділянку, гарантування публічного порядку у сфері містобудування та раціонального землекористування.
При оцінці дотримання справедливого балансу інтересів (пропорційності) колегія суддів враховує поведінку відповідача ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ».
За умовами пункту 1.5 договору купівлі-продажу від 23.12.2022 товариство придбало спірну будівлю за прямої фіксації в договорі того, що земельна ділянка є несформованою та перебуває у продавця лише у фактичному користуванні. Діючи розумно та обачно, товариство мало об`єктивну можливість з`ясувати законність первинного будівництва, наявність дозволів на виконання будівельних робіт та права продавця на забудову території. Відповідач свідомо прийняв на себе правові ризики придбання об`єкта, збудованого без надання земельної ділянки.
За таких умов покладення на ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» обов`язку знести самочинно збудовану споруду на невідведеній комунальній землі не становить для нього непропорційного тягаря, оскільки відповідач не мав легітимних очікувань щодо непорушності володіння самочинною забудовою.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» про визнання права власності на самочинно збудовану будівлю, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, оскільки за приписами частин 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно лише за умови, що земельна ділянка надана особі під уже збудоване нерухоме майно у встановленому законом порядку. Доказів надання земельної ділянки відповідачеві надано не було, а Дніпровська міська рада категорично заперечує проти такого надання та проти визнання права власності за відповідачем, що виключає можливість задоволення зустрічного позову.
Разом з тим, задовольняючи первісний позов прокурора у частині скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» на спірну будівлю із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, суд першої інстанції не врахував належності та ефективності обраного способу захисту прав.
Згідно із частиною 1 статті 4 ГПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)].
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту (пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Так, у пункті 152 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дійшла таких висновків.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції виходить з того, що скасування такої реєстрації відповідно до правової позиції, яка сформована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, не є належним способом захисту, оскільки не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, внаслідок чого позов в цій частині вимог підлягає залишенню без задоволення.
Обрання позивачем неефективного або неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закриттям реєстраційної справи підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові в цій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підстави для часткового скасування або зміни судового рішення визначені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої такими підставами є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегією суддів враховано ті обставини, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0117 га за адресою: місто Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва - будівлі загальною площею 83,8 кв.м, а також в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» про визнання права власності, є законним та обґрунтованим.
Разом з тим, поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що позовна вимога прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" на об`єкт нерухомого майна - будівлю загальною площею 83,8 кв.м, із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2621668412020 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права власника земельної ділянки.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/582/26 частковому скасуванню з прийняттям у відповідній частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Судові витрати
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині розподілу судових витрат за подання позовної заяви.
За подання первісного позову прокурором заявлено дві вимоги немайнового характеру (про усунення перешкод шляхом знесення та про скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу). З огляду на відмову у задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації права власності, підлягає задоволенню лише одна немайнова вимога.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, за одну задоволену вимогу немайнового характеру, заявлену в електронній формі, належний до сплати судовий збір становить 2662,40 грн (3328,00 грн х 0,8). Відтак, за правилами статті 129 ГПК України з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за розгляд позову у розмірі 2 662,40 грн (замість 5 324,80 грн).
При зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою ТОВ «ІСТЕЙТ-СІТІ» оскаржило судове рішення повністю та сплатило судовий збір у розмірі 7 987,20 грн через підсистему «Електронний суд».
Згідно з підпунктом 6 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача (скасування рішення суду в частині однієї немайнової вимоги з двох, тобто на 50 відсотків), судові витрати за розгляд апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам: 3 993,60 грн судового збору залишається за апелянтом, а 3 993,60 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладається на органи прокуратури.
Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 277, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі №904/582/26 скасувати частково.
Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі №904/582/26 в наступній редакції:
«Первісний позов задовольнити частково.
Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (код ЄДРПОУ 26510514, юридична адреса: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, площею 0,0117 га та повернути земельну ділянку, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва: будівлі, загальною площею 83,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2621668412020).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р [рахунок приховано] в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ: 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.
В задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю "Істейт-Сіті" (код ЄДРПОУ 45009690, юридична адреса: 49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В) на об`єкт нерухомого майна - будівлю, загальною площею 83,8 кв.м, що розташована за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 42А, проведену 23.12.2022 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Балтаксою І.В. (номер відомостей про речове право 48806632) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2621668412020 відмовити.
В задоволенні зустрічного позову відмовити».
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38; код ЄДРПОУ 02909938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТЕЙТ-СІТІ" (49087, м. Дніпро, вул. Калинова, буд. 87В; код ЄДРПОУ 45009690) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 993,60 грн.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена та підписана 21.10.2026.
Головуючий суддя С.В. Вінніков
Суддя Г.В. Левшина
Суддя А.М. Висоцький