ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 910/2945/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Григорової Д.С.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - Засядьвовк А.І. та Даниленко О.В. (у порядку самопредставництва),
відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Яковенко Р.І., адвокат
(дов. від 25.11.2025),
відповідача 2 - Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" - Штепа Д.Ю., адвокат (дов. від 28.05.2026),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - АТ "Полтаваобленерго", Товариство, відповідач 2, скаржник 1) та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі також - ПрАТ "НЕК Укренерго", Компанія, відповідач 1, скаржник 2)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 (головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.)
у справі за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі також - ДП "Укрінтеренерго", Підприємство, позивач)
до Компанії і Товариства
про визнання неправомірними та незаконними дії, зобов`язання вчинити дії та відновити становище, яке існувало до порушення прав.
ВСТУП
Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для покладення (завантаження в систему управління ринком - платформу ММS) адміністратором комерційного обліку (Компанією) обсягів спожитої електроенергії споживачем (Заводом) на балансуючу групу постачальника "останньої надії" (Підприємство) після припинення спеціального правового режиму (втрати чинності профільного наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану" від 13.04.2022 № 148, далі - наказ № 148) або наявності / відсутності підстав для зобов`язання адміністратора комерційного обліку (Компанії) скоригувати данні платформи MMS та покладення спожитих обсягів електроенергії на оператора системи розподілу (Товариство).
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Підприємство звернулося до суду з позовом до Компанії і Товариства про:
1) визнання неправомірними та незаконними дії Товариства, як адміністратора комерційного обліку та постачальника послуг комерційного обліку на роздрібному ринку електроенергії, щодо покладення обсягів спожитої електроенергії споживачем (Приватним акціонерним товариством "Кременчуцький колісний завод") (далі також - ПрАТ "Кременчуцький колісний завод", Завод) з 07.12.2023 по 25.12.2023 на Підприємство, як сторону відповідальну за баланс (далі - СВБ);
2) визнання неправомірними та незаконними дії Компанії, як адміністратора комерційного обліку та адміністратора розрахунків, щодо покладення обсягів спожитої електроенергії споживачем (Заводом) з 07.12.2023 по 25.12.2023 на Підприємство, як СВБ;
3) зобов`язання Товариство, як оператора системи та адміністратора комерційного обліку та Компанію, як оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку, вчинити дії шляхом зміни сертифікованих даних комерційного обліку в системі управління ринком (платформа ММS), скасувати сертифіковані дані комерційного обліку щодо обсягів електроенергії, покладених на балансуючу групу електропостачальника Підприємства, як постачальника "останньої надії", що спожиті за точками комерційного обліку / площадками вимірювання (ЕІС-кодами) споживачем (Заводом), провести нове формування сертифікованих даних та покласти обсяги електроенергії, що використані даним споживачем з 07.12.2023 по 25.12.2023 на втрати оператора системи - Товариство, передати зазначені нові сертифіковані дані комерційного обліку Адміністратору розрахунків та учасникам ринку для здійснення перерахунку платежів;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів Підприємства - заборонити Компанії використовувати при здійснені будь-яких розрахунків з Підприємством дані комерційного обліку, що спожиті за точками комерційного обліку / площадками вимірювання (ЕІС-кодами) споживачем (Заводом) з 07.12.2023 по 25.12.2023, та зобов`язати Компанію вчинити дії шляхом формування та надання нових актів-корегування (врегулювання) до актів купівлі-продажу електроенергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів та акти коригування до актів приймання-передачі послуги (послуг з передачі електроенергії) із зазначенням скасованих сертифікованих даних комерційного обліку щодо обсягів електроенергії, що спожиті за точками комерційного обліку / площадками вимірювання (ЕІС-кодами) споживачем (Заводом) з 07.12.2023 по 25.12.2023 на Підприємство, як СВБ.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- між сторонами, як суб`єктами ринку електроенергії, склалися правовідносини, в межах яких:
Підприємство виконувало функції постачальника "останньої надії" для Заводу (споживача);
Товариство, як оператор системи розподілу (далі - ОСР) та постачальник послуг комерційного обліку (далі - ППКО), забезпечувало розподіл і облік енергії із зобов`язанням припинити електроживлення у разі закінчення строку постачання,
Компанія, як оператор системи передачі (далі - ОСП), адміністратор комерційного обліку (далі - АКО) та адміністратор розрахунків (далі - АР) здійснювала перевірку, сертифікацію даних ПКО і проведення фінансових розрахунків за небаланси;
Завод є суб`єктом споживання на роздрібному ринку електроенергії, віднесеним до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії";
- незаконні дії Товариства, яке, порушуючи вимоги законодавства, неправомірно віднесло обсяги електроенергії, спожитої Заводом з 07.12.2023 по 25.12.2023, на Підприємство та передало ці дані Компанії, яка, не виконавши належним чином функцій з перевірки даних комерційного обліку, неправомірно сертифікувала їх у системі управління ринком (MMS) та використала для комерційних розрахунків, безпідставно поклавши фінансові зобов`язання за небаланси споживача (Заводу) на Підприємство. як постачальника "останньої надії", чим разом порушили майнові права позивача як учасника ринку, що призвело до погіршення його фінансового стану, як суб`єкта ринку електроенергії, який має критичне значення для функціонування економіки.
