КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 752/21869/25 Головуючий у суді І інстанції Кокошко О.Б.
Провадження № 22-ц/824/18108/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
У Х В А Л А
про відмову у відкритті апеляційного провадження
03 листопада 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів:
Борисової О.В., Таргоній Д.О., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
в с т а н о в и в:
02 жовтня 2026 року безпосередньо до Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 08 червня 2026 року, яким позов задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці за період роботи з 28 грудня 2023 року по 03 грудня 2024 року тривалістю 7 календарних днів у розмірі 1 797,39 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11 784,60 грн без утримання податків і зборів, які підлягають утриманню під час виплати.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2026 року клопотання ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження залишено без задоволення, апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено строк десять днів з моменту отримання копії даної ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Суд апеляційної інстанції визнав неповажними зазначені представником відповідача - адвокатом Климовим О.Ю. причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме, що відповідач є державною установою, діяльність якої в умовах збройної агресії рф здійснюється за постійних безпекових ризиків. У відповідний період у м. Києві та Київській області неодноразово оголошувалися повітряні тривоги у зв`язку із загрозою ракетних ударів та застосування ударних безпілотних літальних апаратів, що призводило до переривання роботи, переміщення працівників до укриттів та фактичного ускладнення нормального робочого процесу, що ускладнило своєчасну підготовку апеляційної скарги, яка потребувала аналізу судового рішення, матеріалів справи, доказів та застосованих судом норм права.
23 жовтня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» - адвоката Климова О.Ю. про поновлення строку на апеляційне оскарження та усунення недоліків, в якій останній просить суд оцінювати причини пропуску вказаного строку з урахуванням фактичних умов функціонування державної установи в умовах воєнного стану, установлених нею обов`язкових заходів безпеки та документально підтверджених обставин, які мали місце у відповідний період. Оголошення сигналу «Повітряна тривога» відповідно до установленого в установі порядку зумовлює необхідність невідкладного припинення поточної роботи, виконання передбачених заходів безпеки та переміщення працівників до захисної споруди. На підтвердження обґрунтування зазначеного клопотання представник відповідача надав копії наказу № 198 від 15 вересня 2026 року, а також наказу № 160 від 03 грудня 2024 року, які підтверджують, що реагування на повітряні тривоги в установі було врегульоване внутрішніми організаційними актами, якими визначено порядок припинення робочих процесів, переміщення працівників до укриття та організації безпечного перебування у ньому.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до апеляційного провадження з наступних підстав.
Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Одним із елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження судового рішення, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно із вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У відповідності до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином строк, передбачений статтею 354 ЦПК України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв`язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк. Така обставина має існувати об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Колегія суддів відзначає, що розумні строки в цивільному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ свідчить, що апеляційний суд під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама собою вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема в разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), Верховного Суду від 14 лютого 2024 року в справі № 436/9142/12 (провадження № 61-16754св23).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2020 року в справі № 9901/32/20 виснувала, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони в причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було встановлено апеляційним судом, 08 червня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва ухвалив у справі рішення, копія якого 22 серпня 2026 року в електронній формі була доставлена до електронного кабінету ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України», що підтверджується карткою руху документу про доставку судового рішення у його кабінет.
Тобто з цієї дати сторона відповідача була обізнана про ухвалене у справі рішення та у разі наявності наміру щодо його апеляційного оскарження, мала подати апеляційну скаргу у передбачений процесуальним законом строк, але пропустила цей строк, звернувшись безпосередньо до апеляційного суду з апеляційною скаргою 29 вересня 2026 року.
На обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження представник відповідача зазначив, що у зв`язку із постійними безпековими ризиками, загрозою ракетних ударів та застосуванням ударних безпілотних літальних апаратів робочий процес державної установи фактично був ускладнений, оскільки працівники переміщувались до укриття та ці обставини ускладнили своєчасну підготовку апеляційної скарги, яка потребувала аналізу судового рішення, матеріалів справи, доказів та застосованих судом норм права, наголосивши, що пропуск строку є незначним та не свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року в справі № 560/14349/23 зазначено, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-512/2005).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 2-о-6/11).
При цьому, вирішуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у тісному взаємозв`язку з тривалістю пропущеного строку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що дотримання строків оскарження судового рішення є однією з гарантій додержання в суспільних відносинах принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся зі скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними (ухвали від 18 вересня 2020 року у справі № 11-119сап20 та від 22 лютого 2021 року у справі № 9901/42/20).
Станом на день вирішення питання про відкриття апеляційного провадження державною установою не надано належних і допустимих доказів на підтвердження фактичної тривалості повітряних тривог протягом робочого часу установи у період перебігу строку на апеляційне оскарження, зокрема відомостей про кількість годин, протягом яких працівники були вимушені припиняти роботу та перебувати в укритті, співвідношення такого часу із загальною тривалістю робочого часу, а також розрахунку фактичного часу, протягом якого установа була позбавлена можливості здійснювати звичайну діяльність. Не надано й інших доказів, які б давали змогу встановити, що саме ці обставини об`єктивно перешкоджали підготовці та своєчасному поданню апеляційної скарги
Натомість на підтвердження своїх доводів заявник обмежився долученням копій внутрішніх організаційних наказів, які визначають порядок дій працівників установи під час оголошення сигналу «Повітряна тривога», однак не містять відомостей про фактичну тривалість таких перерв у роботі упродовж строку на апеляційне оскарження та не підтверджують, що вони мали такий характер і тривалість, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
При цьому встановлений законом тридцятиденний строк на апеляційне оскарження надавав стороні достатній час для підготовки та подання апеляційної скарги, а тому самі лише посилання на періодичне переривання робочого процесу у зв`язку з повітряними тривогами без конкретизації їх тривалості, частоти та безпосереднього впливу на можливість вчинення відповідної процесуальної дії не свідчать про наявність об`єктивних і непереборних перешкод.
Колегія суддів також враховує, що оголошення повітряних тривог та необхідність дотримання заходів безпеки в цей час є обставинами, які стосуються не лише діяльності відповідача, а й інших учасників суспільних відносин. Самі собою такі обставини не можуть автоматично визнаватися поважною причиною пропуску процесуального строку без доведення їх конкретного впливу на можливість своєчасного вчинення процесуальної дії.
У контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважним, об`єктивно не залежав від волі та поведінки заявника.
Натомість, безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
В апеляційній скарзі та поданій заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження не наведено логічного та зрозумілого пояснення того, які саме обставини перешкоджали відповідачу або його уповноваженому представнику, який підготував апеляційну скаргу і є адвокатом, реалізувати право на апеляційне оскарження судового рішення протягом встановленого законом тридцятиденного строку після отримання його повного тексту. Натомість посилання на періодичне оголошення повітряних тривог, необхідність припинення роботи та переміщення працівників до укриття, без надання доказів фактичної тривалості таких обставин, їхнього впливу на робочий процес та неможливості організувати підготовку апеляційної скарги протягом відведеного законом строку, не є поважною причиною для його поновлення, а з урахуванням наведених обставин свідчить про відсутність належної процесуальної дбайливості та невиправдане зволікання сторони відповідача з поданням апеляційної скарги.
В поданій заяві представник державної установи в порушення вимог частини третьої статті 357 ЦПК України не вказав обґрунтовані підстави, які підтверджують поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження з посиланням на належні та допустимі докази.
Між тим, обґрунтування наявності таких обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статті 358 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України є імперативними та зобов`язують суд у разі, якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) при тлумаченні аналогічної норми - пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
За таких обставин, надаючи оцінку доводам представника ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» - адвоката Климова О.Ю. щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та наявним у матеріалах провадження доказам в їх сукупності та співставленні, колегія суддів вважає, що такі причини є неповажними, а відтак з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України, відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 357, 358 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» про стягнення компенсації за невикористану частину відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження надіслати скаржнику разом з апеляційною скаргою та доданими до неї матеріалами, якщо такі подавалися, крім випадків, якщо апеляційну скаргу було подано в електронній формі через електронний кабінет. Копію апеляційної скарги залишити в суді апеляційної інстанції.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Борисова
Д.О. Таргоній