Рішення № 141366993 у справі № 520/28073/26 від 10.11.2026

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2026 р. № 520/28073/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Я. Мудрого, 56, код ЄДРПОУ 20001504) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України у Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 червня 2021 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Головне управління Служби безпеки України у Донецькій та Луганській областях здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Головному управлінні Служби безпеки України у Донецькій та Луганській областях.

За твердженням позивача, у період з 30.06.2021 по 19.05.2023 відповідач обчислював його грошове забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, у сумі 1762,00 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Позивач посилається на те, що застосування відповідачем зазначеної розрахункової величини призвело до нарахування та виплати йому грошового забезпечення у меншому розмірі, а також вплинуло на розмір виплачених у спірний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 30.06.2021 по 19.05.2023, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Листом від 25.06.2026 відповідач повідомив, що під час розрахунку грошового забезпечення позивача використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2018, у сумі 1762,00 грн.

Не погодившись із таким порядком обчислення грошового забезпечення та пов`язаних із ним виплат, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 набрала чинності 01.03.2018, тоді як до цієї дати пункт 4 зазначеної постанови було викладено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

На переконання відповідача, первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 фактично не набрала чинності, а тому після скасування судовим рішенням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 її дія не могла бути відновлена.

Посилаючись на наведені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною другою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1, схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки України згідно з додатком 4 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням згідно з додатком 14.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання та їх відокремлених підрозділів) та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів вищої освіти Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, які не перебували на військовій службі (службі цивільного захисту та в Державній кримінально-виконавчій службі на посадах начальницького і рядового складу) перед зарахуванням на навчання, складається з посадового окладу, щомісячної надбавки до посадового окладу, надбавки до посадового окладу за результатами чергової екзаменаційної сесії, а також інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства.

У первинній редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 викладено в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими або спеціальними званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким, зокрема, було внесено відповідні зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 підлягав застосуванню без змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено законодавцем на відповідний рік, у тому числі як розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати та грошового забезпечення працівників державних органів.

Верховний Суд також зазначив, що встановлене пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на спірні правовідносини, оскільки розрахунковою величиною для визначення посадових окладів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати в цьому випадку застосовувався лише для визначення мінімальної величини, яка враховується під час установлення розмірів посадових окладів та окладів за військовими або спеціальними званнями.

Зазначений правовий висновок надалі підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 13.12.2022 у справі №240/12647/21, від 27.02.2023 у справі №640/11131/21, від 04.04.2023 у справі №120/5264/22, від 07.06.2023 у справі №340/2148/21, від 19.06.2023 у справах №380/17402/21 та №160/14974/21, від 06.11.2023 у справі №300/1947/22, від 22.11.2023 у справі №160/8725/21 та від 10.01.2024 у справі №400/3128/23.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містили застережень щодо застосування для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що з 01.01.2021 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що з 01.01.2022 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що з 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2684,00 грн.

Таким чином, розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлені законом на 1 січня 2021, 2022 та 2023 років, перевищували розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01.01.2018.

Ураховуючи наведене, під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року з наступним множенням відповідного показника на тарифні коефіцієнти, встановлені додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Посилання відповідача на те, що первинна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 не набирала чинності та не могла відновити свою дію після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Суд зауважує, що правовою підставою для застосування під час обчислення посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є не лише наслідки набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, а й установлений частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок суду застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у частині застосування незмінної розрахункової величини, встановленої станом на 01.01.2018, не можуть застосовуватися всупереч законам України про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 роки, якими прожитковий мінімум для працездатних осіб на відповідний календарний рік визначено в іншому розмірі.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що нараховане позивачу грошове забезпечення перевищувало розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати.

Предметом цього спору є правильність визначення конкретних складових грошового забезпечення, посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до нормативно встановленого механізму.

Саме від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням залежить розрахунок інших щомісячних і одноразових складових грошового забезпечення. Тому перевищення загальної суми грошового забезпечення над розміром мінімальної заробітної плати або прожиткового мінімуму не свідчить про правомірність застосування відповідачем під час обчислення його складових показника 1762,00 грн.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач, застосувавши під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 30.06.2021 по 19.05.2023 розрахункову величину 1762,00 грн, здійснив нарахування грошового забезпечення позивача не в тому розмірі, який відповідав вимогам чинного на той час законодавства.

Щодо вимог у частині перерахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 грошове забезпечення військовослужбовця складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних і одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розмір премії та виплачених позивачу впродовж спірного періоду грошової допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань залежить від розміру місячного грошового забезпечення та його складових, зокрема посадового окладу й окладу за військовим званням.

Отже, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло не лише на розмір основних щомісячних виплат, а й на розмір інших виплат, фактично нарахованих позивачу у спірний період та обчислених із застосуванням зазначених складових грошового забезпечення.

Тому відновлення порушеного права позивача потребує перерахунку не лише посадового окладу та окладу за військовим званням, а й виплачених у спірний період премії, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких залежав від правильно визначеного грошового забезпечення.

Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку №44 Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15).

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз наведених п.п.2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, особами рядового і начальницького складу ДСНС, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що нарахування та виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення за спірний період має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності застосування під час обчислення грошового забезпечення позивача за період з 30.06.2021 по 19.05.2023 розрахункової величини 1762,00 грн та не спростовано доводів позивача про те, що посадовий оклад і оклад за військовим званням повинні були визначатися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені норми права та правові висновки Верховного Суду суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (84300, Донецька обл., місто Краматорськ, вул. Я. Мудрого, 56, код ЄДРПОУ 20001504) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України у Донецькій та Луганській областях щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 30 червня 2021 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України у Донецькій та Луганській областях здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30 червня 2021 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10 листопада 2026 року.

Суддя Н.А. Полях