Судові рішення

Постанова № 141224658 у справі № 918/479/26 від 04.11.2026

Постанова від 04.11.2026 у господарській справі № 918/479/26 (категорія «Енергоносіїв»). Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд, суддя Гудак А.В.

Справа№ 918/479/26
СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
СуддяГудак А.В.
Форма рішенняПостанова
Форма судочинстваГосподарське
КатегоріяЕнергоносіїв
Дата ухвалення04.11.2026
Надійшло до реєстру05.11.2026
Оригіналreyestr.court.gov.ua/Review/141224658

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Менеджер допоможе з першим запуском.

Текст рішення

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року Справа № 918/479/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурор: Мельничук Л.О.

позивача: не з"явився

відповідача 1 : Маркович Ю.В. адвокат

відповідача 2: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26 (суддя Мовчун А.І., м.Рівне, повний текст складено 31.08.2026)

за позовом: керівника Могилів - Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Могилів - Подільської міської ради

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек"

до відповідача 2: Комунального некомерційного підприємства "Могилів - Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів - Подільської міської ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 203 045,85 грн

Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Могилів-Подільської міської ради (далі - позивач, міська рада) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" (далі - ТОВ "Зе.Тек", постачальник, відповідач-1, апелянт) та Комунального некомерційного підприємства "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради (далі - КНП "Могилів-Подільська ОЛІЛ", споживач, замовник, відповідач-2), у якому просив визнати недійсними додаткову угоду №1 від 10.05.2024 та додаткову угоду №2 від 04.06.2024 до договору №161/264 про постачання електричної енергії споживачу від 29.03.2024 та стягнути з ТОВ "Зе.Тек" на користь міської ради 203 045,85 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26 позов задоволено. Визнано недійсними додаткову угоду №1 від 10.05.2024 та додаткову угоду №2 від 04.06.2024 до договору №161/264 від 29.03.2024 про постачання електричної енергії споживачу. Стягнуто з ТОВ "Зе.Тек" на користь Могилів-Подільської міської ради 203 045,85 грн та на користь Вінницької обласної прокуратури 7 987,20 грн судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ "Зе.Тек" 17.09.2026 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 09.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04 листопада 2026 року.

23 жовтня 2026 року прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ТОВ «ЗЕ.ТЕК» від 17.09.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі № 918/479/26 - без змін.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 04.11.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.

Прокурор в судовому засіданні 04.11.2026 заперечила доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.

В судове засідання 04.11.2026 Могилів - Подільська міська рада та Комунальне некомерційне підприємство "Могилів - Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів - Подільської міської ради належним чином уповноваженого представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки уповноваженого представника суду не повідомили.

Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача-1 та прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведення відкритих торгів з особливостями між Комунальним некомерційним підприємством «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування» Могилів-Подільської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕ.ТЕК» 29.03.2024 укладено договір №161/264 про постачання електричної енергії споживачу загальною вартістю 928 097,60 грн, з визначенням ціни електричної енергії 3,934284 грн за 1 кВт·год з ПДВ. У подальшому сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 10.05.2024, якою ціну електричної енергії збільшено до 4,670184 грн за 1 кВт·год, тобто на 18,7 %, та додаткову угоду № 2 від 04.06.2024, якою ціну збільшено до 5,7453468 грн за 1 кВт·год, тобто на 23,02 % порівняно з попередньою ціною та на 46,03 % від початкової договірної ціни. На виконання договору постачальником поставлено 149 968 кВт·год електричної енергії, за яку споживачем сплачено 793 062,56 грн.

Оцінивши встановлені обставини та наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки передбачене ними збільшення ціни електричної енергії перевищує встановлене законодавством обмеження. При цьому суд зазначив, що навіть з урахуванням змін, внесених Законом України від 27.05.2026 № 4888-ІХ, якими передбачено можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 % у кожному окремому випадку без обмеження кількості таких змін, спірні додаткові угоди не відповідають законодавчим вимогам, оскільки кожне підвищення ціни перевищувало 10 %. Крім того, суд встановив, що надані на обґрунтування підвищення ціни документи не підтверджують належним чином коливання ринкової ціни електричної енергії у відповідні періоди. Водночас суд визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Могилів-Подільської міської ради, враховуючи її статус засновника комунального підприємства, фінансування закупівлі коштами місцевого бюджету та невжиття міською радою заходів судового захисту порушених інтересів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 від 10.05.2024 та №2 від 04.06.2024 відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Суд виходив із того, що внаслідок недійсності зазначених угод оплата фактично поставленої електричної енергії повинна здійснюватися за первісною договірною ціною 3,934284 грн за 1 кВт·год, відповідно до якої вартість поставлених 149 968 кВт·год становить 590 016,71 грн. Відтак різниця між фактично сплаченими коштами в сумі 793 062,56 грн та вартістю електричної енергії за первісною ціною договору становить 203 045,85 грн, які безпідставно отримані постачальником та підлягають поверненню на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач-1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26 ухваленого на його переконання, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Насамперед скаржник заперечує наявність належних правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Могилів-Подільської міської ради. На думку апелянта, міська рада не є стороною спірного договору та додаткових угод до нього, а її статус засновника комунального некомерційного підприємства сам собою не наділяє її владними повноваженнями у відповідних договірних правовідносинах. Водночас належним органом, уповноваженим здійснювати державний фінансовий контроль у сфері публічних закупівель та звертатися до суду з відповідними позовами, є Державна аудиторська служба України та її територіальні органи. При цьому прокурором не доведено обставин нездійснення або неналежного здійснення зазначеним органом захисту інтересів держави. Окремо відповідач-1 посилається на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 щодо конституційності положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру», стверджуючи, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків Конституційного Суду України та положень частини шостої статті 11 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування Конституції України як акта прямої дії.

Щодо суті спірних правовідносин апелянт зазначає, що додаткові угоди №1 від 10.05.2024 та №2 від 04.06.2024 до договору № 161/264 від 29.03.2024 укладені відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Скаржник наголошує, що зазначені положення передбачали можливість зміни ціни за одиницю товару пропорційно її коливанню на ринку за умови документального підтвердження такого коливання та недопущення збільшення загальної суми договору, однак не встановлювали граничного відсоткового обмеження збільшення ціни. Відтак, на переконання відповідача-1, суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин обмеження, передбачене пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», не врахувавши спеціального правового регулювання закупівель в умовах воєнного стану та погодженого сторонами механізму зміни ціни електричної енергії.

Крім того, відповідач-1 стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки положенням пунктів 13.1 та 13.2 договору, якими сторони погодили порядок і підстави зміни ціни електричної енергії, зокрема визначили періоди порівняння середньоринкових цін та документи, якими може підтверджуватися їх коливання. На підтвердження правомірності укладення додаткових угод скаржник посилається на експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати № В-59 від 27.04.2026, відповідно до якого середньозважена ціна електричної енергії на ринку «на добу наперед» у квітні 2024 року збільшилася на 22,30 % порівняно з 11.03.2024, у травні 2024 року - на 26,64 % порівняно з квітнем, а в червні 2024 року - на 27,98 % порівняно з травнем. Також апелянт посилається на інформацію АТ «Оператор ринку» та його лист від 12.01.2026 № 03-31/77, які, на його думку, підтверджують істотне коливання ринкових цін протягом березня-червня 2024 року. З огляду на викладене скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність належного документального підтвердження підвищення ціни електричної енергії.

