Рішення № 141365466 у справі № 520/19653/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.11.2026 р. справа №520/19653/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1), Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №2, суб"єкт владних повноважень), третя особа - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків

про визнання протиправною відмови, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною відмови Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 викладену у протоколі №3 від 30 квітня 2016 року, щодо виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечення ОСОБА_1 цією квартирою для постійного проживання; 2) визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2026 року №377 "Про затвердження рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 " в частині: затвердити рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 згідно з протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2026 року №3 (додаток до наказу) стосовно наступних питань: відмовити майору ОСОБА_1 у виключенні службового житлового приміщення, а саме однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових житлових приміщень; 3) зобов`язати Житлову комісію Військової частини НОМЕР_1 розглянути документи облікової справи ОСОБА_1 для прийняття рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання та прийняти рішення про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечення цією квартирою для постійного проживання ОСОБА_1 ; 4) зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 направити до квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків перелік документів визначений пунктом 3 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що маючи понад 20 років вислуги, перебуваючи на квартирному обліку та будучи забезпеченим службовою квартирою, він має право на її виключення з числа службових і забезпечення нею для постійного проживання відповідно до статті 12 Закону України №2011-XII, пункту 3 та пункту 11 Порядку №1081, пункту 10 розділу VII Інструкції №380.

Відповідачі із поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначили, що рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом від 30.04.2026 №3, та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2026 №377 прийняті в межах компетенції, у встановленому законодавством порядку та з урахуванням рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 №7571/з/2, яким на період дії воєнного стану визначено особливості розгляду питань щодо виключення службового житла з числа службового. При цьому сама наявність у позивача понад 20 років вислуги та перебування на квартирному обліку, на думку відповідача, не породжує безумовного права на виключення конкретного службового житлового приміщення з числа службових, оскільки таке питання вирішується компетентними органами з дотриманням установленої процедури. Відповідач зазначає, що рапорт позивача був належним чином розглянутий житловою комісією, рішення прийнято колегіально та затверджено командиром військової частини, а тому будь-якої бездіяльності, перевищення повноважень, свавільності чи порушення прав позивача не допущено.

Третя особа подала до суду пояснення, у яких зазначила, що житлова комісія Військової частини НОМЕР_1 діяла в межах повноважень та відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку №1081, Інструкції №380 і з урахуванням чинного рішення Міністра оборони України від 17.12.2025 №7571/з/2. На думку третьої особи, наявність у позивача понад 20 років вислуги та перебування на квартирному обліку не створюють безумовного права на виключення службового житла з числа службових, оскільки відповідно до пункту 11 Порядку №1081 таке виключення можливе у разі відпадання потреби у використанні житла як службового, чого у спірному випадку не встановлено.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з послужним списком має вислугу років військової служби у Збройних Силах України більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні у загальній черзі з 21.09.2005 року за №1061 та першочерговій з 31.08.2018 за №579; 30.01.2025р. отримав ордер №000106 від 30.01.2025р. на вселення до службового житла - квартири за адресою - АДРЕСА_1 (далі за текстом - Квартира).

Заявник 08.04.2026р. подав начальнику командного пункту - заступнику начальника штабу з бойового управління Військової частини НОМЕР_1 рапорт про клопотання перед вищим командуванням про надання вказівки голові житловій комісії військової частини НОМЕР_1 розглянути на засіданні житлової комісії військової частини НОМЕР_1 питання щодо виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечення цією квартирою для постійного проживання майора ОСОБА_1 , як військовослужбовця, який має вислугу на військовій службі 25 років та перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.

Згідно з витягом з протоколу №3 від 30.04.2026р. засідання Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 вирішено відмовити майору ОСОБА_1 у виключенні службового житлового приміщення, а саме однокімнатної ізольованої квартири (загальна площа - 45,7 кв.м, житлова площа - 20,6 кв.м), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових житлових приміщень, оскільки відповідно до рішення Міністра оборони України Ж7571/з/2 від 17 грудня 2025 року, командирам військових частин (установ, організацій), начальникам квартирно-експлуатаційних підрозділів, житловим комісіям (об`єднаним житловим комісіям), комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями розгляд питань щодо забезпечення постійним житлом шляхом його виключення із числа службового здійснювати виключно стосовно осіб з інвалідністю І чи II груп, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.05.2026р. №377 було затверджено рішення Житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 згідно з протоколом засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2026 року № 3 (додаток до наказу) стосовно наступних питань: відмовити майору ОСОБА_1 у виключенні службового житлового приміщення, а саме однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових житлових приміщень.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженої відмови суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідачі є суб"єктами владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачами наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Правовідносини з приводу реалізації людиною права на житло дістали подальший розвиток у нормах, зокрема, Житлового кодексу України, Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а у випадку заявника - Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст.118 Житлового кодексу України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

Правовідносини з приводу соціального захисту громадян під час проходження особою військової служби або унаслідок проходження особою військової служби унормовані, зокрема, приписами Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ч.1 ст.12 якого передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.

