Судові рішення

Постанова № 141183646 у справі № 927/281/26 від 27.10.2026

Постанова від 27.10.2026 у господарській справі № 927/281/26 (категорія «Оренди»). Суд: Північний апеляційний господарський суд, суддя Владимиренко С.В.

Справа№ 927/281/26
СудПівнічний апеляційний господарський суд
СуддяВладимиренко С.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяОренди
Дата ухвалення27.10.2026
Надійшло до реєстру04.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141183646

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"27" жовтня 2026 р. Справа№ 927/281/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 (повне рішення складено 24.08.2026)

у справі №927/281/26 (суддя Новик Т.О.)

за позовом Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

Міністерства освіти і науки України

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

Фізичної особи - підприємця Семенова Руслана Олександровича

Державного навчального закладу «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області»

про визнання недійним договору оренди та зобов`язання повернути орендоване майно,

ВСТАНОВИВ:

Чернігівська окружна прокуратура (далі за текстом - прокурор) звернулася до Господарського суду Чернігівської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі за текстом - позивач) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі за текстом - відповідач 1), Фізичної особи-підприємця Семенова Руслана Олександровича (далі за текстом - відповідач 2), Державного навчального закладу «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» (далі за текстом - відповідач 3) про визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №13/56-23 від 01.09.2023, укладений між відповідачами 1, 2 та 3, об`єктом якого є будівля гаражу загальною площею 103,8 кв.м., розташована за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі відповідача 3; зобов`язання відповідача 2 повернути відповідачу 3 за актом повернення з оренди орендованого майна - нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі відповідача 3; стягнення з відповідачів 1, 2 та 3 на користь Чернігівської обласної прокуратури судового збору у розмірі 5 324,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту», у редакції чинній на дату укладення спірного Договору (далі за текстом - Закон), оскільки відповідачу 2, який не є суб`єктом, учасником освітнього процесу та не надає освітні послуги, передано в оренду приміщення державного закладу освіти - будівлі гаражу площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі відповідача 3, з метою здійснення технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів та допоміжної діяльності у сфері освіти, що в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є підставою для визнання Договору недійсним.

Враховуючи наявність підстав для визнання Договору недійсним, в силу статей 216, 785, 795 ЦК України, статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умов пунктів 4.1, 4.2 та 4.3 Договору відповідач 2 зобов`язаний повернути спірне приміщення відповідачу 3, як Балансоутримувачу, за актом повернення з оренди орендованого майна.

Заявляючи даний позов прокурор вказав на порушення при укладенні спірного Договору вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу, що має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти, яке полягає у незаконному/нецільовому використанні приміщення освітнього закладу, загрозі збереження його матеріально технічної бази, з метою недопущення незаконної передачі третім особам для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю та навчально-виховним освітнім процесом. Уповноваженим органом владних повноважень у спірних правовідносинах є позивач, який не вжив заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення прокурора, що стало підставою для звернення прокурора із даним позовом в інтересах держави в особі позивача відповідно до положень статті 131-1 Конституції України, статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» .

Господарський суд Чернігівської області рішенням від 12.08.2026 у справі №927/281/26 позов задовольнив повністю; визнав недійсним Договір; зобов`язав відповідача 2 повернути відповідачу 3 за актом повернення з оренди орендованого майна нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі відповідача 2; стягнув з відповідача 2 на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 1 774,94 грн; стягнув з відповідача 1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 1 774,93 грн; стягнув з відповідача 3 на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 1 774,93 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність прокурором позовних вимог, оскільки спірний Договір укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону і відповідач 2 не є суб`єктом освітньої діяльності, отже, передача майна закладу освіти в оренду на умовах оспорюваного договору не відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті здійснення освітнього процесу, що в силу положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України є правовою підставою для визнання його недійсним. Також суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 передати за актом приймання-передачі орендоване майно відповідачу 3, оскільки така вимога є наслідком визнання недійсним Договору, тобто є похідною вимогою, задоволення якої залежить від задоволення основної позовної вимоги.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки позивач як уповноважений орган не вжив заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення прокурора.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач 1 посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінки частині 1 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ зі змінами (далі за текстом - Закон №157-ІХ) та абзацу 10 пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 із змінами (далі за текстом - Порядок №483), оскільки майно не використовувалось понад три роки, а тому може бути використаним за будь-яким цільовим призначенням. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» заклади освіти мають право надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.

Поза увагою суду першої інстанції залишені твердження відповідача 1 про наявність дозволу позивача (лист від 19.05.2023 №1/711/-23) на передачу спірного майна в оренду та використання його для здійснення технічного обслуговування, та ремонту автотранспортних засобів, та допоміжної діяльності у сфері освіти, що має на меті забезпечення освітнього процесу та обслуговування учасників освітнього процесу, оскільки такі послуги не можуть бути забезпеченні безпосередньо закладом освіти.