Окремо апелянт наголошує на неправильному застосуванні судом приписів Закону України від 27.05.2026 № 4888-IX, яким внесено зміни до законодавства про публічні закупівлі. За твердженням скаржника, пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону прямо передбачено ретроспективне застосування нової редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» до правовідносин, що виникли з дня набрання чинності Законом України від 25.12.2015 № 922-VIII. При цьому новою редакцією відповідної норми передбачено, що обмеження збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % застосовується до кожного окремого випадку підвищення ціни без обмеження кількості таких змін. Відповідач-1 вважає помилковим застосований судом підхід до визначення правомірності зміни ціни, а також розрахунок суми переплати в розмірі 203 045,85 грн. Зокрема, скаржник пропонує враховувати окремо вартість електричної енергії, тариф на її передачу та податок на додану вартість, наводить власний розрахунок вартості поставленої електричної енергії з урахуванням послідовного 10-відсоткового збільшення її ціни та зазначає про інший розмір можливої переплати - 122 250,62 грн, внаслідок чого заперечує обґрунтованість визначеної судом суми стягнення.

Водночас відповідач-1 не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості зміни ціни електричної енергії після її постачання з посиланням на статтю 632 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що договір постачання електричної енергії за своєю правовою природою є триваючим, а виконання зобов`язань за ним охоплює не лише фактичне постачання електричної енергії, але й проведення остаточних взаєморозрахунків. Тому, на переконання апелянта, до завершення виконання сторонами всіх договірних зобов`язань вони не позбавлені права змінювати істотні умови договору за взаємною згодою. Крім того, скаржник посилається на принципи правової визначеності, належного урядування та захисту легітимних очікувань, зазначаючи, що постачальники електричної енергії діяли в умовах неоднозначного законодавчого регулювання та суперечливої судової практики, орієнтуючись на офіційні нормативні акти й роз`яснення державних органів. У цьому контексті апелянт посилається, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України», «Stretch v. the United Kingdom» та «Рисовський проти України».

Також скаржник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час повернення ухвалою від 01.05.2026 зустрічної позовної заяви ТОВ «ЗЕ.ТЕК» про тлумачення умов договору № 161/264 від 29.03.2024. На думку відповідача-1, первісний і зустрічний позови виникають з одних договірних правовідносин, є взаємопов`язаними, а задоволення зустрічного позову могло повністю або частково виключити задоволення первісного. Відтак суд безпідставно відмовив у спільному розгляді заявлених вимог, неправильно застосував положення статті 180 Господарського процесуального кодексу України та допустив надмірний процесуальний формалізм.

Крім того, відповідач-1 звертає увагу на особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема неможливість формування постачальником попередніх запасів такого товару, залежність його вартості від поточних ринкових цін, обмежені можливості довгострокового прогнозування закупівельної вартості, особливості комерційного обліку електричної енергії та виникнення додаткових витрат постачальника внаслідок небалансів фактичного споживання. На переконання апелянта, зазначені обставини об`єктивно зумовлюють необхідність коригування договірної ціни відповідно до її коливання на ринку, однак суд першої інстанції не врахував їх під час вирішення спору.

Узагальнюючи наведені доводи, скаржник стверджує, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 7, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, не надав належної оцінки доказам і запереченням відповідача-1, фактично надав перевагу доводам прокурора та неправильно застосував норми матеріального права.

В свою чергу, а обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕ.ТЕК» прокурор посилається на законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26, зазначаючи, що судом першої інстанції належним чином встановлено обставини укладення спірних додаткових угод, правильно застосовано норми матеріального права та обґрунтовано визнано недійсними додаткові угоди №1 від 10.05.2024 і №2 від 04.06.2024 до договору про постачання електричної енергії №161/264 від 29.03.2024, а також стягнуто з відповідача-1 надмірно сплачені кошти в сумі 203 045,85 грн.

Заперечуючи доводи скаржника щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, прокурор зазначає, що Могилів-Подільська міська рада є належним позивачем у спірних правовідносинах, оскільки відповідно до статей 142, 143 Конституції України та статей 10, 16, 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представляє інтереси територіальної громади, здійснює управління комунальним майном та контроль за використанням коштів місцевого бюджету. При цьому міська рада є засновником Комунального некомерційного підприємства «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування», а фінансування спірної закупівлі здійснювалося за рахунок коштів місцевого бюджету, що підтверджується інформацією Могилів-Подільського управління Державної казначейської служби України від 13.01.2026 та платіжними документами. Прокурор наголошує, що відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України право оспорювати правочин належить не лише його стороні, але й іншій заінтересованій особі. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, прокурор стверджує, що орган місцевого самоврядування, який представляє власника комунального майна, фінансує та контролює діяльність комунального закладу, уповноважений захищати інтереси територіальної громади у спорах щодо неефективного використання бюджетних коштів. Водночас повноваження Державної аудиторської служби України у сфері державного фінансового контролю не є виключними та не позбавляють орган місцевого самоврядування права на судовий захист відповідних майнових інтересів. З посиланням на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 прокурор зазначає, що законодавство не зобов`язує його звертатися до суду в інтересах усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави, а тому незазначення Держаудитслужби як позивача не свідчить про відсутність підстав для представництва.

Крім того, прокурор зазначає, що ним дотримано передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку звернення до суду. Зокрема, листом від 02.03.2026 №02.53-1251ВИХ-26 Могилів-Подільську міську раду повідомлено про виявлені порушення законодавства при укладенні додаткових угод та наявність підстав для повернення надмірно сплачених коштів. Однак листом від 09.03.2026 №02-22/747 міська рада повідомила про відсутність, на її думку, порушень та підстав для вжиття заходів судового захисту. Також прокурор посилається на запит до закладу охорони здоров`я від 31.12.2025 №02.53-5711 та відповідь від 06.01.2026 №01/01-05-27, якою лікарня заперечила наявність порушень під час укладення та виконання договору. На переконання прокурора, наведені обставини підтверджують обізнаність компетентного органу про можливе порушення інтересів держави та невжиття ним заходів щодо їх захисту, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, є належним обґрунтуванням підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Щодо правомірності підвищення ціни електричної енергії прокурор зазначає, що суд першої інстанції врахував положення Закону України від 27.05.2026 № 4888-IX, яким внесено зміни до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема передбачено застосування 10-відсоткового обмеження до кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару без обмеження кількості таких змін. Водночас прокурор наголошує, що навіть за умови ретроспективного застосування зазначених законодавчих змін спірні додаткові угоди не відповідають установленим вимогам, оскільки додатковою угодою № 1 від 10.05.2024 ціну електричної енергії збільшено з 3,934284 грн до 4,670184 грн за 1 кВт·год з ПДВ, тобто на 18,7048 %, а додатковою угодою № 2 від 04.06.2024 - з 4,670184 грн до 5,7453468 грн за 1 кВт·год з ПДВ, тобто ще на 23,0219 %. Загальне підвищення ціни порівняно з первісною ціною договору становило 46,0328 %. При цьому прокурор заперечує обґрунтованість запропонованого апелянтом розрахунку підвищення ціни виключно за енергетичною складовою, без урахування тарифу на передачу електричної енергії та податку на додану вартість, зазначаючи, що навіть за такого підходу фактичне підвищення вартості електричної енергії становить відповідно 22,30 % та 26,64 %, що також перевищує встановлене 10-відсоткове обмеження.

