Ухвала № 141355355 у справі № 280/7333/26 від 10.11.2026

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 листопада 2026 року Справа № 280/7333/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

17.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача, які відображаються у вигляді повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення запису/відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку позивача - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , з урахуванням відміток у військовому квитку позивача: а саме у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.04.2008;

- зобов`язати відповідача привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно позивача, шляхом внесення запису щодо статусу позивача - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , про виключення з військового обліку згідно відміток у військовому квитку позивача: а саме у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.04.2008;

- визнати протиправними дії відповідача щодо повторного взяття позивача на військовий облік та внесення запису про порушення Правил військового обліку позивачем: «Не стали на військовий облік за новою адресою»;

- зобов`язати відповідача привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно позивача, шляхом видалення відомостей про порушення правил військового обліку відносно позивача - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

- зобов`язати відповідача проінформувати Національну поліцію про відсутність правових підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 року рішенням №960/0/15-26 Вищої Ради Правосуддя змінено із 1 червня 2026 року територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

12.08.2026 року зазначена справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Горбалінському В.В.

12.08.2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення запису/ відомостей/змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку позивача - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , з урахуванням відміток у військовому квитку Позивача: а саме у зв`язу з досягненням граничного віку перебування в запасі в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.04.2008;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 , шляхом внесення запису щодо статусу Позивача - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , про виключення з військового обліку згідно відміток у військовому квитку Позивача: а саме у зв`язу з досягненням граничного віку перебування в запасі в редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.04.2008;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття ОСОБА_1 на військовий облік та внесення записів про: «Наявна інформація про звернення до Нацполіції»; «Не стали на військовий облік за новою адресою»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 привести у відповідність відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно Позивача, шляхом видалення відомостей про записів про: «Наявна інформація про звернення до Нацполіції», «Не стали на військовий облік за новою адресою» відносно Позивача- ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 проінформувати Національну поліцію про відсутність правових підстав для адміністративного затримання та доставлення Позивача ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Також позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить:

- заборонити Відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) іншим особам вчиняти дії пов`язані з прийняттям наказу про призов Позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправленням Позивача до місць проходження військової служби до моменту набрання законної сили рішенням Суду за позовом Позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ).

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що наявність у Реєстрі недостовірних відомостей про статус ОСОБА_1 , як «військовозобов?язаного створює реальну, безпосередню та невідворотну загрозу того, що до моменту ухвалення судового рішення у справі відповідач або будь-який інший ТЦК та СП, керуючись саме даними Реєстру, може вчинити дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації. Подання позову, відповідно до частини 4 статті 150 КАС України, не зупиняє дію оскаржуваного рішення чи можливість вчинення оскаржуваних дій, а отже, права позивача залишаються незахишеними від потенційних неправомірних дій з боку суб?єкта владних повноважень на період судового

розгляду.

Позивач зазначає, що у разі вручення позивачу мобілізаційного розпорядження та його призову на військову службу, подальше виконання судового рішення про виправлення даних у Реєстрі буде вкрай ускладненим, якщо не неможливим.

Таким чином, на думку позивача, він може бути незаконно мобілізований і навіть подальше позитивне рішення суду у цій справі не зможе ефективно поновити його порушені права, оскільки він вже перебуватиме у складі Збройних Сил України, що призведе до настання незворотних наслідків та нівелює саму суть судового захисту.

Отже, на думку позивача, єдиним способом забезпечити ефективний захист прав є негайне вжиття заходів забезпечення позову, які б унеможливили будь-які мобілізаційні заходи щодо ОСОБА_1 до вирішення спору по суті.

Вирішуючи заяву по суті, суд виходить з наступного.

Як передбачено у ч.ч.1,2 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За приписами ч.ч.1 та 2 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Суд також має враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Положеннями ч.1 ст.152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, ч.2 ст.150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.

Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі №826/16911/18, від 25.03.2019р. у справі №826/10936/18, від 26.06.2019р. у справі №826/13396/18, від 30.09.2019р. у справі №420/5553/18, від 30.09.2019р. у справі №640/868/19, від 30.09.2019р. у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020р. у справі №640/9167/19 та інших.

Так, з матеріалів справи встановлено, що спірні у даній справі правовідносини стосуються обставин поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно визначення його статусу «військовозобов?язаного» та «придатним» до військової служби, всупереч тому, що ОСОБА_1 , відповідно до записів у військовому квитку НОМЕР_4 (надалі - військовий квиток) (пункт 34, сторінка 33): виключений з військового обліку 29.05.2008 року за ст. 2, 3 наказу МОУ №342 09.06.2006 року за досягненням граничного віку перебування в запасі.

Надаючи правову оцінку доводу позивача про очевидну протиправну бездіяльність відповідача, яка, на його думку, виразилась у тому, що до позивача було застосовано зворотній дій в часі, всупереч нормам Конституції України, суд зазначає про таке.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних дій/бездіяльності та порушення такими діями (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі Nє826/14303/18, від 12.02.2020р. у справі Nє640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі Nє640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваних дій/бездіяльності та порушення такими діями (бездіяльністю) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховним Судом у постановах від 16.05.2019р. у справі №826/14303/18, від 12.02.2020р. у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020р. у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Проте, суд вказує, що представник позивача в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом саме під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій відповідача, на які посилається представник позивача, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача посилається на те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із вчиненням дій по його мобілізації.

Разом із тим, наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

З огляду на предмет даного спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Окремо, суд вказує, що за змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 №352, оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З наведеного слідує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов`язаного особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування.

Натомість, позивач не надав доказів до суду щодо вручення йому повістки, якою визначено обов`язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його майбутнім позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.

Більше того, відповідні оскаржувані дії, на переконання суду, не означає автоматичного призову позивача на військову службу та набуття ним статусу військовослужбовця.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також, як на іншу обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що у разі призову на військову службу незворотньо зміниться його правовий статус.

Однак, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.

Крім того, як свідчать матеріали справи, у своїй заяві про забезпечення позову позивач просить заборонити чітко не визначеному колу органів та посадових осіб Збройних Сил України (п. 2.2. прохальної частини заяви про забезпечення позову) здійснювати будь-які дії з мобілізацією, переміщення (переведення) для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період щодо ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Водночас, суд вказує, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

А тому, враховуючі суть і характер спірних правовідносин, особу відповідача, суд зазначає, що позивачем заявлено неспівмірні заходи забезпечення позову, в частині щодо невизначеного кола органів та посадових осіб Збройних Сил України, з огляду на те, що фактично відповідачем у справі є виключно ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, суд зауважує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою ч.1 ст.9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Суд звертає увагу заявника, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на його припущеннях.

При цьому, заявником не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено доказами необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд зауважує, що самі по собі посилання заявника на необхідність встановлення балансу між публічним інтересом держави щодо мобілізаційних заходів у воєнний час та приватним інтересом мобілізованого, та що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення позовних вимог, без надання відповідних обґрунтувань та доказів на підтвердження таких обґрунтувань не є достатніми для вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявник не надав доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, їх оцінка в сукупності може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи.

Таким чином, оскільки заява про забезпечення позову не містить належного та достатнього обґрунтування з приводу необхідності забезпечення позову та не містить доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Суд зазначає, що сам факт подання позову не може бути підставою для забезпечення позовної заяви.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський