Рішення № 141366032 у справі № 520/26784/26 від 09.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 р. № 520/26784/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (61057, вул. Громадянська, буд. 5, м. Харків, код ЄДРПОУ 42505712) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 07.05.2026 року №0[телефон приховано];

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 07.05.2026 року №0[телефон приховано].

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «БУ-35» подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2026 року, в якій задекларовано від`ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 595796,00 грн, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду.

Наказом Головного управління ДПС у Харківській області від 24.02.2026 №830-п призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «БУ-35» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2026 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

Відповідно до наказу перевірка мала проводитися з 25.03.2026 тривалістю п`ять робочих днів.

За твердженням відповідача, копію наказу від 24.02.2026 №830-п, письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки, а також запит про надання документів було направлено позивачу засобами поштового зв`язку та через електронний кабінет платника податків. Поштове відправлення адресату не вручено та повернуто контролюючому органу.

24.03.2026 ТОВ «БУ-35» звернулося до Головного управління ДПС у Харківській області із заявою, в якій повідомило про отримання інформації щодо призначення перевірки та просило перенести строк її проведення з метою надання товариству можливості підготувати документи, необхідні для перевірки.

У період із 25.03.2026 по 31.03.2026 посадовими особами Головного управління ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «БУ-35», за результатами якої складено акт від 07.04.2026 №14304/20-40-07-13-05/42505712.

В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пунктів 198.1- 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України у зв`язку з непідтвердженням первинними документами показників податкової звітності, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, позивачем завищено від`ємне значення податку на додану вартість за січень 2026 року на суму 595 796,00 грн.

Також в акті перевірки зазначено про ненадання позивачем документів, що належать до предмета перевірки або пов`язані з ним, у строки та в обсязі, передбачених податковим законодавством.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Харківській області 07.05.2026 прийнято: податкове повідомлення-рішення №0[телефон приховано], яким до ТОВ «БУ-35» застосовано штрафні санкції у розмірі 1 020,00 грн за ненадання документів до перевірки; податкове повідомлення-рішення №0[телефон приховано], яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за січень 2026 року на 595 796,00 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «БУ-35» зазначило, що контролюючим органом не було дотримано встановленого Податковим кодексом України порядку призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Позивач зазначив, що копію наказу про проведення перевірки, письмове повідомлення про дату її початку та запит про надання документів у визначеному законом порядку до початку перевірки він не отримував. Поштове відправлення фактично вручено не було, а належних доказів доставки відповідних документів через електронний кабінет платника податків контролюючим органом не надано.

ТОВ «БУ-35» наголошувало, що лише 24.03.2026 йому стало відомо про призначення перевірки, у зв`язку із чим товариство невідкладно звернулося до контролюючого органу із заявою про перенесення строків її проведення для забезпечення можливості підготувати та надати необхідні документи. Однак зазначене звернення не було враховано, а перевірку розпочато наступного дня 25.03.2026.

Також позивач зазначив, що направлений контролюючим органом запит не містив належного обґрунтування підстав для витребування документів та чіткого і вичерпного переліку документів, які необхідно було надати. Окремих вимог про надання конкретних первинних документів під час проведення перевірки товариству не вручалося.

Позивач стверджував, що висновки акта перевірки сформовані виключно у зв`язку з ненаданням документів до перевірки, без фактичного дослідження господарських операцій товариства та без перевірки наявних у контролюючого органу відомостей, зокрема даних Єдиного реєстру податкових накладних.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та від`ємного значення податку на додану вартість позивачем до матеріалів справи надано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні документи, зареєстровані податкові накладні та інші первинні документи щодо господарських операцій, відображених у податковій звітності.

Позивач наполягав, що господарські операції були фактично здійснені, придбані товари та об`єкти нерухомого майна отримані й оплачені, а відповідні податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відтак, на його переконання, від`ємне значення податку на додану вартість сформоване правомірно, а висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на формальному застосуванні пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач у відзиві зазначив, що документальну позапланову невиїзну перевірку призначено та проведено на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та статті 79 Податкового кодексу України у зв`язку з декларуванням позивачем від`ємного значення податку на додану вартість.

Відповідач стверджував, що наказ, повідомлення про проведення перевірки та запит про надання документів були направлені позивачу за його податковою адресою рекомендованим поштовим відправленням, а також в електронній формі через електронний кабінет платника податків, у зв`язку із чим вимоги щодо повідомлення товариства про проведення перевірки були виконані.

