ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року Справа № 924/76/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Кульчій І.М.
при секретарі судового засідання Кулай О.М.
за участю представників сторін:
від позивача 1: не з`явився
від позивача 2: Балтак Д.О.
від позивача 3: Мевша Д.В.
від відповідача 1: не з`явився
від відповідача 2: Бляхарський Я.С.
від третьої особи, яка на не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: не з`явився
прокурора: Лупійчук Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 (повний текст складено 03 липня 2026 року, суддя Гладій С.В.)
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону м. Львів в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (позивач 1), Міністерства оборони України (позивач 2) та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Хмельницький (позивач 3)
до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (відповідач 1)
та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" (відповідач 2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово будівельний кооператив "Ведмідь-2"
про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво багатоквартирних житлових будинків по пров. Незалежності у м. Хмельницький від 17 вересня 2018 року №11/18
про визнання недійсним з моменту укладання додаткових договорів №1 від 26 вересня 2019 року, №2 від 07 липня 2020 року, №3 від 01 липня 2021 року, №4 від 11 травня 2022 року, №5 від 21 листопада 2024 року, №6 від 03 листопада 2025 року до договору від 17 вересня 2018 року № 11/18
та про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" звільнити земельну ділянку з площею 2,06 га, з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018
ВСТАНОВИВ:
Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України, Квартирно - експлуатаційного відділу м. Хмельницький звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп":
про визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво багатоквартирних житлових будинків по пров. Незалежності у м.Хмельницький від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №1 від 26 вересня 2019 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №2 від 07 липня 2020 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №3 від 01 липня 2021 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №4 від 11 травня 2022 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №5 від 21 листопада 2024 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про визнання недійсним з моменту укладання додаткового договору №6 від 03 листопада 2025 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладеного між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп";
про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" звільнити земельну ділянку площею 2,06 га, що розташована на провулку Незалежності, 11, 13 у м. Хмельницький, з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, демонтувавши огорожу, баштовий кран, техніку для забивання паль, та повернути земельну ділянку у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06 квітня 2026 року у справі №924/76/26 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп": Обслуговуючий кооператив "Житлово будівельний кооператив "Ведмідь-2".
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 позов задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво багатоквартирних житлових будинків по пров. Незалежності у м. Хмельницький від 17 вересня 2018 року №11/18, укладений між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп".
Визнано недійсними з моменту укладання додаткові договори №1 від 26 вересня 2019 року, №2 від 07 липня 2020 року, №3 від 01 липня 2021 року, №4 від 11 травня 2022 року, №5 від 21 листопада 2024 року, №6 від 03 листопада 2025 року до договору від 17 вересня 2018 року №11/18, укладений між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп".
Зобов`язано ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" звільнити земельну ділянку площею 2,06 га, що розташована на провулку Незалежності, 11, 13 у м. Хмельницький, з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, демонтувавши огорожу, баштовий кран, техніку для забивання паль, та повернути земельну ділянку у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Присуджено до стягнення з Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Вінниця, вул. 600-річчя, 68, код 24980188) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20; ідентифікаційний код: 38326057) 10649,60 грн. судового збору.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" (м. Хмельницький, вул. Гоголя,18, код 42098331) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20; ідентифікаційний код: 38326057) 10649,60 грн. судового збору.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір № 11/18 від 17 вересня 2018 року за своєю правовою природою має ознаки договору про спільну діяльність, оскільки передбачає співпрацю сторін, об`єднання їхніх зусиль для досягнення спільної мети - будівництва багатоквартирних житлових будинків, а також розподіл результатів такої діяльності між учасниками договору. Водночас суд установив, що оспорюваний договір укладено без дотримання встановленого порядку погодження договорів про спільну діяльність, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, та за відсутності належного погодження уповноваженого органу Міністерства оборони України.
Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 належить до земель оборони та перебуває у державній власності. На переконання суду, зміна категорії земель під час надання ділянки в постійне користування Подільському УКБ МО України не свідчить про припинення її правового режиму як земель оборони, а тому організація будівництва житла на ній повинна здійснюватися з дотриманням вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №715.
За таких обставин суд дійшов висновку про невідповідність договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року вимогам законодавства та наявність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання його недійсним з моменту укладення, а також визнання недійсними шести додаткових договорів, укладених на його виконання.
Щодо вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, суд першої інстанції виходив із необхідності застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України. Установивши факт розміщення товариством на земельній ділянці огорожі, баштового крана та техніки для забивання паль, а також припинення будівельних робіт із кінця 2022 року, суд визнав обґрунтованою вимогу про зобов`язання товариства звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу зазначених об`єктів та повернути її у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обгрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правової природи договору №11/18 від 17 вересня 2018 року, стверджуючи, що останній не є договором про спільну діяльність у розумінні статей 1130- 1139 ЦК України, а за своїм змістом є змішаним договором, який поєднує елементи інвестиційного договору, будівельного підряду, договору про виконання функцій замовника та передачу частини результату будівництва. На переконання апелянта, договором не передбачено об`єднання вкладів у спільне майно, ведення спільних справ, спільного управління майном, розподілу прибутку, покриття витрат і збитків, тоді як основні фінансові та будівельні ризики покладено на товариство. Натомість Подільське УКБ МО України мало отримати конкретно визначений майновий результат у вигляді 1281,20 кв. м загальної площі квартир та 269,13 кв. м нежитлових приміщень.
У зв`язку із цим апелянт вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями договорів про спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 296. При цьому наголошує, що суд першої інстанції, зазначивши лише про наявність у договорі загальних ознак спільної діяльності, не встановив сукупності її визначальних характеристик та не обґрунтував, чому відсутність погодження договору в порядку, передбаченому зазначеною постановою, сама собою зумовлює його недійсність відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Окремо скаржник звертає увагу на те, що Подільське УКБ МО України відповідно до Положення, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 17 червня 2003 року №24, наділене повноваженнями щодо здійснення функцій замовника капітального будівництва, залучення коштів інвесторів та укладення відповідних договорів. Апелянт посилається на попереднє звернення Управління до органу управління, отримання листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 303/8/32/973 щодо підтримки залучення небюджетного фінансування, проведення конкурсу з відбору інвестора, а також подальше багаторічне виконання сторонами договірних зобов`язань. Вважає, що суд не надав належної оцінки зазначеним обставинам, зокрема з урахуванням положень частини третьої статті 92 ЦК України щодо правового значення обмежень повноважень органу юридичної особи у відносинах із третіми особами.
Апелянт також заперечує висновок місцевого господарського суду про належність земельної ділянки площею 2,06 га з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 до земель оборони. Зазначає, що рішенням Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 земельну ділянку надано Подільському УКБ МО України у постійне користування для будівництва двох 144-квартирних житлових будинків зі зміною категорії земель на землі житлової та громадської забудови, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №338547 від 22 жовтня 2007 року. Вказаний державний акт є чинним, у встановленому законом порядку не скасований та недійсним не визнавався. Відтак, на думку скаржника, суд безпідставно визначив правовий режим ділянки з огляду на її історичне використання, не врахувавши чинних правовстановлюючих документів.
З огляду на наведене скаржник вважає помилковим висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року №715. Наголошує, що місцевим господарським судом не встановлено належності спірної земельної ділянки до земель оборони на момент укладення договору, не з`ясовано питання її включення до відповідного переліку земельних ділянок, погодженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2013 року № 666-р, та не надано належної оцінки фактично проведеній конкурсній процедурі, зокрема здійсненій експертній оцінці земельної ділянки й результатам конкурсного відбору інвестора.
Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив реалізацію договору про будівництво з відчуженням земельної ділянки державної власності. За доводами скаржника, право державної власності на земельну ділянку не припинялося, право постійного користування Подільського УКБ МО України залишалося чинним, рішення про передачу землі у комунальну чи приватну власність не приймалося, а товариство не набувало права власності на земельну ділянку. При цьому будівництво житлових будинків не завершено, об`єкти не введено в експлуатацію та право власності на них за товариством не зареєстровано. Отже, висновок суду про можливе вибуття землі з державної власності внаслідок майбутнього набуття товариством права власності на збудовану нерухомість, на переконання апелянта, ґрунтується на припущеннях щодо обставин, які фактично не настали.
Не погоджується скаржник і з висновком суду щодо застосування наслідків недійсності правочину. Посилаючись на положення статті 216 ЦК України та практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що двостороння реституція передбачає взаємне повернення сторонами всього одержаного за недійсним правочином, натомість місцевий господарський суд поклав обов`язок щодо звільнення земельної ділянки та демонтажу розміщених на ній об`єктів виключно на товариство, не вирішивши питання про зустрічне повернення одержаного Подільським УКБ МО України. У цьому контексті апелянт посилається на здійснення проєктних, вишукувальних, організаційних та будівельних робіт, розроблення відповідної документації, сплату на рахунок Подільського УКБ МО України 803310,98 грн компенсації витрат, пов`язаних із користуванням земельною ділянкою, а також понесення товариством загальних витрат у сумі 6 334 748,86 грн, які, за його твердженням, залишилися поза належною оцінкою суду.
Окремо апелянт наголошує на неналежності та юридичній невизначеності задоволеної вимоги про повернення земельної ділянки у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації. Зазначає, що обласна державна адміністрація не є стороною договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року, земельної ділянки товариству не передавала, а до укладення оспорюваного договору остання перебувала у постійному користуванні Подільського УКБ МО України. При цьому право постійного користування Управління не припинене, відповідний державний акт не скасований, а позовних вимог щодо вилучення земельної ділянки або припинення речового права не заявлено. За таких обставин скаржник вважає, що суд фактично визначив нового суб`єкта, якому підлягає переданню земельна ділянка, не з`ясувавши правових підстав та порядку такої передачі.
Апелянт також вказує на неповне дослідження обставин фактичного виконання договору та неврахування прав третіх осіб. Зокрема, місцевий господарський суд, на його переконання, не надав належної оцінки містобудівним умовам та обмеженням від 25 березня 2021 року № 90, технічним умовам інженерних служб, проєктній документації, виконаним роботам, здійсненим платежам, а також майновим правам Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Ведмідь-2" та його членів, які брали участь у фінансуванні будівництва. При цьому припинення активних будівельних робіт із кінця 2022 року, на думку скаржника, не може свідчити про незаконність правочину на момент його укладення у 2018 році.
Крім того, скаржник вважає, що прокурором не доведено конкретного порушення майнових прав та інтересів держави, оскільки земельна ділянка залишилася у державній власності, а реалізація договору передбачала отримання державою визначеної площі квартир та нежитлових приміщень для забезпечення потреб військовослужбовців. Апелянт заперечує також наявність підстав для застосування статті 228 ЦК України, зазначаючи про відсутність доказів умислу сторін на незаконне заволодіння державним майном, його безоплатне відчуження або вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Водночас апелянт ставить під сумнів належність підстав представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах. На його переконання, місцевий господарський суд не перевірив належним чином компетенцію кожного з органів, в інтересах яких заявлено позов, та характер їхньої стверджуваної бездіяльності. Зокрема, скаржник зазначає, що Міністерство оборони України було обізнане про укладення та виконання договору, надавало відповіді на звернення прокуратури і висловлювало власну правову позицію, яка, за твердженням апелянта, не свідчила про наявність порушень законодавства. При цьому незгода прокурора з правовою оцінкою компетентного органу, на думку скаржника, не може сама собою підтверджувати нездійснення таким органом захисту інтересів держави.
Також апелянт посилається на неврахування місцевим господарським судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 березня 2025 року у справі №924/1341/23 та від 14 січня 2026 року у справі № 914/475/22, які, на переконання скаржника, ухвалені у подібних правовідносинах. Зазначає, що суд не здійснив належного зіставлення фактичних обставин зазначених справ зі спірними правовідносинами, не навів мотивів незастосування відповідних правових висновків щодо ефективності способу захисту та наслідків недійсності частково виконаних договорів.
З огляду на викладене ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також здійснити новий розподіл судових витрат.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28 липня 2026 року у справі №924/76/26 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26. Запропоновано скаржнику усунути протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки шляхом подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучити докази сплати судового збору у розмірі 6389,76 грн.
07 серпня 2026 року від ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 6389,76 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2026 року у справі №924/76/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на "17" вересня 2026 р. об 14:40 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
21 серпня 2026 року від Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп", у якому прокурор заперечує проти доводів скаржника, вважає рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 законним та обґрунтованим, ухваленим за результатами повного і всебічного дослідження обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо неправильної правової кваліфікації договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року, прокурор зазначає, що спірний правочин за своїм змістом відповідає ознакам договору про спільну діяльність, визначеним статтями 1130, 1131 ЦК України. На його переконання, сторони об`єднали зусилля та ресурси для досягнення спільної мети, а саме будівництва багатоквартирних житлових будинків із подальшим розподілом створеної нерухомості. При цьому внесок Подільського УКБ МО України полягав у наданні земельної ділянки для забудови та передачі товариству частини функцій замовника будівництва, тоді як товариство забезпечувало фінансування та реалізацію будівельного проєкту. Відсутність передбаченої договором підрядної винагороди та погоджений сторонами розподіл результатів будівництва, на думку прокурора, виключають кваліфікацію спірних правовідносин як звичайних підрядних чи інвестиційних.
На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №924/1014/23, в якій надавалася правова оцінка подібному договору за участю Подільського УКБ МО України та зроблено висновок про наявність правовідносин спільної діяльності. З огляду на це прокурор вважає правильним застосування місцевим господарським судом Порядку укладення договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, відповідно до якого укладення такого договору потребувало попереднього погодження Кабінетом Міністрів України. Водночас Подільське УКБ МО України не зверталося до Міністерства оборони України з передбаченими зазначеним Порядком документами та не отримувало відповідного погодження.
Прокурор також зазначає, що лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 303/8/32/973 не може розглядатися як належне погодження укладення договору №11/18, оскільки ним лише підтримано ініціативу Подільського УКБ МО України щодо залучення небюджетного фінансування житлового будівництва та проведення відповідних конкурсів, але не погоджено конкретний договір, його сторін, предмет та істотні умови. У зв`язку із цим прокурор вважає, що місцевий господарський суд правильно встановив порушення визначеного законодавством порядку укладення правочину та наявність підстав для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. При цьому вимоги про недійсність шести додаткових договорів прокурор вважає похідними від вимоги про визнання недійсним основного договору, зазначаючи, що додатковими договорами № 5 та № 6 лише продовжувалися строки введення об`єктів в експлуатацію.