2. Короткий зміст рішення та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.09.2025 у справі № 910/2945/25 (головуючий - суддя Нечай О.В.) відмовив у задоволенні позову.
2.2. Рішення місцевого суду мотивоване, зокрема, тим, що:
- правовідносини стосовно постачання електроенергії Заводу (споживачу) Підприємством (як постачальником "останньої надії") у спірний період регулювалися не одним, а низкою послідовно укладених строкових договорів, оскільки в силу вимог законодавства після спливу 90-денного строку відбувалося нове автоматичне приєднання споживача до публічного договору на новий обмежений строк;
- укладена між Підприємством та Заводом додаткова угода в частині продовження строку постачання електроенергії суперечить імперативним приписам законодавства, які обмежували такий строк виключно 90-денним періодом;
- станом на день втрати чинності наказу № 148 (06.12.2023) постачання за останнім договором (від 05.12.2023) тривало менше ніж 90 діб, тому відсутні правові підстави вважати цей договір припиненим саме з указаної дати;
- Підприємство не дотрималося порядку повідомлення Товариства про закінчення постачання, оскільки надіслані ним повідомлення містили суттєвий недолік - відсутність конкретної дати, з якої припиняється електропостачання;
- Підприємство обрало неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки мало захищатися у двох інших судових процесах щодо стягнення плати за передачу електроенергії та врегулювання небалансів, а не заявляти окремий позов про виправлення даних комерційного обліку.
2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.08.2026 у цій справі рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Підприємства задовольнив у повному обсязі.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- дія наказу № 148 не створювала підстав для циклічного переукладання нових договорів кожні 90 днів, як помилково вважав суд першої інстанції, між тим у період його чинності запроваджував імперативну пролонгацію єдиних договірних правовідносин, маючи пріоритет над загальними нормами Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі - Закон № 2019-VIII);
- з 07.12.2023 (дня, наступного за днем втрати чинності наказу № 148) відновилася пряма дія обмежень, встановлених статтею 64 Закону № 2019-VIII, оскільки нормативно визначений 90-денний строк постачання споживачем (Заводом) закінчився, а будь-які правові підстави для подальшого постачання електроенергії на користь Заводу за рахунок постачальника "останньої надії" автоматично припинилися;
- спеціальні норми Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) не встановлюють жорсткої вимоги вказувати виключно календарну дату в ситуації, коли припинення постачання зумовлене автоматичною зміною законодавства і, зважаючи завчасне повідомлення Підприємством про обставину (втрату чинності наказу), то таке повідомлення є належним;
- Товариство, як ОСР та професійний ліцензіат зобов`язаний самостійно відстежувати чинність нормативно-правових актів у сфері енергетики, з метою належного здійснення функцій адміністратора комерційного обліку та постачальника послуг комерційного обліку на роздрібному ринку електроенергії;
- обов`язки Товариства, як ОСР, щодо припинення електроживлення або взяття відповідних обсягів на власні втрати виникають в силу прямої норми права (пункту 6.2.8. ПРРЕЕ), а дії Підприємства щодо попередження Товариства були достатніми та вчиненими у визначений законодавством строк;
- Товариство, як ОСР, своєчасно отримавши від Підприємства інформацію про припинення правових підстав для постачання електроенергії, мав обов`язок виконати імперативні приписи пункту 6.2.8. ПРЕЕ та віднести обсяги електроенергії, спожитої Заводом у спірний період на власні технологічні втрати;
- Компанія, як АКО та суб`єкт відповідальний за достовірність баз даних, за наявності спору щодо правомірності віднесення обсягів на постачальника "останньої надії", зобов`язаний здійснити відповідне коригування (скасування) сертифікованих даних у системі MMS задля відновлення порушених майнових прав Підприємства як СВБ;
- бездіяльність відповідачів щодо виправлення облікових даних є такою, що свідчить про триваюче порушує права позивача;
- створення Підприємством 12.12.2023 на платформі Датахаб заявки на відключення споживача з 01.01.2024 свідчить про фактичне та правомірне постачання ним електроенергії до 26.12.2023. Водночас законні підстави для постачання ним електроенергії як постачальником "останньої надії" споживачу припинилися 06.12.2023 в силу прямої вказівки закону (частини дев`ятої статті 64 Закону № 2019-VIII) та втрати чинності наказом №148. Будь-які дії Підприємства в інформаційних системах після цієї дати, вчинені в умовах бездіяльності ОСР (Товариства) щодо відключення споживача, є намаганням мінімізувати подальше нарощування безпідставно віднесених на нього обсягів електроенергії і такі дії не можуть підміняти собою імперативні норми закону та легалізувати постачання, право на яке позивач втратив. Наявність вказаної заявки не звільняла Товариство від його прямого обов`язку, передбаченого пунктом 6.2.8. ПРРЕЕ, віднести спірні обсяги на власні технологічні втрати, починаючи з 07.12.2023.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
2.5. Товариство та Компанія у касаційних скаргах просять суд касаційної інстанції касаційні скарги задовольнити, постанову апеляційного господарського суду у цій справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
3.1. Товариство в обгрунтування підстав касаційного оскарження за касаційною скаргою 1, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 6.2.8. ПРРЕЕ, викладеного у постанові від 23.07.2026 у справі № 905/365/25.