Заперечуючи посилання скаржника на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 прокурор зазначає, що застосування Особливостей здійснення публічних закупівель під час воєнного стану не звільняє сторони договору від необхідності дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» щодо зміни істотних умов договору. На підтвердження такої позиції прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25. Також, посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 922/3937/25, прокурор наголошує на необхідності розмежування зміни ціни внаслідок її ринкового коливання відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей та застосування заздалегідь погодженого сторонами формульного механізму визначення ціни за показниками ринку «на добу наперед» відповідно до підпункту 7 зазначеного пункту. Оскільки оспорювані додаткові угоди укладено саме на підставі підпункту 2 пункту 19 Особливостей, а положення договору № 161/264 передбачали письмове погодження кожної зміни ціни з документальним підтвердженням її ринкового коливання, прокурор вважає безпідставним ототожнення такого порядку з формульним ціноутворенням. При цьому саме по собі використання інформації АТ «Оператор ринку» для підтвердження коливання цін не свідчить про наявність у договорі погодженого сторонами механізму автоматичного щомісячного перерахунку ціни.

Стосовно належності доказів ринкового коливання цін прокурор зазначає, що експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати № В-59 від 27.04.2026 та інформація АТ «Оператор ринку» не підтверджують правомірності укладення спірних додаткових угод, оскільки наведені у них показники ґрунтуються на порівнянні цін за періоди, які не відповідають вимогам підпункту 2 пункту 19 Особливостей. Зокрема, для обґрунтування першого підвищення ціни апелянт використовує показник станом на 11.03.2024 - дату оголошення закупівлі, тоді як договір укладено 29.03.2024. Відповідно, таке порівняння охоплює також період до виникнення договірних правовідносин. Аналогічно для підтвердження другого підвищення ціни скаржник порівнює середньозважені ціни за квітень і травень 2024 року, хоча попередню зміну ціни оформлено додатковою угодою від 10.05.2024. На переконання прокурора, зазначені документи не підтверджують фактичного коливання ціни саме за періоди після укладення договору та після останньої зміни його ціни. Крім того, складений у 2026 році експертний висновок сам собою не доводить, що під час укладення додаткових угод у 2024 році постачальник надав замовнику належні документи, які відповідали погодженій сторонами процедурі зміни ціни. Так само лист АТ «Оператор ринку» від 12.01.2026 № 03-31/77 (а.с.51-53 т.1) не замінює необхідності підтвердження коливання ціни за відповідні періоди.

Щодо запропонованого апелянтом альтернативного розрахунку суми переплати прокурор зазначає, що визначення умовної вартості електричної енергії за цінами 4,264284 грн та 4,627284 грн за 1 кВт·год фактично означає заміну погоджених сторонами цін іншими показниками, розрахованими вже під час судового розгляду. Водночас положення законодавства щодо можливості збільшення ціни в межах 10 % не означають автоматичного виникнення у постачальника права на таке підвищення, оскільки кожна зміна ціни потребує належного документального обґрунтування та погодження сторонами. Посилаючись на статтю 217 Цивільного кодексу України, прокурор зазначає, що визнання недійсною лише окремої частини правочину допускається за умови можливості відокремлення такої частини та встановлення обставин, які свідчать, що правочин було б вчинено і без включення до нього недійсної частини. Відтак, на думку прокурора, відсутні підстави для фактичного коригування судом погоджених сторонами цін до умовно допустимого рівня та відповідного зменшення суми стягнення.

Крім того, прокурор заперечує доводи апеляційної скарги щодо неправомірного повернення зустрічної позовної заяви ТОВ «ЗЕ.ТЕК» про тлумачення умов договору №161/264 від 29.03.2024. При цьому зазначає, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 01.05.2026 про повернення зустрічної позовної заяви вже була предметом апеляційного перегляду та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 залишена без змін. Таким чином, на переконання прокурора, відповідач-1 реалізував своє право на оскарження зазначеної ухвали, а подання апеляційної скарги на рішення суду від 27.08.2026 не створює підстав для її повторного перегляду.

Узагальнюючи наведені заперечення, прокурор вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин порушення законодавства про публічні закупівлі під час укладення додаткових угод №1 від 10.05.2024 та №2 від 04.06.2024, а також висновків щодо наявності правових підстав для визнання цих угод недійсними та повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 203 045,85 грн.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами четвертою, п`ятою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала такі висновки щодо застосування наведених норм: «Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк»; «Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу»; «Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вжиття заходів дисциплінарного, адміністративного впливу, звернення до суду з відповідним позовом або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення»; «Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва».

З матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури, встановивши під час моніторингу електронної системи публічних закупівель «Prozorro» обставини укладення додаткових угод № 1 від 10.05.2024 та № 2 від 04.06.2024 до договору № 161/264 від 29.03.2024, листом від 31.12.2025 № 02.53-5711 звернулася до Комунального некомерційного підприємства «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування» Могилів-Подільської міської ради щодо встановлених порушень, на що листом від 06.01.2026 № 01/01-05-27 замовник повідомив про відсутність, на його думку, порушень під час укладення та виконання договору (а.с.43, 73-74 т.1).

Надалі листом від 02.03.2026 № 02.53-1251ВИХ-26 заступник керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури повідомив Могилів-Подільську міську раду про виявлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель та про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод і повернення надмірно сплачених коштів (а.с.74 на звороті-76 т.1).

Листом від 09.03.2026 № 02-22/747 виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради повідомив, що законодавство чітко визначає орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а висновки прокуратури щодо визнання міської ради як засновника КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» уповноваженим органом на здійснення заходів стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів, зокрема шляхом пред`явлення позовів про визнання недійсними додаткових угод є хибними та такими, що не ґрунтуються на вимогах діючих нормативно-правових актів України. Водночас у цьому ж листі міська рада наголосила, що у випадку визнання та підтвердження наявності порушення, причини, які перешкоджають Могилів-Подільській міській раді Вінницької області самостійно захистити свої інтереси відсутні (а.с.77 т.1).

Попри це, впродовж понад місяця після отримання повідомлення прокурора і до звернення прокурора до суду (09.04.2026) міська рада жодних заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади, не вжила, з позовом до суду не звернулася, а свою пасивність обґрунтувала виключно запереченням власної компетенції.

Листом від 09.04.2026 № 02.53-2058ВИХ-26 прокуратура відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо повідомила міську раду про звернення до суду з позовом в її інтересах (а.с.80-81 т.1).

Колегія суддів зауважує, що заперечення органом місцевого самоврядування своєї компетенції за наявності останньої в силу закону не може розцінюватися як «аргументоване повідомлення прокурора про відсутність такого порушення» у розумінні наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки міська рада по суті порушення не заперечувала, а лише вказала на інший, на її думку, компетентний орган. Така поведінка є усвідомленою пасивністю органу, який знав про можливе порушення інтересів територіальної громади, мав повноваження для захисту, однак до суду не звернувся, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Щодо визначення прокурором Могилів-Подільської міської ради органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.

Пунктами 6, 8 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.

Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.

Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами) (частина третя статті 19 БК України).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, Могилів-Подільська міська рада входить до системи органів місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами.

З матеріалів справи вбачається, що засновником Комунального некомерційного підприємства «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування» Могилів-Подільської міської ради є Могилів-Подільська міська рада (а.с.65 т.1), а оплата за договором №161/264 від 29.03.2024 здійснювалася за рахунок коштів місцевого бюджету (а.с.66 на звороті т.1). Згідно з листом Могилів-Подільського управління Державної казначейської служби України Вінницької області від 13.01.2026 №02-60-08/34 оплата за договором №161/264 від 29.03.2024, взятим на облік 02.04.2024 з загальною сумою 928097,60 грн, проводилась органами Казначейства на підставі належним чином оформлених платіжних інструкцій розпорядника бюджетних коштів у межах наявних бюджетних асигнувань та зареєстрованих бюджетних зобов`язань (а.с.67 т.1). Платіжні інструкції №23 від 27.05.2024, №28 від 24.06.2024 та №29 від 22.07.2024 виконані через органи Державної казначейської служби України з рахунку КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ», відкритого в УДКСУ у Могилів-Подільському районі та м. Могилів-Подільському (а.с.68 на звороті-72 т.1).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, на яку обґрунтовано послався прокурор, виходила з того, що комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, і не є суб`єктом владних повноважень (пункт 8.17 постанови), а також зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади. За висновком Великої Палати Верховного Суду, рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем (пункт 8.47 постанови).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 111 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 зазначила, що для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду.