Отже, право військовослужбовця, показник вислуги років якого перевищує 20 років, на отримання жилого приміщення для постійного проживання прямо передбачене спеціальним законом, а практична реалізація цього права є несумісною із збереженням за наданою для постійного проживання квартирою юридичного статусу - "службове житло".

Як то указано у ч.1 ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", житло або грошова компенсація за належне для отримання житло надається зазначеним військовослужбовцям один раз протягом усього часу проходження військової служби в межах норм та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил України деталізований приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03.08.2006р.; далі за текстом - Порядок №1081).

Згідно з п.6 Порядку №1081 питання, пов`язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до п.7 Порядку №1081 військовослужбовці за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (перелік таких населених пунктів для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони) забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Пунктом 10 Порядку №1081 визначено, що оперативний облік службових житлових приміщень ведеться у військовій частині та квартирно-експлуатаційному органі.

Згідно з п.12 Порядку №1081 службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира (начальника, керівника) військової частини, органу, закладу, установи, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом (у разі його наявності), за місцем проходження ними військової служби.

Пунктом 22 Порядку №1081 передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

За правилом п.23 Порядку №1081 для зарахування на облік військовослужбовець подає рапорт на ім`я безпосереднього командира (начальника).

Згідно з п.24 Порядку №1081 військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що облік військовослужбовців, котрі набули право на забезпечення службовим житлом є предметом владної управлінської компетенції окремого та самостійного суб"єкта владних повноважень - Житлової комісії відповідної військової частини, котра реалізується за критерієм - відсутності житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби.

Окрім приписів ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку №1081 правила та процедури реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України на забезпечення жилими приміщенням деталізований також і нормами Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018р. №380, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за №1020/32472; далі за текстом - Інструкція №380).

Згідно з п.1 Розділу І Інструкції №380 питання, пов`язані із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їх сімей, вирішуються за місцем проходження військової служби та перебування їх на обліку.

Відповідно до п.1 Розділу ІІ Інструкції №380 однією із функцій житлової комісії відповідної військової частини є ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, виплати грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення, надання та використання службової жилої площі, обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою житловою площею), ведення оперативного обліку службових житлових приміщень.

Як то указано у п.7 Розділу ІІ Інструкції №380, саме житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) має право приймати рішення щодо: взяття військовослужбовців та членів їх сімей на облік і зняття з обліку військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею).

Також згідно з п.7 Розділу VI Інструкції №380 за результатами розгляду житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про зарахування військовослужбовця та членів його сім`ї на облік або відмовляє у зарахуванні на облік із зазначенням обґрунтування такої відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Натомість, згідно з п.22 Розділу VI Інструкції №380 КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району ведення обліку військовослужбовців здійснює на підставі даних книг обліку військових частин, списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, що користуються правом першочергового та позачергового одержання житла, витягів з відповідних наказів командирів військових частин та копій протоколів житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

Зі змісту наведених вище норм права слідує, що: 1) облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею) є владною управлінською функцією саме Житлової комісії відповідної військової частини; 2) КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району здійснює ведення обліку певної категорії військовослужбовців виключно після прийняття житловою комісією військової частини рішення про зарахування військовослужбовця та членів його сім`ї на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання (користуються правом першочергового та позачергового одержання житла); 3) відсутність згаданого рішення житлової комісії відповідної військової частини унеможливлює виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району владних функцій за п.22 Розділу VI Інструкції №380.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до п.3 Порядку №1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

За змістом норм Порядку №1081 способами забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше є: 1) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби новозбудованого житла; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Отже, приписами Порядку №1081 прямо передбачена можливість забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом, виключеним із числа службового.

При цьому, ані нормами Порядку №1081, ані нормами іншого акту права суб`єкту владних повноважень не надано повноважень на визначення на власний розсуд способу забезпечення військовослужбовців із показником вислуги років понад 20 житлом для постійного проживання.

Пунктом 11 Порядку №1081 указано, що виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.

Таким чином, питання виключення житла з числа службового має остаточно вирішуватися по суті виконавчим комітетом Харківської міської ради, а не Військовою частиною НОМЕР_1 або Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків.