Головне управління ДПС у Харківській області посилалося на те, що позивач не надав первинних документів ані до закінчення перевірки, ані після складення акта перевірки в строки, передбачені Податковим кодексом України, та не повідомляв про втрату, пошкодження або вилучення таких документів.

На думку відповідача, відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України ненадання платником податків документів до закінчення перевірки або у встановлений законом строк після її завершення прирівнюється до відсутності таких документів на час складення податкової звітності.

Відповідач також зазначив, що сама по собі реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних не є достатнім підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту за відсутності первинних документів.

Посилаючись на приписи статей 44, 85, 198 та 200 Податкового кодексу України, відповідач вважав, що позивач не підтвердив належними документами задеклароване від`ємне значення податку на додану вартість, а тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та підстави для їх скасування відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення;

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

За приписами пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Отже, право контролюючого органу розпочати документальну позапланову невиїзну перевірку виникає лише після виконання сукупності визначених законом умов, однією з яких є належне вручення платнику податків до початку перевірки копії наказу та письмового повідомлення.

Дотримання вказаної вимоги забезпечує платнику можливість знати про здійснення щодо нього заходу податкового контролю, підготувати та надати документи, пов`язані з предметом перевірки, надати пояснення і реалізувати інші передбачені законом права.

Пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пункт 42.4 статті 42 Податкового кодексу України платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов`язковим у випадках, визначених цим Кодексом.

Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документ, надісланий контролюючим органом в електронний кабінет, вважається врученим платнику податків або фінансовому агенту, якщо він сформований з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та є доступним в електронному кабінеті.

Датою вручення платнику податків або фінансовому агенту документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків/фінансовому агенту. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 години, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків/фінансовому агенту вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків/фінансового агента рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручається платнику податків/фінансовому агенту (його представнику).

При цьому строк доставки документа в електронний кабінет, визначений абзацом п`ятим цього пункту, не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.

Платник податків (крім фінансового агента у частині листування з контролюючим органом з питань, визначених статтею 39-3 цього Кодексу) один раз протягом року може надіслати до контролюючого органу через електронний кабінет заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет. Датою завершення листування платника податків через електронний кабінет є дата, зазначена у квитанції про доставку контролюючому органу заяви про відмову отримувати документи через електронний кабінет.

Таким чином, саме квитанція про доставку із зазначенням дати та часу є належним доказом вручення платнику податків документа через електронний кабінет.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09.05.2024 у справі №280/923/23. Верховний Суд зазначив, що знімок екрана або відомості контролюючого органу про направлення документа не підтверджують його отримання платником податків. Належним доказом надсилання та вручення документа через електронний кабінет є квитанція про доставку, а контролюючий орган повинен також довести виконання вимог щодо одночасного інформування платника на його електронну адресу.

Як установлено судом, надане відповідачем поштове відправлення, яким, за його твердженням, направлялися наказ від 24.02.2026 №830-п, письмове повідомлення та запит про надання документів, позивачу не вручено і повернуто контролюючому органу.

Матеріали справи також не містять квитанції про доставку зазначених документів до електронного кабінету ТОВ «БУ-35», доказів одночасного надсилання на електронну адресу товариства інформації про вид документа, дату та час його направлення або інших належних і допустимих доказів вручення позивачу повного комплекту документів у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Саме лише зазначення у відзиві та акті перевірки про направлення документів до електронного кабінету не є достатнім доказом їх вручення, оскільки такі твердження не підтверджені квитанцією про доставку чи відповідним технічним витягом.

При цьому згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії або бездіяльності.

Суд враховує, що 24.03.2026 позивач звернувся до контролюючого органу із заявою про перенесення строків проведення перевірки. Однак факт отримання позивачем інформації про призначення перевірки не є належним доказом вручення йому копії наказу, письмового повідомлення та запиту в порядку статті 42 Податкового кодексу України.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, які саме документи фактично отримав позивач 24.03.2026, у який спосіб їх було отримано, чи містили вони конкретний перелік документів, що підлягали наданню, та чи був позивач належним чином повідомлений про дату, місце і предмет перевірки.

Крім того, звернення товариства від 24.03.2026 свідчить про те, що позивач не ухилявся від здійснення податкового контролю, а просив надати йому реальну можливість підготувати документи. Проте вже наступного дня, 25.03.2026, відповідач розпочав перевірку, не з`ясувавши питання належного вручення платнику документів та не забезпечивши фактичної можливості надати документи, пов`язані з предметом перевірки.