З огляду на викладене доводи апелянта про те, що Могилів-Подільська міська рада не є стороною спірних додаткових угод, а тому не може бути позивачем у справі, колегія суддів відхиляє. Відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Міська рада, яка представляє територіальну громаду як власника коштів місцевого бюджету, за рахунок яких здійснено переплату, є заінтересованою особою в розумінні наведеної норми.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 14.12.2021 у справі №917/562/21 та від 01.02.2022 у справі №917/565/21 щодо того, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними, колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом позову у цій справі є не захист прав комунального підприємства як самостійного суб`єкта господарювання від порушень з боку його контрагента, а захист інтересів територіальної громади від нераціонального витрачання коштів місцевого бюджету внаслідок укладення правочинів з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель. У подібних правовідносинах підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, які відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права.

Не спростовують наведених висновків і доводи апелянта про те, що належним органом, уповноваженим державою на звернення до суду з такими позовами, є виключно Державна аудиторська служба України. Повноваження органу державного фінансового контролю, визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, не є виключними і не позбавляють орган місцевого самоврядування як представника власника коштів місцевого бюджету права та обов`язку захищати майнові інтереси територіальної громади. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 виходила з того, що закон не зобов`язує прокурора звертатися до суду в особі всіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах. Крім того, апелянт не довів, що Державною аудиторською службою України чи її територіальним органом проводилися заходи державного фінансового контролю щодо спірної закупівлі, а відсутність таких заходів лише підтверджує, що інтереси держави залишалися незахищеними.

Суд апеляційної інстанції також відзначає, що аналогічні доводи відповідача-1 стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель вже були предметом розгляду в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №918/323/23.

Так, у наведеній справі №918/323/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин цієї справи, яка розглядається, Керівник Сарненської окружної прокуратури, виступаючи в інтересах держави в особі Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", в якому просив суд визнати недійсними додаткову угоду №2 від 07.10.2022, додаткову угоду №3 від 10.10.2022, додаткову угоду №4 від 11.10.2022 до договору на постачання електричної енергії №13118-ВЦ від 31.08.2022, які укладені між Березівською сільською радою Сарненського району Рівненської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", а також стягнути кошти у розмірі 12 067,34 грн.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №918/323/23, розглядаючи доводи товариства стосовно того, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є саме Держаудитслужба, виходив, зокрема із того, що прокурор мав повноваження для подання позовної заяви у даній справі в інтересах держави в особі Березівської сільської ради, як органу, що здійснює, зокрема, розподілення та контроль за використанням бюджетних коштів громади, а також врахував правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них. З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхилив доводи товариства про те, що прокурор помилково визначив раду уповноваженим органом у спірних правовідносинах.

Окрім того, в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23, ухваленій в подібних правовідносинах, за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 139 061,19 грн. викладено такі правові висновки: "8.39. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача-1 про те, що єдиним належним позивачем відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" є Держаудитслужба, тому представництво інтересів держави прокурором здійснене за участі неналежного позивача, як безпідставні.

Щодо посилань апелянта на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнір Бізнес Груп» колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів встановила, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р (II)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу 1 частини 3, абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

1) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

2) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

3) окремі приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027;

4) рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, враховуючи пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України, приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027, тобто до цієї дати вказані положення Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними в редакції, що діяла до ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають застосуванню.

У даній справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ради 09 квітня 2026 року, тобто в період, коли приписи абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" чинні та підлягають застосуванню.

Крім того, з урахуванням пункту 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р (II)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) дія цього рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у справі №918/479/26, оскільки вони виникли під час чинності окремих приписів абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Як визнає і сам апелянт, Конституційний Суд України у резолютивній частині зазначеного рішення відстрочив втрату чинності визнаними неконституційними положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до 01 січня 2027 року, тобто сам орган конституційної юрисдикції визначив момент, з якого ці положення перестають діяти і на момент звернення прокурора до суду (09.04.2026), ухвалення оскаржуваного рішення (27.08.2026) та розгляду справи судом апеляційної інстанції вони є чинними та підлягають застосуванню. Відстрочення Конституційним Судом України втрати чинності неконституційними положеннями закону має на меті забезпечити правову визначеність на перехідний період, а тому незастосування судом загальної юрисдикції таких положень із посиланням на частину шосту статті 11 ГПК України до визначеної самим Конституційним Судом України дати фактично означало б нівелювання резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України, яке в силу статті 151-2 Конституції України є обов`язковим.

Таким чином, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р (II)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу 1 частини 3, абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) не підтвердилися, оскільки дія цього рішення не поширюється на спірні правовідносини у справі, що розглядається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.10.2026 у справі №912/2710/25.

Посилання відповідача-1 на постанову Верховного Суду від 17.01.2025 у справі №343/1869/23 та постанову Судової палати Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 колегія суддів не бере до уваги, оскільки в них не йшлося про застосування положень закону, щодо яких Конституційний Суд України сам відстрочив втрату чинності.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Могилів-Подільської міської ради, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо суті спірних правовідносин колегія суддів встановила наступні обставини.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

11 березня 2024 року Комунальним некомерційним підприємством «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування» Могилів-Подільської міської ради в електронній системі закупівель оголошено відкриті торги з особливостями на закупівлю електричної енергії за кодом ДК 021:2015 09310000-5 «Електрична енергія» (ідентифікатор закупівлі UA-2024-03-11-003084-a) з очікуваною вартістю 931 800,00 грн (а.с.66 т.1).

За результатами проведення закупівлі 29.03.2024 між КНП «Могилів-Подільська ОЛІЛ» (споживач) та ТОВ «ЗЕ.ТЕК» (постачальник) укладено договір № 161/264 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір), за умовами пункту 2.1 якого постачальник продає електричну енергію за кодом ДК 021:2015 09310000-5 для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує вартість використаної (купованої) електричної енергії (а.с. 32-37 т.1).

Відповідно до пункту 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Загальна вартість цього Договору на момент його укладення становить 928 097,60 грн (девятсот двадцять вісім тисяч девяносто сім грн. 60 коп.) в тому числі ПДВ 154 682,93 грн.

Підпунктом 7 пункту 7.1 договору передбачено право постачальника змінити ціну на електричну енергію, при цьому визначено, що у випадку коливання ціни товару на ринку в бік збільшення, постачальник має право письмово звернутись до споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару за відповідний період в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни за одиницю товару на день оголошення закупівлі (або середньоринкової ціни, згідно якої вносились попередні зміни до договору, якщо такі зміни вже мали місце) та середньоринкової ціни за одиницю товару за весь календарний місяць, протягом якого відбувалось дане коливання ціни за одиницю товару, письмового звернення учасника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики або іншим органом, установою, організацією, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку. Відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку. Також документальним підтвердженням факту коливання ціни електричної енергії на ринку є інформація, що розміщена на офіційному сайті АТ «Оператор ринку» (https:www.oree.com.ua) але не виключно.

Згідно з підпунктом 2 пункту 13.1 договору істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

У випадку коливання ціни товару на ринку, одна із сторін має право письмово звернутись до іншої сторони з відповідною пропозицією, при цьому, татка пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару за відповідний період в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ (або документи), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни за одиницю товару на день оголошення закупівлі (або середньоринкової ціни, згідно якої вносились попередні зміни до договору, якщо такі зміни вже мали місце) та середньоринкової ціни за одиницю товару за весь календарний місяць, протягом якого відбувалось дане коливання ціни за одиницю товару, письмового звернення учасника щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України, або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики або іншим органом, установою, організацією, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни електричної енергії на ринку. Відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку. Також документальним підтвердженням факту коливання ціни електричної енергії на ринку є інформація, що розміщена на офіційному сайті АТ «Оператор ринку» (https:www.oree.com.ua) але не виключно.

Згідно п.13.2 договору, внесення змін у цей договір здійснюється шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Відповідно до пункту 14.1 договору він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024.

Згідно з пунктом 1 комерційної пропозиції (додаток 2 до договору) ціна за 1 кВт·год електричної енергії становить 3,934284 грн з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 2,75 грн/кВт·год; тариф на послуги з передачі електричної енергії оператору системи передачі - 0,52857 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% - 0,655714 грн (а.с.38-39 т.1).

02 травня 2024 року ТОВ «ЗЕ.ТЕК» направило споживачу повідомлення №608 щодо зміни договору про постачання електричної енергії споживачу в зв`язку із істотною зміною обставин, в якому зазначило: «На 11 березня 2024 року за даними АТ «Оператора ринку» середньозважена ціна 1 МВт*год електричної енергії на РДН в Об`єднаній енергосистемі України становила - 2 725,87 грн (2 725,87 грн за 1кВт*год) без ПДВ та послуг на передачу/розподіл. За квітень 2024 року за даними АТ «Оператора ринку» середньозважена ціна 1 МВт*год електричної енергії на РДН в Об`єднаній енергосистемі України становила - 3 333,77 грн (3 333,77 грн за за 1кВт*год) без ПДВ та послуг на передачу/розподіл. Відповідно, відсоток коливання ціни електричної енергії на ринку збільшився на 22,30 %, у зв`язку з вищенаведеним ТОВ «ЗЕ.ТЕК» даним листом повідомляє, що тариф на постачання електроенергії підвищується та становитиме - 3,36325 грн./кВт*год без ПДВ та послуг на передачу/розподіл». До повідомлення додано роздруківки з вебсторінки АТ «Оператор ринку» та проєкт додаткової угоди (а.с.62-63 т.1).

10 травня 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, у преамбулі якої зазначено, що сторони керуються підпунктом 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), пунктом 13.1 договору та частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України. Пунктом 1.2 цієї додаткової угоди встановлено: «Ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить: 4,670184 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 3,36325 грн/кВт; тариф на послуги з передачі електричної енергії оператору системи передачі - 0,52857 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,778364 грн.», а пунктом 2 - що умови цієї додаткової угоди «розповсюджують свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01 квітня 2024 року» (а.с.40 т.1).

Таким чином, додатковою угодою № 1 ціну за одиницю товару збільшено з 3,934284 грн до 4,670184 грн з ПДВ, тобто на 18,70 %, а енергетичну складову ціни - з 2,75 грн до 3,36325 грн, тобто на 22,30 %; при цьому нову ціну застосовано до електричної енергії, поставленої у квітні 2024 року, тобто до моменту укладення додаткової угоди.

Згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 378 за квітень 2024 року ТОВ «ЗЕ.ТЕК» передало, а споживач прийняв 63 763 кВт·год електричної енергії за ціною 3,89182 грн без ПДВ на загальну суму 297 784,94 грн з ПДВ, яку споживач сплатив платіжною інструкцією № 23 від 27.05.2024 (виконана 28.05.2024) (а.с.44 - 44 на звороті т.1).

30.05.2024 ТОВ «ЗЕ.ТЕК» направило споживачу повідомлення № 671, у якому зазначило, що за квітень 2024 року за даними АТ «Оператора ринку» середньозважена ціна 1 МВт*год електричної енергії на РДН в Об`єднаній енергосистемі України становила - 3 333,77 грн (3 333,77 грн за 1кВт*год) без ПДВ та послуг на передачу/розподіл. За травень 2024 року за даними АТ «Оператора ринку» середньозважена ціна 1 МВт*год електричної енергії на РДН в Об`єднаній енергосистемі України становила - 4 221,92 грн (4 221,92 грн за 1кВт*год) без ПДВ та послуг на передачу/розподіл. Відповідно, відсоток коливання ціни електричної енергії на ринку збільшився на 26,64 % у зв`язку з вищенаведеним тариф на постачання електроенергії підвищується та становитиме - 4,259219 грн./кВт*год без ПДВ та послуг на передачу/розподіл (а.с.63 на звороті - 64 т.1).

04 червня 2024 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору з тими самими підставами, пунктом 1.2 якої встановлено: «Ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить: 5,7453468 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 4,259219 грн/кВт; тариф на послуги з передачі електричної енергії оператору системи передачі - 0,52857 грн; податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни електричної енергії - 0,9575578 грн.», а пунктом 2 - що її умови розповсюджують свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.05.2024 (а.с.41 т.1).

Отже, додатковою угодою № 2 ціну за одиницю товару збільшено з 4,670184 грн до 5,7453468 грн з ПДВ, тобто на 23,02 % порівняно з попередньою ціною та на 46,03 % порівняно з ціною, визначеною в договорі за результатами закупівлі, а енергетичну складову - з 3,36325 грн до 4,259219 грн, тобто на 26,64 % (на 54,88 % порівняно з первісною енергетичною складовою 2,75 грн); при цьому нову ціну застосовано до електричної енергії, поставленої у травні 2024 року, тобто до моменту укладення додаткової угоди № 2.

Згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 566 за травень 2024 року постачальник передав, а споживач прийняв 64 827 кВт·год електричної енергії за ціною 4,787789 грн без ПДВ на загальну суму 372 453,60 грн з ПДВ, яку сплачено платіжною інструкцією № 28 від 24.06.2024 (виконана 28.06.2024) (а.с.45 - 45 на звороті т.1).

Згідно з актом № 842 за червень 2024 року постачальник передав, а споживач прийняв 21 378 кВт·год електричної енергії за тією ж ціною на загальну суму 122 824,02 грн з ПДВ, яку сплачено платіжною інструкцією №29 від 22.07.2024 (виконана 30.07.2024) (а.с.46- 46 на звороті т.1).

Загалом на виконання договору постачальником поставлено 149 968 кВт·год електричної енергії, за яку споживачем сплачено 793 062,56 грн (297 784,94 + 372 453,60 + 122 824,02).

Згідно з листом АТ «Оператор ринку» від 12.01.2026 № 03-31/77 середньозважена ціна купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» в торговій зоні «ОЕС України» (без ПДВ) становила: станом на 11.03.2024 - 2 725,87 грн/МВт·год; станом на 29.03.2024 (дата укладення договору) - 2 463,89 грн/МВт·год; станом на 10.05.2024 - 4 334,75 грн/МВт·год; станом на 04.06.2024 - 5 190,78 грн/МВт·год (а.с.51-53 т.1). Водночас, колегія суддів звертає увагу, що повідомлення постачальника № 608 від 02.05.2024 не містило жодних даних про ціну на ринку станом на дату укладення договору (29.03.2024), а порівняння здійснено з показником на день оголошення закупівлі, який перевищував ринкову ціну на дату укладення договору.

Наведені обставини учасниками справи не заперечуються та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України, який був чинний на час спірних правовідносин сторін, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтею 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Пункт 3.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) також передбачає, що постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії". Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються у встановленому законодавством порядку.