3.2. Товариство вказує також на відсутність висновку щодо змістовних ознак повідомлення ДП "Укрінтеренерго", необхідних для його кваліфікації як вимоги про відключення за пунктом 7.10. ПРРЕЕ (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
3.3. Також відповідач 2 посилається на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив у належному взаємному зв`язку докази, від яких залежить правильна юридична кваліфікація листа від 10.11.2023 та не встановив обставини, що мають значення для справи, чим порушив приписи статей 73-79, 86, 236 ГПК України.
3.4. Компанія в обґрунтування доводів касаційної скарги 2 посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25 стосовно застосування статті 64 Закону № 2019-VIII, пункту 6.2.8. ПРРЕЕ та наказу № 148 щодо зупинення на час дії наказу № 148 перебігу 90-денного строку постачання електроенергії споживачу від постачальника "останньої надії".
Позиція інших учасників справи
3.5. Підприємство звернулося до Верховного Суду із запереченням на касаційну скаргу Товариства, просивши залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.
3.6. Підприємство не скористалося своїм правом на подання відзиву / заперечення на касаційну скаргу Компанії.
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
4.1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) постановою від 06.11.2018 № 1344 видала ДП "Укрінтеренерго" ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електроенергії, а Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) розпорядженням від 12.12.2018 № 1023 "Про визначення державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" постачальником "останньої надії", з урахуванням змін, внесених розпорядженням КМУ від 23.12.2021 № 1692-р, визначив позивача постачальником "останньої надії" до 31.12.2022 (з відповідними подальшими змінами).
4.2. АТ "Полтаваобленерго" листом від 02.03.2023 № 04.33/6533 та повідомленням оператора системи про точки комерційного обліку споживачів, постачання електроенергії за якими здійснюється постачальником "останньої надії" ДП "Укрінтеренерго" у березні 2023 року віднесло ПрАТ "Кременчуцький колісний завод" до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник "останньої надії".
4.3. 07.03.2023 Підприємство та Завод уклали договір про постачання електроенергії постачальником "останньої надії" (далі - договір постачання), що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: власне договором від 07.03.2023, додатковою угодою до вказаного договору, комерційною пропозицією від 08.10.2021 № 5, протоколом проведення переговорів.
4.4. Листом від 09.11.2023 № 44/09-6006/ПОH Підприємство проінформувало споживача (Завод) з урахуванням 20-денного терміну, визначеного вимогами пункту 13.5. договору постачання, що вказаний правочин вважається припиненим у частині постачання електроенергії з дати втрати чинності / скасування Наказу № 148, якщо на день втрати чинності / скасування зазначеного наказу постачання електроенергії споживачу здійснюється більше ніж 90 діб.
4.5. Листом від 10.11.2023 № 44/09-3147/ПОН Підприємство проінформувало АТ "Полтаваобленерго", Компанію (ПрАТ "НЕК Укренерго") та Полтавську обласну військову адміністрацію про завершення постачання електроенергії споживачам постачальника "останньої надії", з дати втрати чинності / скасування Наказу №148, якщо на день втрати чинності / скасування зазначеного наказу постачання електроенергії споживачу здійснюється більше ніж 90 діб, із зазначенням таких споживачів.
