Рішення № 141346920 у справі № 930/851/26 від 09.11.2026

Справа № 930/851/26

Провадження №2/930/953/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09.11.2026 року Немирівський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді: Алєксєєнка В.М.

при секретарі: Загребельному О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Немирів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Немирівського районного суду Вінницької області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

У позовній заяві позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 15.04.2023 року в загальному розмірі 165 832,32 грн, яка складається з: 5 000,00 грн - основна сума боргу; 1 750,00 грн - проценти за користування позикою за період з 15.04.2023 року по 15.05.2023 року; 157 500,00 грн - пеня за прострочення повернення позики, нарахована за ставкою 3 % за кожен день прострочення за період з 16.05.2023 року по 30.03.2026 року включно; 431,51 грн - три проценти річних від простроченої суми; 1 150,82 грн - інфляційні втрати.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.04.2023 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого він передав відповідачу у власність грошові кошти в сумі 5 000,00 грн для вирішення особистих потреб останнього, про що відповідачем було складено відповідну розписку від 15.04.2023 року.

Згідно з умовами зазначеної розписки відповідач зобов`язався повернути позивачу суму позики в розмірі 5 000,00 грн та проценти за користування коштами в розмірі 1 750,00 грн, що становить 35 % від суми позики за один місяць, у строк до 15.05.2023 року включно.

Крім того, як зазначає позивач, розпискою передбачено обов`язок відповідача у разі прострочення повернення коштів сплатити штраф у розмірі 3 % за кожен день прострочення від суми несвоєчасно повернутих коштів. На думку позивача, зазначена умова за своєю правовою природою передбачає нарахування пені, незважаючи на використання у розписці терміна «штраф».

Позивач стверджує, що відповідач узятих на себе зобов`язань не виконав, суму позики та проценти за користування нею у встановлений строк не повернув, а на неодноразові вимоги позивача щодо повернення коштів не реагував.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором позики позивач вважає, що має право на стягнення основної суми боргу, передбачених договором процентів за користування позикою, пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до положень цивільного законодавства.

З огляду на викладене позивач просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 15.04.2023 року в загальному розмірі 165 832,32 грн.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 09.07.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про дату, час та місце судових засідань шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, а також шляхом розміщення оголошень про виклик до суду на офіційному вебсайті судової влади України. Однак відповідач у судові засідання жодного разу не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань щодо розгляду справи за його відсутності або відкладення судового розгляду не подавав, відзиву на позовну заяву не надав.

Позивач у поданій разом із позовною заявою письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, проте без повідомлення причин не з`явився в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність передбачених статтею 280 ЦПК України підстав для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своєю правовою природою договір позики є реальним, одностороннім договором, який вважається укладеним з моменту фактичного передання позичальникові грошових коштів, унаслідок чого в останнього виникає обов`язок повернути позикодавцеві отриману суму позики у визначений договором строк.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення правочину, а й факту передання грошової суми позичальникові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2023 року у справі № 191/2151/20 зазначено, що за своєю суттю договір або розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджуються як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і факт отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2023 року відповідачем, ОСОБА_2 , власноруч складено розписку, відповідно до якої він отримав від позивача, ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 5 000,00 грн для вирішення особистих проблем та зобов`язався повернути їх у строк до 15 травня 2023 року.

Також у зазначеній розписці відповідач зобов`язався сплатити проценти за користування позиченими коштами в розмірі 35 % від суми позики за один місяць, що становить 1 750,00 грн, а також передбачив відповідальність за прострочення повернення коштів у вигляді штрафу в розмірі 3 % за кожен день користування коштами від суми несвоєчасно повернутих коштів.

Отже, зміст розписки свідчить про досягнення сторонами згоди щодо суми позики, строку її повернення, розміру плати за користування коштами та наслідків порушення строку виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За приписами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, встановивши факт отримання відповідачем грошових коштів та прийняття ним зобов`язання щодо їх повернення у визначений строк, суд доходить висновку про виникнення між сторонами правовідносин позики, які регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Щодо стягнення основної суми боргу та процентів за користування позикою:

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення основної суми боргу, суд виходить із того, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 5 000,00 грн підтверджується письмовою розпискою від 15 квітня 2023 року.