Статтею 276 Господарського кодексу України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін визначено, що загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на пріоритетні державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритетними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника. Показники якості енергії узгоджуються сторонами шляхом погодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов`язком для сторін договору. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годинами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв`язку зі сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів

Колегія суддів зазначає, що правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад, визначені Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

За змістом частини 4 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюються виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель / спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (далі - Закон № 922-VIII) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції, чинній на момент укладення договору та спірних додаткових угод) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до пункту 3-7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №922-VIII на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз.

Згідно з пунктом 3 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості) замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей (у редакції, чинній на момент укладення спірних додаткових угод) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 дійшла таких висновків: «У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі» (пункт 128); «До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 %» (пункт 131); «…подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю» (пункт 135). У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду підтвердила свою правову позицію, викладену раніше в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Щодо доводів апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню виключно підпункт 2 пункту 19 Особливостей, який не встановлював граничного відсотка збільшення ціни, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до пункту 1 Особливостей (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ці особливості встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель (далі - закупівлі) товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" (далі - замовники), із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Пунктом 18 зазначених Особливостей передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, у тому числі за результатами електронного аукціону, крім випадків: визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті; перерахунку ціни в бік зменшення ціни тендерної пропозиції переможця без зменшення обсягів закупівлі; перерахунку ціни та обсягів товарів в бік зменшення за умови необхідності приведення обсягів товарів до кратності упаковки.

За змістом підпункту 2 пункту 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. У разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених цим пунктом, замовник обов`язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю відповідно до вимог Закону з урахуванням цих особливостей.

Отже, положеннями п. 19 Особливостей, визначено, що сторони мають право змінити умови укладеного договору про закупівлю, у зв`язку із зміною ціни за одиницю товару пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку, за умови документального підтвердження такого коливання, та головне така зміна не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

За доводами скаржника, сторони керуючись п.п.2 п.19 Особливостей, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, мали право підвищувати відсоток ціни за одиницю товару пропорційно коливанню відсотку ціни такого товару на ринку без обмежень, встановлених нормами ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними доводами скаржника, враховуючи наступне.

Зазначеною Постановою №1178 від 12.10.2022 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Водночас постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема до норми п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах 06.02.2025 у справі №916/747/24, від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23).

На момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного договору та додаткових угод №1, №2 до нього) норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" була чинною та незміною. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та не призупинялась.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2026 у справі №922/2121/25 вказав, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях, Особливостей здійснення публічних закупівель (Постанови №1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України "Про публічні закупівлі", зокрема пунктом 2 частини п`ятої статті 41, оскільки:

1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;

2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого зазначеною нормою.

Схожих висновків щодо правозастосування постанови №1178 дійшов Верховний Суд також у постанові від 28.08.2024 у справі №918/694/23.

Отже, укладаючи спірні додаткові угоди №1 від 10.05.2024 та додаткову угоду №2 від 04.06.2024 до договору №161/264 про постачання електричної енергії споживачу від 29.03.2024 та змінюючи ціну на одиницю спірного товару, сторони договору мали керуватись імперативними приписами положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Натомість, колегія суддів дійшла висновку, що як свідчать обставини цієї справи, сторони договору про закупівлю, укладаючи додаткові угоди №1 від 10.05.2024 та додаткову угоду №2 від 04.06.2024 до договору №161/264 про постачання електричної енергії споживачу від 29.03.2024, не дотримались приписів п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 19.03.2026 у справі №922/2123/25.

Колегія суддів також враховує, що в постанові від 09.04.2026 у справі № 914/1671/24 Верховний Суд звернув увагу на те, що нова редакція підпункту 2 пункту 19 Особливостей (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.09.2025 № 1067), яка передбачає застосування 10-відсоткового обмеження до кожного окремого випадку збільшення ціни, не застосовується до правочинів, укладених до набрання нею чинності, оскільки відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України дійсність правочину оцінюється на момент його вчинення.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що навіть якби спірні правовідносини оцінювалися виключно за підпунктом 2 пункту 19 Особливостей, як на цьому наполягає апелянт, ця норма допускає зміну ціни лише внаслідок коливання ціни товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Натомість постачальник обґрунтовував перше підвищення ціни порівнянням середньозваженої ціни за квітень 2024 року з ціною станом на 11.03.2024, тобто на дату, яка передувала укладенню договору на 18 днів, а друге підвищення - порівнянням середньозважених цін за квітень та травень 2024 року, тобто за період, який охоплює час до укладення додаткової угоди №1 від 10.05.2024. Відтак документи, надані постачальником разом із повідомленнями №608 від 02.05.2024 та №671 від 30.05.2024, не підтверджували розміру коливання ціни саме за період, визначений підпунктом 2 пункту 19 Особливостей та підпунктом 2 пункту 13.1 договору.

Посилання апелянта на те, що підпункт 7 пункту 7.1 договору визначає базовою датою для першої зміни ціни день оголошення закупівлі, колегія суддів відхиляє, оскільки підпункт 2 пункту 13.1 цього ж договору, який безпосередньо регулює порядок зміни істотних умов, відтворює імперативний припис підпункту 2 пункту 19 Особливостей про коливання ціни, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю. Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами; обмеження щодо зміни істотних умов договору про закупівлю мають саме такий імперативний характер, оскільки спрямовані на захист публічного інтересу в ефективному використанні бюджетних коштів. Зростання ринкової ціни у період між оголошенням закупівлі та укладенням договору є підприємницьким ризиком учасника, який, подаючи тендерну пропозицію, сам визначив ціну, за якою зобов`язався поставляти товар.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 22.07.2026 у справі №922/3937/25, оскільки в ній йшлося про застосування погодженого сторонами в договорі формульного механізму щомісячного визначення ціни за показниками ринку «на добу наперед» відповідно до підпункту 7 пункту 19 Особливостей. В свою чергу, договір №161/264 від 29.03.2024 такого формульного механізму не містить, а спірні додаткові угоди прямо укладені на підставі підпункту 2 пункту 19 Особливостей у зв`язку з коливанням ціни на ринку, що підтверджується текстом їх преамбул та повідомлень постачальника №608 і №671. Сам по собі поділ ціни на енергетичну складову, тариф на передачу та податок на додану вартість не свідчить про погодження сторонами формули автоматичного перерахунку ціни.

З матеріалів справи вбачається, що в березні - червні 2024 року на ринку «на добу наперед» відбувалося зростання цін на електричну енергію, що підтверджується листом АТ «Оператор ринку» від 12.01.2026 № 03-31/77 (а.с. 51-53 т.1) та експертним висновком Рівненської торгово-промислової палати № В-59 від 27.04.2026 (а.с.123-127 т.1). Проте сам факт ринкового зростання ціни не надає сторонам договору про закупівлю права збільшувати ціну за одиницю товару понад межі, встановлені пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII. Крім того, експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати складено 27.04.2026, тобто через майже два роки після укладення спірних додаткових угод і вже під час розгляду цієї справи, а отже він не міг бути документом, який підтверджував обґрунтованість зміни ціни на момент її погодження сторонами. Більше того, наведені в ньому показники (22,30 % та 26,64 %) збігаються з відсотками збільшення енергетичної складової ціни і лише підтверджують, що кожне з підвищень більш ніж удвічі перевищувало встановлений законом граничний рівень.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що кожна зміна до договору про закупівлю має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі №913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21). Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №916/747/24).

Крім того, спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Однак під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, інформація АТ «Оператор ринку» тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точки зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №926/3244/22).

На підтвердження обґрунтованості внесення змін до істотних умов договору ТОВ «ЗЕ.ТЕК» разом із повідомленнями №608 від 02.05.2024 та №671 від 30.05.2024 надало споживачу роздруківки з вебсторінки АТ «Оператор ринку» щодо середньозважених цін на ринку «на добу наперед» (а.с.62-64 т.1). Матеріали справи не містять доказів надання постачальником замовнику на момент укладення додаткових угод №1 від 10.05.2024 та №2 від 04.06.2024 інших документів на підтвердження коливання ціни електричної енергії, а експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати № В-59 від 27.04.2026 (а.с.123-127 т.1) та лист АТ «Оператор ринку» від 12.01.2026 № 03-31/77 (а.с.51-53 т.1) отримані вже після виникнення спору.

Проте вказані документи не відображають об`єктивну картину щодо зміни цін на електричну енергію, оскільки не містять даних щодо динаміки ціни на електричну енергію з моменту укладення договору (29.03.2024) до моменту ініціювання постачальником збільшення ціни, а також не відображають рівень ринкової ціни на електричну енергію станом на дати укладення додаткових угод № 1 та № 2, якими змінювалася ціна, навпаки, містять відомості про ціну електричної енергії станом на окремий день (11.03.2024) та середньозважені ціни за окремі календарні місяці.

Поряд з цим, з повідомлення №608 від 02.05.2024 вбачається, що для обґрунтування першого підвищення ціни постачальник порівняв ціну електричної енергії на ринку «на добу наперед» за один торговий день - 11.03.2024 (2 725,87 грн/МВт·год), який передував укладенню договору, із середньозваженою ціною за весь квітень 2024 року (3 333,77 грн/МВт·год), тобто співставив непорівнювані між собою показники, не навівши жодних даних про ринкову ціну станом на дату укладення договору. У повідомленні № 671 від 30.05.2024 постачальник навів середньозважену ціну «за травень 2024 року» (4 221,92 грн/МВт·год), хоча на дату складення цього повідомлення календарний місяць ще не завершився, а порівняння здійснив із середньозваженою ціною за квітень 2024 року, тобто за період, який передував укладенню додаткової угоди № 1 від 10.05.2024 (а.с.62-64 т.1). При цьому обидві додаткові угоди поширили підвищену ціну на електричну енергію, яка на момент їх укладення вже була поставлена споживачу (з 01.04.2024 та з 01.05.2024 відповідно) (а.с.40- 41 т.1).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані на обґрунтування підвищення ціни документи не підтверджують належним чином коливання ринкової ціни електричної енергії у відповідні періоди, оскільки для обґрунтування підвищення ціни ТОВ «ЗЕ.ТЕК» на власний розсуд обирались періоди та показники для порівняння цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку з моменту укладення договору або останньої зміни ціни, а також не могло бути належним обґрунтуванням для висновків про коливання цін у бік збільшення саме у тих розмірах, на які було збільшено ціну.

За таких обставин подані ТОВ «ЗЕ.ТЕК» документи (а.с.51-53, 62-64, 123-127 т.1) не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", підпункту 2 пункту 19 Особливостей, а також підпункту 7 пункту 7.1 та підпункту 2 пункту 13.1 договору, та не можуть вважатися належними та допустимими доказами коливання ціни електричної енергії, що виключає можливість їх використання як правової підстави для внесення змін до істотних умов договору.

Колегія суддів також враховує, що виконання сторонами спірних додаткових угод та закінчення строку дії договору (31.12.2024) не позбавляє заінтересовану особу права на звернення до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що додаткові угоди №1 від 10.05.2024 та № 2 від 04.06.2024 до договору № 161/264 від 29.03.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" та Комунальним некомерційним підприємством "Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування" Могилів-Подільської міської ради, укладені без належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни, з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 2 пункту 19 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

З урахуванням з`ясованих обставин справи, досліджених та оцінених доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додатковою угодою №1 від 10.05.2024 ціну за одиницю товару збільшено на 18,70 %, а додатковою угодою №2 від 04.06.2024 - ще на 23,02 %, що в сукупності становить 46,03 % від ціни, визначеної сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, тобто з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Щодо доводів апелянта про необхідність ретроспективного застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 № 4888-IX (далі - Закон № 4888-IX) колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 13 пункту 10 розділу XIV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4888-IX пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII викладено в такій редакції: « 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін)». Пунктом 7 розділу XIV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4888-IX передбачено: «Положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з частинами першою, другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Водночас колегія суддів не вбачає потреби вирішувати питання про допустимість ретроспективного застосування пункту 7 розділу XIV Закону №4888-IX до правочинів, укладених у 2024 році, оскільки спірні додаткові угоди не відповідають і новій редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII. Навіть за умови застосування 10-відсоткового обмеження до кожного окремого випадку збільшення ціни, кожне з оспорюваних підвищень його перевищує: додатковою угодою № 1 ціну за одиницю товару збільшено на 18,70 %, додатковою угодою № 2 - на 23,02 % порівняно з попередньою ціною; енергетичну складову ціни - відповідно на 22,30 % та 26,64 %. Отже, нова редакція закону, на яку посилається апелянт, жодним чином не легалізує спірних підвищень ціни, і суд першої інстанції обґрунтовано врахував це в оскаржуваному рішенні.

Доводи апелянта про порушення принципів правової визначеності, належного урядування та захисту легітимних очікувань із посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Щокін проти України», «Stretch v. the United Kingdom» та «Рисовський проти України» колегія суддів відхиляє. 10-відсоткове обмеження збільшення ціни за одиницю товару прямо передбачено пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, а на момент укладення спірних додаткових угод (10.05.2024 та 04.06.2024) Велика Палата Верховного Суду вже висловила відповідну правову позицію у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22. Отже, апелянт як професійний учасник ринку електричної енергії та учасник публічних закупівель мав можливість передбачити правові наслідки своїх дій. Роз`яснення міністерств не є нормативно-правовими актами і не можуть змінювати зміст закону, а постанова Кабінету Міністрів України № 1178 жодних «легітимних очікувань» щодо можливості збільшення ціни понад встановлений законом рівень не створювала. У справі, що розглядається, ідеться не про втручання держави у майно добросовісного набувача, а про повернення коштів місцевого бюджету, сплачених на підставі правочинів, укладених з порушенням імперативних вимог закону.

Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції статті 632 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої - третьої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Згідно з частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Як встановлено вище, додатковою угодою №1 від 10.05.2024 підвищену ціну поширено на електричну енергію, поставлену з 01.04.2024, а додатковою угодою №2 від 04.06.2024 на електричну енергію, поставлену з 01.05.2024, тобто на обсяги товару, які на момент укладення відповідних додаткових угод вже були поставлені постачальником і спожиті споживачем, а зобов`язання з їх постачання - виконані. Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що договір постачання електричної енергії є триваючим і його виконання охоплює також проведення розрахунків, однак це не змінює того, що підпункт 2 пункту 19 Особливостей допускає зміну ціни лише з огляду на коливання ціни, яке вже відбулося після укладення договору або останньої зміни ціни, і не передбачає можливості переглядати ціну товару, поставленого до погодження змін, з посиланням на частину третю статті 631 Цивільного кодексу України. У будь-якому разі вказані доводи апелянта не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про недійсність спірних додаткових угод, оскільки така недійсність є наслідком перевищення встановленого законом граничного рівня збільшення ціни.

Посилання апелянта на особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема неможливість її зберігання, залежність від ринкових цін, обмеженість довгострокового прогнозування та наявність витрат на врегулювання небалансів, колегія суддів відхиляє. Зазначені обставини були відомі апелянту як професійному учаснику ринку на момент подання тендерної пропозиції та укладення договору за фіксованою ціною, а відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність. Ризик зростання закупівельної ціни електричної енергії понад встановлену законом межу зміни ціни договору не може перекладатися на територіальну громаду за рахунок коштів місцевого бюджету.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки зміст додаткових угод №1 від 10.05.2024 та №2 від 04.06.2024 суперечить пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих коштів у сумі 203 045,85 грн колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору № 161/264 від 29.03.2024 про постачання електричної енергії споживачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" поставлено 149 968 кВт·год електричної енергії на загальну суму 793 062,56 грн, а саме:

- згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 378 за квітень 2024 року - 63 763 кВт·год за ціною 3,89182 грн без ПДВ на суму 297 784,94 грн з ПДВ, оплачений відповідно до платіжної інструкції № 23 від 27.05.2024 (а.с.44 - 44 на звороті т.1);

- згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 566 за травень 2024 року - 64 827 кВт·год за ціною 4,787789 грн без ПДВ на суму 372 453,60 грн з ПДВ, оплачений відповідно до платіжної інструкції № 28 від 24.06.2024 (а.с.45 - 45 на звороті т.1);

- згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 842 за червень 2024 року - 21 378 кВт·год за ціною 4,787789 грн без ПДВ на суму 122 824,02 грн з ПДВ, оплачений відповідно до платіжної інструкції № 29 від 22.07.2024 (а.с.46 - 46 на звороті т.1).

Таким чином, упродовж квітня - червня 2024 року ТОВ "Зе.Тек" реалізовано споживачу 149 968 кВт·год електричної енергії на загальну суму 793 062,56 грн з ПДВ (297 784,94 грн + 372 453,60 грн + 122 824,02 грн), яка сплачена КНП "Могилів-Подільська ОЛІЛ" за рахунок коштів місцевого бюджету (а.с.66 на звороті - 72 т.1).

Тобто ТОВ "Зе.Тек" за квітень - червень 2024 року отримано на 203 045,85 грн більше, ніж передбачалось договором, оскільки згідно з договірними умовами вартість такого обсягу поставки мала б дорівнювати: 149 968 кВт·год Ч 3,934284 грн з ПДВ = 590 016,70 грн, а тому переплата складає 203 045,86 грн (793 062,56 грн - 590 016,70 грн), а з урахуванням меж позовних вимог (частина друга статті 14 ГПК України) - 203 045,85 грн.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди № 1 від 10.05.2024 та № 2 від 04.06.2024 до договору №161/264 від 29.03.2024 про постачання електричної енергії споживачу є недійсними та не породжують правових наслідків, та встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 203 045,85 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1 і підстава їх набуття відпала, відповідач-1 зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення грошових коштів у сумі 203 045,85 грн на користь Могилів-Подільської міської ради.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.

Колегія суддів відхиляє запропонований апелянтом альтернативний розрахунок суми переплати (122 250,62 грн), побудований на умовних цінах 4,264284 грн та 4,627284 грн за 1 кВт·год, отриманих шляхом послідовного збільшення енергетичної складової на 10 %. По-перше, сторони таких цін ніколи не погоджували; додатковими угодами погоджено ціни 4,670184 грн та 5,7453468 грн, і саме ці умови визнано недійсними. Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, однак суд не наділений повноваженнями замість сторін визначати нову ціну договору, оскільки це суперечило б принципу свободи договору (стаття 627 Цивільного кодексу України). По-друге, наявність у законі граничного рівня збільшення ціни не означає автоматичного виникнення у постачальника права на збільшення ціни до цього рівня, оскільки будь-яка зміна ціни потребує документального підтвердження коливання ціни за належний період та погодження сторонами, чого у справі не встановлено. По-третє, розрахунок апелянта містить арифметичні неточності: для травня та червня 2024 року застосовано ціну 4,62744 грн замість наведеної самим апелянтом 4,627284 грн; сума сплачених коштів зазначена як 793 062,62 грн замість фактично сплачених 793 062,56 грн; різниця між наведеними апелянтом сумами 793 062,62 грн та 670 801,89 грн становить 122 260,73 грн, а не 122 250,62 грн. Наведене свідчить про необґрунтованість такого розрахунку.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при поверненні зустрічної позовної заяви ТОВ «ЗЕ.ТЕК» про тлумачення пункту 13.1 договору колегія суддів зазначає, що ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01.05.2026 у справі №918/479/26 про повернення зустрічної позовної заяви, яка відповідно до пункту 6 частини першої статті 255 ГПК України підлягає оскарженню окремо від рішення суду, ТОВ «ЗЕ.ТЕК» оскаржило в апеляційному порядку, і постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у даній справі її залишено без змін (а.с.210-212 т.1). Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2026 касаційну скаргу ТОВ «ЗЕ.ТЕК» на зазначені судові рішення повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 292 ГПК України. Відповідно до частини другої статті 255 ГПК України до апеляційної скарги на рішення суду можуть бути включені лише заперечення на ухвали, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду. Оскільки ухвала про повернення зустрічної позовної заяви підлягала окремому оскарженню і вже була предметом апеляційного перегляду, а постанова суду апеляційної інстанції від 02.06.2026 набрала законної сили та в силу статті 18 ГПК України є обов`язковою, повторний перегляд цього питання в межах апеляційного оскарження рішення суду є неможливим.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції надав перевагу доводам прокурора та не забезпечив повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, не знайшли свого підтвердження. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Суд першої інстанції дослідив усі наявні в матеріалах справи докази, у тому числі подані відповідачем-1 експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати та інформацію АТ «Оператор ринку», надав оцінку доводам сторін щодо застосування Особливостей та Закону № 4888-IX, а незгода апелянта з наданою судом оцінкою доказів не свідчить про порушення судом статей 7, 86, 236 ГПК України.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26 без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зе.Тек" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2026 у справі №918/479/26, без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "05" листопада 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Інші рішення у справі

ДатаДокументСуд
09.10.2026 Ухвала № 140486436 Північно-західний апеляційний господарський суд
28.09.2026 Ухвала № 140126354 Північно-західний апеляційний господарський суд
27.08.2026 Рішення № 139330741 Господарський суд Рівненської області
27.08.2026 Рішення № 139287280 Господарський суд Рівненської області
26.08.2026 Ухвала № 139240163 Господарський суд Рівненської області
19.08.2026 Ухвала № 139112460 Касаційний господарський суд Верховного Суду
06.08.2026 Ухвала № 138783823 Господарський суд Рівненської області
29.07.2026 Ухвала № 138573659 Господарський суд Рівненської області
29.07.2026 Ухвала № 138573656 Господарський суд Рівненської області
23.07.2026 Ухвала № 138445731 Господарський суд Рівненської області
08.07.2026 Ухвала № 138037615 Касаційний господарський суд Верховного Суду
30.06.2026 Ухвала № 137804059 Господарський суд Рівненської області
29.06.2026 Ухвала № 137762329 Господарський суд Рівненської області
15.06.2026 Ухвала № 137373889 Господарський суд Рівненської області
15.06.2026 Ухвала № 137373801 Господарський суд Рівненської області
02.06.2026 Постанова № 137023893 Північно-західний апеляційний господарський суд
20.05.2026 Ухвала № 136663634 без тексту Північно-західний апеляційний господарський суд
15.05.2026 Ухвала № 136544287 без тексту Господарський суд Рівненської області
06.05.2026 Ухвала № 136280221 без тексту Господарський суд Рівненської області
01.05.2026 Ухвала № 136148947 без тексту Господарський суд Рівненської області