Справа № 211/3911/26
Провадження № 2/211/4096/26
У Х В А Л А
іменем України
22 жовтня 2026 року
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Костенко Є.К.,
за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про передачу справи за підсудністю в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звільнення від сплати аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами,-
ВСТАНОВИВ:
Під час судового засідання 16.09.2026 на стадії судового розгляду по суті справи представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 було заявлено усне клопотання про залишення позову без розгляду, оскільки позивач і відповідач на даний момент проживають за межами України, тому справа фактично є спором з іноземними елементами.
У судовому засіданні було оголошено перерву для переходу до розгляду даного клопотання.
Поза межами судового засідання представником відповдіача до суду було скероване письмове клопотання про передачу справи до Верховного Суду для вирішення питання її підсудності.
У судовому засіданні представник відповідача просив залишити без розгляду усне клопотання від 16.09.2026 та підтримав своє письмове клопотанння, зазначив, що суду було надано докази того, що і позивач, і відповідач зараз живуть за межами України, тому на підставі ст. 29 ЦПК України питання підсудності повинно бути вирішено саме Верховним Судом України, з метою виключення підстави для подальшого апеляційного оскарження з процесуальних питань.
Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, вважає, що обидві сторони є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в Україні, перебування позивача за кордоном є тимчасовим через безпекову ситуацію, спір між сторонами стосується виключно сімейних відносин, які регулюються українським законодавством. Також вважає, що відповідач наданими документами не доводить, що він постійно проживає у Республіці Польща, зокрема, те, що він проживав на території іноземної держави станом на момент відкриття провадження.
Заслухави пояснення сторін, оцінивши надані ними докази на підтвердження клопотання, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Аналіз наведеної норми права свідчить, що підсудність справ між громадянами України визначається ухвалою Верховного Суду у тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України.
При дослідженні матеріалів справи, встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є громадянами України, що підтверджується копіями паспортів громадян України.
За відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 30.10.2015 року, відомостей про зняття з реєстрації за місцем проживання у матеріалах справи відсутні.
З матеріалів справи не вбачається, з якого часу ОСОБА_4 постійно проживає у Республіці Польщі, також відсутні відомості про те, що сторони протягом 2022-2026 років не перетинали державний кордон України.
Суд не бере до уваги наявні у матеріалах справи копії довідки з реєстру Pesel та повідомлення про присвоєння номеру Pesel.
Допустимим й достатнім доказом підтвердження місця проживання сторін може вважатися актуальна довідка, видана уповноваженими органами у встановленій формі, яка має пройти легалізацію (проставлення апостиля), якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
У відповідності до статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують того, що відповідч проживає за межами України, оскільки не надано належних доказів про дійсне (фактичне) його місце проживання/перебування із зазначенням його адреси.
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, що на цей час обидві сторони спору офіційно проживають за межами України.
За відсутності доказів того, що сторони проживають за межами України, відсутні правові підстави, передбачені процесуальним законом, для передачі Верховному Суду справи для визначення підсудності відповідно до статті 29 ЦПК України.
Крім того, суд вважає, що під час відкриття провадження судом не було допущено порушення правил підсудності, навіть, якщо припустити, що у справі наявний іноземний елімент.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.
Відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у таких випадках: 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Таким чином, оскільки справа пов`язана з припиненням сплати аліментів за судовим наказом, який був виданий Дружківським міським судом Донецької області, коли сторони проживали на території м. Дружківка Донецької області, виконавче провадження здійснюється по теперішній час Дружківським ВДВС, це свідчить про те, що події, які стали підставою для подання позову, мали місце на території України, а саме на території Дружківської міської територіальної громади, підсудність справ відносно якої передано Довгинцівському районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Отже, з врахуванням статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" справа підсудна Довгинцівському районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, правила територіальної підсудності при відкритті провадження порушені не були, про існування у цій справі "іноземних елементів" суду відомо не було та, майже, до закінчення розгляду справи суду сторонамипро це не повідомлялося.
Також суд звертає увагу, що під час підготовчого провадження відповідачем не заявлялося жодних клопотань про порушення правил підсудності або необхідність її визначення шляхом звернення до Верховного Суду. Відповідно до ст. 222 ЦПК України головуючим з`ясовувалося до початку розгляду справи по суті, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні, але сторони зазначили про відсутність таких клопотань. З огляду на зазначене, ч. 2 ст. 222 ЦПК України наділяє суд повноваженнями, щодо залишення без розгляду заяв та клопотань, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи зазначене, оскільки представник відповідача не навів поважних причин, чому дане клопотання було ним заявлено вже після вступного слова сторін, суд вважає, що це може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись ч. 1 ст. 28, 29, 222, 261, ч.ч. 5,7 ст. 279, 353,479, ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про направлення до Верховного Суду для визначення підсудності справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про звільнення від сплати аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 22.10.2026.
Суддя Є.К. Костенко