Натомість, відповідний суб"єкт владних повноважень (Житлова комісія конкретної військової частини, Командир конкретної військової частини) у межах власної управлінської компетенції лише повинен забезпечити розгляд порушеного зацікавленою особою питання у встановленому порядку та вчинити передбачені законодавством дії для його подальшого вирішення уповноваженим органом - Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків, зокрема шляхом звернення з відповідним клопотанням до виконавчого комітету Харківської міської ради.

Суд відзначає, що відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №380 житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.

Згідно пункту 1 розділу VII Інструкції №380 особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень, або до списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень) за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.

Відповідно до пункту 3 розділу VII Інструкції №380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу.

Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.

Згідно з пунктом 4 розділу VII Інструкції №380 на підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання (додаток 23) (далі - список надання постійного житла), який затверджується командиром військової частини.

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Пунктом 5 розділу VII Інструкції №380 визначено, що для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про: погодження надання постійного житла; відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами.

Відповідно до пункту 6 розділу VII Інструкції №380 ЦУІІЗ на підставі рішення Комісії з контролю протягом п`яти робочих днів з дня проведення засідання Комісії з контролю готує список надання постійного житла у Збройних Силах України та надає його до ГУКВ.

ГУКВ протягом одного дня подає список надання постійного житла заступнику Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків), який затверджує цей список протягом десяти робочих днів з дня його надходження.

Згідно з пунктом 7 розділу VII Інструкції №380 затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

У пункті 10 розділу VII Інструкції №380 зазначено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Зі змісту наведених норм слідує, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку.

Відтак, і ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і нормами п.11 Порядку №1081, і нормами п.10 розділу VII Інструкції №380 прямо передбачено право військовослужбовця зі показником вислуги років понад 20 на забезпечення житлом для постійного проживання у спосіб надання квартири, виключеної із числа службових.

Сторонами не заперечуються ті обставини, що позивач проходить військову службу на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 , має вислугу років понад 20 років, перебуває на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, не брав участь у приватизації та не має у власності іншого нерухомого майна.

Повноваження відповідача як органу військового управління системи Міністерства оборони України у даному випадку з приводу висловлення заперечень та вчинення відмов у процедурі виключення конкретної квартири з числа службового житла обмежені виключно випадками відсутності у військовослужбовця права на забезпечення житлом або істотного (суттєвого) порушення процедури розгляду питання про забезпечення житлом.

Існування таких фактів матеріалами справи не підтверджено, такими судженнями оскаржена відмова суб`єкта владних повноважень не умотивована, таких доводів тексти процесуальних документів учасників справи не містить.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №636/1514/19 погодився з правовим висновком суду першої і апеляційної інстанції та підсумував, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для задоволення позовних вимог (визнання права на виключення житла з числа службового та зобов`язання подання відповідного клопотання КЕВ м. Харків) є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд нагадує, що за матеріалами справи показник обчисленої у загальному порядку календарної вислуги військової служби заявника перевищує - 20 років, у межах спірних правовідносин заявник проходить військову службу на посаді оперативного чергового командного пункту Військової частини НОМЕР_1 , має статус ветерана війни - учасника бойових дій, знаходиться на відповідному обліку осіб.

Стосовно посилань відповідача на рішення Міністра оборони України №7571/з/2 від 17.12.2025р., яким передбачено до набрання чинності Законом України "Про основні засади житлової політики" та прийняття нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації, командирам військових частин (установ, організацій), начальникам квартирно-експлуатаційних підрозділів, житловим комісіям (об`єднаним житловим комісіям), комісіям з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями розгляд питань щодо забезпечення постійним житлом шляхом його виключення із числа службового здійснювати виключно стосовно осіб з інвалідністю І чи II групи, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби суд зазначає, що існування у Міністра оборони України (а також будь-яких посадових чи службових осіб Міністерства оборони України) повноважень на звуження категорій військовослужбовців, які за приписами національного закону України та підзаконних нормативно-правових актів (зокрема, і п. 10 Інструкції №380) мають право на виключення житла з числа службового та подальшого забезпечення цим житлом у цілях постійного проживання, у Міністра оборони України у ході розгляду справи достатнім обсягом належних та допустимих доказів не підтверджені.

До того ж, реалізація означеного вище наміру будь-яким суб"єктом владних повноважень усупереч ч.1 ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та без попереднього набуття чинності законодавчими змінами до ч.1 ст.12 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є явним та очевидним проявом акту свавілля суб"єкта владних повноважень у розумінні ст.ст.6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, котрий об"єктивно не здатний легітимізувати будь-які управлінські волевиявлення суб`єкта владних повноважень, котрі обґрунтовані посиланням на рішення Міністра оборони України №7571/з/2 від 17.12.2025р.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб"єктами владних повноважень були вчинені відповідні управлінські волевиявлення у формі відмови з приводу виключення наданого військовослужбовцю житла з числа службових житлових приміщень.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи суб`єктами владних повноважень (і Житловою комісією, і військовою частиною в особі командира) не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності були з`ясовані неповно, правильної оцінки усім юридично значимим факторам надано не було, належна норма закону застосована не була, були залишені поза увагою обставини об`єктивної дійсності, згідно з якими заявник як військовослужбовець із показником вислуги років понад 20 має право на забезпечення житлом у цілях постійного проживання за рахунок виключення Квартири із числа службового житла, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови, викладеній у протоколі №3 від 30.04.2026р., та п. 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11.05.2026р. №377 суперечить як змісту нормативного регламентування, так і справжнім обставинам фактичної дійсності.

При цьому, право та охоронюваний законом інтерес заявника повністю та ефективно поновлюються із застосуванням положень ч.2 ст.5 і ч.2 ст.9 КАС України визнанням протиправної спірної відмови, а суб"єкта владних повноважень (у зв`язку із виконанням усіх визначених законом умов та відсутністю свободи адміністративного розсуду) належить обтяжити обов`язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення.

Посилання суб"єкта владних повноважень на приписи п.п.3-7 Розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018р., зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за № 1020/32472; далі за текстом - Інструкція №380) у даному конкретному випадку суд визнає юридично неспроможними, позаяк спір склався не з приводу надання заявнику житла у постійне користування (бо указана подія вже наявна у спірних правовідносинах), а з приводу зміни юридичного статусу раніше вже наданого у постійне користування службового житла.

Натомість суд зауважує, що відповідно до п.10 розділу VII Інструкції №380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року по справі №640/10473/19, від 03 лютого 2021 року по справі №636/1480/19, від 04 березня 2020 року по справі №636/1514/19, від 16 червня 2021 року по справі №636/5008/19, від 04 листопада 2021 року по справі №636/2897/19, від 23 лютого 2022 року по справі №953/17339/20, від 17.09.2024р. по справі №520/14989/23, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Отже, абсолютно самостійними, окремими, однаковими за юридичною силою і тому достатніми підставами для вчинення управлінського волевиявлення з приводу виключення раніше наданого військовослужбовцю у постійне користування житла з категорії "службове житло" є як факт наявності у такого військовослужбовця вислуги років військової служби понад 20 років, так і факт загибелі такого військовослужбовця під час проходження військової служби (смерті такого військовослужбовця під час проходження військової служби), кваліфікації такого військовослужбовця як пропалого безвісти під час проходження військової служби.

З огляду на підтвердження матеріалами справи права заявника на виключення наданого житла з числа службових житлових приміщень та відсутності інших юридичних факторів, котрі б могли вплинути на реалізації означеного права, суд знаходить підстави для застосування приписів абз1. Ч.4 ст.245 ҐКАС України та обтяження суб"'єктів владних повноважень обов`язком вчинення конкретного управлінського волевиявлення.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли неузгодженість між приписами п.10 розділу VII Інструкції №380 та п.п.5-7 розділу VII Інструкції №380 підлягає тлумаченню на користь наявності у заявника права на виключення раніше наданого у постійне користування житла із категорії "службове житло".

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі мехамізми з"ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом №3 від 30.04.2026 року, в частині відмови ОСОБА_1 у виключенні службового житлового приміщення, а саме однокімнатної ізольованої квартири (загальна площа - 45,7 кв.м, житлова площа - 20,6 кв.м), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових житлових приміщень.

Визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №377 від 11.05.2026 року в частині затвердження рішення житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 , оформленого протоколом №3 від 30.04.2026 року, в частині відмови ОСОБА_1 у виключенні службового житлового приміщення, а саме однокімнатної ізольованої квартири (загальна площа - 45,7 кв.м, житлова площа - 20,6 кв.м), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з числа службових житлових приміщень.

Зобов`язати Житлову комісію Військової частини НОМЕР_1 розглянути документи облікової справи ОСОБА_1 для прийняття рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання та прийняти рішення про виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 та забезпечення цією квартирою для постійного проживання ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у справі №520/19653/26.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 у порядку пункту 10 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затверджена наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018р. №380, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. за №1020/32472, направити матеріали з питання виключення з числа службового житла квартири за адресою: АДРЕСА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харків.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко