УХВАЛА
22 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 320/23209/26
адміністративне провадження № К/990/48168/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві
на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року
у справі № 320/23209/26
за позовом Головного управління ДПС у м. Києві
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
установив:
Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 574 387,46 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що контролюючий орган звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 25 лютого 2026 року, до закінчення шестимісячного строку, встановленого для їх судового оскарження.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у м. Києві 21 жовтня 2026 року подало касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.
На обґрунтування касаційної скарги контролюючий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з положеннями статей 56, 59, 95 та 102 Податкового кодексу України.
Скаржник зазначає, що право платника податків на судове оскарження податкового повідомлення-рішення та право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу є самостійними правовідносинами, які не повинні ототожнюватися.
На переконання скаржника, під час вирішення питання про повернення позовної заяви суди мали врахувати не лише строк судового оскарження податкових повідомлень-рішень, а й положення податкового законодавства, які визначають момент виникнення податкового боргу та умови застосування заходів щодо його погашення.
Скаржник також наголошує, що застосування процесуальних обмежень не повинно призводити до позбавлення контролюючого органу можливості реалізувати повноваження щодо судового стягнення податкового боргу.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві після їх перегляду в апеляційному порядку.
За змістом частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої цим Кодексом підстави (підстав).
Отже, зазначення у касаційній скарзі про порушення судами норм процесуального права має супроводжуватися відповідним обґрунтуванням, яке дає змогу встановити, у чому саме, на думку скаржника, полягає таке порушення.
У справі, яка розглядається, скаржник пов`язує порушення норм процесуального права з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас Суд звертає увагу, що питання застосування зазначеної норми до позовних заяв контролюючих органів про стягнення податкового боргу, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень, уже було предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 120/14874/24 Верховний Суд зазначив, що пункт 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює процесуальне обмеження для суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого позов про стягнення коштів, що ґрунтується на рішенні такого суб`єкта, не може бути поданий до закінчення встановленого законом строку судового оскарження відповідного рішення.
У цій постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність повернення позовної заяви контролюючого органу, поданої до закінчення шестимісячного строку судового оскарження податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податковий борг.
Аналогічний правовий підхід викладено також у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 520/12807/19 та від 12 травня 2022 року у справі № 420/9673/20.
Наведені висновки Верховного Суду стосуються застосування тієї самої процесуальної норми до правовідносин, подібних до тих, що виникли у справі, яка розглядається.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції врахував зазначений правовий підхід та виходив із того, що звернення контролюючого органу з позовом про стягнення податкового боргу до закінчення встановленого законом строку судового оскарження податкових повідомлень-рішень є підставою для повернення позовної заяви відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Натомість скаржник, стверджуючи про неправильне застосування судами зазначеної норми, фактично пропонує інший підхід до визначення процесуальних передумов звернення контролюючого органу з позовом про стягнення податкового боргу.
При цьому касаційна скарга не містить аргументів щодо незастосовності наведених правових висновків Верховного Суду до спірних правовідносин, не обґрунтовує необхідності відступлення від них та не пояснює, чому застосування судами попередніх інстанцій сформованого Верховним Судом правового підходу свідчить про порушення норм процесуального права.
Посилання скаржника на самостійність правовідносин щодо стягнення податкового боргу, а також на положення статей 56, 59, 95 та 102 Податкового кодексу України не супроводжується поясненням того, яким чином ці положення виключають застосування процесуального обмеження, прямо передбаченого пунктом 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням уже сформованих Верховним Судом висновків.
Отже, хоча скаржник і зазначає, у чому, на його думку, полягає неправильне застосування судами норм процесуального права, наведене ним обґрунтування фактично суперечить сформованому Верховним Судом правовому висновку щодо застосування відповідної норми в подібних правовідносинах, без наведення аргументів, які б ставили під сумнів застосовність такого висновку до цієї справи.
За таких обставин Суд доходить висновку, що наведені скаржником доводи не становлять належного обґрунтування заявленої підстави касаційного оскарження, оскільки не розкривають, у чому саме полягає порушення судами норм процесуального права з урахуванням правового висновку Верховного Суду, відповідно до якого вирішено спірне процесуальне питання.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення касаційної скарги.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2026 року у справі № 320/23209/26 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Р.Ф. Ханова