Ухвала № 141368877 у справі № 560/21966/26 від 10.11.2026

Справа № 560/21966/26

УХВАЛА

10 листопада 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 листопада 2026 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду звернень щодо надання відстрочки при ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №55 від 03.11.2026;

- зобов`язати Комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просить: зупинити дію рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №55 від 03.11.2026, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі; заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову (мобілізації) ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що рішенням Комісії йому відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, незважаючи на те, що він здійснює постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду.

Позивач вказує, що факт здійснення ним постійного догляду підтверджується актом встановлення факту здійснення постійного догляду №39 від 10.02.2026.

Необхідність забезпечення позову обґрунтовує тим, що до вирішення спору по суті відповідач може вжити заходів щодо його призову на військову службу та направлення до військової частини, внаслідок чого його мати залишиться без необхідного постійного догляду, а виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде істотно ускладнене.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта та забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Частиною другою статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав чи інтересу, про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення адміністративного позову є механізмом тимчасового судового захисту, застосування якого можливе за наявності об`єктивних обставин, які свідчать про реальну, а не ймовірну загрозу істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього судового рішення або ефективного поновлення порушеного права.

У постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 Верховний Суд зазначив, що забезпечення позову є наданням позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів до вирішення спору судом та набрання рішенням законної сили. Водночас заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, а тому повинні застосовуватися виключно за наявності передбачених законом підстав.

Верховний Суд наголосив, що достатньо обґрунтованою підставою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. При вирішенні відповідного питання суд повинен перевірити наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, відповідність запропонованого заходу забезпечення позовним вимогам, а також його адекватність та співмірність.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 17.04.2025 у справі №340/5170/24.

У зазначеній справі особа просила заборонити територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов`язані з направленням її на проходження військово-лікарської комісії та мобілізацією.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову та зазначив, що при вирішенні питання про застосування таких заходів необхідно враховувати конкретні докази, характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та співмірність заявленого заходу забезпечення.

Зокрема, у справі №340/5170/24 було враховано відсутність доказів того, що територіальний центр комплектування фактично здійснював щодо позивача конкретні мобілізаційні заходи. Самої можливості мобілізації в майбутньому було недостатньо для застосування заходів забезпечення позову.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, суд зазначає про таке.

Позивач пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, насамперед, із можливістю його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення справи судом.

Водночас, до заяви не долучено доказів прийняття щодо ОСОБА_1 рішення про його призов на військову службу під час мобілізації, вручення йому мобілізаційного розпорядження, повістки на відправку до військової частини або вчинення відповідачем інших конкретних дій, які свідчили б про безпосередню та реальну загрозу його призову до вирішення цієї справи.

Факт відмови у наданні відстрочки сам по собі не свідчить про те, що позивач неминуче та безпосередньо буде призваний на військову службу до вирішення справи судом.

Тому наведені заявником доводи щодо можливості його мобілізації на цій стадії ґрунтуються переважно на припущенні про можливе настання відповідних обставин у майбутньому.

Сама по собі потенційна можливість настання негативних наслідків без підтвердження існування конкретної та безпосередньої загрози не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Щодо посилання позивача на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення суд вказує на таке.

Позивач вважає рішення Комісії протиправним з огляду на те, що відмову у наданні відстрочки мотивовано його офіційним працевлаштуванням, тоді як, на його думку, законодавство не ставить можливість отримання відстрочки на підставі здійснення постійного догляду в залежність від факту працевлаштування.

Разом із тим, встановлення наявності у позивача права на відстрочку, достатності наданих ним документів, факту здійснення ним постійного догляду за матір`ю та правомірності мотивів, з яких Комісією відмовлено у наданні відстрочки, становить безпосередньо предмет спору у цій справі.

Надання остаточної оцінки цим обставинам на стадії вирішення питання про забезпечення позову фактично означало б передчасне вирішення спору по суті без повного дослідження доказів та позицій учасників справи.

Сам факт наявності спору щодо правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не свідчить про очевидність його протиправності у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України.

Суд також враховує зміст заходу забезпечення позову, обраного заявником.

Заборона ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням фактично унеможливила б застосування до позивача процедури призову протягом усього часу розгляду цієї справи.

За своїми наслідками такий захід значною мірою створював би для позивача тимчасовий правовий режим, аналогічний наслідкам надання відстрочки від призову, тоді як питання про наявність у нього права на таку відстрочку є безпосереднім предметом спору.

За таких умов, застосування зазначеного заходу не відповідало б вимозі співмірності та виходило б за межі мети інституту забезпечення позову.

Щодо вимоги про зупинення дії рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом №55 від 03.11.2026, суд зазначає, що зупинення дії рішення про відмову у наданні відстрочки саме по собі не створює для позивача позитивного рішення про надання відстрочки та не породжує права на неї.

Відтак такий захід без застосування одночасної заборони вчиняти дії щодо призову фактично не забезпечує досягнення мети, на яку посилається заявник, а застосування відповідної заборони, з наведених вище підстав, є неспівмірним за відсутності доказів реальної та безпосередньої загрози призову.

Суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.04.2025 у справі №340/5170/24, відповідно до якої характер військово-облікових та мобілізаційних правовідносин сам по собі не є достатньою підставою для заборони територіальному центру комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов`язані з мобілізацією особи, за відсутності належних доказів необхідності такого заходу.

Отже, заявником не доведено існування обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, які б свідчили про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист чи поновлення прав позивача.

Також на цій стадії судового розгляду відсутні достатні підстави для висновку про очевидність протиправності оскаржуваного рішення без дослідження та оцінки доказів під час розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №560/21966/26 - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Головуючий суддя Є.В. Печений