Водночас доказів повернення відповідачем отриманої суми позики у встановлений сторонами строк або належного виконання відповідного грошового зобов`язання матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, оскільки відповідач не виконав взятого на себе зобов`язання щодо повернення позики, суд доходить висновку, що вимога про стягнення основного боргу в розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування позикою суд зазначає таке:

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як встановлено судом, сторони у розписці від 15 квітня 2023 року погодили розмір процентів за користування позиченими коштами в сумі 1 750,00 грн, що становить 35 % від суми позики за один місяць.

Зазначена сума процентів є погодженою сторонами платою за користування грошовими коштами протягом визначеного ними строку, а тому підлягає сплаті відповідно до умов розписки.

Враховуючи, що відповідач не виконав зобов`язання щодо сплати погоджених процентів, суд вважає вимогу позивача про стягнення 1 750,00 грн процентів за користування позикою обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що проценти за користування позикою відповідно до статті 1048 ЦК України мають іншу правову природу, ніж три проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки перші є платою за правомірне користування грошовими коштами, а другі - наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд також враховує, що погоджені сторонами проценти в сумі 1 750,00 грн стосуються періоду користування позикою до настання строку її повернення, тобто з 15 квітня 2023 року по 15 травня 2023 року, та не є платою за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання не є підставою для звільнення відповідача від сплати погоджених сторонами процентів за правомірне користування позикою протягом визначеного ними строку.

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 1 750,00 грн процентів за користування позикою.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 157 500,00 грн. Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій за прострочення повернення позики, суд зазначає наступне:

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно з частинами першою та третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається зі змісту розписки від 15 квітня 2023 року, відповідач зобов`язався у випадку прострочення повернення коштів сплатити штраф у розмірі 3 % за кожен день користування коштами від суми несвоєчасно повернутих коштів.

Отже, незважаючи на використання у розписці терміна «штраф», погоджений сторонами спосіб обчислення відповідальності за своїми правовими ознаками відповідає пені, оскільки передбачає її визначення у відсотках від суми простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Таким чином, сторони погодили застосування до позичальника відповідальності за порушення строку повернення позики у вигляді пені в розмірі 3 % за кожен день прострочення.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 761/18405/23, пеня за порушення умов договору позики не підлягає стягненню за період після настання строку повернення позики, оскільки після спливу строку виконання зобов`язання правовідносини набувають охоронного характеру, а права та інтереси позикодавця підлягають захисту шляхом застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак свобода договору не є абсолютною та не може використовуватися всупереч імперативним приписам законодавства.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 18.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеною нормою передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, законодавцем встановлено спеціальний правовий режим відповідальності позичальників за прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами кредиту та позики на період дії воєнного стану.

Суд враховує, що спірні правовідносини виникли 15 квітня 2023 року, тобто після введення в Україні воєнного стану, а строк виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення позики закінчився 15 травня 2023 року.

Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання виникло 16 травня 2023 року, тобто в період дії воєнного стану.

При цьому положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України поширюються також на правовідносини позики між фізичними особами, оскільки зазначена норма не встановлює обмежень щодо застосування такого правового регулювання виключно до кредитних правовідносин за участю банків або фінансових установ.

Такий правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 686/34448/24, у якій суд касаційної інстанції розглядав спір щодо стягнення заборгованості за договором позики між фізичними особами та надав оцінку застосуванню пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що свобода договору не надає сторонам права відступати від імперативних законодавчих обмежень, а домовленість сторін про незастосування передбаченого законом звільнення позичальника від відповідальності не створює правових наслідків, якщо така домовленість суперечить законодавчим приписам.

Верховний Суд також зазначив, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства, які обмежують свободу договору.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що незважаючи на погодження сторонами у розписці умови про сплату 3 % за кожен день прострочення повернення позики, така умова не може бути підставою для стягнення з відповідача неустойки за період, охоплений законодавчим звільненням від відповідальності.