Щодо доводів апелянта про неврахування правових висновків Верховного Суду прокурор стверджує, що наведена скаржником постанова від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі оспорюються також додаткові договори, один із яких передбачає майбутню передачу земельної ділянки в комунальну власність. Натомість більш подібною прокурор вважає справу № 924/1014/23, у якій Верховний Суд погодився з наявністю підстав для визнання недійсним договору за участю Подільського УКБ МО України. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції враховано правові висновки Верховного Суду щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній нерухомості, а також щодо наслідків недійсності правочинів.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо правового режиму земельної ділянки, прокурор наголошує, що спірна земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 була сформована із земель оборони, раніше наданих військовій частині для будівництва житла військовослужбовцям, та не вибувала із державної власності. На його переконання, рішення Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 та виданий на його підставі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 22 жовтня 2007 року не свідчать про припинення її правового режиму як земель оборони, оскільки держава не приймала рішення про відмову від земельної ділянки чи її відчуження, а передача Подільському УКБ МО України здійснювалася з метою будівництва житла виключно для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей.
У зв`язку із цим прокурор вважає обов`язковим застосування Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року №715. Зазначає, що будівництво за спірним договором здійснюється за рахунок небюджетних коштів, а тому повинно було організовуватися відповідно до спеціальної конкурсної процедури із визначенням розрахункової частки житла для потреб Міністерства оборони України на підставі експертної грошової оцінки земельної ділянки та інших передбачених Порядком показників. Водночас належної конкурсної процедури відповідно до вимог цього Порядку проведено не було, а посилання апелянта на здійснення Подільським УКБ МО України власного конкурсного відбору та оцінки землі не підтверджує дотримання встановленого законодавством механізму.
Крім того, прокурор звертає увагу на необґрунтованість визначеної сторонами частки житла, яка підлягає передачі Подільському УКБ МО України. Зазначає, що за умовами договору проєктна загальна площа об`єкта становить 21 348,80 кв. м, тоді як військовослужбовці мають отримати лише близько шести відсотків житлової площі від загального обсягу будівництва. При цьому відповідачами не надано належного розрахунку визначення такої частки та не обґрунтовано її відповідність вартості державного майнового ресурсу, залученого до реалізації будівельного проєкту. На думку прокурора, зазначені обставини свідчать про порушення майнових інтересів держави та недотримання мети, з якою земельна ділянка надавалася для будівництва житла військовослужбовцям.
Щодо доводів апелянта про відсутність фактичного вибуття земельної ділянки з державної власності прокурор зазначає, що умови спірного договору передбачають набуття товариством права власності на переважну частину збудованої нерухомості, що з урахуванням положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України створює правові передумови для подальшого переходу прав на земельну ділянку. Додатково посилається на положення додаткового договору №1 від 26 вересня 2019 року, яким передбачено здійснення платежів за користування земельною ділянкою до моменту її передачі в комунальну власність. На переконання прокурора, такі договірні умови свідчать про розпорядження земельною ділянкою державної власності поза волею її законного власника та без дотримання визначеної законодавством процедури.
Заперечуючи проти доводів скаржника щодо незастосування двосторонньої реституції, прокурор зазначає, що під час підготовчого провадження вживав заходів для встановлення обсягу фактичного виконання договору сторонами. Зокрема, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 20 березня 2026 року у справі №924/76/26 за клопотанням прокурора витребувано у Подільського УКБ МО України документи, що підтверджують сплату товариством коштів, виконання робіт та надання послуг на виконання договору № 11/18. Однак Подільське УКБ МО України повідомило про відсутність таких документів, а Міністерство оборони України у листі від 06 травня 2026 року № 220/74/1240 зазначило про відсутність документально підтвердженої інформації щодо витрат сторін та підстав для застосування двосторонньої реституції.
При цьому прокурор стверджує, що подані товариством платіжні документи не підтверджують передачі Подільському УКБ МО України результатів будівельних робіт, товарно-матеріальних цінностей або здійснення розрахунків за відповідні роботи та послуги. На його думку, такі документи стосуються переважно витрат за користування земельною ділянкою та сплати земельного податку, який є обов`язковим платежем до місцевого бюджету, а не майновим наданням на користь Подільського УКБ МО України, що підлягає поверненню в порядку реституції. Відтак прокурор вважає необґрунтованими доводи апелянта про необхідність визначення судом зустрічного обов`язку Подільського УКБ МО України щодо повернення товариству заявлених витрат.
Щодо вимоги про звільнення земельної ділянки та її повернення у відання Хмельницької обласної державної адміністрації прокурор зазначає, що фактичне використання товариством спірної земельної ділянки підтверджується умовами договору, платіжними документами, а також фотоматеріалами щодо розміщення на ній огорожі, баштового крана та техніки для забивання паль. Наголошує, що відсутність окремого акта приймання-передачі земельної ділянки не спростовує факту її використання товариством як будівельного майданчика. При цьому, посилаючись на статті 17, 84, 122 ЗК України та статті 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», прокурор вважає Хмельницьку обласну державну адміністрацію належним органом, в особі якого держава здійснює повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою. На його переконання, звільнення ділянки та повернення її у відання держави забезпечить відновлення становища, яке існувало до укладення оспорюваного договору.
Додатково прокурор заперечує доводи апелянта щодо наявності у Подільського УКБ МО України достатніх повноважень на укладення спірного договору без відповідного погодження. Посилаючись на Положення про Подільське УКБ МО України, затверджене наказом від 17 червня 2003 року № 24, а також Положення про організацію капітального будівництва об`єктів Збройних Сил України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 3 листопада 2015 року № 610, прокурор зазначає, що Управління не було уповноважене самостійно укладати від імені Міністерства оборони України договір про будівництво без належного погодження чи довіреності. При цьому доказів подальшого схвалення спірного договору уповноваженим органом Міністерства оборони України матеріали справи не містять. На підтвердження відповідних доводів прокурор посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 92, 241 ЦК України та постанову від 14 грудня 2022 року у справі № 916/1674/18.
Підсумовуючи наведене, прокурор вважає, що місцевий господарський суд правильно визначив характер спірних правовідносин, установив порушення вимог законодавства під час укладення договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року та додаткових договорів до нього, надав належну оцінку доказам і доводам учасників справи та обґрунтовано задовольнив заявлені позовні вимоги. У зв`язку із цим просить апеляційну скаргу ТОВ «Будівельні Інноваційні Технології Групп» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі № 924/76/26 - без змін.
31 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України Лукіянчука Сергія Миколайовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції в приміщенні суду, який розташований в місті Вінниці, найближчим з яких є Вінницький районний суд Вінницької області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01 вересня 2026 року у справі №924/76/26 вказану заяву задоволено та доручено Вінницькому районному суду Вінницької області проведення судового засідання 17 вересня 2026 року о 14:40 год у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції.
31 серпня 2026 року від Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України надійшли додаткові письмові пояснення, у яких відповідач просить задовольнити апеляційну скаргу ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі № 924/76/26 у повному обсязі.
11 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький Мевші Дениса Васильовича надійшла заяви про участь у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2026 року у справі №924/76/26 задоволено заяву представника Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький Мевші Дениса Васильовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №924/76/26.
11 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" Бляхарського Ярослава Станіславовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 вересня 2026 року у справі №924/76/26 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" Бляхарського Ярослава Станіславовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №924/76/26.
15 вересня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Рихлюка Олексія Вікторовича надійшла заява про участь прокурора Лупійчук Богдани Володимирівни у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 вересня 2026 року у справі №924/76/26 задоволено заяву заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Рихлюка Олексія Вікторовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №924/76/26.
16 вересня 2026 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" Бляхарського Я.С. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій скаржник заперечує проти доводів заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, вважаючи, що останні не спростовують аргументів апеляційної скарги та не усувають допущених місцевим господарським судом порушень норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, апелянт повторно наголошує на неправильному визначенні судом першої інстанції правової природи договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року. Зазначає, що наявність у сторін спільної мети будівництва та погодженого розподілу його результатів сама собою не свідчить про укладення договору про спільну діяльність.
Щодо посилань прокуратури на постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 924/1014/23 скаржник зазначає, що у відповідній справі предметом договору була реконструкція наявного об`єкта військового майна, тоді як у цій справі йдеться про будівництво багатоквартирних житлових будинків на окремо сформованій земельній ділянці, наданій для цієї мети у постійне користування на підставі державного акта 2007 року. На переконання товариства, застосування наведеного правового висновку потребує зіставлення конкретних умов договорів, характеру зобов`язань сторін, правового режиму об`єктів та фактичних обставин їх виконання, чого місцевим господарським судом здійснено не було.
Аапелянт стверджує, що місцевий господарський суд, визнавши недійсним договір та додаткові договори до нього, фактично застосував односторонні наслідки недійсності правочину, зобов`язавши товариство звільнити земельну ділянку та демонтувати розміщене на ній майно, водночас не вирішивши питання про повернення товариству коштів, вартості виконаних робіт та інших результатів виконання договору. При цьому скаржник посилається на сплату 803 310,98 грн платежів, пов`язаних із користуванням земельною ділянкою, та понесення витрат у загальній сумі 6 334 748,86 грн, зазначаючи, що належної оцінки відповідним доказам судом першої інстанції не надано.
Апелянт заперечує проти тверджень прокуратури про відсутність документально підтвердженого виконання договору. На його думку, відсутність відповідних документів у Міністерства оборони України або Подільського УКБ МО України не свідчить про відсутність фактично виконаних робіт, здійснених платежів чи виготовленої проєктної документації. Водночас наявність на земельній ділянці огорожі, баштового крана та обладнання для забивання паль, демонтажу яких вимагає прокурор, сама собою підтверджує здійснення товариством певних дій на виконання договору. Тому, на переконання скаржника, суд повинен був установити фактичний обсяг виконання зобов`язань кожною зі сторін та визначити правові наслідки такого виконання відповідно до статті 216 ЦК України.
Окремо товариство наголошує на неналежності вимоги про повернення земельної ділянки у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації. Зазначає, що земельна ділянка як до укладення договору, так і після його укладення перебувала у державній власності та була надана у постійне користування Подільському УКБ МО України. Водночас Хмельницька обласна державна адміністрація не є стороною оспорюваного договору, а її загальні повноваження щодо розпорядження землями державної власності не свідчать про наявність правових підстав для передачі їй земельної ділянки без припинення чинного права постійного користування. На переконання апелянта, відповідна частина рішення не відновлює попереднього правового становища та створює невизначеність щодо подальшого землекористування.
Заперечуючи проти доводів прокуратури про належність земельної ділянки до земель оборони, скаржник зазначає, що спірна ділянка площею 2,06 га була сформована та відведена Подільському УКБ МО України у 2007 році зі зміною категорії земель на землі житлової та громадської забудови. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року є чинним, а тому її правовий режим не може визначатися виключно на підставі документів про попереднє використання території військовими формуваннями. Крім того, апелянт наголошує на фактичному проведенні конкурсного відбору інвестора та незалежної експертної оцінки земельної ділянки, вважаючи, що прокуратура не довела наявності конкретних порушень цих процедур, які могли б зумовлювати недійсність договору.
Щодо тверджень прокуратури про можливе вибуття земельної ділянки з державної власності апелянт зазначає, що умова додаткового договору №1 від 26 вересня 2019 року про здійснення платежів до моменту передачі землі в комунальну власність не є правочином щодо її відчуження та не замінює відповідного рішення уповноваженого органу.
Крім того, апелянт зазначає, що наведене прокуратурою положення про Подільське УКБ МО України підтверджує наявність у нього статутних повноважень щодо залучення інвесторів та укладення договорів у сфері житлового будівництва. Водночас питання про необхідність додаткового погодження конкретного правочину потребує оцінки відповідних обмежень повноважень, обізнаності товариства про такі обмеження, його добросовісності, а також подальшої поведінки Міністерства оборони України та Подільського УКБ МО України під час багаторічного виконання договору. При цьому скаржник не погоджується з висновком про автоматичну недійсність усіх додаткових договорів без окремого дослідження їх змісту та обставин укладення.
Стосовно доводів прокуратури про порушення майнових інтересів держави внаслідок отримання військовослужбовцями близько шести відсотків загальної площі об`єкта будівництва апелянт зазначає, що саме по собі відсоткове співвідношення площ не підтверджує економічної невигідності договору. Для такого висновку, на його переконання, необхідно врахувати вартість майнового внеску державної сторони, загальний обсяг фінансування, витрати та ризики інвестора, а також вартість нерухомості, яку держава мала отримати за результатами виконання договору. Окремо наголошує, що задоволення позову не вирішує питання майнових прав ОК "ЖБК "Ведмідь-2" та його членів, які брали участь у фінансуванні будівництва.
Додатково апелянт звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 926/781/23, яка, на його переконання, стосується подібних правовідносин за участю Подільського УКБ МО України та приватного забудовника. Зазначає, що у відповідній справі Верховний Суд виходив із необхідності поєднання вимоги про визнання недійсним частково виконаного договору з належною вимогою про застосування наслідків його недійсності та наголосив, що обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від установлених порушень процедури укладення правочину. Вважає, що аналогічний підхід має бути застосований і в цій справі, оскільки заявлена прокурором вимога про звільнення земельної ділянки не забезпечує врегулювання майнових наслідків виконання договору для обох його сторін.
З огляду на викладене скаржник просить долучити подані письмові пояснення до матеріалів справи, відхилити доводи відзиву Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі № 924/76/26 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
17 вересня 2026 року до суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Міністерства оборони України Балтака Дмитра Олеговича надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2026 року у справі №924/76/26 задоволено заяву представника Міністерства оборони України Балтака Дмитра Олеговича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №924/76/26.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 вересня 2026 року у справі №924/76/26 розгляд апеляційної скарги було відкладено на "15" жовтня 2026 р. об 14:10 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
09 жовтня 2026 до суду через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" адвоката Логойди Яни Василівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №924/76/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2026 року у справі №924/76/26 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" адвоката Логойди Яни Василівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №924/76/26.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2026 року у справі №924/76/26 розгляд апеляційної скарги відкладено на "19" жовтня 2026 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.