4.6. Листом від 30.11.2023 № 44/09-1562 Підприємство повідомило Регулятора, що 07.11.2023 на офіційному сайті ним оприлюднена Комерційна пропозиція № 8 (додаток 1 до договору постачання), яка набуває чинності з 01.12.2023, за змістом пункту 15.2. якої договір постачання вважається припиненим у частині постачання електроенергії з дати втрати чинності / скасування нормативно-правового акта (Наказу № 148), якщо на день втрати чинності / скасування такого нормативно-правового акта постачання електроенергії споживачу здійснюється більше ніж 90 діб.
4.7. Підприємство 12.12.2023 створило у платформі Датахаб заявку № 209276 на відключення точки комерційного обліку Заводу із плановою датою відключення 01.01.2024, яка 26.12.2023 вибула з процесу електропостачання у зв`язку зі зміною електропостачальника СВБ.
4.8. 05.01.2024 Підприємство отримало звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електроенергії за точками комерційного обліку споживачів за грудень 2023 року від ОСР (АТ "Полтаваобленерго"), за змістом яких обсяги електроенергії, спожиті Заводом у період з 07.12.2023 по 25.12.2023, покладені саме на Підприємство.
4.9. Не погоджуючись з покладенням обсягів спожитої Заводом електроенергії у період з 07.12.2023 по 25.12.2023 на ДП "Укрінтеренерго", Підприємство звернувся до суду із цим позовом.
4.10. ДП "Укрінтеренерго" звертаючись із цим позовом зазначило, що:
- Підприємство здійснювало постачання електроенергії споживачу (Заводу) понад граничний 90-денний строк виключно на підставі Наказу № 148;
- оскільки Наказ № 148 втратив чинність 06.12.2023, то Підприємство втратило правові підстави для подальшого постачання електроенергії, про що завчасно письмово повідомило споживача (Завод), а також Товариство і Компанію;
- починаючи з 07.12.2023 обов`язок припинити електроживлення об`єкта споживача (Заводу) виник у Товариства, а у разі нездійснення відключення відповідні обсяги мали бути покладені на втрати самого ОСР, тобто на Товариство;
- АТ "Полтаваобленерго", порушуючи вимоги законодавства, неправомірно віднесло обсяги електроенергії, спожитої з 07.12.2023 по 25.12.2023, на Підприємство та передало ці дані Компанії;
- Компанія, не виконавши належним чином функцій з перевірки даних комерційного обліку, неправомірно сертифікувала їх у системі управління ринком (MMS) та використала для комерційних розрахунків, безпідставно поклавши фінансові зобов`язання за небаланси на постачальника "останньої надії", що загалом і стало підставою для звернення позивачем до суду із цим позовом з метою захисту свого порушеного права.
5. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
5.1. Ухвалами від 23.09.2026 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами:
1) Товариства на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України;
2) Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
6.1. Предметом касаційного перегляду за касаційними скаргами Товариства і Компанії є постанова апеляційного господарського суду, ухвалена за результатом перегляду рішення суду першої інстанції.
6.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. На підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
Щодо доводів касаційної скарги Товариства, Верховний Суд зазначає таке
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
6.4. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.5. Стосовно наведеного Верховний Суд виходить із того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови і, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
6.6. При дослідженні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: 1) чи є правовідносини подібними та 2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосованих нормативно-правових актів.
6.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначений критерій подібності правовідносин, відповідно до якого на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Водночас у кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
6.8. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
6.9. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника 1, колегія суддів виходить з такого.
6.10. У справі № 905/356/25 предметом було стягнення ПрАТ "НЕК Укренерго", як оператором системи передачі, заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за порушення користувачем (Акціонерним товариством "ДТЕК Донецькі електромережі") умов укладеного договору про надання послуг з передачі електроенергії в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг за період з грудня 2024 по травень 2025 року. Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" (яке є учасником ринку електроенергії як виробник електроенергії, електропостачальник та споживач). Як споживач КП "Компанія "Вода Донбасу" споживало за власними точками розподілу від ПрАТ "НЕК Укренерго" та ОСР. Споживача КП "Компанія "Вода Донбасу" переведено відповідачем на постачальника "останньої надії" ДП "Укрінтеренерго" відповідачем після отримання повідомлення від позивача про набуття КП "Компанія "Вода Донбасу", як електропостачальника на власні об`єкти, статусу Дефолтний. Позивач в односторонньому порядку видалив з реєстрів та закрив участь у роботі ринку електричної енергії для КП "Компанія "Вода Донбасу" внаслідок чого той втратив можливість самостійної участі в роботі енергетичних ринків. У зазначеній скаржником 1 справі спір виник щодо віднесення обсягів спожитої електроенергії КП "Компанія "Вода Донбасу" втрати оператора системи розподілу, яким є відповідач, відповідно, і до небалансів відповідача, як сторони, відповідальної за баланс (СВБ), який існує протягом тривалого періоду. Спірні обсяги спожитої електроенергії віднесені на небаланси відповідача у зв`язку з неможливістю припинити КП "Компанія "Вода Донбасу" електроживлення об`єкта споживача. Скаржник у вказаній справі вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо співвідношення чинних сертифікованих даних адміністратора комерційного обліку, актів приймання-передачі послуги / актів коригування за договором передачі, пунктів 6.2.8., 7.10. ПРРЕЕ, Порядку № 1209 та рішення у справі № 910/6820/24. Переглядаючи в касаційному порядку рішення у справі № 905/356/25 Верховний Суд в межах та в контексті доводів і вимог касаційної скарги у цій справі та на підставі встановлених в ній обставин Верховний Суд вказав, зокрема, що покладання АКО згідно з пунктом 6.2.8 ПРРЕЕ обсягів електроенергії, спожитої споживачем, електроживлення об`єкта якого не припинено зі спливом встановленого 90-денного строку за відповідних умов, на втрати оператора системи - це відповідна міра відповідальності у разі наявності безпідставної бездіяльності оператора системи у визначеному пунктом Правил випадку. При цьому такі обсяги не є технологічними втратами електроенергії на її розподіл територією здійснення ліцензованої діяльності, як електричними мережами ОСР та не можуть бути використані при розрахунку обсягу послуг, наданих позивачем відповідачу у межах договору про надання послуг з передачі електроенергії. Отже, визначені пунктом 6.2.8. ПРРЕЕ правові наслідки мають позадоговірний характер, виникають не з договірних відносин сторін на підставі договору про надання послуг з передачі електроенергії, а з вказаних ПРРЕЕ. У вказаній справі Суд виснував, що за наявності прямої заборони на відключення електропостачання об`єктів КП "Компанія "Вода Донбасу", встановленої чинним законодавством, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді віднесення обсягів електричної енергії, спожитої цим споживачем, на втрати оператора системи у зв`язку із нездійсненням оператором системи припинення електроживлення об`єкта (об`єктів) захищеного споживача. Між тим у справі № 910/2945/25 спір стосуються коригування даних MMS (за обставин неналежної перевірки даних комерційного обліку Компанією, яка неправомірно сертифікувала їх у системі управління ринком (MMS) та використала для комерційних розрахунків) і покладення обсягів на втрати оператора системи розподілу після втрати чинності наказом № 148; повідомлення у визначений Законом № 2019-VIII оператора системи розподілу, оператора системи передачі та Регулятора про припинення постачання електроенергії постачальником "останньої надії". При цьому у справі, яка переглядається скаржник здійснює посилання на відірвані від контексту відповідні висновки у справі № 905/356/25 щодо застосування пункту 6.2.8. ПРРЕЕ, стверджуючи про помилковість висновків оскаржуваної постанови щодо того, що припинення дії Наказу №148 обов`язок ОСР щодо припинення електроживлення виникає безпосередньо і автоматично. Водночас скаржник не бере до уваги необхідності одночасного врахування в питанні незастосування вказаних ним висновків Верховного Суду також і встановлених апеляційним судом обставин у справі № 910/2945/25 щодо підтвердження матеріалами справи повідомлення позивачем оператора системи про припинення постачання листом від 10.11.2023 з дати втрати чинності наказом № 148 та нездійснення оператором системи розподілу відповідного припинення електроживлення.
6.11. Отже, проаналізувавши висновки, викладені у наведеній скаржником постанові Верховного Суду, колегія суддів вважає, що правовідносини у справі № 905/356/25, на яку посилається Товариство у касаційній скарзі, та у справі № № 910/2945/25, що переглядається, не є подібними насамперед за змістовним критерієм, наведені справи різняться предметом і підставами позовних вимог, суттю та змістом правовідносин внаслідок чого і має місце різниця в правозастосуванні.
6.12. Законодавець у пункті 5 частини першої статті 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.13. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою Товариства у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України щодо оскарження постанови апеляційного господарського суду, необхідно закрити.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
6.14. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Водночас зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
6.15. Колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у т.ч. касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
6.16. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
6.17. За доводами скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо змістовних ознак повідомлення ДП "Укрінтеренерго", необхідних для його кваліфікації як вимоги про відключення за пунктом 7.10. ПРРЕЕ.
6.18. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду відносно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Водночас неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
6.19. У зазначеному контексті Верховний Суд зазначає таке.
6.20. Правовий статус постачальника "останньої надії" та порядок виконання ним спеціальних обов`язків регулюються спеціальними нормами Закону № 2019-VIII та ПРРЕЕ. За наявності загальної і спеціальної норми до відносин, охоплених спеціальною нормою, застосовується саме вона.
6.21. Важливою є й та обставина, що у справі, яка переглядається, ДП "Укрінтеренерго" діяло не як звичайний електропостачальник, а як постачальник "останньої надії", а тому для остаточного вирішення спірного питання необхідно також визначити, чи поширювалася на нього норма саме пункту 3.2.15. ПРРЕЕ або ж застосуванню підлягала спеціальна норма підпункту 8 пункту 9.6.3 ПРРЕЕ.
6.22. Відповідно до підпункту 8 пункту 9.6.3. ПРРЕЕ (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) постачальник "останньої надії" повинен інформувати відповідального оператора системи про завершення постачання електричної енергії споживачу за 20 днів до настання зазначеної події.
6.23. Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується, і цей факт визнано Товариством у відзиві, що Підприємство листом від 10.11.2023 повідомило оператора системи про припинення постачання з дати втрати чинності наказом № 148. Між повідомленням і 06.12.2023 минуло понад 20 календарних днів. Так, відповідач 2 у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що АТ "Полтаваобленерго" отримало повідомлення від ДП "Укрінтеренерго" про завершення терміну електропостачання споживачам, у т.ч. ПрАТ "Кременчуцький колісний завод" (ЄДРПОУ 0231610) від 10.11.2023 за № 44/09-3147/ПОН, яка була оформлена з порушенням ПРРЕЕ, КСР та умов договору, а саме без зазначення конкретної дати припинення електроживлення споживачу. На вказаний лист АТ "Полтаваобленерго" надало відповідь ДП "Укрінтеренерго" від 17.11.2023 № 04.33/30696 щодо необхідності зазначення планованих дат відключення споживачів для дотримання сторонами вимог ПРРЕЕ, КСР та договору постачання, проте, позивач не усунув недоліки та не направив належним чином оформлену заявку-повідомлення.
6.24. Надаючи правову оцінку посиланням АТ "Полтаваобленерго" на неналежне оформлення заявки-повідомлення колегія суддів зазначає, що спеціальні норми ПРРЕЕ, зокрема і норма підпункту 8 пункту 9.6.3. ПРРЕ, не встановлюють жорсткої вимоги вказувати виключно календарну дату в ситуації, коли припинення постачання зумовлене автоматичною зміною законодавства. При цьому, окремі вимоги щодо форми такого повідомлення, його змісту чи порядку направлення зазначена норма ПРРЕЕ не містить. Разом з тим, вказана норма ПРРЕЕ не містить повноважень, прав інших учасників постачання електроенергії щодо перевірки, надання оцінки на предмет законності вказаному повідомленню електропостачальника про припинення дії договору із споживачем, про що також зазначено в постановах Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25, від 05.08.2026 у справі № 910/5529/25. Крім того, вказана норма не містить застережень щодо повноважень постачальника "останньої надії" самостійно визначати дату, якщо вона випливає з нормативної події або доповнювати спеціальне регулювання новими обов`язками учасника ринку без нормативної підстави.
6.25. Водночас як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення лист позивача від 10.11.2023, яким останній повідомив оператора системи про припинення постачання містив інформацію про певний момент у часі з настанням якого пов`язані юридичні дії / події - "з дати втрати чинності наказом № 148".
6.26. Оскільки позивач завчасно повідомив про обставину (втрату чинності наказом), а оператор системи як професійний ліцензіат зобов`язаний самостійно відстежувати чинність нормативно-правових актів у сфері енергетики, то письмове повідомлення такого змісту, направлене 10.11.2023, було належним та достатнім виконанням обов`язку, передбаченого підпунктом 8 пункту 9.6.3. ПРРЕЕ. Ця норма встановлює строк і коло адресатів повідомлення, але не визначає спеціальної форми та змісту (зокрема, жорсткої вимоги вказувати виключно календарну дату в ситуації, коли припинення постачання зумовлене автоматичною зміною законодавства) чи виключного способу його направлення.
6.27. Водночас колегія суддів зауважує, що частина дев`ята статті 64 Закону № 2019-VIII та пункт 6.2.8. ПРРЕЕ встановлюють граничний 90-денний строк постачання електроенергії постачальником "останньої надії". Наказ № 148 тимчасово запроваджував спеціальний режим постачання під час дії воєнного стану. Із втратою чинності наказом № 148 06.12.2023 припинилася дія спеціального режиму та відновилася дія загального 90-денного обмеження. Для споживачів, які на цю дату перебували на постачанні понад 90 днів, правові підстави для подальшого постачання ДП "Укрінтеренерго" припинилися з 07.12.2023. Завод віднесений до постачальника "останньої надії" з 07.03.2023 і не пізніше 14.08.2023. Отже, станом на 06.12.2023 90-денний строк щодо постачання Заводу електроенергії постачальником "останньої надії" сплив.
6.28. Відповідно до пункту 6.2.8. ПРРЕЕ після спливу 90 днів електроживлення об`єкта споживача має бути припинене оператором системи. Якщо оператор системи не припинив електроживлення, обсяги, спожиті починаючи з 91-го дня, адміністратор комерційного обліку покладає на втрати оператора системи.
6.29. Підпункт 1 пункту 7.5. ПРРЕЕ покладає на оператора системи обов`язок припинити постачання у разі закінчення строку договору з постачальником "останньої надії", якщо споживач не уклав договір з іншим постачальником. Після належного повідомлення саме оператор системи відповідає за технічне припинення розподілу.
6.30. Якщо оператор системи не виконав вимогу про відключення, продовження фактичного відбору електричної енергії не поновлює припинені договірні відносини з постачальником "останньої надії". Спожиті обсяги не можуть обліковуватися за його балансуючою групою та підлягають віднесенню на втрати оператора системи.
6.31. Місцевий суд, на відміну від суду апеляційної інстанції, не застосував наведене матеріально-правове регулювання, натомість пов`язав продовження відповідальності позивача за баланс виключно через ненадання належної заявки-повідомлення із зазначенням конкретної календарної дати відключення, визнавши повідомлення позивача від 10.11.2023 дефектним, хоча такого юридичного наслідку спеціальна норма (підпункт 8 пункту 9.6.3. ПРРЕЕ) не встановлювала.
6.32. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного господарського суду, викладений в оспорюваній постанові про те, що дії позивача щодо попередження відповідача 2 про завершення терміну електропостачання ПрАТ "Кременчуцький колісний завод" (ЄДРПОУ 0231610) від 10.11.2023 за № 44/09-3147/ПОН були достатніми та вчиненими у визначений законодавством строк - є таким, що зроблений при повному дослідженні всіх обставин справи та правильному застосуванні підпункту 8 пункту 9.6.3. ПРРЕЕ.
6.33. Отже, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанцій, на відміну від місцевого господарського суду, надав оцінку всім наявним у справі доказам згідно з приписами статті 86 ГПК України. У свою чергу, Верховний Суд, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не здійснює оцінку (переоцінку) доказів, покладених судом попередньої інстанції в основу висновків про те, що дії позивача щодо попередження відповідача 2 про завершення терміну електропостачання Заводу.
6.34. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права.
6.35. Таким чином, поставлені скаржником питання перед Верховним Судом знаходяться виключно у площині суб`єктивної оцінки доказів і положень чинного законодавства без урахування встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, а доводи Товариства фактично зводяться до спонукання Верховного Суду здійснити переоцінку доказів та обставин справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України стосовно меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень касаційної інстанції.
6.36. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариства, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не встановив порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, про які зазначає відповідач 2, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування вказаної норми права в контексті визначеного скаржником 1 питання.
Стосовно підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
6.37. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
6.38. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.39. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
6.40. Оскільки у цій справі не підтвердилися визначені Товариством підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає правових підстав для розгляду доводів касаційної скарги відповідача 2 за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо доводів касаційної скарги Компанії, Верховний Суд зазначає таке
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
6.41. У касаційній скарзі Компанія вказує на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25 стосовно застосування статті 64 Закону № 2019-VIII, пункту 6.2.8. ПРРЕЕ та наказу № 148 щодо зупинення на час дії наказу № 148 перебігу 90-денного строку постачання електроенергії споживачу від постачальника "останньої надії".
6.42. Справи № 910/5447/25 і № 910/2945/25 є подібними за всіма істотними критеріями: позивачем є той самий постачальник "останньої надії"; одним із відповідачів є НЕК "Укренерго", а іншим - оператор системи розподілу; спір виник після втрати чинності наказом № 148; повідомлення оператору системи розподілу, оператору системи передачі та обласній військовій адміністрації направлено 10.11.2023; позовні вимоги стосуються коригування даних MMS і покладення обсягів на втрати оператора системи розподілу.
6.43. Частина дев`ята статті 64 Закону № 2019-VIII та пункт 6.2.8. ПРРЕЕ встановлюють граничний 90-денний строк постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Цей строк є граничним строком, встановленим законом, і не може бути змінений або продовжений сторонами в односторонньому порядку чи за згодою сторін. Наказ № 148 тимчасово запроваджував спеціальний режим постачання під час дії воєнного стану.
6.44. Із втратою чинності наказом № 148 (06.12.2023) припинилася дія спеціального режиму та відновилася дія загального 90-денного обмеження. Для споживачів, які на цю дату перебували на постачанні понад 90 днів, правові підстави для подальшого постачання ДП "Укрінтеренерго" припинилися з 07.12.2023.
6.45. Оскільки станом на 06.12.2023 усі визначені у позові в справі № 910/5447/25 споживачі фактично перебували на постачанні у ПОН понад 90 днів (з 2022 та початку 2023 року), будь-які правові підстави для подальшого відпуску їм електроенергії за рахунок ДПЗД "Укрінтеренерго" з 07.12.2023 припинилися в силу прямої вказівки закону, оскільки станом на 06.12.2023 90-денний строк щодо кожного з них сплив (з подібних міркувань виходив Суд у постанові від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25, на неврахування якої вказує Компанія, а також у постанові від 05.08.2026 у справі № 910/5529/25).
6.46. Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25, правильно застосувавши до спірних правовідносин положення частини дев`ятої статті 64 Закону № 2019-VIII та пункт 6.2.8. ПРРЕЕ у їх взаємозв`язку з дією наказу № 148, правильно визначив період фактичного перебування на постачанні у ПОН Заводу, період дії Наказу № 148 для цього споживача, дату закінчення 90-денного строку відпуску Заводу електроенергії за рахунок ДПЗД "Укрінтеренерго" та дату, з якої в силу прямої вказівки закону такий відпуск є припиненим. Отже, висновки суду апеляційної інстанції цілком корелюються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.06.2026 у справі № 910/5447/25, а доводи Компанії про те, що у вказаній постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що перебіг 90-денного строку постачання електроенергії споживачу від ПОН зупинявся на час дії наказу № 148 є помилковим.
6.47. Відповідно до пункту 6.2.8 ПРРЕЕ після спливу 90 днів електроживлення об`єкта споживача має бути припинене оператором системи. Якщо оператор системи не припинив електроживлення, обсяги, спожиті починаючи з 91-го дня, адміністратор комерційного обліку покладає на втрати оператора системи.
6.48. Підпункт 1 пункту 7.5. ПРРЕЕ покладає на оператора системи обов`язок припинити постачання у разі закінчення строку договору з постачальником "останньої надії", якщо споживач не уклав договір з іншим постачальником. Після належного повідомлення саме оператор системи відповідає за технічне припинення розподілу.
6.49. Якщо оператор системи не виконав вимогу про відключення, продовження фактичного відбору електричної енергії не поновлює припинені договірні відносини з постачальником "останньої надії". Спожиті обсяги не можуть обліковуватися за його балансуючою групою та підлягають віднесенню на втрати оператора системи (висновки Верховного Суду викладені у постанові від 05.08.2026 у справі № 910/5529/25).
6.50. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильним застосування судом апеляційної інстанції частини дев`ятої статті 64 Закону № 2019-VIII, пункт 6.2.8. ПРРЕЕ та наказу № 148 та відповідно правильні висновки про наявність підстав для задоволення позову, оскільки законні підстави для постачання електроенергії позивачем як постачальником "останньої надії" припинилися 06.12.2023 в силу прямої вказівки закону (частини дев`ята статті 64 Закону № 2019-VIII та пункт 6.2.8. ПРРЕЕ) та втрати чинності наказом № 148; будь-які дії позивача в інформаційних системах після цієї дати, вчинені в умовах бездіяльності оператора системи розподілу (Товариства) щодо відключення споживача, є намаганням мінімізувати подальше нарощування безпідставно віднесених на нього обсягів електроенергії і не можуть підміняти собою імперативні норми закону та легалізувати постачання, право на яке позивач втратив; наявність вказаної заявки не звільняла відповідача 2 від його прямого обов`язку, передбаченого пунктом 6.2.8. ПРРЕЕ, віднести спірні обсяги на власні технологічні втрати, починаючи з 07.12.2023.
6.51. Отже, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі № 910/5447/25, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що скаржник, застосовуючи такі посилання, здійснює довільне трактування висновків суду касаційної інстанції, зроблених у зазначеній ним справі, а постанова касаційної інстанції ухвалена за інших фактичних обставин, з урахуванням інших доказів, поданих сторонами.
6.52. Таким чином, підстава касаційного оскарження за касаційною скаргою Компанії, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.
6.53. Зважаючи на викладене, оскільки доводи відповідачів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.
6.54. Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
7.1. З огляду на викладене відсутні визначені процесуальним законом підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.
7.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи Товариства та Компанії, викладені у касаційних скаргах щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства стосовно підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити. При цьому касаційну скаргу Товариства з підстав касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, та касаційну скаргу Компанії з підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, - слід залишити без задоволення.
8. Судові витрати
8.1. Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Товариством та Компанією у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 910/2945/25 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 910/2945/25 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 910/2945/25 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.
4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 у справі № 910/2945/25 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Колос
Судді І. Булгакова
Ю. Власов