Оскільки заявлений позивачем період нарахування штрафних санкцій припадає на час дії в Україні воєнного стану, відповідач відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнений від обов`язку сплати такої неустойки.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 157 500,00 грн штрафних санкцій, у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Вирішуючи вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних у розмірі 431,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 150,82 грн, суд виходить із такого:

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма визначає загальні наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання та спрямована на захист майнових інтересів кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а також на отримання ним компенсації за користування боржником коштами, які своєчасно не були повернуті.

Разом із тим суд зазначає, що положення частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню з урахуванням спеціального правового регулювання, встановленого пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу.

Як зазначалося вище, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України.

Отже, зазначена норма є спеціальною стосовно загального правила, передбаченого статтею 625 ЦК України, та встановлює тимчасове звільнення позичальника від відповідних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, відповідач повинен був повернути отримані у позику грошові кошти до 15 травня 2023 року, однак цього не зробив, унаслідок чого прострочення виконання грошового зобов`язання виникло 16 травня 2023 року.

Таким чином, увесь період, за який позивачем заявлено вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, припадає на час дії в Україні воєнного стану.

За таких обставин суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими відповідача звільнено від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 431,51 грн трьох процентів річних та 1 150,82 грн інфляційних втрат не підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за заявлений період.

Водночас суд звертає увагу на наявні в доданому позивачем розрахунку арифметичні та часові невідповідності.

Так, у розрахунку штрафних санкцій та трьох процентів річних зазначено період з 16 травня 2023 року по 21 вересня 2025 року включно, однак при обчисленні відповідних сум використано 1050 днів прострочення, тоді як фактична кількість календарних днів за зазначений період становить 860 днів.

Крім того, у розрахунку інфляційних втрат зазначено період прострочення з 16 травня 2023 року по 21 вересня 2025 року, однак для обчислення застосовано індекси інфляції за період з червня 2023 року по березень 2026 року.

Наведене свідчить про невідповідність зазначених у розрахунку періодів та використаних позивачем показників.

Разом із тим суд зауважує, що встановлені розбіжності у розрахунку не змінюють правового висновку щодо відсутності підстав для стягнення зазначених сум, оскільки відповідні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на спеціальне правове регулювання, передбачене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Щодо оцінки доказів та загального висновку суду:

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому суд враховує, що відповідно до статті 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, врахувавши зміст розписки від 15 квітня 2023 року, встановлений факт передання відповідачу грошових коштів та невиконання ним зобов`язання щодо їх повернення у визначений строк, а також положення цивільного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Зокрема, суд вважає доведеними вимоги про стягнення з відповідача основної суми позики в розмірі 5 000,00 грн та процентів за користування позикою в розмірі 1 750,00 грн, які були погоджені сторонами у письмовій розписці.

Водночас вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 157 500,00 грн, трьох процентів річних у розмірі 431,51 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 150,82 грн задоволенню не підлягають з огляду на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якими позичальника звільнено від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики в період дії воєнного стану.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 6 750,00 грн, з яких 5 000,00 грн - основний борг та 1 750,00 грн - проценти за користування позикою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду судовий збір не сплачував у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору у цій справі, а тому відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України судові витрати, від сплати яких позивач звільнений, підлягають стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Згідно з розрахунком судового збору, за подання позовної заяви майнового характеру за ціни позову 165 832,32 грн підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 658,33 грн.

Оскільки судом позов задоволено частково, а саме на загальну суму 6 750,00 грн, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, що становить 67,50 грн (1 658,33 грн ? 6 750,00 грн / 165 832,32 грн).

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-265, 268, 273, 280-282, 284, 354 ЦПК України, статтями 11, 15, 16, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 1046-1050 ЦК України, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15 квітня 2023 року в загальному розмірі 6 750 (шість тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок, з яких: 5 000 грн - сума основного боргу; 1 750 грн - проценти за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 67 (шістдесят сім) гривень 50 копійок.

У решті позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Заочне рішення може бути переглянуте Немирівським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причи. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: В.М. Алєксєєнко