Як зазначає відповідач 1, судом першої інстанції не було надано належної оцінки навчальним програмам ліцею, Договору про співпрацю від 05.09.2023, укладеного між відповідачами 2 та 3, за яким відповідач 2 надає послуги, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, які пов`язані із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності такого закладу, учасників освітнього процесу, відвідувачів та працівників.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2026 апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 27.10.2026; витребував матеріали справи №927/281/26 з Господарського суду Чернігівської області.

Матеріали справи №927/281/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 06.10.2026.

06.10.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, за яким заявник підтримує апеляційну скаргу відповідача 1 та просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 та ухвалити нове рішенням, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідач 3 зазначає, що укладення спірного Договору відповідає вимогам Закону, який регулює спірні правовідносини, дія Договору направлена на забезпечення освітнього процесу та не погіршує соціально-побутові умови здобувачів освіти.

07.10.2026 від прокурора на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача 2 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне. 10.09.2026 не погодившись із рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 відповідач 2 подав до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 15.09.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семенова Руслана Олександровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.09.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семенова Руслана Олександровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 залишив без руху.

Скаржник у встановлений судом апеляційної інстанції строк не усунув недоліки апеляційної скарги, а тому Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.10.2026 повернув апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семенова Руслана Олександровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 без розгляду на підставі статті 260 ГПК України.

Таким чином, відзив прокурора на апеляційну скаргу відповідача 2 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 не оцінюється судом апеляційної інстанції, оскільки апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Семенова Руслана Олександровича на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 повернуто без розгляду.

23.10.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких також міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частини другої статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №925/281/26 встановлено строк для подання пояснень до 07.10.2026.

Додаткові пояснення позивача не містять мотивованого клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на їх подання, а тому додаткові пояснення позивача підлягають залишенню без розгляду.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, оскільки таке право надане йому частиною третьою статті 196 ГПК України.

Ані прокурор, ані відповідач 2 відзив на апеляційну скаргу відповідача 1 не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 263 ГПК України.

Відповідач 2 своїх представників в судове засідання не направив, про місце, час та дату розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №927/281/26 на адресу відому суду, що підтверджується поштовим відправленням №RO67282792424.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012 виснував, що: «до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв`язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому необхідно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17 зазначила «направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, зокрема, суду».

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.05.2026 у справі №904/3404/25 зазначив, що суд у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на дійсну адресу його місцезнаходження.

Згідно частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №927/281/26 підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без участі представника відповідача 2 у судовому засіданні 27.10.2026, який належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції.

У судовому засіданні 27.10.2026 представник відповідача 1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні 27.10.2026 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача 1, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор у судовому засіданні 27.10.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/25 залишити без змін.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідач 3 листом від 01.05.2023 №506/01 звернувся до позивача стосовно погодження передачі спірного майна в оренду.

Листом №1/7111-23 від 19.05.2023 (а.с. 47 т.1) позивач надав згоду на передачу в оренду будівлі гаражу, загальною площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42. Мета використання: здійснення технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів та допоміжна діяльність у сфері освіти.

Відповідач 3 листом №787/01 від 20.06.2023 просив відповідача 1 включити нежитлове приміщення - будівлю гаражу, загальною площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42 до Переліку об`єктів щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (а.с. 98-99 т.1).

Відповідач 1 наказом від 26.06.2023 №13/247 «Про включення об`єкта оренди до Переліку першого типу та прийняття рішення про оголошення аукціону» (а.с. 100 т.1) включив до Переліку об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (далі - Перелік першого типу) - будівлю гаражу, загальною площею 103,8 кв.м., розташовану за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42 (далі - Об`єкт оренди), що обліковується на балансі відповідача 3, мата використання - для здійснення технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів та допоміжна діяльність у сфері освіти.

Оприлюднити в електронній торговій системі оголошення про передачу майна в оренду на аукціоні.

За результатом проведення аукціону, 01.09.2023 між відповідачем 1 (Орендодавець), відповідачем 2 (Орендар) та відповідачем 3 (Балансоутримувач) укладено Договір, за умовами якого Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно - будівлю гаражу загальною площею 103,8 кв.м., розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі Державного навчального закладу «Ніжинський професійний ліцей Чернігівської області» (підпункт 4.1 пункту 4 Умов, пункт 1.1 розділу ІІ Договору) (а.с. 87-95 т.1).