Суд зазначає, що фактична обізнаність платника про існування наказу не усуває обов`язку контролюючого органу виконати імперативні вимоги пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України щодо вручення копії наказу та письмового повідомлення у спеціально встановленому законом порядку.

У постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення процедури її призначення та проведення, якщо вважає, що такі порушення зумовлюють протиправність прийнятих за результатами перевірки рішень. Таким підставам позову суди повинні надавати правову оцінку насамперед.

У цій справі порушення процедури повідомлення платника безпосередньо вплинуло на результати перевірки, оскільки єдиною визначальною підставою для висновків контролюючого органу стало ненадання позивачем документів до перевірки.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Вимоги цієї статті щодо обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, застосовуються також до нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво (незалежно від наявності у нерезидента зареєстрованого (акредитованого, легалізованого) відокремленого підрозділу), та до іноземних юридичних осіб, визначених у підпункті 133.1.5 пункту 133.1 статті 133 цього Кодексу.

За змістом пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання відповідних документів протягом визначених законом строків.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Водночас застосування передбаченого пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України наслідку передбачає, що контролюючим органом було дотримано процедуру проведення перевірки, платник податків був належно повідомлений про її проведення, йому була пред`явлена законна і належно оформлена вимога про надання конкретних документів та він мав реальну можливість її виконати.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2022 у справі №420/13197/20 зазначив, що наслідки, передбачені пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, поширюються на документи, які належать або пов`язані з предметом перевірки, на підставі яких платник веде податковий облік, які безпосередньо пов`язані з визначенням об`єктів оподаткування або податкових зобов`язань, зберігання яких є обов`язком платника та вимога про надання яких містилася у належно оформленому запиті контролюючого органу.

Матеріали цієї справи не містять належним чином оформленого запиту контролюючого органу з доказами його вручення позивачу.

Відповідачем не доведено, який конкретно перелік документів був витребуваний у ТОВ «БУ-35», коли саме позивач отримав відповідну вимогу, який строк було визначено для її виконання та які конкретно документи позивач безпідставно не надав.

Посилання відповідача на пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України також не спростовують доводів позивача.

Відповідно до положень вказаної норми права платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому великий платник податків на запит контролюючого органу зобов`язаний також надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" копії таких документів, що створюються ним в електронній формі з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, не пізніше двох робочих днів, наступних за днем отримання запиту.

Для платників податків, які відповідно до цього пункту зобов`язані надавати інформацію в електронному вигляді, загальний формат та порядок подачі такої інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У разі невстановлення електронного формату та порядку надання такої інформації платник податків звільняється від обов`язку подання її в електронній формі.

Для проведення електронної перевірки платник податків забезпечує подання до контролюючого органу засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" документів, які відповідно до цього Кодексу пов`язані з обчисленням та сплатою податків і зборів (якщо такі документи створюються таким платником податків в електронній формі та зберігаються на машинних носіях інформації). Загальний формат та порядок подання такої інформації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Однак виникнення та реалізація зазначеного обов`язку нерозривно пов`язані з правомірним початком перевірки та належним повідомленням платника про її проведення. Контролюючий орган не може посилатися на невиконання платником обов`язку, можливість виконання якого не була забезпечена внаслідок недотримання самим контролюючим органом установленої законом процедури.

Наявність складених посадовими особами відповідача актів про ненадання документів підтверджує лише фіксацію відповідної обставини працівниками контролюючого органу, але не доводить належного вручення платнику запиту, визначення конкретного переліку документів і надання реальної можливості їх подати.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.04.2021 у справі №560/1158/20, відповідно до якого положення пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням доказів, які не надавалися під час перевірки. Інше тлумачення призводило б до неповноти судового дослідження та порушення права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що визначальним у цій справі є те, що відповідач не довів належного повідомлення позивача про проведення перевірки, вручення йому належно оформленого запиту та створення реальної можливості надати документи.

За таких обставин застосування до позивача правової презумпції, встановленої пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та від`ємного значення податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Згідно п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв`язку з відсутністю фактів списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг (видачі з каси) або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг (видачі з каси) або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій.