В судових засіданнях представники учасників провадження у справі повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого господарського суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Хмельницької обласної ради народних депутатів від 05 серпня 1987 року № 153 "Про відведення земельних ділянок організаціям, підприємствам, установам області під різні види будівництва" вирішено відвести підприємствам, установам та організаціям земельні ділянки для будівництва й інших потреб за рахунок земель колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів у розмірах і на умовах згідно з додатками до зазначеного рішення.
Відповідно до додатка №3 до вказаного рішення до переліку землекористувачів, яким відводяться земельні ділянки під різні види будівництва, включено військову частину НОМЕР_1 , якій у порядку обміну за рахунок земель колгоспу "Поділля" передбачено передати земельну ділянку площею 20 га, з яких 18,1 га ріллі та 1,9 га доріг.
Згідно з державним актом на право користування землею серії Б №042361, оформленим у 1992 році, військовій частині НОМЕР_2 надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 20 га для житлового будівництва.
Наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 17 червня 2003 року №24 "Про затвердження Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України" затверджено Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України та уповноважено останнє здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України на території Вінницької, Рівненської, Житомирської та Хмельницької областей.
Згідно з пунктом 1 зазначеного Положення Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України є державною госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України, призначеною для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, об`єктів військового призначення для потреб Збройних Сил України. Управління підпорядковане начальнику управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України та виконує функції замовника будівництва об`єктів житлово-комунального, соціального і загальновійськового призначення.
Пунктом 5 Положення передбачено, що Управління є самостійним суб`єктом господарювання, має право від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у суді, здійснювати госпрозрахункову діяльність та розподіляти отриманий прибуток відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6 Положення до основних завдань Управління належать, зокрема, забезпечення в межах наданих повноважень реалізації державної політики в галузі будівництва, участь у вирішенні питань придбання та обміну житла для військовослужбовців Збройних Сил України, виконання завдань із будівництва та реконструкції житлових будинків, об`єктів військового господарства, освіти, охорони здоров`я та іншого призначення, а також ефективне використання капітальних вкладень, спрямованих на зазначені цілі.
Цим же пунктом передбачено залучення коштів інвесторів для будівництва та придбання житлових будинків, спорудження інженерних комунікацій та інших об`єктів, пайових внесків інвесторів, кредитних коштів, благодійних внесків та інших джерел фінансування у встановленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 7 Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань має право укладати договори на придбання житла для військовослужбовців у межах затверджених лімітів, здійснювати оплату, отримання та передачу такого житла, укладати договори підряду на виконання будівельних робіт і здійснювати контроль за їх виконанням відповідно до законодавства.
Пунктом 11 Положення визначено повноваження начальника Управління, до яких, зокрема, належать здійснення керівництва його діяльністю, розпорядження коштами в межах затвердженого фінансового плану, підписання платіжних документів та актів приймання-передачі майна, а також укладення за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України договорів на капітальне будівництво, ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, придбання й обмін квартир, надання послуг та інших угод у межах компетенції Управління.
15 листопада 2004 року директором Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України прийнято рішення про надання права замовнику капітального будівництва Міністерства оборони України на проєктування та забудову територій військових містечок Міністерства оборони України, а також реконструкцію фондів під житло у Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій та Рівненській областях. Зазначене рішення затверджене Міністром оборони України та першим заступником Міністра оборони України.
Листом від 01 червня 2005 року № 220/1535 "Щодо зняття заборони на оформлення земельних ділянок під будівництво житла для військовослужбовців ЗС України" Міністерство оборони України звернулося до Хмельницької обласної державної адміністрації з проханням надати відповідні доручення місцевим державним адміністраціям щодо сприяння оформленню земельних ділянок під будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України. При цьому наголошено на необхідності оформлення земельних ділянок виключно на замовників будівництва Міністерства оборони України.
Згідно з додатком до зазначеного листа до переліку об`єктів житлового будівництва, що здійснюється за планом замовників Міністерства оборони України у Хмельницькій області, включено будівництво групи житлових будинків на 288 квартир у місті Хмельницькому, мікрорайон "Ракове-2", військове містечко №24, замовником якого визначено Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
17 червня 2005 року Хмельницькою обласною державною адміністрацією листом №70/17-26-1437/2005 на адреси голів районних державних адміністрацій та міських голів направлено копію зазначеного листа Міністерства оборони України з проханням прискорити видачу дозвільних документів на проєктування та будівництво житла для військовослужбовців.
24 червня 2005 року Хмельницьке обласне головне управління земельних ресурсів листом №06-03/1-03-586/05 повідомило обласну державну адміністрацію про підготовку відповідного проєкту листа органам місцевого самоврядування щодо оформлення земельних ділянок для будівництва житла військовослужбовцям Збройних Сил України.
У подальшому листом від 06 липня 2005 року № 98/99-26-1625/2005 Хмельницька обласна державна адміністрація звернулася до Хмельницької міської ради з проханням прискорити відведення Подільському УКБ МО України земельних ділянок, зазначених у відповідному переліку, для будівництва та реконструкції житла військовослужбовцям, а також видачу необхідних дозвільних документів.
У цьому листі зазначено, що відповідні землі та об`єкти оборонного відомства розташовані на території військових містечок, які частково або повністю вивільняються у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, а їх передача Подільському УКБ МО України не передбачає відчуження із загальнодержавної власності, оскільки вони залишаються в управлінні та користуванні Міністерства оборони України.
Рішенням четвертої сесії Хмельницької міської ради від 31 жовтня 2006 року № 17 "Про погодження місця розташування багатоповерхових житлових будинків за бюджетні кошти Подільському управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок під будівництво" погоджено місце розташування багатоповерхових житлових будинків та надано згоду на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок.
Зокрема, пунктом 1.2 додатка до цього рішення Подільському УКБ МО України погоджено місце розташування та надано згоду на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому.
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 23 листопада 2006 року №882-А "Про надання дозволу на будівництво об`єктів містобудування, з видачею забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування" надано дозвіл на будівництво об`єктів містобудування згідно з додатком до рішення.
Відповідно до пункту 1.2 зазначеного додатка Подільському УКБ МО України надано дозвіл на будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків на земельній ділянці площею 2,06 га, розташованій на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому.
12 січня 2007 року Приватним малим підприємством "Сталкер" розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Подільському УКБ МО України під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків за вказаними адресами.
Відповідно до вихідної земельно-кадастрової інформації, наведеної в зазначеному проєкті землеустрою, відведення земельної ділянки площею 20 600 кв. м передбачалося за рахунок земель Хмельницької міської ради. Форму власності на земельну ділянку визначено як державну, категорію земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, а вид її використання - під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків. При цьому у проєкті зазначено про відсутність обмежень та обтяжень права користування земельною ділянкою відповідно до її цільового призначення.
У пояснювальній записці до проєкту землеустрою зазначено, що запроєктована до відведення земельна ділянка розташована на землях житлової та громадської забудови у 24-й економіко-планувальній зоні міста Хмельницького, межує з півночі з вулицею Н. Волі, зі сходу та заходу - із землями міської ради, з півдня - із провулком Незалежності. Також зазначено, що на час обстеження земельна ділянка була вільною від забудови та знаходилася в земельному запасі міста.
16 січня 2007 року листом №163/УКБ-7/22 Подільське УКБ МО України звернулося до Хмельницької міської ради з проханням надати у постійне користування земельну ділянку площею 2,06 га для спорудження житлових будинків сім`ям військовослужбовців та пенсіонерів Збройних Сил України, які перебувають на квартирному обліку Хмельницького військового гарнізону.
У цьому листі Управління послалося, зокрема, на лист Хмельницького міського управління земельних ресурсів Держкомзему України від 10 жовтня 2006 року № 5215/01-16, відповідно до якого земельну ділянку належало відвести Подільському УКБ МО України саме у постійне користування з огляду на його належність до структури Міністерства оборони України.
Також зазначено, що проєктування та будівництво житлових будинків планувалося здійснювати на виконання державних програм розвитку Збройних Сил України та соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як вбачається з висновку державної експертизи землевпорядної документації від 08 червня 2007 року № 1521, проєкт землеустрою щодо відведення Подільському УКБ МО України земельної ділянки площею 2,06 га пройшов погодження у Хмельницькому міському управлінні земельних ресурсів, управлінні архітектури та містобудування, органах екологічного контролю, санітарно-епідеміологічної служби та охорони пам`яток історії і культури. За результатами державної експертизи встановлено, що землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, установленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується без зауважень. У висновку категорію земель визначено як землі житлової та громадської забудови.
Рішенням тринадцятої сесії Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 "Про надання земельних ділянок в постійне користування юридичним особам, в оренду суб`єктам підприємницької діяльності, релігійній громаді, громадянам та внесення зміни до рішення сесії міської ради" Подільському УКБ МО України надано у постійне користування земельну ділянку площею 20 600 кв. м, розташовану на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому, під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків. Категорію земель у додатку до зазначеного рішення визначено як землі житлової та громадської забудови.
На підставі зазначеного рішення 22 жовтня 2007 року Подільському УКБ МО України видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №338547 площею 20 600 кв. м, розташованою на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому. У державному акті визначено цільове використання земельної ділянки - під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків, а категорію земель зазначено як землі житлової та громадської забудови.
11 серпня 2017 року Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України направило Подільському УКБ МО України лист №303/8/32/973, у якому повідомило про розгляд доповіді щодо проведення конкурсів із залучення інших джерел фінансування для будівництва житла військовослужбовцям та членам їхніх сімей Хмельницького і Старокостянтинівського гарнізонів, а також щодо збільшення кредиторської заборгованості зі сплати земельного податку.
У зазначеному листі Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України повідомило, що в цілому підтримує ініціативу Подільського УКБ МО України із залучення небюджетних джерел фінансування будівництва житла на земельних ділянках, щодо яких оформлено державні акти на право постійного користування та змінено цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, зокрема на провулку Незалежності у місті Хмельницькому. Одночасно рекомендовано забезпечити належне висвітлення інформації про проведення конкурсів та залучення до участі в них забудовників.
14 серпня 2018 року Подільським УКБ МО України проведено конкурс із будівництва багатоквартирних житлових будинків на земельних ділянках у місті Хмельницькому на вулиці Чорновола та провулку Незалежності.
За результатами розкриття та оцінювання конкурсних пропозицій переможцем конкурсу визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп".
17 вересня 2018 року між Подільським управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Лукіянчука С.М., який діяв на підставі Положення про Подільське УКБ МО України, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 17 червня 2003 року № 24 (Сторона 1), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" (Сторона 2) укладено договір №11/18 про будівництво багатоквартирних житлових будинків по провулку Незалежності у місті Хмельницькому.
Відповідно до пункту 1.1 договору його предметом є співпраця та участь сторін у будівництві багатоквартирних житлових будинків, передача Подільським УКБ МО України товариству передбачених договором функцій замовника щодо проєктування, будівництва, реалізації майнових прав на об`єкти нерухомого майна, які будуть створені у майбутньому, введення об`єкта в експлуатацію та оформлення права власності.
Для реалізації зазначених завдань товариству надано право укладати з фізичними та юридичними особами договори купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому, приймати від них оплату, виконувати будівельно-монтажні роботи та інші зобов`язання, необхідні для створення об`єкта будівництва.
Цим же пунктом передбачено, що вартість частини об`єкта, право власності на яку набуватиме товариство, вважатиметься оплаченою ним у повному обсязі шляхом здійснення інвестицій у будівництво та виконання частини функцій замовника.
Згідно з пунктом 1.2 договору Сторона 2, здійснюючи функції замовника, діє від свого імені, вчиняє в межах договору необхідні юридичні дії та укладає на власний розсуд правочини, спрямовані на проєктування й будівництво об`єкта, реалізацію майнових прав на нерухомість, яка буде створена в майбутньому, та несе за них повну відповідальність відповідно до законодавства України.
Згідно з пунктом 1.4 договору Стороні 2 надано виключне право на вчинення передбачених договором дій.
Пунктом 1.5 договору визначено, що Подільське УКБ МО України передає, а товариство бере на себе зобов`язання зі здійснення функцій замовника щодо проєктування, будівництва, реалізації майнових прав на майбутні об`єкти нерухомості, введення їх в експлуатацію та оформлення права власності на об`єкт будівництва і його частини в межах, визначених договором.
Зокрема, відповідно до підпунктів 1.5.5, 1.5.7 - 1.5.10 договору на товариство покладено обов`язки щодо забезпечення авторського та технічного нагляду за будівництвом, контролю за якістю будівельних матеріалів і робіт, підготовки виконавчої та іншої документації для прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, отримання відповідних сертифікатів, а також укладення правочинів, спрямованих на реалізацію об`єктів нерухомості або майнових прав на них у межах частини об`єкта, яка належатиме Стороні 2.
Пунктами 2.1 та 2.3 договору передбачено, що орієнтовна проєктна загальна площа об`єкта будівництва становить 18 000 кв. м, а фактична площа визначатиметься за результатами технічної інвентаризації після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію.
Об`єкт будівництва підлягає розміщенню на земельній ділянці орієнтовною площею 2,06 га, розташованій на провулку Незалежності, 11 у місті Хмельницькому, з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018.
Відповідно до пункту 3.1 договору обсяг інвестицій визначається Стороною 2 з урахуванням витрат на коригування проєктної документації, виконання будівельних робіт та інших витрат, безпосередньо або опосередковано пов`язаних із будівництвом, і має бути достатнім для спорудження та введення в експлуатацію запроєктованого об`єкта.
Водночас зазначеним пунктом передбачено пріоритетне право Сторони 1 за довіреністю Міністерства оборони України брати участь у фінансуванні будівництва за умови передбачення та виділення відповідного фінансового ресурсу за бюджетною програмою КПКВ 2101190 "Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України". Кількість квадратних метрів загальної площі житла, що підлягатиме отриманню Подільським УКБ МО України за рахунок такого фінансування, визначається відповідно до опосередкованої вартості новозбудованого житла для Хмельницької області на момент здійснення фінансування.
Згідно з пунктом 3.4 договору після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі й розподілу об`єкта Подільському УКБ МО України підлягає безумовному отриманню загальна площа житла (квартир) для заселення військовослужбовцями Збройних Сил України в розмірі не менше 720 кв. м.
Пунктом 3.6 договору передбачено, що за домовленістю сторін на підставі окремого договору товариство зобов`язується перераховувати Подільському УКБ МО України кошти за здійснення технічного нагляду за будівництвом у розмірі одного відсотка вартості будівельних робіт за главами 1 - 9 зведеного кошторисного розрахунку.
Відповідно до пункту 3.7 договору після завершення будівництва, введення об`єкта в експлуатацію та підписання акта приймання-передачі й розподілу об`єкта товариство набуває право власності на весь об`єкт, за винятком частини, яка за умовами договору передається Подільському УКБ МО України. При цьому в акті приймання-передачі та розподілу об`єкта має бути зазначено про повну оплату товариством вартості належної йому частини шляхом здійснення інвестицій у будівництво та виконання функцій замовника.
Згідно з пунктом 4.2 договору товариство не має права здійснювати реалізацію частини об`єкта, що належить Подільському УКБ МО України.
Пунктом 4.3 договору встановлено, що товариство не має права без згоди Подільського УКБ МО України переоформлювати право землекористування.
Відповідно до підпункту 4.6.1 договору Подільське УКБ МО України зобов`язалося після набрання договором чинності передати товариству за актом будівельний майданчик, а також усю наявну в замовника земельну, технічну та дозвільну документацію, необхідну для будівництва об`єкта.
Крім того, підпунктами 4.6.2- 4.6.4 договору передбачено обов`язок Подільського УКБ МО України сприяти товариству у вирішенні питань з органами державної влади та місцевого самоврядування, передавати необхідні для виконання функцій замовника документи протягом п`яти робочих днів із моменту отримання письмового запиту, а також виконувати інші обов`язки, передбачені договором і необхідні для проєктування, будівництва та введення об`єкта в експлуатацію.
Згідно з пунктом 6.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов`язань або дострокового припинення відповідно до його умов.
Договір підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 11 вересня 2019 року № НВ-6809702512019 земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:25:003:0541 має площу 2,0601 га, цільове призначення 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, категорію земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків.
Аналогічні відомості щодо площі, категорії та цільового призначення наведено у витягу з Державного земельного кадастру від 11 вересня 2019 року № НВ-6809702532019 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018.
У зазначених витягах форму власності на земельну ділянку визначено як державну, а в розділах про речові права зазначено право постійного користування земельною ділянкою Подільського УКБ МО України на підставі рішення Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 та державного акта серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року.
Як убачається з Поземельної книги земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, відкритої 11 вересня 2019 року, на підставі звернення заявника від 11 вересня 2019 року № ЗВ-6809568232019 державним кадастровим реєстратором виправлено помилку в кадастровому номері земельної ділянки, а саме номер [номер приховано]:25:003:0541 змінено на [номер приховано]:24:003:0018, про що внесено відповідні записи до Поземельної книги.
26 вересня 2019 року між сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року, яким внесено зміни до умов основного договору.
Зокрема, пунктом 1 додаткового договору №1 пункт 2.2 основного договору викладено в новій редакції, визначивши плановий строк введення об`єкта в експлуатацію - грудень 2021 року. Пунктом 2 додаткового договору внесено зміни до пункту 4.4.9 основного договору та передбачено обов`язок товариства своєчасно здійснювати оплату за користування земельною ділянкою до моменту передачі її в комунальну власність та внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав. Крім того, пункт 5.1 основного договору доповнено положенням про відповідальність товариства за несвоєчасне введення об`єкта в експлуатацію у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від загальної вартості несвоєчасно переданих квартир.
07 липня 2020 року між сторонами укладено додатковий договір № 2, яким у зв`язку із запровадженням карантину через поширення коронавірусної хвороби COVID-19 змінено пункт 2.2 основного договору та встановлено планові строки введення об`єкта в експлуатацію: першої черги - грудень 2022 року, другої черги - грудень 2023 року. Також пункт 3.5 основного договору доповнено положенням щодо погодженого сторонами графіка після отримання містобудівних умов та обмежень.
01 липня 2021 року між сторонами укладено додатковий договір №3, відповідно до якого змінено пункт 2.1 основного договору та визначено орієнтовну проєктну загальну площу житла в розмірі 21 022,28 кв. м. Цим же додатковим договором збільшено мінімальну загальну площу житла, яка підлягає безумовному отриманню Подільським УКБ МО України, із 720 кв. м до 1261 кв. м, а суму, зазначену в пункті 3.5 основного договору, змінено з 300 000 грн на 500 000 грн. Крім того, сторонами продовжено планові строки введення об`єкта в експлуатацію: першої черги - до грудня 2023 року, другої черги - до грудня 2024 року.
25 березня 2021 року управлінням архітектури та містобудування Хмельницької міської ради видано містобудівні умови та обмеження №90 для проєктування об`єкта "Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та гаражами з почерговою здачею по пров. Незалежності, 11, 13 в м. Хмельницькому", замовником якого визначено Подільське УКБ МО України.
Згідно із зазначеними містобудівними умовами та обмеженнями земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 має площу 2,0601 га, цільове призначення 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а її функціональне призначення відповідно до плану зонування території міста Хмельницького - Ж-2, зона багатоквартирної житлової та громадської забудови. У документі зазначено про відповідність цільового використання земельної ділянки її функціональному призначенню, а також про відсутність на ділянці існуючих об`єктів нерухомого майна. Статус містобудівних умов та обмежень в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва визначено як "Діючий".
27 липня 2021 року філією ДП "Укрдержбудекспертиза" у Хмельницькій області затверджено позитивний експертний звіт № 23-0102/01-21 щодо розгляду проєктної документації на будівництво за ескізним проєктом об`єкта "Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та гаражами з почерговою здачею по пров. Незалежності, 11, 13 в м. Хмельницькому".
За змістом експертного звіту замовником будівництва визначено Подільське УКБ МО України, генеральним проєктувальником - ФОП Колісника В.В. За результатами експертизи встановлено відповідність проєктної документації вихідним даним для проєктування, а також вимогам щодо міцності, надійності, довговічності, експлуатаційної, санітарної, пожежної та техногенної безпеки.
11 травня 2022 року між сторонами укладено додатковий договір №4, відповідно до пункту 2 якого пункт 2.1 основного договору викладено в новій редакції та визначено орієнтовну проєктну загальну площу житла об`єкта будівництва в розмірі 21 348,80 кв. м.
Пунктом 4 зазначеного додаткового договору змінено пункт 3.4 основного договору, збільшивши мінімальну загальну площу житла, яка підлягає безумовному отриманню Подільським УКБ МО України, з 1261,00 кв. м до 1281,20 кв. м.
Крім того, пунктом 5 додаткового договору № 4 пункт 3.4 основного договору доповнено положенням, відповідно до якого Подільському УКБ МО України підлягає отриманню не менше 269,13 кв. м загальної площі гаражів та критих автостоянок або, за домовленістю сторін, коштів у відповідному грошовому еквіваленті згідно з додатком № 1 до договору.
Також 11 травня 2022 року сторонами оформлено акт розподілу приміщень об`єкта будівництва "Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та гаражами з почерговою здачею по пров. Незалежності, 11, 13 в м. Хмельницькому", який є додатком до договору № 11/18.
Згідно із зазначеним актом розподілу приміщень загальна площа квартир, яка підлягає передачі Подільському УКБ МО України, становить 1281,20 кв. м, тоді як товариству підлягає передача квартир загальною площею 20 067,60 кв. м. Крім того, актом визначено розподіл між сторонами гаражів та критих автостоянок.
04 липня 2022 року Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ012220628140 щодо нового будівництва багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та гаражами з почерговою здачею на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому.
Відповідно до зазначеного дозволу замовником будівництва є Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, генеральним підрядником - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРА БУД 1", проєктувальником - ОСОБА_1 . У дозволі також зазначено осіб, відповідальних за авторський і технічний нагляд та виконання будівельних робіт.
21 листопада 2024 року між сторонами укладено додатковий договір №5, яким пункт 2.2 основного договору викладено в новій редакції та у зв`язку з дією воєнного стану продовжено планові строки введення об`єктів в експлуатацію: першої черги - до грудня 2025 року, другої та третьої черг - до грудня 2026 року, четвертої черги - до грудня 2027 року, п`ятої черги - до грудня 2028 року.
03 листопада 2025 року між сторонами укладено додатковий договір №6, яким повторно змінено пункт 2.2 основного договору та продовжено планові строки введення об`єктів в експлуатацію у зв`язку з дією воєнного стану. У тексті зазначеного додаткового договору для першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг визначено відповідно 31 червня 2027 року, 31 червня 2028 року, 31 грудня 2028 року, 31 червня 2029 року та 31 грудня 2029 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 листопада 2024 року № 403853227 право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:25:003:0599 площею 17,2798 га зареєстровано 22 квітня 2024 року за Хмельницькою обласною державною адміністрацією, а право постійного користування зазначеною ділянкою - за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницького на підставі державного акта від 23 грудня 1975 року.
Згідно з інформацією Державного земельного кадастру від 2 квітня 2025 року земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 площею 2,0601 га має цільове призначення 02.03 - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, а форма власності визначена як державна.
Поземельна книга щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, відкрита 11 вересня 2019 року, також містить відомості про площу ділянки 2,0601 га, її категорію - землі житлової та громадської забудови, цільове призначення 02.03 та вид використання - під будівництво двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків.
У подальшому Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону здійснювалося листування з Міністерством оборони України, Подільським УКБ МО України, Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницького, Хмельницькою обласною державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування щодо правових підстав використання земельної ділянки, укладення та виконання договору № 11/18, наявності відповідних погоджень і можливого порушення інтересів держави.
Зокрема, листом від 13 березня 2025 року № 15-292вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася до Подільського УКБ МО України із запитом про надання правовстановлюючих документів на земельну ділянку та розташовані на ній об`єкти нерухомості, документів щодо отримання земельної ділянки Управлінням, договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року та додаткових договорів до нього, а також інформації про стан будівництва, введення будинків в експлуатацію і передачу квартир.
У відповідь листом від 27 березня 2025 року № 62/ДУ-25 Подільське УКБ МО України повідомило, що в Управлінні наявний оригінал державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року, у якому визначено цільове використання земельної ділянки під будівництво та її належність до земель житлової та громадської забудови.
У цьому ж листі Управління зазначило, що земельна ділянка перебуває на його балансі та бухгалтерському обліку, а платником земельного податку за користування нею з 2007 року є Подільське УКБ МО України за рахунок власних обігових коштів.
Також Подільське УКБ МО України повідомило, що в рішенні Міністерства оборони України від 15 листопада 2004 року відповідна земельна ділянка на провулку Незалежності не зазначена, а встановити, на підставі якого саме наказу, рішення чи звернення Міністерства оборони України її було сформовано та надано Управлінню в користування, на час надання відповіді не вбачається можливим.
Водночас Управління висловило позицію про те, що державний акт від 22 жовтня 2007 року відповідав вимогам законодавства, чинного на час його видачі, спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, а тому будівництво на ній не підпадає під дію Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 715. Крім того, зазначило, що договір № 11/18 укладений відповідно до Положення про Подільське УКБ МО України та чинного законодавства, а будівництво здійснюється в умовах пандемії COVID-19 і воєнного стану.
У цьому листі Подільське УКБ МО України також послалося на рішення Господарського суду Вінницької області від 4 травня 2017 року у справі № 902/176/17 та постанову Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23 як на судові рішення, що, на його думку, підтверджують правомірність використання земельних ділянок відповідної категорії та укладення аналогічних договорів.
Листом від 13 березня 2025 року № 15-291вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького з проханням надати правовстановлюючі документи щодо земельної ділянки та відповідних об`єктів нерухомості, а також повідомити про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави шляхом оскарження договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року.
Листом від 15 квітня 2025 року № 577/5/1708 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького повідомив прокуратуру, що земельна ділянка розташована в межах військового містечка № НОМЕР_3 Хмельницького гарнізону. При цьому зазначено, що на земельній ділянці, переданій Подільському УКБ МО України, встановлено огорожу та баштовий кран, розміщено техніку для забивання паль, а з кінця 2022 року будівництво на майданчику не ведеться.
У зазначеному листі Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького також повідомив, що будівлі з інвентарними номерами 27, 28, 258 та КПП № 122 не входять до меж земельної ділянки площею 2,0601 га, переданої Подільському УКБ МО України.
До листа Квартирно-експлуатаційного відділу долучено план меж землекористування військового містечка № НОМЕР_3 Хмельницького гарнізону загальною площею 69,4200 га та план військового містечка із зазначенням його меж, розташування об`єктів нерухомості й території, яка використовується Подільським УКБ МО України.
Листом від 13 березня 2025 року № 15-293вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася до Міністерства оборони України із запитом щодо обізнаності оборонного відомства про укладення договору № 11/18, наявності у тимчасово виконуючого обов`язки начальника Подільського УКБ МО України повноважень на його підписання, включення земельної ділянки до переліку земель, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців, проведення конкурсу відповідно до вимог Порядку № 715, а також вжиття заходів щодо розірвання чи визнання договору недійсним.
Листом від 02 квітня 2025 року № 220/74/1350 Головне управління військової юстиції повідомило прокуратуру, що за інформацією Головного управління оборонних активів та Подільського УКБ МО України договір укладено відповідно до Положення про Подільське УКБ МО України та чинного законодавства, а будівництво триває.
Водночас у зазначеному листі підтверджено, що земельна ділянка площею 2,06 га на провулку Незалежності у місті Хмельницькому відсутня в рішенні Міністерства оборони України від 15 листопада 2004 року, а відповідно до державного акта серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року належить до категорії земель житлової та громадської забудови. Також повідомлено, що конкурс із дотриманням вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 715, перед укладенням договору не проводився.
Листами від 05 травня 2025 року № 15-487вих-25 та № 15-489вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася відповідно до Хмельницької обласної державної адміністрації та Міністерства оборони України з проханням надати документи щодо оформлення земельної ділянки, рішення Міністра оборони України від 15 листопада 2004 року, актів її приймання-передачі та правових підстав зміни порядку фінансування будівництва житла для військовослужбовців.
Листом від 03 червня 2025 року № 99/40-12-4999/2025 Хмельницька обласна військова адміністрація направила прокуратурі належним чином засвідчені копії листа Міністерства оборони України від 1 червня 2005 року № 220/1535 та листів Хмельницької обласної державної адміністрації від 17 червня 2005 року № 70/17-26-1437/2005 і від 06 липня 2005 року № 98/99-26-1625/2005.
Листом від 13 червня 2025 року № 220/74/2391 Головне управління військової юстиції повідомило прокуратуру, що в разі надходження відповідних матеріалів до юридичної служби Міністерства оборони України буде організовано ведення позовної роботи в установленому порядку.
18 червня 2025 року Спеціалізована прокуратура листом №15-630вих-25 повторно звернулася до Міністерства оборони України з проханням повідомити причини невжиття заходів реагування щодо обставин використання спірної земельної ділянки та укладення договору № 11/18.
Листом від 03 липня 2025 року № 220/74/2624 Головне управління військової юстиції повідомило прокуратуру, що Головним управлінням оборонних активів та Головним управлінням капітальних вкладень Міністерства оборони України, до компетенції яких належить вирішення порушених питань, висловлено позиції щодо відсутності підстав для організації та ведення претензійно-позовної роботи, у тому числі представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України органами прокуратури в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Зокрема, у долученій до зазначеного листа позиції Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України вказано, що земельна ділянка площею 2,06 га з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 не відповідає критеріям відбору земельних ділянок, які підлягають включенню до переліку, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 травня 2013 року № 666-р, для організації будівництва житла для військовослужбовців із залученням небюджетних коштів відповідно до Порядку № 715.
Водночас Головне управління оборонних активів Міністерства оборони України у своїй позиції зазначило, що земельна ділянка продовжує обліковуватися в системі квартирно-експлуатаційного забезпечення як земля оборони та перебуває у державній власності, незважаючи на визначене державним актом право постійного користування Подільського УКБ МО України та зазначену в ньому категорію земель житлової та громадської забудови.
Крім того, Головне управління оборонних активів висловило позицію про те, що договір № 11/18 від 17 вересня 2018 року за своєю правовою природою є інвестиційним договором, а тому вимоги Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 296, щодо укладення договорів про спільну діяльність на нього не поширюються. Також зазначено про відсутність підстав для застосування до відповідних правовідносин Порядку № 715 та про можливість залучення інвестицій для будівництва житла відповідно до завдань і повноважень Подільського УКБ МО України.
На підтвердження зазначеної позиції Головне управління оборонних активів послалося, зокрема, на постанову Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23, вказавши на необхідність урахування висновків суду касаційної інстанції щодо ефективності обраного способу судового захисту у спорах про недійсність договорів, укладених за участю Подільського УКБ МО України.
Водночас Міністерство оборони України повідомило, що в разі надходження відповідних матеріалів до юридичної служби питання організації позовної роботи може бути вирішене у встановленому порядку.
15 серпня 2025 року Спеціалізована прокуратура листом № 15-783вих-25 повторно звернулася до Міністерства оборони України щодо причин невжиття заходів реагування.
Листом від 06 вересня 2025 року № 220/74/3147 Головне управління військової юстиції повідомило, що організація претензійно-позовної роботи в Міністерстві оборони України здійснюється відповідно до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 грудня 2016 року № 744, та за умови надходження від компетентних структурних підрозділів необхідних договірних і претензійних матеріалів.
У цьому ж листі Головне управління військової юстиції зазначило, що профільними структурними підрозділами Міністерства оборони України раніше висловлено позицію про відсутність підстав для організації претензійно-позовної роботи у зв`язку з укладенням договору № 11/18, водночас у разі надходження відповідних матеріалів юридична служба оборонного відомства організує позовну роботу в установленому порядку.
26 листопада 2025 року Спеціалізована прокуратура листом № 15-1112вих-25 повторно звернулася до Міністерства оборони України з проханням надати документи щодо обставин укладення договору № 11/18, наявності погоджень та повноважень посадових осіб, правових підстав залучення приватного забудовника, визначення частки житла, яка підлягає передачі військовослужбовцям, а також заходів, ужитих оборонним відомством для захисту інтересів держави.
Цього ж дня листом № 15-1113вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького з проханням надати документи щодо правового режиму земель військового містечка № 24, передачі земельних ділянок між військовими землекористувачами, проведення інвентаризації земель та фактичного стану земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018.
Листом від 05 грудня 2025 року № 577/5/6010 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького повідомив, що військове містечко № НОМЕР_3 Хмельницького гарнізону включає земельні ділянки, які перебували в межах державних актів на право користування землею від 23 грудня 1975 року та серії Б № 042361 від 1992 року.
Також зазначено, що державна інвентаризація земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:25:003:0599 проводилася Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області, а розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 30 листопада 2023 року № 968/2023-р затверджено відповідну технічну документацію із землеустрою щодо державної інвентаризації земель оборони.
У цьому ж листі Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького повторно повідомив, що на земельній ділянці з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 площею 2,0601 га встановлено огорожу, баштовий кран та розміщено техніку для забивання паль, водночас із кінця 2022 року будівельні роботи на майданчику не здійснюються.
03 грудня 2025 року Спеціалізована прокуратура листом № 15-1128вих-25 звернулася до Хмельницької міської ради з проханням надати проєктно-кошторисну документацію та містобудівні умови й обмеження щодо будівництва багатоповерхових житлових будинків на провулку Незалежності, 11 та 13 у місті Хмельницькому.
Листом від 10 грудня 2025 року № 6880-02-23-25 Хмельницька міська рада повідомила, що управлінням архітектури та містобудування 25 березня 2021 року видано містобудівні умови та обмеження № 90 для проєктування об`єкта "Нове будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та гаражами з почерговою здачею по пров. Незалежності, 11, 13 в м. Хмельницькому", замовником якого визначено Подільське УКБ МО України. Водночас зазначено про відсутність в управлінні архітектури та містобудування інформації щодо проєктно-кошторисної документації на вказаний об`єкт.
Листом від 03 грудня 2025 року № 15-1129вих-25 Спеціалізована прокуратура звернулася до Подільського УКБ МО України з проханням надати документи, на підставі яких визначено площу житла в розмірі 1281,20 кв. м, що підлягає отриманню Управлінням із загальної площі об`єкта 21 348,80 кв. м, а також інформацію щодо укладення додаткових договорів після 11 травня 2022 року, наявності проєктно-кошторисної документації, містобудівних умов та обмежень і фактичного стану будівництва.
Листом від 07 січня 2026 року № 7/ДУ-26 Подільське УКБ МО України повідомило прокуратуру, що спірна земельна ділянка не належить до земель оборони, а визначення частки житла для Управління здійснювалося за результатами відповідних розрахунків та домовленостей із забудовником.
Зокрема, Управління зазначило, що під час реалізації проєкту частку житла, яка підлягала отриманню Подільським УКБ МО України, збільшено з чотирьох відсотків, передбачених конкурсною пропозицією, до шести відсотків загальної площі житла з додатковим отриманням нежитлових приміщень або їх грошового еквівалента.
Також у зазначеному листі повідомлено про укладення додаткових договорів №5 від 21 листопада 2024 року та №6 від 3 листопада 2025 року щодо продовження строків введення об`єктів в експлуатацію у зв`язку з дією воєнного стану, наявність затвердженої проєктної документації та дозвільного документа на виконання будівельних робіт, а також про продовження будівництва в умовах воєнного стану.
16 грудня 2025 року Спеціалізована прокуратура листом №15-1178вих-25 звернулася до Хмельницької обласної державної адміністрації з проханням повідомити про заходи, вжиті для захисту інтересів держави у зв`язку з укладенням договору №11/18 та використанням спірної земельної ділянки.
Листом від 12 січня 2026 року №99/24-12-322/2026 Хмельницька обласна державна адміністрація повідомила, що у зв`язку з обмеженим фінансуванням Хмельницька обласна військова адміністрація не вживала заходів, у тому числі судового характеру, щодо захисту інтересів держави за наведеними прокуратурою обставинами. Водночас адміністрація зазначила, що в разі встановлення порушень законодавства не заперечує проти представництва Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону інтересів держави в її особі в судовому порядку.
У зазначеному листі Хмельницька обласна військова адміністрація повідомила саме про невжиття заходів судового захисту у зв`язку з обмеженим фінансуванням та відсутність заперечень проти представництва прокурором інтересів держави. Рішення щодо припинення права постійного користування Подільського УКБ МО України або вилучення спірної земельної ділянки у наведеному листі не зазначене.
Відповідно до інформаційних довідок із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 січня 2026 року № 460016041 та № 460016402 відомості щодо зареєстрованого права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:24:003:0018 та [номер приховано]:25:003:0541 у зазначеному реєстрі відсутні.
14 та 15 січня 2026 року Спеціалізована прокуратура листами № 15-69вих-26, № 15-74вих-26, № 15-70вих-26, № 15-75вих-26, № 15-72вих-26 та № 15-76вих-26 повідомила Хмельницьку обласну державну адміністрацію, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького та Міністерство оборони України про підготовку відповідної позовної заяви.
09 лютого 2026 року Спеціалізована прокуратура листами №15-226вих-26 та №15-228вих-26 звернулася до Міністерства оборони України та Подільського УКБ МО України з проханням надати документи, що підтверджують сплату ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" коштів, виконання робіт та надання послуг у процесі виконання договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року.
03 квітня 2026 року Спеціалізована прокуратура листами № 15-482вих-26 та № 15-483вих-26 звернулася до Міністерства оборони України та Подільського УКБ МО України з проханням надати нормативно і документально обґрунтовану правову позицію щодо застосування двосторонньої реституції за договором №11/18 з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 914/475/22.
Листом від 06 травня 2026 року № 220/74/1240 Головне управління військової юстиції повідомило Спеціалізовану прокуратуру про відсутність, на думку Міністерства оборони України, підстав для застосування двосторонньої реституції за спірним договором.
Крім зазначених документів, матеріали справи містять документацію щодо проведення конкурсу з будівництва багатоповерхових житлових будинків на земельних ділянках у місті Хмельницькому, план меж землекористування військового містечка №24 Хмельницького гарнізону, експертний звіт щодо розгляду проєктної документації, містобудівні умови та обмеження, дозвіл на виконання будівельних робіт, акт розподілу приміщень об`єкта будівництва, матеріали державної інвентаризації земель, фотознімки земельної ділянки, інвестиційний договір від 8 лютого 2021 року, а також листування органів прокуратури, Міністерства оборони України та інших уповноважених органів щодо укладення й виконання оспорюваного договору.
Враховуючи викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірний договір №11/18 від 17 вересня 2018 року за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, укладеним із порушенням установленого законодавством порядку погодження таких правочинів, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №296, та за відсутності належного погодження Міністерства оборони України. Крім того, суд виходив із належності спірної земельної ділянки до земель оборони, у зв`язку із чим вважав обов`язковим дотримання вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року № 715. Установивши порушення вимог законодавства під час укладення договору, місцевий господарський суд визнав наявними передбачені статтями 203, 215 ЦК України підстави для визнання недійсними основного договору та шести додаткових договорів до нього, а також дійшов висновку про необхідність застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України шляхом зобов`язання товариства звільнити земельну ділянку, демонтувати розміщені на ній огорожу, баштовий кран і техніку для забивання паль та повернути земельну ділянку у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Разом із тим, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Щодо представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини 4 зазначеної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. При цьому прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Частиною 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що представництво прокурором інтересів держави в суді має субсидіарний характер та не є альтернативним способом реалізації державою права на судовий захист.
Звернення прокурора до суду покликане забезпечити захист тих інтересів держави, які за наявності передбачених законом обставин залишилися без належного захисту з боку компетентного органу, а не підміняти здійснення таким органом власних повноважень лише з мотивів незгоди прокурора з прийнятими ним управлінськими рішеннями чи правовою позицією.
Водночас прокурор не позбавлений права здійснювати представництво інтересів держави у випадках, коли компетентний орган був обізнаний про можливе порушення таких інтересів, однак протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду за їх захистом.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їх захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає такому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом перевірки відповідних обставин, самостійного звернення до суду або надання обґрунтованого повідомлення про відсутність підстав для такого звернення.
Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Разом із тим, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, оскільки повноваження органів державної влади є законодавчо визначеними, суд відповідно до принципу jura novit curia повинен самостійно перевірити доводи учасників справи щодо наявності чи відсутності повноважень відповідного органу здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах обраним прокурором способом.
При цьому відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, суб`єкт, в особі якого прокурор звертається до суду з позовом в інтересах держави, повинен мати статус суб`єкта владних повноважень, незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи.
Зазначений підхід підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21.
Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен установити не лише факт попереднього повідомлення відповідного органу та незвернення останнього до суду, але й характер спірного інтересу держави, компетенцію органу щодо його захисту та наявність передбачених законом обставин, які зумовлюють необхідність здійснення такого представництва.
При цьому процесуальне право прокурора на звернення до суду та обґрунтованість заявлених ним матеріально-правових вимог є різними за змістом питаннями, що потребують самостійної правової оцінки.
Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького.
Обґрунтовуючи підстави представництва, прокурор послався на невжиття зазначеними органами заходів судового захисту інтересів держави у зв`язку з укладенням Подільським УКБ МО України та ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року та додаткових договорів до нього.
Водночас наявні у справі докази свідчать про те, що до звернення з позовом Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону здійснювалося тривале листування з відповідними державними органами та організаціями щодо правового режиму земельної ділянки, повноважень Подільського УКБ МО України, умов спірного договору та підстав його укладення.
Зокрема, листами від 13 березня 2025 року, 5 травня 2025 року, 18 червня 2025 року та 15 серпня 2025 року прокурор неодноразово звертався до Міністерства оборони України з проханням надати інформацію щодо укладення оспорюваного договору, його погодження, правового режиму земельної ділянки та вжиття заходів реагування.
У відповідь на відповідні звернення Головним управлінням військової юстиції Міністерства оборони України надавалися листи від 02 квітня 2025 року № 220/74/1350, від 13 червня 2025 року № 220/74/2391, від 03 липня 2025 року № 220/74/2624 та від 06 вересня 2025 року № 220/74/3147.
Зі змісту зазначеного листування вбачається, що Міністерство оборони України не залишило звернення прокуратури без розгляду, а організувало опрацювання порушених питань відповідними структурними підрозділами, до предметної компетенції яких належать питання управління оборонними активами, капітального будівництва та юридичного забезпечення діяльності оборонного відомства.
Так, у листі від 03 липня 2025 року № 220/74/2624 повідомлено, що Головним управлінням оборонних активів та Головним управлінням капітальних вкладень Міністерства оборони України висловлено позиції щодо відсутності підстав для організації та ведення претензійно-позовної роботи.
При цьому зазначені структурні підрозділи виклали правову оцінку спірного договору, характеру відповідних правовідносин, застосовності постанов Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 296 та від 06 липня 2011 року № 715, а також правового режиму земельної ділянки.
Зокрема, Головне управління оборонних активів висловило позицію про інвестиційний характер спірного договору та відсутність підстав для його судового оскарження.
У подальшому Головне управління військової юстиції листом від 06 вересня 2025 року № 220/74/3147 повторно повідомило про наявність відповідних висновків профільних підрозділів Міністерства оборони України та роз`яснило порядок організації претензійно-позовної роботи.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що незвернення Міністерства оборони України до суду з позовом про недійсність договору не було наслідком необізнаності оборонного відомства про існування спірних правовідносин.
Навпаки, Міністерство оборони України протягом тривалого часу було обізнане про укладення договору, здійснювало перевірку відповідних обставин та через уповноважені структурні підрозділи висловлювало правову позицію щодо відсутності підстав для його судового оскарження.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що надання компетентним органом обґрунтованої відповіді про відсутність, на його думку, порушень законодавства саме собою не виключає можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави за умов, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Однак така відповідь підлягає врахуванню при оцінці обставин, які передували зверненню прокурора до суду, та не може бути ототожнена з доказом порушення інтересів держави, оскільки правова позиція органу державної влади й об`єктивна наявність підстав для судового захисту є різними обставинами.
Щодо представництва інтересів держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації колегія суддів ураховує, що прокурор листом від 16 грудня 2025 року №15-1178вих-25 повідомив зазначений орган про виявлені, на його думку, порушення інтересів держави та необхідність ужиття заходів реагування.
Листом від 12 січня 2026 року № 99/24-12-322/2026 Хмельницька обласна державна адміністрація повідомила про невжиття заходів, у тому числі судового характеру, у зв`язку з обмеженим фінансуванням та зазначила, що в разі встановлення порушень законодавства не заперечує проти представництва прокурором інтересів держави в її особі.
Наведені обставини підтверджують, що Хмельницька обласна державна адміністрація була повідомлена про можливе порушення інтересів держави та самостійно не звернулася до суду з відповідним позовом.
Водночас висловлена адміністрацією згода на представництво її інтересів прокурором має оцінюватися в сукупності з вимогами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та не є самостійною підставою виникнення у прокурора представницьких повноважень, оскільки такі повноваження визначаються безпосередньо законом.
При цьому наявність у Хмельницької обласної державної адміністрації визначених законом повноважень у сфері розпорядження землями державної власності не звільняє суд від необхідності встановити обсяг її компетенції саме щодо спірної земельної ділянки та характер правомочностей, для захисту яких прокурором обрано відповідні позовні вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 роз`яснила, що наявність у юридичної особи державної форми власності або її належність до сфери управління відповідного державного органу не є достатньою підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в її особі.
Вирішальне значення має наявність у відповідного суб`єкта владних повноважень щодо здійснення функцій держави у спірних правовідносинах.
Як встановлено у справі, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького виконує функції квартирно-експлуатаційного забезпечення та ведення відповідного відомчого обліку земель військових містечок.
Водночас земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 надана у постійне користування Подільському УКБ МО України, а не Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницького.
За таких обставин самі по собі належність Квартирно-експлуатаційного відділу до системи Міністерства оборони України, здійснення ним функцій обліку земель військових містечок та надання відповідних відомостей на запити прокуратури не підтверджують наявності в нього владних повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою або здійснення судового захисту конкретного інтересу держави шляхом оспорювання договору, укладеного іншим самостійним землекористувачем.
Отже, визначення Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького як позивача потребує самостійної оцінки з погляду його функцій та компетенції у відповідних правовідносинах, а не лише з огляду на відомчу належність зазначеної установи.
Матеріали справи підтверджують також, що до подання позовної заяви Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону направлено повідомлення від 14 та 15 січня 2026 року на адреси Хмельницької обласної державної адміністрації, Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького про підготовку позову в інтересах держави.
Наведені обставини підтверджують виконання прокурором обов`язку попереднього повідомлення зазначених суб`єктів про намір звернутися до суду.
Однак колегія суддів наголошує, що дотримання прокурором процедури попереднього повідомлення та наявність підстав для субсидіарного представництва не мають наслідком автоматичного підтвердження порушення прав чи охоронюваних законом інтересів держави.
Правові передумови участі прокурора у справі визначають можливість здійснення ним процесуальних повноважень, тоді як наявність матеріально-правових підстав для задоволення заявлених вимог встановлюється судом за результатами дослідження предмета та підстав позову, доказів і відповідних норм матеріального права.
При цьому прокурор, реалізуючи передбачене законом право на звернення до суду в інтересах держави, не набуває переваг у доказуванні обставин, на які посилається як на підставу заявлених вимог.
За змістом частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Зазначені приписи однаково поширюються на учасників справи, незалежно від того, чи звернулася особа до суду безпосередньо, чи відповідний позов подано прокурором в інтересах держави.
Відповідно до статей 73, 76, 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України наявність обставин, які обґрунтовують позовні вимоги, підлягає встановленню на підставі належних, допустимих та вірогідних доказів, оцінених судом окремо та в їх сукупності.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, а також можуть збігатися повністю, частково або не збігатися з інтересами державних органів, підприємств та організацій.
З огляду на наведене правова позиція Міністерства оборони України щодо доцільності збереження спірного договору не може автоматично визначати зміст інтересу держави та виключати можливість його захисту прокурором.
Водночас і протилежна правова позиція прокурора щодо необхідності визнання договору недійсним не може сама собою підтверджувати існування порушеного державного інтересу без установлення відповідних фактичних і правових обставин.
Тому наявність розбіжностей у правових позиціях прокуратури та профільних підрозділів Міністерства оборони України щодо кваліфікації договору № 11/18, застосовності спеціальних нормативних процедур та доцільності його оскарження не є достатньою підставою для висновку про порушення прав та інтересів держави.
Прокурором повинно бути обґрунтовано, яке саме право або охоронюваний законом інтерес держави порушується укладенням чи виконанням оспорюваного договору, в чому полягає відповідне порушення або реальна загроза його настання та яким чином заявлені позовні вимоги забезпечать ефективне відновлення такого права чи інтересу.
Таким чином, колегія суддів розмежовує питання наявності у прокурора передбачених законом процесуальних підстав для представництва інтересів держави та питання доведеності матеріально-правових підстав заявленого позову.
Сам факт звернення прокурора до суду з дотриманням установленої процедури представництва, відсутність самостійних позовів компетентних органів та висловлена одним із них згода на здійснення такого представництва не звільняють суд від обов`язку перевірити наявність конкретного порушеного права чи охоронюваного законом інтересу держави..
За таких обставин здійснення прокурором представництва інтересів держави в межах наданих законом повноважень не створює самостійних матеріально-правових підстав для задоволення позову, а заявлені вимоги підлягають оцінці з урахуванням загальних положень цивільного та господарського законодавства щодо наявності порушеного права, належності та ефективності обраного способу захисту.
Щодо суті спору.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи, фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких, зокрема, належать визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі та інші способи, передбачені законом або договором.
Отже, системний аналіз наведених положень законодавства свідчить, що судовому захисту підлягає не абстрактне право або інтерес, а конкретне суб`єктивне право чи охоронюваний законом інтерес, порушення, невизнання або оспорювання якого пов`язане з певними діями чи бездіяльністю відповідача.
При цьому встановлення обставин порушення права чи законного інтересу є самостійним та обов`язковим елементом вирішення спору, який передує з`ясуванню питання про належність та ефективність обраного позивачем способу захисту.
Такий підхід відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі №910/5172/19, згідно з якими, вирішуючи господарський спір, суд повинен установити, чи існує у позивача право або законний інтерес, чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем, а також чи забезпечить обраний спосіб захисту ефективне поновлення такого права або інтересу.
Верховний Суд наголосив, що під час розгляду вимоги про визнання недійсним правочину необхідно встановити не лише наявність визначених законом підстав недійсності правочину, а й те, яке саме цивільне право особи порушено, у чому полягає його порушення та яким чином визнання правочину недійсним забезпечить захист відповідного права або інтересу.
Аналогічні висновки наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, стороною якого вона не є, повинна довести конкретні факти порушення її прав та законних інтересів оспорюваним правочином, а також обґрунтувати, яким чином визнання такого договору недійсним забезпечить захист і відновлення відповідного права або інтересу.
При цьому відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин.
Крім того, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі №904/2524/19 наголошено, що позивач, звертаючись до суду, зобов`язаний довести наявність порушених прав та законних інтересів, а суд повинен перевірити відповідні доводи і докази та залежно від установленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для надання судового захисту.
Колегія суддів також ураховує, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні спору за позовом особи, яка не є стороною оспорюваного договору, суд має встановити не лише обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину, а й наявність у такої особи конкретного правового інтересу, який безпосередньо зачіпається укладенням чи виконанням договору.
Саме по собі посилання на порушення певної процедури укладення правочину або недотримання окремих нормативних вимог не звільняє позивача від необхідності обґрунтувати, у чому полягає порушення права чи охоронюваного законом інтересу, за захистом якого він звернувся до суду.
Водночас колегія суддів виходить із того, що охоронюваний законом інтерес не обмежується правом власності чи вимогою про відшкодування вже заподіяних збитків. Захисту підлягає також законний інтерес у збереженні державного майна, забезпеченні його використання відповідно до визначеного призначення та запобіганні реальній загрозі порушення майнових прав держави.
Проте й у такому випадку обставини, які свідчать про існування відповідного інтересу, його порушення або реальну загрозу порушення та причинний зв`язок між таким порушенням і поведінкою відповідача, повинні бути належним чином обґрунтовані та підтверджені доказами.
Обґрунтовуючи наявність порушення інтересів держави, прокурор послався передусім на укладення договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року з порушенням порядку погодження договорів про спільну діяльність, недотримання спеціального порядку організації будівництва житла на землях оборони, відсутність належних повноважень на укладення договору та визначення необґрунтовано малої, на його думку, частки житла, яка підлягає отриманню для потреб військовослужбовців.
Крім того, прокурор зазначив про можливість вибуття земельної ділянки з державної власності в майбутньому внаслідок набуття товариством права власності на переважну частину об`єкта нерухомого майна, який буде створено за результатами виконання договору.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що наведені обставини характеризують насамперед правову оцінку прокурором порядку укладення договору та можливих наслідків його виконання. Водночас для встановлення порушення прав та інтересів держави необхідно з`ясувати, чи спричинило укладення або виконання договору реальне обмеження правомочностей держави щодо земельної ділянки, незаконне вибуття державного майна, втрату належного державі майнового результату або інші несприятливі наслідки для конкретного охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтями 316, 317 та 319 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, яке охоплює правомочності володіння, користування та розпорядження майном, що здійснюються власником на власний розсуд відповідно до закону.
Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено непорушність права власності.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.
Стаття 84 Земельного кодексу України визначає належність земель державної власності та особливості їх правового режиму.
Водночас згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою є правом володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
За змістом статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі, а також використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено порядок виникнення права власності та інших речових прав на земельну ділянку, а статтею 126 цього Кодексу - порядок їх оформлення.
У свою чергу, статтею 141 Земельного кодексу України встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а статтею 149 цього Кодексу врегульовано порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування, у передбачених законом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 2,0601 га з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 перебуває у державній власності та надана Подільському управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України у постійне користування на підставі рішення Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23, про що 22 жовтня 2007 року видано державний акт серії ЯЯ № 338547.
При цьому право постійного користування земельною ділянкою Подільського УКБ МО України у встановленому законодавством порядку не припинене, державний акт недійсним не визнаний, рішення про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача не приймалося.
Матеріали справи також не містять доказів прийняття уповноваженим органом рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у приватну чи комунальну власність, укладення договору про її відчуження або державної реєстрації права приватної чи комунальної власності на неї.
Більше того, відповідно до пункту 4.3 договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року товариство не має права без згоди Подільського УКБ МО України переоформлювати право землекористування.
Таким чином, самі умови оспорюваного договору не передбачають безумовного переходу права власності на земельну ділянку до товариства, а передбачають обмеження можливості переоформлення прав на землю без погодження із постійним землекористувачем.
Колегія суддів ураховує, що пунктом 4.4.9 договору в редакції додаткового договору №1 від 26 вересня 2019 року передбачено здійснення товариством відповідних платежів за користування земельною ділянкою до моменту її передачі в комунальну власність.
Однак зазначене положення саме собою не є рішенням уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність, не встановлює обов`язку держави здійснити таку передачу та не може замінювати передбачену земельним законодавством процедуру розпорядження земельними ділянками державної власності.
Відтак посилання прокурора на зазначену умову договору як на підтвердження вибуття земельної ділянки із державної власності не узгоджується з її змістом та не підтверджене доказами фактичного вчинення відповідних юридично значущих дій.
Щодо доводів прокурора про можливе вибуття земельної ділянки з державної власності внаслідок майбутнього набуття товариством права власності на об`єкти нерухомого майна, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України врегульовано питання переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з набуттям права власності на розміщені на ній об`єкти нерухомого майна.