Згідно із пунктом 1.2 розділу ІІ Договору майно передається в оренду для використання згідно із пунктом 7 Умов.

Відповідно до пункту 7.1. Умов Договору - цільове призначення майна. Майно може бути використане Орендарем з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо установами або закладами, визначеними у пункті 29 Порядку і які є пов`язаними із забезпеченням або обслуговуванням діяльності такої установи або закладу: здійснення технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів та допоміжна діяльність у сфері освіти.

Положення пункту 2.1 розділу ІІ Договору передбачають, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі майна підписується між Орендарем та Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього Договору. Акт приймання-передачі майна та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному вебсайті.

Пунктами 4.1 - 4.3 розділу ІІ Договору передбачено, що у разі припинення Договору Орендар зобов`язаний:

- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо Орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом;

- протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього Договору Балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим Договором і за Договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов`язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від Балансоутримувача і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних актів разом із ключами від об`єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів;

- майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

Згідно із пунктом 12.1 розділу ІІ Договору строк Договору становить 5 років з дати набрання чинності цим Договором.

Відповідно до акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.09.2023, на виконання умов Договору Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - будівлю гаражу загальною площею 103,8 кв.м., розташованої за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що належить до державної власності, яке перебуває на балансі Балансоутримувача Державного навчального закладу «Ніжинський професійний аграрний ліцей Чернігівської області» та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (а.с. 95 зворотній бік - 96 т.1).

У подальшому, 05.09.2023 між відповідачем 3 (далі - заклад освіти) та відповідачем 2 (далі - підприємець) укладено Договір про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти (а.с. 101 т.1), за умовами якого підприємець зобов`язався надати учасникам освітнього процесу консультаційні та інші послуги щодо ремонту та технічного обслуговування колісних транспортних засобів, їх окремих вузлів та агрегатів, можливість взяти безпосередню участь у зазначених вище процесах з використанням транспортних засобів підприємця у терміни, які передбачені робочими навчальними планами за окремими професіями на безоплатній основі.

Також підприємець зобов`язався надавати учасникам освітнього процесу можливість користуватися діагностичним та іншим обладнанням, технікою, інструментом, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання навчальних програм та відповідних завдань. Надавати іншим учасникам освітнього процесу (майстрам виробничого навчання, викладачам професійно-теоретичної підготовки) можливість використовувати матеріально-технічну базу підприємця для проходження стажування з метою підвищення їх фахового рівня, ознайомлення із сучасними технологіями в сфері ремонту та технічного обслуговування колісних транспортних засіб (пункт 1.5 Договору про співпрацю від 05.09.2023).

Договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє до 31.12.2023 (пункт 4 Договору про співпрацю від 05.09.2023).

У подальшому, 04.01.2024, 09.01.2025 та 05.01.2026 між відповідачами 2 та 3 укладені аналогічні за своїм змістом Договори про співпрацю у сфері професійної (професійно-технічної) освіти (а.с. 233-235 т.1). Останній Договір зі строком діє до 31.12.2026.

Згідно з пунктами 1.1, 7.8 Статуту відповідача 3, останній є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти.

Майно та земельні ділянки, що закріплюються за професійним ліцеєм, не можуть бути предметом застави, не підлягають використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім випадків передбачених законодавством.

Право власності на комплекс будівель загальною площею 5 369,6 кв.м. за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42 зареєстровано за державою в особі Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежитлових будівель по вул. Незалежності, 42 у м. Ніжин, зокрема, гаражу загальною площею 103,8 кв.м., є держава в особі Міністерства освіти і науки України, які у 2014 році передані в оперативне управління відповідача 3.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань основними видами діяльності фізичної особи підприємця Семенова Руслана Олеговича є: 45.20. Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний); 85.60. Допоміжна діяльність у сфері освіти.

Прокурор звернувся до суду із даним позовом, оскільки вважає, що спірний правочин укладений із порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону, оскільки майно закладу освіти передано відповідачу 2 не за освітнім призначенням та не для обслуговування безпосередньо учасників освітнього процесу.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України.

Згідно із статтею 131-1 Конституції України у Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно із частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі за текстом - Положення), Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково- технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 пункту 4 Положення).

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

За Законом України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 вказаного Закону).

Згідно із пунктами 30, 32 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

Відповідно до частин 1-3 статті 69 Закону державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється з метою реалізації єдиної державної політики в цій сфері та спрямований на забезпечення інтересів суспільства щодо належної якості освіти та освітньої діяльності.

Державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами.

Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 7.9 Статуту відповідача 3 функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти і науки України.

Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб`єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного навчального закладу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підставою звернення прокурора до суду із даним позовом стало нездійснення уповноваженими на це органами наданим законом повноважень щодо захисту законних інтересів держави щодо управління об`єктами державної власності, у даному випадку, законності використання майна закладу освіти, з метою недопущення незаконної передачі його третім особам для цілей не пов`язаних з освітньою діяльністю та навчально-виховним процесом.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до позивача із листом від 12.05.2025 №24-491ВИХ-25 стосовно надання інформації з приводу спірного Договору та використання державного майна всупереч освітній діяльності та вимог Закону України «Про освіту» та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (а.с. 26 т.1).

30.01.2026 прокурор надіслав на адресу позивача повідомлення №24-162ВИХ-26 (а.с. 28 т.1) в порядку частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач листом №14.1/311-26 від 12.02.2026 у відповідь на повідомлення прокурора від 30.01.2026 №24-162ВИХ-26 не висловив зауважень стосовно пред`явлення прокурором позову, вказав на необхідність врахування способу захисту інтересів держави та характер спірних правовідносин і склад учасників таких відносин за Договором (а.с. 30 т.1).

Прокурор звертався із запитом від 19.05.2025 №24-524вих25 до відповідача 3, у відповідь на який останній листом від 28.05.2025 №561/01 (а.с. 53 т.1) повідомив прокурора про укладення спірного Договору у відповідності до вимог Закону, оскільки ліцей здійснює підготовку кваліфікованих робітників за професією 7231 Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, з метою підвищення якості підготовки здобувачів освіти. Під час укладення спірного Договору було досягнуто домовленості про використання, за необхідності, обладнанням, що належить орендареві в освітньому процесі із залученням до нього учасників освітнього процесу, отримання консультацій професійного характеру, що відповідає заявленому орендарем КВЕД.

Крім того, орендоване приміщення використовується як база для проведення виробничого навчання із залученням обладнання, яке відсутнє в закладі освіти. 07.05.2025 майстри виробничого навчання визначились із використанням матеріально-технічної бази орендаря в освітньому процесі (наказ №149-од/01 від 05.05.2025). 21.05.2025 було проведено виробниче навчання у групі за професією «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів» наказ №168-од/01 від 20.05.2025, наступне заплановане на 03.06.2025 (наказ №176-од/01 від 28.05.2025) відповідно до розкладу.

Також прокурор звертався із запитом від 22.04.2025 №24-435ВИХ-25 про надання інформації до відповідача 1, у відповідь на який останній листом від 30.04.2025 №51-11.7-618 (а.с. 86 т.1) повідомив прокурора про те, що спірний Договір укладено з дотриманням вимог законодавства щодо передачі майна закладу освіти в оренду.

Таким чином, прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, та належним чином обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Правочином за частиною 1 статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1 названої статті).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 5 статті 216 ЦК України встановлено, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Законом (Закон України «Про освіту») врегулювано суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №906/143/17, від 10.10.2018 у справі №917/1934/17, від 25.06.2024 у справі №923/1292/21).

Частиною 1 статті 79 та абзацом 3 частини 5 статті 80 Закону унормовано, що майно навчальних закладів може використовуватись як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За частиною 4 статті 80 Закону об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар, що уклав договір оренди майна за результатами аукціону, має право використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням, крім випадків і з урахуванням обмежень, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

У відповідності до пункту 29 Порядку №483 не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди, зокрема, майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.04.2026 у справі №910/6765/25 зазначив, що здійснення в орендованому приміщенні діяльності з надання послуг, які пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, не означає використання орендованого майна виключно за освітнім призначенням, а також не змінює змісту оспорюваного договору. Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 914/2231/24.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.04.2024 у справі №922/3883/23 зазначив, що наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, а саме: або/та пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу; або/та пов`язаних з обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Таким чином, чинний на час укладення оспорюваного Договору Закон містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Подібні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №906/1551/20, від 17.01.2023 у справі №902/51/21.

Саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних із освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23, від 07.06.2022 у справі №911/1645/21.

Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність із навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 17.09.2024 у справі №927/55/23, від 22.05.2024 у справі №906/1105/22.

Чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди нерухомого майна Закон містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі №912/673/23, від 14.02.2024 у справі №910/14998/22, від 03.12.2024 у справі №914/3310/23.

Апелянт наполягає на тому, що метою спірного Договору є використання спірного приміщення для здійснення технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів та допоміжної діяльності в сфері освіти, позивачем було надано дозвіл на передачу спірного майна в оренду. Згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відповідач 2 здійснює економічну діяльність за наступними КВЕД: основний 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; інші 85.60 Допоміжна діяльність у сфері освіти.

Відповідно до наказу Державного комітету статистики України «Про затвердження Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності» від 23.12.2011 №396, КВЕД 85.60 «Допоміжні діяльність у сфері освіти» включає: надання послуг (крім навчальних), які підтримують освітній процес або системи: консультування з питань освіти; консультування з питань вибору освітніх напрямів; діяльність з оцінювання тестів; діяльність із проведення тестів; організацію програм обміну студентами. Цей клас не включає: дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук, див. 72.20.

Тоді як вказана група не включає навчання, викладання чи освітню діяльність, класифіковану у групах 85.1-85.4, а саме: дошкільну освіту, початкову освіту, середню, професійно-технічну та вищу освіту.

За приписами статті 25 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», чинного на дату укладення спірного Договору (втрата чинності 12.09.2025), професійно-практична підготовка проводиться у навчальних майстернях, на полігонах, на тренажерах, автодромах, трактородромах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи в сфері послуг у таких формах: урок виробничого навчання в закладі освіти; урок виробничого навчання на виробництві чи в сфері послуг; виробнича практика та інші види практичного навчання на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг; переддипломна (передвипускна) практика на виробництві чи в сфері послуг; інші форми професійної практичної підготовки.

Професійно-практична підготовка здобувачів освіти здійснюється у тісному поєднанні з виготовленням корисної продукції, наданням послуг, що оплачуються згідно з законодавством.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що Договори про співпрацю не містять вказівок на конкретне місце проведення практики, а тому їх наявність сама по собі не підтверджує використання саме орендованого приміщення за освітнім призначенням, обслуговування учасників освітнього процесу, тобто надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо освітнім закладом, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Подібні за змістом висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.09.2026 у справі №910/13684/25, на яку у судовому засіданні 27.10.2026 послався прокурор.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/23 виснував, що при вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди нежитлових приміщень, які входять до складу об`єкта освіти (навчального закладу державної або комунальної форми власності), але використовуються не за освітнім призначенням застосовується приписи частини 1 статті 215 ЦК України

Таким чином, спірний правочин укладено з порушенням вимог частини 4 статті 80 Закону, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (схожий за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Отже, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів держави без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з частиною 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки: «За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)».

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №918/862/22, від 26.01.2022 у справі №924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Відтак, наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №910/9652/23 зазначено, що фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов`язання (права та обов`язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином припиняються на майбутнє.

Відповідно до частини другої статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, враховуючи визнання судом недійсним спірного правочину, підстава для подальшого користування спірним майном у відповідача 2 відсутня, а тому вимога прокурора про зобов`язання останнього повернути Балансоутримувачу, як стороні за спірним правочином нерухоме майно - нежитлове приміщення будівлі гаражу площею 103,8 кв.м., розташоване за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Незалежності, 42, що обліковується на балансі відповідача 3 за актом прийому-передачі, є обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №917/782/20, від 16.04.2024 у справі №922/3883/23.

За таких обставин, позовні вимоги документально обґрунтовані, та є такими, що підлягають задоволенню.

Посилання апелянта на положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2026 №287 «Про затвердження переліку цільових призначень, за якими здійснюється надання в оренду об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу» не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

За частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali)» «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Отже, на момент укладення відповідачами 1, 2 та 3 спірного Договору - 01.09.2023 не існувало постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2026 №287 «Про затвердження переліку цільових призначень, за якими здійснюється надання в оренду об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу», а тому вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Більше того наведена постанова є підзаконним нормативно-правовим актом і може бути застосовано лише у контексті із спеціальним законом, у даному випадку, Законом України «Про освіту».

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 1 задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача 1).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.08.2026 у справі №927/281/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.

4. Матеріали справи №927/281/26 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 04.11.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
26.10.2026 Ухвала № 140910895 Північний апеляційний господарський суд
26.10.2026 Ухвала № 140910847 Північний апеляційний господарський суд
21.09.2026 Ухвала № 139926874 Північний апеляційний господарський суд
16.09.2026 Ухвала № 139784234 Північний апеляційний господарський суд
12.08.2026 Рішення № 139176996 Господарський суд Чернігівської області
02.07.2026 Ухвала № 137885105 Господарський суд Чернігівської області
18.06.2026 Ухвала № 137498538 Господарський суд Чернігівської області
16.06.2026 Ухвала № 137418584 Господарський суд Чернігівської області
21.05.2026 Ухвала № 136700597 без тексту Господарський суд Чернігівської області
19.05.2026 Ухвала № 136626377 без тексту Господарський суд Чернігівської області
28.04.2026 Ухвала № 136045386 без тексту Господарський суд Чернігівської області
30.03.2026 Ухвала № 135234610 без тексту Господарський суд Чернігівської області