У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Якщо первинний документ містить інформацію про дату (період) надання послуг, виконання робіт або найму (оренди), то відсутність передбачених абзацами шостим і сьомим цієї частини реквізитів із сторони замовника послуг (робіт) або наймача (орендаря) не є порушенням вимог до оформлення первинного документа, за умови що такий порядок документування господарських операцій передбачено договором, укладеним у письмовій формі, і такі господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку в періоді їх здійснення. Дія положень цього абзацу не поширюється на вимоги до документування господарських операцій, оплата за які здійснюється за рахунок публічних коштів; господарських операцій, здійснених на виконання договорів найму (оренди) державного або комунального майна; договорів будівельного підряду, проектно-вишукувальних робіт; договорів про пожертву, благодійну або гуманітарну допомогу.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірну суму податкового кредиту та від`ємного значення податку на додану вартість, позивачем надано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі, платіжні документи, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також інші документи бухгалтерського та податкового обліку.

Досліджені судом документи містять відомості про сторони господарських операцій, їх зміст, предмет, вартість, дату здійснення та осіб, відповідальних за їх проведення, і в сукупності підтверджують придбання позивачем відповідних товарів та майна, проведення розрахунків і нарахування податку на додану вартість.

Документи узгоджуються між собою, відображають послідовний рух активів та спричинені господарськими операціями зміни у майновому стані позивача. Відповідні податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідач не навів конкретних зауважень до форми, змісту чи обов`язкових реквізитів наданих позивачем первинних документів, не зазначив про розбіжності між ними, не спростував факту оплати та отримання активів, не надав доказів відсутності фактичного руху товарів або майна.

В акті перевірки та відзиві відповідач не встановив конкретних обставин, які б свідчили про нереальність господарських операцій, відсутність у позивача ділової мети або узгодженість його дій із контрагентами з метою одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Фактично єдиною підставою для зменшення задекларованого позивачем від`ємного значення стало ненадання документів під час перевірки.

Однак за встановлених судом обставин, відповідач не довів належного повідомлення позивача про проведення перевірки та вручення йому належно оформленої вимоги про надання документів, а тому така підстава не може вважатися достатньою для висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит.

Суд погоджується з відповідачем, що сама лише реєстрація податкової накладної не є безумовним доказом фактичного здійснення господарської операції. Разом із тим у цій справі право позивача на податковий кредит підтверджується не лише податковими накладними, а сукупністю первинних і розрахункових документів, зміст яких відповідач належними доказами не спростував.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не доведено завищення ТОВ «БУ-35» від`ємного значення податку на додану вартість за січень 2026 року на суму 595796,00 грн, а тому податкове повідомлення-рішення від 07.05.2026 №0[телефон приховано] не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 07.05.2026 №0[телефон приховано] про застосування штрафу в розмірі 1 020,00 грн, суд ураховує наступне.

Пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень.

Суд зауважує, що необхідною умовою притягнення платника до такої відповідальності є встановлення сукупності обставин: наявності в контролюючого органу законних підстав для витребування документів, направлення платнику належно оформленої вимоги, її вручення у встановленому законом порядку, визначення конкретних документів, що підлягають наданню, надання платнику можливості виконати відповідну вимогу та безпідставне її невиконання.

У цій справі відповідач не надав суду належного доказу вручення позивачу запиту про надання документів та не довів, які саме документи, витребувані у передбаченому законом порядку, позивач безпідставно не надав.

Сам факт складення посадовими особами контролюючого органу актів про ненадання документів не доводить наявності у діях платника складу податкового правопорушення, оскільки такі акти не підтверджують факту вручення вимоги та виникнення у платника реальної можливості її виконати.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За відсутності доказів належного повідомлення позивача та вручення йому законної вимоги про надання документів відповідач не довів протиправності поведінки ТОВ «БУ-35» та наявності підстав для застосування до нього штрафу.

Відтак податкове повідомлення-рішення від 07.05.2026 №0[телефон приховано] також є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед установленої сили.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суди у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Ураховуючи встановлені обставини справи та наведені норми права, суд доходить висновку, що відповідач не виконав установленого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку довести правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість заявлених вимог.

Таким чином, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БУ-35» підлягає задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 07.05.2026 №0[телефон приховано] та №0[телефон приховано] - визнанню протиправними та скасуванню.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (61057, вул. Громадянська, буд. 5, м. Харків, код ЄДРПОУ 42505712) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 07.05.2026 №0[телефон приховано].

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДПС у Харківській області від 07.05.2026 №0[телефон приховано].

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУ-35" (61057, вул. Громадянська, буд. 5, м. Харків, код ЄДРПОУ 42505712) суму судового збору у розмірі 7 161,79 грн. (сім тисяч сто шістдесят одна гривня 79 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2026 року.

Суддя Н.А. Полях