Водночас застосування зазначених положень залежить від настання передбачених законом юридичних фактів, зокрема виникнення та набуття права власності на відповідний об`єкт нерухомості, а також правового режиму земельної ділянки та обсягу прав попереднього землекористувача.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, будівництво багатоквартирних житлових будинків на спірній земельній ділянці не завершено, об`єкти будівництва в експлуатацію не введені, а набуття товариством права власності на завершені об`єкти нерухомого майна не підтверджене.
За таких обставин твердження про вибуття земельної ділянки з державної власності внаслідок реалізації принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна ґрунтується на припущенні щодо можливого виникнення у майбутньому правовідносин, які на час вирішення спору не настали.
Сама можливість виникнення таких правовідносин не тотожна встановленню факту порушення права державної власності на земельну ділянку або наявності реальної та безпосередньої загрози його порушення.
Колегія суддів при цьому враховує положення частини другої статті 386 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Отже, закон допускає захист права власності не лише після його фактичного порушення, але й за наявності обґрунтованої загрози такого порушення.
Проте відповідна загроза повинна бути реальною, об`єктивно підтвердженою та пов`язаною з конкретними діями відповідача, а не ґрунтуватися виключно на припущенні про можливе настання несприятливих правових наслідків у майбутньому.
У цій справі прокурором не наведено належних доказів того, що товариством вчинялися дії, спрямовані на незаконне переоформлення права власності на спірну земельну ділянку, одержання її у приватну власність поза визначеною законом процедурою чи іншим чином на безпосереднє позбавлення держави належних їй правомочностей власника.
Не встановлено таких обставин і місцевим господарським судом.
При цьому правовий режим спірної земельної ділянки має оцінюватися з урахуванням її категорії та цільового призначення, визначених у належних документах землеустрою, рішенні про надання земельної ділянки, державному акті та Державному земельному кадастрі.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, серед яких окремо визначено землі житлової та громадської забудови, а також землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюються в установленому законом порядку.
Стаття 38 Земельного кодексу України визначає землі житлової та громадської забудови, а стаття 39 цього Кодексу встановлює необхідність використання таких земель відповідно до містобудівної документації та документації із землеустрою.
Натомість статтею 77 Земельного кодексу України передбачено правовий режим земель оборони, якими визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України й інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Аналогічне визначення міститься у статті 1 Закону України "Про використання земель оборони".
Таким чином, належність земельної ділянки до певної категорії, її перебування у державній власності та використання державною організацією Міністерства оборони України є різними за змістом правовими характеристиками.
Саме по собі збереження державної форми власності на земельну ділянку не свідчить про обов`язкове збереження за нею категорії земель оборони, так само як надання її у постійне користування державній організації, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, не може без урахування належних землевпорядних документів визначати її категорію.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 спірну земельну ділянку надано Подільському УКБ МО України для будівництва двох 144-квартирних дев`ятиповерхових житлових будинків із визначенням категорії земель житлової та громадської забудови.
Аналогічна категорія та відповідне цільове призначення зазначені у державному акті серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року, проєкті землеустрою, позитивному висновку державної експертизи землевпорядної документації від 8 червня 2007 року № 1521, відомостях Державного земельного кадастру та Поземельній книзі.
У свою чергу, містобудівними умовами та обмеженнями від 25 березня 2021 року № 90 підтверджено відповідність цільового використання земельної ділянки її функціональному призначенню за містобудівною документацією як території багатоквартирної житлової та громадської забудови.
Рішення Хмельницької міської ради від 22 серпня 2007 року № 23 не скасоване, прокурор погоджується з таким рішенням та не наводить підстав його неправомірності, що підтверджується поясненнями прокурора у судовому засіданні апеляційного господарського суду. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою недійсним не визнаний, а прокурором у межах цього спору не наведено належного обґрунтування, чому визначена зазначеними документами категорія земель не повинна враховуватися при вирішенні питання про правовий режим спірної земельної ділянки.
При цьому документи щодо історичного відведення земель військовим формуванням, а також дані бухгалтерського та відомчого обліку самі собою не спростовують відповідних відомостей про категорію окремо сформованої земельної ділянки, право постійного користування якою оформлено у 2007 році.
За таких обставин висновок місцевого господарського суду про належність спірної земельної ділянки до земель оборони лише з огляду на її походження та збереження державної форми власності не може вважатися достатньо обґрунтованим.
Зазначене має значення і для оцінки доводів прокурора щодо порушення встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 715 спеціального порядку організації будівництва житла, який передбачений для земельних ділянок, що належать до земель оборони.
Щодо інтересів держави в особі Міністерства оборони України колегія суддів ураховує, що відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями здійснюється державою у визначеному законодавством порядку.
За змістом Положення про Подільське управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 17 червня 2003 року № 24, до основних завдань Управління належать забезпечення будівництва та придбання житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, виконання функцій замовника капітального будівництва, а також залучення коштів інвесторів для будівництва житлових будинків у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, залучення небюджетних коштів для будівництва житла та отримання державою відповідної частини результату будівництва узгоджуються із загальною метою діяльності Подільського УКБ МО України.
З матеріалів справи вбачається, що укладенню спірного договору передували звернення Подільського УКБ МО України до органів військового управління, лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року №303/8/32/973 щодо підтримки ініціативи із залучення небюджетних джерел фінансування, а також проведення конкурсного відбору забудовника.
За умовами договору №11/18 від 17 вересня 2018 року товариство зобов`язалося здійснити інвестування, проєктування та будівництво багатоквартирних житлових будинків, а Подільське УКБ МО України - отримати визначену договором частину житла для потреб військовослужбовців.
У подальшому додатковими договорами сторони збільшили площу житла, що підлягала безумовному отриманню Подільським УКБ МО України, із 720 кв. м до 1281,20 кв. м, а також передбачили отримання 269,13 кв. м загальної площі гаражів та критих автостоянок або відповідного грошового еквівалента.
Отже, договір передбачає виникнення для державної організації конкретного майнового результату, призначеного для виконання завдань із забезпечення військовослужбовців житлом.
Прокурор, обґрунтовуючи порушення майнових інтересів держави, послався на те, що визначена договором частка житла становить близько 6 відсотків загальної площі об`єкта будівництва та є необґрунтовано малою.
Разом із тим, саме по собі співвідношення загальної площі об`єкта будівництва та площі квартир, які підлягають передачі Подільському УКБ МО України, не є достатнім доказом економічної невигідності договору або порушення майнових інтересів держави.
Не подано й доказів того, що внаслідок укладення оспорюваного договору держава втратила конкретно визначене право вимоги щодо більшої площі квартир, яке існувало до його укладення, або позбавлена можливості одержати передбачений договором майновий результат.
Оцінюючи інтереси держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, колегія суддів виходить із того, що повноваження органів виконавчої влади щодо розпорядження землями державної власності визначаються, зокрема, статтями 17 та 122 Земельного кодексу України, а також Законом України "Про місцеві державні адміністрації".
Разом із тим, наявність у відповідного органу передбачених законом повноважень у сфері земельних відносин не означає автоматичного порушення цих повноважень будь-яким договором, який передбачає будівництво на земельній ділянці державної власності.
Як установлено у справі, спірна земельна ділянка до укладення договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року вже перебувала у постійному користуванні Подільського УКБ МО України на підставі державного акта від 22 жовтня 2007 року.
Після укладення договору відповідне право постійного користування не припинилося, а сама земельна ділянка залишилася у державній власності.
Матеріали справи не містять доказів прийняття Подільським УКБ МО України або товариством рішення чи вчинення правочину, внаслідок яких Хмельницька обласна державна адміністрація була позбавлена належних їй повноважень щодо спірної земельної ділянки.
Також не встановлено обставин, які б свідчили, що оспорюваним договором на товариство було покладено повноваження розпоряджатися земельною ділянкою від імені держави або що товариство здійснило відчуження такої ділянки.
Водночас сама Хмельницька обласна державна адміністрація не є стороною оспорюваного договору, не передавала земельну ділянку товариству на виконання такого договору та не набувала за його умовами права вимагати передання їй земельної ділянки у володіння чи користування.
Отже, для встановлення порушення прав держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації необхідно було визначити конкретні правомочності цього органу щодо спірної земельної ділянки, які стали неможливими або були неправомірно обмежені внаслідок укладення чи виконання договору.
Однак відповідних обставин місцевим господарським судом належним чином не встановлено.
Щодо інтересів держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою є самостійним речовим правом, яке належить визначеному землекористувачу та підлягає захисту у встановленому законом порядку.
Наявними у справі доказами підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018 площею 2,0601 га надана у постійне користування саме Подільському УКБ МО України.
Посилання прокурора на державний акт серії Б № 042361 від 1992 року та документи щодо обліку земель військового містечка № НОМЕР_3 характеризують історію формування відповідної території та права користування землями, які раніше перебували у користуванні військових формувань.
Водночас такі документи самі собою не підтверджують наявності у Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницького чинного права постійного користування саме земельною ділянкою з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, щодо якої заявлено позовні вимоги.
Навпаки, державний акт серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року та відповідні відомості Державного земельного кадастру підтверджують оформлення права постійного користування цією земельною ділянкою за Подільським УКБ МО України.
При цьому прокурором не наведено доказів того, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницького позбавлений належного йому майна або земельної ділянки, на яку має чинне речове право, саме внаслідок укладення договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року.
Листи Квартирно-експлуатаційного відділу щодо розташування на будівельному майданчику огорожі, баштового крана та техніки для забивання паль підтверджують повідомлені відділом обставини фактичного стану земельної ділянки, проте не встановлюють самі собою порушення його власного речового права на цю земельну ділянку.
За таких обставин посилання на історичне перебування відповідної території у складі військового містечка не може підміняти встановлення того, яке саме право чи законний інтерес Квартирно-експлуатаційного відділу порушено оспорюваними договорами.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, судове рішення про задоволення позову не може ґрунтуватися виключно на припущеннях щодо можливого порушення прав чи інтересів держави без установлення конкретних обставин, які підтверджують відповідне порушення або реальну загрозу його настання.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, фактично ототожнив установлення, на його думку, порушень нормативного порядку укладення договору з доведеністю порушення прав та інтересів держави, не надавши належної оцінки зазначеним обставинам у сукупності.
Зокрема, суд першої інстанції не визначив, якому саме праву чи охоронюваному законом інтересу кожного з органів, в особі яких прокурором заявлено позов, завдано порушення, у чому полягає таке порушення, який конкретний правовий стан має бути відновлений та яким чином заявлені вимоги забезпечать відповідне відновлення.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено належними та вірогідними доказами наявності тих конкретних порушень прав та охоронюваних законом інтересів держави, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.
Надаючи правову оцінку обраним прокурором способам захисту інтересів держави, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та інші способи, встановлені законом або договором.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом наведених положень законодавства застосування будь-якого способу захисту цивільного права чи інтересу має бути об`єктивно виправданим, відповідати характеру допущеного порушення та забезпечувати реальне поновлення порушеного права або інтересу.
Ефективність способу захисту визначається не лише його формальною відповідністю одному зі способів, передбачених законом, а насамперед здатністю забезпечити поновлення права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, без необхідності повторного звернення з новим позовом для досягнення відповідного правового результату.
Зазначений підхід відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших установлених судом обставин.
Отже, під час вирішення спору суд насамперед повинен встановити зміст порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, характер спірних правовідносин та визначити, чи забезпечить задоволення заявлених вимог ефективне поновлення відповідного права або інтересу.
У цій справі прокурор заявив вимоги про визнання недійсним договору № =11/18 від 17 вересня 2018 року про будівництво багатоквартирних житлових будинків на провулку Незалежності у місті Хмельницькому та шести додаткових договорів до нього, а також про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" звільнити земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:24:003:0018, демонтувати огорожу, баштовий кран і техніку для забивання паль та повернути земельну ділянку у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
При цьому в найменуванні позовної заяви прокурором зазначено про визнання недійсними договору та додаткових договорів із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив із того, що заявлена вимога про звільнення земельної ділянки та її повернення у відання держави є застосуванням наслідків недійсності договору відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.
Разом із тим, колегія суддів не погоджується із зазначеною правовою кваліфікацією, оскільки вона здійснена без урахування змісту заявленої вимоги, суб`єктного складу правовідносин, характеру виконання сторонами договору та правових наслідків його можливої недійсності.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Водночас правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, загальним наслідком недійсності правочину є реституція, спрямована на повернення сторін до попереднього майнового становища шляхом взаємного повернення одержаного на виконання такого правочину.
Правовою метою реституції є відновлення майнового становища саме сторін недійсного правочину, яке існувало до його вчинення, а не передача одержаного за договором майна іншій особі, яка стороною такого правочину не була.
У постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що взаємне повернення сторонами одержаного за недійсним правочином є юридичним обов`язком, який виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі заявлення вимоги про повернення переданого за недійсним правочином майна або відшкодування його вартості суд за наявності правових підстав застосовує двосторонню реституцію.
При цьому обов`язок іншої сторони повернути одержане за недійсним правочином не залежить від пред`явлення нею самостійного чи зустрічного позову, оскільки становить необхідний правовий наслідок задоволення належної реституційної вимоги.
Отже, положення статті 216 Цивільного кодексу України не допускають довільного застосування лише окремих наслідків недійсності правочину без урахування обсягу виконання сторонами взаємних зобов`язань та визначення майнового становища, яке має бути відновлене.
Зазначене набуває особливого значення у випадках оспорювання договорів, на виконання яких сторонами вже здійснено певні дії, передано майно, сплачено кошти, виконано роботи чи надано послуги.
Колегія суддів звертає увагу, що укладений між Подільським УКБ МО України та ТОВ "Будівельні Інноваційні Технології Групп" договір №11/18 від 17 вересня 2018 року не залишився на стадії укладення, а був предметом фактичного виконання сторонами протягом тривалого часу.
Зокрема, на виконання договору здійснювалися дії щодо підготовки та реалізації проєкту житлового будівництва, оформлено містобудівні умови та обмеження від 25 березня 2021 року №90, розроблено проєктну документацію, проведено її експертизу, отримано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04 липня 2022 року № ІУ012220628140.
