МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв
28 жовтня 2026 р. справа № 400/10700/26
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Клепки А.В.,
представника позивача: Проніної О.О.,
представника відповідача: Буділовської О.О.,
представника третьої особи 1: Кадєєвої А.О.,
представника третьої особи 2: не з`явився,
у відкритому судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, розглянув адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54006,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору третя особа 1: Миколаївська обласна прокуратура, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006, третя особа 2: виконавчий комітет Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач або Заводський відділ ДВС), в якому просить суд:
1) визнати неправомірною бездіяльність Заводського відділу ДВС, пов`язану з нерозглядом заяви адвоката Проніної О.О. від 15.08.2026 р. про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме з 7/25 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , накладений згідно з постановою головного державного виконавця Заводського відділу ДВС Буділовської О.О. за виконавчим провадженням № 79289478 від 10.10.2025 р.;
2) зобов`язати Заводський відділ ДВС зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме з 7/25 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , накладений за постановою головного державного виконавця Заводського відділу ДВС Буділовської О.О. за виконавчим провадженням № 79289478 від 10.10.2025 р. та видалити запис, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 61854302 від10.10.2025 р.
На обґрунтування своїх вимог позивач пояснив, що на примусовому виконанні у Заводському відділі ДВС знаходиться виконавчий лист Снігурівського районного суду Миколаївської області про виконання вироку цього суду в частині конфіскації майна позивача. Представник позивача 15.08.2026 р. подав відповідачу заяву, в якій просив зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме з 7/25 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , однак відповіді на вказану заяву не отримав, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Також позивач пояснив, що у будинку за вказаною адресою проживають 2 повнолітні доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а також цивільна дружина ОСОБА_4 з 3 неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Арештований відповідачем будинок є єдиним житлом як ОСОБА_1 , так і його родини, а тому конфіскація створить надмірний майновий тягар для позивача. Посилається на приписи ст. 49 ч. 2, 3 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України), згідно з якою не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні та на норми ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", яка регулює правовідносини у сфері звільнення майна з-під арешту. Також позивач навів правову позицію Верховного Суду у справі № 489/5087/20, згідно з якою житло засудженого може бути виключене з переліку майна для конфіскації, якщо його вилучення створить для нього та його близьких надмірний тягар.
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Снігурівського районного суду Миколаївської області в частині конфіскації майна ОСОБА_1 на теперішній час не завершене, а тому він зобов`язаний вживати всі можливі заходи примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо накладення арешту на майно боржника. Згідно відповіді Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані 6 осіб, серед яких неповнолітні діти відсутні. Посилання позивача на факт проживання у будинку цивільної дружини разом з неповнолітніми дітьми, не підтверджено жодним доказом і не є законною підставою для зняття арешту з майна позивача. Закон України "Про виконавче провадження" містить додаток у виді Переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і серед такого майна відсутня вказівка на житлові будинки, що належать боржнику. Посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 489/5087/20 недоречне, так як вона стосується оскарження вироку суду у кримінальній справі в частині конфіскації майна.
В наступному відповідач доповнив свій відзив поясненнями, в яких зазначив, що ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що виключає її статус як цивільної дружини ОСОБА_1 і вона та її неповнолітні діти не можуть вважатись членами сім`ї ОСОБА_1 . Також відповідач повторно наголосив на тому, що відповіддю Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради підтверджено, що у будинку за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми не зареєстрована.
Під час розгляду справи суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Миколаївську обласну прокуратуру (далі - третя особа 1) та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача виконавчій комітет Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей Миколаївської міської ради (далі - третя особа 2).
Третя особа 1 подала пояснення, в яких підтримала заперечення відповідача проти позову та зазначила, що конфіскація майна позивача є видом додаткового покарання, який застосований судом за вчинення кримінального правопорушення. Скасування чи зміна такого покарання є виключною компетенцією суду, який призначив покарання. Як і відповідач, третя особа 1 наголосила на тому, що ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою особою та не має жодних прав на майно позивача.
Третя особа 2 своїх пояснень не подала.
В судовому засіданні представники учасників справи підтримали свої вимоги, заперечення та пояснення.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
05.08.2025 р. Снігурівським районним судом Миколаївської області винесено вирок ОСОБА_1 , яким останнього визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 263 ч. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу) та ст. 307 ч. 3 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього) та призначено покарання:
за ст. 263 ч. 1 КК України - позбавлення волі на строк 3 роки,
за ст. 307 ч. 3 КК України і застосуванням ст. 69 КК України - позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
05.09.2025 р. судом видано виконавчий лист та направлено до Заводського відділу ДВС на примусове виконання.
08.10.2025 р. відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 79289478.
09.10.2025 р. відповідач склав постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1
11.06.2026 р. відповідач виніс постанову про опис та арешт майна боржника, згідно з якою проведено опис та накладено арешт на 7/25 частини домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
31.07.2026 р. ОСОБА_1 та його представнику надіслано повідомлення про результати оцінки майна.
15.08.2026 р. представник позивача подав до Заводського відділу ДВС заяву, в якій просив зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що будинок є єдиним житлом ОСОБА_1 та його родини.
01.09.2026 р. дана заява була відповідачем розглянута і заявнику надана відповідь про відсутність законних підстав для зняття арешту з майна.
Як слідує з матеріалів справи, відповідь була надіслана представнику позивача одночасно поштою та на його електронну пошту.
Наведене спростовує доводи позивача про те, що заява про зняття арешту відповідачем не була розглянута і на неї не була надана відповідь.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що на її переконання, відповідач допустив протиправну бездіяльність, не розглянувши заяву про зняття арешту у 3-денний термін та відповідно до вимог ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", а його відповідь, надана в порядку Закону України "Про звернення громадян", не свідчить про належний розгляд заяви.
Суд відкидає такі доводи, так як ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" не встановлює порядку розгляду заяви про зняття арешту та строків такого розгляду.
Таким чином, суд не встановив бездіяльності відповідача в частині розгляду заяви представника позивача про зняття арешту - така заява була відповідачем розглянута та на неї заявнику надана відповідь.
Стосовно вимоги позивача про покладення на Заводський відділ ДВС обов`язку зняти арешт з нерухомого майна, суд зазначає наступне.
Як наведено судом вище, конфіскація майна ОСОБА_1 призначена як покарання вироком суду за вчинення кримінального правопорушення.
За приписами ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
Отже, конфіскація може носити повний або частковий характер і у разі, коли за вироком суду конфіскується частина майна, суд у вироку окреслює, яка частина майна конфіскується або перелічує предмети, які підлягають конфіскації. Відповідно, у разі коли у вироку відсутній опис частини майна засудженого або предметів, має місце повна конфіскація, тобто вилучення всього майна засудженого.
Згідно виконавчого листа Снігурівського районного суду Миколаївської області, конфіскації підлягає саме все майно ОСОБА_1 , без будь-яких винятків чи обмежень.
Відповідно до ст. 49 ч. 2 КВК України, не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.
Перелік майна, що не підлягає конфіскації, про який йде мова в ст. 59 ч. 3 КК України та ст. 49 ч. 2 КВК України визначено додатком у виді Переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами до Закону України "Про виконавче провадження".
До цього Переліку зокрема включені предмети щоденного побутового особистого вжитку (посуд, постільна білизна, засоби гігієни), речі індивідуального користування (одяг, взуття, всі дитячі речі), лікарські засоби та інші вироби медичного призначення, меблі, холодильник, телевізор, персональний комп`ютер, мобільний телефон, запас питної води, продукти харчування або гроші, необхідні для придбання запасів питної води та продуктів харчування, майно, необхідне для відправлення релігійних культів, професійних занять боржника, знаряддя особистої кустарної і ремісничої праці, книги, паливо, племінна, молочна і робоча худоба, корми, необхідні для їхнього утримання, насіння, необхідне для чергового посіву та незібраний урожай, сільськогосподарський інвентар, допоміжні засоби реабілітації, призи, державні нагороди, почесні та пам`ятні знаки.
Отже, нерухоме майно, в тому числі і частка в домоволодінні, не відносяться до майна, на яке не може бути звернута конфіскація і не може бути звернуто стягнення в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Також суд вважає за необхідне наголосити на тому, що зняття арешту з частини домоволодіння позивача фактично дорівнюватиме ревізуванню вироку суду, ухваленому в порядку кримінального судочинства, оскільки арешт майна боржника є обов`язковою та невід`ємною частиною порядку звернення стягнення на майно боржника, в тому числі і при виконання вироку в частині конфіскації майна.
Посилання позивача на висновок Верховного Суду у постанові від 12.03.2025 р. у справі № 489/5087/20 (рішення суду доступне в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/125933299) помилкове, так як суд в цій справі при розгляді касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду, змінив вирок, застосувавши часткову конфіскацію.
Що стосується аргументів позивача про те, що арештоване нерухоме майно є єдиним житлом для нього і членів його родини, а саме ОСОБА_4 з 3 неповнолітніми дітьми, то суд їх не приймає, так як вони не мають правового значення для вирішення даного спору.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, Миколаївський р-н, Миколаївська обл., 54006, ЄДРПОУ 34993162) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Миколаївська обласна прокуратура (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54006, ЄДРПОУ 02910048), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача виконавчий комітет Миколаївської міської ради в особі Служби у справах дітей Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 22434727), відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено
5 листопада 2026 р.
Суддя А. О. Мороз