Крім того, між сторонами укладалися додаткові договори щодо уточнення проєктної площі житла, часток майбутнього результату будівництва, строків виконання зобов`язань та інших умов реалізації проєкту.
11 травня 2022 року сторонами оформлено акт розподілу приміщень об`єкта будівництва, яким погоджено розподіл майбутньої нерухомості між Подільським УКБ МО України та товариством.
У матеріалах справи також наявні відомості про проведення підготовчих і будівельних робіт, облаштування будівельного майданчика та розміщення на ньому будівельної техніки.
Апелянт посилається на сплату коштів у розмірі 803 310,98 грн, пов`язаних із користуванням земельною ділянкою, а також на понесення витрат, загальний розмір яких, за його твердженням, становить 6 334 748,86 грн.
Колегія суддів зазначає, що наведені товариством суми потребують оцінки з погляду належності, допустимості та вірогідності доказів, а сам факт заявлення відповідних витрат не означає автоматичного виникнення обов`язку іншої сторони щодо їх відшкодування.
Проте наявні у справі документи підтверджують, що спірні правовідносини не обмежилися самим фактом укладення договору, а сторони здійснювали дії, спрямовані на його виконання.
Отже, у разі визнання договору недійсним вирішення питання про відновлення попереднього майнового становища сторін повинно здійснюватися з урахуванням характеру й обсягу фактичного виконання зобов`язань кожною зі сторін, а також можливості повернення одержаного в натурі чи необхідності відшкодування його вартості.
При цьому умовами договору передбачалося не лише надання товариству можливості здійснювати будівництво на відповідній земельній ділянці, а й виконання ним функцій замовника, фінансування будівництва та передача Подільському УКБ МО України визначеної частини майбутнього результату будівництва.
Таким чином, застосування наслідків недійсності такого правочину не може зводитися виключно до припинення використання земельної ділянки товариством без визначення правової долі інших дій та результатів виконання договору.
Натомість заявленою прокурором восьмою позовною вимогою не передбачено повернення сторонами договору всього одержаного на його виконання, визначення взаємних обов`язків щодо повернення майна, виконаних робіт, наданих послуг чи їх вартості.
Зміст зазначеної вимоги обмежується зобов`язанням товариства звільнити земельну ділянку від визначених об`єктів та повернути її у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Водночас Хмельницька обласна державна адміністрація не є стороною оспорюваного договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року та не передавала земельну ділянку товариству на виконання його умов.
Земельна ділянка до укладення договору перебувала у державній власності та була надана у постійне користування Подільському УКБ МО України на підставі державного акта серії ЯЯ № 338547 від 22 жовтня 2007 року.
Відтак відновлення становища, яке існувало до укладення спірного договору, не може полягати у виникненні в Хмельницької обласної державної адміністрації права володіння чи користування земельною ділянкою, якого вона не здійснювала замість постійного землекористувача до укладення договору.
За наведених обставин вимога про повернення земельної ділянки у відання Хмельницької обласної державної адміністрації не відповідає правовій природі реституції, передбаченої статтею 216 Цивільного кодексу України.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.
У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що вимога про звільнення майна та його повернення суб`єкту, який не є стороною оспорюваного правочину, не може кваліфікуватися як реституційна вимога лише з огляду на посилання прокурора на положення статті 216 Цивільного кодексу України.
При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності розмежування вимог про застосування наслідків недійсності правочину та вимог про усунення перешкод у здійсненні права власності, оскільки вони мають різну правову природу та різні підстави застосування.
У постанові від 09 квітня 2026 року у справі №922/511/24 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також звернула увагу на необхідність визначення справжньої правової природи заявленої позовної вимоги.
Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що вимога про повернення земельної ділянки стороні недійсного договору оренди за своїм змістом може становити застосування наслідків недійсності правочину, тоді як вимога про повернення земельної ділянки суб`єкту, який стороною відповідного договору не був, потребує оцінки з огляду на інші способи речово-правового захисту.
При цьому суд касаційної інстанції наголосив, що неточність у формулюванні позовної вимоги сама собою не є підставою для відмови в позові, якщо її дійсний зміст дозволяє застосувати належний спосіб захисту.
Колегія суддів ураховує зазначений висновок та виходить із того, що при кваліфікації заявлених прокурором вимог визначальне значення має не їх найменування, а зміст матеріально-правового результату, на досягнення якого вони спрямовані.
Застосування принципу jura novit curia, відповідно до якого суд самостійно здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин, не означає можливості довільної зміни судом предмета позову чи фактичної підміни заявленої вимоги іншою, не заявленою позивачем.
За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У свою чергу, стаття 237 Господарського процесуального кодексу України визначає питання, які суд вирішує під час ухвалення рішення, а також передбачає, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Отже, суд має право самостійно визначити норми матеріального права, які підлягають застосуванню до встановлених обставин, проте не може замість позивача сформулювати іншу матеріально-правову вимогу, яка за своїм змістом і наслідками відрізняється від заявленої.
У цьому випадку правова кваліфікація вимоги про звільнення земельної ділянки як реституційної означала б необхідність вирішення питання про майнове становище сторін договору, повернення одержаного ними на виконання правочину та визначення відповідних взаємних обов`язків.
Водночас прокурор заявив вимогу про звільнення земельної ділянки та передання її не стороні договору, а державі в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Отже, за змістом та спрямованістю така вимога не є вимогою про застосування наслідків недійсності правочину у розумінні статті 216 Цивільного кодексу України.
Вказана вимога за своєю правовою природою спрямована на усунення стверджуваних прокурором перешкод у здійсненні прав щодо земельної ділянки, а тому підлягає оцінці як самостійна вимога про захист речового права.
Водночас установлення негаторного характеру зазначеної вимоги не означає автоматичної наявності підстав для її задоволення, оскільки такий спосіб захисту має власні передбачені законом умови застосування, які повинні бути доведені позивачем.
Щодо вимог про визнання недійсними основного та додаткових договорів колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 01 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц, згідно з яким у разі виконання або часткового виконання оспорюваного правочину визнання його недійсним як самостійний спосіб захисту без вирішення питання про застосування наслідків недійсності не забезпечує ефективного відновлення порушеного майнового права.
Аналогічний підхід застосовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26 травня 2023 року у справі № 905/77/21.
Колегією суддів також враховується постанова Верховного Суду від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23, предметом розгляду в якій була вимога прокурора про визнання недійсним договору про будівництво багатоповерхових житлових будинків, укладеного між Подільським УКБ МО України та приватним забудовником.
У зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про неефективність обраного прокурором способу захисту у вигляді визнання недійсним частково виконаного договору без поєднання такої вимоги з належною вимогою про застосування наслідків його недійсності.
При цьому Верховний Суд зазначив, що неефективність обраного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від інших установлених судом обставин, а питання про порушення вимог законодавства під час укладення договору належить вирішувати при розгляді справи за належною позовною вимогою.
Крім того, у постанові від 11 березня 2025 року у справі № 924/1341/23 Верховний Суд звернув увагу на відмінність відповідного спору від справи № 924/1014/23, у якій суди не досліджували питання ефективності окремо заявленої вимоги про визнання договору недійсним без застосування наслідків його недійсності.
Отже, саме по собі посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 924/1014/23 не спростовує необхідності перевірки ефективності заявленого у цій справі способу захисту.
Аналогічного висновку щодо неефективності окремої вимоги про визнання недійсним договору будівництва житла за участю Подільського УКБ МО України дійшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 926/781/23.
У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що у разі обрання позивачем неефективного способу захисту висновки судів щодо наявності порушень законодавства при укладенні договору є передчасними, оскільки питання про дійсність такого правочину має вирішуватися при розгляді належної позовної вимоги.
У постанові від 14 січня 2026 року у справі № 914/475/22 Верховний Суд розглянув спір щодо визнання недійсним договору будівництва житла за участю управління капітального будівництва Міністерства оборони України та звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій, кваліфікувавши вимогу про демонтаж огорожі як негаторну, не дослідили належним чином правову природу всіх заявлених вимог, мету звернення прокурора до суду, обсяг фактичного виконання сторонами оспорюваного договору та можливість застосування передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності.
Колегія суддів ураховує зазначену правову позицію та виходить із того, що на відміну від формального встановлення наявності у позовній заяві вимоги про звільнення земельної ділянки, визначальним є встановлення її дійсного змісту та можливості забезпечити повне відновлення майнового становища сторін у разі визнання договору недійсним.
У справі № 924/76/26 заявлена прокурором вимога про звільнення земельної ділянки спрямована на усунення перешкод щодо земельної ділянки в інтересах суб`єкта, який не є стороною оспорюваного договору, та не передбачає повернення сторонами договору одержаного на його виконання.
Таким чином, попри формальне зазначення у назві позовної заяви про застосування наслідків недійсності правочину, фактично прокурором не заявлено належної вимоги, яка була б спрямована на відновлення майнового становища сторін договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.
Враховуючи встановлені обставини часткового виконання сторонами договірних зобов`язань та правову природу восьмої позовної вимоги, колегія суддів дійшла висновку, що визнання недійсними основного договору та шести додаткових договорів за відсутності належної реституційної вимоги не забезпечить ефективного відновлення заявлених прокурором майнових прав та інтересів держави.
При цьому додаткові договори № 1 від 26 вересня 2019 року, № 2 від 7 липня 2020 року, № 3 від 01 липня 2021 року, № 4 від 11 травня 2022 року, № 5 від 21 листопада 2024 року та № 6 від 03 листопада 2025 року укладені сторонами на виконання основного договору та спрямовані на зміну й уточнення його умов щодо будівництва, розподілу майбутнього майнового результату та строків виконання зобов`язань.
Отже, заявлені вимоги про визнання недійсними зазначених додаткових договорів не можуть оцінюватися окремо від основного договору. За встановлених обставин задоволення вимог про визнання недійсними основного та додаткових договорів не забезпечить самостійного відновлення попереднього майнового становища сторін, а тому відповідні вимоги не відповідають критерію ефективності судового захисту.
Також колегія суддів звертає увагу на зміст вимоги про повернення земельної ділянки у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації.
Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою є правом володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
Статтями 141 та 149 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою та порядок вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування, у випадках, передбачених законом.
Відтак наявність у Хмельницької обласної державної адміністрації визначених законом повноважень щодо розпорядження землями державної власності не означає автоматичного виникнення в неї права вимагати передання земельної ділянки у фактичне користування всупереч чинному праву постійного землекористувача.
У цій справі право постійного користування Подільського УКБ МО України не припинене, рішення про вилучення земельної ділянки не приймалося, а позовних вимог щодо припинення відповідного речового права або вилучення земельної ділянки прокурором не заявлено.
Отже, вимога про повернення земельної ділянки у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації не визначає належним чином того правового стану земельної ділянки, який має бути відновлений унаслідок задоволення позову.
При цьому судове рішення має бути чітким, зрозумілим та таким, що підлягає реальному виконанню, а обраний спосіб захисту повинен забезпечувати відновлення правової визначеності щодо майна.
Натомість задоволення вимоги про повернення земельної ділянки Хмельницькій обласній державній адміністрації без вирішення питання про чинне право постійного користування Подільського УКБ МО України створює правову невизначеність щодо особи, яка має здійснювати фактичне володіння та користування відповідною земельною ділянкою.
За таких обставин колегія суддів вважає, що заявлена прокурором вимога про звільнення земельної ділянки та повернення її у відання держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації не відповідає встановленому правовому становищу земельної ділянки та не забезпечує належного відновлення правомочностей власника з урахуванням існування чинного права постійного користування.
При цьому встановлення зазначених недоліків обраного способу захисту не означає позбавлення держави чи належного землекористувача можливості вимагати усунення реально існуючих протиправних перешкод у користуванні земельною ділянкою за наявності передбачених законом підстав.
Однак у межах цього спору прокурор повинен був довести не лише факт розташування відповідних об`єктів на земельній ділянці, а й протиправний характер створених ними перешкод, їх зв`язок із поведінкою конкретного відповідача та здатність заявленого способу захисту усунути встановлене порушення.
Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини належними та вірогідними доказами не підтверджені.
Таким чином, надаючи оцінку заявленим прокурором способам захисту, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги про визнання недійсними договору № 11/18 від 17 вересня 2018 року та шести додаткових договорів до нього за встановлених обставин часткового виконання договірних зобов`язань і відсутності належної реституційної вимоги не забезпечують ефективного поновлення заявлених прав та інтересів держави.
Водночас вимога про звільнення земельної ділянки, яка за своїм змістом є самостійною вимогою про усунення перешкод у здійсненні прав щодо земельної ділянки, не підтверджена належними доказами наявності всіх передбачених законом умов її задоволення та не забезпечує відновлення визначеного земельним законодавством правового становища власника й постійного землекористувача.
Наведене, з урахуванням установленої вище недоведеності порушення заявлених прокурором конкретних прав та охоронюваних законом інтересів держави, становить самостійну правову підставу для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведеного, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, не встановив належним чином наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу держави, не врахував фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, неправильно визначив правову природу заявленої вимоги про звільнення земельної ділянки та не перевірив ефективності обраних прокурором способів захисту.
Колегія суддів зазначає, що встановлена неефективність заявлених вимог про визнання недійсними частково виконаних договорів, а також недоведеність передбачених законом підстав для задоволення самостійної вимоги про усунення перешкод у здійсненні прав щодо земельної ділянки є достатніми підставами для відмови в задоволенні позову.
Інші доводи та заперечення учасників справи не спростовують наведених висновків колегії суддів і не впливають на правильність вирішення спору з огляду на встановлену відсутність підстав для застосування обраних прокурором способів судового захисту.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі № 924/76/26 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням установлених цією статтею правил.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Західного регіону.
Водночас витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 282, 284, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі № 924/76/26 задовольнити.
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 24 червня 2026 року у справі №924/76/26 скасувати.
Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, 20, код ЄДРПОУ 38326057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні Інноваційні Технології Групп" (29000, м. Хмельницький, вул. Гоголя, 18, код ЄДРПОУ 42098331) 31 948,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Хмельницької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Справу № 924/76/26 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "29" жовтня 2026 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Кульчій І.М.